Рішення № 109214642, 21.02.2023, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/9547/22

Провадження № 2-а/686/20/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2023 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд

Хмельницької області в складі:

головуючого судді Палінчака О.М.,

при секретарі Дзюбі В.В.,

за участю представника позивача

Калашник О.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

перекладача Вікарної Н.Д.,

представника відповідача

Фортельної Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Хмельницькому адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення іноземця до країни походження або третьої країни, -

встановив:

16 травня 2022 року позивач звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення іноземця до країни походження або третьої країни.

Свої вимоги мотивує тим, що маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою систематичного порушення прав людини в російській федерації, зазнаючи утиску через свою релігійну приналежність (Свідок Єгови) разом зі своїм чоловіком ОСОБА_2 та неповнолітнім сином ОСОБА_3 залишила країну свого походження та прибула в Україну, де в 2020 році звернулася із заявою про визнання її та її неповнолітнього сина біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

06.11.2020 Державною міграційною службою України прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вважаючи таке рішення необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулась з позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Позивач вказує, що 04.02.2022 року у неї закінчився строк дії Довідки про звернення за захистомв Україніі вона звернулась до Управління ДМС в Хмельницькій обл. для її продовження, строк продовжили до 04.05.2022року,після закінченнядії довідки позивач 04.05.2022 року звернулась до відповідача для продовження довідки, однак, їй повідомили, що не продовжать строк, так як 24 січня 2022 року суд розглянув її справубез викликусторін тавідмовив узадоволенні позову.Позивачнаписала апеляційну скаргу 04.05.2022 року та відправила її по пошті в Шостий апеляційний адміністративний суд 05.05.2022 року. Однак, працівник Управління ДМС в Хмельницькій обл. відмовив позивачу продовжувати строк дії довідки та склав протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП - порушення правил перебування в Україні, а саме: проживання без документів на право проживання в Україні. А також, виніс постанову про накладення на позивача адміністративного стягнення. І відразу після складення протоколу за ч. 1 ст. 203 КУпАП, відповідач склав рішення № 24 від 05.05.2022 року про примусове повернення іноземця до країни походження або третьої країни.

Проте, позивача зазначає, що в Україні на законних підставах проживає її чоловік ОСОБА_2 та неповнолітній син ОСОБА_3 (знаходятьсяу «біженськійпроцедурі»).Тому,відповідач розлучаєсім`ю,що прямосуперечить вимогамзаконодавства іосновним засадамгуманізму.Окрім того, позивач знаходиться в «біженскій процедурі» (її справа знаходиться на розгляді у Шостому апеляційному адміністративному суду). Тобто, неможливо стверджувати про незаконність перебування позивача на території України.

Також,не враховано,що позивачприбула вУкраїну,оскільки вона та члени її сімї є свідками єгови,а після проголошення у 2017 році Верховним Судом РФ рішення про ліквідацію такої організації, визнання її екстремістською та її подальшу заборону, позивач та члени її сімї почали зазнавати утисків та дискримінації з боку адміністративних органів через їх релігійну приналежність. Через погрози протиправного кримінального переслідування, вона разом із чоловіком та неповнолітнім сином змушена була покинути територію РФ та звернутися за захистом. Тобто,відповідач вжив заходи до повернення іноземця на територію держави, де йому загрожують тортури, нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження та покарання.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Управління ДМС в Хмельницькій обл. № 24 від 05.05.2022 року про примусове повернення іноземця до країни походження або третьої країни.

Ухвалою суду від 20 травня 2022 року по адміністративній справі відкрито провадження та призначено у справі підготовче засідання.

25 травня 2022 року в судовому засіданні представник позивача подав відзив на позов, в якому вказав, що 05.05.2022 року під час прийому громадян було встановлено, що громадянка РФ ОСОБА_1 ,востаннє здійснилав`їзд натериторію України01.07.2020року разомз чоловікомта сином,а 16.07.2020року звернулась із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі чого отримала довідку про звернення за захистом в Україні. Проведеною перевіркою було встановлено, що причиною залишення країни громадянської належності позивач вказала - переслідування свідків єгови в росії. За результатами перевірки та матеріалів позивача, 06.11.2020 року ДМС України прийнято рішення №417-20 про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, посилаючись на те, що позивач не довів факт переслідувань його за расовою належністю, віросповіданням, національністю, громадянством та підданством, відношення до певної соціальної групи, політичних переконань, та що небажанню повертатися до країни громадянської належності у зв`язку з ймовірними переслідуваннями з боку третіх осіб не можуть бути визнаними підставою для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Позивач подала до Окружного адміністративного суду м. Києва позов про визнання протиправним та скасування рішення ДМС України №417-20від 06.11.2020року,проте рішеннямсуду від24.01.2022року взадоволені позовнихвимог відмовлено.Довідка про звернення за захистом в Україні видана позивачу 04.02.2022року і була дійсна до 04.05.2022 року. Позивач 04.05.2022 року звернулась до відповідача про продовження довідки про звернення за захистом в України, проте їй було відмовленов наданніцієї послуги,адже рішеннясуду від24.01.2022року набралозаконної сили,а доказівпро зверненнянею ізапеляційним позовомне булопред`явлено.05.05.2022 року позивач звернулась до відповідача із копіями апеляційної скарги та клопотанням на поновлення строку апеляційного оскарження, фіскальним чеком Укрпошти. Разом з тим, вона не надала при цьому опису вкладення у цінний лист, який мав засвідчити факт наявності вищезгаданого пакету документів, тому, у зв`язку з виявленим правопорушенням стосовно позивача було складено протокол про вчинення нею адміністративного правопорушення передбаченогоч.1 ст. 203 КУпАП, та винесено постанову про накладання адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 гривень. Враховуючи викладене, 05.05.2022 року прийнято рішення №24 стосовно громадянки РФ ОСОБА_1 , про примусове повернення до країни походження або третьої країни та зобов`язано її покинути територію України у термін до 03.06.2022 року.

Тому, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою суду від 25 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою суду від 18.08.2022 року зупинено провадження у справі до вирішення Шостим апеляційним адміністративним судом справи № 640/33590/20.

Ухвалою суду від 09.12.2022 року поновлено провадження у справі та призначено судовий розгляд справи.

Ухвалою суду від 07.02.2023 року в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі відмовлено.

Позивач та її представник Калашник О.М. в судовому засіданні вимоги позову підтримали з підстав, викладених у письмових поясненнях, долучених до матеріалів справи та просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача Фортельна Ю.Ю. в судовому засіданні у задоволені позову просила відмовити, посилаючись на те, що позивачем було порушено законодавство щодо перебування на території України, тому, щодо позивача було прийняте законне рішення про повернення до країни походження або третьої країни.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою російської федерації, перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (копія свідоцтва про укладення шлюбу серія НОМЕР_1 ).

Як вбачається із копії свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 , від даного шлюбу у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 .

01.07.2020 року позивач прибула в Україну разом із своїм чоловіком ОСОБА_2 та неповнолітнім сином ОСОБА_3

16.07.2020 року позивач звернулась до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв`язку із переслідуванням свідків єгови в російській федерації, до яких належить позивач та члени її сім`ї.

Рішенням №417-20 від 06.11.2020 року ДМС України було відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення ДМС України № 417-20 від 06.11.2020 року та про зобов`язання ДМС України повторно розглянути заяву позивача та її неповнолітнього сина про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.01.2022 року по справі №640/33590/20 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.09.2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 яка діє в своїх інтересах та в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.01.2022 року без змін.

Як вбачається із копії довідки № 004472 від 04.02.2022 року про звернення за захистом в Україні, вказана довідка була видана позивачу та її неповнолітньому синові ОСОБА_3 і дійсна до 04.05.2022 року.

У зв`язку із тим, що термін дії довідки про звернення за захистом в Україні закінчився 04.05.2022 року позивач ОСОБА_1 порушила правила перебування на території України, а саме: не здійснила виїзд з території України після закінчення відповідного терміну перебування, відносно позивача 05.05.2022 року було складено протокол про адміністративне правопорушення серія ПН МХМ № 000821 за ч. 1 ст. 203 КУпАП та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03.06.2022 року визнано протиправною та скасовано постанову серії ПН МХМ № 000821 від 05.05.2022 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн., провадження по справі закрито. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.08.2022 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03.06.2022 року залишено без змін.

Як вбачається із копії рішення № 24 від 05.05.2022 року УДМС України в Хмельницькій області вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянку російської федерації ОСОБА_1 та зобов`язано її покинути територію України у термін до 03.06.2022 року.

Вказане рішення позивач отримала 05.05.2022 року, що підтверджується її підписом із зазначенням, що їй перекладач не потрібен.

Згідно доповідної записки начальника відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції УДМС України в Хмельницькій обл., підстав для продовження ОСОБА_1 терміну дії довідки про звернення за захистом не було і ОСОБА_1 було повідомлено про необхідність забрати паспорт громадянина російської федерації.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основним законодавчим актом, що регулює спірні правовідносини є Конституція України та Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

В силу частини п`ятою статті 26 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Так, позивач вказує на те, що вона не мала можливості оскаржити рішення суду від 24.01.2022 року про відмову в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування рішення ДМС України в строк до 23.02.2022 року, оскільки справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Проте, згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. В пункті 41 рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року в справі «Пономарьов проти України» наголошується, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Позивач (заявник)зобов`язанийпроявляти особливусумлінність узахисті своїхінтересів тавживати необхіднихдій дляознайомлення зходом провадження (див., наприклад, ухвалу щодо прийнятності у справі «Гуржий проти України» (Gurzhyy v. Ukraine), заява № 326/03, від 01 квітня 2008 року; та рішення у справі «Мускат проти Мальти» (Muscat v. Malta), заява № 24197/10, пункт 44, від 17 липня 2012 року, рішення у справах Олександр Шевченко проти України від 26 квітня 2007 року та Трух проти України від 14 жовтня 2003 року).

Отже, позивач ОСОБА_1 зобов`язана була вживати необхідних заходів для ознайомленням із ходом та результатом розгляду її позову в Окружному адміністративному суді міста Києва, однак, будь-яких доказів таких заходів позивачем до Управління Державної міграційної служби у Хмельницькій області та до матеріалів даної адміністративної справи у суді не було надано.

Також, особа, яка бажає легалізувати своє перебування на території України в законодавчо встановлений спосіб, має бути зацікавлена у зібранні необхідних доказів на підтвердження необхідності такого перебування в Україні, у тому числі і шляхом використання всіх законодавчо визначених правових механізмів, та уникаючи при цьому зловживання своїми правами та нехтування обов`язками.

Окрім того, позивачем було долучено до матеріалів справи копію листа, виданого 27.12.2022 року УВКБ ООН ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про те, що власники цього листа підпадають під захист Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців і повинні, зокрема, бути захищеними від примусового повернення до країни, де існуватиме загроза їх життю та свободі.

Так, 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти УкраїниУказом Президента України № 64/2022введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану в Україні продовжувався Указами Президента Українивід 14 березня 2022 року № 133,від 18 квітня 2022 року № 259,від 18 травня 2022 року № 341,від 12 серпня 2022 року № 573,від 7 листопада 2022 року № 757, а також від6 лютого 2023 року № 58 (строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб).

Відповідно до статті 9 Конвенції про статус біженців, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців» від 10 січня 2002 року №2942-III, ніщо в цій Конвенції не позбавляє Договірну Державу права під час війни або за інших надзвичайних і виняткових обставин вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, ще до того, як ця Договірна Держава з`ясує, що ця особа дійсно є біженцем і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки.

При цьому, враховуючи введення на території України воєнного стану, УВКБ ООН було сформовано та прийнято позиції щодо повернення в Україну. Пунктом 12 вказаної позиції визначено, що за теперішніх обставин УВКБ ООН не вважає Україну безпечною країною походження. Держави зобов`язані виключити Україну зі списків «безпечних країн походження». Відповідно уряди не повинні застосовувати прискорені процедури із скороченими гарантіями до клопотань про надання міжнародного захисту.

Враховуючи введений на території України воєнний стан, та тимчасові заходи, зазначені в статті 9 Конвенції про статус біженців, ситуація, яка склалась у зв`язку із збройною агресією російської федерації та, у зв`язку із цим, зупинення надання адміністративних послуг, позивач на даний час не перебуває у статусі шукача захисту.

Так, відповідно до пунктів 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Так, в рішенні суду від 24.01.2022 року у справі № 640/33590/20, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.09.2022 року, суд дійшов висновку, що позивач цілеспрямовано покинула територію рф, маючи намір звертатись за захистом в іншій країні. Виїзд з території рф був спланованим та фінансово забезпеченим, як вбачається з наданої позивачем інформації, що її сім`я планувала виїзд з липня 2018 року в Іспанію: «думали в різні країни, але через те, що Іспанія економічно стабільна країна, і вирішили якщо їхати - то туди». Відтак, судом не було встановлено жодних відомостей про утиски у країні походження та документів, які б підтверджували, що у нього склались умови, які зазначені у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Також, як встановив суд у справі №640/33590/20, ОСОБА_1 не наведено жодної аргументації своїм побоюванням щодо повернення у країну громадянського походження, які б ґрунтувалися на реальних подіях, або інших доказів того, що ці побоювання є обґрунтованими, не надано доказів причетності до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов`язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами. Отже, у даному випадку позивач не зміг довести існування фактів загроз життю, безпеці чи свободі в країні своєї громадської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання.

Крім того, суд встановив при розгляді справи №640/33590/20, згідно з абзацом 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

Отже, суд дійшов до висновку про те, що ОСОБА_1 не є шукачем захисту, що у розрізі пояснень та в контексті пункту 62 названого Керівництва, її необхідно розглядати як мігранта - особу, яка добровільно залишає країну, щоб поселитися в іншому місці, дії якого мотивуються сімейними або іншими причинами особистого характеру, а не як біженця чи особу, яка потребує додаткового захисту.

Представник позивача в письмових поясненнях вказала, що позивачем не було вчинено порушення законодавства України на день винесення оскаржуваного рішення, а також, те, що позивач є шукачем захисту в Україні на момент винесення оскаржуваного рішення і до тепер підпадає під дію ч. 3 ст. 203 КУпАП.

Проте, на підставі матеріалів справи, суд приходить до висновку, що необґрунтованими є посилання позивача щодо неможливості її примусового повернення до країни походження або третьої країни, оскільки іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

В своєму позові позивач посилається на те, що повернення на територію російської федерації це повернення на територію держави, де їй загрожують тортури, нелюдське та таке, що принижує гідність поводження та покарання.

Між тим, позивач вправі виїхати до будь-якої третьої країни, а не обов`язково до російської федерації.

Також, як вбачається із рішення № 24 від 05.05.2022 року про примусове повернення, підставою для прийняття вказаного рішення є набрання рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва про відмову в задоволенні адміністративного позову про визнання протиправним та скасування рішення ДМС України № 417-20 від 06.11.2020 року законної сили, оскільки апеляційна скарга в передбачені законодавством України строки подана не була.

При цьому, відповідно до підпункту б пункту 6.9. Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,затверджених наказомМіністерства внутрішніхсправ Українивід 07.09.2011№ 649,підставою дляпродовження строкудії довідкипро зверненняза захистомв Україніє копіяпозовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копії ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. Подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації від юридичної служби територіального органу ДМС або юридичної служби ДМС про стан розгляду справи в суді. Подані документи долучаються до особової справи.

Окрім того, пунктами 3, 5, 8 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженогопостановою КМУвід 15.02.2012р.№150 передбачено, що реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в`їжджають в Україну, крім осіб, які відповідно до частин четвертої та п`ятоїстатті 16 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»звільняються від реєстрації або паспортні документи яких реєструються у МЗС та його представництвах, здійснюється в пункті пропуску через державний кордон посадовою особою Держприкордонслужби. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, паспортні документи або документи, що підтверджують особу без громадянства, яких зареєстровано посадовою особою Держприкордонслужби, продовжується територіальними органами або підрозділами ДМС. Заяви про продовження строку перебування на території України подаються іноземцями та особами без громадянства і приймаючою стороною не раніше ніж за десять та не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення такого строку до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання. Зразок заяви та порядок її розгляду затверджуються МВС. Аналогічні положення передбачено істаттею 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3773-VI.

При цьому, позивач ОСОБА_1 звернулась до органу ДМС України 05.05.2022 року, тобто, пізніше ніж за три робочі дні до закінчення строку дії довідки про звернення за захистом в Україні.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язанийз належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин суд вважає, що відповідач, приймаючи рішення про примусове повернення ОСОБА_1 до країни походження або третьої країни, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законами та Конституцією України.

Враховуючи наведене, в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 242, 246, 250, 255, 288 КАС України, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», суд,-

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 доУправління Державноїміграційної службив Хмельницькійобласті провизнання протиправнимта скасуваннярішення пропримусове поверненняіноземця докраїни походженняабо третьоїкраїни - відмовити.

Рішення підлягає оскарженню в апеляційному порядку шляхом подання протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Хмельницький міськрайонний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 27 лютого 2023 року.

Суддя: О.М. Палінчак