Рішення № 109175324, 24.02.2023, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2023 р.м. ХарківСправа № 922/1750/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" (03117, м. Київ, пр-т Перемоги, 65, код ЄДРПОУ 30115243) до Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" (61057, м. Харків, вул. Донця-Захаржевського, 7/8, код ЄДРПОУ 30035289) про стягнення 17107,63 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова Група "ТАС" (м. Київ) звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" (м. Харків) страхове відшкодування на підставі страхового акту №23908/05/921 від 28.08.21р. в сумі 17107,63 грн., яка складається з: 13542,10 грн. - основного боргу; 2344,82 грн. - пені; 1055,98 грн. - інфляційні втрати; 164,73 грн. - 3% річних. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.10.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/1750/22 без повідомлення учасників справи. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву із нормативно-правовим та документальним обґрунтуванням своєї правової позиції.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав, про відкриття позовного провадження був повідомлений належним чином, шляхом направлення судової кореспонденції (ухвали суду про відкриття провадження у справі) за адресою, вказаною у позовній заяві позивачем, яка відповідає відомостям про місцезнаходження відповідача, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 61057, м. Харків, вул. Донця-Захаржевського, 7/8.

Проте, копія ухвали суду була повернута до суду 28.10.22 з відміткою Укрпошти - "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно із п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, день належного вручення копії судового рішення може бути встановлений виключно з відповідної відмітки на поштовому повідомленні, або розписки про отримання копії судового рішення (зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №205/1129/19).

Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду.

Отже, суд вважає відповідача таким, що був належним чином повідомлений про відкриття спрощеного позовного провадження у цій справі.

Необхідно зазначити, що існує правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 18.03.2021 по справі №911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Зважаючи на вищевикладене, відповідач належним чином був повідомлений судом про наявність відкриття провадження у цій справі та можливість подання відзиву в 15-ти денний термін від дня отримання ухвали суду.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ст. 251 ГПК України, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення всіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

20 серпня 2021 року о 11.30 год. в м. Дніпрі на пр. Д. Яворницького, 100 водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом ЗАЗ 110207, держ. номер НОМЕР_1 , при зміні напрямку руху не впевнився в безпечності маневру та скоїв зіткнення з транспортним засобом Hyundai Elantra, держ.номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 . Вказаними діями водій порушив вимоги п.10.1 Правил дорожнього руху України.

Постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07.10.2021 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Внаслідок зазначеної ДТП було пошкоджено транспортний засіб Hyundai Elantra, держ.номер НОМЕР_2 . Вказаний автомобіль був застрахований Приватним акціонерним товариством "Страхова Група "ТАС" за договором добровільного страхування наземного транспорту №FO-00802911 від 16.09.2020. Одним із страхових випадків за цим договором є настання "страхового ризику "ДТП".

Розмір матеріального збитку визначений згідно Ремонтної калькуляції Audatex № 23431_05 від 25.08.2021 та становить 19247,10 грн.

Позивач відповідно до статті 25 Закону України "Про страхування", на підставі страхового акту № 23908/05/921 від 28.08.2021 р. та згідно умов договору добровільного страхування, здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 16142,10 грн., про що свідчить платіжне доручення № 208028 від 30.08.2021 на ім`я ФОП Шарабарін І.О.

Цивільна відповідальність ОСОБА_1 , як водія автомобіля ЗАЗ 110207, держ. номер НОМЕР_1 на момент ДТП була застрахована в АТ "СК "МЕГА-ГАРАНТ" за полісом ОСЦПВ №АР/1733971, що підтверджується витягом з Централізованої бази даних МТСБУ.

Франшиза згідно полісу складає: 2600,00 грн.

Ліміт відповідальності страховика за матеріальну шкоду становить: 130000,00 грн.

У зв`язку з укладенням полісу страхування цивільно-правової відповідальності №АР/1733971, відповідач взяв на себе обов`язок відшкодувати шкоду, завдану майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу ЗАЗ 110207, держ. номер НОМЕР_1 .

Отже, після виплати страхового відшкодування у позивача виникло право вимоги до відповідача з відшкодування завданої шкоди в розмірі 16142,10грн. - 2600,00 грн. (франшиза), тобто на суму 13542,10 грн.

З метою досудового врегулювання спору 20 січня 2022 року позивач направив відповідачу заяву на виплату страхового відшкодування вих. №00236/9222 з усіма необхідними документами для прийняття рішення, відповідно до вимог встановлених Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів".

Вказана заява була отримана відповідачем 27.01.2022, однак вимоги позивача відповідачем не були задоволені, що стало підставою для звернення позивача до суду із даною позовною заявою.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Матеріалами справи підтверджено, що цивільна відповідальність ОСОБА_1 , як водія автомобіля ЗАЗ 110207, держ. номер НОМЕР_1 на момент ДТП була застрахована в АТ "СК "МЕГА-ГАРАНТ" за полісом ОСЦПВ №АР/1733971 що підтверджується витягом з Централізованої бази даних МТСБУ. Франшиза згідно полісу складає: 2600,00 грн. Ліміт відповідальності страховика за матеріальну шкоду становить 130000,00 грн.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов`язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик. Крім того, статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові в справі № 910/2603/17 від 04 липня 2018 року висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов`язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією. У постанові Верховного Суду у справі № 910/171/17 від 02 жовтня 2018 року відображено правову позицію, згідно з якою до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.

Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

При цьому, у постанові в справі № 910/32720/15 від 02.04.2018 Верховний Суд зазначив, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.

Так, статтею 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Тобто, розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи. При цьому, відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов`язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом. Норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов`язку щодо проведення такої оцінки саме суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 910/22886/16 від 01.02.2018.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що до позивача, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування в сумі 16142,10 грн. згідно платіжного доручення № 208028 від 30.08.2021, перейшло право вимоги, яке страхувальник (потерпілий) мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, за вирахуванням франшизи у розмірі 2600,00 грн. у розмірі 13542,10 грн.

За таких обставин, враховуючи розмір права вимоги, яке перейшло до позивача, зважаючи на визначені полісом розміри лімітів відповідальності та франшизи, суд дійшов висновку про те, що відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу суму цього страхового відшкодування у розмірі 13542,10 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 1055,98 грн. та 3 % річних у розмірі 164,73 грн., суд зазначає таке.

Приписами статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Так, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 ЦК України).

За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних та інфляційних нарахувань входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовідносини, в яких страховик у разі настання страхового випадку зобов`язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов`язанням, а тому правовідносини з відшкодування шкоди, які склалися між сторонами у справі, також є грошовим зобов`язанням. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/12028/17 від 20.04.2018.

Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем інфляційних втрат у розмірі 1055,98 грн. та 3 % річних у розмірі 164,73 грн. суд встановив, що дані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства, обставинам справи, розрахунок виконано арифметично вірно, у зв`язку з чим позовна вимога щодо стягнення зазначених сум 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Вирішуючи вимогу про стягнення пені у розмірі 2344,82 грн., суд зазначає наступне.

За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 ЦК України).

Положеннями частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 та частини 1 статті 218 ГК України передбачено, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 ГК України).

За приписами статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання, як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України, статтями 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частиною 6 статті 232 ГК України.

За змістом статті 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Статтею 992 ЦК України передбачено, що у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати, страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Відповідно до п. 36.5 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем розрахунку пені у розмірі 2344,82 грн., суд встановив, що дане нарахування також не суперечить вимогам чинного законодавства, обставинам справи, розрахунок виконано арифметично вірно, у зв`язку з чим позовна вимога щодо стягнення пені у розмірі 2934,00 грн. визнається судом обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та підлягає задоволенню.

Згідно з вимогами статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, враховуючи фактичні обставини справи, наведені норми законодавства та наявну в матеріалах справи сукупність належних та допустимих доказів, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про задоволення позову, покладає судові витрати зі сплати судового збору на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" (61057, м. Харків, вул. Донця-Захаржевського, 7/8, код ЄДРПОУ 30035289) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" (03117, м. Київ, пр-т Перемоги, 65, код ЄДРПОУ 30115243) 13542,10 грн. - основного боргу; 2344,82 грн. - пені; 1055,98 грн. - інфляційні втрати; 164,73 грн. - 3% річних та витрати по сплаті судового збору в сумі 2481,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, або до суду першої інстанції відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "24" лютого 2023 р.

СуддяЛ.В. Шарко