Рішення № 109156477, 02.02.2023, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2023 Справа № 914/2054/22

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., за участі секретаря судового засідання Бондаренко А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом

позивача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю В «Будівельник», село Воютичі, Самбірський район, Львівська область

позивача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Галичбудмонтаж», місто Львів

позивача-3: Товариства з обмеженою відповідальністю «Персенківка», місто Львів

до відповідача Державного підприємства «Львівське будівельно-монтажне управління», місто Львів

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Міністерство оборони України, м. Київ

за участі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, місто Львів

про 1) Усунення наявних перешкод та зобов`язання відповідача утриматися від вчинення дій, що призводять до загрози втрати права користування і розпорядження цілісним майновим комплексом.

2) Забезпечення усунення перешкод у подальшому здійсненні права користування та розпорядження цілісним майновим комплексом.

3) Заборону відповідачу вчиняти будь-які дії, які можуть порушити право власності та (чи) право користування позивачів цілісним майновим комплексом.

За участю представників:

від позивача-1: не з`явився;

від позивача-2: не з`явився;

від позивача-3: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: Мазур Д.Г. представник;

від прокуратури:Майорчак В.М. прокурор.

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю В «Будівельник», Товариство з обмеженою відповідальністю «Галичбудмонтаж» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Персенківка» подали на розгляд Господарського суду Львівської області позов до Державного підприємства «Львівське будівельно-монтажне управління» позов про 1) усунення наявних перешкод та зобов`язання відповідача утриматися від вчинення дій, що призводять до загрози втрати права користування і розпорядження цілісним майновим комплексом; 2) забезпечення усунення перешкод у подальшому здійсненні права користування та розпорядження цілісним майновим комплексом; 3) заборону відповідачу вчиняти будь-які дії, які можуть порушити право власності та (чи) право користування позивачів цілісним майновим комплексом.

Ухвалою від 05.09.2022 суд відмовив позивачам у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвалою від 19.09.2022 суд відкрив провадження у справі, постановив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та з власної ініціативи залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерства оборони України.

Вказані позивачами у позовній заяві треті особи, а саме: Обласне комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, Товариство з обмеженою відповідальністю «СБУ-14», не залучались судом до участі у справі, оскільки позивачі в позовній заяві не обґрунтували, яким чином рішення суду у даній справі вплине на права та обов`язки вказаних юридичних осіб щодо учасників справи.

Саме зазначення таких юридичних осіб позивачами у позовній заяві, без їх залучення до участі у справі судом в порядку статті 50 Господарського процесуального кодексу України, не надає їм автоматично статусу третіх осіб.

До участі у справі вступила Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону, у спосіб подання 14.10.2022 відповідної заяви.

В подальшому прокурор, в порядку статті 50 Господарського процессуального кодексу України, подав пояснення, в яких виклав свою позицію з приводу заявленного позову.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.

В судове засідання 02.02.2023 представники позивачів не з`явились. Станом на дату та час проведення судового засідання з розгляду справи по суті, заяви, клопотання від позивачів до суду не надходили. Ухвалою суду від 11.01.2023 явка учасників справи, в тому числі позивачів не визнавалась судом обов`язковою.

Відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив, заяви, клопотання не подавав. Відзив у встановлений судом строк відповідачем також не подано. Ухвалою суду від 11.01.2023 явка відповідача не визнавалась судом обов`язковою.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В судове засідання 02.02.2023 для участі у розгляді справи по суті з`явились представники третьої особи та прокуратури. Проти позову заперечили, просили відмовити у його задоволенні з підстав викладених у поданих письмових поясненнях.

Враховуючи належне повідомлення учасників справи про дату судового засідання, достатність документів наявних у матеріалах справи для вирішення спору по суті, враховуючи, що явка представників учасників справи в засідання обов`язковою не визнавалась, суд не вважає відсутність представників сторін у даному судовому засіданні перешкодою для вирішення спору по суті в даному судовому засіданні.

Відводів складу суду та секретарю судового засідання не заявлено.

У судовому засіданні 02.02.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

Позиція позивачів.

Позовні вимоги стосуються нерухомого майна, що знаходиться по вул. Авіаційній, 7 у м. Львові.

Позивачі вважають себе добросовісними набувачами нерухомого майна, кожен у відповідній частці. При цьому покликаються на рішення Господарського суду Львівської області від 10.08.2010 у справі № 9/116 (2010); від 20.04.2011 у справі № 5015/1522/11; від 10.05.2011 у справі № 5015/2140/11.

Рішенням Господарського суду м.Києва від 04.04.2016 у справі № 32/77т, яке набрало законної сили 15.07.2022, визнано за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на будівлі і споруди військового містечка у місті Львові по вул. Авіаційній, 7-, а саме на: адміністративний будинок (А-2), будівлю побутового призначення (Е-1), будівлю ГСМ (Ж-1), склад (з-І), навіс (И-1), насосну (1-1), склад (1-1), пожежний пост (И-1). гараж (М-1) склад (Е-1), навіс (К- 1). акумуляторну (Л-1), адміністративний будинок (Н-1), котельну (0-1). гаражі та їдальню (П-1), склади (С-1, Т-1. У-1, Ф-1. Х-1, Ц-1, 4-І, А-1. В-1, Ш-1), будівлю побутового призначення (Щ-2), колибу (Ш-1), навіси (Б-1, Ю-1), цех ізоляції (Я- 1), огорожу та асфальтобетонне покриття загальною площею 5750 кв. м.

Вказаним рішенням витребувано майно - будівлі і споруди військового містечка у місті Львові по вул. Авіаційній, 7, а саме: адміністративний будинок (А-2), будівлю побутового призначення (Е-1), будівлю ГСМ (Ж-1), склад (з-І), навіс (И-1), насосну (1-1), склад (1-1), пожежний пост (И-1), гараж (М-1) склад (Е-1), навіс (К-1), акумуляторну (Л-1), адміністративний будинок (Н-1), котельну (0-1), гаражі та їдальню (П-1), склади (С-1, Т-1, У-1, Ф-1, Х-1, Ц-1. 4-1, А-1, В-1, НІ- 1), будівлю побутового призначення (Щ-2), колибу (111 - 11), навіси (Б-1, Ю-1), цех ізоляції (Я- 1), огорожу та асфальтобетоне покритої загальною площею 5750 кв. м. у Закритого акціонерного товариства «Персенівка», Товариства з обмеженою відповідальністю В «Будівельник», Приватного акціонерного товариства «Ірокс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Галичбудмонтаж» та зобов`язано передати вищевказані будівлі і споруди на баланс Державного підприємства «Львівське будівельно - монтажне управління».

Позивачі зазначають, що згідно Обласного коммунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 17.07.2020 за адресою: вул.Авіаційна, 7 м. Львів об`єктів нерухомості вказаних в рішенні Господарського суду міста Києва у справі № 32/77т від 04.04.2016 не існує.

Позивачі в обґрунтування своїх вимог зазначають, що вони є добросовісними набувачами нерухомого майна, а саме майнового комплексу по вул. Авіаційній, 7 у м.Львові, кожен у відповідній частці. Вказують, що рішення суду у справі № 32/77т не може бути виконаним, оскільки об`єктів нерухомості, які в ньому вказані не існує та не існувало на дату винесення рішення.

Вважаючи себе добросовісними набувачами майна, покликаючись на положення статей 15, 16, 317, 321, 328, 386, 391 Цивільного коексу України, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського Суду, позивачі просять суд усунути наявні перешкоди та зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що призводять до загрози втрати права користування і розпорядження цілісним майновим комплексом; забезпечити усунення перешкод у подальшому здійсненні права користування та розпорядження цілісним майновим комплексом; заборонити відповідачу вчиняти будь-які дії, які можуть порушити право власності та (чи) право користування позивачів цілісним майновим комплексом.

Позиція відповідача.

Відповідач відзив на позовну заяву у строк, визначений судом, не подав, проти позову не заперечив.

Позиція третьої особи.

Третя особа виклала свої заперечення у поясненні, з позовною заявою не погоджується, вважає її безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Позивачі набули право власності на майновий комплекс по вул. Авіаційній, 7 у м.Львові, кожен у відповідній частці на підставі судових рішень, які набули законної сили.

Проте, відчуження спірних будівель відбулося поза волею уповноважених державою органів з управління майном державної власності, що встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2010 у справі № 32/586-45/428т-50/250т, яким біржова угода № 171-03/4 договір купівлі-продажу об`єкту нерухомості від 24.09.2003 визнана недійсною з моменту укладення.

Третя особа зазначає, що 04.04.2016 рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 32/77т, яке залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, визнано за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на будівлі та споруди військового містечка у м. Львові по вул. Авіаційній, 7.

Окрім цього, вищевказаним рішенням суду витребувано будівлі та споруди військового містечка у м. Львові по вул. Авіаційній, 7 від позивачів у даній справі та зобов`язано його передати на баланс ДП «Львівське будівельно-монтажне управління».

Проте, станом на даний час зазначене судове рішення залишається невиконаним.

Покликаючись на положення статті 41 Конституції України, статті 144 Господарського суду України та статей 387, 388 Цивільного кодексу України, третя особа зазначає про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, вважає їх такими що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позиція прокурора.

Прокурор виклав свою позицію у поясненні. Зазначив, що пред`явлений позов є безпідставним та задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Стверджуючи, що рішення суду у справі № 32/77т не може бути виконаним, оскільки об`єктів нерухомості, які в ньому вказані не існує та не існувало на дату винесення рішення, позивачі намагаються переконати суд «встановити» обставини про неможливість виконання рішення суду у справі № 32/77т, яке набрало законної сили. Водночас дане питання підлягає вирішенню в ході виконання вказаного рішення відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Окрім цього, заявлені позовні вимоги у справі № 914/2054/22 фактично стосуються процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у господарських справах, що регулюється розділом V Господарського процесуального кодексу України.

У випадку якщо позивачі у даній справі не згідні з рішенням суду у справі № 32/77т, то останнім необхідно користуватися правами боржника у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчих документів у справі № 32/77т, а не звертатися до суду з позовом, яким намагатися обґрунтувати неможливість виконання рішення у справі № 32/77т.

На думку прокурора права позивачів, у зв`язку з чим вони звернулися до суду з позовом, що є предметом розгляду у справі № 914/2054/22 не порушені, оскільки останні є власниками нерухомого майна по вул. Авіаційній, 7 у м. Львові, а також його фактичними користувачами та у той же час звернулися до суду з позовом про усунення наявних перешкод у користуванні і розпорядженні цілісним майновим комплексом, хоча такі перешкоди позивачам не чиняться.

Крім того, прокурор покликаючись на положення статей 15, 16 Цивільного кодексу України, практику Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 зазначає, що позивачі обрали неналежний спосіб захисту.

Поликаючись на положення статті 129-1 Конституції України; рішення Конституційного Суду України від 26.06.2013 № 5-рп/2013; статті 1, 19 Закону України «Про виконавче провадження», статті 15,16 Цивільного кодексу України, практику Верховного Суду, прокурор просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Обставини встановлені судом.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.08.2010 у справі № 9/116(2010) за Товариством з обмеженою відповідальністю В «Будівельник» визнано право власності на 92/100 частин від усього майнового комплексу по вул. Авіаційній 7 у м. Львові, а саме: 9/10 частини адмінбудинку літ. А-2 площею 312,6 кв.м.; 9/10 частин будівлі побутового корпусу літ. Е-1 площею 43,1 кв.м.; будівля ГСМ літ. Ж-1 площею 15,7 м2; 9/10 частини складу літ. 3-1 площею 272,0 м2; навіс літ. И-1 площею 95,6 м2; насосна літ. 1-1 площею 9,6 м2; 9/10 частини складу літ. ї-1 площею 293,0 м.;пожежний пост літ. Й-1 площею 4,9 м2; 9/10 частини гаражу літ. М-1 площею 503,4 м2; склад літ. Є-1 площею 29,3 м2; навіс літ. К-1 площею 173,4 м2; акумуляторна літ. Л-1 площею 34,1 м2; адміністративний будинку літ. Н-1 площею 79,5 м ; 9/10 частини котельні літ. О-1 площею 203,1 м2; гаражі літ. П-1 площею 399,7 м2; їдальня літ. Р-1 площею 399,6 м2; 9/10 частини складу літ. С-1 площею 345,6 м2; 9/10 частини складу літ. У-1 площею 345,6 м2; 9/10 частини складу літ. Ф-1 площею 345,6 м2; 9/10 частини відкритого складу літ. Х-1 площею 246,8 м2; 9/10 частини складу літ. Ц-1 площею 330,6 м2; 9/10 частини складу літ. 4-1 площею 330,6 м2; колиба літ. Ш-1 площею 20,7 м2; складу літ. А'-І площею 17,6 м2; навіс літ. Б'-І площею 34,2 м2; (навіс) склад літ. В1-1 площею 15,5 м2.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.05.2011 року у справі №5015/2140/11 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Галичбудмонтаж» визнано право власності на об`єкти нерухомості, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул.Авіаційна. 7, а саме: Адмінбудинок А-2- 190, 563 кв. м.; Будівлю Е 4, 31 кв. м. ; Склад С1 34, 56 кв. м.; Склад Т1- 34, 56 кв. м.; Асфальт 617,53 кв. м. та становлять 5/100 від усього майнового комплексу за адресою: вулиця Авіаційна, 7 у місті Львові.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.04.2011 у справі №5015/1522/11 встановлено, що ТзОВ «Персенківка» є добросовісним набувачем 3/100 нерухомого майна за адресою: вулиця Авіаційна, 7 у місті Львові.

Вищевказаними судовими рішеннями встановлено, що позивачі є добросовісними набувачами 3/100, 92/100 та 5/100 частин нерухомого майна-будівель та споруд, які знаходяться за адресою: місто Львів, вулиця Авіаційна, 7.

Позивачі в обгрунтування позовних вимог покликаються на вказану обставину.

Водночас, 04.04.2016 рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 32/77т, яке залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, визнано за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на будівлі та споруди військового містечка у м. Львові по вул. Авіаційній, 7, а саме: адміністративний будинок (А-2), будівлю побутового призначення (Е-1), будівлю ГСМ (Ж-1), склад (з-1), навіс (И-1), насосну (1-1) , склад (1-1), пожежний пост (И-1), гараж (М-1), склад (Е-1), навіс (К-1), акумуляторну (Л-1), адміністративний будинок (Н-1), котельну (0-1), гаражі та їдальню (П-1), склади (С-1, Т-1, У-1, Ф-1, Х-1, Ц-1, 4-1, А-1, В-1, Ш-1), будівлю побутового призначення (Щ-2), колибу (Ш-1), навіси Б-1, Ю-1, цех ізоляції (Я-1), огорожу та асфальтобетоне покриття, загальною площею 5750 кв. м.

Також витребувано вищевказане майно-будівлі і споруди військового містечка у місті Львові по вулиці Авіаційна, 7 від Закритого акціонерного товариства «Персенківка», Товариства з обмеженою відповідальністю В «Булівельник», Приватного акціонерного товариства «Ірокс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Галичбудмонтаж» та зобов`язано передати вищевказані будівлі і споруди на баланс ДП «Львівське будівельно-монтажне управління».

Рішення Господарського суду м.Києва у справі № 32/77т від 04.04.2016 набрало законної сили 15.07.2020.

Позивачі покликаються на довідку Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 17.07.2020, згідно якої за адресою: вул.Авіаційна, 7 м. Львів об`єктів нерухомості вказаних в рішенні Господарського суду міста Києва у справі № 32/77т від 04.04.2016 не існує. Вказують, що такі об`єкти нерухомості не існували також і на дату винесення рішення у справі № 32/77т.

Зазначають, що з метою встановлення обставин справи в ході розгляду справи 32/77т, призначено судову експертизу, за результатами проведення якої експертами Львівського науково-дослідницького інституту судових експертиз- 07.06.2018 надано висновок № 4947, відповідно до якого фізичних знос у відсотках об`єктів нерухомості розташованих за адресою: місто Львів, вулиця Авіаційна, 7, зазначеного в позовній заяві та кожного об`єкта окремо ймовірно міг бути на час проведення експертизи 85%, у випадку, якщо б у вказаних об`єктах нерухомості не проводилися роботи по їх ремонту, утриманню збереженню та покращенню.

Позивачі стверджують, що 04.07.2008 ТОВ «Галичбудмонтаж» отримав дозвіл на виконання будівельних робіт № 455/08, згідно якого на об`єктах проведено реконструкцію з добудовами, перебудовами, надбудовами, присвоєно інші літери згідно Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна.

Позивачі вказують, що відомості з Державного реєстру прав презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, отже добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Повноцінним об`єктом у розумінні Цивільного кодексу України такий об`єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі для новоствореної речі цивільне законодавство не містить.

Вважаючи себе добросовісними набувачами майна, покликаючись на положення статей 15, 16, 317, 321, 328, 386, 391 Цивільного коексу України, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського Суду, позивачі просять суд усунути наявні перешкоди та зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що призводять до загрози втрати права користування і розпорядження цілісним майновим комплексом; забезпечити усунення перешкод у подальшому здійсненні права користування та розпорядження цілісним майновим комплексом; заборонити відповідачу вчиняти будь-які дії, які можуть порушити право власності та (чи) право користування позивачів цілісним майновим комплексом.

Висновки суду.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 року у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 року у справі № 910/10011/19.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Позивачі у позовній заяві просять суд усунути наявні перешкоди та зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що призводять до загрози втрати права користування і розпорядження цілісним майновим комплексом; забезпечити усунення перешкод у подальшому здійсненні права користування та розпорядження цілісним майновим комплексом; заборонити відповідачу вчиняти будь-які дії, які можуть порушити право власності та (чи) право користування позивачів цілісним майновим комплексом.

При цьому не надають жодних доказів того, що такі перешкоди чиняться відповідачем у справі.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 144 Господарського кодексу України, майнові права суб`єктів господарювання виникають внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом.

Статтею 387 Цивільного кодексу України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Стаття 388 Цивільного кодексу України встановлює, що власник має право витребувати своє майно в добросовісного набувача, якщо його було набуто за відплатною угодою у випадку, коли майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

При цьому, із змісту статті 388 Цивільного кодексу України вирішальне значення для визначення питання витребування майна у добросовісного набувача є встановлення наявності волевиявлення (волі) власника на вибуття такого майна з володіння.

У разі вибуття майна з володіння власника за вищезазначених обставин, законодавець надає перевагу у захисті власнику, а не добросовісному набувачеві.

Позивачі набули право власності на майновий комплекс по вул. Авіаційній, 7 у м.Львові, кожен у відповідній частці на підставі судових рішень, які набули законної сили.

Водночас, рішенням Господарського суду м.Києва від 06.10.2010 у справі № 32/586-45/428т-50/250т, біржова угода № 171-03/4 договір купівлі-продажу об`єкту нерухомості від 24.09.2003, на підставі якої набуто спірне майно, визнана недійсною з моменту укладення.

Враховуючи факт скасування в судовому порядку правочинів купівлі-продажу спірного майна та з огляду на положення частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, підстави вважати, що ПрАТ «Ірокс» законно, на відповідній правовій підставі заволодів спірним майном відсутні.

Вказане встановлено рішенням Господарського суду м.Києва у справі № 32/77т від 04.04.2016, яке набрало законної сили 15.07.2020. В цьому рішенні суду вказано, що відчуження спірних будівель відбулось поза волею уповноважених державою органів з управління майном державної власності, що встановлено рішенням Господарського суду м.Києва від 06.10.2010 у справі № 32/586-45/428т-50/250т, яким біржова угода № 171-03/4 договір купівлі-продажу об`єкту нерухомості від 24.09.2003 визнана недійсною з моменту укладення.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Факт відчуження спірних будівель поза волею уповноважених державою органів з управління майном державної власності встановлено рішенням суду, та не потребує повторного доказування в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання.

Аналогічне за змістом положення міститься також у частині 1 статті 18 та статті 326 Господарського процесуального кодексу України

Оскільки рішенням Господарського суду м.Києва у справі № 32/77т від 04.04.2016 від Закритого акціонерного товариства «Персенківка», Товариства з обмеженою відповідальністю В «Булівельник», Товариства з обмеженою відповідальністю «Галичбудмонтаж» витребувано спірне майно, вказане рішення має бути виконано позивачами в обов`язковому порядку.

Водночас, дане питання підлягає вирішенню в ході виконання рішенням Господарського суду м.Києва у справі № 32/77т від 04.04.2016, відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Заявлені позивачами позовні вимоги у справі № 914/2054/22 фактично стосуються процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у господарських справах, що регулюється розділом V Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2012 № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід`ємним складником права кожного на судовий захист.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Горнсбі проти Греції наголосив на гарантоване ст. 6 Конвенції право на суд, яке повинно розцінюватися не лише в аспекті права особи звернутися до суду за захистом своїх прав, а і як обов`язковість боржника до виконання судового рішення.

Викладене означає, що виконання судового рішення є невід`ємною частиною судового процесу з метою забезпечення положень названої статті Конвенції (права на суд).

Крім цього, у п.п. 18, 23 рішення Європейського суду у справі Ліпісвіцька проти України зазначено про те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні, у зв`язку з чим виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом, а його тривалість має досягати цілей, зазначених в п. 1 ст. 6 Конвенції щодо права кожної особи на розгляд його справи упродовж розумного строку.

У рішеннях Європейського суду у справах Алпатов та інші проти України, Робота та інші проти України, Варава та інші проти України, ПМП Фея та інші проти України зазначається про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 124 Конституції України.

Конституційний Суд України у рішенні від 26.06.2013 № 5-рп/2013 також зазначив, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист, невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 19 вказаного Закону визначено прав і обов`язки сторін виконавчого провадження.

Отже, у випадку якщо позивачі у даній справі не згідні з рішенням суду у справі № 32/77т, то останнім необхідно користуватися правами боржника у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчих документів у справі № 32/77т, а не шляхом подання позову з обгрунтуванням неможливості виконання рішення Господарського суду м.Києва у справі № 32/77т від 04.04.2016.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. На суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 р. у справі «Серявін проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010 р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачами не доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними, доказами наявність правових підстав для задоволення позову. Ні позовна заява, ні подані позивачами відповіді на відзив (фактично на заперечення на пояснення третьої особи та прокурора) не містять обставин та підстав для задоволення позову.

Наведені прокурором та третьою особою заперечення, з огляду на положення статей 73, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України, спростовують позовні вимоги. Отже позов не підлягає до задоволення.

Розподіл судових витрат.

В силу статті 129 Господарського процесуального кодексу України, сплачений позивачами судовий збір слід покласти на них.

Керуючись статтями 4, 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 165, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

В позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки визначені статтями 256,257 Господарського процесуального кодексу України

Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua.

Повне рішення складено 13.02.2023

Суддя Сухович Ю.О.