Рішення № 109175307, 20.02.2023, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 лютого 2023 року м. ТернопільСправа № 921/598/22 Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Чопка Ю.О.

при секретарі судового засідання Саловська О.А.

Розглянув справу:

за позовом: Фізичної особи-підприємця Череватого Олега Павловича ( АДРЕСА_1 )

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Патоли Володимира Володимировича ( АДРЕСА_2 )

про стягнення 225 881,11 грн. заборгованості

За участю представниці від:

Позивача: Притула Оксана Богданівна, адвокат

Відповідача: не з`явився

Суть справи:

Фізична особа-підприємець Череватий Олег Павлович звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Патоли Володимира Володимировича про стягнення 225 881,11 грн, з яких: 193 710 грн сума основного боргу та 32 171,11 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок невиконання взятих на себе зобов`язань зі сплати орендної плати згідно договору оренди нежитлових приміщень №11 від 07.06.2021, з врахуванням укладеної додаткової угоди №1 від 01.03.2022 до цього договору, у відповідача виникла заборгованість.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 15.11.2022, головуючим суддею для розгляду справи № 921/598/22 визначено суддю Чопка Ю.О.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 16.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 14.12.2022, який неодноразово відкладався, востаннє на 20.02.2022.

17.01.2023 представником відповідача, адвокатом Яворським А.В., скріплене електронним цифровим підписом, подано клопотання б/н від 13.01.2023 (вх.№17.01.2023) про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Указана заява мотивована тим, що справа не є малозначною, обсяг та характер доказів потребує детального їх дослідження, необхідність витребування ряду доказів та їх оцінки з`ясування всіх її обставин, дослідженню умов, часу, коли було укладено спірний договір, можливого призначення експертизи, а тому для правильного вирішення спору, відповідач вважає, що існує необхідність розгляду справи за участю сторін у порядку загального позовного провадження.

Згідно з ч.4 ст. 250 ГПК України якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про залишення заяви відповідача без задоволення або про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Представниця позивача заперечила щодо задоволення даного клопотання, оскільки вважає, що відповідач затягує судовий процес. Також зазначила, що у спрощеному провадженні судом збираються докази, сторони надають свої пояснення, а тому вважає, що в задоволенні клопотання слід відмовити.

Розглянувши заяву із запереченнями щодо розгляду справи у спрощеному позовному провадженні, суд вважає її необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст.12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

За змістом ч.5 ст.12, ч.2 ст.247 ГПК України малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У порядку спрощеного позовного провадження, окрім малозначних справ, може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції Господарського суду, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Як вбачається із предмету позову, справа є малозначною, не є складною та відноситься до переліку справ, які можуть бути розглянуті тільки у спрощеному позовному провадженні, про що суд вже зазначав в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Cуд вважає, що стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором оренди нежитлових приміщень є справою незначної складності, яка відповідно до норм ГПК України розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.80 ГПК України, учасники справи не позбавлені права надавати пояснення, докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, за змістом указаних приписів закону позивач та відповідач мають право (і суд надає їм таку можливість) реалізувати всі свої процесуальні права та добросовісно виконати свої обов`язки, передбачені законом з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

З огляду на предмет та підстави позову, ціну позову, обсяг та характер доказів у справі, категорію та складність справи, суд не вважає, що її розгляд потребує загального позовного провадження, а тому в задоволенні клопотання від 13.01.2023 (вх.№372 від 17.01.2023) про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження слід відмовити.

Відповідач участі представника в судовому засіданні 20.02.2023 не забезпечив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Водночас у відзиві на позовну заяву від 25.01.2023 (вх..№692 від 27.01.2023) відповідач позовні вимоги заперечив вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими. Просить суд врахувати, що сторони належно виконували взяті на себе зобов`язання згідно договору оренди. Однак запровадження указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 воєнного стану зумовило зменшення заробітку та часткового зупинення бізнесу. З метою врегулювання питання оплати оренди сторони вирішили укласти додаткову угоду №1 від 01.03.2022. Просить суд врахувати, що війна є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили), що підтверджено повідомленням Торгово-промисловою палатою України №2024/02.0-7.1. від 24.02.2022, а тому особи звільняються від відповідальності у випадку несплати чи несвоєчасної сплати орендної плати. Просить суд в позові відмовити.

Позивач у відповіді на відзив від 06.02.2023 (вх.№1050 від 07.02.2023) доводи відповідача заперечив, посилаючись на те, лист ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 адресований всім кого це стосується та носить загальний характер, оскільки констатує абстрактний факт. Лист підтверджує воєнний стан на території України, що і так є загальновідомим визнаним фактом. Просить суд врахувати, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Відповідач мав змогу звернутися до ТПП України або відповідної регіональної ТПП для засвідчення форс-мажорних обставин або ж обставин непереборної сили відповідно до регламенту, однак цього підприємцем зроблено не було. Відповідачем також не надано жодного доказу на підтвердження того, що невиконання ним зобов`язань зі сплати орендних платежів за договором перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, а також не надано доказів на підтвердження факту погіршення фінансового становища. Також вважає, що не заслуговує на увагу твердження відповідача на наявність підстав для про зменшення розміру штрафних санкцій, адже підприємець не надав жодних доказів на підтвердження свого фінансового становища. Також зауважила, що штрафні санкції в розмірі 32 171,11 грн не є надмірно великими порівняно з основною заборгованістю в розмірі 193 710 грн. Просить суд позов задовольнити.

Відповідач клопотанням від 13.02.2023 просив відкласти розгляд справи та встановити відповідачу достатній строк для подання заперечень на відповідь на відзив.

Розглянувши подане клопотання, суд відмовляє в його задоволенні з наступних мотивів.

Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі (ч.2 ст.251 ГПК України).

Ухвалою про відкриття провадження у справі від 16.11.2022 повідомлено сторони, що позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач, в свою чергу, має право подати заперечення на відповідь позивача протягом п`яти днів з дня отримання відповідних документів (позивачем відзиву на позовну заяву; відповідачем - відповіді на відзив).

Як вбачається з доданих до відповіді на відзив доказів, останній вручений відповідачу особисто 02.02.2023. Крім того даний документ направлений на електронну адресу представника відповідача 06.02.2023.

Таким чином у відповідача було достатньо часу для подання своїх заперечень.

Приписами ст. 248 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (ч. 8 ст. 252 ГПК України).

Ч. 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до приписів ст. 129 Конституції України, ст.2 ГПК України своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Зважаючи на те, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, справа розглядається без участі повноважного представника відповідача, за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарським судом встановлено наступне:

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

До виконання господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до статей 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.06.2021 між Фізичною особою-підприємцем Череватим Олегом Павловичем (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Патола Володимиром Володимировичем (Орендар) укладено Договір оренди нежитлових приміщення №11, згідно п.1. якого: в порядку та на умовах визначених Договором, Орендодавець зобов`язується передати Орендраеві, а Орендар зобов`язується прийняти у тимчасове платне користування (оренду) офісні приміщення, визначені у Договорі, за плату на обумовлений строк для здійснення господарської діяльності.

Приміщення, що розташоване на 3 поверсі будівлі по вул. Медова, буд. 12А, приміщення 3А у місті Тернопіль, загальною площею 335,3 кв.м., а саме: ІІ сходи пл. 13,6 кв.м., ІІІ сходи пл. 13,6 кв.м., ІV сходи пл. 13,6 кв.м., 3-1 хол пл. 89,4 кв.м., 3-2 кабінет пл. 23,9 кв.м., 3-3 кабінет пл. 17,1 кв.м., 3-4 кабінет пл. 16,1 кв.м., 3-5 кабінет пл. 16,2 кв.м., 3-6 кабінет пл. 24,1 кв.м., 3-7 санвузол пл. 2,7 кв.м., 3-8 санвузол пл. 3,5 кв.м., 3-9 кладова пл. 2,9 кв.м., 3-10 кабінет пл. 17,0 кв.м., 3-11 кабінет пл. 18,7 кв.м., 3-12 кабінет пл. 27,0 кв.м., 3-13 кабінет пл. 35,9 кв.м., надалі іменується "Приміщення" для розміщення офісу та здійснення підприємницької діяльності Орендаря (п.1.2. Договору).

Строк оренди Приміщень з 07.06.2021 року до 31 травня 2024 року включно (п.1.5. Договору).

Орендодавець у день підписання даного Договору передає, а Орендар приймає у користування Приміщення, що оформляється відповідним Актом, який підписується Сторонами. З даного моменту починається обчислення строку оренди за цим Договором (п.2.1. Договору).

Щомісячна орендна плата (сума коштів, що підлягає сплаті Орендодавцю в разі належного виконання умов Договору) є фіксованою та становить 45 000 грн (п.3.1. Договору).

Орендар самостійно щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця сплачує орендну плату Орендодавцю (п.3.6. Договору).

Пунктом 4.1.1. Договору Орендар зобов`язався своєчасно і в повному обсязі сплачувати оренду плату.

Даний Договір набуває чинності з моменту підписання Орендодавцем та Орендарем або їх уповноваженими представниками Акту приймання-передачі приміщення та діє протягом 2 (двох) років 11 (одинадцяти) місяців (п.9.2. Договору).

Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (п.9.4. Договору).

Зміни у цей Договір можуть бути внесені тільки за домовленістю Сторін, що оформляється окремою письмовою угодою, яка набирає чинності з моменту її належного оформлення Сторонами (п.9.5. Договору).

Пунктом 9.6. Договору сторони погодили підстави розірвання Договору до закінчення терміну його дії.

Додатковою угодою №1 від 01.03.2022 сторони змінили п.3.1. Договору та виклали його в такій редакції:

Щомісячна орендна плата (сума коштів, що підлягає сплаті Орендодавцю в разі належного виконання умов Договору) є змінною на період з 01 березня 2022 до 30 червня 2022 та становить:

1) у березні 40 000 грн;

2) у квітні 20 000 грн;

3) у травня 20 000 грн;

4) у червні 25 000 грн.

Щомісячна орендна плата з 01 липня 2022 діє згідно Договору.

Додали п.3.14 до договору та викладено його у такій редакції:

Орендар зобов`язаний зробити додаткову оплату в розмірі 65 000 грн протягом шести місяців з 01 липня 2022 до 30 грудня 2022 одним або декількома платежами.

Термін дії Додаткової угоди з 01.03.2022 до 30.12.2022.

Згідно статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (не споживна річ).

Згідно положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Факт передачі позивачем та отримання відповідачем орендованого майна підтверджується копією акта приймання передачі від 07.06.2021, який підписаним представниками сторін та скріплений печатками.

Повідомленням №2 Орендар повідомив Орендаря про розірвання укладених між сторонами Договору оренди нежитлових приміщень №11 від 07.06.2021 та Додаткової угоди №1 від 01.03.2022 на підставі п.9.6.2. Договору. Дата розірвання 15 жовтня 2022.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами договору оренди нежитлових приміщень №11 від 07.06.2021 та Додаткової угоди №1 від 01.03.2022.

Судом встановлено, що Орендарем порушено встановлений п.3.6. Договору строк сплати орендної плати та станом на день звернення до суду з позовом його заборгованість перед Орендодавцем становить 193 710 грн.

Отже, доводи позивача про порушення його майнових прав на суму 193 710 грн заборгованості по орендній платі є правомірними, документально підтвердженими доказами та не спростованими відповідачем в установленому законом порядку, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст.230 ГК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 ГК України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною шостою ст.232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій, які відповідно до статті 217 ГК України можуть застосовуватися у сфері господарювання, є штрафні санкції, що можуть застосовуватися у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) відповідно до умов договору між сторонами.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до п.5.4. Договору за несвоєчасне здійснення розрахунків по платежах, визначених Договором, Орендар сплачує на користь Орендодавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення (включаючи день сплати). Згідно розрахунку позивача пеня становить 32 171,11 грн за період з 11.04.2022 по 31.10.2022.

Розглянувши наданий позивачем розрахунок суми пені, суд приймає його як правомірний та обґрунтований, а позовні вимоги в цій частині вважає такими, що доведені матеріалами справи та підлягають до задоволення.

Відповідач посилається на лист ТПП України про настання форс-мажорних обставин 28.02.2022. Утім, такий лист не може слугувати абсолютним доказом неможливості виконати зобов`язання для всіх без виключення суб`єктів господарювання. І навіть в самому листі є застереження про те, обставини є надзвичайними та невідворотними за зобов`язаннями, виконання яких стало неможливим у встановлений термін, але аж ніяк не для всіх зобов`язань, як помилково вказує відповідач.

Непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести.

Щоб засвідчити форс-мажорні обставини відповідачу необхідно звернутися до Торгово-промислової палати, а для того, щоб отримати сертифікат про форс-мажорні обставини, потрібно довести причинно-наслідковий зв`язок між зобов`язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається, як на підставу неможливості виконати зобов`язання. Утім відповідачем не надано належних та допустимих доказів наявності форс-мажору у спірних правовідносинах (відповідний сертифікат Торгово-промислової палати).

Для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили) як умови звільнення від відповідальності та покликаючись на введення воєнного стану в Україні відповідач повинен довести, що ці обставини (форс-мажорні) зумовили неможливість виконання умов договору та застосування штрафних санкцій.

Одне лише передбачене законом віднесення воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках воєнного стану (надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо), унеможливлює виконання взятих зобов`язань.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

У матеріалах справи відсутній сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на виконання зобов`язань за спірним договором.

Відтак, доводи відповідача про те, що нарахування орендної плати та пені заборонено з причин настання форс-мажорних обставин, а саме з початком військової агресії російської федерації проти України та введенням воєнного стану, є необґрунтованим.

Суд зауважує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін договору.

З урахуванням наведеного суд відхиляє дані заперечення відповідача.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру пені, господарський суд зазначає наступне.

В силу приписів ст.233 Господарського кодексу України: у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

Згідно з ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.

Суд наголошує на приписах ст.233 ГК України, та ст.551 ЦК України, якими визначено право суду, а не обов`язок зменшувати штрафні санкції, а саме розмір пені.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Дослідивши доводи сторін та матеріали справи, суд враховує, що обов`язок відповідача здійснити оплату за договором виник у березні червні 2022 року, та фактично не сплачено на дату ухвалення рішення, а відтак суд вбачає порушення інтересів стягувача у даному випадку.

За результатами надання оцінки заявленому відповідачем клопотанню господарський суд вважає за необхідне зазначити, що розмір заявленої до стягнення пені у порівнянні із сумою основного боргу є незначним. Наведене дозволяє господарському суду дійти висновку, що заявлені позивачем до стягнення штрафні санкції у розмірі 32 171,11 грн, в даному випадку, є засобом розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання.

Згідно ч.ч.3-4 ст.13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Слід також зазначити, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження скрутного фінансового становища, погіршення умов ведення бізнесу.

Враховуючи збалансованість інтересів сторін, ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором (непогашення відповідачем основної суми боргу), баланс інтересів сторін, суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені. У зв`язку із чим клопотання відповідача про зменшення розміру пені не підлягає задоволенню.

У відповідності до ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (ч.2 ст.73 ГПК України).

Частиною 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. 79 ГПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Пунктами 1, 2 ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, враховуючи порушення умов договору з боку відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 73-75, 79, 86, 129, 233, 236-238, 240, 242 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального провадження відхилити.

2.Позовні вимоги задовольнити.

3.Стягнути з фізичної особи-підприємця Патола Володимира Володимировича, АДРЕСА_3 (код НОМЕР_1 ) на користь фізичної особи-підприємця Череватого Олега Павловича, АДРЕСА_4 (код НОМЕР_2 ) 193 710 (сто дев`яносто три тисячі сімсот десять) грн. основного боргу, 32 171 (тридцять дві тисячі сто сімдесят одну) грн. 11 коп. пені.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4.Судові витрати покласти на відповідача.

Протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення сторони вправі оскаржити його до Західного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення виготовлено 24 лютого 2023 року.

Суддя Ю.О. Чопко