Рішення № 10919595, 20.08.2010, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" серпня 2010 р. Справа № 15/117/10

           м. Миколаїв

За позовом: Приватного сільськогосподарського підприємства “Зорі Бугу”, 55241, Миколаївська область, Первомайський район, с. Брід, вул. Центральна, буд. 77; адреса для листування: 54001, м. Миколаїв, вул. Садова, 1, оф.206;

До відповідача: Довгопристанської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, 55240, Миколаївська область, Первомайський район. с. Довга Пристань, вул. Сави Крижанівського, буд. 50;

про: визнання угод удаваними та недійсними, стягнення грошових коштів.

                                                             Суддя Ржепецький В.О.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача: Науменко І.В. довіреність № 23 від 23.10.2010р.

Від відповідача: не з’явився.

Представники сторін в судове засідання, призначене на 17.08.2010р. з’явились. В судовому засіданні оголошено перерву до 20.08.2010р.

20.08.2010р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

          Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, господарський суд –

в с т а н о в и в:

16.07.2010р. Приватне сільськогосподарське підприємство “Зорі Бугу” звернулось в господарський суд Миколаївської області з позовом до Довгопристанської сільської ради Первомайського району Миколаївської області про визнання угод №1 та №2, укладених між сторонами у справі 28.11.2007р. удаваними та недійсними, стягнення грошових коштів в розмірі 8751, 92грн.

Відповідачем позов не визнано, з посиланням на те, що зазначені угоди укладались за фактом користування відповідачем земельними ділянками до моменту оформлення правовстановлюючих документів та укладення відповідних договорів про оренду землі.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив наступне.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

28.11.2007р. між сторонами у справі укладено угоди №1 та №2 про відшкодування збитків від неотримання коштів Довгопристанською сільською радою за фактичне землекористування суб’єктом підприємницької діяльності.

В п. 1 наведених угод зазначено, що користувач ПСП «Зорі Бугу»користується земельною ділянкою та зобов’язується сплатити на розрахунковий рахунок місцевого бюджету кошти за період фактичного землекористування до оформлення правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою.

З наведеного витікає, що укладеними між сторонами угодами визначено зобов’язання відповідача надати позивачеві земельні ділянки, а позивача –сплатити за користування ними певну суму коштів.

Таким чином, предмет оскаржуваних угод є тотожнім предмету договору оренди земельної ділянки, визначеного, зокрема, ст. 792 ЦК України, ст. 13 Закону України «Про оренду землі».

Так, відповідно до ст. 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Зазначене свідчить про те, що оскаржувані угоди, укладено сторонами з метою приховання іншого правочину, на виконання умов якого фактично були спрямовані їхні зусилля, а саме –договору оренди земельних ділянок.

Згідно із ч. 1 ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними, за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Таким чином, при вирішенні спору в цій справі, пов’язаного з визнанням оскаржуваних угод недійсними, належить застосовувати норми чинного законодавства, яким врегульовано порядок укладення, істотні умови, умови набрання чинності тощо стосовно договору оренди землі, зокрема, відповідні положення Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі».

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч. 2 зазначеної статті, відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Як видно з матеріалів справи оскаржуваний договір не містить умов, віднесених законом до істотних, зокрема, умов стосовно: використання та цільового призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умов збереження стану об'єкта оренди; умов і строків передачі земельної ділянки орендарю; умов повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умов передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Крім того, відповідно до п. 6 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», істотною умовою договору оренди землі є умова стосовно строків передачі земельної ділянки орендарю.

Відповідно до ч. 1 ст. 251, ч. 1 ст. 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

В той же час оскаржуваний договір умов щодо строку у розумінні ст. 252 ЦК України, не містить.

Також, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», в договір оренди має бути визначено об’єкт оренди, а саме - місце розташування та розмір земельної ділянки.

Зазначені в п 1 оскаржуваних угод відомості об’єкт оренди на думку суду не відповідають визначенню предмету договору найму (оренди), встановленому ст. 760 ЦК України, відповідно до якої, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ), оскільки не дозволяють вирізнити дану земельну ділянку з поміж інших земельних ділянок.

Згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 3 ст. 215 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З огляду на наведене, з урахуванням положень ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», суд дійшов висновку про задоволення позову в частині визнання угод №1 та №2 від 28.11.2007р. недійсними.

Разом з тим, позов в частині стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 8751, 92грн. задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому частиною другою та третьою наведеної статті встановлено, що судовий захист права здійснюється у спосіб, визначений чинним законодавством або договором.

З наведеного витікає, що позовна вимога, спрямована на захист певного права або інтересу, має відповідати способу захисту, визначеному законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правовий аналіз зазначеної норми дозволяє дійти висновку про те, що позовна вимога, яка витікає із підстав застосування наслідків недійсності правочину має полягати у зобов’язанні сторони недійсного правочину повернути або відшкодувати вартість отриманого. В той час як позивачем у справі без належного правового обґрунтування предметом позову в цій частині визначено стягнення коштів, що, враховуючи наведене, встановленому законом способу захисту не відповідає.

При цьому суд враховує, що позивач до початку розгляду господарським судом справи по суті не скористався своїм правом, визначеним ч. 4 ст. 22 ГПК України, на зміну предмету або підстав позову, внаслідок чого господарський суд не вбачає підстав для виходу за межі позовних вимог в цій частині.

Зважаючи на наведене, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Визнати угоди №1 та №2, укладені 28.11.2007р. між Приватним сільськогосподарським підприємством “Зорі Бугу” (55241, Миколаївська область, Первомайський район, с. Брід, вул. Центральна, буд. 77) та Довгопристанською сільською радою Первомайського району Миколаївської області (55240, Миколаївська область, Первомайський район. с. Довга Пристань, вул. Сави Крижанівського, буд. 50) –недійсними.

3.          Стягнути з Довгопристанської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (55240, Миколаївська область, Первомайський район. с. Довга Пристань, вул. Сави Крижанівського, буд. 50, код 04377210) на користь Приватного сільськогосподарського підприємства “Зорі Бугу” (55241, Миколаївська область, Первомайський район, с. Брід, вул. Центральна, буд. 77, код 20905602) 170,00грн. держмита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.          В решті позову відмовити.

5.           Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 93 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення –з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу.

Суддя                                                   В.О.Ржепецький

Суддя В.О.Ржепецький