Рішення № 109188211, 24.02.2023, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/8324/22

Провадження № 2/369/1823/23

РІШЕННЯ

Іменем України

24.02.2023 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

секретаря Смушко К.В., Соловюк В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

У вересні 2022 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що з метою отримання банківських послуг 30 серпня 2010 року ОСОБА_2 підписав відповідну заяву. Підписанням цієї заяви ОСОБА_2 підтвердив свою згоду на те, що дана заяву та «Умови та правила надання банківських послуг», «Тарифи», що містяться на банківському сайті www.privatbank.ua складає Договір про надання банківських послуг. Також своєю заявою ОСОБА_2 підтвердив факт повного інформування про умови кредитування в АБ КБ «Приватбанк», які були надані йому в письмовій формі для ознайомлення. Укладений між ними договір є змішаним договором, до якого застосовуються норми і для кредитного договору, і для банківського договору. У порушення умов укладеного договору та чинного законодавства, боржник ОСОБА_2 не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, тому станом на 05 лютого 2020 року мав заборгованість в розмірі 11671,61 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту 11671,61 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Спадкоємцем до майна померлого є спадкоємець, який постійно проживав разом з померлим, - відповідачка по справі ОСОБА_1 , що підтверджується копіями паспортів про місце реєстрації. Відповідачка у встановлений строк від спадщини не відмовилась. Свою претензію як кредитора ними було направлено 30 червня 2021 року до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори.

Просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АБ КБ «Приватбанк» заборгованість в розмірі 11671,61 грн.; судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 вересня 2022 року відкрито провадження та розгляд справи призначено в загальному позовному провадженні.

19 жовтня 2022 року до суду надійшла копія спадкової справи до майна померлого ОСОБА_2 №161/2020 від Боярської державної нотаріальної контори.

19 жовтня 2022 року до суду надійшов відзив на позов. Не погоджуючись з позовом, представник відповідач вказав, що спадкоємці зобов`язані задоволити вимоги кредитора в межах вартості спадкового майна. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця та у неї відсутній обов`язок задовольняти вимоги кредитора померлої особи. ОСОБА_1 до нотаріуса не зверталась, спадщину не приймала. Тому вимоги банку задоволенню не підлягають.

Зазначила також, що з розрахунку заборгованості вбачається, що починаючи з лютого 2020 року жодних платежів не відбувалось. Про причини банк мав можливість дізнатись вчасно і ОСОБА_1 надала копію свідоцтва про смерть до відділення банку ще в березні 2020 року. Тому позивач пропустив строки пред`явлення вимоги як кредитор. Просив відмовити в задоволенні позову.

08 листопада 2022 року до суду надійшла відповідь на відзив. Представник позивача додатково вказав, що спірні правовідносини допускають правонаступництво та банк має право на захист свого порушеного права та задоволення вимог спадкоємцями боржника. Ними як кредитором у встановленому порядку було направлено вимогу до нотаріуса. Оскільки оформлення своїх спадкових прав залежать від дій спадкоємців (подання відповідних заяв до нотаріальної контори), тому на даний час ще немає спадкоємців, які отримали свідоцтво про право на спадшину. При вирішенні спору суд зобов`язаний дослідити питання наявності однакової реєстрації у боржника та відповідача по справі, наявність спадкового майна, яке може бути отримане спадкоємцями у подальшому. Просила задоволити позов.

Ухвалою судді Києво-Святошиського районного суду Київської області від 08 листопада 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів.

На час прийнятті судом рішення, представник позивача додаткових доказів, клопотань про їх витребування (у разі складнощів в їх отриманні) не подав, не вказав причин не можливості їх подати.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 листопада 2022 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду.

У судове засідання представник позивача не з`явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. У матеріалах справи наявна заява про розгляд справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримують.

У судове засідання представник відповідача не з`явився. Подав суду заяву про розгляд справи з урахуванням поданого відзиву та просив відмовити в задоволенні позову.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

За ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит (грошові кошти) та сплатити проценти.

При розгляді справи судом встановлено, що 30 серпня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було підписано заяву про відкриття поточного рахунку та приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів банку, що розміщені в мережі Інтернет, які разом складають Договір банківського обслуговування №б/н від 30 серпня 2010 року та взяв на себе обов`язок виконувати умови договору.

Відповідно до умов договору, клієнт зобов`язаний погашати заборгованість по кредиту, відсотках за його користування, по перевитраті платіжного ліміту, а також сплачувати комісії за користування кредитом на умовах, передбачених даним договором.

«Умов та правил надання банківських послуг», на підставі яких Позичальник при укладанні Договору про надання банківських послуг дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.

Як вказав позивач, при користуванні кредитний ліміт був збільшений до 12000 грн.

Під борговими зобов`язаннями Сторони узгодили зобов`язання Клієнта з поверненням тіла кредиту, відсотків за користування кредитом, комісії, нені та штрафів, тобто загатку заборгованість клієнта, що зазначено в «Умовами та правилами надання банківських послуг».

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Свої зобов`язання банк виконав та надав кредит. Боржник ОСОБА_2 у порушення вимог договору, не вносив необхідні платежі. Згідно наданих суду розрахунків станом на 05 лютого 2020 року заборгованість складається з заборгованості за тілом кредиту 11671,61 грн..

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Посилання відповідача щодо пропуску строку звернення до спадкоємців з вимогами суд не приймає до уваги, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Оскільки зі смертю боржника зобов`язання щодо повернення позики входять до складу спадщини, то застосуванню підлягають норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора.

Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

Разом з тим положення зазначеної правової норми застосовуються у випадку дотримання кредитором положень статті 1281 ЦК України щодо строків пред`явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.

Частиною першою-третьою статті 1281 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.

Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.

Отже, зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою.

Частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред`явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті.

Відповідно до статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За змістом пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України та частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» право застави (іпотека) припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою (іпотекою).

Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц вказала, що поняття «строк пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не тотожне поняттю «позовна давність». Оскільки зі смертю боржника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, Велика Палата Верховного Суду вважає, що строки пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою. Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань.

З матеріалів спадкової справи до майна померлого ОСОБА_2 №161/2020 встановлено, що претензія кредитора надійшла до нотаріальної контори 23 квітня 2020 року та на підставі саме цієї вимоги було заведено спадкову справу 23 квітня 2020 року (витяг зі спадкового реєстру №60043965).

Повторна заява надійшла до нотаріальної контори 24 червня 2021 року.

Вирішуючи спір, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд приходить до висновку про те, що кредитор у визначений статтею 1281 ЦК України строк пред`явив до спадкоємця позичальника вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором. Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 22 квітня 2020 року у справі № 562/2627/18, від 27 серпня 2020 року у справі № 757/3276/18-ц, від 27 липня 2022 року у справі № 274/7378/20.

Щодо недоведеності вимог про прийняття спадщини.

Згідно ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно ст. ст. 608, 1218, 1219 ЦК, у зв`язку зі смертю боржника припиняються лише ті зобов`язання, які нерозривно пов`язані з його особою і не можуть бути виконані іншою особою, у той час як у результаті спадкування до спадкоємця переходять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцю на час відкриття спадщини й не припинилися у наслідок його смерті.

За змістом зазначених норм у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємців; таким чином, відбувається передбачена законом заміна боржників за зобов`язанням.

Згідно ч. 1 ст. 1268 ЦК, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

У матеріалах спадкової справи відсутні докази про подання ОСОБА_1 заяви про прийняття спадщини після ОСОБА_2 .

На запит суду виконавчий комітет Боярської міської ради Тарасівського старостинського округу Київської області №70 від 21 вересня 2022 року відомості про зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_1 .

У своєму позові позивач вказав, що ОСОБА_1 прийняла спадщину, бо була зареєстрована разом з померлим за однією адресою. Разом з тим, з поданої суду Анкети-заяви ОСОБА_2 вбачається, що останній своє місце проживання вказує по АДРЕСА_2 . При цьому адресу реєстрації не вказує по АДРЕСА_3 . Позивач також направляючи претензію до нотаріальної контори вказує саме цю адресу проживання померлого боржника.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б безапеляційно свідчили, що на час відкриття спадщини ОСОБА_1 постійно проживала разом із спадкодавцем.

Клопотання представника позивача про витребування доказів (надійшло до суду 26 жовтня 2022 року) залишено судом без задоволення. Заявляючи клопотання представник позивача у порушення вимог ст.84 ЦПК України не вказав та не довів, що у нього є перешкоди у з`ясуванні питання про наявність нерухомого майна. Посилання на введення нотаріальну таємницю та захист персональних даних не можуть свідчити про такі перешкоди, оскільки по іншим цивільним справам, сторони, їх представники подають суду такі докази без будь-яких перешкод (витяги з реєстру речових прав на нерухоме майно). Також у клопотанні не міститься жодного обґрунтування де саме хоче особи витребувати докази та те, що ці докази знаходяться саме там (підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа). Саме клопотання містить лиш загальні посилання, без жодної конкретизації щодо даної справи. По суті, представник позивача самоусунувся від доведеності своїх позовних вимог, поклавши на суд обов`язок зібрати докази де суд буде вважати за потрібне та які саме, що є порушенням принципу змагальності.

Частиною 1 ст. 1282 ЦК України встановлено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, що відповідає його частці у спадщині.

Відповідно до ч. 2 ст. 1282 ЦК, вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

Згідно абзацу 2 ч. 2 ст. 1282 ЦК, у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Оскільки зі смертю боржника зобов`язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.

За змістом наведених вище норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна особа не набуває статусу спадкоємця і, як наслідок, у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.

У ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців.

Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи.

Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов`язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, як зазначалося вище, спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців в межах вартості отриманої спадщини є справедливим стосовно до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.

На виконання вимог закону ОСОБА_1 повідомила банк про смерть ОСОБА_2 , що визнавалось відповідачем у своєму відзиві. Натомість ні в матеріалах цивільної справи, ні в матеріалах спадкової справи не містять докази того, що ОСОБА_1 прийняла спадщину фактично, або отримала свідоцтво про право на спадщину, або ухиляється від вчинення дій по оформленню своїх спадкових прав. На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не отримала у спадок будь-яке майно та не набула статусу спадкоємця, а тому у неї відсутній обов`язок у задоволенні вимог кредитора по погашенню заборгованості.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст. 12, 19, 42, 81, 89, 263, 265, 280-282 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову Акціонерного товаристваКомерційний банк«Приватбанк» до ОСОБА_1 простягнення заборгованостівідмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 24 лютого 2023 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ