Ухвала суду № 109354159, 03.03.2023, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/15509/22

Провадження № 2-і/344/5/23

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2023 року м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Шамотайло О.В., розглянувши клопотання ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі №344/15509/22 (провадження №2-н/344/68/23) про видачу судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_2 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Прикарпатенерготрейд» заборгованості за спожиту електричну енергію

В С Т А Н О В И В:

22.02.2023 до Івано-Франківського міського суду надійшло клопотання представника заявника ОСОБА_1 відповідно до змісту якого просить про стягнення витрат на професійну правову допомогу в сумі 1000 грн. на рахунок ТОВ « Прикарпатенерготрейд», так як питання про їх стягнення не вирішено у судовому наказі від 18.01.2023.

Дослідивши матеріали справи, у їх сукупності та взаємозв`язку, встановлено наступні обставини справи, відповідні до них правовідносини та зміст права вимоги.

18.01.2023 Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області у справі №344/15509/22 (провадження №2-н/344/68/23) винесено судовий наказ, згідно з яким стягнуто ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 на користь стягувача ТзОВ «Прикарпатенерготрейд» (місцезнаходження: м. Івано-Франківськ, вул. Надрічна, 4 Б, ЄДРПОУ 42129720 на рахунок НОМЕР_2 )- 12312 (дванадцять тисяч триста дванадцять гривень) 96 коп. заборгованості за спожиту електричну енергію та 248,10 грн. судового збору.

За приписами п.1 ч.2 ст.19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження. Тобто спрощене судове провадження при розгляді певних категорій справ, за результатом якого видається судовий наказ.

Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо (ч.3 ст.19 ЦПК України).

Особливістю наказного провадження є те, що суддя у встановленому законом випадку, за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання та виклику заявника та боржника, на основі поданої заяви, приймає судове рішення у вигляді судового наказу.

Згідно з ч.1 ст.160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст..161 ЦПК України.

Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом належить право звертатися до суду в інтересах інших осіб (ч.2 ст.160 ЦПК України).

Стаття 161 ЦПК України містить вичерпний перелік 7 вимог, за якими може бути видано судовий наказ стосовно стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку; компенсація витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника; стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних; стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) платника аліментів; стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі; повернення вартості товару неналежної якості; вимога до юридичної особи або фізичної особи - підприємця про стягнення заборгованості за договором (іншим, ніж про надання житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення), укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Вимога про стягнення витрат на правову допомогу не передбачена ч.1 ст.161 ЦПК України.

Водночас, ч.2 ст. 161 ЦПК України надає право особі звернутися до суду з вимогами, визначеними у ч.1 ст.161 ЦПК України , в наказному або в спрощеному позовному провадженні на свій вибір.

Боржник має право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до п.п.4,5 ч.1 ст.161 ЦПК України. (ч.1 ст.170 ЦПК України).

Відповідно до ч.2 ст.164 ЦПК України у разі відмови у видачі судового наказу або у разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред`явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленого за подання позовної заяви.

Отже з огляду на наведені правові норми в порядку наказного провадження судом вирішується лише конкретно визначений законом перелік вимог, судовий наказ не може бути виданий судом по вимогах, які прямо не зазначені в законі, видається судовий наказ без судового розгляду, без виклику боржника та стягувача у судове засідання, без заслуховування їх пояснень. При цьому змагання сторін у межах гласного вирішення справи, у ході якого сторони наводять доводи, покликані підтвердити їх правоту, спростувати аргументи протилежної сторони, відсутні. Наказ суду ґрунтується на поданих заявником документах, на повідомлених ним доводах, покликаних переконати суд у тому, що підстави для звернення до суду з позовом відсутні у зв`язку з безспірністю вимог.

Згідно з ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До останніх віднесені витрати на професійну правничу допомогу, витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз, витрати, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів, витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (ч.1 ст.48 ЦПК України).

У справах наказного провадження учасниками справи є заявник та боржник (ч.2 ст.42 ЦПК України).

Порядок розгляду справ наказного провадження визначений розділом ІІ ЦПК України «Наказне провадження». Вказаний розділ ЦПК України окремо не встановлює порядку відшкодування витрат, пов`язаних із розглядом справи, які понесені боржником.

Відповідно до ст..1 Закону України «Про судовий збір», яка розкриває поняття судового збору, судовий збір це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

За змістом ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.137 ЦПК України).

Частина 4 ст.137 ЦПК України визначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч.4 ст.137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.137 ЦПК України).

Згідно з ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

За приписами ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Із зазначених норм матеріального права та процесуальних норм встановлено, що судові витрати підлягають розподілу між позивачем та відповідачем (сторонами у позовному провадженні) у разі вирішення спору по суті, тобто при ухваленні судом остаточного рішення, оскільки саме тоді на суд покладається обов`язок вирішення питання щодо розподілу судових витрат з урахуванням приписів ч.ч.3, 8 ст.141 ЦПК України та застосування пропорційності, що передбачено вимогами ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України.

З огляду на приписи ч.2 ст.164 ЦПК України можна дійти висновку, що законодавець розподіл судових витрат, що понесені у наказному провадженні, пропонує вирішувати при пред`явленні стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження.

Крім того, слід зазначати, що порядок розподілу судових витрат у наказному провадженні визначений розділом II ЦПК України. Так, ст. 164 ЦПК України визначено, що за подання заяви про видачу судового наказу справляється судовий збір у розмірі, встановленому законом. У разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред`явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.

Проте, процесуальний закон, зокрема і глава 8 «Судові витрати» розділу І ЦПК України, не містить норми, відповідно до якої, у випадку скасування судового наказу на стягувача за судовим наказом покладався би обов`язок відшкодування боржнику судових витрат.

Порядок розподілу судових витрат визначений ст.ст.141,142 ЦПК України, які регулюють порядок розподілу судових витрат, понесених сторонами при розгляді справ у позовному провадженні, а не в наказному провадженні.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Також при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат в наказному провадженні, суд виходить з того, що відповідно до положень ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями ч.2 ст.160 ЦПК України передбачено право особи звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу, якщо вона вважає, що їй належить право вимоги.

Таким чином, саме по собі звернення стягувача з такою заявою до суду про видачу судового наказу не свідчить про необґрунтованість дій останнього зловживання своїми правами, що могло б бути підставою для стягнення судових витрат, оскільки зазначене є його диспозитивним правом, передбаченим процесуальним законодавством.

Більш того, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі та за правилами наказного провадження стягувач по справі буде позбавлений можливості довести неспівмірність заявлених вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу або погодитися з розміром цих витрат.

Вирішення питання щодо стягнення судових витрат вирішується судом у порядку статті 270 ЦПК України.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Згідно частин 1, 3, 5 ст.258 ЦПК України судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази. Розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. У випадках, передбачених цим Кодексом, судовий розгляд закінчується постановленням ухвали чи видачею судового наказу.

Тобто, варто розрізняти судове рішення, яке включає і рішення, ухвалу, постанову та судовий наказ та рішення суду, яким є виключно рішення.

З наведених норм процесуального права вбачається, що ухвалення додаткового рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати, можливе лише у разі розгляду справи в порядку позовного провадження та постановлення судом рішення по суті позовних вимог, оскільки згідно загальної характеристики вимог, за якими може бути видано судовий наказ, вони повинні бути безспірними.

При вирішенні даного питання судом враховано роз`яснення, які надані в Постанові №14 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2011 року «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» стосовно того, що суд має право, не змінюючи суті виданого судового наказу, вирішити питання про виправлення описок та арифметичних помилок, видати додатковий судовий наказ чи роз`яснити його.

В свою чергу, представник стягувача в суд звертається із заявою про стягнення витрат на правничу допомогу після винесення судом наказу.

Виходячи з системного аналізу наведених норм законодавства суд дійшов висновку, що підстави для задоволення клопотання відсутні.

Керуючись ст.141, 160-161, 168, 260-261, 270 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

У клопотанні ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі №344/15509/22 (провадження №2-н/344/68/23) про видачу судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_2 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Прикарпатенерготрейд» заборгованості за спожиту електричну енергію - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Івано-Франківського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала складена та підписана 03.03.2023.

Суддя Шамотайло О.В.