Рішення № 109363184, 28.02.2023, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.02.2023м. СумиСправа № 920/674/22

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши матеріали справи № 920/674/22

за позовом Фізичної особи - підприємця Ксєнєвої Зінаїди Петрівни

( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача: Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" в особі

Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на

ліквідацію Луньо І.В.( (вул.. Володимирська, 46, м. Київ, 01601,

код ЄДРПОУ 25959784)

про стягнення 601674 грн 04 коп.

за участю представників сторін:

від позивача: Кондратенко С.Ю.,

від відповідача: Харитончук О.Г.,

при секретарі судового засідання Щербак Н.М.

Суть спору: 06.09.2022 позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача 601674 грн 04 коп., з яких: 519600 грн 00 коп. заборгованість з орендної плати, 30469 грн 93 коп.- компенсація комунальних витрат, 51604 грн 11 коп. - пеня, за неналежне виконання зобов`язань за Договором оренди нежитлового приміщення від 04.20.2010; а також просить стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 07.09.2022 у справі № 920/674/22 позовна заява залишена без руху, позивачу наданий строк та спосіб для усунення недоліків позовної заяви.

14.09.2022 позивач надав суду Заяву від 07.09.2022 про усунення недоліків позовної заяви на виконання Ухвали Господарського суду Сумської області від 07.09.2022 (вх. № 4277 від 14.09.2022) та докази про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 16.09.2022 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 13.10.2022, 11:00, встановлено відповідачу строки для надання відзиву на позовну заяву, позивачу - надання відповіді на відзив.

Ухвалою суду від 13.10.2022 відкладено розгляд справи на 27.10.2022, 10:10.

Ухвалою суду від 27.10.2022 відкладено розгляд справи на 03.11.2022, 10:30.

03.11.2022 в зв`язку з відключенням електроенергії в приміщенні суду з 10:00 до 13:00 (про що судом складено акт), судове засідання у справ, призначене на 03.11.2022, 10:30 не відбулося.

Ухвалою суду від 03.11.2022 відкладено підготовче засідання на 17.11.2022, 12:30.

17.11.2022 відповідачем надано відзив на позовну заяву.

23.11.2022 позивачем надано до суду відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 17.11.2022 оголошено перерву в удовому засіданні на 15.12.2022, 10:40.

Розгляд справи 15.12.2022 не відбувся в зв`язку з перебуванням судді Заєць С.В. у відпустці.

Ухвалою суду від 27.12.2022 призначено підготовче засідання на 05.01.2023, 11:00.

Ухвалою суду від 05.01.2023 закрито провадження та призначено справу № 920/674/22 до судового розгляду по суті, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 31.01.2023, 10:30.

Протокольною ухвалою від 31.01.2023 у судовому засіданні оголошено перерву до 14.02.2023, 10:00.

02.02.2023 позивачем надано Заяву від 02.02.2023 (370 від 02.02.2023) з проханням поновити строк для подання письмового доказу по справі, як пропущений з поважних причин, а саме акту приймання-передачі (повернення) від 29.12.2022.

Через загрозу безпеці учасників справи, у зв`язку з тим, що з 09 год. 13 хв. до 11 год. 02 хв. 14.02.2023 у Сумській області була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram - каналу, що інформує про повітряну тривогу "Тривога. Сумська область"), судове засідання у справі 14.02.2023 не відбулось.

Ухвалою суду від 14.02.2023 призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 21.02.2023, 12:40.

Протокольною ухвалою від 21.02.2023 позивачу поновити строк для подання письмового доказу по справі, а саме акту приймання-передачі (повернення) від 29.12.2022, якій долучено до матеріалів справи; оголошено перерву в судовому засіданні до 28.02.2023, 10:50.

В судовому засіданні 28.02.2023 представник позивача надала усні пояснення в обґрунтування позовних вимог та просила позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 28.02.2023 проти задоволення позову заперечувала в повному обсязі з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Ураховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Судовий процес на виконання ч. 1 ст. 222 ГПК України фіксувався за допомогою відео та звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 28.02.2023 на підставі частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне:

З матеріалів справи вбачається, що 04.10.2010 між Фізичною особою - підприємцем Ксєнєвою Зінаїдою Петрівною (позивач, орендодавець) та Акціонерним товариством «Міжнародний Резервний Банк» (до перейменування - АТ «Сбербанк», позивач, орендар) було укладено Договір оренди нежитлового приміщення за адресою м. Суми вул. Воскресенська 2, що посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Рибалка К.Д. за реєстровим №3410.

Згідно Договору про внесення змін № 8 від 25 січня 2019 року що посвідчено та зареєстровано приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Рибалка К.Д. за реєстровим № 146, було викладено у новій редакції п.4.1. Договору оренди а саме, визначено що строк / термін оренди Приміщення за цим Договором становить 144 місяці, що починається з моменту підписання Сторонами Акту приймання - передачі Приміщення та закінчуються "03'' жовтня 2022 року (включно). При достроковому розірванні / припиненні Договору вказаний строк відповідно зменшується".

Відповідно до п. 5.7. Договору, Орендар (Відповідач) зобов`язувався перераховувати орендну плату встановлену п.5.1. Договору, у безготівковій формі на поточний рахунок Орендодавця щомісячно, не пізніше десятого числа поточного місяця.

Відповідно до п.5.6. Договору Орендар (Відповідач) компенсує витрати по сплаті комунальних послуг на першу письмову вимогу Орендодавця - на підставі виставлених Орендодавцем рахунків-фактур протягом 3 (трьох) робочих днів з дати отримання таких рахунків.

Розмір щомісячної орендної плати відповідно до п.5.1. Договору оренди (у редакції Договору про внесення змін №8 від 25.01.2019 року), становить 86 600 грн. 00 коп. з урахуванням індексації.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в порушення зазначеного порядку оплати, Відповідачем орендна плата з березня 2022 року не сплачується, компенсація комунальних платежів здійснювалась частково.

Також в позовній заяві позивач зазначає, що станом на день звернення з позовом 06.09.2022 сторонами Договір про припинення оренди у письмовій формі що підписаний уповноваженими представниками сторін з обов`язковим нотаріальним посвідченням, не укладався. Також, в порядку визначеному п.9.2. та п.9.1. Договору, поміщення з оренди не поверталось, знаходиться у користуванні Орендаря, у Орендодавця доступ до приміщення відсутній.

Згідно п. 9.7. Договору, Приміщення вважається повернутим Орендодавцю з моменту підписання уповноваженими представниками сторін Акту приймання - передачі Приміщення (з оренди). А станом на дату пред`явлення Претензії, фактично використовується Орендарем, споживаються комунальні послуги.

Згідно п. 9.1., 9.2., 9.7. Договору оренди від 04.10.2010, нарахування орендної плати та комунальних витрат здійснюється до дати складання Акту приймання - передачі (повернення) приміщення з оренди.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідно до умов Договору на Орендаря покладається обов`язок у здійсненні оплати як орендної плати, так і компенсації комунальних витрат та погашення заборгованості до дати фактичного повернення приміщення з оренди.

Відповідно до Рішення Правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк», враховуючи зміст Постанови Правління НБУ від 24 лютого 2022 року №19 «Про особливості припинення діяльності банків в умовах воєнного стану», Національним банком України було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії у зв`язку з перебуванням банку під контролем держави - агресора, введено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Луньо Іллю Вікторовича.

У зв`язку з заборгованістю Орендаря з оплати орендної плати та несплатою комунальних витрат, Орендодавцем 06 квітня 2022 року було направлено Орендареві Лист - вимогу про невідкладне погашення заборгованості Вих. № 06/04/2022 від 06 квітня 2022 року (рекомендованим відправленням вручено АТ "МР Банк" відправлення 02091109287071 19.04.2022).

Листом від 25 квітня 2022 року АТ «Міжнародний резервний банк» за підписом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Іллі Луньо, що отримано в електронному вигляді на електронну пошту представника Позивача, повідомлено орендодавця про наявність Листа від ТПП України від 28.02.2022 що засвідчує дію обставин форс-мажору у зв`язку з введенням воєнного стану. Водночас, на арк. 2 даного Листа Уповноваженою особою ФГВФО підтверджується, що врегулювання існуючої поточної заборгованості зі сплати орендних та інших платежів за Договором оренди, то для остаточної звірки розрахунків між сторонами необхідно підписати Акт звірки станом на 01.05.2022 року. У разі наявності заборгованості АТ "МР БАНК" перед Орендодавцем, така заборгованість буде сплачена в порядок і строки згідно домовленості Сторін.

29 квітня 2022 року за Вих. №29/04 представником Орендодавця Орендареві направлено відповідь, згідно змісту якої Орендодавець, посилаючись на п. 11.4. та 11.11. Договору, відхилив посилання Орендаря на дію форс - мажорних обставин враховуючи відсутність доказів реального впливу цих обставин на найм об`єкта оренди, несвоєчасне повідомлення про обставини непереборної сили, та вказав, що орендоване приміщення використовується, свідченням чого є споживання електроенергії у звичайному обсязі. Також, у листі від 29 квітня 2022 року представник Орендодавця повторно повідомив Орендаря про наявність боргу та направлення до АТ "МРБ Банк" листа про невідкладне погашення заборгованості та оплаті комунальних витрат Вих. № 06/04/2022 від 06 квітня 2022 року

Як зазначає позивач та підтверджують матеріали справи, додатково, з представниками Орендаря (L.Chemeriskaya@irbank.ua) на робочу адресу електронної пошти відбувся обмін підписаним зі сторони Орендодавця Актів звірки розрахунку.

Згідно Акту звірки розрахунків за період з 01.01.2022 року по 30.04.2022 року (за вирахуванням суми гарантійного платежу що був сплачений при укладанні Договору оренди) сума заборгованості Орендаря перед Орендодавцем становила 141 709 грн. 95 коп.

Згідно Акту звірки розрахунків за період з 01.01.2022 року по 02.05.2022 року сума заборгованості Орендаря перед Орендодавцем становить 212 726 грн. 97 коп.

Як зазначає позивач, в порушення обіцянки щодо повної сплати боргу після звірки взаємних розрахунків, Відповідач борг не сплатив, підписаними Акти звірки у зворот не направив.

Натомість, Відповідачем здійснено тільки часткову оплату комунальних витрат впродовж періоду з березня по серпень 2022 року а саме 19 квітня 2022 року було сплачено комунальні послуги за лютий 2022 року згідно рахунку 15/03 від 15.03.2022 року у сумі 20 166 грн. 18 коп., та 09 травня 2022 року було сплачено за комунальні послуги за березень 2022 року згідно рахунку №06/04 від 06.04.2022 року у сумі 19 899 грн. 26 коп.

Заборгованість та розрахунки між Відповідачем та Позивачем підтверджуються матеріалами справи, а саме Випискою по рахункам Ксєнєвої З.П. виданою АТ Ощадбанк м. Суми від 25 серпня 2022 року за період з 11 березня 2022 року по 25 серпня 2022 року включно.

11 липня 2022 року позивачем було направлено на адресу АТ "МР Банк" в особі Уповноваженій особи ФГВФО Луньо І. Претензію вихідний №11/7, згідно розрахунку якої борг Орендаря станом на 11.07.2022 становив 415737 грн. 11 коп.

Дана претензія згідно відомостей трекінгу Укрпошта була вручена Відповідачеві 14 липня 2022 року, проте погашення боргу не відбулось.

Відповідно до п.10.5. Договору сторони визначили, що підставою для розірвання Договору за ініціативи Орендодавця є будь-яке порушення умов Договору Орендарем, а саме: несплата орендної плати за 3 місяці, непоповнення суми гарантійного платежу, і Орендодавець має право повідомити Орендаря про таке розірвання Договору за 1 (один) місяць без сплати будь-яких штрафних санкцій за дострокове розірвання даного Договору. Тому, 20 серпня 2022 року Позивачкою було направлено Повідомлення про розірвання Договору та повернення приміщення з оренди, в порядку визначеному п.6.1.2., п.10.5. Договору, згідно якого Позивачка вимагає від Відповідача керуючись приписами п.9.1. та п.9.2.Договору, повернути приміщення згідно вказаних положень договору у строк до 03 жовтня 2022 року. Тому станом на дату пред`явлення позову Договір є діючим.

З матеріалів справи вбачається, що після відкриття провадження у справі, 29.12.2022 відповідачем повернуто позивачу об`єкт оренди за Договором оренди приміщення від 04.10.2010, а саме нерухоме майно 57/100 частин нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою м. Суми, вул. Воскременська, буд 2 на першому поверсі, літ «А», нежитлової будівлі і на технічному плані зазначене під літерою «А-ІІ, 216,5 кв.м., про що сторонами складено і підписано Акт приймання-передачі (повернення) віл 29.12.2022.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач договірних зобов`язань належним чином не виконав, через що у нього наявна заборгованість з орендної плати у розмірі 519600 грн 00 коп та заборгованість з компенсації комунальних витрат у розмірі 30 469 грн 93 коп.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, в обґрунтування чого зазначає, що позивач обрано не вірний спосіб захисту.

Вирішуючи спір у даній справі суд керується наступним:

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі ст. ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Виходячи з правової природи укладеного правочину, між сторонами склались відносини з оренди майна, які врегульовані § 1 Глави 58 ЦК України.

Згідно ч.І ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Згідно ч.І ст.762 ЦК України, за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Згідно ч.5 вказаної статті, плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст.222 ГК України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог, окрім іншого зазначає, що Позивач здійснив недостовірний розрахунок боргу, оскільки за даними бухгалтерського обліку банку в якості дебіторської заборгованості Позивача перед Відповідачем обліковується сума в розмірі 63 334,00, що було сплачено в якості гарантійного платежу 05.04.2012 відповідно до платіжного доручення 10102316. Даний гарантійний платіж не було використано протягом строку оренди та він на даний час залишається в розпорядженні Орендодавця/Позивача. Тому зазначає, що сума боргу має бути зменшена на суму такого гарантійного платежу тобто на 63 664,00 грн.

Суд критично оцінює дану позицію відповідача, оскільки згідно з п. 5.11. Договору оренди сторонами було визначено, що гарантійний платіж буде утримуватися Орендодавцем а протязі строку дії Договору оренди у якості забезпечення сплати Орендарем орендної плати і виконання інших зобов`язань згідно Договору. За умови відсутності підстав використання Гарантійного платежу для збитків (інших невиконаних зобов`язань Орендаря), гарантійний платіж може бути зарахований в рахунок оплати передостаннього місяця оренди Об`єкта оренди. Таке зарахування не потребуватиме підписання Сторонами окремих додаткових угод, а здійснюється за письмовою заявою Орендаря, що має бути погоджена Орендодавцем.

Крім того, як вбачається зі змісту п.5.11., гарантійний платіж міг бути зарахованим в рахунок передостаннього місяця оренди на підставі відповідного звернення Відповідача та погодження Позивача, проте, Відповідач з вказаним повідомленням не звертався.

Передостаннім місяцем оренди, згідно Додаткового договору №8 до Договору оренди, був вересень 2022 року, а також з матеріалів справи вбачається, що 29.12.2022 об`єкт оренди було повернуто орендарю за актом приймання-передачі. Однак, як вбачається зі змісту розрахунку орендної плати позивача, він не містить нарахування боргу за період вересень та жовтень 2022 року (заява про збільшення позовних вимог не надходила), заявленою до стягнення в даній справі є орендна плата за період з березня 2022 року по серпень 2022 року (включно) .

А тому, посилання Відповідача про неправильність розрахунку суми позову який підлягає зменшенню на 63 664 грн, 00 коп. є помилковим, таким, що не враховує зміст положень п.5.11., 5.12 та 9.2. Договору.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що факт заборгованості відповідача по орендній платі за період з березня 2022 року по серпень 2022 року та наявність заборгованості по компенсації комунальних витрат за квітень 2022року - липень 2022 року підтверджується матеріалами справи Відповідач не подав доказів сплати боргу у повному обсязі.

Приймаючи до уваги встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань стосовно сплати орендної плати та компенсаційних комунальних витрат, суд вважає правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 519 600 грн 00 коп. заборгованості по орендній платі за період з березня 2022 року по серпень 2022 року та 30469 грн 93 коп компенсації комунальних витрат за квітень - липень 2022 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною шостою статті 232 ГК України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Згідно з п. 10.2. договору, за несвоєчасне внесення внесення орендної плати Орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з поданим розрахунком, відповідно до п. 10.2. договору, відповідачеві нарахована пеня в загальній сумі 51604 грн 11 коп. помісячно за загальний період11.03.2022 по 22.08.2022, виходячи з суми заборгованості з орендної плати за місяць у розмірі 86600 грн.

Враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань стосовно своєчасної сплати орендної плати, оскільки право позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачене діючим законодавством України та умовами договору, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в загальній сумі 51604 грн 11 коп. є правомірними та обґрунтованими.

Разом з тим, частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналогічне положення міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Таким чином, розмір штрафних санкцій (неустойки) може бути зменшений за рішенням господарського суду. При цьому, статті 551 ЦК України, 233 ГК України та положення ГПК України не містять норм, які б ставили можливість суду використати право на зменшення заявлених до стягнення з боржника штрафних санкцій в залежність від наявності відповідного клопотання з цього приводу сторони у справі. Тобто суд може реалізувати своє право та прийняти рішення про зменшення розміру неустойки за власною ініціативою.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.11.2020 у справі № 927/184/13-г.

Отже вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Враховуючи приписи частини 2 статті 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Суд зазначає, що 24.02.2022 Російською Федерацією було розпочато повномасштабні військові дії проти України, у зв`язку з чим із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, в подальшому дію якого продовжено. Зазначене є загальновідомим фактом і відповідно до ч. 3 ст. 75 ГПК України доказуванню не підлягає.

Суд враховує те, що в умовах військової агресії, діяльність як позивача так і відповідача, як суб`єктів підприємницької діяльності є утрудненою та на сторін однаково впливають негативні фактори, пов`язані з воєнними діями на території України.

У постанові від 24.02.2021 р. у справі № 924/633/20 Верховний Суд зазначає, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

З огляду на наведене, враховуючи баланс інтересів обох сторін, а також значний обсяг відповідальності відповідача, що є непропорційним наслідком порушення умов договору, недоведеність позивачем наявності у останнього збитків у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору, суд вважає, що зменшення розміру пені є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для відповідача, до якого застосовуються штрафні санкції.

Таким чином, оскільки зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши матеріали справи, вважає за можливе зменшити розмір пені на 30%, а саме: з 51604, 11 грн до 36122,87 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що відповідач заперечуючи проти позову в цілому, зазначає, що позивачем обраний не вірний спосіб захисту. В обґрунтування своєї позиції відповідач вказує, що Постановою Правління Національного банку України №91-рш/БТ від 25.02.2022 прийнято рішення «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк». Підставою для відкликання НБУ банківської ліцензії та початку ліквідації Банку був факт контролю Банку на дату прийняття вказаного рішення Російською Федерацією, яка є державою-агресором та здійснює військову агресію стосовно Держави Україна. На підставі вказаного рішення НБУ, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №131 від 25.02.2022 «Про початок процедури ліквідації АТ «МР БАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно з зазначеним рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з делегуванням усіх повноважень ліквідатора АТ «МР БАНК», визначених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону, в тому числі з підписання всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, призначено провідного професіонала з питань ліквідації банків Луньо Іллю Вікторовича строком на три роки з 25 лютого 2022 року до 24 лютого 2025 року включно. З моменту початку ліквідації Банк як юридична особа вже не виконує функції банківської установи та не здійснює діяльність, що передбачена Законом України «Про банки та банківську діяльність», отже всі функції Банку припиняються, а всі операції Банку, що ліквідується, здійснюються виключно в порядку статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який регламентує порядок та черговість задоволення кредиторських вимог та норми якого є спеціальними та пріоритетними по відношенню до інших законодавчих та нормативно-правових актів.

Аналізуючи зазначену позицію, суд керується наступним:

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Предметом позову у цій справі по суті є стягнення заборгованості з орендної плати та комунальних витрат. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що одностороння відмова відповідача від договору оренди, є незаконною, Договір оренди не припинив свою дію, орендоване майно фактично не звільнене і не передане банком орендарю (власнику) на день звернення з позовом до суду. Крім того, заявлені вимоги не носять характер кредиторської заборгованості, а за правовою природою більше відносяться до поточних витрат на утримання майна, та не мають черговості для задоволення в реєстрі вимог кредиторів, не пред`явлені безпосередньо до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки орендні відносини позивача стосуються банку, якій не ліквідований, а лише перебуває в процедурі ліквідації.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що позивачем обраний спосіб захисту порушених прав у судовому порядку є законним та ефективним.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позову. З урахуванням наведених вище обставин та зменшення пені, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення 519600 грн заборгованості з орендної плати за договором за період з березня по серпень 2022 року, 30469 грн 93 коп. компенсації комунальних витрат за період з квітня по липень 2022 року, 36122 грн 88 коп пені. В іншому суд відмовляє.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Позивачем при зверненні до суду з позовом заявлено до стягнення 104000,00 грн витрат на правничу допомогу, від судового збору позивач звільнений.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, враховуючи, що позивач у встановленому законом порядку звільнений від сплати судового збору, судовий збір стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог - в сумі 8792 грн 89 коп.

Щодо стягнення 104000 грн 00 коп витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Виходячи із змісту положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

При цьому, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Виходячи із змісту статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частини перша, друга статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 цього Кодексу).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Як було зазначено Судом вище, Позивачем було заявлено у позовній заяві про стягнення з Відповідача на його користь 104000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження розміру судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) Позивачем до Суду подано наступні докази:

- Договір № 2/4 про надання правової допомоги від 02.04.2022 (далі - Договір),

- Додаток №1 до Договору №2/4 про надання правової допомоги від 02.04.2022,

- Акт надання правової допомоги № 1 до Договору №2/4 про надання правової допомоги від 02.04.2022 від 26 травня 2022 року на загальну суму 36000 грн,

- Акт надання правової допомоги № 2 до Договору №2/4 про надання правової допомоги від 02.04.2022 від 22 серпня 2022 року на загальну суму 68000 грн,

- квитанції про сплату сумарно 104000 грн,

- Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 4919 від 27.03.2012 на ім`я Таранець Ксенії Олександрівни,

- Ордер адвоката на Таранець Ксенію Олександрівну серія АА № 0021208 від 21.08.2022.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При цьому, такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини 5 статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Тобто критерії, визначені частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У даній справі відповідач клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, не заявляв.

Беручи до уваги те, що висновки "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи", Суд вважає, що висновки судів про частково відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у справі №907/746/17 від 05.10.2021, у справі №922/2869/19 від 30.11.2020, у справі №910/7520/20 від 11.11.2021.

У даній справі, Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат, керуючись в тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц), дійшов висновку не присуджувати Позивачу, на користь якого ухвалено судове рішення, всі його витрати на професійну правову допомогу, що заявлені до стягнення.

Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Так, у Акті надання правової допомоги № 1 до Договору №2/4 про надання правової допомоги від 02.04.2022 від 26 травня 2022 року на загальну суму 36000 грн, та Акті надання правової допомоги № 2 до Договору №2/4 про надання правової допомоги від 02.04.2022 від 22 серпня 2022 року на загальну суму 68000 грн, наведено перелік та вартість наданої адвокатом Таранець К.О. правової допомоги, а саме:

- Акт№1: 1) надания консультації 04.04.2022 року щодо правового порядку стягнення заборгованості за Договором оренди нежитлового приміщення від 04 жовтня 2010 року, 2) Правовий аналіз Договору оренди нежитлового приміщення від 04 жовтня 2010 року та додаткових договорів (угод) до Договору, 3) складання проекту Листа від 06.04.2022 року уповноваженій особі гарантування вкладів оізичних осіб АТ "МР БАНК" - у документ, 4) Аналіз і правовий висновок листа від АТ "МР БАНК" вих.№120 від 25.04.2022 року отриманого адвокатом Таранець К.О., 5) складання проекту листа - відповіді Вих.№29/4 від 29.04.2022 року від імені орендодавця, 6) усні перемови від імені клієнта з представником АТ "МР Банк" Гулей Олександром 26.04.2022, 7) аналіз і усна консультація вхідного проекту акту звіряння від АТ "МР БАНК", збір банківських виписок для складання зустрічного акта звіряння взаєморозрахунків, 8) складання і направлення Акта звіряння взаєморозрахунків між ФО-П Ксєнєва З.П. і АТ "МР БАНК" станом на 01.05.2022 року, 9) Складання і направлення Акта звіряння взаєморозрахунків між ФО-П Ксєнєва З.П. і АТ "МР Банк" станом на 26.05.2022 року;

- Акт № 2: 1) Усна консультація 01.06.2022 щодо порядку стягнення заборгованості з орендаря, аналіз документів орендодавця, 2) Збір доказів для направлення претензії - витребування копій актів приймання передачі під рахунки від сумиенерго в період з лютого по липень 2022 року включно, 3) складання та направлення претензії №11/7 від 11.07.2022 року про стягнення боргу та пені з АТ "МР Банк", 4) надання письмової консультації 19.08.2022 року щодо порядку стягнення заборгованості в судовому порядку, а також порядку витребування майна з чужого незаконного користування , 5) складання та направлення АТ "МР Банк" повідомлення від 20.08.2022 року про дострокове розірвання договору оренди та повернення нерухомого майна, 6) Збір доказів для пред`явлення позову (в тому числі, банківські виписки, витяги з реєстрів, технічні витрати), 7) Складання позовної заяви про стягнення заборгованості від 22.08.2022.

У вказаних актах сторони погодили, що вартість правової допомоги, наданої на умовах Договору сумарно становить 104000 грн.

Проаналізувавши вказаний акт, Суд дійшов висновку, що у даній справі обґрунтованим є розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн, з огляду на таке.

Виходячи з критерію розумності, обґрунтованості та пропорційності, Суд зазначає, що складання проекту листів, складання і направлення актів звіряння взаємних розрахунків, усні перемовини, надання консультацій є фактично складовими збору доказів для направлення позову (п. 6 Акту №2), надання консультації щодо повернення майна не є предметом спору даній справі, витребовування актів приймання передачі під рахунки обленерго так само як складання і направлення актів звіряння взаєморозрахунків не носять в собі правових послуг (більше послуги бухгалтерського спрямування).

Враховуючи, наведені положення процесуального законодавства, беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання адвокатом Таранець К.О. професійної правничої допомоги у цій справі, з врахуванням обґрунтованості, розумності та реальності розміру витрат на професійну правничу допомогу, Суд дійшов до висновку про стягнення з Відповідача на користь Позивача 30 000 грн витрат на професійну правничу допомогу (п. 6-7 Акту № 2). Такий висновок прямо відповідає висновку, викладеному у пункті 6.1. постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Фізичної особи - підприємця Ксєнєвої Зінаїди Петрівни до Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо І.В. задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо І.В. (вул. Володимирська, 46, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 25959784) на користь Фізичної особи - підприємця Ксєнєвої Зінаїди Петрівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 519 600 п`ятсот дев`ятнадцять тисяч) грн 00 коп. заборгованість з орендної плати, 30 469 (тридцять тисяч чотириста шістдесят дев`ять) грн 93 коп. компенсація комунальних витрат, 36128 (тридцять шість тисяч сто двадцять вісім) грн 88 коп пені, 30000 (тридцять тисяч) грн 00 коп в рахунок відшкодування витрат на оплату правової допомоги.

3. В інший частині позовних вимог, а саме щодо стягнення пені в сумі 15481 грн 23 коп - відмовити.

4. Стягнути з Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо І.В. (вул. Володимирська, 46, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 25959784) в доход Державного бюджету України (отримувач коштів ГУК Сум.обл/Сумська МТГ/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37970404, рахунок отримувача UA868999980313181206083018540) 8792 (вісім тисяч сімсот дев`яносто дві) грн 89 коп. судового збору

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256, ст. 257 ГПК України).

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повний текст рішення складено та підписано 06.03.2023.

Суддя С.В. Заєць