Рішення № 109175184, 23.02.2023, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________________РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2023 р. м. Одеса Справа № 916/2392/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/2392/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Деталь» (вул. Академіка Курчатова, № 1, м. Запоріжжя, 69013; адреса для листування: вул. Миколи Краснова, № 7, м. Запоріжжя, 69014, код ЄДРПОУ 39705831)

до відповідачів: 1) Державного підприємства «Херсонський морський торговельний порт» (просп. Ушакова, № 4, м. Херсон, 73000, код ЄДРПОУ 01125695)

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонський порт» (73025, м. Херсон, вул. Потьомкінська, № 3; код ЄДРПОУ 43569693)

про стягнення 18960,61 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

20.09.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Деталь» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства «Херсонський морський торговельний порт» про стягнення заборгованості за договором поставки № № 140Р від 18.09.2020 в загальному розмірі 18960,61 грн., в т.ч.: 14370,00 грн. основного боргу, 766,03 грн. 3% річних та 3824,58 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов вказаного договору щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару.

Так, позивач зазначає, що відповідачем було надані заявки на поставку партій товару на загальну суму 21 832,32 грн та на виконання зобов`язань за договором, позивач поставив товар за видатковими накладними: № УТ3244 від 03.11.2020 року на суму 4462,32 грн та № УТ3284 від 06.11.2020 на суму 17370,00 грн.

За ствердженням позивача, товар за вказаними видатковими накладними було отримано відповідачем-1 за довіреністю № 256 від 02.11.2020 року, без зауважень, про що свідчать підписи представника відповідача у видаткових накладних.

Всього позивачем було поставлено товару на загальну суму 21832,32 грн, проте відповідач-1 поставлений товар оплатив, частково 12.04.2021 року - 3000,00 грн. та 10.06.2021 року - 4462,32 грн, а відтак, загальна сума сплачена відповідачем-1 за поставлений товар складає 7 462,32 грн, у зв`язку з чим у останнього перед позивачем виникла заборгованість, яка складає 14 370,00 грн.

Окрім того, на переконання позивача, кінцевим строком оплати видаткової накладної № УТ3244 від 03.11.2020 року на суму 4462,32 грн є 03.12.2020 року, а видаткової накладної № УТ3284 від 06.11.2020 на суму 17370,00 грн. - 06.12.2020 року, проте наразі вищезазначена заборгованість відповідачем-1 не сплачена.

У відзиві на позов (вх. № 22790/22 від 17.10.2022) відповідач-1 зауважив, що позов не може бути задоволено до Державного підприємства «Херсонський морський торговельний порт», з огляду на те, що 26.06.2020 року між ДП «Херсонський морський торговельний порт», Міністерством інфраструктури України, ДП «Адміністрація морських портів України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Херсонський порт» було укладено Концесійний договір відповідно до умов якого, майно ДП «ХМТП», передається Концесіонеру, а саме - ТОВ «Херсонський порт».

Як наголошує відповідач-1, відповідно до акту про передачу в порядку правонаступництва прав та обов`язків, які безпосередньо пов`язані з майном, яке передається у складі об`єкта концесії від 23 грудня 2021 року складено між ТОВ «Херсонський порт» та Державного підприємства «Херсонський морський торговельний порт»: передані ТОВ «Херсонський порт» зобов`язання, що виникають з договору поставки № 140Р від 18.09.2020 року з Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Деталь».

Отже, як підсумовує ДП «Херсонський морський торговельний порт», відповідно до витягу з Концесійного договору від 26.06.2020 року, акту про передачу в порядку правонаступництва прав та обов`язків, які безпосередньо пов`язані з майном, яке передається у складі об`єкта концесії від 23.12.2021 року та акту прийому-передачі від 23.12.2021 року, вбачається, що ТОВ «Херсонський порт» з 23.12.2021 року стало правонаступником прав та обов`язків ДП «Херсонський морський торговельний порт», в тому числі в частині кредиторської заборгованості перед ТОВ «Агро-Деталь», в зв`язку з чим належним відповідачем у справі, на думку відповідача-1, повинно бути саме ТОВ «Херсонський порт».

Відповідач-2 відзив на позов суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.09.2022 позовна заява вх.№ 2480/22 була передана на розгляд судді Цісельського О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.09.2022 прийнято позовну заяву (вх.№ 2480/22 від 20.09.2022) до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу № 916/2392/22 розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін.

17.10.2022 на електронну адресу Господарського суду Одеської області від ДП «Херсонський морський торговельний порт» надійшов відзив на позов (вх. № 22790/22), посвідчений КЕП представника, який судом був прийнятий до розгляду та долучений до матеріалів справи разом із доданими до нього документами.

Того ж дня, від ТОВ «Агро-Деталь» до суду надійшло клопотання (вх. № 22912/22 від 17.10.2022) про долучення доказів про понесені витрати на правничу допомогу, яке судом було задоволено та разом із наданими доказами долучено до матеріалів справи.

21.10.2022 ухвалою Господарського суду Одеської області залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Херсонський порт», в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

25.10.2022 від позивача до суду надійшло клопотання (вх. № 23733/22), відповідно якого останній просив суд залучити в якості співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Херсонський порт» до участі у справі № 916/2392/22.

01.11.2022 ухвалою Господарського суду Одеської області задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Деталь» (вх. № 23733/22 від 25.10.2022) та залучено до участі у справі № 916/2392/22 у якості співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Херсонський порт».

14.11.2022 ТОВ «Агро-Деталь» надало до суду клопотання (вх. № 25919/22), відповідно до якого просило долучити до матеріалів справи докази направлення позовної заяви з додатками ТОВ «Херсонський порт». Вказане клопотання судом було задоволене.

08.12.2022 Господарським судом Одеської області, після звільнення 11.11.2022 Збройними Силами України м. Херсон та з метою належного повідомлення відповідачів про розгляд справи, направлено всі постановлені ухвали Господарського суду Одеської області по справі № 916/2392/22 на їх адресу.

Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Ст. 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.

Згідно ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Пунктом 3 Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Судом враховано, що в умовах воєнного часу, суди України, продовжують працювати на територіях, де це є можливим, на підставі чого, з метою забезпечення розумного балансу між нормами статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а також положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України, які визначають завдання господарського судочинства, з урахуванням норм Закону України «Про правовий режим воєнного стану», приймаючи до уваги обставини даної справи та достатність часу, наданого всім учасникам справи для висловлення своєї правової позиції по даній справі, суд вважав за доцільне розглядати дану справу в межах розумного строку, створивши учасникам справи умови належного балансу безпеки та можливості ефективної реалізації їх процесуальних прав.

Судом здійснено розгляд справи у строки з урахуванням обставин, які склались у зв`язку з здійсненням військової агресії проти України, місцезнаходження відповідачів (місто Херсон), стадії розгляду справи, обставин пов`язаних з активними бойовими діями в зазначеному місті, часткової окупації, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, складності справи, поведінки заявника та відповідачів, а також забезпечення безпеки відвідувачів, працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України.

Таким чином, враховуючи вищенаведене законодавство, відсутність підстав для обмеження повноважень судів, органів та установ системи правосуддя щодо захисту судом конституційних прав і свобод людини і громадянина у період воєнного стану в Україні, як це визначено Законом України «Про правовий режим воєнного стану», зважаючи на засади розумності строків розгляду справи судом, беручи до уваги приписи ст. 248 ГПК України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, та з огляду на те, що суд вже фактично вийшов за межі строків, встановлених процесуальним законодавством, та розглядає справу в межах розумного строку, передбаченого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, викладення сторонами своїх позицій по суті справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи за наявними в ній матеріалами.

Більше того, права відповідачів, як учасників справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідачі Державне підприємство «Херсонський морський торговельний порт» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Херсонський порт» про час розгляд та рух справи повідомлялись своєчасно, проте відповідач-2 своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Ухвали у даній справі скеровувались відповідачам судом за їх адресами, а саме за їх місцезнаходженням, зазначеним у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Втім, судові повідомлення не було доставлено на адресу відповідачів у зв`язку із призупиненням АТ «Укрпошта» приймання та пересилання поштових відправлень до тимчасово окупованих територій України та районів ведення бойових дій, на території яких не працюють відділення поштового зв`язку у зв`язку з повномасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, зокрема до поштового відділення 73025, про що працівником відділу канцелярії суду складено відповідну довідку про неможливість відправки кореспонденції, що долучена судом до матеріалів справи.

Судом встановлено, що місцезнаходження відповідачів (м. Херсон) була тимчасово окупованою територією, яка за загальновідомою інформацією 11 листопада 2022 року Збройними Силами України була звільнена.

При цьому, пунктом 21 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особливості судових викликів та повідомлень, направлення копій судових рішень учасникам справи, у разі якщо адреса їх місця проживання (перебування) чи місцезнаходження знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, визначаються законами України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції».

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №75 від 25.04.2022 «Про затвердження переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)» затверджено перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) (з наступними змінами та доповненнями). Відповідно до вказаного переліку місце реєстрації Відповідача знаходиться в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебуває в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).

Питання провадження господарської діяльності на тимчасово окупованих територіях врегульовано Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Відповідно до частини першої статті 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.

Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.

З метою повідомлення відповідачів про розгляд справи 27.09.2022 та 04.11.2022 на офіційній сторінці Господарського суду Одеської області веб-порталу «Судова влада України» (розділ «Оголошення про виклик») розміщені відповідні оголошення, які також долучено судом до матеріалів справи.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 ГПК України.

Додатково суд наголошує, що ухвали суду направлялись на всі наявні та відомі суду адреси електронної пошти відповідачів, докази чого відповідно містяться в матеріалах справи.

Водночас, направлені судом 08.12.2022 на адреси відповідачів ухвали суду із відповідними супровідними листами, повернулись до Господарського суду Одеської неврученими з відміткою листоноші на довідці Укрпошти «інші причини, що не дали змоги виконати зобов`язання щодо пересилання поштового відправлення» (вх. № 1419/23 від 12.01.2023, № 1738/23 від 13.01.2023).

Також, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Ухвали Господарського суду Одеської області по справі № 916/2392/22 було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.

Таким чином, суд зазначає, що відповідачі також не були позбавлені права та можливості за власною ініціативою скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу положень наведеної статті 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», та за відомим номером даної справи № 916/2392/22 ознайомитися із змістом ухвал Господарського суду Одеської області та визначеними у них процесуальними діями з розгляду даної справи з метою забезпечення представництва своїх інтересів.

Крім того, суд зазначає, що відповідач зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання та в розумні інтервали часу - вживати заходів, щоб дізнатись про стан розгляду справи.

Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідачів про розгляд справи № 916/2392/22.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін від учасників справи до суду не надходило.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

За таких обставин, суд розглядає дану справу за наявними в ній матеріалами з врахуванням положень ч.2 ст.178 ГПК України, якими передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

23.02.2023 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

18.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Деталь» (постачальник) та Державним підприємством «Херсонський морський торговельний порт» (покупець) був укладений договір поставки № 140Р (надалі договір), відповідно до умов п. 1.1. якого, постачальник зобов`язується поставити й передати у власність покупцю товар (змінно-запасні частини для транспортних засобів, крім двигунів і частин двигунів), зазначений в Специфікації (Додаток № 1 до договору, який є його невід`ємною частиною), а покупець - прийняти і оплатити на умовах даного договору такий товар.

Відповідно до положень п.п. 1.2, 1.3, 1.5 договору № 140Р поставка товару здійснюється партіями згідно письмових заявок покупця. Найменування, асортимент, кількість і ціна за відповідну одиницю виміру товару визначається сторонами в Специфікації, що є невід`ємною частиною даного договору.

Документи на товар, які постачальник повинен передати покупцеві: видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, оригінал рахунку (рахунку-фактури), відповідний документ про якість.

В пункті 4.1. договору зазначено, що розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем вартості поставленої партії товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня поставки партії товару покупцю на підставі рахунку (рахунку-фактури) постачальника, при умові реєстрації постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, оформленої згідно вимог ПКУ та інших нормативно документів.

Місцем поставки товару, згідно з п. 6.1 договору № 140Р, є склад покупця за адресою: просп. Ушакова, 4, м. Херсон, 73000, ДП «ХМТП».

Згідно з п. 6.2. договору строк поставки партії товару становить 5 (п`ять) календарних днів з дати направлення письмової заявки покупцем.

Днем поставки товару за договорами № 140Р, у відповідності до п. 6.3 цього договору, є дата, зазначена у видатковій накладній.

В п.7.1 означеного договору сторони дійшли згоди про те, що він набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2020 року включно, а в частині гарантійних термінів та взаєморозрахунків - до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Договір підписано уповноваженими представниками сторін без будь-яких зауважень, підписи скріплено печатками підприємств.

На виконання умов укладених між сторонами договору постачальник поставив, а покупець прийняв товар на загальну суму 21832,32 грн.

Вищевказане підтверджується наступними документами: видатковою накладною №УТ-3244 від 03.11.2020 на суму 4462,32 грн, видатковою накладною №УТ-3284 від 06.11.2020 на суму 17370,00 грн, довіреністю №256 від 02.11.2020 щодо повноважень представника відповідача на отримання від ТОВ «Агро-Деталь» цінностей за договором № 140Р від 18.09.2020 згідно переліку.

Судом встановлено, що зазначені вище видаткові накладні на відпуск ТОВ «Агро-Деталь» відповідачу товару та його отримання ДП «Херсонський морський торговельний порт» підписані уповноваженими представниками сторін, в повному об`ємі відображає зміст та обсяг здійснених сторонами на їх підставі, згідно умов підписаного договору поставки, господарських операцій. Претензій до комплектності та якості відповідач не мав.

Водночас, відповідач свої зобов`язання в частині оплати за отриманий за наведеними видатковими накладними товар виконав частково, перерахувавши 12.04.2021 на рахунок позивача 3000,00 грн на підставі платіжного доручення № 812 та 10.06.2021 перерахувавши 4462,32 грн на підставі платіжного доручення №1248, що підтверджується виписками по особовим рахункам позивача.

Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для нарахування останнім до сплати 3% річних та інфляційних втрат, та його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості та штрафних санкцій.

Під час розгляду справи відповідачем доказів погашення заборгованості суду не надано.

Між тим, як встановлено судом з матеріалів справи, 26.06.2020 між Міністерством інфраструктури України (за договором - концесієдавець), Державним підприємством «Адміністрація морських портів України», Товариством з обмеженою відповідальністю «Рисоіл-Херсон» (за договором - переможець), Товариством з обмеженою відповідальністю «Херсонський порт» (стара назва: Товариство з обмеженою відповідальністю «Проектна компанія «Рисоіл-Херсон» (за договором - концесіонер) укладений концесійний договір стосовно передачі в концесію майна Державного підприємства «Херсонський морський торговельний порт» (за договором - первісний оператор) і майна Державного підприємства «Адміністрація морських портів України».

Як вбачається з п.п. 8.7.2.3., 8.7.2.4. п. 8.7.2. передача включає в себе та вважається виконаною після проведення таких заходів:

- викуп інших необоротних матеріальних активів та оборотних матеріальних активів первісного оператора та ДП «АМПУ» і передача в порядку правонаступництва кредиторської та дебіторської заборгованості первісного оператора в порядку і на умовах, визначених пунктами 8.7.4, 8.7.5 Договору;

- оформлення правонаступництва концесіонера щодо прав та обов`язків первісного оператора і прав та обов`язків ДП «АМПУ», які безпосередньо пов`язані з майном, що передається у складі об`єкта концесії, відповідно до положень пункту 8.7.7 цього договору (за виключенням кредиторської та дебіторської заборгованості первісного оператора, що передається в порядку правонаступництва на умовах, визначених пунктом 8.7.4 договору).

Відповідно до п.п. 8.7.4.5. п. 8.7.4. концесієдавець забезпечує передачу концесіонеру первісним оператором інших необоротних матеріальних активів та оборотних матеріальних активів і кредиторської та дебіторської заборгованості первісного оператора. Факт передачі інших необоротних матеріальних активів та оборотних матеріальних активів і кредиторської та дебіторської заборгованості первісного оператора підтверджується актом приймання-передачі, підписаним уповноваженими представниками первісного оператора, концесієдавця та концесіонера та скріпленим їх печатками (за наявності), в якому зазначаються переліки активів та кредиторської і дебіторської заборгованості та вартість за результатами інвентаризації відповідно до пункту 8.6 договору, з урахуванням можливих уточнень відповідно до пункту 8.7.4.6 договору.

Пунктом 8.7.7.1. концесійного договору встановлено, що концесіонер є правонаступником, серед іншого, щодо всіх прав та обов`язків первісного оператора, в тому числі таких, що випливають із договорів, судових справ, виконавчих проваджень, ліцензій, документів дозвільного характеру, правовідносин щодо погашення грошових зобов`язань чи податкового боргу, надмірно сплачених зобов`язань або невідшкодованих податків і зборів, та які зазначені у відповідних актах приймання-передачі, передбачених пунктами 8.7.7.3 та 8.7.4.5. (п.п. 8.7.7.1.1. договору).

Відповідно до пункту 168 акту приймання-передачі дебіторської та кредиторської заборгованості від 23.12.2021, складеного між ТОВ «Херсонський порт», ДП «Херсонський морський торговельний порт» та Міністерством інфраструктури України, передано та прийнято ТОВ «Херсонський порт» в порядку правонаступництва окрему кредиторську заборгованість ДП «Херсонський морський торговельний порт», зокрема, зобов`язання, що виникають з договору поставки № 140Р від 18.09.2020 року, укладеного з Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Деталь» щодо поставки змінно-запасних частин для транспортних засобів, крім двигунів і частин двигунів.

Крім того, між сторонами концесійного договору 23.12.2021 складено та підписано акт виконання передачі, з п. 4 якого вбачається, що відповідно до п. 8.7.4.5 договору первісний оператор передав, а концесіонер прийняв в порядку правонаступництва кредиторську та дебіторську заборгованість на умовах визначених пунктом 8.7.4 договору та відповідно до Акту приймання-передачі дебіторської та кредиторської заборгованості, підписаного 23.12.2021, та на підставі Звіту Спільної комісії.

Підписанням цього акту концесієдавець, ДП «АМПУ», первісний оператор та концесіонер підтверджують повне і належне виконання сторонами всіх заходів передачі, передбачених пунктом 8.7.2 договору, та визначають 23 грудня 2021 року як дату виконання передачі (п. 7 акту виконання передачі від 23.12.2021).

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно зі ст. 44 ГК України, підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до норм статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.

За положеннями статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до статті 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).

Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Як встановлено ч.ч. 3, 4 ст. 33 Закону України «Про концесію» у виняткових випадках, за рішенням концесієдавця, умовами концесійного конкурсу може передбачатися повне або часткове правонаступництво концесіонера за правами та обов`язками балансоутримувача. Обсяг правонаступництва, а також умови та порядок передачі концесіонеру прав та обов`язків балансоутримувача визначаються умовами концесійного конкурсу та концесійним договором. Під правами та обов`язками балансоутримувача розуміються права та зобов`язання такого балансоутримувача за договорами, судовими процесами, у тому числі в порядку міжнародного комерційного арбітражу, відкритими виконавчими провадженнями, ліцензіями, документами дозвільного характеру, а також за дебіторською та кредиторською заборгованістю балансоутримувача.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини, що виникли між ДП «Херсонський морський торговельний порт» та ТОВ «Агро-Деталь», носять характер таких, що виникають з договору поставки, про що, зокрема, свідчать договірні зобов`язання сторін - постачальник зобов`язується здійснити поставку товару в порядку та на умовах, визначених цим договором, а покупець зобов`язується прийняти і здійснити оплату за поставлений товар в порядку передбаченому цим договором.

Суд встановив, що в даному випадку відносини між ТОВ «Агро-Деталь» та ДП «Херсонський морський торговельний порт» носять договірний характер, укладений між ними договір поставки № 140Р від 18.09.2020 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний не був. Сторони факт укладання договору поставки № 140Р від 18.09.2020 не заперечують та у представлених суду заявах визнають.

З огляду на зазначене, суд, з урахуванням положень ст. 204 ЦК України, приймає до уваги договір поставки № 140Р від 18.09.2020 як належну підставу у розумінні норм ст. 11 ЦК України для виникнення у позивача та відповідача-1 взаємних цивільних прав та обов`язків з поставки товару.

Умовами укладеного договору, сторони визначили (серед інших умов): предмет договору (змінно-запасні частини для транспортних засобів, крім двигунів і частин двигунів), вартість товару, строки та порядок розрахунків (протягом 30 календарних днів з дня поставки партії товару).

Як встановлено судом, на підставі вищезазначених видаткових накладних № УТ-3244 від 03.11.2020 та № УТ-3284 від 06.11.2020 позивачем було поставлено, а відповідачем без жодних зауважень та заперечень прийнято товар на загальну суму 21832,32 грн.

Надані позивачем видаткові накладні містять найменування суб`єктів господарювання, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідають вимогам законодавства, тому є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Суд при ухваленні рішення враховує та бере до уваги те, що підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у відповідача обов`язку щодо здійснення з позивачем розрахунків за отриманий товар. При цьому видаткові накладні, за якими відбувалась поставка товару, підписані відповідачем. Видаткова накладна - це документ, що засвідчує факт переходу права власності від продавця до покупця, при цьому вказаний документ, містить вартість товару, право власності на яке переходить.

Вказаний в ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» перелік обов`язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з абз. 1 п. 2.5. Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.95 № 88, документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

При цьому, слід зазначити, що вимоги Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як «інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції» лише альтернативно такому обов`язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та інших підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах свідчить про те, що у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів на підставі первинних документів. Останні для надання їм юридичної сили доказовості в розумінні статті 73 Господарського процесуального кодексу України повинні мати крім обов`язкових реквізитів додаткові в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій. Тобто, в якості доказу первинні документи мають містити повні дані про конкретні господарські операції та підставу їх здійснення.

Отже, за своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов`язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.

У вказаних вище первинних документах міститься посилання на договір поставки, постачальником визначено позивача та його реквізити, одержувач відповідач-1, вказано найменування товару, кількість, ціна без ПДВ, загальна вартість з урахуванням ПДВ, місце складання, підпис представника з боку постачальника скріплений печаткою підприємства, з боку одержувача міститься підпис Рязанова Ю.М. у графі «отримав(ла)» та посилання на відповідну довіреність.

За результатами аналізу вказаних накладних, останні відповідають вимогам щодо заповнення обов`язкових реквізитів у відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому, відповідач-1 від поставленого товару не відмовився, при отриманні товару ним жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов`язань з поставки товару, в тому числі щодо неналежної якості та неналежної комплектності не подавалось.

Тобто, товар був поставлений постачальником та прийнятий належним чином відповідачем-1 без застережень щодо недоліків за кількістю, якістю та відсутності необхідних товаросупровідних документів.

Відповідач-1 набувши право власності на товар, що відчужувався на підставі вищезазначених видаткових накладних, тим самим погодився із такою його ціною.

Отримання відповідачем-1 поставленого товару є підставою виникнення у останнього зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору, а також чинного законодавства на підставі оформлених відповідно до умов договору видаткових накладних.

Суд зауважує, що Державне підприємство «Херсонський морський торговельний порт» обставини, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростував, та факт отримання від позивача товару з боку відповідача-1 за вищевказаним договором також не спростований.

Водночас, відповідач-1 свої зобов`язання в частині оплати за отриманий за наведеними видатковими накладними товар виконав частково, перерахувавши на рахунок позивача загальну суму в розмірі 7462,32 грн.

Отже, судом встановлено, що залишок заборгованості складає 14370,00 грн.

Наявність у відповідача не погашеної заборгованості в сумі 14370,00 грн за отриманий на підставі договору № 140Р та видаткових накладних товар позивачем належним чином доведена, документально підтверджена і відповідачем не спростована; розрахунок заборгованості судом перевірено та визнано обґрунтованим.

Суд звертає увагу на те, що під час розгляду даної справи відповідачем-1 не вчинено жодної дії і не надано жодного доказу з метою спростування факту існування у нього заборгованості перед позивачем на заявлену до стягнення суму.

У зв`язку з тим, що позивач виконав свої зобов`язання щодо поставки товару, а тому відповідно до ст.538 Цивільного кодексу України, у відповідача-1 виникло зустрічне зобов`язання розрахуватись за отриманий товар.

Зважаючи на викладене, господарський суд вважає доведеним факт порушення відповідачем-1 умов правочину в частині виконання зобов`язань з належної оплати за поставлений позивачем товар та встановленим наявність заборгованості відповідача-1 перед позивачем за договором поставки №140Р від 18.09.2020 у розмірі 14370,00 грн.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем-1 умов договору в частині своєчасної оплати отриманого за договором № 140Р від 18.09.2020 товару позивач просить стягнути з останнього 3824,58 грн інфляційних втрат та 766,03 грн 3% річних.

Стосовно нарахування 3% річних та інфляційних збитків судом зазначається наступне.

За змістом статті 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Враховуючи положення ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування 3% річних та інфляційних збитків входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Вказані інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування за загальним правилом здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція)..

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Враховуючи викладене, позивач цілком правомірно на підставі ст. 625 ЦК України нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.

Згідно статті 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті «Бизнес» від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах «Законодавство» і «Ліга» (п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов`язання» №14 від 17.12.2013 року).

При застосуванні індексу інфляції необхідно брати до уваги, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно необхідно рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня (лист Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ»).

Суд, провівши за допомогою калькулятора штрафів програмного комплексу «ЛІГА: Закон» перерахунок інфляційних втрат, враховуючи суму та період заборгованості відповідача-1 згідно умов договору, дійшов висновку, що розрахунок інфляційних втрат є арифметично не правильним оскільки позивачем невірно встановлено сукупний індекс інфляції.

За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення інфляційних втрат, судом встановлено, що розмір інфляційних втрат, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, обрахований виходячи із суми заборгованості та визначеного позивачем періоду прострочення, становить 4602,39 грн., а отже є більшим ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача-1.

Судом перевірено правильність виконаних позивачем розрахунків 3% річних та встановлено, що він є вірними та загальна сума 3% річних, що підлягає до стягнення складає 766,03 грн..

Таким чином, відповідач-1, порушивши грошове зобов`язання, повинен, за вказаних правових приписів та договірних умов, сплатити позивачу інфляційні та річні у вказаних сумах.

Між тим процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав і обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи зі складу спірного матеріального правовідношення. Процесуальне правонаступництво випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв`язок матеріального і процесуального права. Розрізняють універсальне та сингулярне правонаступництво.

За універсальним правонаступництвом має місце перехід усієї сукупності прав та обов`язків певної особи. При цьому майно особи як сукупність прав і обов`язків, які їй належать, переходить до правонаступника (правонаступників) як єдине ціле, причому в цій сукупності єдиним актом переходять усі окремі права та обов`язки, які належали на момент правонаступництва праводателю, незалежно від того, виявлені вони на момент правонаступництва чи ні. Універсальне правонаступництво має місце у випадках припинення юридичної особи та спадкового наступництва у випадку смерті фізичної особи. Сингулярне правонаступництво, на відміну від універсального, не охоплює переходу всієї сукупності прав та обов`язків до правонаступника, а тому іменується частковим правонаступництвом, і відбувається заміною осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін або вказівку закону.

Як передбачено ч. 2 ст. 33 ЗУ «Про Концесію» у концесіонера не виникає загального правонаступництва згідно з правами та обов`язками балансоутримувача.

При цьому, умови та порядок передачі концесіонеру прав та обов`язків підприємства, а також обсяг відповідного правонаступництва, можуть бути встановлені умовами концесійного конкурсу та концесійним договором.

Отже, приписи норм Закону України «Про концесію» та умови концесійного договору від 26.06.2020, дають підстави вважати, що у ТОВ «Херсонський порт», як у концесіонера, не виникло загального (універсального) правонаступництва згідно з правами та зобов`язаннями ДП «Херсонський морський торговельний порт», проте стосовно кредиторської заборгованості останнього, яка сформувалась у підприємства станом на дату укладання концесійного договору за результатами правовідносин підприємства з третіми особами, має місце сингулярне правонаступництво.

Зважаючи на викладене, суд надав належної правової оцінки усім умовам концесійного договору та доказам їх виконання сторонами договору, та визначив належним чином, з урахуванням спеціального Закону України «Про концесію», правову підставу переходу майнових обов`язків ДП «Херсонський морський торговельний порт» до ТОВ «Херсонський порт», у даному випадку наступництва останнього у матеріальних правовідносинах ДП «Херсонський морський торговельний порт» з третіми особами, зокрема, ТОВ «Агро-Деталь», на підставі яких у ДП «Херсонський морський торговельний порт» сформувалась кредиторська заборгованість, яка, в подальшому, і була передана концесіонеру - ТОВ «Херсонський порт» на підставі відповідного акту прийому-передачі від 23.12.2021.

Відтак, суд вважає, що ТОВ «Херсонський порт» з 23.12.2021 стало належним правонаступником, серед іншого, зобов`язань ДП «Херсонський морський торговельний порт», що виникли з договору поставки № 140Р від 18.09.2020, укладеного з ТОВ «Агро-Деталь», а отже і щодо обов`язків в частині сплати кредиторської заборгованості відповідача-1 перед позивачем, у зв`язку з чим, встановлена даним рішенням заборгованість підлягає стягненню саме з ТОВ «Херсонський порт».

Враховуючи вищезазначене, суд погоджується з доводами відповідача-1, що позовні вимоги до ДП «Херсонський морський торговельний порт», як до неналежного відповідача, не підлягають задоволенню у зв`язку з встановленими обставинами правонаступництва за даним зобов`язанням.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

У відповідності до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач повинен подати докази разом з поданням відзиву на позов.

Всупереч наведеним нормам, відповідачі не надали суду жодних належних та допустимих доказів належного виконання ними грошових зобов`язань за договором поставки № 140Р від 18.09.2020 та доказів, які підтверджують здійснення ними повної оплати за отриманий товар, а також доказів, які підтверджують неможливість здійснення ними своєчасної та повної оплати, а тому дії відповідачів щодо несвоєчасної сплати коштів за поставлений товар є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.

Оцінюючи подані докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення за договором поставки № 140Р від 18.09.2020 заборгованості підтверджена матеріалами справи, відповідачами не спростована та підлягає стягненню з ТОВ «Херсонський порт» в сумі 18960,61 грн заборгованості, в т.ч.: 14370,00 грн сума основної заборгованості, 766,03 грн 3% річних та 3824,58 грн інфляційні втрати.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати суд покладає на Товариство з обмеженою відповідальністю «Херсонський порт».

Відносно понесених ТОВ «Агро-Деталь» судових витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У відповідності до ч.3 ст.124 ГПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

У позовній заяви позивач зазначив, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката складає 5500,00 грн.

17.10.2022 від позивача надійшло клопотання, у якому він просив долучити до матеріалів справи докази та зазначив, що з відповідача підлягає стягненню 5500,00 грн витрат на правничу допомогу. До клопотання додані копії договору про надання правничої допомоги від 01.02.2022 та додатку, розрахунок винагороди адвоката від 04.10.2022, копію акта до договору про надання правничої допомоги від 04.10.2022.

За змістом ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі ст.15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст.16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст.129 ГПК України).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Суд наголошує, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 цього Кодексу).

Суд бере до уваги, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові від 30.09.2020 у справі №379/1418/18, які в силу положень ч.4 ст.236 ГПК України враховуються при виборі і застосуванні норм права.

За змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.126 цього Кодексу).

Як свідчать матеріали справи, 01.02.2022 між адвокатським об`єднанням «Радтке-Прядко і Партнери» та ТОВ «Агро-Деталь» укладено договір про надання правничої допомоги, за умовами якого об`єднання зобов`язується надати правничу допомогу клієнту у Господарському суді (першої, апеляційної інстанцій) за позовами клієнта щодо стягнення заборгованості за договорами поставки, з усіма правами без обмежень повноважень, що передбачені ГПК України, а клієнт зобов`язується оплатити об`єднанню вартість правничої допомоги (п.1.1 договору).

Відповідно до п.4.1 договору оплата правничої допомоги визначається за домовленістю сторін в додатку №1 до цього договору.

Оплата гонорару здійснюється на підставі виставленого рахунку протягом 3-х робочих днів з дня набрання рішенням суду першої інстанції законної сили (п.4.2 договору).

У додатку №1 до договору «Узгодження розміру гонорару та порядку його оплати клієнтом» сторони в п.1 передбачили, що об`єднання зобов`язується надати правничу допомогу клієнту у Господарському суді Одеської області, а саме з підготовки позовної заяви у господарській справі за позовом ТОВ «Агро-Деталь» до Державного підприємства «Херсонський морський торговельний порт» про стягнення заборгованості за договором поставки №140Р від 18.09.2020.

Відповідно до п.2 додатку гонорар визначається за домовленістю та складає 5500,00 грн за підготовку позовної заяви.

04.10.2022 між ТОВ «Агро-Деталь» та Адвокатським об`єднанням «Радтке-Прядко і Партнери» підписано акт до договору про надання правничої допомоги від 01.02.2022, відповідно до п. 1 якого АО «Радтке-Прядко і Партнери» в особі адвоката Максимчук С.П. надало правничу допомогу відповідно до договору про надання правничої допомоги від 01.02.2022 у справі № 916/2392/22 згідно з розрахунком розміру винагороди адвоката за надання правничої допомоги, пов`язаних з її наданням, що підлягають відшкодуванню.

Розмір гонорару становить 5500,00 грн (п.2 акту).

Відповідно до п.3 акту підписанням цього акту сторони підтверджують факт надання послуг відповідно до положень договору.

Суд бере до уваги, що відповідно до умов п.4.2 договору від 01.02.2022 про надання правничої допомоги та акта приймання-передачі наданих послуг від 04.10.2022 у позивача виник обов`язок сплатити Адвокатському об`єднанню «Радтке-Прядко і Партнери» витрати на надану професійну правничу допомогу адвоката в сумі 5500 грн 00 коп.

За оцінкою суду такий розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката з підготовки та подання до суду позовної заяви відповідає складності даної справи та виконаній адвокатом роботі; часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенню справи для позивача.

Пунктом 1 ч.4 ст.129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, понесені ТОВ «Агро-Деталь» витрати на професійну правничу допомогу адвоката у цій справі в сумі 5500 грн 00 коп. також покладаються на відповідача-2.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Деталь» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонський порт» про стягнення 18960,61 грн задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонський порт» (73025, м. Херсон, вул. Потьомкінська, № 3; код ЄДРПОУ 43569693) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Деталь» (вул. Академіка Курчатова, № 1, м. Запоріжжя, 69013; адреса для листування: вул. Миколи Краснова, № 7, м. Запоріжжя, 69014, код ЄДРПОУ 39705831) суму основної заборгованості в розмірі 14 370 (чотирнадцять тисяч триста сімдесят) грн 00 коп, інфляційні втрати в розмірі 3 824 (три тисячі вісімсот двадцять чотири) грн 58 коп, суму 3% річних в розмірі 766 (сімсот шістдесят шість) грн 03 коп, витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп та витрати на надання правничої допомоги в розмірі 5 500 (п`ять тисяч п`ятсот) грн 00 коп.

3. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Деталь» до Державного підприємства «Херсонський морський торговельний порт» відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 23 лютого 2023 р.

Суддя О.В. Цісельський