Ухвала суду № 109435815, 22.02.2023, Ружинський районний суд Житомирської області

Справа № 291/1586/22

У К Р А Ї Н А

Ружинський районний суд Житомирської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2023 року

Ружинський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого - судді Митюк О.В.,

за участю секретаря судового засідання Герасимчук Н.П.,

представника заявника Руденко З.Б.,

представника ВДВС Гладишка О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Ружині Житомирської області цивільну справу за скаргою

ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Ружинський відділ державної виконавчої служби у Бердичівському районі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), Акціонерне товариство «Універсал Банк» на бездіяльність відділу державної виконавчої служби щодо не скасування арешту, накладеного під час виконання виконавчого листа,

в с т а н о в и в:

Скаржник ОСОБА_1 , звернувсь до суду зі скаргою про визнання протиправним та просив скасувати рішення Ружинського відділу державної виконавчої служби у Бердичівському районі Житомирської області, викладене в листі від 26.09.2022р., про відмову у знятті арешту майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, накладеного постановою ВП 27432689 від 04.08.2011р., виданою Старшим державним виконавцем ВДВС Ружинського РУЮ _Мазуром О.М., на майно ОСОБА_1 . Скасувати арешт, який був накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, ВП 27432689, 04.08.2011р., виданою Старшим державним виконавцем ВДВС Ружинського РУЮ _Мазуром О.М., на майно ОСОБА_1 зазначивши, що рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 21.02.2011 року (справа № 2-53/2011р.) з заявника на користь ПАБ «Універсал банк» було стягнуто заборгованість по кредитному договору в сумі 56935 грн. 34 коп. та судові витрати в сумі 689 грн.35 коп., всього на суму 57624 грн.69 коп.

На підставі виданого по вказаній справі виконавчого листа Ружинським районним відділом державної виконавчої служби 06.07.2011 року було відкрито виконавче провадження серії ВП № 27432689.

Постановою державного виконавця від 04.08.2011р. по вказаному виконавчому провадженню було накладено арешт на все належне ОСОБА_1 майно, а постановою від 05.03.2012р. - звернуто стягнення на його заробітну плату.

28.11.2012р. дане виконавче провадження було завершено на підставі пункту 2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

В послідуючому, стягувач повторно надав до державної виконавчої служби на примусове виконання виконавчий лист по вищевказаній цивільній справ і 18.04.2013р. державним виконавцем було винесено постанову, якою відкрито виконавче провадження №377716068.

По вказаному виконавчому провадженню проводилось погашення заборгованості шляхом відрахування коштів з заробітної плати.

31.07.2017 року дане виконавче провадження було завершено на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, на даний час відносно заявника по вказаному виконавчому листу виконавчого провадження немає і строк пред`явлення зазначеного виконавчого листа для примусового виконання сплив.

Однак, обтяження нерухомого майна ОСОБА_1 не припинено. У зв`язку з цим, скаржник зверталась до відділу ДВС з заявою про зняття обтяження. В знятті вказаного арешту Ружинським відділом державної виконавчої служби у Бердичівському районі Житомирської області за № 19.17-27/9098 від 26.09.22р. заявнику було відмовлено, роз`яснено, що чинним Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено зняття арешту з майна (коштів) боржника при поверненні виконавчого документа стягувачеві на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».

В той же час, наявність у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єкта нерухомого майна запису про арешт всього майна, яке належить йому за відсутності заборгованості перед стягувачем та відсутності виконавчих проваджень щодо примусового виконання вищевказаного рішення суду обмежує право власності на належне майно, а тому заявник вимушений звертатись до суду за захистом свого права. Також просить суд визнати причини пропуску подання скарги поважними та поновити їх.

Представник скаржника ОСОБА_2 в судовому засіданні скаргу підтримала з підстав зазначених в скарзі, просила її задоволити.

Стягувач Акціонерне товариство «Універсал Банк» в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про дату, час, місце розгляду справи. Заперечень на скаргу не подав.

Представник Ружинського ВДВС в судовому засіданні, щодо зняття арешту з майна боржника не заперечував. Щодо вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Ружинського відділу державної виконавчої служби у Бердичівському районі Житомирської області, викладене в листі від 26.09.2022р., про відмову у знятті арешту майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, зазначив, що Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено зняття арешту з майна (коштів) боржника при поверненні виконавчого документа стягувачеві на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».

Вислухавши пояснення учасників судового розгляду та дослідивши їх в сукупності з письмовими матеріалами справи, суд приходить до наступного.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 21.02.2011 року (справа № 2-53/2011р.) з ОСОБА_1 на користь ПАБ «Універсал банк» було стягнуто заборгованість по кредитному договору в сумі 56935 грн. 34 коп. та судові витрати в сумі 689 грн.35 коп., всього на суму 57624 грн.69 коп. (а.с.10).

На підставі виданого по вказаній справі виконавчого листа Ружинським районним відділом державної виконавчої служби 06.07.2011 року було відкрито виконавче провадження серії ВП № 27432689 (а.с.9).

Постановою державного виконавця від 04.08.2011р. по вказаному виконавчому провадженню було накладено арешт на все належне мені майно, а постановою від 05.03.2012р. - звернуто стягнення на заробітну плату (а.с.11).

28.11.2012р. дане виконавче провадження було завершено на підставі пункту 2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

В послідуючому, стягувач повторно надав до державної виконавчої служби на примусове виконання виконавчий лист по вищевказаній цивільній справ і 18.04.2013р. державним виконавцем було винесено постанову, якою відкрито виконавче провадження №377716068.

Як вбачається з пояснень представника позивача по вказаному виконавчому провадженню проводилось погашення заборгованості шляхом відрахування коштів з заробітної плати ОСОБА_1 ..

31.07.2017 року дане виконавче провадження було завершено на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.13).

Статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Вказані строки встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі:

1) пред`явлення виконавчого документа до виконання;

2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

У разі повернення виконавчого документа стягувану у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Тобто, на даний час відносно заявника ОСОБА_1 по вказаному виконавчому листу виконавчого провадження немає і строк пред`явлення зазначеного виконавчого листа для примусового виконання сплив (а.с.14).

В Єдиному реєстрі боржників також будь-якої інформації щодо заявника немає (а.с.15).

Крім того, згідно даних Українського бюро кредитних історій, основний напрямок діяльності якого - ведення кредитних історій і надання послуг, пов`язаних з опрацюванням та аналізом цієї інформації, станом на 30.12.2021р. будь якої заборгованості по кредитах у заявника немає, кредит, який був отриманий 16.04.2008р., закритий 27.02.2019р. (а.с.20-21).

В той же час, з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна є запис про арешт нерухомого майна, який зареєстровано 04.08.2011р. за № 11468867 Житомирською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (а.с.16-17).

Підставою виникнення обтяження вказано: Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, 27432689, 04.08.2011р., видана Старшим державним виконавцем ВДВС Ружинського РУЮ Мазуром О.М.

Обтяжувачем та заявником зазначено Відділ державної виконавчої служби Ружинського районного управління юстиції, код 34767055, 13600 Житомирська область, Ружинський район, смт.Ружин, вул.О.Бурди, 23.

В знятті вказаного арешту Ружинським відділом державної виконавчої служби у Бердичівському районі Житомирської області за № 19.17-27/9098 від 26.09.22р. заявнику було відмовлено в зв`язку з тим, що чинним Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено зняття арешту з майна (коштів) боржника при поверненні виконавчого документа стягувачеві на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.23).

В той же час, наявність у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єкта нерухомого майна запису про арешт всього майна, яке належить заявнику, за відсутності заборгованості перед стягувачем та відсутності виконавчих проваджень щодо примусового виконання вищевказаного рішення суду обмежує його право власності на належне майно.

Згідно із положеннями статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Схожі за змістом положенням містились у статті 25 цього ж Закону у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника.

Так, в статті 41 Конституції України закріплені гарантії захисту права власності, згідно яких кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

Положенням ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог ст.9 Конституції України визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ч. 1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст.317 ЦК України).

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається, на підставах, що не заборонені законом. Право власност вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Викладені у цій ухвалі мотиви узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 листопада 2021 року у справі № 21/170-08, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження N 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження N 61-18160св19) та від 13.07.2022 року у справі № 2/3001/806/11 (провадження № 61-3814св22).

Крім того, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Подібні висновки викладені у постанові КЦС ВС від 12.10.2022 № 203/3435/21 (61-5467св22).

Відповідно до ст.16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує права.

Зняття арешту з майна врегульовано нормами ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом10 частини першої статті 34 цього Закону.

У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

За частиною 4 наведеної норми закону, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувана про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

6) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

7) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

8) підстави, передбачені пуню ом 1-2розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

Відповідно до п. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до статті 447ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно роз`яснень Верховного суду, викладених, зокрема, в постанові від 24 травня 2021 року у справі №712/12136/18, постанові від 29 липня 2020 року у справі № 161/3171/19, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розд. VII ЦПК України.

Враховуючи викладене, суд вважає, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) не встановлювало прямого обов`язку державного виконавця знімати арешт з майна боржника.

Застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

За таких обставин та враховуючи відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, та відсутність заперечень щодо поданої скарги до суду, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, суд вважає, що вимоги скарги підлягають частковому задоволенню.

Стосовно пновлення строку на звернення зі скаргою, суд зазначає наступне.

Статтею 449 ЦПК України визначено, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

З наведених заявником у скарзі обґрунтувань убачається, що 28.09.2022р. ним було подано до суду скаргу на бездіяльність органу державної виконавчої служби, в якій просив скасувати арешт, який був накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, ВП 27432689, 04.08.2011р., виданою Старшим державним виконавцем ВДВС Ружинського РУЮ Мазуром О.М., на його майно.

Ухвалою судді Ружинського районного суду Житомирської області від 04.10.2022р. вказану скаргу було повернуто без розгляду на підставі ст.183 ЦПК України в зв`язку з ненаданням доказів направлення копії вказаної скарги іншим учасникам справи.

В той же час, як роз`яснено в постанові ВС від 27.01.2021р. по справі №569/13154/20 положення ст.183 ЦПК України на вказані правовідносини не поширюється і , відповідно, заявник не має попередньо надсилати копії скарги до суду на дії (бездіяльність) державного виконавця іншим учасникам справи.

З врахуванням викладеного, оскільки про винесення судом ухвали від 04.10.2022р. він дізнався лише 21.10.2022р., отримавши копію вказаної ухвали, тому повторно заяву подав лише 25.10.2022р. з пропущенням строків, вказаних в ч.і ст.449 ЦПК України.

Таким чином, звернувшись 25.10.2022 року зі скаргою, суд вважає, що заявником пропущено процесуальний строк з поважних причин, а відтак він підлягає поновленню.

Відповідно до ст. 453 ЦПК України про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.

Керуючись ст.ст. 451, 453 ЦПК України, Законом України "Про виконавче провадження",

П О С Т А Н О В И В :

Вимоги скарги задовольнити.

Визнати причини пропуску строку подання скарги поважними та поновити його.

Скасувати постанову старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Ружинського районного управління юстиції Мазура Олександра Миколайовича про накладення арешту майна боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження від 04.08.2011 року винесену на підставі виконавчого листа від 23.05.2011 року №2-53 виданого Ружинським районним судом Житомирської області (ВП№27432689).

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга, з урахуванням п.п. 15.5 п.15 розділуХІІІПерехідних ПоложеньЦПК України, безпосередньо до Житомирського апеляційного суду або через Ружинський районний суд Житомирської області протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали проголошено 27.02.2023 року.

Суддя О. В. Митюк.