Рішення № 109344022, 09.02.2023, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2023 р. м. Київ Справа № 911/4610/15 (911/636/22)

Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Янюк О.С за участю секретаря судового засідання Харченко О.М. розглянув у судовому засіданні справу

за позовом ОСОБА_1 , м. Київ

до Державного підприємства «Регіональні електричні мережі», м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - розпорядник майна Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» арбітражний керуючий Сольський Володимир Степанович, м. Львів

про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за несвоєчасну виплату сум при звільненні, скасування наказу та стягнення моральної шкоди

у межах справи №911/4610/15

про банкрутство Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» (04080, м.Київ, Подільський р-н, вул. Кирилівська, буд. 85, ідентифікаційний код 32402870)

У засіданні суду беруть участь:

позивач: ОСОБА_1 (особисто, паспорт);

представник позивача: Лозинська О.Л. (посвідчення адвоката №6158/10 від 30.08.2017; ордер серія АІ №1242267 від 20.06.2022);

представник відповідача: Костянецький М.В. (посвідчення адвоката №3826/10 від 27.11.2008, довіреність №2/23 від 03.01.2023);

третя особа: не з`явилась.

1. Стислий виклад позицій учасників справи (заяви по суті справи)

1.1. 26.04.2022 засобами поштового зв`язку до Господарського суду Київської області (далі - суд) звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) із позовною заявою б/н від 22.04.2022 (вх. №616/22 від 26.04.2022) до Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» (далі - ДП «РЕМ», відповідач), в якій просить суд:

1) визнати незаконним та скасувати наказ ДП «РЕМ» від 22.03.2022 №66-к «Про припинення трудового договору» про звільнення з посади ОСОБА_1 - головного бухгалтера ДП «РЕМ»;

2) поновити ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера ДП «РЕМ» з 23.03.2022;

3) стягнути з ДП «РЕМ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.03.2022 по дату прийняття судом рішення;

4) стягнути з ДП «РЕМ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток - відшкодування за затримку виплати всіх сум, що належать позивачу при звільненні за період з 23.03.2022 по дату прийняття судом рішення;

5) стягнути з ДП «РЕМ» на користь ОСОБА_1 різницю між нарахованими та виплаченими позивачу сумами (лікарняних у грудні 2021 року загальною тривалістю 12 календарних днів, у лютому 2022 року загальною тривалістю 22 календарних днів та у березні 2022 року загальною тривалістю 13 календарних днів; щорічної відпустки у січні 2022 року загальною тривалістю 18 календарних днів; грошової компенсації за невикористану частину основної та додаткової відпусток при звільненні, що складає 144 календарних днів; матеріальної допомоги на оздоровлення відповідно до п.5.17 Колективного договору; вихідної допомоги у зв`язку із припиненням трудового договору з підстав п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), що передбачено ст.44 КЗпП та сумами вказаних виплат, що підлягали нарахуванню та виплаті у розмірі 31 169,19грн;

6) стягнути з ДП «РЕМ» на користь ОСОБА_1 вартість моральної шкоди у розмірі 10 000,00грн;

7) допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Позовну заяву обґрунтовує:

1.1.1. в частині пп. 1), 2) та 3) позовних вимог - ст.ст. 40, 42, 492 КЗпП та зазначає, зокрема, що: ані під час попередження позивача про скорочення посади та вивільнення, ані під час самого звільнення їй не запропонована жодна інша вакантна посада; відсутні зміни в організації праці Управління бухгалтерського обліку; відповідачем не враховано переважне право позивача на залишення на роботі.

1.1.2. в частині п. 4) позовних вимог - ст.ст. 116, 117 КЗпП та зазначає, зокрема, що відповідачем розраховано та виплачено відповідні виплати при звільненні без урахування незаконно скасованої надбавки за високі досягнення в праці, у зв`язку з чим відповідач повинен виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

1.1.3. в частині п. 5) позовних вимог - Колективним договором, постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, та зазначає, зокрема, що скасування надбавки суттєво вплинуло на розмір середньомісячної заробітної плати за період з листопада 2021 року по день звільнення, та стало підставою для зменшення середньомісячної та середньоденної заробітної плати, яка визначається для розрахунку відповідних виплат.

1.1.4. в частині п.9) позовних вимог - ст. ст. 16, 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.237-1 КЗпП, та зазначає, що з боку відповідача на позивача постійно здійснювався психологічний тиск, принижувалась гідність та ділова репутація, набута роками в процесі виконання посадових обов`язків.

1.2. Відповідач скористався правом, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), подав відзив на позовну заяву від 15.06.2022 №04-02/45, в якому проти позовних вимог заперечив та зазначив, що:

станом на 12.10.2021 на ДП «РЕМ» склалася критична фінансова ситуація, що була зумовлена діями колишнього керівництва, у тому числі позивача;

керівником ДП «РЕМ» прийнято рішення про зміну організаційної структури та підпорядкування для оптимізації витрат фінансових ресурсів;

позивач своєчасно повідомлена про вивільнення її з посади;

на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (із змінами), наказу ДП «РЕМ» від 28.02.2022 №48 «Про затвердження дистанційної роботи та простою на підприємстві під час воєнного стану» запроваджено дистанційну роботу з 01.03.2022 до закінчення воєнного стану для працівників апарату управління;

застосування положення ст.42 КЗпП можливе серед працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади, тоді як посада головного бухгалтера ДП «РЕМ» була єдиною;

позивачу у відповідності до ч.1 ст.47 КЗпП виплачено в повному об`ємі розрахункові та видано трудову книжку;

позивачем не надано доказів, які б свідчили про нанесення моральної шкоди позивачу з боку відповідача.

1.3. Позивач, у відповідності до ст. 161 ГПК України, подала відповідь на відзив від 30.06.2022, в яких додатково зазначила, зокрема, що відповідачем не проведено повного розрахунку із позивачем у день звільнення останньої. Крім того, у розрахунку не враховані суми незаконно скасованої надбавки за високі досягнення у праці.

1.4. Відповідач скористався правом, передбаченим ст. 167 ГПК України, подав заперечення на відповідь на відзив від 08.07.2022 №04-02/55, які за своїм змістом є аналогічними змісту відзиву на позовну заяву. Додатково зазначив, що у зв`язку із наявністю причин, які об`єктивно унеможливлювали здійснити виплати, які виникли у ДП «РЕМ» після введення на території України воєнного стану, виплати проведені за першої нагоди, у найкоротший час.

1.5. Розпорядник майна ДП «РЕМ» арбітражний керуючий Сольський Володимир Степанович скористався правом, передбаченим ст. 168 ГПК України, та подав письмові пояснення по суті справи від 03.08.2022 (вх.9733/22 від 03.08.2022), які, з урахуванням ухвали суду від 17.05.2022 та на підставі ст. 118 ГПК України, залишені без розгляду.

У судове засідання, зокрема, 09.02.2023 вказаний учасник справи не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце засідання інформувався належним чином. Водночас, явка розпорядника майна обов`язковою судом не визнавалась, а тому ураховуючи положення ст. 42 ГПК України, суд визнав за можливе продовжити судове засідання без його участі.

2. Процесуальні дії суду та результати вирішення заяв/клопотань учасників справи з процесуальних питань

2.1. У провадженні суду перебуває справа №911/4610/15 про банкрутство ДП «РЕМ» на стадії судової процедури - розпорядження майном боржника.

2.2. Ухвалою суду від 17.05.2022 на підставі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - Кодекс), зокрема: прийнято відповідну позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду в межах справи про банкрутство ДП «РЕМ»; відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати її розгляд у порядку загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 20.06.2022; залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог - розпорядника майна ДП «РЕМ» арбітражного керуючого Сольського Володимира Степановича (свідоцтво №1122 від 07.06.2013).

17.06.2022 від відповідача до суду надійшла заява від 17.06.2022 № 04-02/46 про поновлення процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву, яка судом на підставі ст.ст. 42, 119 ГПК України була задоволена, про що постановлено протокольну ухвалу від 20.06.2022. Зазначене стало підставою для встановлення судом строку для надання сторонами заяв по суті справи та оголошення перерви до 11.07.2022.

На підставі ст.ст. 74, 177, 216 ГПК України у підготовчому засіданні продовжений строк підготовчого провадження на 30 днів, витребувано додаткові докази та оголошено перерву до 04.08.2022, про що судом постановлено відповідну протокольну ухвалу від 11.07.2022.

Ухвалою суду від 15.08.2022, зокрема, витребувано від Державної прикордонної служби України інформацію щодо перетину державного кордону України ОСОБА_1 у період з 24.02.2022 по 20.06.2022.

На підставі ст.216 ГПК України у підготовчому засіданні оголошено перерву до 15.08.2022, про що судом постановлено відповідну протокольну ухвалу від 04.08.2022.

2.3. За результатами підготовчого засідання 15.08.2022 судом постановлено ухвалу, якою закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті на 05.09.2022.

На підставі ст. 216 ГПК України за клопотанням позивача судове засідання відкладено до 22.09.2022, про що судом постановлено відповідну протокольну ухвалу від 05.09.2022.

Водночас, у період з 16.09.2022 о 23.09.2022 суддя О.С.Янюк перебувала на лікарняному, у зв`язку з чим засідання призначене на 22.09.2022 не відбулось.

Ухвалою суду від 03.10.2022 призначено судове засідання у цій справі на 21.11.2022.

На підставі ст. 216 ГПК України за клопотанням відповідача судове засідання відкладено до 05.12.2022 до 12:00, про що судом постановлено відповідну протокольну ухвалу від 21.11.2022.

05.12.2022, з урахуванням Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 (із змінами), у зв`язку із масованим ракетним обстрілом міста Києва та оголошенням «повітряної тривоги» з 13:10 год. до 16:00 год., вищевказане засідання не відбулось.

Ухвалою суду від 13.12.2022 судове засідання у цій справі призначено на 22.12.2022 о 11:30, проте останнє не відбулось, у зв`язку із загрозою ракетного обстрілу міста Києва та оголошенням «повітряної тривоги» з 11:18 год. до 11:42 год.

Ухвалою суду від 28.12.2022 призначено судове засідання у цій справі на 30.01.2023.

На підставі ст.216 ГПК України у судовому засіданні оголошено перерву до 09.02.2023.

2.4. Згідно ст. 233 ГПК України у судовому засіданні 09.02.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

3. Фактичні обставини, встановлені судом, із посиланням на докази

3.1. Відповідно до наказу ДП «РЕМ» від 23.01.2018 №13-ос та наявного запису у трудовій книжці ОСОБА_1 призначена головним бухгалтером ДП «РЕМ» (т. 1 а.с. 33- 40).

3.1.1. Із змісту структури та штатного розпису ДП «РЕМ» станом на листопад 2021 року вбачається, що на підприємстві наявний структурний підрозділ - Управління бухгалтерського обліку та звітності у кількості 9 посад, включаючи начальника цього управління. Також, була наявна окрема посада головного бухгалтера, яка окремо включена до підрозділу «Керівництво».

У зв`язку із погодженням Міністром енергетики України організаційної структури ДП «РЕМ», останнім 07.12.2021 наказом №214 з 07.12.2021 введено в дію організаційну структуру ДП «РЕМ», а наказом від 08.12.2021 №215 з 08.12.2021 введено в дію нові штатні розписи по апарату управління (т. 1 а.с. 46, 48, 49, 51-53).

Із змісту нововведеної структури вбачається, що окрема посада головний бухгалтер - відсутня. Водночас, наявний Відділ бухгалтерського обліку та звітності, який налічує в собі 7 посад, серед яких - посада головний бухгалтер - начальник відділу.

3.1.2. 09.12.2021 на засіданні комісії ДП «РЕМ» з проведення заходів вивільненню працівників або звільненню у зв`язку із зміною істотних умов праці, шляхом розгляду порівняльної характеристики для переведення на посаду головного бухгалтера - начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , постановлено перевести на посаду останню, про що складений протокол №3 (т.2 а.с.27-28).

3.1.3. 22.12.2021 ДП «РЕМ» попереджено ОСОБА_1 про те, що відповідно до наказу від 09.12.2021 №216 «Про упорядкування організаційної структури та можливе вивільнення у зв`язку із скороченням штату працівників та змінами в організації виробництва і праці», необхідністю проведення змін в організації виробництва та праці, на підставі введених в дію з 08.12.2021 нових штатних розписів по апарату управління ДП «РЕМ», скорочується посада головного бухгалтера, а позивач підлягає вивільненню 09.03.2022 за п.1 ст.40 КЗпП (т.1 а.с.41).

Із вказаним попередженням позивач ознайомилась 22.12.2021, про що свідчить підпис останньої на вказаному документі.

Відповідно до листків непрацездатності ОСОБА_1 у період з 07.02.2022 по 13.03.2022 перебувала на лікарняному (т.1 .а.с.162-165).

3.2. Наказом ДП «РЕМ» від 28.02.2022 №48, зокрема: на підприємстві запроваджено дистанційну роботу з 01.03.2022 до закінчення воєнного стану для працівників апарату управління, зазначених у додатку 1 до цього наказу; на час дистанційної роботи працівники самостійно обирають місце роботи, про яке повинні повідомити безпосередньо керівника або відділ кадрів засобами електронного чи мобільного зв`язку; оголошено початок простою на підприємстві не з вини працівників із 01.03.2022 до можливості відновити роботу; працівників, з якими немає зв`язку, що виїхали за межі України та інше табелювати «І» («інші причини неявок»); час простою працівників у робочі дні за графіком їх роботи табелювати позначкою «ПР» (т.1 а.с. 135-136).

18.03.2022 позивач звернулась до ДП «РЕМ» із листом, в якому просила повідомити про можливість ознайомлення із наказом про вивільнення і отримання його копії, видачі трудової книжки та надати пояснення щодо не проведення остаточного розрахунку (т.1 а.с.137).

3.3. 21.03.2022 ДП «РЕМ» видано наказ (розпорядження) №66-к про припинення трудового договору (контракту), яким звільнено 22.03.2022 ОСОБА_1 із займаної посади, у зв`язку зі скороченням штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП, з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку, на підставі наказу від 09.12.2021 №216 «Про упорядкування організаційної структури та можливе вивільнення у зв`язку із скороченням штату працівників та змінами в організації виробництва і праці» попередження про вивільнення (т. 1 а.с. 42).

Відповідно до зведеної відомості сум для зарахування на картрахунки (розрахункові за березень 2022), платіжних доручень відповідачем виплачено ОСОБА_1 розрахункові у розмірі 269 837,52грн та здійснено обов`язкові відрахування.

3.4. Згідно листа Державної при кордної служби України №91-18679/0/15-22Вих від 22.07.2022 відомостей про перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях, та тимчасово окупованою територією АР Крим, ОСОБА_1 у період з 24.02.2022 по 20.06.2022, не виявлено (т. 2 а.с. 13).

4. Висновки суду із посиланням на докази та норми права, які застосовано

4.1. Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП (у редакції станом на 22.03.2022) трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

4.1.1. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у п.п. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП).

У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення. Така позиція відповідає усталеній практиці Верховного Суду, зокрема, викладеним у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28.03.2022 у справі №729/252/21, від 29.06.2022 у справі №522/12874/20-ц, від 19.05.2022 у справі № 205/6352/18.

Із матеріалів справи вбачається, що наказом ДП «РЕМ» №215 від 08.12.2021, введено в дію новий штатний розпис, яким зменшено загальну чисельність посад на підприємстві з 147 до 127, скорочено, зокрема, посаду головного бухгалтера та введено, зокрема, посаду - головний бухгалтер-начальник відділу бухгалтерського обліку та звітності.

У свою чергу, суд зазначає, що штат працівників - це сукупність посад, установлених штатним розписом підприємства, а тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами. Чисельність працівників - це економічний показник, який визначає кількість працівників певних категорій та професій, і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їх кількості.

Факторами, якими може бути зумовлена потреба скорочення чисельності або штату працівників є, зокрема: наміри роботодавця матеріально стимулювати працівників для здійснення потрібного обсягу робіт меншою кількістю персоналу через суміщення професій (посад), розширення зони обслуговування або збільшення обсягу виконуваної роботи, для чого працівникам встановлюються відповідні доплати за рахунок утвореної економії фонду заробітної плати; вдосконалення виробництва за допомогою автоматизації виробничих процесів, упровадження яких зумовлює зменшення кількості працівників певних професій і спеціальностей, потрібних для виконання роботи; перепрофілювання підприємства; зменшення обсягу виробництва продукції; інші несприятливі фактори та кризові явища у соціально-економічному розвитку суспільства.

З огляду на викладене скорочення чисельності працівників і скорочення штату підприємства - поняття не тотожні, оскільки зі скороченням чисельності майже завжди відбувається скорочення штату і зміна чисельності працівників відповідно відображається у штатному розписі. А при скороченні штату чисельність може не тільки не зменшитися, а інколи навіть збільшитися.

Водночас, зміни в організації виробництва і праці не можуть бути підставою зловживань та незаконного звільнення працівників, а незначні розширення в діяльності відповідача не є змінами в організації виробництва та праці. Тобто, скорочення чисельності або штату працівників, безумовно, є правом роботодавця, однак це не має бути підставою для зловживань та незаконного звільнення працівника (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №761/25605/17).

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.64 Господарського кодексу України підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). Функції, права та обов`язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами. Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV визначено, що дія останнього поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність, а також на операції з виконання державного та місцевих бюджетів і складання фінансової звітності про виконання бюджетів з урахуванням бюджетного законодавства.

Відповідно до ч.4 ст.8 зазначеного закону для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно з дотриманням вимог цього Закону обирає форми його організації, зокрема, введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером.

Проаналізувавши зазначене та зміст нової структури підприємства можна зробити висновок, що в останньому мали місце зміни в організації виробництва та праці (зміна внутрішньої (організаційної) структури), у тому числі шляхом скорочення окремої посади головного бухгалтера та включення її до складу структурного підрозділу. Доказів, які б вказували на протилежне суду надано не було.

4.1.2. Як передбачено ч.ч. 1, 2 ст. 492 КЗпП, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, при скороченні чисельності або штату вказаною нормою встановлено обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 492 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 6-40цс15, підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.09.2018 у справі № 800/538/17, а також неодноразово застосована Верховним Судом при розгляді цієї категорії справ.

При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Проте, ані під час попередження, ані протягом відповідного періоду, ані у день вивільнення позивача, відповідачем не запропоновано жодної вакантної посади на підприємстві чи його філіях. Доказів протилежного відповідачем суду надано не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач у супереч ч.2 ст. 492 КЗПп не виконав обов`язок з працевлаштування працівника, а тому вважати, що спірний наказ прийнятий із дотриманням норм КЗпП у суду підстав не має.

4.1.3. Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП (у редакції чинній на час вирішення даного спору) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, аналіз правових норм у їх системному зв`язку з положеннями ст.43 Конституції України та ст.2401 КЗпП дає підстави для висновку про те, що за змістом ч.1 ст.235 КЗпП працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Ураховуючи зазначене та п.4.1.2 цього рішення, суд вважає, що позовна вимога в частині поновлення ОСОБА_1 на відповідній посаді є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.8 ст. 235 КЗпП рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

4.1.4. Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок), нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно абз. 1, 2 п. 8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

При цьому, час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану (абз. 6 п. 2 Порядку).

Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в

якому вони нараховані (абз. 3 п. 3 Порядку).

Водночас, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, судом беруться до уваги положення ч. 6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що у період дії воєнного стану не застосовуються норми ст. 53 (тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів), ч. 1 ст. 65 (граничні норми застосування надурочних робіт), ч.ч. 3-5 ст. 67 (перенесення святкових/неробочих днів), ст. 71 (заборона роботи у вихідні дні. Винятковий порядок застосування такої роботи), ст. 73 (святкові і неробочі дні), 781 (неврахування святкових і неробочих днів при визначенні тривалості щорічних відпусток) КЗпП та ч. 2 ст. 5 Закону України «Про відпустки» (визначення тривалості відпусток).

Відповідно до довідки про середньоденну заробітну плату, виданої відповідачем та з розміром якої погоджується позивач, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера ДП «РЕМ» становить 2 931,55грн.

Разом із тим, п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», визначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язку роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримай цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає резолютивній частині рішення. Аналогічна правова позиція відображена у постанові Касаційного адміністративного суду від 06.08.2020 у справі №813/851/16, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.01.2023 №191/1052/18.

Отже, розрахунковою величиною відповідно до Порядку №100, є нарахована позивачу середньоденна заробітна плата у розмірі 2 931,55грн, а час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 23.03.2022 по 09.02.2023 становить 232 робочих дні, то, з урахуванням абз. 2 п. 8 Порядку № 100, до виплати належить сума середньої заробітної плати у розмірі 680 119,60грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством порядку податків та зборів (2 931,55грн * 232 робочих днів).

4.2. Щодо стягнення середнього заробітку - відшкодування за затримку виплати всіх сум, що належать позивачу при звільненні

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП (станом на 22.03.2022) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Водночас, відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено ст.117 КЗпП, згідно з положеннями якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

У свою чергу, суд зазначає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16).

Водночас, аналізуючи положення ст.ст. 117, 235 КЗпП у своїй сукупності, можна зробити висновок, що останні регулюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за один і той же період після звільнення найманого працівника, оскільки такий період починається днем звільнення, який є і днем остаточного розрахунку відповідно до ст. 116 КЗпП і закінчується або днем поновлення на роботі, або днем фактичного розрахунку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 зроблено правовий висновок про те, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за ст.117 КЗпП, так і за ст. 235 КЗпП тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. У положеннях ст.ст. 117, 235 КЗпП йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування, тому застосуванню підлягає положення тієї норми, яка регулює більш тривале порушення трудових прав позивача.

Отже, звертаючись до суду із відповідними вимогами, зокрема, про стягнення з ДП «РЕМ» як середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні так і середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ОСОБА_1 фактично просить стягнути відповідні суми за один період у подвійному розмірі, що не відповідає змісту КЗпП , який не передбачає можливість стягнення подвійного заробітку.

4.3. Щодо стягнення 31 169,19грн - різниці між нарахованими та виплаченими сумами

Так, із матеріалів справи вбачається, що позивачу при звільнені виплачені суми, а саме: лікарняний у грудні 2021 року загальною тривалістю 12 календарних дні, у лютому 2022 року загальною тривалістю 22 календарних днів та у березні 2022 року загальною тривалістю 13 календарних днів; щорічна відпустка у січні 2022 року загальною тривалістю 18 календарних днів; грошова компенсація за невикористану частину основної та додаткової відпустки при звільненні, що складає 144 днів; матеріальна допомога на оздоровлення відповідно до п.5.17 Колективного договору; вихідна допомога у зв`язку із припиненням трудового договору з підстав п. 1 ст.40 КЗпП, що передбачено ст.44 КЗпП.

Як вказує позивач та зазначене не заперечується відповідачем, нарахування та виплата відповідних сум здійснено без урахування надбавки за високі досягнення в праці, оскільки під час звільнення остання була скасована наказом ДП «РЕМ» №228-ос від 30.11.2021 «Про відміну надбавок та доплат».

Вважаючи зазначений наказ незаконним позивачем заявлено вимогу про виплату їй відповідної різниці по зазначеним виплатам із урахуванням скасованої надбавки.

4.3.1. Як зазначалось вище ч.1 ст. 74 ГПК України визначений обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Так, рішенням суду від 15.09.2022 у справі №911/609/22, зокрема, визнано недійсним та скасований наказ ДП «РЕМ» №228-ос від 30.11.2021 «Про відміну надбавок та доплат».

Із змісту наданих сторонами розрахунків, здійснених з урахуванням скасованої надбавки, вбачається, що розмір відповідних виплат між собою різниться.

Так, із змісту розрахунку позивача, що міститься у позовній заяві вбачається, що останній здійснений, зокрема, за період з грудня 2021 по лютий 2022 роки з урахуванням розміру окладу - 33 509,00грн. Водночас, доказів встановлення відповідного розміру окладу матеріали справи не містять. Крім того, відповідно до наказу від 06.12.2021 №237-ос «Про зміни до штатного розпису апарату управління ДП «РЕМ» з 07.02.2022 розмір посадового окладу позивача становить 23 758,00грн, проте, як вбачається із наданого розрахунку, зазначена обставина позивачем не врахована. До того ж, за березень 2022 рік - розмір посадового окладу взагалі не зазначений.

У наданих відповідачем розрахунках також відсутні відповідні розрахункові величини, які б дали змогу встановити той чи інший розмір виплат.

У свою чергу, правом, визначеним ст. 81 та ч.3 ст. 164 ГПК України, позивач не скористався відповідних клопотань про витребування тих чи інших доказів суду не заявляв.

Підсумовуючи викладене та зважаючи на наявну різницю між нарахованою сумою позивача та нарахованою сумою відповідача, суд зазначає, що без наявності зазначених інформації/ доказів не можливо встановити той чи інший розмір відповідних виплат.

4.3.2. Крім того, позивачем при заявленні вимоги в частині виплати різниці за лікарняними листами не зазначено, яким чином зазначена вимога кореспондується із ст.15 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

4.3.3. Також судом береться до уваги та обставина, що позовна вимога позивача про поновлення на роботі визнана судом обґрунтованою (п.4.1. цього рішення), а тому ураховуючи, що трудові відносини між роботодавцем і працівником вважаються такими, що не припинялися, то і підстав для виплати (перерахунку) вихідної допомоги на підставі ст.44 КЗпП немає.

4.4. Щодо стягнення моральної шкоди

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Статтею 2371 КЗпП встановлено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», яка є актуальною у судовій практиці і дотепер, передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від: характеру моральних страждань, виду психічних страждань у вигляді занепокоєння, страху та відчаю; істотності вимушених змін у житті потерпілих, які можуть бути частково відновлені.

Справедливість, добросовісність та розумність згідно з п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Оскільки судом під час розгляду цього спору встановлено порушення трудових прав позивача в частині незаконного її звільнення, ураховуючи наявні докази, що вказують на загальну поведінку сторін у відповідний період, суд вважає, що з відповідача підлягає стягнення моральної шкоди у розмірі 3 000,00грн.

5. Щодо судових витрат.

6.1. Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом ст. 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Так, за подання до господарського суду позовної заяви:

майнового характеру розмір судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»);

немайнового характеру розмір судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пп. 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).

За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір»).

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», зокрема, у 2022 році встановлено з 1 січня прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2 481,00грн (станом на час звернення позивача до суду).

Як зазначалось вище, позивач у своєму позові просила суд, зокрема, визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення та поновити її на відповідній посаді.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Таким чином, позивач звільняється від сплати судового збору в частині зазначених вимог.

Згідно із ч. 2 ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Ураховуючи зазначене та те, що відповідні вимоги ОСОБА_1 , які є немайновими, задоволені у повному обсязі, а відповідач не є тією особою, яка звільнена від сплати судового збору, то відповідні судові витрати у розмірі 4 962,00грн (2481,00 * 2 = 4 962) підлягають стягненню з ДП «РЕМ» у дохід Державного бюджету України.

6.2. Крім того, позивач у своєму позові просила суд, зокрема, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.03.2022 по дату ухвалення рішення, тобто, до 09.02.2023.

Як зазначено у рішенні судом встановлені підстави для задоволення відповідної вимоги ОСОБА_1 , та стягнуто з ДП «РЕМ» на користь позивача суму коштів у розмірі 680 119,60грн.

У свою чергу, судом береться до уваги правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.05.2020 у справі №243/9533/17 відповідно до яких пільга щодо сплати судового збору, передбачена п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (або за час вимушеного прогулу) під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

За таких обставин, сума судового збору за відповідною вимогою позивача становить 10 201,79грн (680 119,60* 1,5% = 10 201,79).

Так, із матеріалів справи вбачається, що позивачем, на виконання вимог ухвали суду від 29.04.2022, за зазначену вимогу було сплачено судовий збір у розмірі 4 962,00грн, відтак, позивач повинен додатково сплати у дохід Державного бюджету України 5 239,79грн.

6.3. Водночас, п. 2 ст. 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи зазначене та висновок суду про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у відповідній частині, судові витрати у вигляді судового збору покладається на відповідача (10 201,79грн (середній заробіток за час вимушеного прогулу)+744,60грн (моральна шкода)).

Керуючись ст.ст. 2, 7 Кодексу, ст.ст. 7, 20, 42, 73-74, 76-80, 86, 123, 129, 233, 236-238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати незаконним та скасувати наказ в.о. генерального директора Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» (04080, м.Київ, Подільський р-н, вул. Кирилівська, буд. 85, ідентифікаційний код 32402870) ОСОБА_3 №66-к від 22.03.2022 про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) - головного бухгалтера Державного підприємства «Регіональні електричні мережі».

3. Поновити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на посаді головного бухгалтера «Регіональні електричні мережі» з 23.03.2022.

4. Стягнути з Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» (04080, м.Київ, Подільський р-н, вул. Кирилівська, буд. 85, ідентифікаційний код 32402870) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.03.2022 по 09.02.2023 (232 робочі дні) у розмірі 680 119,60грн (шістсот вісімдесят тисяч сто дев`ятнадцять грн 60 коп.) за час вимушеного прогулу з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.

5. Стягнути з Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» (04080, м.Київ, Подільський р-н, вул. Кирилівська, буд. 85, ідентифікаційний код 32402870) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмірі 3 000,00грн.

6. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

7. Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 5 239,79грн (п`ять тисяч двісті тридцять дев`ять грн 79 коп.).

8. Стягнути з Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» (04080, м.Київ, Подільський р-н, вул. Кирилівська, буд. 85, ідентифікаційний код 32402870) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 10 946,09грн (десять тисяч дев`ятсот сорок шість грн 09 коп.).

9. Стягнути з Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» (04080, м.Київ, Подільський р-н, вул. Кирилівська, буд. 85, ідентифікаційний код 32402870) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 4 962,00грн (чотири тисячі п`ятсот сорок грн 00 коп.).

10. Відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України допустити негайне виконання п.3 рішення в частині поновлення на посаді.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення до Північного апеляційного господарського суду у порядку, визначеному ст. 257 ГПК України.

Суддя О.С. Янюк

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 03.03.2023.

Станом на 03.03.2023 рішення законної сили не набрало.