Рішення № 109430601, 08.03.2023, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 березня 2023 року м. Чернівці Справа № 600/4171/22-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування постанови,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування постанови №341250 від 01 листопада 2022 року про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 8500,00 грн.

В обґрунтування протиправності оскаржуваної постанови вказано про порушення відповідачем порядку розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт та про те, що позивач у спірних відносинах не є автомобільним перевізником, тобто є неналежним суб`єктом відповідальності, а тому притягнення її до відповідальності оскаржуваною постановою є безпідставним.

Ухвалою суду від 08 грудня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи, витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів справи, за наслідками розгляду яких позивача було притягнуто до відповідальності згідно постановою №341250 від 01 листопада 2022 року.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено про законність оскаржуваної постанови. Вважає, що доводи позивача, наведені в обґрунтування заявлених позовних вимог, є безпідставними та необґрунтованими, вони не спростовують факту порушення законодавства про автомобільний транспорт. При цьому, на думку відповідача, позивач у спірних відносинах є автомобільним перевізником.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій наголошено, що при передачі автомобіля в оренду, власнику автотранспорту на момент передачі достатньо було передати свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, а от тимчасовий реєстраційний талан оформляти не обов`язково. Наголошено, що позивач у спірних відносинах не є автомобільним перевізником.

Відповідачем подано до суду заперечення, в яких підтримано позицію, викладену у поданому відзиві на позов.

Клопотань про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання до суду не надходило.

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути дану справу за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, у власності якої перебуває транспортний засіб MERCEDES-BENZ, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

29 вересня 2022 року уповноваженими працівниками Державної служби України з безпеки на транспорті проведена рейдова перевірка указаного транспортного засобу на предмет дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт, в ході якої встановлено, що на момент проведення перевірки водієм ОСОБА_2 під час надання послуг з перевезення вантажу згідно пропуску №2413 від 29.09.2022 року допущено перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% але не більше 10% при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу.

29 вересня 2022 року працівниками Укртрансбезпеки складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №324805, у якому вказано про виявлене порушення вимог статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: під час надання послуг з перевезення вантажу згідно пропуску №2413 від 29.09.2022 року перевозив вантаж труба, арматура, профіль, довжина якого за задній борт склала 2,10 м при нормативно допустимій 2м, перевищення становить 5%, чим порушено п. 22.5 Правил дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 за №1306, за що передбачена відповідальність абзацом 14 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

28 жовтня 2022 року відповідачем направлено позивачу повідомлення про розгляд справи 01 листопада 2022 року з 09 год. по 12 год., яке згідно трекінгу відправлення Укрпошти вручено 31 жовтня 2022 року.

01 листопада 2022 року Відділом державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області, розглянувши справу про порушення законодавства про автомобільний транспорт прийнято Постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №341250, відповідно до якої за порушення вимог статті 34, 48 Закону України Про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абзацом 14 частини першої статті 60 вказаного закону, постановлено стягнути з ОСОБА_1 адміністративно-господарський штраф у сумі 8500,00 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач звернулася до адміністративного суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пунктів 7 9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач оскаржує постанову суб`єкта владних повноважень про застосування адміністративно-господарського штрафу у зв`язку із порушенням законодавства про автомобільний транспорт. При цьому в обґрунтування заявлених вимог позивач, перш за все, вказує про порушення відповідачем порядку розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що виразилось у неналежному повідомленні позивача про час і місце розгляду справи.

У зв`язку з цим суд звертає увагу на таке.

Згідно пунктів 1 3 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567 (далі Порядок №1567), цей Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами.

Державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи.

В обґрунтування безпідставності оскаржуваної постанови позивачем указувалось, що вона у спірних відносинах не є автомобільним перевізником, тобто є неналежним суб`єктом відповідальності.

Так, з оскаржуваної постанови вбачається про притягнення позивача до відповідальності згідно абзацу 14 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідно до якого за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5 відсотків до 10 відсотків включно при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, суб`єктом відповідальності, передбаченої частиною першою статті 60 Закону України Про автомобільний транспорт, за порушення законодавства про автомобільний транспорт є автомобільний перевізник.

Згідно положень статті 1 Закону України Про автомобільний транспорт автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Згідно частини першої статті 33 Закону України Про автомобільний транспорт автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Статтею 34 Закону України Про автомобільний транспорт передбачені вимоги до автомобільного перевізника.

Так, автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Автомобільні перевізники з кількістю транспортних засобів десять і більше зобов`язані організовувати підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів автомобільного транспорту, діяльність яких пов`язана з наданням послуг автомобільного транспорту, у термін один раз на п`ять років, а з питань безпеки перевезень, охорони праці та пожежної безпеки - у термін один раз на три роки в порядку, який визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Відповідно до приписів статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» (про порушення якої зазначено відповідачем в оскаржуваній постанові) автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, зокрема вимог статей 34, 48 Закону України Про автомобільний транспорт, відповідальність несуть автомобільні перевізники суб`єкти господарювання.

При цьому поняття «власник транспортного засобу» та «автомобільний перевізник» не є тотожними, оскільки автомобільним перевізником є фактичний користувач транспортного засобу, натомість власник транспортного засобу не завжди є автомобільним перевізником.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів, позивач зареєстрована фізичною особою-підприємцем та має у власності транспортний засіб MERCEDES-BENZ, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Водночас згідно доданого до позову Договору найму (оренди) транспортного засобу №10/06 від 10 червня 2021 року позивач передала транспортний засіб MERCEDES-BENZ, реєстраційний номер НОМЕР_1 у тимчасове платне користування Приватному підприємству «Д-Мітал».

Факт використання названою юридичною особою належного позивачу на праві власності вказаного автомобіля підтверджується як Договором найму (оренди) транспортного засобу №10/06 від 10 червня 2021 року, так і наданими позивачем формою 20-ОПП - "Повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які проводиться діяльність", Актом звірки взаємних розрахунків між ФОП ОСОБА_1 та ПП «Д-Мітал» за період: 10.06.2021 - 18.11.2022, платіжними дорученнями: №1068 від 27.07.2021 року, №1139 від 11 жовтня 2021 року, №1210 від 28.12.2021 року, №1271 від 31.03.2022 року про сплату Приватним підприємством «Д-Мітал» платежів за оренду транспортного засобу.

У свою чергу, посилання відповідача у відзиві на положення абз. 4 пункту 16 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.1998 року №1388, та на положення пункту 6.3 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.08.2010 року №379 - є помилковими в частині обов`язковості отримання тимчасового реєстраційного талону на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом у тому разі, якщо власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортним засобом іншій фізичній або юридичній особі (особам). Натомість абз. 4 пункту 16 вказаного вище Порядку свідчить про отримання такого тимчасового реєстраційного талону за бажанням власника транспортного засобу - фізичної особи надати право керування таким засобом іншій фізичній особі чи за бажанням фізичної або юридичної особи, якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортними засобами.

А тому, суд вважає, що встановлення факту належності транспортного засобу на праві власності ОСОБА_1 не робить її на безумовній основі автомобільним перевізником, на якого покладається відповідальність за перевищення габаритно-вагових норм при користуванні таким транспортним засобом.

Відповідачу при прийнятті оскаржуваного рішення слід було врахувати зміст права власності (володію, користуюсь, розпоряджаюся) та природу титульного власника, який фактично користувався автомобілем і саме він мав нести відповідальність за його перевантаження.

Відтак, при розгляді справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт така обставина підлягала обов`язково з`ясуванню, доказів чому суду надано не було.

Вказаної вище позиції в аналогічних відносинах притримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд, що вбачається з постанови від 02.11.2022 року у справі №600/1407/22а.

Окрім цього, відповідачем у цій справі не було надано жодних доказів і того, що водій транспортного засобу MERCEDES-BENZ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , який керував 29.09.2022 року на момент проведення рейдової перевірки названим транспортним засобом, працює саме у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та, відповідно, здійснював перевезення вантажу в її інтересах.

При цьому суд звертає увагу, що згідно наданого відповідачем Акту №0003228 про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних параметрів, у якому відображено результати проведення 29.09.2022 року габаритно-вагового контролю ТЗ MERCEDES-BENZ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у ньому вказано, що перевірку проведено суб`єкта " ОСОБА_3 " (пункт 5 Акту), в той час до відповідальності відповідачем було притягнуто ОСОБА_1 як власника указаного ТЗ.

Також, вирішуючи спір, суд звертає увагу і на те, що згідно змісту Акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №324805, відповідачем зафіксовано здійснення перевезення вантажів ТЗ MERCEDES-BENZ, реєстраційний номер НОМЕР_1 на підставі пропуску №2413 від 29.09.2022 року.

Втім, і вказаного документу відповідачем до суду не подано, а поданий ним пропуск за №3376 від 29.09.2022 року не має жодного відношення до спірних відносин, оскільки про такий в названому Акті №324805, який і слугував підставою для прийняття оскаржуваної постанови, не зазначено.

Надані відповідачем документи не містять жодного підтвердження здійснення саме фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 як автомобільним перевізником перевезення вантажів 29.09.2022 року на ТЗ MERCEDES-BENZ, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Таким чином, в ході судового розгляду справи відповідачем як суб`єктом владних повноважень, на якого в силу вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок доказування правомірності свого рішення, не надано суду належних й достовірних доказів того, що позивач у спірних відносинах є автомобільним перевізником. Водночас наявність права власності на транспортний засіб не є безумовним підтвердженням наявності у такого власника статусу автомобільного перевізника.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивач в даних правовідносинах не є автомобільним перевізником у розумінні Закону №2344-III, а тому і не може бути суб`єктом відповідальності за порушення, наведені у частині першій статті 60 Закону №2344-III.

Указане є достатньою та самостійною підставою для визнання оскаржуваної постанови протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Аналогічної позиції в подібних правовідносинах притримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 23.01.2023 року по справі №600/161/22.

Перевіряючи оскаржуваний позивачем індивідуальний правовий акт на відповідність його критеріям, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що такий прийнято необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

Тому, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови від 01 листопада 2022 року №341250.

Отже, позов підлягає задоволенню.

Відносно доводів позову про порушення відповідачем Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567, то такі суд оцінює критично, адже з матеріалів справи вбачається, що позивач була належним чином повідомлена про розгляд справи відповідно до пунктів 26, 27 названого Порядку.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі статтями 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частинами першою-третьою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів обґрунтованість позову. Натомість доводи відповідача не свідчать про законність оскаржуваної постанови.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.

Частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно наявного у справі платіжного доручення №116 від 01 грудня 2022 року позивачем при зверненні до суду з цим позовом сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Отже, наявними у справі матеріалами підтверджується понесення позивачем судових витрат у цій справі у виді судового збору.

Враховуючи, що позов підлягає задоволенню повністю, то наявні правові підстави для стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судових витрат у виді судового збору в розмірі 992,40 грн.

Керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати Постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №341250 від 01 листопада 2022 року, прийняту Відділом державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті відносно ОСОБА_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 08 березня 2023 року.

Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 (60542, Чернівецька область, Чернівецький район, с. Петрашівка, РНОКПП НОМЕР_2 ), відповідач - Державна служба України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області 58023, місто Чернівці, вул. Руська, 248 «У», ЄДРПОУ 39816845).

Суддя О.П. Лелюк