Ухвала суду № 109268018, 22.02.2023, Вишгородський районний суд Київської області

"22" лютого 2023 р. Справа № 363/917/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2023 року Вишгородський районний суд Київської області у складі

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Вишгороді клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в кримінальному провадженні № 12023111150000026 за ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 185 КК України щодо

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с. Димер Вишгородського району, офіційно не працюючого, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

встановив:

У провадженні Вишгородського районного суду Київської області перебуває кримінальне провадженні № 12023111150000026 за ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 185 КК України щодо ОСОБА_4 .

В підготовчому судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись, що він обвинувачується в тяжкому злочині і наявні ризики, передбачені п.п. 1,3,4,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: його можливого переховування від суду, перешкоджання кримінальному провадженню іншим способом, впливу на свідків, вчинення нового або продовження кримінального правопорушення.

Обвинувачений ОСОБА_4 у підготовчому засіданні просив суд змінити тримання під вартою на домашній арешт, посилався, що його мати, бабуся потребують допомоги.

Захисник ОСОБА_5 у підготовчому засіданні заперечила проти продовження запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою, ризиків переховування та впливу на свідків не підтверджено, просила застосувати більш м`який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, який вважає достатнім для забезпечення поведінки обвинуваченого. Просила врахувати, що за місцем проживання характеризується посередньо, має міцні соціальні зв`язки, проживає разом із матір`ю, його мати і бабуся потребують сторонньої допомоги, яку він надавав до взяття під варту.

Суд, заслухавши думку прокурора, обвинуваченого, захисника, дійшов до наступних висновків.

Ухвалою слідчого судді Вишгородського районного суду Київської області від 06.01.2023 року обрано ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 05.03.2023 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

Отже, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право продовжити строк запобіжного заходу, що був обраний обвинуваченому. Розгляд зазначеного клопотання здійснюється з урахуванням загальних положень щодо розгляду та вирішення питання про обрання та продовження запобіжного заходу.

Відповідно до ч. 1 ст. 176 КПК України запобіжні заходи є одним з різновидів заходів забезпечення кримінального провадження, що мають особливий порядок застосування в силу своїх негативних наслідків щодо сфери особистих прав та свобод підозрюваного чи обвинуваченого, яких вони можуть зазнати у разі застосування до них запобіжного заходу.

Порядок застосування запобіжних заходів визначається у ст. 194 КПК України, у ч. 1 якої зазначається, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Отже, ухвалення судом рішення про застосування запобіжного заходу щодо підозрюваного чи обвинуваченого є належним правовим результатом розгляду та вирішення відповідного клопотання тоді і лише тоді, коли судом на основі наданих доказів буде встановлено відповідну сукупність умов, а саме - існування обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один ризик, що передбачений у ст. 177 КПК України, а також неможливість або недостатність застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Заявлене прокурором клопотання про продовження запобіжного заходу відповідає вимогам КПК України, вручене обвинуваченому та його захиснику.

Відповідно до ст. 194 КПК України підставами для застосування заходів забезпечення кримінального провадження визначено існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, а також наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Суд, враховуючи наявність відомостей, викладених в Реєстрі матеріалів досудового розслідування, у вчиненні обвинуваченим інкримінованого кримінального правопорушення, визначає, що причетність обвинуваченого до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього запобіжного заходу.

Щодо існування ризику передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України ухилення, переховування обвинуваченого ОСОБА_4 від суду, суд дійшов до наступного.

Ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, можуть бути покладені в основу рішення суду про застосування чи продовження строку запобіжного заходу лише у випадку, коли такі ризики мають реальний та явний характер, існують або продовжують існувати в об`єктивній дійсності та на них вказують наявні у матеріалах справи докази.

Сам по собі факт абстрактної можливості особи ухилятися від суду без будь-якого на те підтвердження, що ґрунтується лише на міркуваннях учасників судового провадження та являє собою лише підозру у можливих діях обвинуваченого, не може бути достатньою правовою підставою для висновків суду щодо того, що обвинувачений дійсно буде намагатися ухилятися від суду.

Прокурор посилається на тяжкість кримінального правопорушення, вчиненого обвинуваченим ОСОБА_4 , та тяжкість можливого покарання як обставину, що свідчить про можливість ухилення обвинуваченого від суду.

Суд звертає увагу на те, що сама по собі тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа не може бути безумовною підставою для обрання щодо цієї особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту до судової практики ЄСПЛ позбавлення волі особи (тримання під вартою) не повинно перетворюватися на своєрідну прелюдію до завчасного відбування можливого у майбутньому вироку про позбавлення волі. Так само і подовження строку тримання під вартою не може застосовуватися через те, що вироком може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі, що зазначається в рішенні Європейського суду у справі «Летельє проти Франції». Отже, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , а також тяжкість покарання, що може бути призначено судом за вчинене кримінальне правопорушення, не є достатньою правовою підставою, що дає можливість прийняти суду рішення про продовження строку тримання під вартою, оскільки такі обставини жодним чином не пов`язані та не вказують на можливу негативну процесуальну поведінку обвинуваченого у вигляді ухилення від суду.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку, що ризик щодо того, що обвинувачений ОСОБА_4 може ухилятися від суду, є недоведеним.

Щодо продовження існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України незаконного впливу обвинуваченого ОСОБА_4 на свідків по кримінальному провадженню, суд дійшов до наступного.

Обґрунтовуючи продовження існування зазначеного ризику, прокурор зазначив, що у даному кримінальному провадженні є свідки, які в суді не допитані, їх покази містять істотне значення, а ОСОБА_4 може умовлянням і переконанням через погрози примусити свідків змінити покази в суді.

Судом встановлено, що, дійсно, у межах даного кримінального провадження є свідки. Одночасно з цим суду не надано жодного доказу на підтвердження тих обставин, що існує певна адекватна та реальна вірогідність того, що обвинувачений ОСОБА_4 може незаконно впливати на зазначених свідків чи вже здійснював такий вплив, зокрема, у будь-який спосіб контактував з ним, погрожував чи благав змінити показання тощо.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку, що ризик щодо того, що обвинувачений ОСОБА_4 буде незаконно впливати на свідків, є недоведеним.

Щодо продовження існування ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, можливості перешкоджати кримінальному провадженню обвинуваченим ОСОБА_4 , то суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Прокурор зазначив, що обвинувачений може не з`являтись на виклики до суду, затягувати здійснення розгляду, вчиняти дії спрямовані на ухилення від кримінальної відповідальності.

Судом не встановлено обставин на підтвердження даного ризику, а прокурором вказаний ризик не доведено.

Щодо продовження існування ризику передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України можливості вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 нового кримінального правопорушення, то суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Прокурор зазначив, що обвинувачений неодноразово вчиняв кримінальні правопорушення, сам обвинувачений характеризується антисоціальним способом життя, є безробітним та схильний до вчинення нових кримінальних правопорушень.

Судом встановлено, що вироком Вишгородського районного суду Київської області від 27.04.2021 року ОСОБА_4 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України та звільнено від відбування покарання на основі ст. 75 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_4 неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, вчиняв кримінальні правопорушення, маючи судимість за попередні кримінальні правопорушення проти власності, а також зважаючи на те, що вчинене ним кримінальне правопорушення має тринадцять кримінально-протиправних епізодів, також обвинувачений не має джерела прибутку, є безробітним, веде антисоціальний спосіб життя, може вдатися до спроби вчинення нового кримінального правопорушення, тому суд дійшов до висновку, що існують достатні підстави вважати, що існують ризики (адекватна та розумна ймовірність) того, що обвинувачений ОСОБА_4 , може вдатися до спроби вчинення нового кримінального правопорушення.

Отже, лише цей ризик є доведеним та може бути покладений як правова підстава в основу рішення про продовження строку тримання під вартою, тому застосування саме такого запобіжного заходу є логічним та виправданим.

Щодо неможливості застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, то суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Вирішуючи питання про справедливість та пропорційність виду запобіжного заходу, суд враховує положення ч. 3 ст. 176 КПК України, відповідно до якого тримання під вартою є найтяжчим видом запобіжного заходу.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України - тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 183 КПК України - запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, за яке відповідно до санкції передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років.

Суд враховує ту обставину, що на всій території України введено воєнний стан та запроваджено заходи правового режиму воєнного стану, тобто обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення у період дії воєнного стану, що істотно підвищує ступінь та характер суспільної небезпеки його діяння. Крадіжка вчинена в умовах воєнного стану становить особливо кваліфікуючий склад кримінального правопорушення, передбачений ч. 4 ст. 185 КК України. При цьому суд враховує спосіб вчинення злочину та поведінку обвинуваченого під час вчинення кримінального правопорушення, який з метою полегшення вчинення кримінального правопорушення використовує найбільш несприятливий для населення України час, надзвичайну обстановку, тяжкі обставини та умови, в яких опинилася України, для реалізації своєї протиправної мети та незаконних цілей.

Отже, судом встановлено наявність виключної правової підстави для продовження строку тримання під вартою та відсутність можливості застосування більш м?якого запобіжного заходу, зокрема, домашнього арешту.

У справі наявні реальні ознаки суспільного інтересу, який переважає принцип поваги до особистої свободи обвинуваченого. При цьому суд оцінює реальну небезпеку та можливість обвинуваченого вчинити нове кримінальне правопорушення у разі не продовження строку тримання під вартою.

Вищезазначені обставини є виправданими та необхідними елементами, що визначають та виправдовують потребу в продовженні строку тримання під вартою.

Отже, оцінюючи в сукупності фактори, пов`язані з характером особи обвинуваченого, місцем проживання, родом занять, майновим станом, особистими та соціальними обставинами його життя, сімейними зв`язками та зв`язками з суспільством, враховуючи, що обвинувачений не працевлаштований, суспільно-корисною працею не займається, не має постійного, легального та стабільного джерела доходу, має постійне місце проживання, за станом здоров`я захворювань не має, скоїв новий злочин в період іспитового строку, неодноразово судимий за вчинення умисних злочинів, що свідчить про його схильність до вчинення кримінальних правопорушень, на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив, наразі обвинувачується у скоєнні тяжкого умисного злочину, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинувачених, але й високі стандарти охорони загально - суспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, обвинувачується у скоєнні тяжкого умисного злочину, що у своїй сукупності свідчить про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання зазначеним ризикам, приходить до висновку, що відповідно до ст. 315 КПК України, є підстави для продовження ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, строком на шістдесят днів, що забезпечить належну його процесуальну поведінку.

Керуючись ст.ст. 314-316, 372 КПК України, суд

ухвалив:

клопотання про продовження запобіжного заходу задовольнити.

Продовжити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід тримання під вартою в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.

Ухвала діє протягом 60 днів, строк якої закінчується 20 квітня 2023 року включно.

Ухвала може бути оскаржена протягом 5 днів з дня її проголошення шляхом подання апеляції безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Суддя ОСОБА_1