Рішення № 109193017, 21.02.2023, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/4499/21

Провадження № 2/487/256/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2023 року Заводський районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді Афоніної С.М., за участю секретаря судового засідання Горохівського О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Святошинська районна у м. Києві державна адміністрації про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та визначення місця проживання дитини, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі частки з усіх видів заробітку, починаючи з дня подачі позову та до досягнення дитиною повноліття та визначення місця проживання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір`ю.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що вона з 03.02.2012 перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в шлюбі у них народилась дитина дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 2014 року, коли їхня родина фактично розпалась, через вживання відповідачем алкогольних напоїв та наркотичних засобів, дитина проживає до теперішнього часу з нею, батько дитини не надає матеріальної допомоги на утримання дочки. Вважає, що проживання дитини разом із матір`ю буде відповідати найкращим інтересам дитини.

Ухвалою від 07.07.2021 відкрите провадження у справі.

10.09.2021 ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3 , третьої особи Служби у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради про визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із батьком та стягнення аліментів на його користь на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з дня звернення до суду та до досягнення дитиною повноліття.

29.09.2021 представником ОСОБА_2 подано заява про вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою від 05.10.2021 в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

19.10.2021 представником ОСОБА_2 подано заява про вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою від 21.10.2021 прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 , об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_3 , визначено про розгляд справи за правилами загального провадження та призначене підготовче судове засідання, за клопотанням сторін витребувані докази у справі, замінено третю особу у первісному позові ОСОБА_3 з органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради на Святошинську району у м. Києві державної адміністрації та відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову .

02.11.2021 представником ОСОБА_3 подано відзив на зустрічну позовну заяву.

15.12.2021 і 09.02.2022 до суду надано висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визначення місця проживання дитини.

09.02.2022 до суду надано висновок Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини.

Ухвалою від 21.02.2023 за заявою представника ОСОБА_2 адвоката Вдовиченко І.С. зустрічну позовну заяву Юхти до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини залишено без розгляду.

21.02.2023 позивач ОСОБА_5 надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала, просила про їх задоволення. Надала до суду копію свідоцтва про шлюб від 18.06.2022 про реєстрацію шлюбу та зміну нею прізвища на ОСОБА_6 .

21.02.2023 представник позивача адвокат Труба К. Б. подала до суду заяву про розгляд справи у за її відсутності, позовні вимоги підтримала, просила про їх задоволення.

21.02.2023 представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Вдовиченко І.С. надала до суду заяву про розгляд справи за відсутності її та ОСОБА_2 , не заперечували проти задоволення позовних вимог.

Представники третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем; ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому ст. 206 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 206 ч. 4 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Виходячи з наведеного, враховуючи визнання відповідачем ОСОБА_2 позовних вимог в повному обсязі, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити в підготовчому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного:

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 (прізвище ОСОБА_7 змінено на підставі свідоцтва про шлюб, виданого 18.06.2022 Печерським відділом державної реєстрації актів цивільного стану м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) актовий запис №747 від 18.06.2022) та відповідач ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбу з 03.02.2012, в шлюбі у сторін народилась дитина дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Родина ОСОБА_8 проживала до 2014 року в м. Миколаєві, де народилась ОСОБА_9 , за адресою АДРЕСА_1 , в квартирі батьків відповідача.

В 2014 році позивач виїхала на заробітки до Китаю, дитина залишилась проживати родині батька ОСОБА_2 та його батьків, відвідувала дошкільний заклад та в подальшому спеціалізовану школу з поглибленим вивченням англійської мови.

Позивач, протягом трьох років роботи за межами України, підтримувала зв`язок з дитиною, перераховували грошові кошти ОСОБА_3 (бабусі дитини) на утримання дитини, разом з дитиною позивач двічі відпочивали за кордоном.

В 2019 році позивач повернулась проживати в м. Миколаїв, де орендувала квартиру АДРЕСА_2 . Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 25.11.2019 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було розірвано.

В серні 2021 року, позивачка змінила місце проживання дитини, переїхавши до м. Києва, де проживають в орендованій квартирі по АДРЕСА_3 , де для дитини створені усі необхідні умови, дитина забезпечена всім необхідним для повноцінного розвитку та виховання, відповідно до акту обстеження умов проживання від 05.11.2021 служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації. ОСОБА_10 продовжила навчання у спеціалізованої школі №200 Святошинського району м. Києва, крім того, дитина відвідує курси англійської мови, басейн, художню шкоду.

Відповідно до ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до п.1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України № 789-ХII від 27 грудня 1991 року у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно положень ст. 9 зазначеної Конвенції, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Положеннями ч.1 та ч.2 ст. 27 Конвенції визначено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із ст. ст. 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні в справі «М.С. проти України» від 11.07.2017 року Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання проте, що найкраще відповідає інтересам дитини, у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому, Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що є неблагонадійним. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків.

Саме з урахуванням зазначених принципів ЄСПЛ здійснював оцінку того, чи національні суди вжили всіх заходів для визначення найкращих інтересів дитини у цій справі та визначили її місце проживання з дотриманням вимог статті 8 Конвенції

Згідно ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права і обов`язки щодо дитини.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

За частинами першою, другою статті 161 цього Кодексу якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Аналіз наведених норм права, зокрема практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що за місцем проживання кожного із батьків створені належні матеріально-побутові умови проживання для дитини.

Позивачкою надані докази на підтвердження отримання нею доходів від заняття підприємницькою діяльністю, позивач на наркологічному та психіатричному обліку в КНП «Миколаївський обласний центр психічного здоров`я» Миколаївської обласної ради не перебуває.

Святошинською районною в м. Києві державною адміністрацією, як органом опіки та піклування, надано висновок від 24.12.2022 за №107-40/7521 щодо визначення місця проживання, враховуючи рекомендації комісії з питань захисту прав дитини, з урахуванням думки ОСОБА_4 , рекомендують визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_11 .

Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв`язку, взявши до уваги висновок органу опіки та піклування, яким рекомендовано визначити місце проживання дитини з матір`ю, створення останньою належних умов для проживання, виховання та забезпечення дитини, враховуючи визнання відповідачем позову щодо визначення місця проживання дитини разом із матір`ю, а також виходячи в першу чергу з інтересів дитини, суд приходить до переконання про наявність підстав для визначення місця проживання дитини з матір`ю, у зв`язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Проте, суд звертає увагу, що в даній справі мова не йде про розлучення батька з дитиною, батько не має бути обмежений у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у її вихованні. Більше того, виходячи з положень ст.ст.157,181 СК України той з батьків хто проживає окремо зобов`язаний так само брати учать у вихованні та утриманні дитини, як і той хто проживає з дитиною, останній до того ж не має права перешкоджати у такому спілкуванні. А отже батько не позбавляється можливості спілкування з дитиною та участі у її вихованні та утримання.

Що стосується вимоги про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, суд приходить до наступного:

Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до Конвенції ООН про права дітей від 20.11.1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 р. № 789-XІІ) дитина, з огляду на її фізичну й розумову незрілість вимагає спеціального захисту й турботи, включаючи належний правовий захист, як до так і після народження.

Обов`язок батьків щодо утримання своєї дитини, передбачений ч.2 ст.51 Конституції України є одним з головних конституційних обов`язків. Такий обов`язок послідовно визначений в сімейному законодавстві.

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч.1 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

Суд враховує, що малолітня ОСОБА_4 проживає разом із матір`ю та знаходиться на її утриманні, матеріальна допомога на утримання дитини з боку відповідача добровільно не надається.

Способи виконання обов`язку утримувати дитину в досудовому порядку сторони не домовилися, нотаріальних договорів не укладали.

Згідно ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до положень ст. 183 СК України розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно ч.1 ст. 191 СК України аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст.182 СК України та п.17 Постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

При визначенні розміру аліментів з ОСОБА_2 , суд враховує, що відповідач є особою працездатного віку, тому має об`єктивну можливість виплачувати аліменти, а також матеріальний, сімейний стан відповідача, відсутність інших утриманців, будь-яких доказів, які б це спростовували, відповідачем не надано, тому суд вважає можливим, враховуючи визнання відповідачем позовних вимог, стягнути аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позовної заяви 02.07.2021, відповідно до ч.1 ст. 191 СК України і до повноліття дитини.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, оскільки при подачі позову до суду позивач звільнена від сплати судового збору в частині стягнення аліментів, з відповідача підлягає стягненню на користь держави судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 грн. Крім того, з відповідач на користь позивач підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 грн.

Згідно ч.1 ст. 430 ЦПК України рішення суду в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню - у межах суми платежу за один місяць.

Керуючись ст.ст. 76, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Святошинська районна у м. Києві державна адміністрації про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та визначення місця проживання дитини - задовольнити.

Визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 02.07.2021 і до досягнення дитиною повноліття.

Допустити негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць щодо стягнення аліментів на утримання дитини.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір в дохід держави у розмірі 908 грн. та на користь ОСОБА_1 у розмірі 908 грн.

Рішення набирає законної сили через 30 днів після його проголошення та може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду в строк і порядок, встановлений ст.ст. 354, 355 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Третя особа: Святошинська районна у м. Києві державна адміністрація, ЄДРПОУ 37395418, місце знаходження за адресою: м. Київ пр. Перемоги, 97.

Суддя: С.М. Афоніна

Повний текст рішення складено 24.02.2023.