Рішення № 109261229, 31.01.2023, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/37/23

Провадження № 2/175/11/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2023 року смт. Слобожанське

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Бойко О.М.,

при секретарі судового засідання Бабко-Малої В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Слобожанське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання дитини з батьком та стягнення аліментів, в якому просив суд визначити місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_1 та стягнути з відповідачки ОСОБА_2 аліменти на його користь на утримання неповнолітніх дітей.

Позивач ОСОБА_1 надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Гудименко В.Г. надав суду заяву про розгляд справи без його участі та участі відповідача, позовні вимоги визнав та не заперечував проти їх задоволення.

Судом під час відкриття провадження було залучено до участі у справі в якості третьої особи Службу у справах дітей Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, оскільки згідно позову малолітні діти проживають на території Слдобожанської ОТГ.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області надали суду заяву про розгляд справи без їх участі.

Вивчивши позовну заяву з додатками, надавши оцінку доказам наданих позивачем, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що починаючи з 2010 року позивач ОСОБА_1 , та відповідачка ОСОБА_2 проживали разом та фактично перебуваючи у цивільному шлюбі від якого у сторін, народилося дві спільні дитини син ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що видано свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 від 03.02.2012 року, актовий запис №149, та донька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що видано свідоцтво про народження серія НОМЕР_2 від 09.07.2013 року, актовий запис №790.

Проте, одразу після розірвання шлюбу ОСОБА_2 , виїхала з житла, де проживали всією сім`єю. З того часу остання участі у вихованні дітей не приймає, жодної матеріальної допомоги на їх утримання не надає.

У свою чергу позивач по справі ОСОБА_1 має роботу та стабільний дохід і постійне місце проживання. Спиртними напоями не зловживає, за місцем роботи і проживання характеризується позитивно та має чудове відношення з дітьми.

Так, Згідно ч.1 ст. 163 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Положеннями ст. 160 Сімейного кодексу України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 Сімейного кодекс України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Аналіз наведених норм права, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із суб`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини необхідно врахувати найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суд насамперед має виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме ст. 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов`язковість брати до уваги принцип 6 цієї Декларації стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Судді Великої Палати ВС вважають, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини з огляду на вимоги ст. З Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Велика Палата ВС зауважила, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, і не є частиною національного законодавства України. А законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Таким чином, оскільки судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 дійсно залишила своїх дітей ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 , під нагляд свого батька, тому позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визначення місця проживання неповнолітніх дітей разом з ним є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки судом встановлено, що син ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , та донька ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживають з батьком та знаходяться на його повному матеріальному утриманні без участі матері, та позивач ОСОБА_1 самостійно виховує їх, тому суд вважає, що малолітнього сина ОСОБА_4 , та малолітню доньку ОСОБА_3 , слід залишити проживати з батьком ОСОБА_1 .

Крім того, статтею 180СК України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст.181СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Згідно зі ст.183СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.

Відповідно до ст.182СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини і платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інші обставини, що мають істотне значення.

Статтею 191 СК Українипередбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Разом з тим, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів, який набрав чинності 08 липня 2017 року, до ч.2 ст.182 Сімейного кодексу України внесено зміни, згідно яких розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Таким чином встановлено, що відповідачка фактично самоусунулася від виховання спільних дітей та у добровільному порядку не надає жодної матеріальної допомоги на утримання дітей, які повністю знаходяться на утриманні позивача ОСОБА_1 , тому суд приходить до висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимоги в частині стягнення аліментів з відповідачки на утримання дітей у розмірі 1/3 частки зі всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення ними повноліття.

Враховуючи вищевказані обставини справи та приймаючи до уваги норми чинного законодавства, суд приходить до висновку про те, що пред`явлені позовні вимоги за даним позовом є обґрунтовані та доведеними доказами наявними в матеріалах справи, тому підлягають повному задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Керуючись ст. ст. 105, 110, 112, 160, 180, 181, 182, 184 Сімейного кодексу України, ст.ст. 12, 13, 76, 130,141, 223, 263-266, 280-282 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Дніпровської районної державної адміністрації про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів задовольнити.

Визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) аліменти на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на утримання малолітніх дітей ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку починаючи стягнення з дня пред`явлення позову до суду, тобто з 04 січня 2023 року та до досягнення ОСОБА_4 повноліття, стягувати аліменти на утримання ОСОБА_7 , у розмірі частини від усіх видів доходу, але менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного вік, щомісячно до досягнення нею повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) понесені судові витрати, а саме сплачений судовий збір у розмірі 1073 грн. 60 коп..

Рішення в частині стягнення аліментів в межах платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Бойко