Рішення № 10919129, 19.08.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.08.10                                                                                 Справа № 10/226пд

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Формат –18", м. Луганськ

до 1. Відділу реклами Луганської міської ради, м. Луганськ

2. Управління архітектури та містобудування Луганської міської ради, м. Луганськ

про визнання договору недійсним

Судова колегія у складі головуючого Мінської Т.М.,

суддів Москаленко М.О., Васильченко Т.В.

представники сторін:

від позивача - Маліборська К.О., довіреність № б/н від 11.01.2009;

від 1-го відповідача - Жифарський Є.С., головний спеціаліст-юрисконсульт, довіреність № 01-16/1803 від 08.12.2009;

від 2-го відповідача - представник не прибув.

Відповідно до ст. 77 ГПК України у судовому засіданні 18.08.2010 оголошено перерву до 19.08.2010.

2-им відповідачем надано клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Справа слухалась одноособово суддею Мінською Т.М. 08.12.2009р. розпорядженням заступника голови господарського суду - в.о. голови суду для розгляду справи призначена колегія у складі - головуючого Мінської Т.М., суддів Москаленко М.О., Фонової О.С.

У зв’язку з хворобою судді Фонової О.С. здійснено заміну у складі колегії 09.08.2010 і введено до складу колегії іншого суддю –Васильченко Т.В.

          Суть спору: позивачем заявлено вимогу про визнання повністю недійсним Договору № 321 тимчасового користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, укладений 01.09.2006 між ТОВ "Формат-18" та Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради.

          Відділ реклами проти позову заперечує та просить відмовити у його задоволенні з підстав наведених у відзиві на позов від 28.12.2009 № 01-16/1839.

          Управління архітектури та містобудування Луганської міської ради просить розглядати справу без участі повноважного представника.

          Дослідивши матеріали справи, додатково надані документи, заслухавши представників сторін, суд

в с т а н о в и в:

Між Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради та ТОВ "Формат –18" укладено договір № 321 від 01.09.2006, за яким позивачу надано у тимчасове платне користування місця розташування спеціальних рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська.

Відповідно до п. 5.1. договору він діє з 01.09.2006 до 03.04.2011.

Згідно акту приймання –передачі від 01.09.2006 Управління архітектури та містобудування Луганської міської ради передав, а ТОВ "Формат –18" прийняв місця для розташування на них спеціальних конструкцій, що визначені в рішенні виконавчого комітету Луганської міської ради.

Пунктом 2.1. даного договору визначено, що розмір плати за всі надані у користування місця, визначається відповідно до Порядку плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, затвердженого рішенням виконавчого комітету Луганської міської Ради від 12.07.2006 № 147, і складає 979 грн. 20 коп., в тому числі ПДВ (розрахунок плати додається).

Договором від 20.02.2007 відступлення права вимоги (цесії), укладеним між Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради (Цедент) та Відділом реклами Луганської міської ради (Цесіонарій), Цедент відступив Цесіонарію, а останній набув право вимоги і став кредитором за усіма договорами тимчасового користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, укладеними між Цедентом та суб'єктами підприємницької діяльності, яким видано дозволи на розміщення реклами. Моментом переходу права вимоги Цедента до Цесіонарія сторони вказаного договору визначили дату укладення договору цесії (пункт 3 договору цесії).

Постановою господарського суду Луганської області від 23.01.2007 справі №16/637н-ад визнане протиправним і скасоване рішення виконавчого комітету Луганської міської ради № 147 від 12.07.2006 “Про порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів у комунальній власності територіальної громади м. Луганська”.

Зазначена постанова залишена без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 12.04.2007 та набрала законної сили.

Позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на ст. ст. 203, 215, 216, 217 Цивільного кодексу України (надалі –ЦК України), а також ст. 207 Господарського кодексу України (надалі –ГК України) і вважає, що підставою визнання недійсною цієї угоди є відсутність відповідної компетенції відповідача на укладення оспорюваного договору, оскільки п. 6 і 7 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 №2067, визначено перелік послуг, які можуть надаватися робочим органом, яким є відповідач, і укладення відповідних договорів не передбачено цим переліком.

16.08.2010 позивачем надано заяву про зміну підстав позову, зокрема позивач доповнює підстави позову посиланням на невідповідність вимогам чинного законодавства рішення виконавчого комітету Луганської міської ради № 147 від 12.07.2006, на підставі якого було укладено спірний договір. Рішенням господарського суду Луганської області від 23.01.2007 у справі № 16/637н-ад, яке набрало законної сили, рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 12.07.2006 № 147 визнано протиправним та скасовано.

Дана заява прийнята судом, оскільки провадження по даній справі було порушено до набрання чинності законом України № 2453-VI від 07.07.2010, яким внесено зміни до ст. 22 ГПК України щодо права позивача змінити предмет і підставу позову.

І –ий відповідач на обґрунтування своїх заперечень проти позову зазначає:

Можливість визначення змісту договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечить законодавству, передбачена ст. 179 ГК України, ст.ст. 627, 628, 632 ЦК України.

Договір укладено на підставі Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 №2067. Сторонами при укладенні договору погоджені всі істотні умови договору.

Позивач користувався місцями розташування рекламних засобів.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою ст. 203 ЦК України, а договір укладений належним чином відповідно до вимог законодавства, на виконання типових правил, що діяли на момент укладення цієї угоди, та Постанови Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003р., рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 30.06.2004р. № 21/25.

Також відповідач стверджує, що при укладенні спірного договору діяв в межах компетенції на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про рекламу», Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 №2067, Правил розміщення зовнішньої реклами на території м. Луганська, затверджених рішенням виконавчого комітету Луганської міської ради від 21.06.2004р. № 205/29, та рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 30.06.2004р. № 21/25.

Дослідивши всі обставини справи суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з огляду на наступне:

Правовідносини сторін регулюються Законом України „Про рекламу”, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 №2067 „Про затвердження типових правил розміщення зовнішньої реклами”, нормами Цивільного та Господарського кодексів України.

Закон України „Про рекламу” визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва та споживання реклами.

Статтею 16 вищевказаного Закону передбачено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Типові правила розміщення зовнішньої реклами затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003.

Питання щодо компетенції відповідача на укладення договору № 321 тимчасового користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, який укладений 01.09.2006 між ТОВ "Формат-18" та Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради, вирішується на підставі норм Цивільного та Господарського кодексів України і Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про рекламу», Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 №2067, та рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 30.06.2004р. № 21/25.

Відповідно до ст. 23 ч. 2 ГК України відносини органів місцевого самоврядування з суб’єктами господарювання у випадках, передбачених законом можуть здійснюватися на договірних засадах.

Отже, ІІ –ий відповідач при укладенні спірного договору діяв в межах компетенції.

Щодо посилання позивача на скасування акту органу місцевого самоврядування, яким визначено розмір плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів.

Стаття 648 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору, укладеного на підставі правового акту органу державної влади, органу місцевого самоврядування, обов’язкового для сторін договору, має відповідати цьому акту.

Аналогічне викладене і в п.3 ст.184 Господарського кодексу України. Пункт 4 ст.179 Господарського кодексу України визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, а п.7 цієї статті визначає, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Ст. 632 ЦК України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Пунктами 3 та 32 «Типових правил розміщення зовнішньої реклами», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.03. №2067 встановлено, що зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами міських рад відповідно до цих правил і плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування. В Договорі мається безпосередньо посилання на конкретний акт органу місцевого самоврядування, на підставі якого встановлено ціну - рішення виконавчого комітету Луганської міської ради № 147 від 12.07.2006 “Про порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів у комунальній власності територіальної громади м. Луганська”.

При визнанні протиправним та скасуванні правового акту оцінка його законності здійснюється судом станом на день прийняття такого акту.

Тому, слід вважати, що такий акт не відповідав законодавству з моменту його прийняття.

При винесенні Постанови по справі №16/637н-ад Господарським судом Луганської області судом встановлено, що рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 12 липня 2007 року за № 147 прийнято з порушенням вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003 (а саме п. 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року N 2067).

Таким чином, при укладенні спірного Договору (п. 2.1.) було порушено вимоги вказаної Постанови Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003.

За таких обставин положення Договору по визначенню розміру плати на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування (п. 2.1) суперечать чинному законодавству та підлягають визнанню недійсними. Без наявності такої істотної умови договору, як ціна, він не міг бути укладений. Отже, відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність цієї частини договору тягне недійсність всього Договору.

Але частиною третьою статті 207 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Зі змісту договору випливає те, що цей договір може визнаватися недійсним і припинятися лише на майбутнє, оскільки фактичне користування місцями для розміщення спеціальних (рекламних) конструкцій на підставі договору унеможливлює проведення двосторонньої реституції після визнання його недійсним, оскільки використання майна (місць для розміщення спеціальних конструкцій) - "річ" безповоротна, і відновити сторони у первісному становищі неможливо.

Таку правову позицію викладено й у постанові Верховного Суду України від 13.01.2004 у справі № 7/85/4/68-81 та в підпункті 3.2 пункту 3 роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із визнанням угод недійсними".

Таким чином, позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на другого відповідача у справі (враховуючи виникнення спору через укладення угоди внаслідок неправильних дій другого відповідача).

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним Договір № 321 тимчасового користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, укладений 01.09.2006 між ТОВ "Формат-18" та Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради, на майбутнє.

3. Стягнути з Управління архітектури та містобудування Луганської міської ради, м. Луганськ, вул. Коцюбинського, б. 14, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 26130094, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Формат –18", м. Луганськ, вул. К.Маркса, 42, державне мито у сумі –85 грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 грн. , видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне рішення підписано 25.08.2010.

Головуючий суддя           Т.М.Мінська

Суддя М.О.Москаленко

Суддя Т.В.Васильченко