Рішення № 109394360, 23.02.2023, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2023 Справа № 914/1134/22

Господарський суд Львівської області у складі судді Кидисюка Р.А. за участю секретаря судового засідання Зусько І.С. розглянув в порядку загального позовного провадження справу за позовом Заступника керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області, м. Львів

до відповідача-1 Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача-2 Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап, с. Зелів, Яворівський р-н, Львівська обл.

про визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації права

за участю представників:

від позивача: Леонтьєва Н.Т. прокурор

від відповідача1: Поліщук О.С.

від відповідача2: Медвідь Ю.О., Попов Д.І.

Судові процедури

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява заступника керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області до відповідача-1 Львівської міської ради та до відповідача-2 Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап про визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4360 від 01.10.2020 Про передачу у власність ОК Гаражно-будівельний кооператив Пікап земельної ділянки; скасування державної реєстрації права власності Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 43815360) на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:12:005:0014, площею 2,5457 га, реєстраційний номер обєкта нерухомовго майна: 1794324846101, номер запису про право власності/довірчої власності: 38508305; припинення речового права право приватної власності Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 43815360) на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:12:005:0014, площею 2,5457 га, реєстраційний номер обєкта нерухомого майна: 1794324846101, номер запису про право власності/довірчої власності: 38508305.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.06.2022, справу №914/1134/22 було передано для розгляду судді Коссаку С.М.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.06.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.07.2022.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.08.2022 задоволено заяву представника відповідача-2 про відвід судді Коссака С.М. у справі №914/1134/22, постановлено відвести суддю Коссака С.М. від розгляду справи №914/1134/22, справу №914/1134/22 передати для проведення повторного автоматизованого розподілу та визначення складу суду у порядку, встановленому ст. 32 ГПК України.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.08.2022, справу №914/1134/22 передано для розгляду судді Кидисюку Р.А.

Ухвалою суду від 15.08.2022 справу №914/1134/22 прийнято до розгляду в новому складі суду, постановлено розгляд справи здійснювати спочатку, підготовче засідання призначено на 13.09.2022.

Ухвалою суду від 13.09.2022, занесеною до протоколу судового засідання від 13.09.2022, відкладено підготовче засідання на 04.10.2022.

Ухвалою суду від 04.10.2022 задоволено заяву Заступника керівника Франківської окружної прокуратури (вх. № 2553/22 від 11.08.2022) про зміну предмета позову, провадження у справі в частині позовної вимоги: «Припинити речове право право приватної власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРІІОУ 43815360) на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:12:005:0014, площею 2,5457 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1794324846101, номер запису про право власності/довірчої власності: 38508305» закрито.

В судовому засіданні 04.11.2022 суд ухвалив відкласти розгляд справи у підготовчому провадженні на 01.11.2022.

В судовому засіданні 01.11.2022 оголошено перерву до 15.11.2022.

У зв`язку з оголошеною по всій території України повітряною тривогою внаслідок ракетних обстрілів РФ, судове засідання 15.11.2022 року о 15:00 год. не відбулося.

Ухвалою суду від 15.11.2022 підготовче судове засідання призначено на 29.11.2022.

Ухвалою суду від 29.11.2022 відмовлено у задоволенні заяви (вх.№22291/22 від 27.10.2022) Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою суду від 29.11.2022 відмовлено у задоволенні клопотання (додаткові пояснення вх.№22485/22 від 31.10.2022) Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап про залишення позовної заяви без розгляду.

В судовому засіданні 29.11.2022 суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті в судовому засіданні 13.12.2022.

У зв`язку з оголошеною по всій території України повітряною тривогою внаслідок ракетних обстрілів РФ, судове засідання 13.12.2022 року о 15:00 год. не відбулося.

Ухвалою суду від 13.12.2022 судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 27.12.2022.

В судовому засіданні 27.12.2022 оголошено перерву до 10.01.2023.

В судовому засіданні 10.01.2023 оголошено перерву до 07.02.2023.

В судовому засіданні 07.02.2023 оголошено перерву до 23.02.2023.

Ухвалою суду від 23.02.2023 у задоволенні заяви (вх.№3159/23 від 07.02.2023) Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено з підстав, наведених у відповідній ухвалі.

Позиції сторін

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4360 від 01.10.2020 «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» земельної ділянки» прийнято без проєкту відведення земельної ділянки кооперативу, а технічна документація із землеустрою із інвентаризації частини земель м.Львова, площею 209,0 га та вказане рішення не містять жодних даних щодо необхідності забезпечення 3 членів Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» умовами для зберігання транспортних засобів (їх наявності, кількості тощо), а також обґрунтувань розміру земельної ділянки, яка необхідна для цих цілей площею 2,5457 га (по 0, 8485 га для гаражного будівництва на кожного члена кооперативу; а з урахуванням зокрема інших 12 земельних ділянок, переданих тою ж радою, тому ж кооперативу, на підставі 12 рішень ради, загальною площею 7,1597 га, по 2,3865 га на кожного члена), а статутні види діяльності кооперативу суперечать цілям задоволення мінімальних потреб членів кооперативу у забезпеченні місця для зберігання транспортного засобу. На думку прокурора, наведене свідчить про порушення оспорюваним рішенням ради ст. 41 Земельного кодексу України.

Відповідач2 проти задоволення позову заперечив повністю з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву (вх.№14502/22 від 06.07.2022). Зокрема, наголосив, що оскільки прокурором не надані підтверджуючі документи звернення до компетентних державних органів, щоб пересвідчитися, що відповідний державний орган дізнавшись про виявлені порушення не здійснює захисту інтересів держави та свідчить про його бездіяльність в цій сфері, то у прокурора відсутні підстави для представництва інтересів держави, а отже і права на звернення до суду.

Також, відповідач2 зазначив, що спірна земельна ділянка, як об`єкт цивільних прав сформована із дотриманням абсолютно усіх вимог законодавства України, на підставі затвердженої містобудівної документації із наявністю плану зонування території. Земельна ділянка хоча і перебувала у комунальній власності Рясне-Руської сільської ради, проте місцезнаходження спірної земельної ділянки - м. Львів. Відтак, при передачі земельної ділянки у власність повинна застосовуватись містобудівна документація м. Львова, а саме: генеральний план міста Львова, план зонування території на підставі яких виготовлена та затверджена технічна документація, якою сформовано земельну ділянку як об`єкт цивільних прав.

Враховуючи вищевказане, на думку відповідача2, не заслуговують на увагу суду доводи позивача щодо відсутності містобудівної документації, а також доводи щодо порушення вимог ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки спірна земельна ділянка не розташована в межах зелених зон населених пунктів, внутрішньоквартальних територій (територій міжрайонного озеленення, елементів благоустрою, спортивних майданчиків, майданчиків відпочинку та соціального обслуговування населення); та не віднесена до категорії земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, що унеможливлює передачу такої земельної ділянки із земель комунальної власності до земель приватної власності. Окрім цього, позивач не вказує в чому саме полягає порушення вимог ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Спірна земельна ділянка передана у власність відповідача2 на підставі ст. 41 Земельного кодексу України із цільовим призначенням - землі промисловості, транспорту, оборони, зв`язку та іншого призначення, яке встановлено відповідно до містобудівної документації м. Львова.

Цільове призначення спірної земельної ділянки встановлено технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земель міста Львова площею 209, 0 га за адресою: м. Львів (території що межують із Рясне-Руською сільською радою), в подальшому затверджене ухвалою ЛМР від 14.02.2019 року №4647. В подальшому вказана земельна ділянка відповідно до розпорядження Львівської обласної державної адміністрації від 23.08.2019 року №916/0/5-19 прийнята в державну власність ЛОДА, далі передана в комунальну власність Рясне-Руської сільської ради на підставі розпорядження ЛОДА від 13.12.2019 року №1483/0/5-19 та прийнята в комунальну власність Рясне-Руської сільської ради на підставі рішення Рясне-Руської сільської ради від 18.12.2019 року. В усіх цих документах з моменту формування земельної ділянки до моменту передачі її у приватну власність відповідача 2 цільове призначення такої земельної ділянки - землі запасу, із категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Цільове призначення земельної ділянки ОК ГБК «Пікап» - не змінювалося, КВЦПЗ - 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

Окрім того, відповідач2 вважає, що покликання позивача на норми ст. 121 ЗК України до спірних правовідносин є абсолютно безпідставними, оскільки ст. 121 ЗК України має назву «Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам», а тому з самої назви статті вбачається, що нею регламентовано правовідносини, що виникають між розпорядниками земельних ділянок (органами державної влади або органами місцевого самоврядування) та громадянами (фізичними особами). А тому, покликання позивача на застосування норм ст. 121 ЗК України до спірних правовідносин є безпідставними оскільки суб`єктом цих правовідносин є юридична особа (обслуговуючий кооператив).

Помилковим та таким, що суперечить вимогам законодавства та статутним документам кооперативу, є твердження позивача про те, що ОК ГБК «Пікап» створений не з метою гаражного будівництва, а з метою отримання прибутку.

Щодо покликання прокурора у позові на норми ст. 41 ЗК України, то відповідач2 зазначив, що вони теж носять безпідставний характер, а в самій статті чітко вказано, що земельні ділянки передаються у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Разом із позовною заявою позивачем не подано доказів, які підтверджують порушення передбачених містобудівною документацією розмірів земельних ділянок, котрі можуть передаватися у власність обслуговуючому кооперативу.

Жодним нормативно-правовим актом не заборонено надання земельної ділянки кооперативу у власність для будівництва гаражів за рахунок (категорії) земель транспорту з КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства. Навпаки, згідно вказаного класифікатора на землях транспорту передбачено території автостоянок і гаражів з КВЦПЗ - 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

Щодо передачі вулиці, відповідач2 підтвердив, що при використанні земельної ділянки із кадастровим номером №4610137500:12:005:0014 встановлені певні обмеження, передбачені законом. Так, наприклад, загальна площа земельної ділянки - 2,5457 га, а частина земельної ділянки площею 0,8110 га надається в обмежене користування, охоронна зона навколо (вздовж) об`єкта енергетичної системи (зони ЛЕП) та площею 0,0026 га у межах червоних ліній вулиць. Станом на сьогодні відповідач2 не здійснював будівництва жодних об`єктів на площі земельної ділянки, котра перебуває в межах червоних ліній та не порушував обмеження, передбачені законом. Будь-які докази, які вказують на порушення таких норм, в матеріалах справи відсутні.

Доводи прокурора про те, що передача у приватну власність спірної земельної ділянки суперечить суспільному інтересу територіальної громади, не може бути визначальною та єдиною підставою для позбавлення відповідача-2 права власності на добросовісно набуте майно. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення цієї статті, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання.

У відповіді на відзив (вх.№15152/22 від 15.07.2022) прокурор зазначив, що ним не ставиться під сумнів той факт, що як об`єкт цивільних прав спірна земельна ділянка сформована із дотриманням вимог законодавства України, на підставі затвердженої містобудівної документації із наявністю зонування у відповідності до Генерального плану міста Львова. Оскільки спірна земельна ділянка разом з іншими була передана у власність Рясне-Руської селищної ради, останньою для розпорядження нею, мало б бути первинно внесено зміни в Генеральний план населеного пункту та мала б бути розроблена інша містобудівна документація (план зонування, детальний план території). Спірна земельна ділянка передана для будівництва гаражів, а відтак для містобудівних потреб, а отже, передача останньої не могла відбутись за відсутності плану зонування або детального плану території. Вказане підкреслює незаконність спірного рішення ради, що прийнято з порушенням, зокрема ст.24 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», а відтак, і незаконність вказаної передачі.

Також, наголосив, що гаражно будівельним кооперативам, в порядку ст. 41 Земельного кодексу України, земельні ділянки можуть надаватись лише для гаражного будівництва і лише з цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови. Водночас, оскаржуваним рішенням Рясне-Руської сільської ради Відповідачу 2 перадано у власність земельну ділянку за категорією земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, за кодом КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, що прямо суперечить ст. 41 Земельного кодексу України.

Крім того, у статуті ОК ГБК «Пікап» не визначено кількість гаражів які заплановано до будівництва кооперативом, відсутня будь-яка містобудівна документація на будівництво гаражів на оспорюваній земельній ділянці, що може призвести до здійснення кооперативом діяльності, що суперечить меті створення обслуговуючого гаражно-будівельного кооперативу обслуговування членів кооперативу шляхом забезпечення їх членів кооперативу, а нездійснення іншої статутної діяльності.

Щодо тверджень представника відповідача2 про наявність виключного випадку, передбаченого ч.2 ст.134 Земельного кодексу України, прокурор зазначив, що відповідно до оскаржуваного рішення Рясне-Руська сільська рада посилалась на ст.ст. 41, 12, 92, 122, 123 Земельного кодексу України, що свідчить про те, що остання не керувалась положеннями ч.2 ст. 134 Земельного кодексу України при прийнятті оскаржуваного рішення. Відтак, посилання представника Відповідача 2 на норми вказаної статті - безпідставне. Навіть при посиланні селищної ради при прийнятті оскаржуваного рішення на ч.2 ст.134 Земельного кодексу України, таке б не підпадало б під дію вказаної норми, адже гаражі не є об`єктом транспортної інфраструктури.

Прокурор стверджує, що, вулиці, площею, 0,0026 га, що є складовою спірної земельної ділянки площею 2,5457 га не могли бути передані в приватну власність, що є порушенням ч.4 ст. 83 ЗК України при прийнятті Рясне-Руською сільською радою оскаржуваного рішення.

У додаткових поясненнях (вх.№22485/22 від 31.10.2022) відповідач2 зазначив, що скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно (земельну ділянку) за відповідачем2 не переслідує легітимну мету - контролю за використанням та охороною відповідного майна згідно із загальними суспільними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням, адже останнє відповідачем 2 не змінювалося. Важливість використання земельної ділянки за цільовим призначенням вказана у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 108), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 115)). Відтак, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку за відповідачем2 суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

На думку відповідача2, загальний суспільний інтерес у використанні земельної ділянки за її цільовим призначенням у цій справі не переважає над приватним інтересом та отриманим правом власності на землю. Скасування рішення та державної реєстрації права власності на земельну ділянку становить надмірний тягар для кінцевого власника відповідача 2 ОК ГБК «Пікап». Так, встановлення справедливого балансу між приватним і суспільним інтересом передбачає оцінку не лише поведінки органу місцевого самоврядування, але й дій і бездіяльності осіб, зацікавлених у набутті у приватну власність земельної ділянки, тобто кінцевого набувача щодо його обізнаності з можливістю набуття земельної ділянки.

Щодо передачі Рясне-Руською сільською радою земельної ділянки відповідачу 2, то були наявні уся земельна документація та відповідні рішення органу місцевого самоврядування, що давали можливість отримати та зареєструвати право власності на земельну ділянку. Така земельна ділянка не відносилася до земель природоохоронного, водного, рекреаційного чи іншого призначення, земель, що не можуть передаватися у власність тощо. А тому, немає підстав вважати, що відповідач 2 був недобросовісним, а земельна ділянка належала до категорій земель, що не могли бути передані у приватну власність.

У додаткових поясненнях (вх.№22680/22 від 01.11.2022) прокурор вказав, що відповідно до інформації, зазначеній у Витязі з державного земельного кадастру про земельну ділянку, категорія спірної земельної ділянки - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, код КВЦПЗ 12.04. - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства. Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель», затвердженій Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010, для будівництва індивідуальних гаражів та для колективного гаражного будівництва надаються землі з кодом КВЦПЗ 02.05. та 02.06 відповідно, що належать до категорії - землі житлової та громадської забудови. Відтак, гаражним кооперативам в порядку ст.41 Земельного кодексу України, земельні ділянки можуть надаватися для гаражного будівництва лише з цільовим призначенням - землі житлової та громадствї забудови. Тому, на думку прокурора, передача земельної ділянки з функціональним призначенням «для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства» юридичній особі, яка не пов`язана з транспортною діяльністю, а є гаражним кооперативом, становить порушенням вимог, встановлених законодавством та свідчить про порушення органом місцевого самоврядування принципу «дозволено те, що передбачено законом».

У заяві щодо обраного позивачем способу захисту (вх.№3156/23 від 07.02.2023) відповідач2 зазначив, що натомість встановленому нормами ЦКУ порядку визнання незаконним та скасування акту органу місцевого самоврядування, позивач в позовній заяві просить визнати недійсним спірне рішення Рясне-Руської сільської ради. Окрім цього, в позовній заяві, прокурор просить визнати недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради на підставі ст. ст. 203 (Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину), 215 (Недійсність правочину), 216 (Правові наслідки недійсності правочину) ЦКУ, при цьому рішення Рясне-Руської сільської ради відповідно до ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» не є правочином, а є індивідуальним правовим актом, відтак, воно може бути визнано незаконним лише на підставі ст. 21 ЦКУ.

У даній справі позивач обрав неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У таких випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, то вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387, 388 ЦК України, є неефективними.

Замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову (пункт 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі № 466/8649/ 16-п).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У таких випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, то вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387, 388 ЦК України, є неефективними.

У поясненнях (вх.№4697/23 від 23.02.2023) щодо способу захисту прокурор зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права належний, достатній та ефективний, установлений законом, об`єктивно виправданий та обґрунтований і виключає в подальшому необхідність пред`явлення інших позовів для захисту ( відновлення) порушеного права. Такий спосіб захисту приведе до повного відновлення порушеного права, відповідає змісту та характеру правопорушення та цілям судочинства, не суперечить принципу верховенства права, а судове рішення буде виконуваним і відповідатиме принципу процесуальної економії.

Відповідач1 відзиву на позовну заяву чи заяву про продовження строку для подання відзиву у встановлений ухвалою суду від 13.06.2022 п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали не подав, поважності причин пропуску строку для подання відзиву або заяви про продовження встановленого судом строку для подання відзиву не навів. У судових засіданнях відповідач 1 у своїх виступах підтримав позовні вимоги.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Частиною 8 статті 80 ГПК України встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Обставини справи

03.11.2017 року між Рясне-Руською сільською радою та Львівською міською радою підписано «Меморандум про порозуміння між ЛМР та Рясне-Руською сільською радою». Метою вказаного меморандуму стало узгодження меж між населеними пунктами та початок діяльності ТзОВ «СіТіПарк», вирішення багаторічного конфлікту між містом та селом в частині погодження меж міста та села. Ухвалу ЛМР №2588 «Про затвердження меморандуму про порозуміння між ЛМР та Рясне-Руською сільською радою» прийнято 16.11.2017 року. Вказаною ухвалою Львівська міська рада надала дозвіл управлінню земельних ресурсів департаменту містобудування на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель орієнтовною площею 209,0 га, які розташовані на території міста Львова. На виконання даної ухвали Львівською міською радою проведено інвентаризацію земельних ділянок пропонованих для передачі Рясне-Руській сільській раді (картографічні матеріали таких ділянок є додатком до Меморандуму). В подальшому, на підставі ухвали ЛМР від 07.12.2017 року №2677 на замовлення Львівської міської ради Департаментом землеустрою «Центр ринкових досліджень» виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова площею 209, 0 га за адресою: м. Львів (території що межують із Рясне-Руською сільською радою). Вказаною технічною документацією сформовано в тому числі і спірну земельну ділянку із кадастровим номером №4610137500:12:005:0014. дана земельна ділянка в технічній документації зазначається під номером №10.

На сторінці 6 технічної документації наявна пояснювальна записка, в якій зазначається про те, що загальна кількість проінвентаризованих земельних ділянок - 18. Земельні ділянки, що формуються в процесі інвентаризації, зокрема ділянка №10 з площею - 2.5457 га. Цільове призначення земельної ділянки - землі запасу (16.00), категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. На сторінках 27 та 28 технічної документації відображені фрагменти плану зонування території Залізничного району міста Львова. На сторінці 92 технічної документації наявна схема розташування земельної ділянки площею 209,0 га, в склад якої входить і спірна земельна ділянка.

На сторінці 105 відображено робочий інвентаризаційний план, на якому описано спірну земельну ділянку під №10 та зазначено що це землі промисловості, згідно умовних позначень уся спірна земельна ділянка розміщена в чагарниках.

На сторінках 186 - 188 ТД наявні містобудівельні обмеження відповідно до містобудівної документації, зокрема щодо земельної ділянки №10 - частково знаходиться в межах функціональної зони ТР2 (зона транспортної інфраструктурі вулична мережа)

Також зазначено, що частина земельної ділянки площею 0,8110 га надається в обмежене користування, охоронна зона навколо (вздовж) об`єкта енергетичної системи (зони ЛЕП).

14.02.2019 Львівською міською радою беручи до уваги ухвали міської ради від 16.11.2017 №2588 «Про затвердження меморандуму про порозуміння між Львівською міською радою та Рясне-Руською сільською радою» та від 07.12.2017 № 2677 «Про внесення змін до ухвал міської ради від 14.07.2015 №4968 та від 01.10.2015 № 5143», звернення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району від 17.12.2018 № 1132, прийнято ухвалу №4647 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова», згідно з якою затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова орієнтовною площею 209,0 га (території, які межують з Рясне-Руською сільською радою), у тому числі земельної ділянки №10 площею 2,5457 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0014), у тому числі площею 0,0026 га у межах червоних ліній вулиці, (код КВЦПЗ 16.00 - землі запасу) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (п.1.9).

Пунктом 3 вказаної ухвали вирішено передати зазначену у пункті 1.9 цієї ухвали земельну ділянку №10 площею 2,5457 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0014) комунальної власності Львівської міської ради до земель державної власності та пунктом 5 рекомендувати Львівській обласній державній адміністрації розглянути питання прийняття зазначених земельних ділянок у державну власність з подальшою передачею цих земель у комунальну власність територіальної громади Рясне-Руської сільської ради Яворівського району.

Згідно з даними Державного реєстру прав на нерухоме майно, 19.03.2019 зареєстровано право комунальної власності Львівської міської ради на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:12:005:0014.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 23.08.2019 №916/0/5-19 «Про прийняття земельних ділянок комунальної власності у державну власність», до земель державної власності із земель комунальної власності Львівської міської ради прийнято зокрема земельну ділянку площею 2,5457 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0014, КВЦПЗ - 16.00).

Відповідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 29.11.2019 зареєстровано право державної власності Львівської обласної державної адміністрації на земельну ділянку за кадастровим 4610137500:12:005:0014.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 13.12.2019 №1483/0/5-19 «Про передачу земельних ділянок з державної власності у комунальну власність», передано до земель комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області земельні ділянки державної власності, серед яких зокрема, земельна ділянка за кадастровим №4610137500:12:005:0014.

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 18.12.2019 №3365 «Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність» прийнято у комунальну власність зокрема земельну ділянку за кадастровим №4610137500:12:005:0014.

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 19.12.2019 зареєстровано право комунальної власності Рясне-Руської сільської ради на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:12:005:0014.

01.10.2020 рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4360 земельну ділянку площею 2,5457 га (кадастровий №4610137500:12:005:0014), Львівська область, м.Львів, (територія, що межує з Рясне-Руською сільською радою) передано у власність Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» для будівництва та обслуговування гаражів (код КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, із земель запасу, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам.

05.10.2020 зареєстровано право власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» на спірну земельну ділянку.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 15.07.2020 №795-ІХ на 25 жовтня 2020 року було призначено чергові місцеві вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, які проводились, серед іншого, на території Львівської територіальної громади.

29.11.2020 відбулась перша сесія депутатів Львівської міської ради. З цього моменту закінчились повноваження усіх місцевих рад, які були обрані на попередніх місцевих виборах, у тому числі Рясне-Руської сільської ради. Відповідно до норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування та районних державних адміністрацій», правонаступником прав та обов`язків Рясне-Руської сільської ради стала Львівська міська рада.

Ухвалою Львівської міської ради від 29.12.2020 №6 «Про функціонування Львівської міської територіальної громади» Львівську міську раду визначено правонаступником прав та обов`язків місцевих рад, які приєднуються до Львівської територіальної громади. Ухвалою №7 від 29.12.2020 Рясне-Руську сільську раду припинено шляхом приєднання до Львівської міської ради.

Відтак, з 29.11.2020 повноваження Рясне-Руської сільської ради закінчились, а її правонаступником стала Львівська міська рада.

Позиція суду

У Конституції України (статті 13, 14) передбачено, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема: поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Необхідність звернення прокурором із позовною заявою до суду обґрунтовується тим, що відповідно до ст. 131-1 Конституції України, на прокуратуру покладено функції представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У відповідності до вимог ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ч.4 ст.53 ГПК України, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (ч.5 ст.53 ГПК України).

Львівська міська рада це орган місцевого самоврядування, що представляє Львівську міську територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами України.

Відтак, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Львівська міська рада.

Враховуючи те, що позивач та відповідач в даній справі збігаються в одній особі, а стороною у справі один і той же орган місцевого самоврядування може бути або позивачем, або відповідачем, то з огляду на предмет спору Львівська міська рада визначена прокурором при поданні позову в якості відповідача у справі.

Законами України не віднесено до компетенції жодного органу повноваження щодо звернення до суду з позовом про: визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування у земельній сфері, скасування державної реєстрації права власності відповідача 2 на спірну земельну ділянку та припинення речового права.

Відповідно, орган, уповноважений державою здійснювати захист її інтересів в даній сфері відсутній. Таким чином, за цим позовом прокурор набуває статусу позивача.

Така ж позиція підтримується Верховним судом у постановах від 17 червня 2020 року у справі № 241/1153/17-ц, від 25 листопада 2019 року у справі №354/425/19-ц, від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 01 червня 2022 року у справі 260/1815/21.

З урахуванням того, що поняття «інтереси держави», відповідно до Рішення Конституційного суду України №3-рп/99 від 08.04.1999, є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Така правова позиція висвітлена Верховним Судом у постановах 13.03.2018 у справі № 911/620/17, від 13.11.2018 у справі № 910/2989/18.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15).

Верховний суд в постанові від 08.02.2019 у справі №915/20/18, зазначає, що «інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи».

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний, публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Юридичну особу - обслуговуючий кооператив «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» зареєстровано 14.09.2020. Згідно матеріалів реєстраційної справи Відповідача 2, засновниками та членами кооперативу є 3 особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Відповідно до п. 1.3. Статуту ОК ГБК «Пікап» він утворюється шляхом об`єднання фізичних осіб для спільної обслуговуючої, виробничої, інвестиційної, трудової та будь-якої іншої не забороненої чинним законодавством України господарської діяльності у сфері будівництва та експлуатації гаражних комплексів з супутньою інфраструктурою для обслуговування автотранспортних засобів.

Відповідно до п.1.16. Статуту кооператив має право здійснювати підприємницьку (господарську) та іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству України.

Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про кооперацію» кооператив юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Згідно цієї ж статті обслуговуючий кооператив кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу.

Таким чином, згідно вимог законодавства обслуговуючий кооператив може здійснювати господарську діяльність з метою виконання мети та завдань, визначених статутом кооперативу.

Так, відповідно до п.2.1 статуту обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап», метою кооперативу є задоволення потреб його членів та мешканців прилеглих територій шляхом здійснення будівництва гаражів та супутніх споруд для обслуговування автотранспорту та провадження господарської діяльності на збудованих об`єктах.

Відповідності до ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з ч.1 ст. 134 Земельного кодексу України, земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Крім того, частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України передбачено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу).

Відповідно до ст. 41 Земельного кодексу України, гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Відтак, гаражно-будівельним кооперативам можуть передаватись земельні ділянки для гаражного будівництва виключно у разі наявності затвердженої містобудівної документації та відповідно встановлення останньою можливості передачі земельної ділянки для будівництва гаражів.

Відповідно до статті 1 Законі України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту (пункт 2 частина 1 статті 1); містобудівна документація затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій (пункт 7 частина 1 стаття 1). Відповідно до статті 17 цього Закону генплан населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Генплан населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Відповідно до містобудівної документації м. Львова, а саме Генплану м. Львова, територія, на якій розміщена спірна земельна ділянка, відноситься до малоповерхової житлової забудови, садибної житлової забудови, а план зонування території за функціональним регламентом (базове зонування) для земельної ділянки відсутній. В межі діючого станом на 01.10.2020 генплану с. Рясне-Руська Яворівського району спірна земельна ділянка не входила, відтак і план зонування та детальний план території розроблені не були.

Оскільки, спірна земельна ділянка разом з іншими, була передана у власність Рясне-Руської селищної ради, останньою для розпорядження нею, мало бути первинно внесено зміни в Генеральний план населеного пункту та мала бути розроблена інша містобудівна документація (план зонування, детальний план території).

З огляду на викладене, спірне рішення про передачу гаражно-будівельному кооперативу земельної ділянки прийнято за відсутності встановлення такої можливості у затвердженій містобудівній документації, а тому всупереч ст.41 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч.3 ст.24 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, крім випадків:

1) розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи;

2) приватизації громадянином земельної ділянки, наданої йому в користування відповідно до закону;

3) надання земельної ділянки, розташованої на території зони відчуження чи зони безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

4) надання земельної ділянки для розміщення лінійних об`єктів транспортної та енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, ліній електропередачі, зв`язку);

5) буріння, влаштування та підключення нафтових і газових свердловин за межами населених пунктів;

6) будівництва, експлуатації військових та інших оборонних об`єктів.

Оскільки спірна земельна ділянка передана для будівництва гаражів, а відтак для містобудівних потреб, передача останньої не могла відбутись за відсутності плану зонування або детального плану території.

Всупереч зазначеному матеріали справи не містять доказів внесення змін в Генеральний план та розробки іншої містобудівної документації (план зонування, детальний план території) після передачі спірної земельної ділянки у власність Рясне-Руської селищної ради.

При цьому суд відхиляє твердження відповідача2 про те, що земельна ділянка хоча і перебувала у комунальній власності Рясне-Руської сільської ради, проте місцезнаходження спірної земельної ділянки - м. Львів, а отже, при передачі земельної ділянки у власність повинна застосовуватись містобудівна документація м. Львова, а саме: генеральний план міста Львова, план зонування території, на підставі яких виготовлена та затверджена технічна документація, якою сформовано земельну ділянку як об`єкт цивільних прав.

Цільове призначення спірної земельної ділянки встановлено технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земель міста Львова площею 209, 0 га за адресою: м. Львів (території що межують із Рясне-Руською сільською радою), яке в подальшому затверджене ухвалою ЛМР від 14.02.2019 року №4647. В подальшому вказана земельна ділянка відповідно до розпорядження Львівської обласної державної адміністрації від 23.08.2019 року №916/0/5-19 прийнята в державну власність ЛОДА, далі передана в комунальну власність Рясне-Руської сільської ради на підставі розпорядження ЛОДА від 13.12.2019 року №1483/0/5-19 та прийнята в комунальну власність Рясне-Руської сільської ради на підставі рішення Рясне-Руської сільської ради від 18.12.2019 року. В усіх цих документах з моменту формування земельної ділянки до моменту передачі її у приватну власність відповідача 2 цільове призначення такої земельної ділянки - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Цільове призначення земельної ділянки ОК ГБК «Пікап» - не змінювалося, КВЦПЗ - 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

Відповідно до ч.1 ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються зокрема на такі категорії:

б) землі житлової та громадської забудови;

ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (ч.2 ст.19 Земельного кодексу України).

Згідно ст. 11 Земельного кодексу України, землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.

Відповідач2 є обслуговуючим гаражно-будівельним кооперативом, із чого випливає, що такий згідно своїх статутних цілей не може здійснювати будівництво об`єктів транспортної інфраструктури, у тому числі доріг, автострад, мостів та тунелів.

На думку відповідача2, стаття 41 Земельного кодексу України не містить будь-яких заборон, щодо передачі земельних ділянок для гаражного будівництва кооперативам за рахунок земель транспорту, власником яких є орган місцевого самоврядування. Так для земель, переданих за рахунок земель житлової та громадської забудови (категорія земель) для гаражного будівництва визначені коди КВЦПЗ 02.05 та 02.06, а для земель транспорту - код.12.04.

Однак, з такими твердженнями відповідача2 не можна погодитися з оглядну на наступне.

Стаття 41 Земельного кодексу України, зазначає, що гаражно-будівельним земельні ділянки передаються безоплатно у власність або надаються в оренду для гаражного будівництва.

Стаття 41 Земельного кодексу України знаходиться в главі 6 Земельного кодексу України - «Землі житлової та громадської забудови», яка не регулює зокрема питання надання земельних ділянок, що за категорією земель відносяться до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, що регулюється главою 13 Земельного кодексу України.

Тлумачення представником Відповідача2 норми ст.41 Земельного кодексу України про можливіть передачі земельних ділянок на підставі цієї статті з категорією земель «промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення» у власність гаражно-будівельним кооперативам не відповідає вимогам діючого законодавства.

Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010 року із змінами і доповненнями код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі (п.1.2.).

Відповідно до п.1.4 наказу КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, для будівництва індивідуальних гаражів та для колективного гаражного будівництва надаються земельні ділянки з кодом КВЦПЗ 02.05 та 02.06 відповідно, що належать до земель категорії землі житлової та громадської забудови.

Відтак, гаражно-будівельним кооперативам, в порядку ст. 41 Земельного кодексу України, земельні ділянки можуть надаватись лише для гаражного будівництва і лише з цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови.

Всупереч зазначеному, оскаржуваним рішенням Рясне-Руської сільської ради №4411 від 22.10.2020 відповідачу2 перадано у власність земельну ділянку за категорією земель землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, за кодом КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, що прямо суперечить ст. 41 Земельного кодексу України.

Системне тлумачення ст. 41 Земельного кодексу України у поєднанні з іншими положеннями Земельного кодексу України (зокрема, ст. 134 Земельного кодексу України - щодо продажу земельних ділянок на торгах) дає підстави для висновку про винятковість можливості передання гаражно-будівельним кооперативам на підставі ст. 41 Земельного кодексу України земельних ділянок безоплатно у власність, тобто таке передання повинно бути обумовлене особливими (виключними) цілями, що випливають зі змісту діяльності гаражно-будівельного кооперативу та кооперативу в цілому - задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів - та конкретного предмету (напрямку) його діяльності.

Відтак, якщо мова йде про отримання гаражно-будівельним кооперативом у власність земельних ділянок в порядку ст. 41 Земельного кодексу, такі ділянки повинні надаватись виключно за наявності дійсної необхідності у задоволенні мінімальних обґрунтованих потреб членів гаражно-будівельного кооперативу у паркомісці (гаражі), та ці ділянки повинні надаватись безоплатно у власність лише з цією метою. При вирішенні питання щодо передання безоплатно у власність гаражно-будівельного кооперативу земельної ділянки, яку такий кооператив просить передати для гаражного будівництва в порядку ст. 41 Земельного кодексу України, наявність у суб`єкта звернення статусу, що відповідає передбаченим даною статтею положенням (гаражно-будівельний кооператив) не є достатньою підставою для передання безоплатно у власність кооперативу земельної ділянки будь-якого розміру. Натомість, заявник повинен довести та обґрунтувати, а орган, що здійснює розпорядження земельною ділянкою, повинен перевірити наявність чи відсутність тих обставин, що членам гаражно-будівельного кооперативу для задоволення їх мінімальних потреб у забезпеченні місця для зберігання транспортного засобу (гараж) необхідні відповідні (конкретно заявлені) земельні ділянки, тобто документація із землеустрою повинна містити в тому числі, належне обґрунтування (розрахунок) щодо необхідності виділення членам кооперативу відповідних земельних ділянок відповідної площі.

Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №910/9373/17.

Окрім того, відповідно до рішення Львівської міської ради №4647 від 14.02.2019 та технічної документації, у складі спірної земельної ділянки, площею 2,5457 га за кадастровим №4610137500:12:005:0014 - 0,0026 га знаходяться у межах червоних ліній вулиці (код КВЦПЗ 16.00 - землі запасу) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (п.1.9).

У відповідності до змісту ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», червоні лінії - визначені в містобудівній документації щодо пунктів геодезичної мережі межі існуючих та запроєктованих вулиць, доріг, майданів, які розділяють території забудови та території іншого призначення.

Згідно зі ст. 1 10 ЗК України, на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження.

Перехід права власності на земельну ділянку, зміна її цільового призначення не припиняє встановлених обмежень, обтяжень.

Розташування будь-яких об`єктів, будівель, споруд або їх частин у межах «червоних ліній» вулиці не допускається (ст. 18 Закону України «Про автомобільні дороги»).

Відповідно до ч.4 ст. 83 ЗК України, до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать зокрема:

а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);

б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об`єктами повітряного і трубопровідного транспорту.

Відтак, вулиці, площею 0,0026 га, що є складовою спірної земельної ділянки площею 2,5457 га не могли бути передані в приватну власність. Наведене свідчить про порушення ч.4 ст. 83 ЗК України при прийнятті Рясне-Руською сільською радою оскаржуваного рішення.

Щодо заперечень відповідача2 про невірно обраний прокурором спосіб захисту права, то слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспореиня та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадженню № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).

При цьому частиною 3 статті 152 Земельного кодексу України визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; а) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

За загальним правилом, способи захисту прав землекористувачів на земельні ділянки, визначені статтею 152 ЗК України, підлягають переважному застосуванню перед нормами ЦК України та ГК України (п.2.9 Постанови Вищого господарського суду від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин».

Відповідно до ч.3 ст.152 ЗК України захист прав юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною та визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Окрім того, ч.1 статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

У практиці розгляду земельних спорів недійсність актів органів державної влади та місцевого самоврядування розглядається або з позиції правової презумпції законності та чинності таких актів до їх скасування, визнання їх незаконними в судовому порядку або з позиції презумпції незаконності таких актів, якщо органи державної влади та місцевого самоврядування діють всупереч вимогам Конституції України.

Так, обов`язковою умовою передачі у власність земельних ділянок, які перебувають у комунальній власності, є наявність позитивного рішення сесії відповідної ради про передачу земельної ділянки у власність.

Відповідно до п.15 ч.1 ст.26 та ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування», рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7рп/2009 ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

При цьому абзацом другим частини третьої статті 26 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Враховуючи обставини конкретної справи, вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та скасування державної реєстрації права власності відповідача2 на спірну земельну ділянку не може бути розцінена як неналежний спосіб захисту. Задоволенню такого позову призводить до скасування запису про речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. Надалі, враховуючи зміни в теритіальному устрої, право власності буде зареєстровано за Львівською міською радою в силу вимог закону.

Велика Палата Верховного Суду зауважує (постанова у справі 914/608/20 від 21.12.2022), що надміру формалізований підхід до заявлений позовних вимог (за яким позивач у позовній заяві повинен вказати спосіб захисту, визначений приписами ЦК України та ГК України) суперечить завданню господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Диспозитивність один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти.

Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті.

Обраний прокурором спосіб захисту порушеного права належний, достатній та ефективний, установлений законом, об`єктивно виправданий та обґрунтований і виключає в подальшому необхідність пред`явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права

Такий спосіб захисту приведе до повного відновлення порушеного права, відповідає змісту та характеру правопорушення та цілям судочинства, не суперечить принципу верховенства права, а судове рішення буде виконуваним і відповідатиме принципу процесуальної економії.

Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою, то згідно правової позиції Верховного Суду України викладеної у справі №6-2776цс16, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року гарантується захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

При цьому, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях (у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) зробив висновок про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

На думку прокурора, в даному випадку порушено справедливий баланс, що полягає у безоплатній передачі земель територіальної громади для діяльності гаражного кооперативу в складі трьох осіб за відсутності будь-якої містобудівної документації на підтвердження здійснення такої діяльності.

Відповідач2 вважає, що доводи прокурора про те, що передача у приватну власність спірної земельної ділянки суперечить суспільному інтересу територіальної громади, не може бути визначальною та єдиною підставою для позбавлення відповідача2 права власності на добросовісно набуте майно. Скасування рішення та державної реєстрації права власності на земельну ділянку становить надмірний тягар для кінцевого власника - відповідача 2 ОК ГБК «Пікап».

Суд звертає увагу сторін, що будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, необхідно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Неможливість безоплатної передачі права власності на земельну ділянку, поза конкурсом, всупереч положенням чинного законодавства, з огляду зокрема на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь юридичної особи передбачене у чинному законодавстві України.

Відповідні приписи стосовно особливої посиленої охорони державою земель, неможливості її незаконної передачі, за відсутності містобудівної документації, є доступними, чіткими та передбачуваними.

Визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, яким відчужено земельну ділянку, скасування державної реєстрації речового права та припинення такого щодо незаконно відчуженої земельної ділянки, переслідує легітимну мету здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів усього суспільства.

З огляду на вказане, скасування рішення про передачу земельної ділянки, скасування державної реєстрації права та припинення права власності в даному випадку буде підставним та законним, відповідатиме легітимній меті та переслідуватиме законний суспільний, публічний, загальний інтерес, оскільки спрямовуватиметься на поновлення порушеного права власника Львівської міської територіальної громади.

Окрім того, при заявленні вказаного позову забезпечуватиметься пропорційність, співрозмірність між метою (втручання у право особи та інтересами суспільства, як невід`ємною складовою та інструментом верховенства права).

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судові витрати

За звернення до суду з позовною заявою майнового характеру позивачем сплачено судовий збір у розмірі 7443,00 грн, що підтверджується долученим до матеріалів справи платіжним дорученням №742 від 06.05.2022.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на задоволення судом двох позовних вимог немайнового характеру суд дійшов висновку про покладення вартості відшкодування суми судового збору порівну на обох відповідачів у справі.

Керуючись статтями 2, 12, 20, 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1.Позов задовольнити повністю.

2.Визнати недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4360 від 01.10.2020 «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» земельної ділянки».

3.Скасувати державну реєстрацію права власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» (код ЄДРПОУ 43815360; 81083, Львівська обл., Яворівський р-н, село Зелів, вул.Центральна, будинок 347) на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:12:005:0014, площею 2, 5457 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1794324846101, номер запису про право власності / довірчої власності: 38508305.

4.Стягнути з Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап (код ЄДРПОУ 43815360; 81083, Львівська обл., Яворівський р-н, село Зелів, вул.Центральна, будинок 347) та Львівської міської ради (код ЄДРПОУ 04055896; 79008, Львівська обл., місто Львів, ПЛ.РИНОК, будинок 1) на користь Львівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910031; 79005, Львівська обл., місто Львів, ПРОСПЕКТ ШЕВЧЕНКА, будинок 17/19) 4962,00 грн (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві гривні) судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в Західному апеляційному господарському суді в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 06.03.2023.

Суддя Кидисюк Р.А.