Рішення № 109200782, 01.02.2023, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/2620/22

пр. № 2/759/572/23

01 лютого 2023 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - П`ятничук І.В.,

за участю секретаря - Марус А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві, ОСОБА_2 , який є законним представником неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка є законним представником неповнолітнього ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_5 , яка є законним представником неповнолітнього ОСОБА_6 про визнання незаконним рішення та його скасування, усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_7 який діє в інтересах ОСОБА_1 14.02.2022 року звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві, ОСОБА_2 , який є законним представником неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка є законним представником неповнолітнього ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_5 , яка є законним представником неповнолітнього ОСОБА_6 про визнання незаконним рішення та його скасування, усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення, яким просить визнати незаконними та скасувати рішення, прийняте на підставі протоколу № 9 засідання комісії з житлово-побутової роботи Головного управління ДНСН України у м. Києві від 10.11.2020 року щодо надання в користування житлового приміщення (квартири) АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та членам його сім`ї: дружині ОСОБА_4 та неповнолітньому сину ОСОБА_3 , договір найму житлового приміщення (ліжко-міся) № 34/20 від 11.11.2020 року, а також інші документи щодо права володіння квартирою зазначеними особами; усунути перешкоди в користуванні житловим приміщенням (квартирою) АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та зняття їх з реєстрації, стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.

В обгрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що ОСОБА_1 є користувачем (наймачем) квартри (приміщення) АДРЕСА_1 згідно ордера № 131 виданого на підставі спільного рішення керівництва та протоколу засідання житлової комісії ГУ МНС України у м. Києві від 01.08.2008 року. За вказаною адресою зареєстрований він та ОСОБА_5 і неповнолітній ОСОБА_6 . Зазначив, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03.03.2020 року у справі № 759/14973/17 було задоволено позовну заяву ГУ ДСУ з надзвичайних ситуацій у м. Києві та визнано такими, що втртили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , яке постановою Київського апеляційного суду від 06.10.2020 року змінено в частині розподілу судових витрат, в іншій частині рішення залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 22.09.2021 року у справі № 759/14973/17 рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасовано, та постановлено нове рішення яким ГУ ДСУ з надзвичайних ситуацій у м. Києві було відмовлено. Вказав, що під час відкриття касаційного провадження Верховний Суд своєю ухвалою від 30.11.2020 року зупинив дію рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03.03.2020 року у справі № 759/14973/17, яке оскаржувалось. Як згодом стало відомо позивачу, що 16.11.2021 року на підставі протоколу № 9 засідання комісії з житлово-побутової роботи ГУ ДСНС у м. Києві від 10.11.2020 року належну позивачу та членам його сім`ї на праві користування квартиру було надано в користування іншій особі, а саме ОСОБА_2 та членам його сім`ї дружині ОСОБА_4 та неповнолтіньому сину ОСОБА_3 . Зазначив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в спрінй квартрі проживають на підставі договору найму житлового приміщення (ліжкомісця) від 11.11.2020 року. Вказав, що на даний момент позивач є єдиним законним користувачем квартри, проте не може реалізувати свої права, зокрема щодо володіння нею (титульного) та проживання в ній, оскільки в ній на даний час зареєстровані та мешкають ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зі своєю дитиною. На підставі викладеного а також керуючись ст.ст. 391, 397, 399 ЦК України просив задовольнити позовні вимоги.

Відповідно до ухвали Святошинського районного суду м.Києва від 21 лютого 2022 року було відкрито провадження у даній цивільній справі за правилами загального позовного провадження.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтрима, просив задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позові.

В судовому засіданні представник ГУ ДСУ з надзвичайних ситуацій у м. Києві Бондаренко М.М. заперечував проти задоволення позову, посилаючись на обставини викладені у поданому до суду 27.05.2022 року відзиві.

В судовому засіданні представик представник відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_4 - ОСОБА_8 заперечував проти задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на обстаавини викладені у поданому до суду 07.06.2022 року відзиві.

Представник Служби у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації в судове засідання не зявився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, подав до суду заяву, якою просить ухвалити рішення в інтересах дитини та розгляд справи провести за відсутності представника служби.

Інші учасники справи в судове засідання не зявились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, докази у їх сукупності, вивчивши фактичні обставини справи, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, відповідно до розпорядження Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації від 31.08.2008 року № 87 «Про затвердження реєстру житлових будинків, які використовуються під гуртожитки у Святошинському районі м. Києва», гуртожиток що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 перебуває на балансі Вісімнадцятої підпорядкованої державної пожежної частини Головного управління МНС України в м. Києві (а.с.8-9).

Протоколом № 7 засідання житлової комісії Головного упраіління МНС України в м. Києві від 01 серпня 2008 року було вирішено надати ОСОБА_1 начальнику відділу взаємлдії з органами державної влади управління організаційно-контрольної роботи та взаємодії з органами державної алди ГУ МНС України в м. Києві на сім`ю з 3-х осіб (а.с. 16).

На підставі спільного рішення керівництва та житлової комісії ГУ МНС України в м. Києві протоколу № 8 від 01 серпня 2008 року ОСОБА_1 було видано ордер на право зайняття з сім`єю 3 чоловік, а саме: ОСОБА_1 його дружину ОСОБА_9 та доньку ОСОБА_10 жилої площі в гуртожитку сімейного типу по АДРЕСА_1 (а.с. 18).

Відповідно до довідки з місця проживання сімї та прописки від 13.09.2017 року, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 його дружина ОСОБА_5 та їх син ОСОБА_6 (а.с. 24).

З матеріалів справи вбачається що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03.03.2020 року у справі № 759/14973/17 було задоволено позов ГУ ДСНС України в м. Києві, яким визнано ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням АДРЕСА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 06.10.2020 року, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 березня 2020 року змінено в частині розподілу судових витрат, в іншій частині рішення залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 30.11.2020 року було відкрито касаційне провадження у справі № 759/14973/17 та зупинено рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03.03.2020 року (а.с.21-22).

Постановою Верховного Суду від 22.09.2021 року по справі № 759/14973/17 рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03.03.2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 06.10.2020 року скасовано та в задоволенні позову ГУ ДСУ з надзвичайних ситуацій у м. Києві було відмовлено (а.с. 28-35).

Протоколом № 9 засідання комісії з житлово-побутової роботи Головного управління ДСНС України у м. Києві від 10.11.2020 року ОСОБА_2 капітану служби цивільного захисту для проживання разом з дружиною ОСОБА_4 та сином ОСОБА_3 було надано для проживання дкокімнате окреме ізольоване житлове приміщення з усіма зручностями № 10 в гуртожитку при 18-ДПРЧ Святошинського РУ ГУ ДСНС України у АДРЕСА_1 за умови укладення договору найму за вагомий внесок в розвиток 18-ДПРЧ Святошинського РУ ГУ (а.с. 23).

11.11.2020 року на підставі спільного рішення керівництва та житлової комісії ГУ ДСНС України у м. Києві протоколу № 9 від 10.11.2020 року ОСОБА_2 було видано ордер на право зайняття з сім`єю 3 чоловік, а саме: ОСОБА_2 , його дружину ОСОБА_4 та їх сина ОСОБА_3 жилої площі в гуртожитку сімейного типу по АДРЕСА_1 (а.с. 123).

11.11.2020 року між Головним управлінням Державної служби Укрїани з надзвичайних ситуацій у м. Києві в особі Головного управління Ватоліна А.Г. та ОСОБА_2 було укладено договір № 34/20 намйу житлового приміщення (ліжко-місця) на двокімнатне ізольоване жиле приміщення у гуртожитку АДРЕСА_1 при 18-ДПРЧ (а.с. 24-26).

Статтею 7 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно закону.

Відповідно до п. 10 Розділу І Положення про гуртожитки, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27 квітня 2015 року № 84 (в редакції, чинній на момент прийняття рішення), жила площа в гуртожитках не надається особам, які забезпечені житлом у тому самому населеному пункті, де зареєстровано гуртожиток.

Відповідно до ст. 52 ЖК УРСР, жилі приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної у місті, селищної, сільської Ради народних депутатів.

Згідно із статтею 61 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Статтями 127-129 ЖК УРСР, передбачено, що для проживання робітників у період роботи можуть використовуватися гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної в місті Ради народних депутатів.

Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства та відповідного профспілкового комітету. На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Ордер на жиле приміщення видається громадянинові на вільне жиле приміщення на підставі рішення виконавчого комітету районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду (ст. 58 ЖК УРСР).

Ордер на жиле приміщення може бути визнаний недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян і організації на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.

Відповідно до ст. 130 ЖК УРСР, порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Особливості користування жилою площею в гуртожитку, який підлягає передачі у власність територіальної громади, визначаються законом.

Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 № 9 „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" визначено, що при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст. 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Згідно зі статтею 58 ЖК УРСР, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Відповідно до п. 10 Розділу II Примірного положення про гуртожитки, що затверджено постановою Ради Міністрів Української PCP № 208 від 03.06.1986, визначено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер (додаток), який єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

В п. 22 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.04.1985 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» вказано наступне: вирішуючи спори про виселення з гуртожитків, судам слід з`ясовувати, чи є гуртожитком приміщення, яке займає відповідач. Для цього, зокрема, необхідно витребувати дані про те, чи перебуває будинок, в якому розміщено таке приміщення, у віданні позивача; чи побудований він як гуртожиток або спеціально для нього переобладнаний; чи є дозвіл санепідстанції на його заселення як гуртожитку; чи зареєстрований він як гуртожиток у виконкомі районної, міської, районної в місті Ради; чи видавався відповідно до Положення про гуртожиток ордер на зайняття жилої площі в гуртожитку; чи укомплектований будинок (жиле приміщення) меблями, спеціальним устаткуванням, інвентарем, культурно-побутовими предметами, необхідними для проживання, занять і відпочинку громадян, чи є штати для обслуговування гуртожитку, як оплачується проживання.

Абзац 2 пункту 39 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 №470, встановлює, що адміністрації та профспілковому комітету підприємства, установи, організації за згодою ради трудового колективу дозволяється позачергово виділяти житло окремим висококваліфікованим спеціалістам та іншим працівникам з урахуванням їх трудового внеску.

Отже, вищезазначеною нормою права передбачено виключення із загального правила надання жилих приміщень.

Слід зазначити, що видаючи ордер на ім`я ОСОБА_2 . ГУ ДСУ з надзвичайних ситуацій у м. Києві діяло у спосіб та в межах, визначених законодавством України.

Відносно посилання позивача на те, що кімната не була вільною і це є підставою для скасування рішення прийного на підставі протоколу № 9 від 10.11.2020 року, договору найму житлового приміщення (ліжко-місця) № 34/20 від 11.11.2020 року слід зазначити наступне.

Ордер на жиле приміщення з огляду на його видачу на зайняте жиле приміщення може бути визнано недійсним лише у випадку, якщо особа, яка фактично проживає у приміщенні, зайняла його на законних підставах.

Встановлено, що законним правом на проживання у спірній кімнаті гуртожитку, наділений лише ОСОБА_2 .

Ордер виданий на жиле приміщення, яке на час видачі було вільне.

Тому, видача ордеру ОСОБА_2 не порушує прав ОСОБА_1 , оскільки останній на момент видачі ордеру не був законним користувачем даної житлової площі.

Посилання позивача на ту обставину, що кімната на момент видачі ордеру ОСОБА_2 не була фактично вільною, що є підставою для скасування рішення прийного на підставі протоколу № 9 від 10.11.2020 року, договору найму житлового приміщення (ліжко-місця) № 34/20 від 11.11.2020 року та не ґрунтується на вимогах закону.

Крім того, відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Негаторним є позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння (ст. 391 ЦК України).

Негаторний позов пред`являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпорядження ним. Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Для подання такого позову не вимагається, щоб перешкоди до здійснення права користування та розпорядження майном були результатом винних дій відповідача чи спричиняли позивачу збитки. Достатньо, щоб такі дії хоча б і не позбавляли власника володіння майном, але об`єктивно порушували його права і були протиправними. Як і віндикаційний, негаторний позов є речово-правовим і може застосовуватися лише у випадку відсутності між позивачем і відповідачем зобов`язальних відносин та бути поданим щодо індивідуально-визначеного майна.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від учинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямовано на усунення порушень прав власника, не пов`язаних із позбавленням його володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. № 653/1096/16).

Зважаючи, що Головне управління є титульним володільцем спірної кімнати, а позивачем не наданого жодного доказу щодо того, що він має право володіти спірним житлом, у позивача відсутні правові підстави звертатись до суду з негаториним позовом.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Відповідно до ч. 1 ст.118 ЖК УРСР, службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.

Одна з особливостей найму житла полягає, зокрема, у тому, що наймач має право тимчасового володіння (detentio) ним. Право володіння (possessio) житлом залишається в його власника, який не втрачає це право навіть тоді, коли інша особа використовує таке майно протиправно.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 124 ЖК УРСР, робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Навіть якщо власник службового житла не висловив вимогу звільнити це житло, проживання у ньому після припинення трудових правовідносин з роботодавцем не свідчить про законність його використання особою, якій воно було надане на час існування вказаних правовідносин ( Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц).

А тому, позовні вимоги в частині визнання незаконними та скасування рішення, прийняте на підставі протоколу № 9 засідання комісії з житлово-побутової роботи Головного управління ДНСН України у м. Києві від 10.11.2020 року щодо надання в користування житлового приміщення (квартири) АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та членам його сім`ї: дружині ОСОБА_4 та неповнолітньому сину ОСОБА_3 , договір найму житлового приміщення (ліжко-міся) № 34/20 від 11.11.2020 року, а також інші документи щодо права володіння квартирою зазначеними особами не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням (квартрою) АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та зняття їх з реєстрації то судом встановлено наступне.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У частині четвертій статті 9 ЖК УРСР також визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

За змістом статті 58 ЖК УРСР єдиною підставою для вселення в жиле приміщення є ордер, який у будинках державного та громадського фонду видається на підставі рішення виконавчого комітету органу місцевого самоврядування на вільне жиле приміщення.

Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК УРСР).

Відповідно до частини третьої статті 116 ЖК УРСР осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Відповідно до статті 8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

"Житло" має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення "житлом", яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (рішення Європейського суду з прав людини від 05 липня 2012 року у справі Globa v. Ukraine ("Глоба проти України"), № 15729/07, § 37).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (рішення Європейського суду з прав людини від 02 грудня 2010 року у справі Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine ("Кривіцька та Кривіцький проти України", № 30856/03, § 41, 44).

Виселення особи з житла без надання іншого жилого приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті. Принцип пропорційності у розумінні Європейського суду з прав людини полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети. Навіть якщо законне право на зайняття жилого приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування у судовому рішенні фактичних підстав застосування приписів законодавства, навіть якщо формальні вимоги були дотримані, може серед інших чинників братися до уваги при вирішенні питання про те, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Статтею 4 ЖК УРСР передбачено, що жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.

Згідно зі статтею 6 ЖК УРСР жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.

Управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником (стаття 18 ЖК УРСР).

Частиною третьою статті 116 ЖК УРСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Верховний Суд у постанові від 31 березня 2020 року у справі № 630/588/17 (провадження № 61-40350св18) зробив висновок, що самоуправними визнаються дії, що свідчать про заняття житлового приміщення особою, яка усвідомлювала, що права на це вона не мала, або зайняла помешкання після відмови відповідного органу в його наданні. Вселення громадян у житлове приміщення не на підставі ордера, а на підставі іншого адміністративного акту (наприклад, письмового дозволу відповідної посадової особи) або рішення некомпетентного органу і таке інше не є самоуправним вселенням. Якщо ж особа зайняла житлове приміщення без ордера, але на підставі якогось дозволу, така особа не може вважатися такою, що самоуправно зайняла житлове приміщення.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи, що ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 вселились у житлове приміщення № 10 гуртожитку сімейного типу по АДРЕСА_1 на підставі ордера на законних підставах, а тому позовні вимоги в частині усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням (квартрою) АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та зняття їх з реєстрації не підлягають задоволенню.

Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, оскільки у задоволенні позовних вимог позивача відмовлено повністю, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись, ст. 76-82, 141, 258, 259, 264, 265, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві, ОСОБА_2 , який є законним представником неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка є законним представником неповнолітнього ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_5 , яка є законним представником неповнолітнього ОСОБА_6 про визнання незаконним рішення та його скасування, усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: І.В. П`ятничук