Вирок № 109256145, 27.02.2023, Чорнухинський районний суд Полтавської області

Справа № 549/341/22

Провадження № 1-кп/549/4/23

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2023 року Чорнухинський районний суд Полтавської області

в складі: головуючого - судді ОСОБА_1

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3 , ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

потерпілої ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.02.2022 року за №12022170580000069 про обвинувачення

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Полтава, який зареєстрований по АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , громадянина України, розлученого, не працюючого, освіта професійно-технічна, має на утриманні одну неповнолітню дитину не перебуваючого на військовому обліку, раніше судимого:

21.12.2016 Чорнухинським районним судом Полтавської області за ч.1 ст.309 КК України до 6 місяців арешту;

26.07.2017 Чорнухинський районним судом Полтавської області за ч.2 ст.125 КК України до 1-го року 9 місяців обмеження волі;

07.06.2020 Чорнухинським районним судом Полтавської області за ч.1 ст.125 КК України до 200 годин громадських робіт;

02.11.2021 Полтавським районним судом за ч.2 ст.389 КК України до одного місяця 23 днів арешту,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.126-1 КК України

УСТАНОВИВ:

Відповідно до обвинувального акта ОСОБА_5 , у порушення вимог ст. 28 Конституції України, згідно якої кожен має право на повагу до його гідності, а також в порушення вимог Закону України «Про запобігання та протидії домашньому насильству», безпричинно, умисно систематично вчиняє психологічне насильство по відношенню до своєї колишньої дружини ОСОБА_6 , з якою спільно проживають за адресою: АДРЕСА_2 , що призвело до психологічних страждань останньої, а також погіршення якості її життя, яке виразилось у формі втрати енергійності, втоми, фізичного дискомфорту, втрати повноцінного сну та відпочинку, в тому числі втрати самооцінки, позитивних емоцій, негативних переживань, тощо. ОСОБА_5 неодноразово, не маючи підґрунтя, вчиняв по відношенню до ОСОБА_6 , дії виражені у словесних образах, погрозах, висловлюваннях в її адресу словами нецензурної лайки, приниженні та залякуванні, тим самим викликав у ОСОБА_6 побоювання за свою безпеку, спричинив емоційну невпевненість, нездатність захистити себе та завдав шкоду її психічному здоров`ю, що виразилось у формі пониженні самооцінки, втрати позитивних емоцій.

Зокрема, 29.01.2022, близько 16 години 00 хвилин, ОСОБА_5 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись в будинку за місцем проживання колишньої дружини ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2 , висловлювався нецензурними словами на адресу своєї колишньої дружини, погрожував фізичною розправою, чим вчинив сімейне насильство відносно ОСОБА_6 , відповідальність за вчинення якого передбачена ч.1 ст.173-2 КУпАП.

Продовжуючи свої дії, 31.01.2022, близько 12 години 00 хвилин, ОСОБА_5 знаходячись в будинку за місцем спільного проживання з колишньою дружиною ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2 , висловлювався нецензурними словами на її адресу та погрожував потерпілій фізичною розправою, чим повторно вчинив сімейне насильство відносно ОСОБА_6 ,відповідальність за вчинення якого передбачена ч.1 ст.173-2 КУпАП.

Крім того, 05.02.2022, близько 12 год. 00 хв., ОСОБА_5 , знаходячись у будинку колишньої дружини ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2 , продовжував свої неправомірні дії, що виражалися у висловлюванні нецензурними словами на адресу колишньої дружини, погрозамивчинити фізичнурозправу щодо неї, чим повторно вчинив сімейне насильство відносно ОСОБА_6 ,відповідальність за вчинення якого передбачена ч.1 ст.173-2 КУпАП.

Постановою Чорнухинського районного суду Полтавської області від 22 лютого 2022 року (справа № 549/51/22) ОСОБА_5 було визнано винуватим у вчиненні вищезазначених адміністративних правопорушень, передбачених ч.1ст.173-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 170 гривень.

Продовжуючи протиправні дії21 лютого 2022 року, ОСОБА_5 , в денний час доби, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, прибув до будинку ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2 , де повторно вчинив із нею сварку, висловлювався нецензурними словами на адресу колишньої дружини, погрожував фізичною розправою, чим вчинив домашнє насильство та завдав потерпілій психологічних страждань.

Згідно висновку судово-психологічної експертизи №3503-3504 від 28.11.2022, внаслідок дій ОСОБА_5 , у ОСОБА_6 , існують підстави для констатації негативного впливу обставин, що розглядаються в даному кримінальному провадженні, надлишкових перешкод, які створилися у її життєдіяльності, та зумовили порушення звичного стереотипу її життєдіяльності, завдали утиску фундаментальним особистим цінностям та потребам під експертної в особистому та фізичному благополуччі, в активній й продуктивній життєдіяльності , упевненості у собі та у майбутньому, у повноцінному спілкуванні зі значимим для неї оточенням.

З урахуванням індивідуально-психологічних особливостей особистості ОСОБА_6 , ситуація, що досліджується за справою, є для неї суттєво психотравмуючою (стресогенною), що безпосередньо викликає психічний дискомфорт, емоційну (психічну) залежність, тобто зумовлює тривалі та інтенсивні психічні страждання, які існують до даного часу.

Під час судового розгляду ОСОБА_5 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю. Пояснив, що події, а також час, місце та спосіб скоєння ним кримінального правопорушення, описані в обвинувальному акті, викладені вірно та відповідають дійсності, та він їх в повному обсязі підтверджує. Показав, що у нього систематично виникають сварки з колишньою дружиною, з якою він проживає, не перебуваючи у шлюбі. У ході сварок він її ображає. Підтвердив, що він неодноразово притягався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства щодо колишньої дружини та кожного разу перебував в стані алкогольного сп`яніння. Вказав, що більше подібне не повториться. В подальшому 09 лютого 2023 року в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 змінив свої покази щодо визнання вини, зазначивши, що не визнає свої вини у скоєнні даного кримінального правопорушення повністю, зазначивши, що не вчиняв даного кримінального правопорушення та у всьому винна його колишня дружина.

Адвокат ОСОБА_7 в судовому засіданні під час судових дебатів просив виправдати ОСОБА_5 , зазначивши, що досудове розслідування в даному кримінальному провадженні проведено не в повному обсязі.

Обвинувачений ОСОБА_5 погодився із адвокатом.

Потерпіла ОСОБА_6 в судовому засіданні просила призначити обвинуваченому покарання в умовах ізоляції, зазначивши, що її колишній чоловік постійно її ображає та погрожує їй, вона психологічно страждає, що призводить до погіршення стану її здоров`я, знаходиться у постійній психологічній напрузі та пригніченому тривожному стані через дії ОСОБА_5 , внаслідок чого потребує лікування, побоюється наступних дій її колишнього чоловіка та просить суд захистити її від цього насильства, оскільки ОСОБА_5 продовжує вчиняти такі дії систематично. Крім того, ОСОБА_6 зазначила, що з моменту початку розгляду даної справи в суді , вона з дитиною змушена проживати у кумів, тому що боїться за своє життя і життя дитини, оскільки її чоловік вже неодноразово застосовував фізичне насильство щодо неї та дитини, за що був притягнутий до відповідальності.

Прокурор в судовому засіданні зазначила, що зміну позиції обвинуваченого щодо визнання вини у скоєному кримінальному правопорушенні на попередніх судових засіданнях та невизнання вини в подальшому, слід розцінювати як обраний спосіб захисту з метою уникнення від кримінальної відповідальності, в зв`язку з чим просила призначити покарання у вигляді позбавлення волі.

Свідок малолітній ОСОБА_8 в присутності законного представника матері ОСОБА_6 та психолога ОСОБА_9 суду пояснив, що його батько ОСОБА_5 часто ображав, бив та виганяв з будинку його матір разом з ним, в зв`язку з чим вони вимушені були неодноразово ночувати у сусідів. Зазначив, що батько посилав його в магазин за алкогольними напоями та пивом. Також сказав, що він боїться батька.

Судом було досліджено письмові докази, надані стороною обвинувачення, а саме:

-витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 22.02.2022 згідно якого видно, що 21.02.2022 до чергової частини СПД №2 ВП №1 Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області надійшла заява ОСОБА_6 про те, що її колишній чоловік ОСОБА_5 , з яким вони проживають в одному помешканні розташованому в с.Сухоносівка Лубенського району Полтавської області, систематично вчиняє фізичне насильство по відношенню до ОСОБА_6 (а.с.85);

- доручення про проведення досудового розслідування від 22.02.2022 за фактом систематичного вчинення ОСОБА_5 фізичного насильства по відношенню до колишньої дружини ОСОБА_6 (а.с.113);

- повідомлення про початок досудового розслідування від 22.02.2022 за фактом систематичного вчинення ОСОБА_5 фізичного насильства по відношенню до колишньої дружини ОСОБА_6 (а.с.101) ;

- рапорт про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 21.02.2022, відповідно до яких потерпіла повідомила, що ОСОБА_5 вчиняє стосовно неї домашнє насильство, останній раз 21.02.2022 (а.с.102);

- протокол про надання доступу до матеріалів ( додаткових матеріалів) досудового розслідування від 29.11.2022 (а.с.109);

- повідомлення про завершення досудового розслідування від 29.11.2022 (а.с.108);

-постанова про доручення здійснення досудового розслідування слідчій групі від 28.11.2022 (а.с.114);

-повідомлення про підозру від 29.11.2022 (а.с.97-100);

- терміновий заборонний припис стосовно кривдника №2 від 29.01.2022 (а.с.49);

-постанову Чорнухинського районного суду Полтавської області від 22.02.2022 року, якою ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП, та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 170 грн (а.с.53);

-постановуЧорнухинського районногосуду Полтавськоїобласті від24.01.2023року,якою ОСОБА_5 визнано винуватиму вчиненніадміністративного правопорушення,передбаченого ч.2 ст. 173-2 КУпАП, та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 680 грн (а.с.83);

-висновок експерта № 3503-3504, відповідно до якого було проведено судово-психологічну експертизу ОСОБА_6 та встановлено, що внаслідок дій ОСОБА_5 , у ОСОБА_6 , існують підстави для констатації негативного впливу обставин, що розглядаються в даному кримінальному провадженні, надлишкових перешкод, які створилися у її життєдіяльності, та зумовили порушення звичного стереотипу її життєдіяльності, завдали утиску фундаментальним особистим цінностям та потребам підекспертної в особистому та фізичному благополуччі, в актитвній й продуктивній життєдіяльності, упевненості у собі та у майбутньому, у повноцінному спілкуванні зі значним для неї оточенням. З урахуванням індивідуально-психологічних особливостей особистості ОСОБА_6 , ситуація, що досліджується за справою, є для неї суттєво психотравмуючою (стресогенною), що безпосередньо викликає психічний дискомфорт, емоційну (психічну) залежність, тобто зумовлює тривалі та інтенсивні психічні страждання, які існують до даного часу (а.с. 88-93).

Досліджені письмові докази підтверджують встановлені судом обставини кримінального правопорушення, що в свою чергу, в цілому, відповідає показанням, наданим самим обвинуваченим.

Суд вважає, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 126-1 КК України доведена стороною обвинувачення повністю.

Згідно ст. 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Стаття 28 Конституції декларує право кожного на повагу до його гідності. В цій нормі також зазначено, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Відповідно доп.3ч.1ст.1Закону України«Про запобіганнята протидіюдомашньому насильству»домашнєнасильство -діяння (діїабо бездіяльність)фізичного,сексуального,психологічного абоекономічного насильства,що вчиняютьсяв сім`їчи вмежах місцяпроживання абоміж родичами,або міжколишнім читеперішнім подружжям,або міжіншими особами,які спільнопроживають (проживали)однією сім`єю,але неперебувають (неперебували)у родиннихвідносинах чиу шлюбіміж собою,незалежно відтого,чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Згідно п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози,у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні по справі «Левчук проти України»(Levchuk v. Ukraine) no.17496/19від 03 вересня 2020 року п. 78-80Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що проблема домашнього насильства, яке може мати різні форми, від фізичного нападу до сексуального, економічного, емоційного насильства або словесної образи виходить за межі обставин конкретної справи. Це загальна проблема, яка в тій чи іншій мірі непокоїть усіх держав-членів та не завжди лежить на поверхні, оскільки часто постає в контексті особистих стосунків або закритих систем (рішення в справі Володіної, згадане вище, п. 71). Хоча це явище може найчастіше зачіпати жінок, Суд визнає, що чоловіки також можуть бути жертвами домашнього насильства і, насправді, діти теж часто страждають, прямо чи опосередковано. Відповідно, Суд враховуватиме серйозність згаданої проблеми під час розгляду цієї справи (див. «Опуз проти Туреччини» (Opuz v. Turkey), № 33401/02, п. 132, ЄСПЛ, 2009 рік).

У різних справах, залежно від індивідуальних обставин цих справ, Суд попередньо розглядав проблему домашнього насильства відповідно до статей 2, 3, 8 та 14 Конвенції (див., зокрема, рішення в справі «Талпіс проти Італії» (Talpis v. Italy), № 41237/14, п. 100, від 2 березня 2017 року). У всіх цих справах Суд встановив, що згідно з Конвенцією, органи державної влади мають позитивне зобов`язання розробити та застосувати належну нормативно-правову базу, що забезпечить ефективний захист від актів домашнього насильства (див., зокрема, рішення в справах «Беваква та С. проти Болгарії» (Bevacquaand S. v. Bulgaria), № 71127/01, п. 65, від 12 червня 2008 року; «А. проти Хорватії» (A. v. Croatia), №55164/08, п. 60, від 14 жовтня 2010 року; «Хайдуова проти Словаччини» (Hajduova v. Slovakia), №2660/03, п. 46, від 30 листопада 2010 року).

У зв`язку з цим Суд постановив, зокрема, що там, де особа достовірно стверджує про те, що вона зазнавала неодноразових актів домашнього насильства, якими б незначними поодинокі випадки не були, національні органи влади повинні оцінити ситуацію у всіх аспектах, включно з ризиком повторення подібних інцидентів (див., mutatismutandis, рішення в справі «Ірина Смірнова проти України», №1870/05, пп. 71 та 89, від 13 жовтня 2016 року). Серед іншого, ця оцінка повинна належним чином брати до уваги особливу вразливість жертв, які часто емоційно, фінансово чи іншим чином залежать від своїх кривдників, а також психологічний вплив можливого повторного знущання, залякування та насильства на їхнє повсякденне життя (див., mutatismutandis, згадане вище рішення в справі «Хайдуова», п. 46, та «Ірина Смірнова», там само). Якщо встановлено, що на конкретну особу націлені систематичні дії, і за ними ймовірно йтимуть подальші випадки насильства, окрім реагування на конкретні випадки, органам влади може бути запропоновано вжити відповідних заходів загального характеру для боротьби з основною проблемою та запобігання жорстокому поводженню в майбутньому (див. рішення у справах «Дордевіч проти Хорватії» (Рorрeviж v. Croatia) №41526/10, пп. 9293 та 14749, ЄСПЛ, 2012 р.; та Ірини Смірнової, цитоване вище, там само)

При розгляді вказаного кримінального провадження судом враховується систематичність вчинення домашнього насильства, яке не обмежується складеними протоколами та винесеним заборонним приписом, а триває і надалі.

Також суд враховує те, що малолітній ОСОБА_8 регулярно стає свідком протиправних дій батька щодо себе та матері. Дані обставини не заперечувалися жодною зі сторін та були підтверджені в судовому засіданні малолітним ОСОБА_8 . А наслідки такого насильства є, як неможливість спокійно навчатись та те, що дитина перебуває у постійному стресі, підтверджені його матір`ю ОСОБА_6 .

Психологічне насилля це маніпуляції, словесні образи, приниження та шантаж. Кривдник чинить насилля зумисне, аби викликати емоційну реакцію та завдати шкоди. У психологічному насиллі кривдник намагається встановити контроль над життям іншої людини та самоствердитись завдяки цьому.

Характерною рисою психологічного насильства є циклічність, яка відрізняє насилля від звичайної сварки або конфлікту.Шкода від психологічного насильства може бути різна: страждання, розлади сну, відчуття небезпеки чи постійної напруги (неможливість розслабитися поруч з людиною, постійне передчуття, що «ось зараз почнеться»), страх, необґрунтоване відчуття провини.На свідомі дії вказує те, що людина знає, що наносить шкоду іншій, а також повторюваність таких дій та ігнорування закликів припинити.

Також насильство від конфлікту відрізняє перевага сил однієї зі сторін. Якщо дві людини можуть однаково захищати себе, відстоювати свої кордони то це конфлікт. А якщо одна зі сторін у вразливішому стані, а інша людина цим вразливим станом користується це ознака насильства.

Таким чином, допитавши обвинуваченого, потерпілу, малолітнього свідка, дослідивши письмові докази, що характеризують особу обвинуваченого, та надавши юридичну оцінку діям ОСОБА_5 , суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_5 .

Оцінюючи у даному кримінальному провадженні кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні домашнього насильства - умисних систематичних дій щодо психологічного та фізичного насильства відносно колишньої дружини ОСОБА_6 , з якою перебував у сімейних відносинах, що призвело до психологічних страждань, емоційної залежності та погіршення якості життя потерпілої особи, та кваліфікує його дії за ст. 126-1 КК України.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.

Відповідно до положень ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання (ч.1 ст.65 КК України).

Згідно з ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Стороною обвинувачення обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, у відповідності зі ст. 66 КК України визначено щире каяття.

Разом з тим, суд, надавши оцінку всім обставинам у справі, вважає, що щире каяття обвинуваченого у вчиненому злочині носить лише формальний характер. Так, розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи виправити наслідки вчиненого. Однак судом не встановлено, що ОСОБА_5 припинив вчиняти домашнє насильство, дійсно вибачився перед колишньою дружиною, яка його вибачила, змінив свою поведінку та ставлення до неї, щиро жалкує про вчинене. Сам факт визнання своєї провини не може свідчити про наявність такої пом`якшуючої обставини, як щире каяття.

Враховуючи вищевикладене, суд не визнає, як обставину, що пом`якшує покарання обвинуваченого, зазначене в обвинувальному акті щире каяття.

Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_5 у відповідності зі ст.67 КК України суд визнає рецидив злочинів, вчинення злочину щодо колишнього подружжя, з якою винний перебуває у сімейних або близьких відносинах, вчинення кримінального правопорушення у присутності дитини, вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.

Суд враховує, що згідно довідки ГУНП в Полтавській області обвинувачений ОСОБА_5 раніше судимий за ч.1 ст.309 КК України 21 грудня 2016 року Чорнухинським районним судом Полтавської області до 6 місяців арешту, за ч.2 ст.125 КК України 26 липня 2017 року Чорнухинський районним судом Полтавської області до 1-го року 9 місяців обмеження волі, за ч.1 ст.125 КК України 05 квітня 2001 року Чорнухинським районним судом Полтавської області до 200 годин громадських робіт, за ч.2 ст.389 КК України 02 листопада 2021 року у виді арешту терміном 1 місяць 23 дня.

Згідно термінового заборонного припису стосовно кривдника №2 від 29.01.2022 року серія АА №250548 видно, що ОСОБА_5 29.01.2022 вчинив домашнє насильство відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_6 в присутності малолітньої дитини, зобов`язано залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи, заборона на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи, заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.

Із довідки, виданої КНП «Чорнухинська лікарня Чорнухинської селищної ради Полтавської області» від 22.11.2022 №01-27/578 вбачається, що ОСОБА_5 на «Д» обліку у лікарів: нарколога, психіатра та фтизіатра не знаходиться.

Відповідно до характеристики наданої Виконавчим комітетом Чорнухинської селищної ради Полтавської області вбачається, що ОСОБА_5 періодично проживає у колишньої дружини ОСОБА_6 , де проживає і його син ОСОБА_8 , зловживає спиртними напоями, створює сварки в сім`ї, своєю поведінкою негативно впливає на сина, дитина його боїться, зі слів ОСОБА_10 схильний до домашнього насильства. Неодноразово ОСОБА_11 повідомляла про дебошира ОСОБА_5 в будинку, вимагання грошей, погрози та про страх перебування з ним в одному будинку.

Згідно досудової доповіді, наданої Лубенським РС №5 філії ДУ "Центр пробації" виправлення ОСОБА_5 неможливе без ізоляції від суспільства, тобто без призначення покарання у виді позбавлення або обмеження волі на певний строк, оскільки є дуже високий рівень ризику небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих громадян, а також дуже високий рівень вчинення повторного кримінального правопорушення.

Доводи обвинуваченого про те, що він не вчиняв даного кримінального правопорушення та зміну позиції щодо визнання ОСОБА_5 вини, суд вважає необґрунтованими та оцінює критично оскільки вони не узгоджуються з встановленими судом обставинами вчинення кримінального правопорушення, поведінкою обвинуваченого після вчинення протиправних дій, які полягали у вчиненні домашнього насильства щодо своєї колишньої дружини повторно, невжиття заходів, спрямованих на примирення з потерпілою ОСОБА_6 та під час попередніх судових засідань визнав свою причетність саме до вчинення даного кримінального правопорушення, але в подальшому змінив свою позицію, не визнаючи провину, та з урахуванням особи обвинуваченого, який, будучи раніше неодноразово судимим, є обізнаним з особливостями кваліфікації злочинів, а тому суд розцінює вказану позицію ОСОБА_5 , як таку, що направлена на уникнення кримінальної відповідальності.

З урахуванням усіх обставин у справі, відомостей, що характеризують особу обвинуваченого, який у судовому засіданні не визнав свою вину у вчиненні злочину, характер вчиненого злочину, наявність обставин, що обтяжують покарання та відсутність тих, що пом`якшують покарання, думку прокурора, який просив призначити покарання у виді позбавлення волі, думку потерпілої, яка підтримала позицію прокурора щодо виду та строку покарання, яке необхідно призначити, висновок органу пробації, згідно до якого вбачається, що виправлення обвинуваченого без призначення покарання у виді позбавлення або обмеження волі на певний строк може становити високу небезпеку для суспільства, у тому числі для окремих громадян, та високу ймовірність вчинення повторного правопорушення, загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості, індивідуалізації покарання, суд дійшов висновку за необхідне призначити покарання в межах санкції ст. 126-1 КК України у виді позбавлення волі, вважаючи таке покарання необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 КК України, або ж застосування ст. 69 КК України, чи норм ст. 69-1 КК України до обвинуваченого суд не знаходить, у зв`язку з відсутністю передумов, за яких дані правові норми мають змогу бути застосовані.

Під час судових дебатів прокурор просила суд обрати обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з метою запобігання спробам переховуватися від суду.

Вирішуючи питання про наявність підстав обрання запобіжного заходу - тримання під вартою, суд враховує вимоги ст. 177 КПК України.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам, зокрема, переховуватися від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України).

Згідно ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Підпункт «а» п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що нікого не може бути позбавлено свободи окрім, як, серед іншого, відповідно до процедури, встановленої законом законного ув`язнення особи після засудження її компетентним судом.

У пунктах 46, 47 рішення у справі «Руслан Яковенко проти України», заява № 5425/11, рішення від 04.06.2015, ЄСПЛ чітко розмежував підстави обмеження гарантій, встановлених статтею 5 Конвенції. Суд зазначив, що попереднє ув`язнення в розумінні положень Конвенції закінчується зі встановленням вини та призначенням покарання судом першої інстанції. Також Суд вказав, що підсудний вважається таким, що перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні пп. «а» п. 1 ст. 5 Конвенції, з моменту оголошення вироку судом першої інстанції, навіть якщо він ще не набрав законної сили і його можна оскаржити. У зв`язку з цим, Суд дійшов висновку, що словосполучення «після засудження» не може тлумачитися як таке, що обмежується вироком, який набрав законної сили, оскільки це виключатиме випадки затримання під час судового засідання осіб, яких за результатами судового розгляду було засуджено і які на такий судовий розгляд з`явилися, ще будучи вільними, незалежно від доступних їм засобів юридичного захисту (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany), від 27.06.1968, С. 23, п. 9, Series А № 7).

Відповідно до п. 4 ст. 5 Конвенції кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

Починаючи з дати ухвалення вироку (навіть якщо лише судом першої інстанції), підсудний перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні пп. «а» п. 1 ст. 5 Конвенції.

Згідно практики ЄСПЛ у такому випадку судовий контроль за позбавленням свободи, що вимагається згідно з п. 4 ст. 5 Конвенції, вважається вже інкорпорованим у постановлений вирок та призначене покарання (справа «Руслан Яковенко проти України», п. 32).

За таких обставин, наявні підстави для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Суд, ухвалюючи рішення щодо обрання запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 , виходить з того, що ризик переховування від суду обвинуваченого обумовлюється суворістю покарання, призначеного судом за цим вироком у виді позбавлення волі. Розуміючи невідворотність призначеного покарання, яке пов`язане виключно з реальним і тривалим його відбуванням в умовах ізоляції від суспільства, обвинувачений може переховуватися від суду.

Суд також не виключає можливості нелегального перетину кордону обвинуваченим з огляду на тяжкість призначеного покарання. В умовах, які існують в Україні, викликаних агресією російської федерації проти України, у нього збільшуються можливості для ухилення від суду, адже у держави наразі з об`єктивних причин відсутні можливості належним чином контролювати поведінку обвинуваченого та його місцезнаходження, а також Державний кордон України у місцях активних бойових дій.

Отже, наведені обставини у сукупності дають підстави дійти висновку, що обвинувачений ймовірно може переховуватись від суду, а тому є необхідність у обранні обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Цивільний позов у кримінальному проваджені не заявлений.

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави процесуальні витрати за проведення судової експертизи у розмірі 11326 грн 20 коп.

Керуючись ст.ст. 368-371, 373, 374, 395, 532 КПК України, суд,

у х в а л и в :

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на1 (один) рік.

До набрання вироком законної сили обрати ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді триманні під вартою.

Обвинуваченого ОСОБА_5 взяти під варту в залі суду негайно.

Строк відбуття покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту його фактичного затримання 27.02.2023 року.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави процесуальні витрати за проведення судової експертизи у розмірі 11326 грн 20 коп.

Вирок суду може бути оскаржений до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Чорнухинський районний суд Полтавської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченомута прокурору. Учасники провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1