Рішення № 109181878, 22.12.2022, Дніпровський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №:755/15466/21

Провадження №: 2/755/7312/21

"22" грудня 2022 р. м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді - САВЛУК Т.В.

за участі секретаря Бурячек О.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокати Погорілець Р.В., Титаренко В.М.,

представник відповідача - адвокат Єлагіна О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, в залі суду, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору,- ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Лора Костянтинівна, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання недійсним договору позики та договору про внесення змін до договору позики,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , звертаючись з позовом до суду з вимогами до ОСОБА_2 просив суд: «Визнати недійсним Договір позики грошових коштів від 10 червня 2008 року на загальну суму 220 000,00 доларів США, що за курсом НБУ станом на 09 червня 2008 року становить 1 067 000,00 (один мільйон шістдесят сім тисяч) укладений ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Л.К., та зареєстрований в реєстрі за №585.

Визнати недійсним Договір від 10 червня 2008 року про внесення змін до Договору позики грошових коштів посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Л.К. від 01 червня 2008 року за № 585, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований в реєстрі за № 587 та посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Л.К.»

15 жовтня 2021 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справ та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження до підготовчого судового засідання.

Положеннями ст.174 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

10 грудня 2021 року відповідач ОСОБА_2 подав до суду відзив на позов з викладенням своїх міркувань та заперечень по суті предмету позову з посиланням на норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, разом із заявою про застосування строків позовної давності, долучивши докази на спростування заявлених вимог та позиції позивача щодо підстав недійсності оспорюваного правочину, та просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

21 грудня 2021 року представник позивача Погорілець Р.В. подав клопотання про повернення без розгляду відзиву на позов.

22 грудня 2021 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про задоволення клопотання представника відповідача - адвоката Єлагіної Олени Олексіївни про поновлення строку для подання до суду відзиву на позов.

Поновлено відповідачу ОСОБА_2 процесуальний строк для подання відзиву на позов.

Прийнято відзив на позов, який направлений засобами поштового зв`язку на адресу суду відповідачем ОСОБА_2 (дата відправлення 08 грудня 2021 року), зареєстрований судом 10 грудня 2021 року за вх. №80001, ЕП-14080, з доказами направлення відзиву засобами поштового зв`язку іншим учасникам цивільного процесу.

22 грудня 2021 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про задоволення заяви представника відповідача адвоката Єлагіної Олени Олексіївни про залучення до участі у справі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору.

Залучено ОСОБА_5 на ОСОБА_6 до участі справі в процесуальному статусі - третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, в межах розгляду цивільної справи.

28 грудня 2021 року ОСОБА_3 подав до суду письмові пояснення на позов з викладенням своєї позиції на підтримку заявлених вимог та позиції позивача щодо підстав для визнання недійсним договору позики, де майновим поручителем виступав ОСОБА_3 , просив задовольнити позов в повному обсязі.

28 грудня 2021 року ОСОБА_4 подав до суду письмові пояснення на позов з викладенням своєї позиції на підтримку заявлених вимог та позиції позивача щодо підстав для визнання недійсним договору позики, де майновим поручителем виступав ОСОБА_4 , просив задовольнити позов в повному обсязі.

11 січня 2022 року ОСОБА_5 подала до суду письмові пояснення на позов з викладенням своїх міркувань по суті предмету позову з посиланням на норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та просила відмовити у задоволенні позову з наступних підстав. 10 червня 2008 року позивач, уклавши договір позики з відповідачем, отримав грошові кошти в сумі 220 000,00 доларів США, що за курсом НБУ станом на 09 червня 2008 року становить 1 067 000,00 гривень, які зобов`язувався повернути в строк до 09 червня 2009 року, свої зобов`язання позивач в межах визначеного сторонами строку не виконав, що стало підставою для звернення ОСОБА_2 до Обухівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 та його майнових поручителів - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Будучи обізнаним про ухвалене судове рішення про задоволення позову про стягнення заборгованості за договором позики, ОСОБА_1 в добровільному порядку рішення суду не виконав, до цього часу наявні відкриті виконавчі провадження щодо примусового виконання судового рішення.

16 липня 2019 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено Договір про відступлення права вимоги. За умовами договору, кредитор відступає новому кредитору право вимоги до боржника, що належить кредитору на підставі договору позики грошових коштів, посвідченого 01 червня 2008 року Мегедь Л.К., приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу за зареєстрованим №858, Договору про внесення змін до нього, посвідченого 10 червня 2008 року Мегедь Л.К., приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу за реєстровим №587, Договору банківського вкладу в іноземній валюті з правом поповнення № 2635/04/149316 від 06 червня 2008 року, укладеного між АКБ «Форум» та ОСОБА_2 з договором застави від 25 червня 2008 року укладеним між АКБ «Форум» та ОСОБА_2 та судових рішень і виконавчих листів №2-532 від 24 березня 2011 року, справа № 2-105/11 від 22 березня 2011 року, справа № 372/3542/16-ц 2-286/17 від 15 червня 2017 року, справа № 372/3542/16 2-286/17 від 07 лютого 2019 року та інших виконавчих документів, які видані та будуть видані у майбутньому за виконавчими провадженнями виконавчих документів, які видані та будуть видані у майбутньому за виконавчими провадженнями №25761197, № 25761244, №25761254, № 25761230, по стягненню заборгованості, що виникла на підставі загальних договорів, а новий кредитор зобов`язаний прийняти зазначене вище право вимоги.

На виконання вимог пп.4.1, 4.3 цього Договору, 16 липня 2019 року ОСОБА_5 та ОСОБА_2 складено Акт прийому-передачі прав вимог, відповідно до якого кредитор передав, а новий кредитор прийняв у відповідності до зазначеного вище Договору про відступлення права вимог наступні документи: - Договір позики грошових коштів, посвідчений 10 червня 2008 року Мегедь Л.К., приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу за реєстровим номером №585, що укладений між Кредитором та Боржником, Договір про внесення змін до нього, посвідченого 10 червня 2008 року Мегедь Л.К., приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу за реєстровим №587; - Договір банківського вкладу в іноземній валюті з правом поновлення № 2635/04/149316від 06 червня 2008 року, укладений між АКБ «Форум» та ОСОБА_2 ; Договір застави від 25 червня 2008 року укладений між АКБ «Форум» та ОСОБА_2 ; - рішення Обухівського районного суду від 14 квітня 2010 року; - рішення Обухівського районного суду від 22 березня 2011 року; - рішення Обухівського районного суду від 15 червня 2017 року; - виконавчі листи №2-532 від 24 березня 2011 року; - виконавчий лист справа №2-105/11 від 22 березня 2011 року; - виконавчий лист справа № 372/3542/16-ц 2-286/17 від 15 червня 2017 року; - виконавчий лист справа № 372/3542/16-ц 2-286/17 від 07 лютого 2019 року; - а також зобов`язується передати інші виконавчі документи, які видані та будуть видані у майбутньому за виконавчими провадженнями №25761197, №25761244, №25761254, №25761230.

На думку третьої особи ОСОБА_5 , яка є новим кредитором, де зобов`язальною стороною виступає ОСОБА_1 , звернення позивача з цим позовом до суду спрямоване на уникнення відповідальності за виконання грошового зобов`язання за договором позики та судових рішень, підстави для визнання недійсним договору позики гуртуються лише на припущеннях позивача та не підтверджуються належними та допустимими доказами, тому наявні підстави для відмови у задоволенні позову.

24 травня 2022 року представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - адвокат Кібець Роман Романович, подав до суду письмові пояснення на позов з викладенням своїх міркувань по суті предмету позову з посиланням на норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, наголосивши на наступному.

Існували договірні відносини між ПАТ «Банк Форум» та ОСОБА_1 , підстава - кредитний договір №0023/08/00 CLDv від 25 червня 2008 року.

Постановою Правління Національного банку України від 13.03.2014 №135 ПАТ «Банк Форум» було віднесено до категорії неплатоспроможних, у зв`язку з чим виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення №043/14 про введення з 14.03.2014 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Банк Форум".

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 13.06.2014 №355 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 16.06.2014 №49 про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ "Банк Форум" з відчуженням у процесі ліквідації всіх або частини його активів і зобов`язань на користь приймаючого банку та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк Форум".

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 08.05.2019 №1127 "Про затвердження ліквідаційного балансу та звіту про завершення процедури ліквідації ПАТ "Банк Форум", з метою завершення процедури ліквідації ПАТ "Банк Форум" та припинення банку як юридичної особи, беручи до уваги рішення Комітету Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з управління майном (активами) банків, що виводяться з ринку або ліквідуються Фондом №389 від 08.05.2019, керуючись п. 15 ч. 5 ст. 12 та ст. 53 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", вирішено затвердити ліквідаційний баланс станом на 08.05.2019 та звіт про завершення процедури ліквідації ПАТ "Банк Форум"; доручити уповноваженій особі Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" вчинити необхідні дії для проведення державної реєстрації припинення банку, як юридичної особи в термін до 13.05.2019 включно.

14.06.2019 уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" було подано документи державному реєстратору юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань для державної реєстрації припинення банку як юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

05.07.2019 на офіційному веб-сайті Фонду в мережі Інтернет було опубліковано оголошення про те, що відповідно до статті 53 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" 04.07.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення ПАТ "Банк Форум" як юридичної особи, а, отже, ліквідація банку вважається завершеною, а сам банк ліквідованим.

Таким чином, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як ліквідатора ПАТ «Банк «Форум» також є припиненими.

При цьому Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не є правонаступником ПАТ «Банк «Форум», а лише здійснював владні повноваження щодо введення тимчасової адміністрації (ліквідації) банку та виплати відшкодування за вкладами в порядку, встановленому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Додатково представник повідомив, що за даними облікових систем за кредитним договором №0023/08/00 CLDv від 25 червня 2008 року, укладеним між ПАТ «Банк Форум» та ОСОБА_1 , станом на дату запровадження тимчасової адміністрації ПАТ «Банк «Форум» (14 березня 2014 року) заборгованість відсутня.

03 серпня 2022 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про закінчення підготовчого провадження у цивільній справі та призначено розгляд справи до судового розгляду по суті.

25 жовтня 2022 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про визнання необґрунтованою заяви представника відповідача - адвоката Єлагіної О.О. про відвід головуючого у справі судді Савлук Т.В..

Відмовлено у задоволенні заяви про відвід судді Савлук Т.В., яка подана до суду представником відповідача - адвокатом Єлагіною О.О. 24 жовтня 2022 року, зареєстрована в канцелярії суду за вх. №Еп-123.

25 жовтня 2022 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про визнання необґрунтованою заяви представника відповідача ОСОБА_2 та третьої особи ОСОБА_5 - адвоката Осипенко О.О. про відвід головуючого у справі судді Савлук Т.В..

Відмовлено у задоволенні заяви про відвід судді Савлук Т.В., яка подана до суду представником відповідача ОСОБА_2 та третьої особи ОСОБА_5 - адвоката Осипенко О.О. 25 жовтня 2022 року, зареєстрована в канцелярії суду за вх. №Еп-37013.

21 грудня 2022 року представник позивача - адвокат Порхун В`ячеслав Миколайович подав додаткові письмові пояснення з викладенням своїх міркувань по суті предмету позову з посиланням на норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини.

Позивач та представники позивача - адвокати Погорілець Р.В., Титаренко В.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, додатково пояснили, що 10 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , сторони у цій справі, укладено Договір позики грошових коштів, за умовами договору позикодавець передає позичальнику грошові кошти у сумі 220 000,00 доларів США, що за курсом НБУ станом на 09 червня 2008 року становить 1 067 000 гривень 00 копійок, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві вказану суму грошових коштів по курсу НБУ на день повернення позики, цей договір посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Мегедь Л.К., зареєстровано в реєстрі за № 585, та підписаний: сторонами договору та майновими поручителями - ОСОБА_3 та ОСОБА_4

10 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено Договір про внесенні змін, відповідно до якого позичальник ОСОБА_1 зобов`язується щомісячно виплачувати позикодавцеві ОСОБА_2 , 3% від суми позики, зазначеної у п. 1 основного договору, цей підписано сторонами та засвідчений приватним нотаріусом.

Позивач стверджує, що грошові кошти від відповідача не отримував, був введений з його боку в оману, що стало підставою для звернення до правоохоронних органів із заявою про шахрайські дії відповідача. 28 листопада 2012 року слідчим СВ Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості в кримінальному провадженні за №42012110000000078 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України, та визнано позивача потерпілою особою, який в подальшому був допитаний в рамках матеріалів досудового розслідування. При проведенні очної ставки між позивачем та відповідачем, про що зафіксовано в протоколі від 18 грудня 2018 року слідчого СВ Дніпровського УП ГУ Національної поліції в м. Києві лейтенантом поліції Яцух Р.О., відповідач надав пояснення та підтвердив, що він не передавав грошових коштів за договором позики, ці кошти отримані позивачем на підставі кредитного договору укладеного між позивачем та ПАТ «Форум» під заставу депозитного вкладу відповідача, тому, на думку позивача, наявні підстави для визнання недійсним договору позики та додаткової угоди до цього договору з підстав, передбачених статтею 230 Цивільного кодексу України.

Представник відповідача - адвокат Єлагіна Олена Олексіївна в судовому засіданні висловила свою позицію щодо підстав для відмови у задоволенні позову, з урахуванням позиції відповідача, яка викладена у відзиві на позов та заяві про застосування строків позовної давності, додатково пояснила, що дійсно 10 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , сторони у цій справі, укладено Договір позики грошових коштів, за умовами договору позикодавець передає позичальнику грошові кошти у сумі 220 000,00 доларів США, що за курсом НБУ станом на 09 червня 2008 року становить 1 067 000 гривень 00 копійок, та в цей же день укладено Договір про внесенні змін, відповідно до якого позичальник ОСОБА_1 зобов`язується щомісячно виплачувати позикодавцеві ОСОБА_2 , 3% від суми позики, зазначеної у п. 1 основного договору. Договір укладено та підписано в присутності сторін договору та майнових поручителів, якими виступили ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , цей факт засвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Мегедь Л.К.

Відповідач наголошує, що в день підписання та засвідчення договору позики обумовлена сума грошових коштів була передана позивачу. Після спливу строку, визначеного у договорі позики, позивач грошові кошти не повернув, перемови між сторонами договору стосовно повернення коштів не призвели до позитивного результату, що стало підставою для звернення відповідача з позовом до суду для стягнення боргу за договором позики з позичальника ( ОСОБА_1 ) та його майнових поручителів в примусовому порядку. Ухвалюючи рішення про стягнення заборгованості за договором позики, судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій, встановлено обставини правомірності укладання договору позики та передачі позивачу грошових коштів, що стало підставою для ухвалення судових рішення на користь ОСОБА_2 , але до цього часу рішення суду залишаються не виконаними, борг позивачем не погашено. Представник відповідача наголосила, що звернення позивача з цим позовом до суду відповідач розцінює як намагання уникнути відповідальності та не виконувати взяті на себе зобов`язання за договором позики, в той же час посилання позивача на той факт, що він звертався до правоохоронних органів з метою притягнути відповідача до кримінальної відповідальності за вчинення нібито шахрайських дій, пов`язаних з укладанням договору позики та його безгрошовості, не відповідають дійсності, оскільки позивач посилається на матеріали кримінальних проваджень, які на даний час закриті та жодне з них не завершене по суті шляхом ухвалення судом вироку за результатами розгляду.

Також, в межах даного спору наявні підстави для відмови у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, оскільки, з позиції відповідача, оспорюваний договір укладений та підписаний особисто позивачем, про наявність невиконаних договірних зобов`язань позивач був обізнаний виходячи з умов договору де погоджено сторонами строк виконання зобов`язання - до 09 червня 2009 року, при розгляді цивільних справ про стягнення з ОСОБА_1 та його майнових поручителів заборгованості по договору позики він, як учасник цивільного процесу, відповідач у справі, приймав участь в судових засіданнях особисто, мав змогу подати зустрічний позов та/або скористатись іншими процесуальними правами з метою оспорювання договору позики, в тому числі щодо його безгрошовості, але цим правом не скористався.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Лора Костянтинівна, представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Бородянська Тетяна Едуардівна, ОСОБА_6 , -в судові засідання не з`явилися, про дату слухання справи повідомлялись належним чином.

Вислухавши думку учасників цивільного процесу, наведені сторонами доводи та заперечення щодо підстав та предмету позову, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов висновку, що надані сторонами докази та повідомлені ними обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі та приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено у частині першій статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч. 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

У постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 зазначено, що відповідно до норм статей 1046,1047 Цивільного кодексу України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Постановою Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 передбачено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Судом встановлено, 10 червня 2008 року між ОСОБА_2 (Позикодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник), ОСОБА_3 (Майновий поручитель), ОСОБА_4 (Майновий поручитель) укладено Договір позики грошових коштів, за умовами договору позикодавець передає позичальнику грошові кошти у сумі 220 000,00 доларів США, що за курсом НБУ станом на 09 червня 2008 року становить 1 067 000 гривень 00 копійок, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві вказану суму грошових коштів по курсу НБУ на день повернення позики.

Відповідно до п. 2 Договору позики, грошові кошти у сумі 220 000,00 доларів США, що за курсом НБУ станом на 09 червня 2008 року становить 1 067 000 гривень 00 копійок, ОСОБА_1 отримає після підписання цього договору.

Згідно п. 3 Договору позики, ОСОБА_1 зобов`язаний повернути позикодавцеві у строк до 09 червня 2009 року. Повернення позики повинно бути здійснено шляхом передачі грошових коштів у сумі 220 000,00 доларів США, що за курсом НБУ станом на 09 червня 2008 року становить 1 067 000,00 гривень позичальником позикодавцеві.

Предметом майнових гарантій даного договору є земельна ділянка та будинок, належні ОСОБА_3 : земельна ділянка площею 0,081 га, за адресою: АДРЕСА_1 (Державний акт на право приватної власності а землю серія ІV-КВ №086757, видний Козинською селищною радою Обухівського району Київської області на підставі рішення Козинської селищної ради від 27 березня 1997 року № 30/141, і зареєстрованого в Книзі записів Державних актів на право приватної власності на землю за № 1037 від 03 липня 1997 року) та будинок, який розташований на даній земельній ділянці за тією ж адресою (Свідоцтво про право на спадщину, видане Обухівською державною нотаріальною конторою Київської області 29 січня 2005 року № 208), та земельна ділянка № НОМЕР_1 , площею 0,049 га, належна ОСОБА_4 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (Державний акт на право власності на землю серія ІІ-КВ №112574, виданий Козинською селищною радою від 11 серпня 1994 року від 30 вересня 1997 року №2/2, і зареєстрованого в Книзі записів Державних актів на право приватної власності на землю за № 149 від 22 травня 1995 року) В разі невиконання умов договору між сторонами майно передбачене у п. 5 переходить до позикодавця - ОСОБА_2 .

Вказаний договір позики був посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районним нотаріальним округом Мегедь Л.К., зареєстрований в реєстрі за № 585, та підписаний: позикодавцем - ОСОБА_2 , майновими поручителями - ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 , позичальником - ОСОБА_1

10 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено Договір про внесенні змін, відповідно до якого позичальник ОСОБА_1 зобов`язується щомісячно виплачувати позикодавцеві ОСОБА_2 , 3% від суми позики, зазначеної у п. 1 основного договору. Витрати, пов`язані з укладанням та нотаріальним посвідченням цього договору, несе позичальник. Вказаний Договір про внесення змін був посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районним нотаріальним округом Мегедь Л.К. та зареєстровано в реєстрі за № 587. (а.с. 17)

Відповідно до приписів статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти.

Згідно ч. 1 ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За приписами ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Частиною 1 статті 514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

16 липня 2019 року між ОСОБА_5 (Новий кредитор) та ОСОБА_2 (Первісний кредитор) укладено Договір про відступлення права вимоги.

За умовами договору, кредитор відступає новому кредитору право вимоги до боржника, що належить кредитору на підставі договору позики грошових коштів, посвідченого 01 червня 2008 року Мегедь Л.К., приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу за зареєстрованим №858, Договору про внесення змін до нього, посвідченого 10 червня 2008 року Мегедь Л.К., приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу за реєстровим №587, Договору банківського вкладу в іноземній валюті з правом поповнення № 2635/04/149316 від 06 червня 2008 року, укладеного між АКБ «Форум» та ОСОБА_2 з договором застави від 25 червня 2008 року укладеним між АКБ «Форум» та ОСОБА_2 та судових рішень і виконавчих листів №2-532 від 24 березня 2011 року, справа № 2-105/11 від 22 березня 2011 року, справа № 372/3542/16-ц 2-286/17 від 15 червня 2017 року, справа № 372/3542/16 2-286/17 від 07 лютого 2019 року та інших виконавчих документів, які видані та будуть видачі у майбутньому за виконавчими провадженнями виконавчих документів, які видані та будуть видані у майбутньому за виконавчими провадженнями №25761197, № 25761244, №25761254, № 25761230, по стягненню заборгованості, що виникла на підставі загальних договорів, а новий кредитор зобов`язаний прийняти зазначене вище право вимоги. (а.с.88-89 том 1)

У п. 1.2 Договору про відступлення прав вимог передбачено, що новий кредитор після переходу до нього права вимоги стає кредитором за вказаними в п.1.1. цього договору документами, та одержує право замість кредитора вимагати від боржника належного виконання ним зобов`язань за виконавчими листами. Права кредитора переходять до нового кредитора в повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимог. При цьому новий кредитор набуває статусу кредитора за договором позики грошових коштів і договором банківського владу, та статусу стягувача у виконавчому провадженні. Станом на дату укладення сторонами цього договору загальний розмір заборгованості боржників перед кредитором складає: 6646514,56 (шість мільйонів шістсот сорок шість тисяч п`ятсот чотирнадцять) гривень 56 копійок.

Право вимоги до боржника переходить до нового кредитора з моменту підписання сторонами Акту прийому-передачі права вимоги, що є невід`ємною частиною цього договору, який підписується відповідно до вимог пункту 4.3 цього договору. (п. 4.1 Договору про відступлення прав вимог)

16 липня 2019 року ОСОБА_5 (новий кредитор) та ОСОБА_2 (кредитор) складено Акт прийому-передачі прав вимог, відповідно до якого кредитор передав, а новий кредитор прийняв у відповідності до зазначеного вище Договору про відступлення права вимог наступні документи: - Договір позики грошових коштів, посвідчений 10 червня 2008 року Мегедь Л.К., приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу за реєстровим номером №585, що укладений між Кредитором та Боржником, Договір про внесення змін до нього, посвідченого 10 червня 2008 року Мегедь Л.К., приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу за реєстровим №587; - Договір банківського вкладу в іноземній валюті з правом поновлення № 2635/04/149316від 06 червня 2008 року, укладений між АКБ «Форум» та ОСОБА_2 ; Договір застави від 25 червня 2008 року укладений між АКБ «Форум» та ОСОБА_2 ; - рішення Обухівського районного суду від 14 квітня 2010 року; - рішення Обухівського районного суду від 22 березня 2011 року; - рішення Обухівського районного суду від 15 червня 2017 року; - виконавчі листи №2-532 від 24 березня 2011 року; - виконавчий лист справа №2-105/11 від 22 березня 2011 року; - виконавчий лист справа № 372/3542/16-ц 2-286/17 від 15 червня 2017 року; - виконавчий лист справа № 372/3542/16-ц 2-286/17 від 07 лютого 2019 року; - а також зобов`язується передати інші виконавчі документи, які видані та будуть видані у майбутньому за виконавчими провадженнями №25761197, №25761244, №25761254, №25761230. (а.с. 90 т.1)

Договір як зобов`язання є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК). Взаємні права та обов`язки сторін складають зміст договірного зобов`язання.

При цьому слід виходити з того, що договір як факт є підставою виникнення договірного зобов`язання, яке в свою чергу є наслідком факту укладення договору.

У частині першій статті 203 ЦК наведено вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Виходячи з положень статей 215-235 Цивільного кодексу України особа, яка вважає, що її речові права порушено, має право звернутися до суду з позовом про визнання відповідної угоди недійсною.

Відповідно до статей 215, 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). (ст. 215 Цивільного кодексу України)

За змістом положень ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. (ч.1 ст.1051 Цивільного кодексу України)

Як розяснено у п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Виходячи з підстав позову, позивач посилається на наступні обставини, що дійсно між сторонами спору укладено оспорюваний договір позики, підписаний сторонами договору та посвідчений приватним нотаріусом, однак всупереч умов договору позики відповідачем, Позикодавцем, не було передано позивачу, Позичальнику, грошові коштів у розмірі 220 000,00 доларів США, що є істотною умовою природи укладеного договору позики, тому сам факт невиконання Позикодавцем зобов`язання по передачі коштів Позичальнику є підставою для визнання договору позики недійсним.

Крім того, позивач вважає, що уклавши оспорюваний договір відповідач діяв недобросовісно та ввів позивача в оману стосовно мети цього договору, як з`ясувалось після звернення позивача із заявою до правоохоронних органів про вчинення злочину з боку службових осіб АКБ «Форум», які шахрайським шляхом заволоділи грошовими коштами, які належали позивачу, при проведенні очної ставки між позивачем та відповідачем, про що зафіксовано в протоколі від 18 грудня 2018 року слідчого СВ Дніпровського УП ГУ Національної поліції в м. Києві лейтенантом поліції Яцух Р.О., відповідач надав пояснення та підтвердив, що він не передавав грошових коштів за договором позики Позичальнику, ці кошти отримані позивачем на підставі кредитного договору укладеного між позивачем та ПАТ «Форум» під заставу депозитного вкладу відповідача, тому встановлення цих обставин у законний спосіб, в даному випадку в межах розслідування кримінального провадження, дає підстави для визнання недійсним договору позики та додаткової угоди до цього договору із застосування положень статі 230 Цивільного кодексу України.

Згідно з вимогами ст. 16 Цивільного кодексу України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники, але в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та підтверджена висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням чи вироком суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються наступні умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі.

Як роз`яснено у п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року за №14 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники, то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах.

Відповідно до частин 4 та 5 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

14 квітня 2010 року Обухівським районним судом Київської області ухвалено рішення по цивільній справі № 2-532/10, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про примусове повернення позики та відшкодування майнових збитків, задоволено частково.

Присуджено до стягнення солідарно ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу 2 916 108 грн. 80 коп.

Присуджено до стягнення ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1820 грн., як відшкодування судових витрат сплачених при зверненні до суду. В іншій частині позовних вимог відмовлено. (а.с. 122-124 том 1)

23 лютого 2011 року Вищим спеціалізованим судом України ухвалено рішення про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 .

Рішення Апеляційного суду Київської області від 16 листопада 2010 року скасовано. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення коштів за договором позики, - задоволено частково.

Присуджено до стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 суму основного боргу 1 746 800 грн. та 1 729 332 гривень відсотків за користування позикою, а всього 3 476 132 грн. В решті вимог відмовлено.

Присуджено до стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 1700 грн. судового збору. (а.с. 126-129 том 1)

19 вересня 2011 року Вищим спеціалізованим судом України постановлено ухвалу про поновлення ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 строк на звернення із заявою про перегляд рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 лютого 2011 року.

У допуску до провадження справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення коштів відмовлено. (а.с. 130-132 том 1)

У листопаді 2010 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про стягнення коштів в порядку регресу.

22 березня 2011 року Обухівським районним судом Київської області ухвалено рішення про задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , третя особа Акціонерний комерційний банк «Форум» про стягнення коштів в порядку регресу.

Присуджено до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в порядку регресу кошти у розмірі 1 986 250,00 гривень, сплачені позивачем судові витрати в розмірі 1820 грн., а всього стягнути 1988070 (один мільйон дев`ятсот вісімдесят вісім тисяч сімдесят) гривень 00 копійок. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. (а.с. 133-136 том 1)

30 червня 2011 року Апеляційним судом Київської області постановлено ухвалу про відхилення апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 березня 2011 року залишено без змін.

06 жовтня 2011 року Вищим спеціалізованим суд України постановлено ухвалу про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали апеляційного суду Київської області від 30 серпня 2011 року.

Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом та відображені в мотивувальній частині судового акта.

Суд враховує, що під час розгляду цивільної справи № 2-532/10, яка перебувала в провадження Обухівського районного суду Київської області та 14 квітня 2010 року ухвалене рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про примусове повернення позики та відшкодування майнових збитків, з урахуванням позиції суду апеляційної та касаційної інстанції під час перегляду судового рішення, та цивільної справи № 2-105/11, яка перебувала в провадження Обухівського районного суду Київської області та 22 березня 2011 року про часткове задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , третя особа Акціонерний комерційний банк «Форум» про стягнення коштів в порядку регресу, з урахуванням позиції суду апеляційної під час перегляду судового рішення, встановлено факт існування договірних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , факт передачі грошових коштів за договором позики, суди застосували до спірних правовідносин положення статей 1046, 1047 ЦК України та дійшли висновку про стягнення з Позичальника на користь Позикодавця заборгованості за договором позики, внаслідок несвоєчасного виконання договірних зобов`язань в частині повернення грошових коштів зобов`язальною стороною

Таким чином, вищенаведені судові рішення є преюдиційними для цієї справи, відтак, встановлені під час розгляду цих справ обставини не підлягають доказуванню у цій справі.

За встановлених обставин, суд вважає доведеними обставини щодо узгодження сторонами істотних умов договору позики, факт отримання грошових коштів позивачем підтверджується змістом договору позики, який власноручно підписаний при укладенні оспорюваного договору в присутності приватного нотаріуса. Цим договором також визначено дату повернення грошових коштів. Позивач не довів, що грошові кошти були повернуті кредитору, а оспорений договір позики укладено без наміру передати кошти та ввести позивача в оману з боку відповідача.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14 зроблено висновок, що "обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю".

Частиною 1 статті 76 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини першої статті 78 Цивільного процесуального кодексу України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Так, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є Кримінальний процесуальний кодекс України.

У частині першій статті 23 Кримінального процесуального кодексу України закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 95 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в цивільному судочинстві. Правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі №822/551/18, (провадження №К/9901/61751/18)

Разом з тим, на дату звернення з цим позовом до суду та час розгляду даної цивільної справи, відсутня інформація стосовно винесення обвинувального вироку в рамках кримінального провадженні за №42012110000000078 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України, де пред`явлене обвинувачення безпосередньо відповідачу, тому посилання позивача як беззаперечний доказ щодо безгрошовості укладеного договору позики та визнання цього факту відповідачем при проведенні очної ставки з позивачем під час проведення досудового розслідування суд не бере до уваги, з урахуванням вимог статті 78 Цивільного процесуального кодексу України.

Інших доказів, які мали довести протиправні дії відповідача та їх спрямованість укласти договір шляхом введення позивача в оману стосовно природи укладеного договору, позивачем не долучено та судом під час розгляду справи не встановлено.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. (ст. 256 Цивільного кодексу України)

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).

Як роз`яснено у п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що перебіг позовної давності, щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Велика Палата Верховного Суду дотримується усталеної правової позиції про те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тільки якщо суд встановить, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідною вимогою спливла, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71)).

Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Під час розгляду цивільної справи відповідачем до ухвалення судового рішення подана заява про сплив позовної давності за звернутою до нього позовною вимогою.

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується.

Виходячи із основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин та аналізуючи норми розділу V ЦК України «Строки та терміни. Позовна давність» у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони.

Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про визнання договору недійсним) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України). Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України: за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Зокрема, у постанові ВП ВС від 13.02.2019 по справі № 826/13768/16 визначено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав.

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

У приписі частини першої статті 261 ЦК України є презумпція обізнаності особи про стан її суб`єктивних прав. Відтак, обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача (п. 7.5.2 постанови ВПВС від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

Тлумачення статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) зазначено, що «для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16). Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц)».

При вирішенні спору суд не вбачає підстав для застосування строків позовної давності, з урахуванням поданої до суду заяви відповідача, оскільки надавши оцінку заявленим вимогам та наведеним позивачем підставам позову встановлено відсутність доведених обставин для визнання недійсним договору позики до додаткової угоди до цього договору, укладених між сторонами спору, з підстав, передбачених статтею 230 Цивільного кодексу України, тому відмовляє у задоволенні позову через необґрунтованість останнього.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Основними засадами цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права, змагальність сторін, диспозитивність.

У справі «Класс та інші проти Німеччини» від 6 січня 1978 року Суд підкреслив, що із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Гарантованість прав судовим захистом включає право на справедливий судовий розгляд, доступ до правосуддя, рівність сторін; єдність громадянських і інших прав та їх соціальну еволюцію тощо.

Важливою передумовою забезпечення права справедливого судового розгляду як умови дії принципу верховенства права є: право особи на незалежний і безсторонній суд, право розумного терміну розгляду, принцип рівності сторін.

Виходячи з положень ст.13 ЦПК України принципом диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексах випадках. Учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 3 ст.12 та частиною 1 ст.81 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.89 ЦПК України).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору,- ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Лора Костянтинівна, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання недійсним договору позики та договору про внесення змін до договору позики, є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.

У відповідності до ст.141 Цивільного процесуального кодексу України суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача у сплаченому при зверненні до суду розмірі, оскільки судом ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 15, 16, 215, 216, 230, 253, 256, 261, 267, 509, 510, 512, 513, 627, 628, 638,1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України, статтями 2-5, 12, 13, 76-82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору,- ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Лора Костянтинівна, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання недійсним договору позики та договору про внесення змін до договору позики.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

С у д д я: