Рішення № 109209649, 14.02.2023, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.02.2023м. ХарківСправа № 922/2276/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника окружної прокуратури міста Суми в інтересах держави, в особі Північно-Східного офісу Держаудитслужби, м. Харків (перший позивач), Міністерства освіти і науки України, м. Київ (другий позивач), Сумського державного університету, м. Суми (третій позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трістар Енергія", м. Харків про стягнення коштів за участю представників учасників справи:

прокурор Ковальова І.І.

перший позивач не з`явився

другий позивач не з`явився

третій позивач не з`явився

відповідач Розумовський О.С.,

ВСТАНОВИВ:

Керівник окружної прокуратури міста Суми, в інтересах держави, в особі Північно-східного офісу Держаудитслужби (перший позивач), Міністерства освіти і науки України (другий позивач) та Сумського державного університету (третій позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трістар Енергія" (відповідач) в якому просить суд:

- визнати недійсною додаткову угоду №3 від 16.02.2021 до договору постачання електричної енергії №455 від 30.12.2020;

- визнати недійсною додаткову угоду №4 від 19.02.2021 до договору постачання електричної енергії №455 від 30.12.2020;

- визнати недійсною додаткову угоду №5 від 06.05.2021 до договору постачання електричної енергії №455 від 30.12.2020;

- визнати недійсною додаткову угоду №8 від 27.09.2021 до договору постачання електричної енергії №455 від 30.12.2020;

- визнати недійсною додаткову угоду №9 від 27.09.2021 до договору постачання електричної енергії №455 від 30.12.2020;

- стягнути з відповідача на користь Сумського державного університету кошти в сумі 2093919,55 грн.

Витрати по оплаті судового збору прокурор просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 28.11.2022 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.

13.12.2022 до суду від першого позивача Північно-східного офісу Держаудитслужби, надійшла заява у справі, в якій останній вказує на те, що заходи державного фінансового контролю у Сумському державному університеті, під час яких досліджувалось питання дотримання вимог законодавства у сфері публічних закупівель, управлінням не проводилися. Таким чином, Північно-східний офіс Держаудитслужби не може бути стороною у справі №922/2276/22 та надати будь-які пояснення по суті позову, оскільки є неналежною стороною у справі, а тому просить суд виключити Північно-східний офіс Держаудитслужби з переліку позивачів у справі.

18.01.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні як необґрунтованому та безпідставному. В обґрунтування заперечень, зокрема, вказує на те, що з метою належного виконання ТОВ "Трістар Енергія" взятих не себе зобов`язань перед Сумським державним університетом, між АТ "КБ "Глобус" та ТОВ "Трістар Енергія" було укладено договір про надання гарантії №22189/ЮГ-20 від 29.12.2020 на суму 965 304,28 грн., що підтверджує сумлінність з виконання усіх покладених на ТОВ "Трістар Енергія" обов`язків за договором постачання електричної енергії №455 від 30.12.2020. У наступному, на адресу ТОВ "Трістар Енергія" від АТ "КБ "Глобус" надійшов лист №1-3011 від 08.11.2021 про сплату грошової суми за банківською гарантією №22189 від 28.12.2020 на користь Сумського державного університету, про що Банк-Гарант просить перерахувати грошове покриття в сумі 965 304,28 грн. для здійснення платежу АТ "КБ "Глобус" на користь Сумського державного університету за отриманою вимогою. Відповідно до платіжного доручення №1536 від 11.11.2021 ТОВ "Трістар Енергія" здійснило гарантійний платіж згідно договору про надання банківської гарантії №22189 від 28.12.2020 у сумі 965 304,28 грн. Відповідно до листа №996 від 11.11.2021 ТОВ "Трістар Енергія" звернулось з листом до АТ "КБ "Глобус" у зв`язку з виконанням зобов`язань згідно договору про надання банківської гарантії №22189 від 28.12.2020, щодо повернення коштів у сумі 96 530,43 грн. в якості забезпечення виконання банківської гарантії. Тобто, факт виконання ТОВ "Трістар Енергія" взятих на себе обов`язків про сплату грошової суми за банківською гарантією №22189 від 28.12.2020 на користь Сумського державного університету грошового покриття в сумі 965 304,28 грн. підтверджує законність та сумлінність виконання своїх обов`язків за договором.

Відповідач також вказує на те, що у період дії договору постачання електричної енергії №455 від 30.12.2020 мало місце постійне збільшення вартості електричної енергії розподілу, яка встановлена відповідними постановами НКРЕКП на 2021 рік. Тарифи на послуги з розподілу та передачі електроенергії є регульованими та встановлюються НРЕКП відповідними постановами та постачальник повинен сплачувати саме ту вартість цих послуг, яка зазначена у відповідних постановах. Замовник та учасники не можуть ініціювати будь-які переговори з питань внесення змін до змісту або ціни поданої тендерної пропозиції/пропозиції (п. 13 статті 26 ЗУ Про публічні закупівлі). Відповідно до п. 5.1. укладеного договору ціна за 1 кВт.год. електричної енергії включає в себе тарифи на послуги з передачі та на послуги з розподілу електричної енергії, що діяли на момент укладення договору. На момент укладення договору, ТОВ "Трістар Енергія" не мало жодної законної підстави збільшити ціну електричної енергії та врахувати у складі ціни на електричну енергію тарифи на послуги з передачі та розподілу електричної енергії у розмірі, що затверджені на 2021 рік, оскільки в очікувану вартість Сумським державним університетом не було враховано тарифи на послуги з передачі та розподілу, які встановлені відповідними постановами НКРЕКП на 2021рік, оскільки визначення очікуваної вартості предмета закупівлі здійснювалось до прийняття НКРЕКП вищезазначеної постанови. Вимогами чинного законодавства України не передбачено, якими саме документами має бути підтверджене коливання цін на товари. Укладаючи (підписуючи) оспорюванні додаткові угоди до договору постачання електричної енергії №455, позивач - Сумський державний університет, діяв у порядок та у спосіб, встановлений чинним законодавством України, в тому числі Законом України "Про публічні закупівлі". Зміст цих правочинів не суперечить Цивільному кодексу України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Таким чином, волевиявлення Сумського державного університету було вільним та відповідало його внутрішній волі, а правочини були направлені на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В подальшому, прокурором до суду була надана відповідь на відзив, а відповідачем, у свою чергу, заперечення на відповідь на відзив.

У судовому засіданні 14.02.2023 прокурор підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Присутній у судовому засіданні 14.02.2023 представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити у його задоволенні у повному обсязі.

Представники позивачів у судове засідання 14.02.2023 не з`явилися. Про дату,час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, відповідно до ст.ст. 120, 121 ГПК України.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представників позивачів за наявними у ній матеріалами, оскільки вони містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, суд встановив наступне.

Як вказує прокурор у позовній заяві, окружною прокуратурою міста Суми під час вивчення інформації щодо дотримання вимог чинного законодавства при здійсненні закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти, розміщеної на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель "Prozorro" встановлено, що Сумським державним університетом (далі СумДУ, Університет) здійснено закупівлю електричної енергії з очікуваною вартістю 20 627 623 грн., ідентифікатор закупівлі UA-2020-10-29- 305012-Ь. Основним критерієм вибору переможця є ціна.

Учасниками вказаних відкритих торгів зареєструвалися шість юридичних осіб: ТОВ "АС", ТОВ "Газенерджитрейд", TOB "Енера Суми", ТОВ "Компанія "Газенергопостач", ТОВ "Вєк Технолоджі", ТОВ "Трістар Енергія".

За результатом відкритих торгів 30.12.2020 між ТОВ "Трістар Енергія" та СумДУ укладено договір постачання електричної енергії №455 (далі - договір №455, договір про закупівлю).

Відповідно до п. 2.1 договору, за цим договором постачальник зобов`язується протягом строку дії договору поставити споживачу електричну енергію (далі електрична енергія, товар) для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач зобов`язується приймати та оплачувати постачальнику вартість використаної електричної енергії на умовах цього договору. Предмет закупівлі: код ДК 021:2015:0931000-5 Електрична енергія (електрична енергія).

Кількість електричної енергії 6 643 040 кВТ.год. (п. 2.3 договору).

Пунктом 5.1 договору №455 визначена ціна за 1 кВт.год. електричної енергії яка становить 2,421843720 грн. без ПДВ (2,906212464 грн. з ПДВ), що включає в себе тарифи на послуги з передачі та на послуги з розподілу електричної енергії, що діяли на момент укладання договору. Відповідно до п. 5.2 загальна сума договору складає 19 306 085, 65 грн. з ПДВ.

Відповідно до п. 13.2 договору, істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання сторонами зобов`язань в повному обсязі, крім випадків: зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків споживача; збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; покращення якості предмету закупівлі за умови, що таке покращення не приведе до збільшення суми, визначеної у договорі про закупівлю; продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат споживача, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної у договорі про закупівлю;погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості та якості товарів), у тому числі коливання цін на ринку;зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування.

В подальшому, сторонами укладено ряд додаткових угод до договору №455, якими збільшено вартість одиниці товару та зменшено обсяг поставок, а саме:

- додатковою угодою №3 від 16.02.2021 збільшено ціну за 1 кВт. год. електричної енергії до 2,548859948 грн. без ПДВ (3,0586319376 грн. з ПДВ) та зменшено кількість електричної енергії до 6 312 000 кВт.год.; загальна вартість договору становить 19 306 084,79 грн.;

- додатковою угодою № 4 від 19.02.2021 збільшено ціну за 1 кВт. год. електричної енергії до 2,688565097 грн. без ПДВ (3,2262781164 грн. з ПДВ) та зменшено кількість електричної енергії до 5 984 011 кВт.год.; загальна вартість договору становить 19 306 083,74 грн.;

- додатковою угодою № 5 від 06.05.2021 збільшено ціну за 1 кВт. год. електричної енергії до 3,058755097 грн. без ПДВ (3,670506116 грн. з ПДВ) та зменшено кількість електричної енергії до 5 531 103 кВт.год.; загальна вартість договору становить 19 306 083,73 грн.;

- додатковою угодою № 8 від 27.09.2021 збільшено ціну за 1 кВт. год. електричної енергії до 3,114135097 грн. без ПДВ (3,7369621164 грн. з ПДВ) та зменшено кількість електричної енергії до 5 488 087 кВт.год.; загальна вартість договору становить 19 306 083,22 грн.;

- додатковою угодою № 9 від 27.09.2021 збільшено ціну за 1 кВт. год. електричної енергії до 3,267796791 грн. без ПДВ (3,9213561492 грн. з ПДВ) та зменшено кількість електричної енергії до 5 383 414 кВт.год.; загальна вартість договору становить 19 306 079,58 грн.

Відповідно до п. 4 додаткової угоди № 3 від 16.02.2021 та п. 4 додаткової угоди № 4 від 19.02.2021 дія зазначених додаткових угод поширюється на відносини, що склалися між сторонами з 01.01.2021.

Отже, як вказує прокурор, за ціною, визначеною за результатами публічної закупівлі та передбаченою умовами договору №455 від 30.12.2020 електрична енергія Сумському державному університету жодного дня не поставлялася.

Відповідно до актів приймання-передачі від 18.02.2021 та 28.02.2021 електрична енергія була поставлена та оплачена споживачем у січні та лютому 2021 року за ціною додаткової угоди №4 - 2,688565097 без ПДВ.

Таким чином, внаслідок укладення додаткових угод ціну за 1 кВт. год. електричної енергії з дня підписання договору №455 збільшено з 2,421843720 грн. без ПДВ до 3,267796791 грн. без ПДВ, тобто на 34,93 %.

Прокуратурою встановлено, що відповідно до тендерної документації, єдиним критерієм вибору переможця була ціна (100%). Для участі у закупівлі відповідач подав тендерну пропозицію 30.11.2020. Відповідно до даних сайту ДП "Оператор ринку", які є у вільному доступі (https://www.oree.com.ua), за листопад 2020 року на ринку електричної енергії на майданчику РДН (ринок "на добу на перед") по торговій зоні ОЕС України (об`єднаної енергетичної системи України) існувала ціна - 1527,09 грн./мВт.год. Таким чином, відповідачеві на момент подання тендерної пропозиції було відомо про розмір середньозважених цін на ринку електричної енергії. Відповідно до тендерної документації замовника ціна та вартість електричної енергії включає в себе вартість послуг з її передачі та розподілу. За тендерною пропозицією TOB "Трістар Енергія" пропонувало постачати електричну енергію упродовж 2021 року за ціною 2,421843720 грн. без ПДВ, включаючи діючі тарифи на послуги з передачі та на послуги з розподілу електричної енергії. Зазначені умови чітко передбачені п.п. 5.1, 5.3 договору про постачання електричної енергії від 30.12.2020 № 455. Підписавши договір, відповідач погодився з його умовами, в тому числі щодо ціни товару. У подальшому саме відповідачем було ініційовано підписання додаткових угод до договору та збільшення вартості за одиницю кВт. год.

Так, підставою для укладення додаткової угоди №3 від 16.02.2021 стала надана листом TOB "Трістар Енергія" від 04.02.2021 № вих/140 цінова довідка Харківської ТПП № 202/21 від 29.01.2021. У довідці зазначено, що внаслідок коливання, середньозважена ціна купівлі-продажу електроенергії на майданчику РДН (ринок "на добу на перед") до торговій зоні ОЕС України за 20 днів січня 2021 року у порівнянні з 10 днями січня (01.01-10.01) 2021 року зросла на 19,14%.

Підставою для укладення додаткової угоди №4 від 19.02.2021 став лист TOB "Трістар Енергія" від 12.02.2021 № вих/166, в якому зазначено, що за 31 день січня 2021 року у порівнянні з 10 днями січня 2021 року відбулося значне зростання ціни електричної енергії на майданчику РДН (ринок "на добу на перед") по торговій зоні ОЕС України на 27,57 %. При цьому, будь-яка цінова довідка в обґрунтування необхідності підвищення ціни на електричну енергію до вказаного листа додана не була, а містить лише особисте бачення відповідачем коливання цін на ринку електричної енергії. Також, обґрунтовуючи необхідність внесення змін до договору, відповідач у листах посилається на інформацію з офіційного сайту ДП "Оператор ринку", які є в вільному доступі (https://www.oree.com.ua). Разом з тим, відповідно до даних сайту ДП "Оператор ринку", які є в вільному доступі (https://www.oree.com.ua), за січень 2021 року на ринку електричної енергії на майданчику РДН (ринок "на добу на перед") по торговій зоні ОЕС України (об`єднаної енергетичної системи України) існувала ціна - 1462,52 грн./мВт.год. тобто нижча ціна від ціни за листопад 2020 року, яка існувала на момент подання тендерної пропозиції ТОВ "Трістар Енергія", а саме: 1527,09 грн./мВт.год: листопад 2020 року 1527,09 грн./мВТ.год.; грудень 2020 року 1541,52 грн./мВТ.год.; січень 2021 року 1462,52 грн./мВТ.год.

Крім того, лист TOB "Трістар Енергія" з пропозицією укласти додаткову угоду № 4 датований 12.02.2021, період, в якому, на думку відповідача, відбулося коливання, визначений січнем 2021, правовідносини, на які має розповсюдитися дія додаткової угоди №4 теж визначений з 01.01.2021, тобто всі ці обставини вже були підставою для укладання додаткової угоди №3. Натомість ТОВ "Трістар Енергія" не надано жодних обґрунтувань та доказів, що за період з укладання додаткової угоди №3, тобто з 16.02.2021 відбулося коливання ціни на ринку, що унеможливлює для сторони виконання зобов`язань за додатковою угодою №3 і таке коливання було непрогнозованим. За даними сайту ДП "Оператор ринку" (https://www.oree.com.ua) середня ціна станом на 31.01.2021 (дата, зазначена відповідачем в листі) становила 1457,52 грн., що нижче ціни на дату подання тендерної пропозиції відповідачем.

Аналогічно, додатковою угодою №5 від 06.05.2021 безпідставно збільшено ціну за 1 кВт. год. електричної енергії до 3,058755097 грн. без ПДВ (3,670506116 грн. з ПДВ) та зменшено кількість електричної енергії до 5 531103 кВт.год. Ціна, зазначена у додатковій угоді №5 є логічно похідною від попередньо збільшеної вартості додатковими угодами №3 та №4. Визнання недійсної будь-якої додаткової угоди тягне за собою визнання недійсними всіх послідуючих додаткових угод, оскільки кожна наступна додаткова угода має фіксовану ціну за одиницю товару, а тому є похідною від попередніх додаткових угод та автоматично незаконною, оскільки без попередньої додаткової угоди ціна по послідуючій угоді фактично перевищуватиме підвищення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, визначених у статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" у порівнянні із основним договором.

Крім того, підставою для укладення додаткової угоди №5 від 06.05.2021 стала надана листом ТОВ "Трістар Енергія" від 19.04.2021 № вих/365 інформація щодо необхідності збільшення ціни електричної енергії через набрання чинності постанови НКРЕКП №2353, якою змінено тариф на послуги з передачі електричної енергії для ПрАТ "НЕК Укренерго". Відповідно до вищезазначеної постанови тариф на послуги з передачі електричної енергії для ПрАТ "НЕК Укренерго" становить 293,93 грн./МВт*год (0,29393 грн./кВт*год) без ПДВ. Вказана постава опублікована на сайті НКЕРКП 10.12.2020 та набрала чинності 01.01.2021. Також, 09.12.2020 було прийнято постанову №2377, якою встановлено з 01.01.2021 тарифи на послуги з розподілу електричної енергії для АТ "Сумиобленерго" для 2 класу напруги - 1226,67 гр/МВТ. Таким чином, відповідач повідомив про збільшення тарифу на передачу електричної енергії з 0,24023 грн./кВт*год без ПДВ на 0,29393 грн./кВт*год без ПДВ, а тарифу на розподіл з 0,91018 грн./кВт*год без ПДВ на 1,22667 грн./кВт*год без ПДВ. Разом з тим, по-перше, укладаючи договір №455 від 30.12.2020 відповідач визначив ціну за 1 кВт. год. (п. 5.1. договору) електричної енергії становить 2,421843720 грн. без ПДВ (2,906212464 грн. з ПДВ), включаючи тарифи, що діяли на момент укладення договору, тобто 30.12.2020. При цьому, ні в самому договорі ні в додатках до нього, TOB "Трістар Енергія" не зазначило розмір тарифів на передачу електричної енергії та її розподіл, що включено до ціни договору. У подальшому у додатковій угоді №1 від 16.02.2021 сторони дійшли згоди викласти п. 5.1. договору в наступній редакції: ціна за 1 кВт.год. електричної енергії становить 2,421843720 грн. без ПДВ (2,906212464 грн. з ПДВ) , що включає в себе тарифи на послуги з передачі та на послуги з розподілу електричної енергії. Тобто фактично, сторонами договору визначено додатковою угодою №1 включення до ціни за 1 кВт.год. електричної енергії тарифів на передачу електричної енергії та її розподіл станом, що діяли вже у 2021, а відтак повторне включення цих тарифів додатковою угодою №5 до договору є незаконним. За період з 16.02.2021 до дати укладання додаткової угоди № 5 тарифи на послуги з передачі та на послуги з розподілу електричної енергії не збільшувались.

Як вказує прокурор, внесення змін до договору у зв`язку зі змінами тарифів на постачання та розподіл електричної енергії не передбачено ні самим договором про закупівлю ні Законом України "Про публічні закупівлі", а тому додаткова угода №5 до договору є недійсною.

З аналогічних підстав є недійсною додаткова угода №8 від 27.09.2021, якою безпідставно збільшено ціну за 1 кВт. год. електричної енергії до 3,114135097 грн. без ПДВ (3,7369621164 грн. з ПДВ) та зменшено кількість електричної енергії до 5 488 087 кВт.год.

Також, додатковою угодою №9 від 27.09.2021, що фактично укладена в той же день, що і додаткова угода №8, збільшено ціну за 1 кВт. год. електричної енергії до 3,267796791 грн. без ПДВ (3,9213561492 грн. з ПДВ) та зменшено кількість електричної енергії до 5 383 414 кВт.год.

Отже, додатковими угодами № 3, 4, 5, 8, 9 підвищено ціну на електричну енергію на 34,93 %, у порівнянні з первинною ціною за договором.

Прокурор вказує на те, що сторонами, всупереч інтересів держави, без будь-яких належних на те підстав, без жодного належно обґрунтованого документального підтвердження щодо підвищення ціни, в порушення норм Закону України «Про публічні закупівлі» та положень укладеного договору, укладено додаткові угоди згідно яких зменшено обсяги електричної енергії, що планується закупити, та безпідставно збільшено ціну за одиницю товару, що в свою чергу не відповідає вимогам тендерної документації.

Такі обставини, на думку прокурора, свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів держави і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим прокурор звернувся до суду з цим позовом.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в особі другого позивача Міністерства освіти і науки України, суд зазначає наступне.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом, яким є Закон України "Про прокуратуру".

У ч. 3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Тлумачення ч. З ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.

Таким чином, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор, у зв`язку із чим у законодавстві встановлено, що, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

При цьому, під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

Згідно з ч.ч. З, 4, 5 ст.53 ГПК України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, розкрите Конституційним Судом України поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру".

Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

У постанові від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зробила висновок, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і в разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний установлювати причини, з яких позивач не здійснює захисту своїх інтересів.

У даному випадку порушенням інтересів держави є те, що під час укладання додаткових угод до договору №455 від 30.12.2020 сторонами порушено вимоги чинного законодавства, принципи ефективного та прозорого здійснення закупівлі, створення добросовісної конкуренції у сфері закупівлі, принципи максимальної ефективності та економії, що створило ризик до протиправного витрачання коштів бюджету, нераціонального та неефективного їх використання.

Укладення додаткових угод до договору №455 від 30.12.2020 всупереч норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про публічні закупівлі" є прямим порушенням законності в бюджетній системі, яке сприяє розвитку інфляційних процесів у країні, підриває довіру громадян і спричиняє вагомий матеріальний і моральний збиток, що не може не відобразитись на державних інтересах та авторитеті держави.

Означене повністю відповідає практиці Європейського суду з прав людини та узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Менчинська проти Російської Федерації" зазначено, що за певних обставин (для захисту прав безпомічних груп населення (дітей, інвалідів), у випадках, коли таке порушення стосується інтересів великої кількості громадян або коли вимагається захистити інтереси держави, виступ прокурора на боці однієї з сторін може бути виправданим.

Так, Велика Палата Верховного Суду у п.36 постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, провадження №12- 194гс19 уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №927/246/18, від 16.04.2019 у справах №910/3486/18 та №925/650/18, від 17.04.2019 та 18.04.2019 у справах №923/560/18 та №913/299/18 відповідно, від 13.05.2019 у справі №915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №0440/6738/18 та зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (п.37 постанови).

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (п.38 постанови).

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (п.39 постанови).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо, (п.40 постанови).

Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) додаткових угод до договору, на підставі якого ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає.

Виконання зобов`язань за додатковими угодами до договору, укладеними з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, що не відповідає меті Закону України "Про публічні закупівлі" та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, закріпленими в статті 3 даного Закону.

Виплата коштів у зв`язку з укладенням додаткових угод зумовило втрату бюджетних коштів у розмірі 2093919,55 грн, що негативно вплинуло на видаткову частину бюджету, а тому є порушенням економічних інтересів держави, що відповідно до ст. 131-1 Конституції України покладає на органи прокуратури обов`язок здійснювати представництво інтересів держави в суді шляхом пред`явлення та підтримання даного позову.

За аналогічних обставин Верховний Суд дійшов висновку про наявність порушення інтересів держави у разі безпідставного укладення додаткових угод про збільшення ціни за одиницю товару при закупівлі товарів за кошти бюджетів різних рівнів у постановах від 18.08.2020 справа №913/151/19, від 12.02.2020 у справі №913/166/19, від 23.01.2020 у справі №907/788/18, від 12.09.2019 у справі №915/1868/18, від 25.06.2019 у справі №913/308/18, від 16.04.2019 у справі №915/346/18, від 21.03.2019 у справі №912/898/18, від 15.03.2018 у справі №910/4474/17).

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Окружною прокуратурою м. Суми повідомлено другого позивача Міністерство освіти і науки України про намір звернутися до господарського суду із позовом про визнання додаткових угод до договору №455 від 30.12.2020 недійсними та стягнення з ТОВ "Трістар Енергія" зайво сплачених на їх підставі коштів.

У відповіді (МОН№14/30-22 від 16.08.2022) Міністерство повідомило прокурора, що заходів спрямованих на забезпечення дотримання вимог законодавства Міністерством не вживалось та просило прокуратуру вжити заходів спрямованих на захист інтересів за необхідності.

Враховуючи викладене, вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Міністерства освіти і науки України та звернення до суду із вказаним позовом.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в особі першого позивача Північно-східного офісу Державної аудиторської служби України, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" уповноважений орган - це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері публічних закупівель.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні унормовано положеннями Закону України "Про основні засади здійснення фінансового контролю в Україні" та Положенням про Державну аудиторську службу України (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №43 від 03.02.2016).

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про основні засади здійснення фінансового контролю в Україні" визначено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, в тому числі суб`єктах господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належить суб`єктам господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні. Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №43 від 03.02.2016 визначено, що Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю (п.1 Положення).

Згідно із підпунктом 3 пункту 4 Положення, Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель.

Відповідно до вказаного Положення Держаудитслужба вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, зокрема звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пп.9 п.4 Положення).

Згадані норми узгоджуються з положеннями статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", якою визначено права органу державного фінансового контролю пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства (п. 7); звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (п. 10), при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку (п. 13).

Таким чином, категорію спорів, у яких органи державного фінансового контролю можуть бути безпосередньо позивачем (діяти в інтересах держави), визначено пунктом 10 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні".

Поряд з цим відносини органу державного фінансового контролю та інших державних органів під час реалізації заходів державного фінансово контролю, зокрема в частині, пов`язаній з наслідками належного чи неналежного дотримання ними господарського цивільного та іншого законодавства під час укладення та виконання договорів, у даному випадку обмежено нормами пункту 8 статті 10 вказаного Закону, який аналогічно визначений у підпункті 20 пункту 6 Положення про Державну аудиторську службу України.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надається право, крім іншого, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Аналіз вищенаведених норм Закону свідчить, що орган держаного фінансового контролю наділений лише правом порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, за результатами проведених заходів державного фінансового контролю.

Як встановлено судом, окружною прокуратурою міста Суми до Північно-східного офісу Держаудитслужби та Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Сумській області надсилався лист (№51-3543вих22 від 27.07.2022) щодо повідомлення чи звертатиметься ДАСУ до суду з позовом про визнання недійсними додаткових угод до договору №455 від 30.12.2020 та стягнення з ТОВ "Трістар Енергія" зайво плачених на їх підставі коштів.

Управлінням Північно-східного офісу Держаудитслужби в Сумській області листом №201825-17/1351-2022 від 04.08.2022 окружну прокуратуру м. Суми повідомлено про те, що станом на 04.08.2022 Управлінням не проводилося контрольних заходів на предмет дотримання Сумським державним університетом вимог законодавства у сфері публічних закупівель по закупівлі електричної енергії (UA-2020-10-29005012-Ь). З посиланням на п.10 ст. 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" та ст. 19 Конституції України Держаудитслужба повідомила прокурора що в Управління відсутні підстави для звернення до суду в інтересах держави по вказаній закупівлі та наголосила на неможливості представлення у суді інтересів Управління (Північно-східного офісу) у спірних правовідносинах, оскільки підставою для звернення до суду у даному випадку не є результати державного фінансового контролю здійсненного Управлінням.

Про вищевказані обставини Управлінням Північно-східного офісу Держаудитслужби в Сумській області повідомлено окружну прокуратуру м. Суми до подання позову.

Судом враховано, що підставою для звернення до суду з позовом у даній справі не є результати державного фінансового контролю, а відтак залучення окружною прокуратурою м. Суми Північно-східного офісу Держаудитслужби в якості позивача у даній справі є безпідставним та неможливим, оскільки у спірних правовідносинах Держаудитслужба не набула статусу позивача.

Також суд звертає увагу та той факт, що прокурором в інтересах Держаудитслужби не заявлено жодних позовних вимог.

Беручи до уваги наведене, суд доходить висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Північно-східного офісу Держаудитслужби та про необхідність залишення позову, поданого прокурором в інтересах держави в особі Північно-східного офісу Держаудитслужби, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в особі третього позивача Сумського державного університету, суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, пункт 26 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. пункт 27 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (далі - Закон). Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Абзац третій частини третьої цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Беручи до уваги викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на положення частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 № 911/2169/20.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Аналогічна норма передбачена ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", зокрема, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Беручи до уваги наведене, суд доходить висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Сумського державного університету та про необхідність залишення позову, поданого прокурором в інтересах держави в особі Сумського державного університету про стягнення з ТОВ "Трістар Енергія" на користь Університету 2093919,55 грн., без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.

Аналогічна позиція суду викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.11.2022 у справі №914/2656/21, яка вирішила відступити від висновку щодо застосування норми права, а саме щодо застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 924/674/21.

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог про визнання недійсними додаткових угод до договору №455 від 30.12.2020 і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

У частині першій ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 185 ГК України до укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частинами 4, 5 ст. 656 ЦК України до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

У даній справі сторони уклали договір за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України "Про публічні закупівлі".

Відповідно до Закону України Про публічні закупівлі" (далі Закон), цей Закон визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону, договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Судом встановлено, що станом на момент підписання договору сторони погодили всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за договором відповідно до вимог частини третьої статті 180 ГК України та Закону України "Про публічні закупівлі".

Відповідно до ст. 5 Закону, закупівлі здійснюються за такими принципами: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням.

Згідно з частиною 5 статті 41 Закону, істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:

1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;

2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії;

3) покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

4) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку;

6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування;

7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни;

8) зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті.

У абзаці 2 частини 3 ст. 6 ЦК України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Отже, Закон України "Про публічні закупівлі" встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме: за пунктом 2 частини 5 наведеної норми - у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю що надає сторонам право змінювати умови договору щодо збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку.

Суд зазначає, що будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.

Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19 зазначив, що метою регулювання, передбаченого статтею 41 Закону, а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10 % є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Отже, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10 %. Інше тлумачення відповідної норми Закону "Про державні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Верховний Суд зазначив, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Відповідно до листа Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27.10.2016 № 3302-06/34307-06 "Щодо зміни істотних умов договору про закупівлю" роз`яснено, що згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі. При цьому норма пункту 2 частини четвертої статті 36 Закону поширюється на договори про закупівлю, у разі якщо предметом закупівлі є товар. Разом з тим, виходячи зі змісту частини першої статті 653 ЦК України, у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов. Таким чином, у залежності від коливання ціни товару на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів в частині ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, сукупність яких може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладання договору про закупівлю та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі, і виконати свої зобов`язання відповідно до такого договору з урахуванням зазначених змін. Ураховуючи викладене, при кожному внесенні змін до договору про закупівлю у вищезазначеному випадку шляхом укладання додаткової угоди до договору, сторони договору зобов`язані належним чином виконувати умови такого договору з урахуванням змінених його умов кожного разу. Водночас внесення таких змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим.

У документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо.

Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі №924/1240/18 з подібних правовідносин вказав, що у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо.

Суд погоджується з висновками прокуратури, що довідка Харківської ТПП №202/21 від 29.01.2021 не відображає інформації про коливання ціни на електричну енергію, що склалося на момент підписання додаткової угоди №3 у порівнянні з ціною на дату підписання договору №455, тобто станом на 16.02.2021 або на момент звернення з листом про ініціювання угоди 04.02.2021. Крім того, як зазначено у самій довідці вона носить виключно фактографічно-інформаційний характер. Підставою для укладення додаткової угоди №4 від 19.02.2021 став лист TOB "Трістар Енергія" від 12.02.2021 № вих/166, в якому зазначено, що за 31 день січня 2021 року у порівнянні з 10 днями січня 2021 року відбулося значне зростання ціни електричної енергії на майданчику РДН (ринок "на добу на перед") по торговій зоні ОЕС України на 27,57 %. При цьому, будь-яка цінова довідка в обґрунтування необхідності підвищення ціни на електричну енергію до вказаного листа не додана, а містить лише особисте бачення відповідачем коливання цін на ринку електричної енергії. Підставою для укладення додаткової угоди №5 від 06.05.2021 стала надана листом ТОВ "Трістар Енергія" від 19.04.2021 № вих/365 інформація щодо необхідності збільшення ціни електричної енергії через набрання чинності постанови НКРЕКП №2353, якою змінено тариф на послуги з передачі електричної енергії для ПрАТ "НЕК Укренерго". Вказана постанова опублікована на сайті НКЕРКП 10.12.2020 та набрала чинності 01.01.2021. Також, 09.12.2020 було прийнято постанову №2377, якою встановлено з 01.01.2021 тарифи на послуги з розподілу електричної енергії для АТ "Сумиобленерго" для 2 класу напруги - 1226,67 гр/МВТ. Разом з тим, укладаючи договір №455 від 30.12.2020 відповідач визначив ціну за 1 кВт. год. (п. 5.1. договору) електричної енергії становить 2,421843720 грн. без ПДВ (2,906212464 грн. з ПДВ), включаючи тарифи, що діяли на момент укладення договору, тобто 30.12.2020. При цьому, ні в самому договорі ні в додатках до нього, TOB "Трістар Енергія" не зазначило розмір тарифів на передачу електричної енергії та її розподіл, що включено до ціни договору.

У подальшому у додатковій угоді №1 від 16.02.2021 сторони дійшли згоди викласти п. 5.1. договору в наступній редакції: ціна за 1 кВт.год. електричної енергії становить 2,421843720 грн. без ПДВ (2,906212464 грн. з ПДВ), що включає в себе тарифи на послуги з передачі та на послуги з розподілу електричної енергії. Тобто фактично, сторонами договору визначено додатковою угодою №1 включення до ціни за 1 кВт.год. електричної енергії тарифів на передачу електричної енергії та її розподіл станом, що діяли вже у 2021 році, а відтак повторне включення цих тарифів додатковою угодою №5 до договору є незаконним. За період з 16.02.2021 до дати укладання додаткової угоди № 5 тарифи на послуги з передачі та на послуги з розподілу електричної енергії не збільшувались. Ні в тендерній документації, ні в договорі про закупівлю, сторони окремо не виділяли вартість тарифу на передачу та розподіл електричної енергії. Визначена вартість за 1кВт.год. електричної енергії без ПДВ та ПДВ. Отже, внесення змін до договору у зв`язку зі змінами тарифів на постачання та розподіл електричної енергії не передбачено ні самим договором про закупівлю на Законом України "Про публічні закупівлі". Теж саме стосується й додаткових угод №8 від 27.09.2021 та №9 від 27.09.2021.

Таким чином, необхідність внесення зазначених змін ціни не можна вважати обґрунтованою та такою, що підтверджена документально.

З урахуванням викладеного, доводи відповідача у цій частині спростовується вищезазначеним.

Суд також зазначає, що укладення додаткових угод до договору щодо зміни ціни на товар за відсутності підстав для цього, визначених Законом, тим самим спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання договору. Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 3 Закону України "Про публічні закупівлі". Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.02.2020 у справі № 913/166/19.

Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма (ч. 4 ст. 36 Закону "Про публічні закупівлі") застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 04.08.2021 у справі №912/994/20 з подібних правовідносин виклав правову позицію про те, що перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення шляхом так званого "каскадного" укладення додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця (п. 57 постанови).

Верховний Суд у постанові від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18 наголосив, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та ст. 3 Закону "Про публічні закупівлі".

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи наведене, розглянувши матеріали та перевіривши обставини справи суд зазначає, що укладені додаткові угоди суперечать вимогам законодавства, зокрема, частині 5 статті 41 Закону "Про публічні закупівлі" та положенням статті 203 ЦК України, оскільки додатковими угодами № 3, 4, 5, 8, 9 підвищено ціну на електричну енергію на 34,93 %, у порівнянні з первинною ціною за договором.

При цьому, суд відхиляє твердження відповідача про те, що укладений між ТОВ "Трістар Енергія" та АТ "КБ "Глобус" договір про надання гарантії №22189/ЮГ-20 від 29.12.2020 на суму 965304,28 грн. підтверджує сумлінність з виконання усіх покладених на ТОВ "Трістар Енергія" обов`язків за договором постачання електричної енергії №455 від 30.12.2020, оскільки вказаний договір, у розрізі позовних вимог, ніяким чином не спростовує укладання спірних додаткових угод до договору закупівлі з порушенням наведених вище норм законодавства.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За приписами частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 2 ст. 2 ГПК України).

Згідно з ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Натомість згідно з ч. 1, 4 ст. 13 цього Кодексу судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 14 ГПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17 та від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

За приписами ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін проти України"). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Суд зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 918/519/17.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсними додаткові угоди №3 від 16.02.2021; №4 від 19.02.2021; №5 від 06.05.2021; №8 від 27.09.2021 та №9 від 27.09.2021 до договору постачання електричної енергії №455 від 30.12.2020.

Позовні вимоги в частині стягнення 2 093 919,55 грн. - залишити без розгляду.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трістар Енергія" (61057, м. Харків, вул. Чернишевська, 1, кв. 35, код ЄДРПОУ 35859031) на користь Сумської обласної прокуратури (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 33, код ЄДРПОУ 03527891) - 12 405,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Прокурор - Керівник окружної прокуратури міста Суми (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 79).

Перший позивач - Північно-східний офіс Держаудитслужби (61022, м. Харків, м. Свободи, 5, Держпром, 4 під., 10 пов., код ЄДРПОУ 40478572).

Другий позивач - Міністерство освіти і науки України (01135, м. Київ, пр. Перемоги, 10, код ЄДРПОУ 38621185).

Третій позивач - Сумський державний університет (40007, м. Суми, вул. Римського-Корсакова, 2, код ЄДРПОУ 05408289).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Трістар Енергія" (61057, м. Харків, вул. Чернишевська, 1, кв. 35, код ЄДРПОУ 35859031).

Повне рішення підписано 24 лютого 2023 року.

СуддяО.В. Погорелова