Рішення № 109158708, 22.02.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2023 року №320/17047/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (далі - відповідач) з вимогами:

- визнати протиправними та скасувати дії Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області щодо відмови у прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства, поданої гр. ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 26.11.2021;

- зобов`язати У правління Державної міграційної служби України в Житомирській області прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства у гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та видати паспорт громадянина України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.12.2021 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що ним 21.03.2016 подана заяву про вихід з громадянства Сирійської Арабської Республіки, що підтверджується відповідною довідкою, виданою Посольством Сирійської Арабської Республіки в Україні. Вказав, що 20.12.2019 Указом Президента України №939/2019 його прийнято до громадянства України та Управлінням Державної міграційної служби України в Житомирській області оформлено тимчасове посвідчення громадянина України № НОМЕР_1 від 31.01.2020.

Вказав, що у подальшому звернувся до відповідач із заявою про видачу паспорта громадянина України. Проте, йому було відмовлено у видачі паспорта громадянина України у зв`язку з ненаданням заяви про припинення попереднього громадянства Сирійської Арабської Республіки.

Зазначив, що 10.12.2020 на його прохання сформовано довідку про громадянство НОМЕР_3, з якої слідує, що його батьки, які знаходяться в Сирії, звернулись до місцевих державних органів з метою припинення громадянства Сирії. Вказане було зроблено з метою активізації процесу розгляду заяви про вихід із громадянства Сирії, яку ОСОБА_1 подав 21.03.2016.

Позивач вказав, що у подальшому він повторно звернувся до відповідача з метою отримання паспорта громадянина України з обґрунтуванням того, що він не може в односторонньому порядку припинити громадянство Сирії, хоча і вживає для цього всі можливі дії та до заяви додав наявні в нього докази на підтвердження вжиття всіх заходів для припинення іноземного громадянства та декларацію про відмову від іноземного громадянства. Проте, відповідач відмовив у задоволенні заяви від 20.08.2021 року та прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства з посиланням на те, що наданих документів не достатньо для подання декларації.

Наголосив на тому, що 12.11.2021 він знову звернувся із заявою про припинення іноземного громадянства з посиланням на Довідку №Д/40 від 27.03.2018. Звернув увагу на те, що 26.11.2021 на особистому прийомі він подав заяву про припинення іноземного громадянства, до якої додав декларацію про відмову від іноземного громадянства, а також довідку №Д/40 від 27.03.2018 та Довідку про громадянство від 10.12.2020, як підтвердження незалежних від позивача обставин, які унеможливлюють ординарний процес виходу з громадянства Сирійської Арабської Республіки.

Проте, в черговий раз відповідач відмовив у прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства за результатом розгляду заяв від 12.11.2021 та 26.11.2021. У своїй відмові відповідач послався нате, що надана довідка №Д/40 від 27.03.2018 не пройшла процедуру консульської легітимізації, а тому підстав для прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства немає.

Позивач стверджує, що ним також вживав додаткові заходи щодо виконання свого зобов`язання про припинення іноземного громадянства.

Зокрема, 12.11.2021 ним подано Прохання до Почесного консула Сирійської Арабської Республіки в Україні про надання інформації щодо припинення громадянства та розгляду заяви від 21.03.2016. Того ж дня було подано звернення про надання роз`яснень щодо припинення громадянства до Державної міграційної служби України у якому просив вказати, чи є достатньою підставою для подання декларації про відмову Довідка №Д/40 від 27.03.2018. Однак, станом на момент звернення до суду прохання до Почесного консула було отримано, але залишено без відповіді. Що стосується Звернення до ДМС України, то остання, відповіла, що заява про вихід із громадянства повинна подаватись особисто, а на поставлене питання відповіді по суті отримано не було.

Також, 12.11.2021 він звернувся до Посольства Сирійської Арабської ( Республіки в Республіці Білорусь (оскільки місія Посольства на території України припинена) з проханням щодо надання інформації про процедуру виходу з сирійського громадянства. Яке, також, станом на момент звернення до суду залишено без відповіді.

Зауважив, що 26.11.2021 ним подано скаргу на ім`я керівника відповідача щодо протиправності дій, проте станом на день подання позову відповіді про результати розгляду скарги не послідувало.

Крім того, 26.11.2021 він направив скаргу на дії відповідача до Державної міграційної служби України, проте результатів її розгляду станом на момент подання позову немає.

Зазначив, що 01.12.2021 ним на офіційну електронну пошту направлено повторне звернення до Державної міграційної служби України щодо надати інформації в контексті достатності наявних документів (Довідки Д/40 від 27.03.2018) для подачі декларації про відмову, а також щодо того, де зберігаються документи Посольства Сирійської Арабської Республіки в Україні після припинення ним своєї дипломатичної місії. Проте, станом на день подання позову відповіді не було отримано.

Наголосив на тому, що представником позивача - адвокатом Лисенко Ганною Олександрівною подано адвокатські запити до Почесного консула Сирійської Арабської Республіки в Україні (вих.№53/21), до Посольства Сирійської Арабської Республіки в Республіці Білорусь (вих.№52/21) для отримання інформації щодо процедури виходу з громадянства Сирії, а також до Міністерства закордонних справ України (вих.№54/21) для отримання інформації про місце зберігання архіву та документації Посольства Сирійської Арабської Республіки в Україні. Однак, станом на день подання позову відповіді на вказані адвокатські запити не надходили.

Також, зауважив на тому, що 06.12.2021 ним повторно подано заяву про вихід із іноземного громадянства до Консульства Сирійської Арабської Республіки в Україні.

Позивач стверджує, що він вжив всі залежні від нього дії та звернувся до всіх компетентних органів для вирішення спірної ситуації. Проте, результатів отримано не було.

На думку позивача дії відповідача, пов`язані з відмовою у прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства та видачі паспорта громадянина України є незаконними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідач надав до суду надав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечував. Вказав, що однією з умов прийняття до громадянства України є обов`язок особи припинити громадянство (підданство) іншої держави і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подати документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України.

Зазначив, що 20.12.2019 Указом Президента України № 929/2019 позивача прийнято до громадянства України. Проте, з моменту прийняття позивача до громадянства України (20.12.2019) до 12.11.2021, ним особисто не вживалися заходи для виконання взятого на себе зобов`язання щодо припинення Сирійського громадянства з поданням відповідних документів.

Зауважив, що за інформацією Посольства Сирійської Арабської Республіки в Україні, сирійське громадянство особи припиняється у разі схвалення виходу з громадянства Президентом Сирії.

Відповідач звертає увагу на те, що у доводах позовної заяви позивач як на підтвердження неналежних від нього обставин, які унеможливлюють ординарний процес виходу з громадянства Сирійської Арабської Республіки вказує довідку Посольства Сирійської Арабської Республіки в Києві від 27.03.2018 №Д/40 та Довідку про громадянство від 10.12.2020. Однак, відповідач вважає, що вищезазначені довідки не є належними доказами, які б встановлювали наявність обставин щодо звернення з заявою про припинення громадянства особисто у термін, встановлений для виконання такого обов`язку (2 років з моменту прийняття до громадянства України).

Стверджує, що фактично позивачем протягом 2 років з моменту прийняття до громадянства України (з 20.12.2019) не вчинялися заходи щодо виконання взятого на себе обов`язку щодо виходу з громадянства Сирійської Арабської Республіки з наданням відповідних документів, що підтверджує факт такого виходу.

На думку відповідача, активні дії спрямовані на фактичне виконання взятого на себе зобов`язання почали вчинятися позивачем лише у листопаді 2021 року, тобто перед спливом дворічного терміну. До цього часу позивач обмежувався лише неодноразовими зверненнями, запитами та скаргами до відповідача. Також зауважив, що всі звернення позивача відповідачем розглянуто у порядку і строки, встановлені Законом України «Про звернення громадян».

Акцентує увагу на тому, що ні в доводах позовної заяви ні в доданих до неї документах не міститься жодного доказу, який би свідчив про зацікавленість позивача по справі щодо виходу з громадянства Сирійської Арабської Республіки, оскільки як вбачається з додатків до позову, заяву про вихід з громадянства було подано 21.03.2016 і після цієї дати впродовж 4 років ОСОБА_1 жодним чином не цікавився про результати розгляду своєї заяви. Вказав, що доказом на підтвердження вищевказаних обставин є відсутність будь-яких звернень до консульської установи Сирійської Арабської Республіки в період з 21.03.2016 до 12.11.2021.

Таким чином вважає, що позивачем не вживалися достатні дії для виконання взятого на себе обов`язку, а відтак, немає жодних правових підстав для зобов`язання відповідача прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства. Крім того, відповідач стверджує, що в позовній заяві позивачем не наведено та не підтверджено існування незалежних від нього причин, що унеможливили отримання ним документа про припинення іноземного громадянства.

Вважає, що питання документування позивача паспортом громадянина України можливо лише за умови виконання поданого ним зобов`язання припинити громадянство Сирійської Арабської Республіки.

Стверджує, процедура отримання паспорта громадянина України є чітко визначеною чинним законодавством України та передбачає подання відповідної заяви-анкети і переліку необхідних документів.

Відтак, вважає, що вимога позивача про зобов`язання відповідача видати паспорт громадянина України, враховуючи невирішення питання щодо припинення позивачем громадянства Сирійської Арабської Республіки є, по-перше, передчасною, а по-друге, такою, що не підлягає задоволенню, оскільки її задоволення в судовому порядку порушить принцип невтручання у діяльність державних органів.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій проти доводів відповідача у відзиві на позовну заяву заперечує. Стверджує, що відповідач невірно трактує ст. 9 Закону України «Про громадянство України», оскільки вважає, що іноземець може вживати дії щодо припинення свого іноземного громадянства лише після отримання громадянства України. Позивач, зауважує на тому, з вказаної норми вбачається, що після набуття громадянства України іноземець протягом двох років має надати документ про припинення іноземного громадянства або подати декларацію про відмову. Закон не забороняє заінтересованій в українському громадянстві особі заздалегідь вживати дії по припиненню іноземного громадянства, особливо зважаючи на різні процедури припинення громадянства у різних країнах. Вказане дозволяє самій особі ефективніше та у пришвидшені темпи отримати паспорт громадянина України.

Вказав, що саме зважаючи на заінтересованість в громадянстві України він 21.03.2016 (фактично після отримання дозволу на імміграцію) звернувся до Посольства Сирійської Арабської Республіки в Україні для припинення свого іноземного громадянства та у подальшому, 27.03.2018 (тобто по спливу рівно двох років після подання заяви про припинення іноземного громадянства), йому Посольством Сирійської Арабської Республіки було видано довідку №Д/40, яка на думку позивача, підтверджує два факти: 1. Позивач подав заяву про припинення іноземного громадянства; 2. По спливу двох років заява не розглянута, а строки її розгляду не повідомлені.

Зауважив, що після звернення позивача з клопотанням про припинення іноземного громадянства до Посольства Сирійської Арабської Республіки в Україні минуло понад два роки, на підтвердження чого і видана довідка №Д/40 від 27.03.2018. Це, в розумінні ст. 1 Закону України «Про громадянство України» є незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства, та відповідно є підставою для подання декларації про відмову від іноземного громадянства.

Вказав, що саме керуючись цим він неодноразово звертався до відповідача та подавав заяву на видачу паспорта та подавав декларацію про відмову від іноземного громадянства. Проте, попри чітку регламентацію такої підстави в законодавстві, відповідач відмовив позивачу, що і стало причиною звернення до суду.

Позивач зазначив, що відповідач вказує також на те, що ОСОБА_1 не вживав заходи щодо припинення іноземного громадянства в період з 20.12.2019 по 12.11.2021. Однак позивач заперечує проти вказаних доводі та зазначає, що це не було підставою відмови, ця позиція суперечить нормам Закону України «Про громадянство України», а також третє у вказаний період позивач не міг звернутись до Посольства Сирійської Арабської Республіки в України, оскільки з 17.09.2018 дипломатична місія Посольства Сирійської Арабської Республіки в Україні була припинена, тому саме через Посольство Сирійської Арабської Республіки в Києві позивач подав заяву про припинення іноземного громадянства та яким було видало Довідку №Д/40. Таким чином саме вказане Посольство було повноважним органом в питанні припинення сирійського громадянства та території України. Після припинення його місії позивач був позбавлений будь-якої можливості звернутись до нього. Тому, вважає, що доводи відповідача в цій частині позбавлені фактичного сенсу.

Наголосив на тому, що він і після прийняття його до громадянства України вживав заходи щодо виходу з іноземного громадянства як на території України, так і через звернення Посольства Сирійської Арабської Республіки в Республіці Білорусь. Всі вжиті ним дії та направлені запити залишені поза увагою органами Сирійської Арабської Республіки.

Вважає, що з огляду на вищевказані підстави вбачається, що він вжив залежні від нього дії для виходу із іноземного громадянства.

Позивач також зауважив, що відповідно до відповіді Міністерства закордонних справ України щодо розгляду подання позивача на легалізацію документа №71/18-572/1-99708 від 10.12.2021 та №71/18-572/1-101448 від 16.12.2021, згідно з якими консульська легалізація документів, виданих Посольством Сирійської Арабської Республіки не здійснюється. Зауважив, зо відповідно до міжнародного законодавства між Україною та Сирійською Арабською Республікою, документи видані офіційними органами цих країн на території іншої країни легалізації не потребують та мають рівну юридичну силу.

Відтак, позивач вважає, що відповідач не спростував доводи позовної заяви про те, що Довідка №Д/40 від 27.03.2018 не підлягала легалізації, а тому відмова у прийнятті декларації про відмову та видачі паспорта громадянина України є незаконною та підлягає скасуванню.

Позивач наголосив на тому, що відмова у прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства та у видачі паспорта громадянина України є предметом судового оскарження по даній справі. У випадку визнання їх неправомірними у відповідача не залишається іншої можливої поведінки окрім як прийняти декларацію та видати паспорт. Тому, на думку позивача, втручання в дискреційні повноваження відповідача не відбуватиметься.

Представник позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримав, просив даний адміністративний позов задовольнити.

Представник відповідача у судових засіданнях проти позову заперечував, просив суд відмовити у їх задоволенні.

Крім того, у подальшому від представників сторін надійшли заяви про подальший розгляд даної адміністративної справи у порядку письмового провадження.

Протокольною ухвалою від 29.06.2022 , керуючись ч. 3 ст. 194 та ч. 9 ст. 205 КАС України, суд вирішив подальший розгляд даної адміністративної справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з`ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.03.2016 ОСОБА_1 подав заяву про вихід з громадянства Сирійської Арабської Республіки.

Дане підтверджується Довідкою №Д/40 від 27.03.2018, виданою Посольством Сирійської Арабської Республіки в Києві, за підписом Першого Секретаря Посольства Сирійської Арабської Республіки в Україні Д-р Іссам Аль Шагін, в якій вказано, що Посольство Сирійської Арабської Республіки в Україні засвідчує, що сирійський громадянин ОСОБА_1 (місце народження: Сирія, дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер паспорту: № НОМЕР_2 ) особисто подав заяву про вихід із сирійського громадянства 21.03.2016.

Надалі, Указом Президента України №939/2019 від 20.12.2019 ОСОБА_3 прийнято до громадянства України на підставі пункту 2 частини 9 Закону України «Про громадянство України».

20.01.2020 Управлінням Державної міграційної служби України в Житомирській області видана позивачу Довідка №15 про реєстрацію особи громадянином України, в який зазначено, що ОСОБА_1 є громадянином України з 20.12.2019 та те, що дана довідка видана до паспортного документа № НОМЕР_2 , виданого 06.03.2017, Посольство - Київ і є підставою для оформлення документа, що підтверджує громадянство України: тимчасового посвідчення громадянина України.

Позивач 31.01.2020 отримав тимчасове посвідчення громадянина України серія номер НОМЕР_1 , дійсним до 20.12.2021.

У подальшому, позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області із заявою від 30.10.2020 про оформлення паспорта громадянина України.

Управлінням Державної міграційної служби України в Житомирській області відповідач листом від 23.11.2020 відмовив позивачу у видачі паспорта громадянина України з тих підстава, що позивач не надав відповідачеві документ про припинення громадянства Сирійської Арабської Республіки, виданого уповноваженим органом цієї держави або документ, що підтверджує наявність незалежної від позивача причин неотримання документа припинення громадянства Сирійської Арабської Республіки.

У вказаному листі, зокрема, зазначено, що вирішення питання щодо оформлення паспорта громадянина України можливо лише за умови виконання поданого позивачем зобов`язання припинити громадянство Сирійської Арабської Республіки. Проінформовано, що подання позивачем декларації про відмову від іноземного громадянства буде можлива лише у разі звернення до Управлінням Державної міграційної служби України в Житомирській області та надання документа про те, що ОСОБА_1 звертався до уповноваженого органу Сирійської Арабської Республіки із заявою про вихід із сирійського громадянства.

З матеріалів справи вбачається, що на прохання позивача сформовано Довідку про громадянство НОМЕР_3 від 10.12.2020, з якої слідує, що батьки позивача, які знаходяться в Сирії, звернулись до Міністерства внутрішніх справ Сирійської Арабської Республіки з проханням отримання згоди про вихід їх сина ОСОБА_1 із сирійського громадянства.

Надалі, 20.08.2021 позивач повторно звернувся до відповідача з метою отримання паспорта громадянина України з обґрунтуванням того, що позивач не може в односторонньому порядку припинити громадянство Сирії, хоча і вживає для цього всі можливі дії. До вказаної заяви додав Довідку НОМЕР_3 від 10.12.2020, на підтвердження вжиття всіх заходів для припинення іноземного громадянства та декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Відповідач листом від 20.09.2021 №1801.2-6022/1801.2.1-21 відмовив у задоволенні заяви від 20.08.2021 та прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства з посиланням на те, що наданих документів не достатньо для подання декларації.

12.11.2021 позивач знову звернувся із заявою до відповідача про припинення іноземного громадянства з посиланням на Довідку №Д/40 від 27.03.2018.

Крім того, 26.11.2021 позивач перебуваючи на особистому прийомі в Управлінні Державної міграційної служби України в Житомирській області подав заяву про припинення іноземного громадянства, до якої додав декларацію про відмову від іноземного громадянства, Довідку №Д/40 від 27.03.2018 та Довідку про громадянство від 10.12.2020, як підтвердження незалежних від позивача обставин, які унеможливлюють ординарний процес виходу з громадянства Сирійської Арабської Республіки,

Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, за результатом розгляду заяв позивача від 12.11.2021 та 26.11.2021, листом від 01.12.2021 №М-149/6/1801-21/1801.2/7591-21 відмовила позивачу у прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства. Відповідач послався на те, що надана позивачем Довідка №Д/40 від 27.03.2018 не пройшла процедуру консульської легітимізації, а тому підстав для прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства немає.

Вважаючи дій відповідача щодо відмови у прийнятті декларації позивача про відмову від іноземного громадянства та у видачі йому паспорт громадянина України, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 4 Конституції України встановлено, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначено Законом України «Про громадянство України» від 18.01.2001 №2235-III (далі - Закон №2235-III).

Статтею 1 Закону №2235-III, зокрема, встановлено, що громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках; зобов`язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство іншої держави і протягом одного року з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства іншої держави до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України; декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, в якому особа засвідчує свою відмову від громадянства іншої держави і зобов`язується не користуватися правами цієї держави і не виконувати обов`язків, пов`язаних з належністю до її громадянства.

Статтею 2 Закону №2235-III визначено, що законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: 1) єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України; 2) запобігання виникненню випадків без громадянства; 3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; 4) визнання права громадянина України на зміну громадянства; 5) неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя; 6) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України; 7) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

Статтею 9 Закону №2235-III встановлені умови прийняття до громадянства України та визначені підстави, за наявності яких прийняття до громадянства України не допускається.

Умовами прийняття до громадянства України є:

1) визнання і дотримання Конституції України та законів України;

2) подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов`язання припинити іноземне громадянство (для іноземців);

3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п`яти років. Ця умова не поширюється на іноземців чи осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянином України понад два роки і на іноземців чи осіб без громадянства, які перебували з громадянином України понад два роки у шлюбі, що припинився внаслідок його смерті;

4) отримання дозволу на імміграцію;

5) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі);

6) наявність законних джерел існування. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.

Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України визначено Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджених Указом Президента України №215 від 27.03.2001.

Відповідно до ч. 5 п. 2 ст. 9 Закону №2235-II іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

При цьому, положеннями ст. 1 Закону №2235-III передбачено, що зобов`язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України.

В той же час, приписами ч. 1 ст. 1 Закону №2235-III визначено, що незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства є невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін (за винятком випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років від дня подання клопотання, якщо термін не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства за ініціативою особи чи якщо така процедура не здійснюється або вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України №715 від 16.08.2012 «Про затвердження зразків документів, які подаються для встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, та журналів обліку» затверджено, зокрема, форму Декларації про відмову від іноземного громадянства, в якій наведено п`ять підстав. При подачі декларації особі необхідно заповнити відповідний пункт з посиланням на конкретні причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особа, яка набула громадянство України, зобов`язана протягом двох років подати до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав або, у випадку неможливості надання такого документу з незалежних від них причин, декларацію про відмову від іноземного громадянства. При цьому, до незалежних причин законодавцем віднесено, зокрема, невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін.

Указом Президента України від 27.03.2001 №215 затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок №215).

Зазначений Порядок визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.

Пунктом 119 Порядку №215 передбачено, що особам, які набули громадянство України та взяли зобов`язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.

Судом встановлено, 21.03.2016 ОСОБА_1 подав заяву про вихід з громадянства Сирійської Арабської Республіки. Дане підтверджується Довідкою №Д/40 від 27.03.2018, виданою Посольством Сирійської Арабської Республіки в Києві, за підписом Першого Секретаря Посольства Сирійської Арабської Республіки в Україні Д-р Іссам Аль Шагін, в якій вказано, що Посольство Сирійської Арабської Республіки в Україні засвідчує, що сирійський громадянин ОСОБА_1 (місце народження: Сирія, дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер паспорту: № НОМЕР_2 ) особисто подав заяву про вихід із сирійського громадянства 21.03.2016.

Надалі, для прийняття до громадянства України позивачем 18.04.2018 подано до Баранівського районного сектору Управління Державної міграційної служби в Житомирській області зобов`язання припинити іноземне громадянство.

Указом Президента України №939/2019 від 20.12.2019 ОСОБА_3 прийнято до громадянства України на підставі пункту 2 частини 9 Закону України «Про громадянство України».

Також, позивач 31.01.2020 отримав тимчасове посвідчення громадянина України серія номер НОМЕР_1 , дійсним до 20.12.2021.

З матеріалів справи вбачається, що з метою припинення іноземного громадянства та отримання паспорта громадянина України позивачем вживались наступні дії.

На прохання позивача сформовано Довідку про громадянство НОМЕР_3 від 10.12.2020, з якої слідує, що батьки позивача, які знаходяться в Сирії, звернулись до Міністерства внутрішніх справ Сирійської Арабської Республіки з проханням отримання згоди про вихід їх сина ОСОБА_1 із сирійського громадянства.

Вказані дії вчиненні з метою активізації процесу розгляду заяви про вихід із громадянства Сирії, яку позивач подав 21.03.2016.

Зокрема, 12.11.2021 позивачем подано Прохання до Почесного консула Сирійської Арабської Республіки в Україні про надання інформації щодо припинення громадянства та розгляду заяви від 21.03.2016. Того ж дня було подано Звернення про надання роз`яснень щодо припинення громадянства до Державної міграційної служби України у якому просив вказати, чи є достатньою підставою для подання декларації про відмову Довідка №Д/40 від 27.03.2018.

Станом на момент звернення до суду Прохання до Почесного консула було отримано, але залишено без відповіді. Крім того, під час розгляду даної справи, жодної відповіді від Почесного консула не надходило. Що стосується Звернення до Державної міграційної служби України, то остання надала відповідь у якій повідомила позивача, що заява про вихід із громадянства повинна подаватись особисто, а на поставлене питання відповіді по суті отримано не було.

Також, 12.11.2021 позивач звернувся до Посольства Сирійської Арабської Республіки в Республіці Білорусь (оскільки місія Посольства на території України припинена) з проханням щодо надання інформації про процедуру виходу з сирійського громадянства. Під час розгляду даної справи відповідь від Посольства Сирійської Арабської Республіки в Республіці Білорусь до суду не надавалась.

26.11.2021 позивачем подано скаргу на ім`я керівника відповідача щодо протиправності дій, станом на день подання позову відповіді про результати розгляду скарги не було. Також, 26.11.2021 позивач направив скаргу на дії відповідача до Державної міграційної служби України, результатів її розгляду станом на момент подання позову не було.

Однак, під час розгляду даної справи сторонами не надавалась будь-яка інформація чи докази, щодо розгляду вказаних вище скарг.

01.12.2021 позивач на офіційну електронну пошту направив повторне звернення до Державної міграційної служби України щодо надання інформації в контексті достатності наявних документів (Довідки №Д/40 від 27.03.2018) для подачі декларації про відмову, а також щодо того, де зберігаються документи Посольства Сирійської Арабської Республіки в Україні після припинення ним своєї дипломатичної місії. Станом на день подання позову відповіді позивачу не надано, також жодної інформації сторонами, щодо розгляду вказаного звернення Державною міграційною службою України під час розгляду даної справи до суду не надано.

06.12.2021 представником позивача - адвокатом Лисенко Г.О. подано адвокатські запити до Почесного консула Сирійської Арабської Республіки в Україні (вих.№53/21), до Посольства Сирійської Арабської Республіки в Республіці Білорусь (вих.№52/21) для отримання інформації щодо процедури виходу з громадянства Сирії, а також до Міністерства закордонних справ України (вих.№54/21) для отримання інформації про місце зберігання архіву та документації Посольства Сирійської Арабської Республіки в Україні.

Під час розгляду даної адміністративної справи, були наданні лише докази того, що Міністерство закордонних справ України надало відповіді на запит адвоката (вих.№54/21), з яких вбачається, що місце зберігання документів Посольства Сирійської Арабської Республіки в Україні невідоме, уповноваженим виконувати консульські функції для сирійських громадян, які перебувають в Україні є Посольство Сирійської Арабської Республіки в Республіці Білорусь. Також вказано, що процедура консульської легалізації документів, виданих Посольством Сирійської Арабської Республіки в України, в Україні не проводиться та єдиним місцем, куди позивач може звернутись для консульської легалізації, яку вимагає відповідач, є Посольство Сирійської Арабської Республіки в Республіці Білорусь.

Також, з матеріалів справи вбачається, що 06.12.2021 позивачем повторно подано заяву про вихід із іноземного громадянства до Консульства Сирійської Арабської Республіки в Україні.

Отже, вищевказане підтверджує, що позивачем вживались всі залежні від нього дії та звернувся до всіх компетентних органів для вирішення спірної ситуації. Проте, результатів отримано не було.

Тому, позивач з незалежних від нього причин був позбавлений можливості надати відповідачу документ про припинення громадянства Сирійської Арабської Республіки, у зв`язку з чим ним подано відповідачу декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Зокрема, суд звертає увагу, що у Рекомендаціях УВКБ ООН з питання міжнародного захисту стосовно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IV, листопад 2015 року), зазначено, що після видання УВКБ ООН у жовтні 2014 року "Рекомендацій з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку (Редакція III)" ситуація в Сирії щодо безпеки, дотримання прав людини, переміщення і гуманітарних потреб продовжує погіршуватися, сторони конфлікту вчиняють військові злочини та грубі порушення прав людини, в тому числі деякі рівнозначні злочинам проти людяності, ігнорують особливий режим захисту, наданий лікарням, школам, медичному персоналу, працівникам гуманітарних організацій, тощо.

Також у Рекомендаціях УВКБ ООН від листопада 2015 року зазначено, що майже всі райони країни охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, які частково взаємно накладаються один на одного. Країна сильно роздроблена, оскільки сторони конфлікту, в тому числі Збройні Сили Сирії, угруповання "Ісламська держава Іраку і аль-Шама", антиурядові збройні групи і курдські сили ("Загони народної самооборони", ЗНС), здійснюють контроль над різними регіонами країни, вчиняючи на них свій вплив. Оскільки міжнародні зусилля щодо припинення конфлікту в Сирії результатів досі не принесли, його активне продовження тягне за собою руйнівні наслідки для сирійського населення, в тому числі, зростання кількості жертв серед цивільного населення, масштабне переміщення людей всередині країни та за її межі, а також безпрецедентну за масштабами гуманітарну кризу. Кількість осіб, загиблих у результаті конфлікту оцінюється від 145 до більш ніж 250 тисяч осіб. Найбільша кількість документально зафіксованих жертв було зареєстровано в провінції Риф Дамаск; далі за кількістю жертв йдуть провінції Алеппо, Хомс, Ідліб, Дера та Хама.

Верховний Суд в постанові від 27.05.2021 по справі №380/5727/20 вказав, що «ситуація в Сирійській Арабській Республіці за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для позивача, якщо він туди повернеться, оскільки сторони конфлікту використовують методи й тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення, конфлікт є всеохоплюючим, кількість вбитих та поранених осіб є дуже значною».

Таким чином, позивач позбавлений змоги вжити дій щодо припинення свого іноземного громадянства в Сирії. З цього слідує, що позивач може вживати дії щодо припинення іноземного громадянства лише в Україні.

Суд зауважує, що подані позивачем докази свідчать про вчинення позивачем активних дій, направлених на припинення громадянства Сирійської Арабської Республіки. Крім того, суд зазначає, що представник відповідача, посилаючись на обставини неможливості врахування наданих позивачем доказів, не надав до суду належних та достатніх доказів на їх спростування.

В той же час, відповідач вирішуючи питання щодо прийняття декларації позивача про відмову від іноземного громадянства, вказав на необхідності консульської легалізації Довідки №Д/40 від 27.03.2018.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до Департаменту консульської служби Міністерства закордонних справ України з метою проведення консульської легалізації вказаної довідки та 19.11.2021 ним заповнено заяву згідно бланку з веб-сайту, оплачено збір за консульську легалізацію та направлено довідку на легалізацію за реквізитами, що вказані на офіційному веб-сайті.

Представником позивача надано до суду відповіді Міністерства закордонних справ України щодо розгляду подання позивача на легалізацію документа №71/18-572/1-99708 від 10.12.2021 та №71/18-572/1-101448 від 16.12.2021, згідно з якими консульська легалізація документів, виданих Посольством Сирійської Арабської Республіки не здійснюється.

Відтак, наведена відповідачем підстава спростована тим же органом, який і мав би проводити затребувану консульську легалізацію.

Суд зауважує, що згідно Договору між Україною та Сирійською Арабською Республікою про правові відносини і взаємну правову допомогу в цивільних і кримінальних справах, ратифікованого Законом України №1730-VI від 18.11.2009, консульська легалізація документів, виданих офіційними органами Сирійської Арабської Республіки не проводиться.

Таким чином, доводи відповідача про те, що дія цього Договору не підлягає застосуванню не заслуговують на увагу, оскільки його дія поширюється не на «судові справи» як такі, а на сфери правовідносин. Суд зазначає, що правовідносини, що стосуються громадянства, також підпадають під дію вказаного Договору.

Відповідачем не спростовано і те, що в силу Консульської конвенції між Україною та Сирійською Арабською Республікою, ратифікованою Законом України №3450-VI від 01.06.2011, консульська легалізація виданих договірними країнами документів не проводиться.

Таким чином, з системного аналізу міжнародного законодавства між Україною та Сирійською Арабською Республікою, документи видані офіційними органами цих країн на території іншої країни легалізації не потребують та мають рівну юридичну силу.

Відтак, відповідач не спростував доводи позовної заяви про те, що Довідка №Д/40 від 27.03.2018 не підлягала легалізації, а тому відмова у прийнятті декларації про відмову та видачі паспорта громадянина України є протиправною та підлягає скасуванню.

Враховуючи те, що судом встановлено факт звернення позивача до уповноважених органів із письмовим клопотанням про вихід із громадянства Сирійською Арабською Республікою у зв`язку із набуттям громадянства України та те, що сплив строк розгляду такого клопотання і позивачем не отримано документа про припинення сирійського громадянства, суд вважає, що у позивача були законні підстави для подачі до відповідача декларації про відмову від іноземного громадянства.

Суд зазначає, що дії відповідача унеможливлюють закінчення процедури прийняття позивача до громадянства України та отримання ним паспорту громадянина України, а також є такими, що порушують права позивача на постійне проживання в Україні та його права і законні інтереси, породжують негативні наслідки для нього.

Суд не бере до уваги додаткові пояснення відповідача, надані до суду 29.06.2022, оскільки обставини на які в них посилається представник відповідача не були покладені в основу листа-відмови від 01.12.2022.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу в прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства та не враховано Довідку №Д/40 від 27.03.2018, видану Посольством Сирійської Арабської Республіки в Києві, за підписом Першого Секретаря Посольства Сирійської Арабської Республіки в Україні Д-р Іссам Аль Шагін , а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 119 Порядку №215 провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 року №215 (далі - Порядок №215), особам, які набули громадянство України та взяли зобов`язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Частина 2 статті 3 Конституції України визначає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з частиною 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до положень статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пунктах 70, 71 рішення від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

За таких обставин, принцип належного урядування передбачає, що допущені державними органами помилки не можуть виправлятися за рахунок інших осіб та тягнути для них негативні наслідки.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства у гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та видати паспорт громадянина України, суд зазначає наступне.

Так, згідно з частиною 3 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано всіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення всіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення всіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, установлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.05.2019 у справі № 826/17220/17.

Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 10.3 Постанови від 20.05.2013 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, установлені законом.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 208/8402/14-а, від 29.03.2018 у справі № 816/303/16, від 06.03.2019 у справі № 200/11311/18-а, від 16.05.2019 у справі № 818/600/17 та від 21.11.2019 у справі № 344/8720/16-а.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

У цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно з законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Зобов`язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання прийняти рішення.

Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі № 823/59/17 сформулював такий правовий висновок: "…повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким".

Тобто, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області не наділене повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву позивача або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви або ж рішення про відмову в її задоволенні.

За умови відповідності декларації позивача про відмову від громадянства та доданих до неї документів вимогам законодавства відповідач зобов`язаний прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Отже суд повинен відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Враховуючи викладене та у зв`язку з тим, що відповідачем відмовлено позивачу у прийнятті декларації про відмову від громадянства Сирійської Арабської Республіки, що визнано судом протиправним, суд вважає, що у вказаному випадку належним способом захисту буде зобов`язання відповідача прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства у гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та видати паспорт громадянина України, тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Крім того, задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача вчинити такі дії є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений і такий спосіб судового захисту є належним та дієвим в межах спірних правовідносин.

Отже, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення.

Відповідно до положень ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень чи їх посадових і службових осіб, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, зазначеною нормою, законодавець визначає обов`язок суб`єкта владних повноважень аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).

За наведеного вище суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.

Відповідачем у свою чергу не надано доказів на спростування позовних вимог та не було доведено правомірності своїх дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до дублікату квитанції від 07.12.2021 №0.0.2368746188.1 позивачем сплачено судовий збір на суму 908 грн. 00 коп.

Таким чином, у зв`язку із задоволенням позову, судові витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 908,00 грн. належить стягнути на його користь з Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області щодо відмови у прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства, поданої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 26.11.2021;

3. Зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та видати паспорт громадянина України.

4. Стягнути сплачений судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп. на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.