Рішення № 109394300, 21.02.2023, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2023 Справа № 914/2478/22

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Мельник Б.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Акціонерного товариства Оператор газорозподільної мережі Львівгаз, Львівська область, м.Львів;

до Відповідача: Комунального підприємства Жовкватеплоенерго, Львівська область, Жовківський район, м.Жовква;

про: стягнення заборгованості

ціна позову: 634562,56грн.

Представники:

Позивача: Мороз І.І. представник, адвокат (довіреність від 26.12.2022р. №01Др-217-1222);

Відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

06.10.2022р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства Оператор газорозподільної мережі Львівгаз від 29.09.2022р. вих. №790007.2-17024-0922 (вх.№2694) за позовом до Комунального підприємства Жовкватеплоенерго про стягнення заборгованості; ціна позову: 634562,56грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з оплати наданих послуг з розподілу природного газу за період з квітня 2022р. по серпень 2022р. за Договором на розподіл природного газу від 01.01.2016р. №09420М9W0МНТ016 на умовах типового, який укладено шляхом підписання заяви-приєднання.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.10.2022р. у цій справі судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 20.10.2022р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.10.2022р. у цій справі суд постановив відкласти підготовче судове засідання на 08.11.2022р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.11.2022р. у цій справі суд постановив відкласти підготовче судове засідання на 15.11.2022р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.11.2022р. у цій справі суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 29.11.2022р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.11.2022р. у цій справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 13.12.2022р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.12.2022р. у цій справі судом постановлено відкласти судове засідання з розгляду спору по суті до 11.01.2023р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.01.2023р. у цій справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 26.01.2023р.

Судове засідання 26.01.2023р. не відбулось з підстав оголошення повітряної тривоги на території Львівської області.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.01.2023р. у цій справі суд постановив призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 21.02.2023р.

Відповідно до ст.222 ГПК України фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: підсистеми відеоконференцзв`язку: vkz.court.gov.ua.

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст.42, 46 ГПК України, як підтвердила представник Позивача в судовому засіданні, їй відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з`явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, зазначила про подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

11.01.2023р. за вх. №671/23 Позивачем на електронну адресу суду надіслано Заяву з процесуальних питань від 11.01.2023р. б/н, у якій наводить порядок зарахування здійснених Відповідачем часткових погашень суми основного боргу, стягнення якого є предметом спору у цій справі і підтримує позов в частині стягнення основного боргу в розмірі 13025,27грн., а також у повному обсязі в частині стягнення похідних позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат. Вказану заяву оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

26.01.2023р. за вх. №1884/23 Позивачем на електронну адресу суду надіслано Заяву з процесуальних питань, у якій наводить порядок зарахування здійснених Відповідачем часткових погашень суми основного боргу, стягнення якого є предметом спору у цій справі і підтримує позов у повному обсязі в частині стягнення похідних позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат та зазначає про наявність правових підстав до закриття провадження у справі в частині стягнення з Відповідача суми основного боргу. Вказану заяву оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

Представник Відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача 561050,51грн. суми основного боргу з оплати наданих послуг з розподілу природного газу за період з квітня по серпень 2022р. за Договором на розподіл природного газу від 01.01.2016р. №09420М9W0МНТ016 на умовах типового, який укладено шляхом підписання заяви-приєднання, а також 53231,58грн. пені, 3324,59грн. 3% річних та 16955,88грн. інфляційних втрат за період з 11.05.2022р. по 23.09.2022р. за порушення порядку і строку здійснення оплати послуг за Договором.

В обґрунтування заявленого позову Позивач зазначає, що 01.01.2016р. між Сторонами шляхом підписання керівником Відповідача Заяви-приєднання від 01.01.2016р. №09420М9W0МНТ016 укладено Договір на розподіл природного газу на умовах типового, за умовами якого Позивачем в період з квітня по серпень 2022р. надано Відповідачу послуги на суму 595063,13грн.

Внаслідок неналежного виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з оплати за Договором виникла заборгованість в розмірі 561050,51грн.

Крім того, Позивачем, за порушення порядку і строку здійснення оплати наданих послуг за Договором нараховано Відповідачу 53231,58грн. пені, 3324,59грн. 3% річних та 16955,88грн. інфляційних втрат за період з 11.05.2022р. по 23.09.2022р.

У позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, згідно якого Позивачем понесено судові витрати на оплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 9518,44грн. та судові витрати на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 28000грн., докази в підтвердження яких будуть подані Позивачем протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

У поданому 15.11.2022р. за вх.№23727/22 Запереченні Позивач щодо вимоги про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних, зазначає, що на заборгованість за спожитий з 01.06.2021р. до 01.07.2022р. природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також теплову енергію, отриману з 01.06.2021р. до 01.07.2022р. для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, погашену до 31.12.2022р., у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються.

Позивач вказував, що на думку Відповідача не підлягає стягненню сума пені в розмірі 44101,86грн., оскільки, така нарахована на заборгованість, що утворилась впродовж періоду з квітня по червень 2022р. Аналогічно, на думку Відповідача, не підлягають стягненню нараховані на утворену заборгованість за період з квітня по червень 2022р. суми 3% річних та інфляційних втрат. Таке трактування Відповідачем абз.2 ч.1 ст.7 Закону, на думку Позивача, є хибним, оскільки вказана норма підлягає застосування за наявності кількох умов: заборгованість повинна виникнути впродовж періоду з 01.06.2021р. до 01.07.2022р.; така заборгованість повинна бути погашеною до 31.12.2022р.

Відтак, заборонено нараховувати штрафні санкції на погашену заборгованість до 31.12.2022р., що утворилась впродовж періоду з 01.06.2021р. до 01.07.2022р.

Позивач звертає увагу суду на те, що на момент звернення до суду у Відповідача існувала перед Позивачем заборгованість у повному обсязі. За таких обставин Позивачем правомірно нараховано штрафні санкції у заявленому розмірі на підставі п.8.2. Договору та ст.625 ЦК України, а відтак, в цій частині клопотання задоволенню не підлягає.

Щодо клопотання Відповідача в частині відстрочки виконання рішення Позивач зазначає, що Позивач та Відповідач є виконавцями комунальних послуг по відношенню до споживачів, адже їх об`єднує схожа господарська діяльність. Вони обидва є об`єктами критичної інфраструктури. Однак, по відношенню одне до одного Позивач є виконавцем комунальної послуги, а Відповідач - споживачем, тому без отриманого природного газу Відповідач не зможе виробити продукцію та надати якісні послуги своїм контрагентам.

Позивач зазначає, що Відповідач надає свої послуги лише в м.Жовкві та м.Дубляни, в той час, коли АТ Львівгаз здійснює розподіл природного газу на території м.Львова та всієї Львівської області на підставі ліцензії виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Окрім розподілу природного газу на Позивача покладено ряд інших обов`язків, пов`язаних з обслуговуванням газопроводів, ліквідацією аварійних ситуацій, витоків газу, тощо. АТ Львівгаз як єдиний Оператор ГРМ на території Львівської області забезпечує безпечну експлуатацію близько 25 тисяч км газорозподільних мереж, безпечне та безперебійне транспортування природного газу всім споживачам регіону, у т.ч. 856153 побутовим та 10082 непобутовим. У поточному році аварійно-диспетчерською службою Товариства ліквідовано витоків природного газу, усунуто аварійних ситуацій у понад 17,7 тис. абонентів. Тільки у зимовий період таких випадків стається більше 2 тисяч щомісячно.

Позивач вказує на те, що постановою НКРЕКП №1139 від 13.09.2022р. затверджено АТ Львівгаз план розвитку газорозподільної системи на 2022-2031рр, відповідно до якої повинно бути збудовано 3538м та реконструйовано 92985м газопроводів, замінено та поремонтовано ШРП, ГРП в межах цілої області. Очевидним є те, що виконання Оператором ГРМ покладених на нього функцій потребує щоденного фінансування. Займаючи монопольне становище Позивач зобов`язується укладати договори розподілу природного газу, в тому числі, з завідомо неплатоспроможними контрагентами, зокрема, з теплопостачальними організаціями. При цьому, Позивач, як оператор газорозподільної системи, згідно ліцензійних умов зобов`язується укладати договори транспортування природного газу, закуповує на регулярній основі природний газ у постачальників природного газу для покриття виробничо-технічних втрат та нормативних витрат.

З наведеного Позивач підсумовує, що платоспроможність АТ Львівгаз залежить від рівня погашення дебіторської заборгованості його клієнтами.

З метою формування єдиної правозастосовчої практики господарськими судами має однаково розглядатися та вирішуватися питання відстрочення виконання судових рішень як для газорозподільних підприємств так і для теплопостачальних організацій, як об`єктів критичної інфраструктури. Борги теплопостачальних організації мають таке ж значення для економіки як і борги газорозподільних підприємств. В Україні розпочатий опалювальний період, тому очікується значне поступлення коштів на рахунки Відповідача в порівнянні з періодами раніше. За таких обставин відповідач спроможний буде виконати взяті на себе зобов`язання по оплаті послуг розподілу природного газу без застосування процесуального механізму відстрочки виконання рішення. Не можна вирішувати питання про відстрочення виконання рішення по теплопостачальній організації, не вирішуючи при цьому питання відстрочення виконання рішень в газовій сфері, строки розстрочення в таких справах мають бути ідентичними. АТ Львівгаз також бере участь у судових спорах, в яких із нього намагаються стягнути заборгованість контрагенти. Загальна сума позовних вимог контрагентів до Товариства у справах, що перебувають на розгляді в господарському суді, становить більше 2 млрд. грн., тому не можна відстрочувати виконання судового рішення за рахунок коштів АТ Львівгаз, які останнє зобов`язується сплатити на користь 3 осіб у разі ухвалення рішень на їх користь.

Підсумовуючи Позивач вказує на відсутність передумов для відстрочки виконання рішення, оскільки не буде дотримано справедливого балансу інтересів сторін у спорі.

13.12.2022р. за вх. №25693/22 Позивачем подано до суду Заяву з процесуальних питань від 13.12.2022р. б/н, у якій доводить до відома суду, що Відповідач оплатами від 28.09.2022р. в розмірі 20000грн., від 26.10.2022р. 30987,38грн., від 26.10.2022р. 119012,62грн., від 31.10.2022р. 30000грн., від 10.11.2022р. 119012,62грн. оплатив частину основної заборгованості, що є предметом стягнення в межах даної судової справи.

Позивачем зазначені оплати зараховані в погашення боргу в порядку черговості його виникнення на підставі абз.2 п.6.7. Договору: оплату від 28.09.2022р. в розмірі 20000грн. зараховано в погашення акту наданих послуг за квітень 2022; оплату від 26.10.2022р. в розмірі 30987,38грн. в погашення акту наданих послуг за квітень 2022; 34012,62грн. з оплати від 26.10.2022р. в розмірі 119012,62грн. в повне погашення акту наданих послуг за квітень 2022; 85000грн. з оплати від 26.10.2022р. в розмірі 119012,62грн. в погашення акту наданих послуг за травень 2022; оплату від 31.10.2022р. в розмірі 30000грн. в погашення акту наданих послуг за травень 2022; 4012,62грн. з оплати від 10.11.2022р. в розмірі 119012,62грн. в повне погашення акту за травень 2022; 115000грн. з оплати від 10.11.2022р. в розмірі 119012,62грн. зараховано в погашення акту наданих послуг за червень 2022. В цій частині вимоги про стягнення основного боргу підлягають закриттю.

11.01.2023р. за вх.№671/23 Позивачем подано Заяву з процесуальних питань від 11.01.2023р. б/н, у якій, в доповнення до заяви з процесуальних питань від 13.12.2022р., вказує, що після 13.12.2022р. Відповідачем здійснено додаткові оплати в погашення основного боргу оплатами від 16.12.2022р. в розмірі 50000грн., від 20.12.2022р. в розмірі 30000грн., від 21.12.2022р. в розмірі 30000грн., від 28.12.2022р. в розмірі 119012,62грн.

Позивачем зазначені оплати зараховані в погашення боргу в порядку черговості його виникнення на підставі абз.2 п.6.7. Договору. Так, 4012,65грн. з оплати від 16.12.2022р. в розмірі 50000грн. зараховано в повне погашення акту наданих послуг за червень 2022р.; 45987,35грн. з оплати від 16.12.2022р. в розмірі 50000грн. в погашення акту наданих послуг за липень 2022р.; оплату від 20.12.2022р. в розмірі 30000грн. в погашення акту наданих послуг за липень 2022р.; оплату від 21.12.2022р. в розмірі 30000грн. в погашення акту наданих послуг за липень 2022р.; оплату від 28.12.2022р. в розмірі 13025,27грн. в повне погашення акту наданих послуг за липень 2022р.; оплату від 28.12.2022р. в розмірі 105987,35грн. в погашення акту наданих послуг за серпень 2022р.

26.01.2023р. за вх.№1884/23 Позивачем подано до суду Заяву з процесуальних питань, у якій в доповнення до заяв з процесуальних питань від 13.12.2022р. та від 11.01.2023р. вказує, що після 28.12.2022р. Відповідачем здійснено оплату в розмірі 13025,27грн. згідно платіжного доручення №41 від 09.01.2023р., відтак Відповідач повністю погасив основний борг за спірний період, тому провадження в частині стягнення основного боргу підлягає закриттю. В частині стягнення похідних вимог щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат Позивач підтримує позов у повному обсязі.

Позиція Відповідача:

Відповідач у поданому 02.11.2022р. за вх.№3587/22 Клопотанні від 27.10.2022р. вих. №466 зазначає, що згідно Закону України «Про теплопостачання» є теплопостачальною організацією суб`єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії і спрямовує свою діяльність на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, на експлуатацію, обслуговування, поточний та капітальний ремонт котелень і теплових мереж, та намагається стабільно забезпечувати мешканців, бюджетні установи та організації, інших споживачів тепловою енергією в м.Жовква та м.Дубляни.

Згідно доводів Відповідача, Платіжними дорученнями від 28.09.2022 №1116 на суму 20000грн. та від 26.10.2022 №461 на суму 150000грн. сплачено на користь Позивача 170000грн. в рахунок погашення суми основного боргу, стягнення якого є предметом спору у цій справі, внаслідок чого сума основного боргу становить 391050,51грн.

При цьому Відповідач вказує, що станом на 18.05.2022р. його включено до реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення», що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» (далі Закон).

Згідно ч.1 ст.7 Закону на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий з 01.06.2021р. до 01.07.2022р. природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, отриману з 01.06.2021р. до 01.07.2022р. для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, погашену до 31.12.2022р., у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків згідно ст.4 цього Закону, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються.

Відтак, на думку Відповідача, не підлягають до стягнення суми пені, 3% річних та інфляційних втрат, нараховані на суму заборгованості за період з квітня по червень 2022р.

Сума пені, яка визнається і підлягає стягненню за період з липня по серпень 2022р., становить 9129,73грн., 3% річних 547,78грн., інфляційних втрат 1309,14грн.

Відповідач також зазначає, що Законом передбачено механізм компенсації теплопостачальним підприємствам заборгованості з різниці в тарифах. До кінця 2022р. погаситься різниця в тарифах та Відповідач погасить основний борг у сумі 391050,51грн.

В доповнення Відповідач зазначає, що за 1 півріччя 2022р. він одержав 266000грн. збитків. За аналогічний період попереднього року збитки складали 1600000грн. Згідно податкової декларації з податку на прибуток підприємства збитки за наростаючим підсумком за минулі періоди Відповідача складають (код рядка в ПД - 04) 1055455грн.

Відповідач зазначає, що причиною його збитковості є те, що тарифи на послуги з теплопостачання застосовувалися на рівні, нижчому від економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, оскільки: згідно п.12 Розділу ІІІ Меморандуму про взаєморозуміння щодо врегулювання проблемних питань у сфері централізованого постачання теплової енергії та постачання гарячої води, укладеного 25.01.2021р. між КМУ, Офісом Президента України, депутатською фракцією політичної партії «СЛУГА НАРОДУ», Комітетом ВРУ з питань енергетики та житлово-комунальних послуг, НАК «Нафтогаз України», Всеукраїнською асоціацією органів місцевого самоврядування «Асоціація міст України» тарифи на послугу постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що застосовуються підприємствами теплопостачання до кінцевих споживачів, в опалювальному сезоні 2020/2021 залишаться на рівні, встановленому до 01.05.2019; недопущення застосування до кінцевих споживачів комунальних послуг (населення) тарифів на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, розмір яких перевищуватиме розмір тарифів на вказані комунальні послуги, що застосовувалися до відповідних споживачів в кінці опалювального періоду 2020/21 згідно п.2 Розділу III «Взаємні домовленості» Меморандуму.

Тобто, встановлений мораторій на підвищення тарифів на теплопостачання для всіх категорій споживачів та, визначаються фінансові гарантії для підприємств теплопостачання шляхом компенсації заборгованості з різниці в тарифах з Держбюджету.

Відповідач застосовує для населення тарифи 2018р., які є економічно необґрунтовані, що призводить до заборгованості за природний газ та його розподіл, тому опинився у важкому фінансовому становищі. В результаті утворилась різниця в тарифах на теплову енергію, що вироблялась, транспортувалась і постачалась населенню, яка виникла в зв`язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії. Державою невчасно приймаються постанови КМУ на відшкодування різниці між економічно обґрунтованими витратами та встановленими тарифами. У зв`язку із чим, борг з різниці в тарифах станом на 01.08.2022р. (з 01.06.2021р. по 01.08.2022р.) складає 7353812,20грн.

При цьому, Розпорядженням начальника військової обласної державної адміністрації від 13.10.2022 №461/0/5-22ВА створено Територіальну комісію з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах. Постановою КМУ від 12.10.2022р. №1192 внесено зміни до Методики визначення заборгованості з різниці в тарифах, що затвердженої Постановою КМУ від 15.09.2021р. №977. За результатами селектору (25.10.2022р.) Мінрегіон акцентував увагу на необхідності проведення засідань Територіальних комісій з подачею копій відповідних протоколів в термін до 04.11.2022р.

Покладення на Відповідача обов`язку зі сплати пені, неустойки та 3% річних лише погіршує ситуацію. Заборгованість за розподіл природного газу виникла не з вини підприємства, а через зовнішні фактори, на які підприємство не має змоги вплинути (не своєчасне погашення з державного бюджету заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію). В результаті порушуються одні з основних принципів у сфері теплопостачання (ст.6 Закону України "Про теплопостачання"): створення умов для функціонування сфери теплопостачання на принципах самоокупності; забезпечення енергетичної безпеки держави; забезпечення захисту прав на інтересів споживачів.

Відповідач вказує, що знаходиться в тяжкому фінансовому становищі, заборгованість за природний газ та його розподіл відповідно до довідки від 26.10.2022р. №465 складає 2960824,29грн. У зв`язку із введенням воєнного стану в Україні з 24.02.2022р. та його продовженням, зменшилась платоспроможність Споживачів - населення. Дебіторська заборгованість підприємства (борг за Споживачами - населення) станом на 01.10.2022р. згідно довідки від 18.10.2022р. №448 становить 2763600грн.

Відповідач зобов`язаний розпочати опалювальний сезон 2022-2023, та не призвести до зупинення функціонування підприємства, щоб без опалення не залишилися не лише мешканці міст Жовква та Дубляни, а й соціальна сфера, навчальні та медичні заклади. Важливо сплачувати поточну заборгованість за газ, його розподіл, заробітну плату працівникам підприємства, податки, електроенергію та інші платежі для безперебійного постачання теплової енергії в опалювальний період 2022-2023рр. споживачам.

Відповідач просить суд відстрочити стягнення заборгованості у сумі 391050,51грн. основного боргу та штрафних і фінансових санкцій у сумі 10986,65грн. до 01.02.2022р.

Відповідач не заперечує проти невчасного розрахунку за послуги з розподілу природного газу, але пояснює, що невчасний розрахунок виник з вини держави, яка не надала нам вчасно кошти для погашення різниці в тарифі, це є однією із основних причин нарахування Позивачем штрафних та фінансових санкцій Відповідачу.

Відповідач у поданому 15.11.2022р. за вх.№23730/22 Клопотанні зазначає про сплату згідно Платіжного доручення від 31.10.2022р. №1235 30000грн. суми основного боргу, стягнення якого є предметом спору у цій справі, внаслідок чого сума боргу станом на час подання клопотання складає 361050,51грн. У поданому 10.01.2022р. за вх.№562/23 клопотанні зазначає, що в листопаді 2022р. січні 2023р. Відповідачем оплачено 361050,51грн. заборгованості, стягнення якої є предметом спору у цій справі, що підтверджує копіями Платіжних доручень від 10.11.2022р. №1289 на суму 119012,62грн., від 16.12.2022р. №1437 на суму 50000грн., від 20.12.2022р. №1447 на суму 30000грн., від 21.12.2022р. №1452 на суму 30000грн., від 28.12.2022р. №1507 на суму 105987,35грн., від 09.01.2023р. №41 на суму 13025,27грн. та від 09.01.2023р. №42 на суму 13025,27грн.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи наведене суд зазначає, що, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 ГПК України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за відсутності повноважного представника Відповідача занаявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів, наведених доводів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

01.01.2016р. між АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» (надалі Позивач, Оператор ГРМ) та КП «Жовкватеплоенерго» (надалі Відповідач, Споживач) укладено Договір розподілу природного газу №09420М9W0МНТ016 шляхом підписання Споживачем заяви-приєднання до умов договору розподілу природного газу від 01.01.2016р. №09420М9W0МНТ016 на умовах Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015р. №2498 (надалі Договір).

Вказану заяву-приєднання підписано керівником та завірено відтиском печатки Комунального підприємства «Жовкватеплоенерго» Курнатом Романом Васильовичем.

Оператор ГРМ зобов`язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором (п.2.1. Договору).

Згідно п.5.2. Договору визначення об`єму розподілу та споживання природного газу по Споживачу здійснюється на межі балансової належності між Оператором ГРМ та Споживачем на підставі даних комерційного вузла обліку (лічильника газу), визначеного в заяві-приєднанні, та з урахуванням регламентних процедур, передбачених Кодексом газорозподільних систем та цим Договором.

Порядок визначення об`єму розподіленого Споживачу і спожитого ним природного газу та надання звітності щодо спожитих об`ємів газу за розрахунковий період визначається відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем та з урахуванням вимог цього Договору (п.5.4. Договору).

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.

Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць (п.6.4. Договору).

Відповідно до п.6.6. Договору оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством Споживач має сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання Споживача на поточний рахунок Оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

У разі виникнення у Споживача заборгованості за цим Договором Сторони можуть укласти графік погашення заборгованості, який оформлюється додатком до цього Договору або окремим договором про реструктуризацію заборгованості; у разі відсутності графіка погашення заборгованості Оператор ГРМ має право грошові кошти, отримані від Споживача в поточному розрахунковому періоді, зарахувати в рахунок погашення існуючої заборгованості Споживача відповідно до черговості її виникнення; укладення Сторонами та дотримання Споживачем узгодженого графіка погашення заборгованості не звільняє Споживача від виконання поточних зобов`язань за цим Договором; у разі відсутності графіка погашення заборгованості або його недотримання чи несплати поточних платежів Оператор ГРМ має право у порядку, визначеному цим Договором, припинити або обмежити розподіл (споживання) природного газу на об`єкт Споживача до повного погашення заборгованості (п.6.7. Договору).

Надання Оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу Споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між Сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем (п.6.8. Договору).

Споживач зобов`язується: здійснювати розрахунки в розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором (п.п.1 п.7.4 Договору).

Пунктом 8.1. Договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність згідно з цим Договором та чинним законодавством України.

У разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п.8.2. Договору).

Відповідно до п.12.1. Договору цей Договір укладається на невизначений строк.

Додатками 4 до Договору визначено розрахунок втрат і витрат природного газу, перелік точок комерційного обліку Споживача.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що впродовж квітня - серпня 2022р. включно надав Відповідачу послуги розподілу природного газу за Договором на суму 595063,13грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи Актами наданих послуг за квітень від 30.04.2022р. №ЛВЯ82045814 на суму 119012,62грн., за травень від 31.05.2022р. №ЛВЯ82055189 119012,62грн., за червень від 30.06.2022р. №ЛВЯ82068109 119012,65грн., за липень від 31.07.2022р. №ЛВЯ82079367 119012,62грн. та за серпень від 31.08.2022р. №ЛВЯ82090695 119012,62грн.

Вказані Акти підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору.

Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань належним чином не виконано, сплачено на користь Позивача 41889,64грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями Платіжних доручень від 31.05.2022р. №602 на суму 36889,64грн., від 11.08.2022р. №872 на суму 5000грн., внаслідок чого утворився борг з оплати наданих в період з квітня по серпень 2022р. послуг га Договором в розмірі 561050,51грн.

Відповідачем до клопотання від 02.11.2022р. вх.№3587/22 долучено копії Платіжних доручень від 28.09.2022р. №1116 на суму 20000грн., від 26.10.2022р. №3 на 119012,62грн. та від 26.10.2022р. №4 на 30987,38грн., якими сплачено на користь Позивача 170000грн. суми основного боргу, стягнення якого є предметом спору у цій справі.

До поданого 15.11.2022р. за вх.№23730/22 Клопотання Відповідачем долучено копію Платіжного доручення від 31.10.2022р. №1235 про сплату на користь Позивача 30000грн. суми основного боргу, стягнення якого є предметом спору у цій справі.

До поданої 13.12.2022 вх.№25693/22 Заяви з процесуальних питань Позивачем долучено копії Платіжних доручень від 10.11.2022 №1289 на суму 119012,62грн.

Позивач у поданій 13.12.2022р. за вх.№25693/22 Заяві з процесуальних питань доводить до відома суду, що Відповідач оплатами від 28.09.2022р. в розмірі 20000грн., від 26.10.2022р. в розмірі 30987,38грн., від 26.10.2022р. в розмірі 119012,62грн., від 31.10.2022р. в розмірі 30000грн., від 10.11.2022р. в розмірі 119012,62грн. оплатив частину основної заборгованості, що є предметом стягнення в межах даної судової справи.

Позивачем зазначені оплати зараховані в погашення боргу в порядку черговості його виникнення на підставі абз.2 п.6.7. Договору: оплату 20000грн. від 28.09.2022р. зараховано в погашення акту наданих послуг за квітень 2022р.; оплату 30987,38грн. від 26.10.2022р. в погашення акту наданих послуг за квітень 2022р.; 34012,62грн. з оплати від 26.10.2022р. в розмірі 119012,62грн. в повне погашення акту наданих послуг за квітень 2022р.; 85000грн. з оплати від 26.10.2022р. в розмірі 119012,62грн. в погашення акту наданих послуг за травень 2022р.; оплату від 31.10.2022р. в розмірі 30000грн. в погашення акту наданих послуг за травень 2022р.; 4012,62грн. з оплати від 10.11.2022р. в розмірі 119012,62грн. в повне погашення акту за травень 2022р.; 115000грн, з оплати від 10.11.2022р. в розмірі 119012,62грн. в погашення акту наданих послуг за червень 2022р. В цій частині вимоги про стягнення основного боргу підлягають закриттю.

З підстав наведеного Позивач в заяві від 13.12.2022р. (вх.№25693/22) підтримує позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 242037,89грн.

До клопотання від 10.01.2022 вх.№562/23 Відповідачем долучено копії Платіжних доручень від 10.11.2022 №1289 на суму 119012,62грн., від 16.12.2022 №1437 50000грн., від 20.12.2022 №1447 30000грн., від 21.12.2022 №1452 30000грн., від 28.12.2022 №1507 105987,35грн., від 09.01.2023 №41 13025,27грн. та від 09.01.2023 №42 13025,27грн. про сплату заборгованості, стягнення якої є предметом спору у цій справі.

Згідно Статуту Позивача (затверджено рішенням сесії Жовківської МР від 30.03.2004р. №54, №13981050014001311 від 06.02.20214р. в ЄДРЮОФОП та ГФ) одним із предметів (видів) діяльності підприємства є виробництво, транспортування і розподіл теплової енергії для опалення і гарячого водопостачання житлового фонду і об`єктів соціально-культурного призначення міст, селищ міського типу і сіл області; видача технічних умов на теплопостачання проектованих споживачів тепла області.

Згідно Довідки від 26.10.2022р. вих.№461 Жовківською МР відшкодовується за період жовтень-грудень 2021р. різниця між розміром ціни на житлово-комунальні послуги у сумі 350тис.грн. на оплату енергоносіїв, згідно плану використання бюджетних коштів та кошторису на 2022р. КП Жовкватеплоенерго; рішення Жовківської МР від 20.09.2022р. №231 Про затвердження Програми відшкодування різниці в тарифах на послуги з централізованого опалення, послуги з постачання теплової енергії для населення за період жовтень - грудень 2021 року; виписки Держказначейської служби України від 07.10.2022р. Цими коштами 26.10.2022р. частково погашено борг за розподіл природного газу Позивачу у сумі 150000грн. (згідно платіжних доручень №№3; 4 від 24.10.2022р.).

Станом на 22.12.2021р. заборгованість з різниці в тарифах державного бюджету перед КП Жовкватеплоенерго за період з 2016р. по 5 місяців 2021р., складає 6749420,87грн., відповідно до Протоколу №5 ТЕ/09 засідання Територіальної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах утвореної керуючись пунктом 1 Типового положення про територіальну комісію з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, затвердженого постановою КМУ від 01.09.2021р. №932. Станом на 23.12.2021р. погашено різницю в тарифах з держбюджету на суму 5440378,36грн. згідно договору про організацію взаєморозрахунків №141/1340 від 23.12.2021р.

Не відшкодована Відповідачу заборгованість з різниці в тарифах складає 1309042,51грн., яка до кінця 2022р. має бути відшкодована. Відповідач цими коштами погасить до кінця 2022р. заборгованість за розподіл природного газу перед Позивачем.

Додатками до Довідки є: План використання бюджетних коштів та кошторис на 2022р.; копія рішення сесії Жовківської міської ради від 20.09.2022р. №31; Виписка з рахунка Держказначейської служби України м.Київ від 07.10.2022р.; копії платіжних доручень №3 та №4 від 24.10.2022р.; копія Протоколу №5 ТЕ/09 засідання Територіальної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах утвореної на виконання пункту 1 Типового положення про територіальну комісію з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, затвердженого постановою КМУ від 01.09.2021р. №932; копія договору №141/1340 про організацію взаєморозрахунків від 23.12.2021р.

Повідомленням Мінрегіону про включення/внесення змін до реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» (далі Закон) від 18.05.2022р. вих. №8/10.1/1498-22 підтверджується включення Відповідача до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до Закону за кредитором АТ «Львівгаз» за №82.2.

Довідкою Відповідача від 26.10.2022р. №465 підтверджується існування станом на 01.10.2022р. дебіторської заборгованості по категорії споживачів населення за послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії, перед Відповідачем в розмірі 2763,6тис.грн. Відповідачу заборонено до припинення чи скасування воєнного стану нараховувати та стягувати неустойку (штраф, пеню), інфляційні нарахування, проценти річних на заборгованість утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги, згідно Постанови КМУ від 05.03.2022р. №206.

Звітом про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за І півріччя 2022р. підтверджується збитковість діяльності Відповідача в розмірі 266000грн.

Розрахунком обсягу заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги і постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, що постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, населенню Відповідач підтверджує розмір заборгованості з різниці в тарифах з січня по серпень 2022р. в розмірі 4058407,89грн.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 561050,51грн. суми основного боргу з оплати наданих послуг з розподілу природного газу за період з квітня по серпень 2022р. за Договором на розподіл природного газу від 01.01.2016р. №09420М9W0МНТ016, а також 53231,58грн. пені, 3324,59грн. 3% річних та 16955,88грн. інфляційних втрат за період з 11.05.2022р. по 23.09.2022р. за порушення порядку і строку здійснення оплати послуг за Договором.

Згідно п.п.1, 3 ч.1 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, ст.4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 19.09.2019р. у справі №924/831/17.

Верховний Суд у справі №924/1022/17 (постанова від 06.11.2019 року) констатує, що встановивши наявність порушеного права заявника, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення його до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 03.03.2021р. у справі №521/20937/16-ц, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. (постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 №905/1926/16, від 30.01.2019 справа №569/17272/15-ц).

Суд також зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 16.01.2019р. у справі №917/733/14, що наведена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Окрім того, статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Статтею 193 ГК України (якій кореспондує ст.526 ЦК України) передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок (ч.1 ст.527 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (ст.626 ЦК України).

Згідно ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ч.1 ст.634 ЦК України встановлено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України).

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч.2 ст.180 ГК України).

Згідно ч.7 ст.180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Взаємовідносини операторів газорозподільних систем, замовників доступу та приєднання до газорозподільної системи, споживачів (у тому числі побутових споживачів), об`єкти яких підключені до газорозподільних систем регулюються Кодексом газорозподільних систем, затвердженим Постановою НКРЕКП №2494 від 30.09.2015р. (далі - Кодекс ГРС). Крім цього, правові засади функціонування ринку природного газу України визначає Закон України «Про ринок природного газу» від 09.04.2015р.

Згідно ст.40 Закону України «Про ринок природного газу» розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу. Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором. Оператор газорозподільної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів розподілу природного газу з замовниками. Договір розподілу природного газу є публічним.

Відповідно до пункту 2 глави 1 розділу І Кодексу ГРС цей Кодекс визначає взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб`єктами ринку природного газу, а також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем, зокрема умови забезпечення: надійної і безпечної експлуатації газорозподільних систем та гарантованого рівня розподілу (переміщення) природного газу до/від суміжних суб`єктів ринку природного газу відповідної якості; комерційного, у тому числі приладового обліку природного газу в газорозподільній системі та визначення його об`ємів і обсягів передачі до/з газорозподільної системи, у тому числі в розрізі суб`єктів ринку природного газу; доступу замовників до газорозподільної системи для приєднання до неї їх об`єктів будівництва або існуючих об`єктів (умови технічного доступу); доступу суб`єктів ринку природного газу до газорозподільної системи для фактичної передачі (розподілу/споживання) належного їм природного газу до/з газорозподільної системи (умови комерційного доступу); механізмів взаємодії оператора газорозподільної системи з операторами суміжних систем та з іншими суб`єктами ринку природного газу.

Дія цього Кодексу поширюється на операторів газорозподільних систем, замовників доступу та приєднання до газорозподільної системи, споживачів (у тому числі побутових споживачів), об`єкти яких підключені до газорозподільних систем, та на їх постачальників (пункт 3 глави 1 розділу І Кодексу ГРС).

Пунктами 1 та 2 глави 1 розділу VІ Кодексу ГРС встановлено, що суб`єкти ринку природного газу (у тому числі споживачі), які в установленому законодавством порядку підключені до газорозподільних систем, мають право на отримання/передачу природного газу зазначеними газорозподільними системами за умови дотримання ними вимог цього Кодексу та укладення договору розподілу природного газу; доступ споживачів, у тому числі побутових споживачів, до ГРМ для споживання природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та Оператором ГРМ (до ГРМ якого підключений об`єкт споживача) договору розподілу природного газу, що укладається за формою Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015р. №2498 в порядку, визначеному цим розділом.

Відповідно до п.1 глави 3 розділу VІ Кодексу ГРС договір розподілу природного газу має бути укладений Оператором ГРМ з усіма споживачами, у тому числі побутовими споживачами, об`єкти яких в установленому порядку підключені до/через ГРМ, що на законних підставах перебуває у власності чи користуванні Оператора ГРМ.

Згідно пп.2 п.2 глави 3 розділу VІ Кодексу ГРС на підставі укладеного договору розподілу природного газу Оператор ГРМ надає послугу споживачу із забезпечення цілодобового доступу до ГРМ для можливості споживання ним відповідних об`ємів природного газу, виділених постачальником природного газу.

Договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті Регулятора та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору (п.4 гл.3 розд.VІ Кодексу ГРС).

Фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка Оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу (п.7 глави 3 розділу VІ Кодексу ГРС).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст.901 ЦК України).

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі ст.902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.610, ч.1 ст.612 ЦК України).

Відповідно до ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Суд зазначає, що підписання Відповідачем Актів наданих послуг за спірний період, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарських операцій і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами ч.1 ст.692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

З врахуванням встановлених судом обставин, поданих Учасниками справи доказів та наведених доводів суд встановив, що укладений між Сторонами Договір за своєю правовою природою є публічним договором про надання послуг.

Згідно п.п.1,2 гл.6 розд.VI Кодексу ГРМ розрахунки споживача за послугу розподілу природного газу, що надається Оператором ГРМ за договором розподілу природного газу, здійснюються, виходячи з величини річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача та оплачуються споживачем рівномірними частками протягом календарного року. Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності. З 01.01.2021р. річна замовлена потужність об`єкта (об`єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об`єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу.

Оператор ГРМ зобов`язаний до 12 жовтня щорічно за підсумками газового року проінформувати споживача про фактичний обсяг споживання природного газу всіма об`єктами споживача за попередній газовий рік та одночасно повідомити його, що зазначений обсяг споживання газу за замовчуванням споживача буде визначений як розмір річної замовленої потужності споживача на наступний календарний рік. У такому повідомленні Оператор ГРМ одночасно має зазначити про: величину річної замовленої потужності на поточний календарний рік; величину потужності, яка розрахована для щомісячної оплати споживачем у поточному календарному році; величину потужності, яка розрахована для щомісячної оплати споживачем у наступному календарному році; покази лічильника природного газу / інші дані, за якими було сформовано (станом на 30 вересня поточного року) розмір річної замовленої потужності (за замовчуванням) на наступний календарний рік (для побутових споживачів). Фактичний обсяг використання потужності визначається виходячи із фактичного обсягу споживання природного газу наростаючим підсумком протягом відповідного календарного року.

Така інформація надається споживачеві шляхом розміщення її у платіжних документах (для побутових споживачів), особистих кабінетах споживача (за наявності), актах приймання-передачі природного газу (для споживачів, що не є побутовими).

Суд зазначає (аналогічна правова позиція у п.4.4. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»), що господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі можливе в разі, коли предмет спору існував на момент відкриття провадження та припинив існування в процесі розгляду справи.

Аналізуючи твердження та подані на Сторонами на їх підтвердження докази, керуючись наведеним критерієм доказування, суд доходить висновку, що зазначені вище докази відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують наведені Позивачем обставини щодо укладення між Сторонами Договору, здійснення на його підставі господарських операцій надання послуг з розподілу природного газу в період з квітня 2022р. по серпень 2022р. на суму 595063,13грн., неналежного виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з оплати наданих послуг, внаслідок чого станом на час відкриття провадження у цій справі (06.10.2022р.) утворився борг в розмірі 541050,51грн.

При цьому суд звертає увагу на те, що Відповідачем до відкриття судом провадження у цій справі (06.10.2022р.) згідно Платіжного доручення від 28.09.2022р. №1116 сплачено на користь Позивача 20000грн. суми основного боргу, які, згідно викладених Позивачем в Заяві від 13.12.2022р. вх. №25693/22 доводів, зараховано в порядку, передбаченому п.6.7. Договору в часткове погашення заборгованості з оплати наданих за Договором послуг за квітень 2022р.

Відтак, сума основного боргу Відповідача перед Позивачем з оплати наданих Позивачем в період з квітня по серпень 2022р. послуг за Договором станом на час відкриття провадження у цій справі складала 541050,51грн., а права Позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушені та підлягають захисту судом.

При цьому суд зазначає, що наявними в матеріалах справи копіями Платіжних доручень від 26.10.2022р. №3 на суму 119012,62грн., від 26.10.2022р. №4 на суму 30987,38грн., від 31.10.2022р. №1235 на суму 30000грн., від 10.11.2022р. №1289 на суму 119012,62грн., від 16.12.2022р. №1437 на суму 50000грн., від 20.12.2022р. №1447 на суму 30000грн., від 21.12.2022р. №1452 на суму 30000грн., від 28.12.2022р. №1507 на суму 105987,35грн., від 09.01.2023р. №41 на суму 13025,27грн. та від 09.01.2023р. №42 на суму 13025,27грн. підтверджується обставина сплати Відповідачем на користь Позивача після відкриття провадження у цій справі 541050,51грн. суми основного боргу, стягнення якого є предметом позову у цій справі.

Обставина здійснення зарахування Позивачем вказаних платежів в порядку абз.2 п.6.7. Договору в рахунок погашення суми основного боргу, стягнення якого є предметом позову у цій справі підтверджується Позивачем в Заяві з процесуальних питань від 13.12.2022р. вх. №25693/22.

Суд зазначає, що згідно п.2 ч.1 ст.231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Нормою ч.4 ст.231 ГПК України визначено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Суд роз`яснює Учасникам справи наслідки закриття провадження у справі, зокрема, що згідно ч.3. ст.231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі доведеність належними, достатніми, допустимими, достовірними та вірогідними доказами обставини погашення Відповідачем до відкриття провадження у справі суми основного боргу в розмірі 20000грн., існування станом на час відкриття судом провадження у цій справі суми основного боргу в розмірі 541050,51грн., беручи до уваги визнання Сторонами, в тому числі в судовому засіданні 11.01.2023р., обставини відсутності суми основного боргу з оплати послуг розподілу природного газу за Договором, стягнення якого є предметом спору у цій справі в розмірі 541050,51грн.суд приходить до висновку про наявність правових підстав до закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 541050,51грн. суми основного боргу, оскільки предмет спору в цій частині позовних вимог припинив своє існування після відкриття провадження у справі, що має наслідком закриття провадження у справі в цій частині позовних вимог на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв`язку із відсутністю предмета спору. В решті в позові в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 20000грн. суми основного боргу слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю, оскільки така сума боргу не існувала станом на час відкриття судом провадження у цій справі.

Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 53231,58грн. пені за період з 11.05.2022р. по 23.09.2022р. суд зазначає наступне.

Відповідно до п.8.2. Договору у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч.2 ст.193, ч.1 ст.216 та ч.1 ст.218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій, згідно з ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами (ст.229 ГК України).

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч.1 ст.550 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.231 ГК України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч.4 ст.231 ГК України).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання господарською організацією (ч.6, 7 ст.231 ГК України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (ч.1 і 2 ст.551 ЦК України).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлені ч.3 ст.549 ЦК України, ч.6 ст.231 ГК України, ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та ч.6 ст.232 ГК України.

Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Суд зазначає, що господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення Позивачем розрахунку та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок Позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного Позивачем періоду часу, протягом якого, на думку Позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного Позивачем максимального розміру заборгованості.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 02.03.2018 у справі №927/467/17, від 21.05.2018 №904/10198/15, від 22.01.2019 №905/305/18, від 28.01.2019 №922/3782/17, від 14.02.2019 №922/1019/18, від 05.03.2019 №910/1389/18, та від 27.05.2019 у справі №910/20107/17.

Суд зазначає, що згідно абзацу 2 ч.1 ст.7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий з 01.06.2021р. до 01.07.2022р. природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, отриману з 01.06.2021р. до 01.07.2022р. для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, погашену до 31.12.2022р., у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків згідно ст.4 цього Закону, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються.

Перевіривши правильність розрахунку пені, суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано часу виникнення заборгованості, періодів її існування, розміру заборгованості з врахуванням приписів ч.5 ст.254 ЦК України щодо моменту виникнення прострочки оплати наданих за Договором послуг та приписів ч.6ст.232 ГК України. Відтак, сума пені за заявлений Позивачем до стягнення період становить 21031грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 53231,58грн. пені є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення частково шляхом стягнення 21031грн. В решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 3324,59грн. 3% річних та 16955,88грн. інфляційних втрат за період з 11.05.2022р. по 23.09.2022р. суд зазначає наступне.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст.625 ЦК України).

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 26.04.2017р. у справі №3-1522гс16, від 06.06.2012р. у справі №6-49цс12 та від 24.10.2011р. у справі №6-38цс11.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічні правові позиції викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі №686/21962/15-ц, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підр.1 розд.III кн.5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підр.2 розд.III кн.5 ЦК України). Відтак, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.

Перевіривши правильність розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат за заявлений Позивачем період з врахуванням встановлених судом обставин, суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано часу виникнення заборгованості, періодів її існування, розміру заборгованості з врахуванням приписів ч.5 ст.254 ЦК України щодо моменту виникнення прострочки з оплати поставленого за Договором товару. Відтак, сума 3% річних за заявлений Позивачем період становить 1478,09грн., інфляційних втрат 16516,24грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 3324,59грн. трьох відсотків річних та 16955,88грн. інфляційних втрат є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення частково шляхом стягнення 1261,86грн. трьох відсотків річних та 10310грн. інфляційних втрат. В решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Щодо заяви Відповідача від 27.10.2022р. вих.№466 (вх.№3587/22 від 02.11.2022р.) про відстрочку виконання рішення суд зазначає наступне.

Відповідно до п.2 ч.6 ст.238 ГПК України у разі необхідності у резолютивній частині рішення також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Згідно з ч.1 ст.331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Згідно п.п.1, 3 ч.1 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.3 ст.331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Згідно ч.4 вказаної статті встановлено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція стосовно відстрочення виконання рішення суду викладена, зокрема у п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.01.2012р. №9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», що господарський суд має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі рішення), змінити спосіб та порядок їх виконання. Оскільки згадана стаття не обмежує відповідне право господарського суду певним строком, воно може бути реалізоване у будь-який час від набрання рішенням законної сили до його фактичного повного виконання. Відстрочка це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо.

Підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Конституційний Суд України у рішенні від 26.06.2013р. №5-пр/2013 вказав, що підставою для застосування відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є наявність обставин, які ускладнюють або роблять неможливим застосування загального порядку примусового виконання рішень. Розстрочка або відстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувана і боржника.

Суд звертає увагу, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 20.09.2018р. у справі №905/2953/17, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до п.1 ст.6 Конвенції (рішення ЄСПЛ справі "Чижов проти України"). За практикою ЄСПЛ в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п.1 ст.6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України"). Таким чином, питання про відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.

У постанові Верховного Суду від 15.06.2018р. у справі №917/138/16 зазначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. При цьому, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст.ст.73, 74 ГПК України).

При цьому суд зазначає, і аналогічну позицію викладено у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №908/1076/17, від 30.03.2020 № 910/3011/19, від 25.06.2020 №910/4926/19, що тяжке фінансове становище, відсутність обігових коштів та майна, яке можна було б реалізувати в рахунок погашення заборгованості не є тими виключними обставинами, які давали б підстави для відстрочення виконання судового рішення, оскільки вказані обставини утворились внаслідок власної господарської діяльності Відповідача, а не в силу якихось об`єктивних, незалежних від нього обставин.

Окрім того, судом взято до уваги практику ЄСПЛ, яким, зокрема, в рішенні у справі «Шмалько проти України» зазначено, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43). У зв`язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Конвенції, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення. Несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру", а у системному розумінні цієї норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

У рішенні ЄСПЛ від 17.05.2005р. у справі «Чіжов проти України» зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені в параграф 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Рішенням ЄСПЛ у справі «Горнсбі проти Греції» суд наголошує, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду («Філіс проти Греції»). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у ст.6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію («Голдер проти Сполученого Королівства»). Отже, для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі недоведеність Відповідачем обставини неможливості одномоментного виконання рішення суду, беручи до уваги час існування боргу, подані в обґрунтування обставин, на які Відповідач покликається, як на підставу для відстрочки виконання рішення суду докази, матеріальні інтереси Сторін, їх фінансовий стан, враховуючи ступінь вини Боржника у виникненні заборгованості та наявність інфляційних процесів в державі, а також дату проведення судового засідання з розгляду спору по суті, приписи ст.241 ГПК України та 256 ГПК України щодо строку та порядку набрання судовим рішенням законної сили та строку на апеляційне оскарження, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав до відстрочки виконання рішення Господарського суду Львівської області у цій справі до 01.02.2023р.

Доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст.ст.73, 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України).

Стандарт доказування (та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину доведеною; мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним) "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 №917/1307/18, від 18.11.2019 №902/761/18, від 04.12.2019 №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на balance of probabilities (баланс ймовірностей) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine суд застосовує баланс ймовірностей. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Аналогічний підхід продемонстрував і Верховний Суд у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

У рішенні в справі «Проніна проти України» ЄСПЛ нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд враховує позицію ЄСПЛ («Салов проти України», «Проніна проти України», «Серявін та інші проти України»), що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень зазначено, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги доведеність належними, достатніми, допустимими, достовірними та вірогідними доказами факту виконання Позивачем взятих на себе зобов`язань щодо надання Відповідачу послуг за ним, порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань щодо оплати наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем послуг у встановлені Договором порядку та строк, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо несплати вартості послуг згідно умов Договору, а також відсутність заперечення Відповідача як щодо факту виникнення між Сторонами договірних правовідносин і прийняття послуг за Договором, так і щодо наявності та розміру основного боргу за Договором, сплату Відповідачем суми основного боргу в розмірі 20000грн. до відкриття провадження у справі, існування 541050,51грн. основного боргу за Договором станом на час відкриття провадження та часткове погашення Відповідачем 541050,51грн. суми основного боргу після відкриття провадження, беручи до уваги приписи абзацу 2 ч.1 ст.7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення», перевіривши розрахунок суми позовних вимог, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 561050,51грн. суми основного боргу, 53231,58грн. пені, 3324,59грн. 3% річних та 16955,88грн. інфляційних втрат є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення частково шляхом стягнення21031грн. пені, 1261,86грн. 3% річних та 10310грн. інфляційних втрат, а провадження у справі в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 541050,51грн. суми заборгованості з оплати наданих Позивачем за Договором послуг підлягає закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв`язку із відсутністю предмета спору, в решті в позові слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» (далі Закон).

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2022 року для працездатних осіб в розмірі 2481 гривень.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 9518,88грн. на сплату за подання до господарського суду позовної заяви судового збору та 28000грн. на оплату послуг професійної правничої допомоги, докази в обґрунтування яких буде подано Позивачем протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 28.09.2022р. №665 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 9518,44грн., оригінал якого є додатком №8 до позовної заяви.

Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (п.п.5 ч.1 ст.7 Закону).

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в пункті 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», що питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів за наявності клопотання сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір, або в ухвалі про закриття провадження у справі, або в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ.

Свідунович Роман Ігорович є адвокатом та представником Позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 20.11.2020 серії ЛВ №002047 та Довіреностей від 24.12.2021 №007.1Др-233-1221 і від 26.12.2022 №01Др-220-1222. Цар Христина Миронівна є адвокатом та представником Позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 02.05.2019 серії ЛВ №001471 та Довіреності від 30.08.2022 №007.1Др-166-0822. Олійник Олена Олегівна є адвокатом та представником Позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 25.06.2021р. серії ТР №000463 та Довіреності від 29.12.2022 №01Др-214-1222. Мороз Інна Іванівна є адвокатом та представником Позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 27.04.2020 серії РН №1833 та Довіреності від 26.12.2022 №01Др-217-1222.

Згідно ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витрати, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (ч.2 ст.126 ГПК України).

Згідно з ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим («East/West Alliance Limited» проти України»).

При цьому суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, що на підтвердження факту понесення судових витрат та їх розміру суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Також судом враховано позицію Об`єднаної палати Верховного Суду, викладену в постанові від 03.10.2019р. у справі №922/445/19, відповідно до якої, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З врахуванням наведеного, в тому числі зробленої Позивачем в позовній заяві заяви про подання доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду суд зазначає, що згідно до ч.ч.1-3 ст.221 ГПК України у випадку, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог; для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог; у випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

У разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат (п.5 ч.6 ст.238 ГПК України).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами п.3 ч.4 ст.129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 9518,44грн., недоведення Відповідачем розміру понесених судових витрат у справі, висновків суду щодо наявності підстав до закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 541050,51грн. суми основного боргу суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 1402,68грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 489,04грн. судового збору, судові витрати Позивача на сплату судового збору в розмірі 913,64грн. покласти на Позивача.

При цьому, з врахуванням доводів мотивувальної частини рішення щодо розміру заявлених позовних вимог, суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, а також наявності підстав до закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача 541050,51грн. суми заборгованості з оплати наданих Позивачем послуг за Договором у зв`язку із відсутністю предмета спору судом встановлено, що Позивач наділений правом на повернення з Державного бюджету України 8115,76грн. сплаченого згідно Платіжного доручення від 28.09.2022р. №665 судового збору зв`язку із закриттям провадження у справі.

З підстав відсутності клопотання Позивача про повернення 8115,76грн. сплаченого згідно Платіжного доручення від 28.09.2022р. №665 судового збору звязку із закриттям провадження у справі суд зазначає про відсутність правових підстав для такого повернення. Проте, вказане не позбавляє Позивача права на звернення до суду із відповідним клопотанням в майбутньому.

Також суд дійшов висновків про наявність правових підстав до призначення судового засідання для вирішення питання про розподіл понесених Позивачем судових витрат у справі на 11:45год. 07.03.2023р. і встановлення Позивачу п`ятиденного строку з моменту ухвалення рішення на подання суду та іншим Учасникам справи доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76-79, 80, 81, 86, 123, 124, 126, 129, 165, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 180, 193, 216-218, 229, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530,547, 549, 551, 599, 610-612, 614,625, 627, 629, 634, 901 903 Цивільного кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Провадження у справі в частині стягнення з Комунального підприємства «Жовкватеплоенерго» (80300, Львівська область, м.Жовква, вул.Лесі Українки, буд.5; ідентифікаційний код: 22356022) на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» (79039, Львівська область, м.Львів, вул.Золота, буд.42; ідентифікаційний код: 03349039) 541050,51грн. суми основного боргу закрити.

3.Стягнути з Комунального підприємства «Жовкватеплоенерго» (80300, Львівська область, м.Жовква, вул.Лесі Українки, буд.5; ідентифікаційний код: 22356022) на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» (79039, Львівська область, м.Львів, вул.Золота, буд.42; ідентифікаційний код: 03349039) 21031грн. пені, 1261,86грн. 3% річних, 10310грн. інфляційних втрат та 4119,61грн. судового збору.

4.В решті в позові відмовити.

5.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

6.Призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл понесених Позивачем судових витрат у справі на 07.03.2023р. о 11:45год.

Засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Львівської області за адресою: м.Львів, вул.Личаківська, 128. Інформація про номер зали судового засідання буде розміщена на дошці оголошень суду.

7.Встановити Акціонерному товариству «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» п`ятиденний строк з моменту ухвалення рішення на подання суду та іншим Учасникам справи доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат.

8.Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

9.Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 03.03.2023р.

Головуючий суддя Фартушок Т.Б.