Рішення № 109216775, 27.02.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2023 року справа №320/6901/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію без обмеження розміру пенсії максимальним розміром з 01.01.2021.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.08.2022 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання. Вказаною ухвалою суду встановлено відповідачу десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Відповідач, належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі, відзив до суду не подав, з клопотанням та іншими заявами до суду не звертався.

Згідно з вимогами ст. 79 КАС України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляд судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежать від неї.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Із урахуванням наведеного суд зазначає, що за час розгляду справи відповідач правом надання до суду відзиву не скористався, необхідні документи до суду не подав, не зазначив про об`єктивну причину їх ненадання і не надав доказів, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

За таких обставин суд визнає, що відповідач без поважних причин не надав докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, а тому згідно з приписами ст.77 КАС України суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області.

З 16.12.2020 Позивачу була призначена пенсія за вислугу років у розмірі 70% відповідних сум грошового забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Станом на дату призначення пенсії позивачу призначено пенсію у розмірі 22494,64 гривні, з урахуванням всіх підвищень і надбавок.

13.06.2022 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про перерахунок пенсії без обмеження її максимальним розміром.

Листом від 17.06.2022 №1000-0203-8/54475 відповідачем було відмовлено позивачу в такому перерахунку на підставі статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» та абз. 2 п. 2 розділу ІІ Закону України від 08.07.2011 №3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».

Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом і просить його задовольнити.

Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить до таких висновків.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону N 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом N 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011.

Відповідно до положень статті 2 Закону N 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Водночас Законом N 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону N 2262-XII, яку викладено в редакції Закону N 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 р. N 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону N 2262-XII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону N 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.

Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 N 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону N 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом N 2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Отже, обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону N 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом N 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону N 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону N 3668-VI.

Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону N 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону N 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон N 2262-XII), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону N 2262-XII) та є однаковими за змістом.

Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 N 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону N 2262-XII.

При цьому, положення статті 2 Закону N 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон N 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону N 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом N 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 N 7-рп/2016 та Законом N 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

Натомість, суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону N 3668-VI.

Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі N 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі N 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону N 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 N 7-рп/2016, а не норми Закону N 3668-VI.

Тому, обмеження Головним управління Пенсійного фонду України у Київській області максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом N 2262-XII, є протиправним.

Такий висновок суду ґрунтується на правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові 16 грудня 2021 року у справі N 400/2085/19.

Суд зазначає, що юридична природа соціальних виплат, в тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами принципу правової держави (Rechtstaat) та верховенства права.

Так у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заява N 68385/10 та N 71378/10) Європейський суд з прав людини вказав, що якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (пункт 35).

З урахуванням наведеного в сукупності, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій щодо обмеження максимального розміру пенсії.

Отже, суд вважає за правильне захистити порушені права позивача шляхом зобов`язання ГУ ПФУ у Київській області з 01.01.2021 здійснити позивачу виплату нарахованих сум пенсії без обмеження виплати максимальним розміром пенсії.

Позовна вимога в частині зобов`язати відповідача виплачувати пенсію без обмеження максимальним розміром задоволенню не підлягає як така, що направлена на майбутнє, адже відсутні будь-які докази на користь того, що в майбутньому відповідач ухилятиметься від виплати перерахованої пенсії.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Судові витрати розподілу не підлягають в зв`язку зі звільненням позивача від сплати судового збору.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 263 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська обл., місто Фастів, вул.Саєнка Андрія, будинок 10) здійснити перерахунок та виплату, з урахуванням раніше здійснених виплат, пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) без обмеження розміру пенсії максимальним розміром з 01 січня 2021 року.

Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.