Рішення № 109333705, 03.03.2023, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2023 року Справа№200/17629/21

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Аканова О.О., розглянувши у письмову провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпродспоживслужби в Донецькій області (місцезнаходження: 87534, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Гризодубової, 3, код ЄДРПОУ 40317209) про

скасування наказу №532-к від 08.11.2021 про відсторонення від роботи;

поновлення на займаній посаді;

стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 708 грн. за кожен день вимушеного прогулу;

стягнення моральної шкоди у розмірі 50 000 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з вищевказаним адміністративним позовом.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що відсторонення позивача від виконання службових обов`язків, з підстави не проведення ним профілактичних щеплень проти COVID-19 суперечить приписам трудового законодавства, Закону України «Про державну службу», є прийнятим за відсутності визначеного законом порядку відсторонення, має форму протиправного втручання у право позивача на працю, через примушування до щеплення, яке проводиться в порушення закону.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 визначено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19 підлягають працівники органів виконавчої влади та територіальних органів. а також інші, зазначені в переліку. Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 №1236 визначено обов`язковість працівників та державних службовців, які відмовляються від профілактичних щеплень. Вважають, що діяли в межах наданих повноважень. Просили відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою суду від 13 грудня 2022 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі; розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні без повідомлення сторін).

Ухвалою суду від 09 лютого 2022 року розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; продовжено підготовче засідання на тридцять днів з ініціативи суду; призначено підготовче засідання на 10 березня 2022 року о 12:00 год.

У зв`язку з бойовими діями в Донецькій області та з метою недопущення випадків загрози життю, здоров`ю та безпеці учасників справи, судове засідання по справі не відбулось, оскільки згідно повідомлення на сайті Донецького окружного адміністративного суду справу знято з розгляду.

Ухвалою суду від 13 червня 2022 року відкладено розгляд справи.

Ухвалою суду від 03 березня 2023 року закрито підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов наступного висновку.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом НОМЕР_2 , виданим Артемівським РВ УМВС України в Донецькій області 09 січня 1998 року.

09.10.2017 призначений на посаду головного спеціаліста фітосанітарних заходів на кордоні управління фітосанітарної безпеки (наказ №215-к від 06.10.2017).

08 листопада 2021 наказом головного управління Держпродспоживслужби в Донецькій області № 532-к, позивача було відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Не погодившись з відстороненням від виконання службових обов`язків позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Питання проведення обов`язкових профілактичних щеплень врегульоване нормами Основ законодавства України про охорону здоров`я від 19.11.1992 №2801-ХІІ, Законом України від 06.04.2000 № 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб», Законом України від 24.02.1994 № 4004-ХІІ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Так, відповідно до статті 30 Основ законодавства про охорону здоров`я, щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.

При цьому, абзацом 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до: зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб (інших порівняно з такими хворобами як дифтерія, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, обов`язковість щеплень проти яких визначена абзацом 1 цієї статті). У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Абзацами другим та третім статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» передбачено: що обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи; що групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до статті 10 Основ законодавства України про охорону здоров`я та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» Міністерством охорони здоров`я України видано наказ від 04 жовтня 2021 року N 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 р. за N1306/36928), яким визначений такий перелік.

Згідно з цим Переліком, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2, підлягають працівники, зокрема, центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.

Наразі, відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» на території України установлено карантин.

Статтею 29 цього закону визначено, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з урахуванням змін, внесених постановою КМУ №1336 від 15.12.2021, карантин продовжено до 31 березня 2022 року.

Крім того, до зазначеної постанови КМУ №1236 від 09.12.2020 постановою КМУ від 20.10.2021 року №1096 внесені зміни, відповідно до яких текст постанови №1236 доповнено пунктом 41-6, що передбачає обов`язок керівників державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

Відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я ( підпункт 2 пункту 416);

Взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємстві, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

-строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Таким чином, всупереч висновкам, викладеним у позовній заяві, пунктом 416 постанови КМУ №1236 від 09.12.2020 (з урахуванням змін, внесених постановою КМУ від 20.10.2021 №1096) встановлено порядок відсторонення від роботи, який визначає умови та підстави відсторонення, час відсторонення та його документальне оформлення певним чином.

Суд констатує, що постанова КМУ від 20.10.2021 №1096 не визнана, у встановленому законодавством порядку, протиправною та нечинною, тож підлягає обов`язковому виконанню відповідно до статті 117 Конституції України.

Статтею 72 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» визначено, що відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків здійснюється лише одночасно з прийняттям рішення про порушення дисциплінарного провадження або під час його здійснення, тобто у зв`язку з вчинення дисциплінарного проступку у випадках: порушення Присяги державного службовця; перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення; невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця; використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб; подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби; прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу кримінального або адміністративного правопорушення.

Проте цей перелік підстав відсторонення не є вичерпним.

Відповідно до частини 3 статті 5 зазначеного Закону №889 дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

За таких обставин до спірних відносин підлягає застосуванню стаття 46 КЗпП України, якою визначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі, в тому числі, в інших випадках, передбачених законодавством.

Таким іншим випадком, передбаченим законодавством, і є встановлене статтею 12 Закону України 06.04.2000 № 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» та постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2» ( зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096), відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень.

Той факт, що позивач дійсно свідомо відмовився від проведення щеплення підтверджується наступними доказами:

- листом відповідача від 05.11.2021 з вимогою надати підтверджуючі документи про проведення обов`язкових профілактичних щеплень;

-листом ознайомленням щодо посилення контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень, аркушем ознайомленням з листом 28-29/7212 від 05.11.2021 з особистим підписом позивача, здійсненим 01.11.2021 та 08.11.2021 відповідно;

- пояснювальною запискою від 03.11.2021, в якій зазначено про те, що останній відмовляється від надання будь-яких документів щодо проведення щеплення;

- аркушем ознайомленням з наказом про відсторонення з особистим підписом позивача;

- листом відповідача від 29.10.2021 про посилення контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень за дорученням Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів щодо проведення обов`язкових профілактичних щеплень.

Відмова позивача від проведення профілактичного щеплення проти COVID-19 не заперечується сторонами.

При цьому, суд наголошує, що тимчасове увільнення від виконання службових обов`язків у порядку відсторонення від роботи, у даному випадку, не є звільненням зі служби, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків.

Зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року N 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2», внесені постановою КМУ від 20.10.2021 №1096, щодо відсторонення від роботи у разі відмови або ухилення від проведення обов`язкових профілактичних щеплень, а також наказ МОЗ від 04 жовтня 2021 року N 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» набули чинності з 08.11 2021.

Таким чином, із зазначеної дати, відповідно до наведених приписів чинного законодавства, в Головному управлінні Держпродспоживслужби в Донецькій області підлягали відстороненню від роботи державні службовці та працівники, які, на вказану дату, відмовились або ухилились від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, крім тих, які надали довідку закладу охорони здоров`я про наявність протипоказань до вакцинації (тимчасових або постійних).

Щодо оплати праці за період відсторонення від роботи, суд зазначає наступне.

За змістом статті 1 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР, статті 50 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» оплата праці здійснюється за виконання роботи, для державних службовців - за виконання посадових обов`язків. Оскільки при відстороненні від роботи державним службовцем посадові обов`язки ним не виконуються, відсутні підстави для виплати заробітної плати за період відсторонення.

Аналогічна правова позиція висвітлена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 820/5784/17 та від 18 листопада 2019 року № 480/4871/18.

Окремо суд зазначає, що чинним законодавством на громадян покладаються обов`язки щодо проведення щеплень.

Зокрема, відповідно до пункту «б» статті 10 Основ законодавства про охорону здоров`я громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

А за приписами статті 5 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» на громадян покладаються обов`язки брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів та робити щеплення у передбачених законодавством випадках.

Суд також зазначає про таке.

Статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» розрізняється обов`язкове профілактичне щеплення:

- для працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб (абзац 2 статті 12);

- на відповідних територіях та об`єктах у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби (абзац 3 статті 12).

Згідно з абзацом 4 зазначеної правової норми відповідний санітарний лікар приймає рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах.

У даному випадку застосовуються підстави для обов`язкового профілактичного щеплення, визначені абзацом 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (для працівників окремих професій, виробництв та організацій), які не вимагають відповідного рішення санітарного лікаря.

Крім того, необхідно підкреслити, що надання інформації щодо проведених щеплень не є порушенням права на таємницю про стан здоров`я в розумінні статті 39-1 Основ законодавства про охорону здоров`я, оскільки така інформація не стосується діагнозу, стану здоров`я, конкретних відомостей, одержаних при медичному обстеженні, методів лікування.

Тож викладене з посиланням на відповідні докази та наведені правові норми дає підстави для висновку про правомірність відсторонення позивача від роботи.

Позивач зазначає про відсутність належних правових підстав та порядку відсторонення від виконання посадових обов`язків.

У обгрунтовання відсутня належних правових підстав для відсторонення, Позивач посилається на наступне.

На думку позивача ст. 46 КЗпП України не може бути застосована до спірних правовідносин; позивача відсторонено від роботи у зв`язку з ненаданням документів підтверджуючих вакцинацію від COVID-19. Таке відсторонення здійснено на підставі нерозкриття медичної таємниці.

Наведені висновки суперечать положенням чинного законодавства, з огляду на наступне.

Частиною 3 статті 5 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» передбачено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Тож у всіх інших випадках відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків, крім випадків, визначених ст.72 Закону №889, здійснюється за наявності підстав, встановлених статтею 46 КЗпП України.

Статтею 46 КЗпП України визначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Аналізуючи зазначену правову норму, суд зазначає, що за змістом статті 46 КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.

При цьому, абзацом 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до: зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб ( інших порівняно з такими хворобами як дифтерія, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, обов`язковість щеплень проти яких визначена абзацом 1 цієї статті). У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Тож статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачений такий інший випадок відсторонення від роботи як відмова або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень.

Відсутність в наказі МОЗ від 04 жовтня 2021 року N 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» посилання на те, що діяльність перелічених в ній осіб може призвести до їх зараження або поширення ними інфекційних хвороб, не має юридичного значення.

Так, за змістом абзацу другого статі 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» для обов`язкового здійснення профілактичних щеплень для певних категорій професій, виробництв та організацій необхідним та достатнім є встановлення центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я відповідного переліку таких професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу сторін на наступне.

За змістом пункту 2 Календаря щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011, з урахуванням змін, внесених згідно наказу МОЗ №1510 від 03.07.2020 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за № 1159/19897), обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань (крім щеплень, визначених пунктом 1 Календаря, - дифтерія, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, тощо) підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, що відповідає положенням абзацу 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

У рішенні від 3 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України, зокрема, зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило «наступний закон скасовує попередній».

Таким чином, єдиний орган конституційної юрисдикції фактично передбачив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, якщо обидва ці закони регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення.

За таких обставин, підлягають застосуванню норми Закону України від 06.04.2000 «Про захист населення від інфекційних хвороб», відповідно до статті 12 якого у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт, тобто не передбачається складання посадовою особою державної санітарно- епідеміологічної служби подання про усунення від роботи.

Стаття 46 КЗпП України та стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не містять порядку відсторонення від роботи осіб, що відмовляються або уклоняються від щеплення від COVID-19.

Проте такий порядок визначений 416 постанови КМУ №1236 від 09.12.2020 від 9 грудня 2020 року N 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Положеннями цієї правової норми визначені умови та підстави відсторонення, час відсторонення, його документальне оформлення певним чином, що у сукупності і складає порядок відсторонення від виконання обов`язків.

Щодо імперативних приписів пункту 416 постанови КМУ №1236 від 09.12.2020, то суд зазначає, що підпункт 2 зазначеної правової норми встановлює імперативний припис керівникам державних органів забезпечити відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Абзацом другим статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено: «У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.»

Також суд зазначає, що у постанові від 18 листопада 2019 року у справі №480/4871/18 Верховний Суд вказує на необґрунтованість доводів скаржника щодо не врахування положення статті 43 Конституції України під час застосування до останнього заходу у вигляді відсторонення від посади.

Відтак, зважаючи на встановлені факти та обставини, суд дійшов аргументованого висновку, що виносячи наказ №532-к від 08.11.2021 про відсторонення позивача, Головне управління Держпродспоживслужби в Донецькій області діяло правомірно, підставно та в межах своїх повноважень.

Оскільки позовні вимоги про поновлення на займаній посаді; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 708 грн. за кожен день вимушеного прогулу; стягнення моральної шкоди у розмірі 50 000 грн. є похідними від вимоги про скасування наказу №532-к від 08.11.2021 про відсторонення від роботи, а тому підстави для задоволення таких позовних вимог також відсутні.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є необґрунтованими, а відповідач як суб`єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, довів суду правомірність оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог належить відмовити повністю.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпродспоживслужби в Донецькій області (місцезнаходження: 87534, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Гризодубової, 3, код ЄДРПОУ 40317209) про скасування наказу №532-к від 08.11.2021 про відсторонення від роботи; поновлення на займаній посаді; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 708 грн. за кожен день вимушеного прогулу; стягнення моральної шкоди у розмірі 50 000 грн. - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Суддя О.О. Аканов