Рішення № 109363236, 14.12.2022, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 грудня 2022 року м. ТернопільСправа № 921/247/22

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Сиротюк К.В.

Розглянув справу у порядку загального позовного провадження

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія - "Крок", вул. Гайова, 56, с. Великі Гаї, Тернопільський район, Тернопільська область

до відповідача Дочірнього підприємства "Газпостач" Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільміськгаз" , вул. Г. Колонтая, 2, м. Тернопіль

про визнання чинним договору на постачання природного газу від 02.01.2020 №319; визнання протиправними дії ДП "Газпостач" ТОВ "Тернопільміськгаз" щодо припинення газопостачання ТОВ "Компанія "Крок" та зобов"язання ДП "Газпостач" ТОВ "Тернопільміськгаз" відновити постачання природного газу ТОВ "Компанія "Крок".

За участю учасників судового процесу:

від позивача: не з"явився.

від відповідача: Чеканівський Р.В. адвокат.

Судові процедури

Судом роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах даної справи згідно до вимог ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 8, 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: програмного забезпечення "EasyCon".

Для розгляду справи в режимі відеоконференцзв`язку використовуються засоби для здійснення фіксації судового процесу в режимі відеоконференц-прийому "EASYCON".

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.

Суть справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Крок" звернулося до Господарського суду Тернопільської області із позовом до відповідача Дочірнього підприємства "Газпостач" Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільміськгаз" про визнання чинним договору на постачання природного газу від 02.01.2020 №319; визнання протиправними дії ДП "Газпостач" ТОВ "Тернопільміськгаз" щодо припинення газопостачання ТОВ "Компанія "Крок" та зобов"язання ДП "Газпостач" ТОВ "Тернопільміськгаз" відновити постачання природного газу ТОВ "Компанія "Крок".

Відкриття провадження у справі.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.06.2022, для розгляду справи №921/247/22 визначено суддю Боровця Я.Я.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 13.06.2022 відкрито провадження у справі №921/247/22 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 05.07.2022.

Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.

Підготовче провадження.

Підготовче засідання вперше призначено на 05.07.2022.

Протокольними ухвалами від 05.07.2022 та від 04.08.2022 підготовче засідання відкладено відповідно на 04.08.2022 та на 11.08.2022.

У підготовчому засіданні 11.08.2022 оголошено перерву до 15.08.2022, про що відображено у протоколі судового засідання.

Пунктом 3 частини 2 статті 185 ГПК України встановлено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 15.08.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/247/22 до судового розгляду по суті на 25.08.2022.

Розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 06.10.2022 розпочато розгляд справи по суті.

Протокольною ухвалою від 25.08.2022 судове засідання відкладено на 14.09.2022.

В судовому засіданні 14.09.2022 оголошувалася перерва до 21.09.2022, про що відображено в протоколі судового засідання.

Ухвалою суду від 21.09.2022 судове засідання відкладено на 06.10.2022 з підстав, викладених в ній.

У судовому засіданні 06.10.2022 оголошувалася перерва до 17.10.2022, про що відображено у протоколі судового засідання.

Ухвалою суду від 17.10.2022 відкладено судове засідання у справі №921/247/22 на 24.11.2022 з підстав, викладених в ній.

Ухвалою суду від 24.11.2022 судове засідання відкладено на 14.12.2022 з підстав, викладених в ній.

При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі, заслухав обґрунтування позовних вимог представника позивача, його вступне та заключне слово та заперечення представника відповідача, його вступне та заключне слово.

У судовому засіданні 14.12.2022, після з`ясування обставин справи та дослідження доказів у справі, суд, після виходу із нарадчої кімнати, оголосив вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до вимог статті 240 ГПК України.

Аргументи сторін

Правова позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що між ТОВ "Компанія - "Крок" та Дочірнім підприємством "Газпостач" існують договірні відносини, що виникли на підставі договору на постачання природного газу №319 від 02.01.2020.

У період дії договору на адресу ТОВ "Компанія - "Крок" від оператора ДП "Газпостач" ТОВ "Тернопільміськгаз" надійшло повідомлення №118 від 12.05.2022 про припинення газопостачання у зв`язку з неможливістю подальшого постачання з 23.05.2022.

Товариство не погодилось із розірванням договору та направило ДП "Газпостач" ТОВ "Тернопільміськгаз" лист-відповідь б/н від 04.05.2022 про відмову у розірванні договору, посилаючись на те, що наявності одного лише факту форс - мажорних обставин не достатньо для одностороннього розірвання договору.

Також на адресу позивача надіслана вимога №247 від 19.04.2022 про сплату заборгованості за поставлений газ у розмірі 46 821,52 грн.

Товариством у листі-відповіді б/н від 04.05.2022 повідомлено ДП "Газпостач" про повне виконання ним своїх обов`язків по оплаті.

У зв`язку з цим ТОВ "Компанія - "Крок" вважає дії ДП "Газпостач" ТОВ "Тернопільміськгаз" безпідставними та необґрунтованими, з якими позивач не погоджується, що, власне, і слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Представник позивача у судове засідання 14.12.2022 не з"явився, однак надіслав клопотання про відкладення розгляду справи з підстав, викладених в ньому ( вх. № 8527 від 14.12.2022).

Заперечення відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві (вх. №4470 від 12.07.2022), у письмових запереченнях (вх. № 5048 від 08.08.2022), в поясненнях (вх. № 5499 від 25.08.2022) та у додаткових поясненнях (вх. № 6747 від 14.10.2022), просить суд відмовити у задоволенні позову.

Інші процесуальні дії.

11.08.2022 представник відповідача подав клопотання (вх. №5151 від 11.08.2022) про витребування доказів, зокрема оригінали документів , які б підтверджували відправлення листа - відповіді ТОВ "Компанія Крок" від 04.05.2022 щодо листа від 05.04.2020 №208 та листа - відповіді ТОВ "Компанія - Крок" від 04.05.2020 щодо вимоги від 19.04.2022 №247 (касовий чек або розрахункова квитанція та опис вкладення до цінного листа).

В судовому засіданні 11.08.2022 судом встановлено обставини щодо клопотання про витребування доказів, про що зазначено у протоколі судового засідання.

Таким чином, суд дійшов висновку, що клопотання про витребування доказів заявлено безпідставно, а тому клопотання про витребування доказів слід залишити без задоволення.

Щодо клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи з підстав, викладених в ньому ( вх. № 8527 від 14.12.2022), суд зазначає таке.

Згідно частини 1 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження (частина 2 статті 202 ГПК України).

Суд наголошує, що зазначений перелік є вичерпний.

Щодо посилань представника позивача на неможливість взяти участь у судовому засіданні, суд звертає увагу на те, що учасник справи не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з § 2."Представники" Глави 4 "Учасники судового процесу" Розділу І "Загальні положення" Господарського процесуального кодексу України. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 13, 74, 80 ГПК України).

Проте на підтвердження таких обставин, неможливості заміни представника, позивачем у клопотанні не зазначено жодних обґрунтувань та не долучено жодних доказів.

Суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Шульга проти України" та справі "Красношапка проти України" зазначено, що роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ.

У справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" Європейським судом з прав людини наголошено, що правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді.

До того ж, відсутність представника, відповідно до ст. 216 ГПК України, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов`язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез`явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, у постанові від 07.07.2022 у справі №918/539/16.

Крім того, господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв`язку з відсутністю його представника (з причин, пов`язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов`язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах, причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Участь представників сторін в судовому засіданні, обов`язковою не визнавалась.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. mutatis mutandis рішення у справі "Шульга проти України").

Як вказано у Рішенні Конституційного суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

В частині 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд вказує на те, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Суд зазначає, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішуються судом залежно від конкретних обставин справи.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Матеріали справи свідчать, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору та зважаючи на наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача за наявними у ній матеріалами, оскільки вони містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Частиною 4 статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Отже, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.

Судом враховано, що Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", яким введено в Україні воєнний стан із 05:30 год. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента № 133/2022 від 14.03.2022; продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента № 259/2022 від 18.04.2022 та продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 341/2022 від 17.05.2022.

Законом України від 22 травня 2022 року №2263-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" затверджено Указ Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Законом України від 15 серпня 2022 року №2500-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" затверджено Указ Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Законом України від 16 листопада 2022 року №2738-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" затверджено Указ Президента України від 07 листопада 2022 року №757/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

Згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Враховуючи обставину - запровадження воєнного стану в Україні строк розгляду даної справи судом продовжено з урахуванням розумності тривалості розгляду справи по суті.

При цьому суд враховує приписи ст. 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України, за якими своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного на справедливий розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Фактичні обставини, встановлені судом.

02.01.2020 між ТОВ "Компанія -"Крок" (Споживач) та ДП "Газпостач" ТОВ "Тернопільміськгаз" (Постачальник) укладено договір про постачання природного газу №319, відповідно до умов якого Постачальник постачає природний газ Споживачеві в обсягах і порядку, передбачених Договором для забезпечення потреб Споживача, а Споживач зобов"язується прийняти та оплатити Постачальнику вартість газу і наданих послуг із замовлення (бронювання) потужності у розмірах, строках, порядку та на умовах , передбачених Договором ( п.1.1 Договору).

За умовами, що викладені у пункті 7.1 Договору, Споживач зобов`язаний припинити (обмежити) споживання газу у випадках, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до пункту 7.2 Договору, Газорозподільне/Газотранспортне підприємство, у тому числі за дорученням Постачальника, припиняє або обмежує постачання газу на об`єкти Споживача з дотриманням норм безпеки та нормативно-правових документів, що визначають порядок обмеження (припинення) постачання природного газу, у випадках:

- проведення Споживачем неповних або несвоєчасних розрахунків за договором;

- перевищення підтвердженого обсягу природного газу, якщо інше не передбачено договором постачання природного газу;

- розірвання договору постачання природного газу;

- відмови від підписання акта приймання-передачі без відповідного письмового обґрунтування;

- настання заходів, передбачених Правилами про безпеку постачання природного газу, що діють відповідно до вимог статті 5 Закону України "Про ринок природного газу" та поширюються на споживачів, що не є захищеними відповідно до зазначених правил.

Пунктом 7.3 Договору визначено, що у разі необхідності повного або часткового припинення постачання газу (у тому числі при виконанні планового ремонту газоспоживаючого обладнання, реконструкції, технічного переоснащення) Споживач зобов`язаний письмово повідомити про це Постачальника не пізніше, ніж за сім днів до дати припинення відбору газу.

Цей договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими особами Сторін та засвідчення їх підписів відтиском печатки (за наявності) сторін, та поширює свою дію з «____2020 року та укладається на строк до 31.12.2020». Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії Договору жодною зі Сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. При цьому сторони мають оформити додаткову до Договору щодо планових обсягів постачання газу на продовжений строк (п.11.1 Договору).

Усі зміни та доповнення до Договору оформлюються письмово та підписуються уповноваженими особами Сторін та засвідчуються відтиском печатки ( за наявності) (п.11.2 Договору).

Також, сторонами укладено та підписано додаткові угоди, зокрема від 29.12.2020, від 26.01.2021, від 26.02.2021, від 26.04.2021, від 28.10.2021 про збільшення ціни за одиницю товару.

Як стверджує позивач, на виконання умов договору та на підставі актів передачі - приймання природного газу від 31.01.2022, від 28.02.2022 та від 31.03.2022 ТОВ "Компанія - Крок" оплачено за спожитий природний газ, що підтверджується платіжними дорученнями №15 від 10.01.2022, №18 від 14.01.2022, №25 від 24.01.2022, №50 від 17.02.2022, №74 від 23.03.2022, №93 від 13.04.2022.

05.04.2022 ДП "Газпостач" ТОВ "Тернопільміськгаз" звернулося до ТОВ "Компанія Крок" з листом №208 щодо повідомлення про припинення дії (розірвання) договору №319 з 15.04.2022, оскільки п.9.6. спірного правочину встановлено, що якщо форс - мажорні обставини будуть продовжуватися більше ніж 30 днів, кожна із сторін має право на розірвання такого договору. А відповідно до Указу Президента України №133/2022 від 14.03.2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 годин 30 хвилин 26.03.2022 на 30 діб.

У відповідь позивач не погодився із розірванням договору та направив ДП "Газпостач" ТОВ "Тернопільміськгаз" лист-відповідь б/н від 04.05.2022 про відмову у розірванні договору, оскільки останнім не наведено жодних відомостей щодо впливу форс - мажорних обставин на виконання договору чи неможливість Постачальником виконувати свої зобов`язання унаслідок дії форс - мажорних обставин.

В подальшому ТОВ "Компанія Крок" надійшло повідомлення №118 від 12.05.2022 від оператора ДП "Газпостач" ТОВ "Тернопільміськгаз" про припинення (обмеження) газопостачання з 23.05.2022 згідно договору постачання природного газу.

Такі обставини є підставою для звернення позивача з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.

Визначаючи правову природу спірних правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, виходячи з аналізу положень Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані з укладенням договору на постачання природного газу, який за правовою природою є договором поставки.

Норми права, які застосував суд.

Мотивована оцінка судом.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає і обґрунтовує у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і, в залежності від встановлених обставин, вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для судового захисту.

Відповідно до положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є їх порушення, невизнання або оспорення. Тому задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Щодо позовної вимоги про визнання чинним договору на постачання природного газу від 02.01.2020 №319 , суд встановив таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 14 Цивільного Кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).

У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 175 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

До виконання господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Господарського кодексу України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).

Статтею 638 Цивільного кодексу передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правовідносини, що склалися між сторонами, випливають із договору, який по своїй правовій природі є договором поставки та, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України, .

Так, укладений між сторонами договір про постачання природного газу №319 від 02.01.2020 є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України, (ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України), і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору про постачання природного газу, строк дії договору, умови продажу ( передання)/поставки, тощо.

Відповідно до умов спірного правочину Постачальник постачає природний газ Споживачеві в обсягах і порядку, передбачених Договором для забезпечення потреб Споживача, а Споживач зобов"язується прийняти та оплатити Постачальнику вартість газу і наданих послуг із замовлення (бронювання) потужності у розмірах, строках, порядку та на умовах , передбачених Договором ( п.1.1 Договору).

За змістом частин 2, 3 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Загальний порядок укладання господарських договорів визначено в статті 181 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 8 статті 181 ГК України у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Статтею 187 Господарського кодексу України визначено, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Згідно статтею 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Стаття 203 Цивільного кодексу України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу є підставою недійсності правочину (частина 1 статті 215 Цивільного кодексу України).

Так, статтею 180 Господарського кодексу України визначено, що однією з істотних умов господарського договору є строк дії договору.

Як визначено статтею 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором.

Цей договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими особами Сторін та засвідчення їх підписів відтиском печатки (за наявності) сторін, та поширює свою дію «з ____2020 року та укладається на строк до 31.12.2020». Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії Договору жодною зі Сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. При цьому сторони мають оформити додаткову угоду до Договору щодо планових обсягів постачання газу на продовжений строк (п.11.1 Договору).

Так, 05.04.2022 ДП "Газпостач" ТОВ "Тернопільміськгаз" звернулося до ТОВ "Компанія Крок" з листом №208 щодо повідомлення про припинення дії (розірвання) договору №319 з 15.04.2022, оскільки п.9.6. спірного правочину встановлено, що якщо форс - мажорні обставини будуть продовжуватися більше ніж 30 днів, кожна із сторін має право на розірвання такого договору. А відповідно до Указу Президента України №133/2022 від 14.03.2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 годин 30 хвилин 26.03.2022 на 30 діб.

У відповідь позивач не погодився із розірванням договору та направив ДП "Газпостач" ТОВ "Тернопільміськгаз" лист-відповідь б/н від 04.05.2022 про відмову у розірванні договору, оскільки останнім не наведено жодних відомостей щодо впливу форс - мажорних обставин на виконання договору чи неможливість Постачальником виконувати свої зобов`язання унаслідок дії форс - мажорних обставин.

Судом досліджено договір на постачання природного газу від 02.01.2020 №319 та встановлено, що станом на час розгляду справи договір - чинний.

Матеріали справи не містять доказів розірвання спірного правочину чи визнання його недійсним.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги щодо визнання чинним договору на постачання природного газу від 02.01.2020 №319 є не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дії ДП "Газпостач" ТОВ "Тернопільміськгаз" щодо припинення газопостачання ТОВ "Компанія "Крок" та позовної вимоги зобов"язання ДП "Газпостач" ТОВ "Тернопільміськгаз" відновити постачання природного газу ТОВ "Компанія "Крок", суд зазначає таке.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Позов - це звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено що, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Таким чином, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Однак, наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого вищевказаними нормами права.

В свою чергу, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права та звернення про здійснення його захисту особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Спосіб захисту, насамперед, повинен слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу.

Так, у постанові від 09.10.2018 у справі № 910/2062/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду звернув увагу на те, що згідно з положеннями статей 2, 4, 5 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отож задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Предметом даного спору в частині є визнання протиправними дії ДП "Газпостач" ТОВ "Тернопільміськгаз" щодо припинення газопостачання ТОВ "Компанія "Крок" та зобов"язання ДП "Газпостач" ТОВ "Тернопільміськгаз" відновити постачання природного газу ТОВ "Компанія "Крок".

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними, зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України.

Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстави. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування та є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що підставами позову позивач вказує, розірвання договору на постачання природного газу від 02.01.2020 №319 в односторонньому порядку з ініціативи відповідача.

Судом встановлено, що договір на постачання природного газу від 02.01.2020 №319 є дійсний і підстави для його розірвання відсутні.

Крім того підставами припинення (обмеження) постачання природного газу споживачу є заборгованість за використаний природний газ позивача за договором на постачання природного газу від 02.01.2020 №319 , а не розірвання спірного правочину, про що зазначено в Акті про припинення (обмеження) газопостачання та пломбування вхідної засувної арматури газопроводу або газорозподільного пункту від 24.05.2022 за №319.

Слід зазначати, щодо заборгованості позивача перед відповідачем за постачання природного газу, то судом до уваги не прийнято, оскільки розрахунки за постачання природного газу не являються предметом спору.

Факт для розірвання договору з боку відповідача не знайшли правових підстав.

Суд вважає, що позовна вимога про визнання протиправними дії ДП "Газпостач" ТОВ "Тернопільміськгаз" щодо припинення газопостачання ТОВ "Компанія "Крок" та позовна вимога про зобов"язання ДП "Газпостач" ТОВ "Тернопільміськгаз" відновити постачання природного газу ТОВ "Компанія "Крок" є похідними від позовної вимоги щодо визнання чинним договору на постачання природного газу від 02.01.2020 №319.

Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Оскільки судом встановлено факт відсутності визнання чинним договору на постачання природного газу від 02.01.2020 №319, то відповідно відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дії ДП "Газпостач" ТОВ "Тернопільміськгаз" щодо припинення газопостачання ТОВ "Компанія "Крок" та про зобов"язання ДП "Газпостач" ТОВ "Тернопільміськгаз" відновити постачання природного газу ТОВ "Компанія "Крок".

Отже, суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправними дії ДП "Газпостач" ТОВ "Тернопільміськгаз" щодо припинення газопостачання ТОВ "Компанія "Крок" та про зобов"язання ДП "Газпостач" ТОВ "Тернопільміськгаз" відновити постачання природного газу ТОВ "Компанія "Крок", не підлягають до задоволення.

Суд також враховує, що позовні вимоги мають передбачати конкретний механізм захисту порушеного права, тобто мати відображення в сформульованих відповідним чином позовних вимогах, які дадуть змогу безумовно виконати таке рішення у разі задоволення судом вимог.

Щодо тверджень відповідача щодо заборгованості позивача перед відповідачем за постачання природного газу, то судом до уваги не прийнято, оскільки розрахунки за постачання природного газу не являються предметом спору.

Стосовно інших аргументів та доводів сторін суд зазначає таке.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, що викладена у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010, пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає (Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі КЦС від 06.04.2020 у справі №149/2946/17).

Висновок суду.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.

Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.

Верховний Суд у справі № 521/17654/15-ц (постанова від 16 січня 2019 року) при вирішенні спору застосував загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності, а також керувався однією з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

При цьому Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

Частиною 1 статті 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Судові витрати.

Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Щодо судового збору у розмірі 4962,00 грн.

В силу приписів статті 129 ГПК України судовий збір у розмірі 4962,00 грн покладається на позивача.

Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія - "Крок", вул. Гайова, 56, с. Великі Гаї, Тернопільський район, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 14038070 до відповідача Дочірнього підприємства "Газпостач" Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільміськгаз" , вул. Г. Колонтая, 2, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 39456152 про визнання чинним договору на постачання природного газу від 02.01.2020 №319; визнання протиправними дії ДП "Газпостач" ТОВ "Тернопільміськгаз" щодо припинення газопостачання ТОВ "Компанія "Крок" та зобов"язання ДП "Газпостач" ТОВ "Тернопільміськгаз" відновити постачання природного газу ТОВ "Компанія "Крок", відмовити.

2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 4962,00 грн покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.17.5 Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, а саме до 15.12.2017 року. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Примірник рішення надіслати учасникам справи, рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення:

Позивачу: Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія - "Крок", вул. Гайова, 56, с. Великі Гаї, Тернопільський район, Тернопільська область .

Відповідачу: Дочірньому підприємству "Газпостач" ТОВ "Тернопільміськгаз" , вул. Г. Колонтая, 2, м. Тернопіль.

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено та підписано "06" березня 2022 року ( з врахуванням, що суддя Боровець Я.Я. перебував з 01.01.2023 по 31.01.2023 у щорічній основній відпустці та відрядженні).

Суддя Я.Я. Боровець