Рішення № 109155500, 14.02.2023, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" лютого 2023 р. Cправа № 902/725/22

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю секретаря судового засідання Зеленюк О.В.,

представників:

позивача - Сінкевич Л.О.,

відповідача - Путіліна Є.В.,

присутнього Бондаря Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом: Вінницької міської ради (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050)

до: Фізичної особи-підприємця Микичури Олександра Миколайовича ( АДРЕСА_1 )

про приведення об`єкту будівництва у відповідність до дозвільної документації та звільнення земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В :

Вінницькою міською радою (позивач) подано позов до Фізичної особи-підприємця Микичури Олександра Миколайовича (відповідач, ФОП Микичура О.М.) про приведення об`єкту будівництва у відповідність до дозвільної документації та звільнення земельної ділянки.

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що відповідач здійснює зведення об`єкта будівництва "Нове будівництво магазину по проспекту Коцюбинського (між будинками №58 та №56) в м. Вінниці" з відхиленням від містобудівних умов і обмежень, а також проєкту, з порушенням вимог генерального плану міста Вінниці, державних будівельних норм та чинного законодавства у сфері містобудівної діяльності, а також частково на самовільно зайнятій земельній ділянці комунальної форми власності.

Ухвалою від 15.08.2022 відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Відповідно до ухвали суду від 24.01.2022 Вінницькій міській раді відмовлено у забезпеченні позову щодо заборони відповідачу проводити будь-які будівельні та реєстраційні дії відносно об`єкта будівництва.

Під час підготовчого провадження у справі сторони скористалися правом на подання заяв по суті. Так, відповідачем подано відзив на позовну заяву (а.с.118-124), а позивачем - письмове пояснення (а.с.145).

Виконавши завдання підготовчого провадження та вчинивши необхідні дії на цій стадії судового провадження, судом закрито дану стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 19.12.2022 року. Розгляд справи по суті відкладався до 24.01.2023 з об`єктивних причин, крім того, під час судового засідання оголошувалася перерва до 14.02.2023.

Під час розгляду справи по суті 14.02.2023 представниця позивача заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, посилаючись на обставини, що містяться в позовній заяві та у письмових поясненнях. Нею зазначено, що на виконання приписів Закону України "Про місцеве самоврядування" міським головою створено робочу групу з метою обстеження об`єкта будівництва по проспекту Коцюбинського (між будинками №58 та №56) в м. Вінниці на його відповідність вимогам чинного законодавства та виданим дозвільним документам.

За результатами обстеження складено акти від 13.06.2022 та від 05.06.2022, відповідно до яких встановлено низку порушень та відхилень від проєкту та містобудівних умов. При цьому також встановлено, що об`єкт нерухомості частково побудовано на земельній ділянці комунальній власності, щодо якої не оформлено право власності чи користування, що кваліфікується як самовільне зайняття земельної ділянки.

Неодноразово будучи повідомлений про обстеження та результати перевірки, відповідач самостійно не привів об`єкт нерухомості до відповідних норм.

З огляду на викладене, позивач, посилаючись на положення п.7-9 ч.1 ст.31 Закону України "Про місцеве самоврядування", ст.376 Цивільного кодексу України просила позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив через його необґрунтованість. Більш детально свою процесуальну позицію виклав у відзиві на позовну заяву. Так, на його думку, враховуючи положення Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", ст.188 Земельного кодексу України державний контроль за охороною земель здійснюється Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області, тому даний державний орган є повноважним щодо вирішення питання про самовільне використання земельних ділянок.

Відтак позовні вимоги про звільнення самовільної зайнятої земельної ділянки є необґрунтованою, оскільки позивачем не надано до суду належним і допустимих доказів (актів перевірки, протоколів, приписів, постанов про притягнення до адміністративної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки), складених державним інспектором з контролю за використанням і охороною земель, через що посилання позивача на кадастровий план як доказ самовільного використання земельної ділянки є необґрунтованим.

Безпідставною також, на його думку, є також вимога про приведення об`єкту будівництва до містобудівних вимог і обмежень, оскільки в силу вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" позивач не є у розумінні цього Закону тим органом архітектурно-будівельного контролю, який має право на пред`явлення відповідного позову. При цьому пред`явленню відповідного позову передує ряд процедурних дій, зокрема, таких як виявлення факту самочинного будівництва відповідним суб`єктом, винесення припису, встановлення факту його не виконання і тому подібне, які чітко обумовлені в Законі № 3038-VI.

Натомість належних і допустимих доказів у наведеному вище розумінні позивачем також не надано.

Враховуючи усе вищевикладене, посилаючись на норми чинного законодавства та відповідну судову практику Верховного Суду, представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити повністю.

З`ясувавши позицію представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд встановив таке.

Рішенням Вінницької міської ради від 25.02.2021 №514 ФОП Микичурі надано вихідні дані - містобудівні умови та обмеження на проєктування магазину на просп. Коцюбинського (між буд. №58т №56) в м. Вінниці (а.с.34-41).

26.02.2021 наказом Департаменту архітектури та містобудування Вінницької міської ради №22 затверджено містобудівні умови та обмеження для проєктування "Нове будівництво магазину на просп. Коцюбинського (між буд. №58т №56) в м. Вінниці" (а.с.33).

Вказане будівництво мало відбуватися на таких земельних ділянках, які перебувають у відповідача в оренді: кадастровий номер 0510100000:01:040:0018; кадастровий номер 0510100000:01:040:0020; кадастровий номер 0510100000:01:040:0034; кадастровий номер 0510100000:01:040:0019. Дана обставина підтверджується відповідними договорами та додатковими угодами до них, що містяться у справі (а.с.42-85).

18.05.2021 Департаментом архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради затверджено повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1)/ про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1) (а.с.86-90).

Розпорядженням міського голови від 02.06.2022 №58/р створено робочу групу для обстеження об`єкта будівництва по проспекту Коцюбинського (між будинками №58 та №56) в м. Вінниці на його відповідність вимогам чинного законодавства та виданим дозвільним документам та у разі необхідності для вжиття заходів щодо приведення його у відповідність до нормативних та дозвільних документів (а.с.13).

Відповідно до протоколу засідання вказаної робочої групи №1 від 09.06.2022 ухвалено: повідомити відповідача про обстеження об`єкту нерухомості, яке відбудеться 13.06.2022; залучено до обстеження інженера-землевпорядника МКП "Вінницький муніципальний центр містобудування і архітектури" Махновського Я.О.; примірник акту за результатами обстеження надіслати відповідачу (а.с.91-93).

14.06.2022 названою робочою групою за відсутності відповідача проведено обстеження об`єкта будівництва по проспекту Коцюбинського (між будинками №58 та №56) в м. Вінниці, про що складено акт (а.с.15,16), згідно із яким виявлено:

- будівництво здійснюється на земельних ділянках комунальної власності, які перебувають в оренді ФОП Микичури О.М. та частково на земельній ділянці комунальної власності, площею 0,0019 га, щодо якої не оформлено право власності чи користування;

- висота будівлі - 11,4 м, водночас як в МУіО висота об`єкта будівництва не повинна перевищувати 9 м; виконано будівництво трьох поверхів будівлі, проте відповідно до Повідомлення та містобудівного розрахунку, поданого у складі документів для отримання МУіО передбачено будівництво двох поверхів будівлі;

- будівля частково, площею 0,0015 га, розміщена в межах червоної лінії проспекту Коцюбинського, що є порушенням вимог ч.2 ст.18 Закону України "Про автомобільні дороги", генерального плану м. Вінниці та МУіО;

- будівля розміщена на відстані 2,39 м до будівлі трансформаторної підстанції та 6,06 м до будинку №58 по проспекту Космонавтів, що є відхиленням від МУіО та державних будівельних норм;

- містобудівне та архітектурне проєктне рішення не погоджено головним архітектором міста.

Враховуючи зазначені вище відхилення у будівництві, відповідачу направлено відповідний акт та запропоновано привести об`єкт будівництва відповідно до вимог чинного законодавства в термін до 10 робочих днів з дня направлення акту. Повторне обстеження заплановано провести 05.07.2022 о 10.00 год.

Матеріали справи також містять низку фотознімків, здійснених під час обстеження об`єкту (а.с.17-21), а також докази повідомлення відповідача про обстеження і про надсилання акту (а.с.24-26).

05.07.2022 створеною робочою групою проведено повторне обстеження об`єкту будівництва також за відсутності відповідача, за наслідками якого складено акт (а.с.27-29). Зміст цього акту підтверджує, що виявлені відхилення об`єкту будівництва від вимог чинного законодавства відповідачем не усунуто.

Крім того, на підтвердження позовних вимог в матеріалах справи міститься кадастровий план земельної ділянки, складений МКП "Вінницький муніципальний центр містобудування і архітектури" (інженером-землевпорядником Проценко І.В.) (а.с.94).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховував такі положення чинного законодавства та правові висновки Верховного Суду.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України та статті 20 ГК України кожна особа/суб`єкт господарювання має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного/господарського законодавства.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

За змістом наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Звертаючись із позовом до суду, Вінницька міська рада в якості нормативного обґрунтування підстав позову послалася на положення п.7-9 ч.1 ст.31 Закону України "Про місцеве самоврядування", згідно із якими має такі повноваження:

7) встановлення на відповідній території режиму використання та забудови земель, на яких передбачена перспективна містобудівна діяльність;

8) координація на відповідній території діяльності суб`єктів містобудування щодо комплексної забудови населених пунктів;

9) надання відповідно до закону містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок.

Водночас позивач також керувався приписами статті 376 ЦК України щодо правового регулювання самочинного будівництва, відповідно до ч.1 якої житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. При цьому згідно із абз.1 п.7 ч.1 ст.376 цього Кодексу у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Отже, позивач як орган місцевого самоврядування, що здійснює, зокрема, на відповідній території координацію діяльності суб`єктів містобудування та надає містобудівні умови і обмеження забудови земельних ділянок, а також як власник земель комунальної власності, виявивши та зафіксувавши відхилення від будівельних норм у спірному об`єкті будівництва, звернувся із відповідним позовом в суд щодо їх усунення.

У свою чергу суд, здійснюючи кваліфікацію спірних правовідносин та досліджуючи межі предмету доказування у справі, дійшов висновку, що господарсько-правовий спір виник між сторонами фактично у зв`язку із будівництвом відповідачем, на думку позивача, об`єкта нерухомості із відхиленням від проєкту та виданих містобудівних умов і обмежень, а також на частині земельної ділянки комунальної власності, яка відповідним чином не оформлена. Тобто, судом встановлено, що спір виник щодо дотримання вимог чинного законодавства з приводу норм і правил будівництва.

Таким чином, до предмету доказування у даній справі належить встановити: чи підтверджуються наведені позивачем обставини щодо наявності відхилень об`єкту нерухомості відповідача від проєкту та відповідних будівельних норм і правил; які докази про це свідчать, а також чи є позивач тим органом, який має право встановлювати такі порушення і звертатися із відповідним позовом в суд; чи є підстави вважати, що частина земельної ділянки, на якій частково збудовано спірний об`єкт нерухомості, є самовільно зайнятою.

Для надання оцінки спірним правовідносинам суд звертається до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17 лютого 2011 року № 3038-VI, який встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Стаття 41 вказаного Закону визначає, що державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

За налізу дефініції архітектурно-будівельного контролю вбачається, що саме його заходи покликані з`ясовувати відповідність об`єктів будівництва на певній території відповідним будівельним нормам і правилам, що належить до предмету доказування у цій справі.

Також цей Закон передбачає органи, якій здійснюють архітектурно-будівельний контроль. Так, ч.3 ст.6 Закону визначає, що до органів державного архітектурно-будівельного контролю належать:

1) структурні підрозділи з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;

2) виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад.

Окремо слід зазначити, що ст.41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлює форми архітектурно-будівельного контролю, підстави та порядок його проведення, також повноваження посадових осіб архітектурно-будівельного контролю.

З аналізу викладених положень Закону вбачається, що на відміну від Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" саме він є спеціальним в питаннях, які належать до предмету доказування у справі і в частині повноважень виконавчих органів місцевого самоврядування у сфері дотримання будівельних умов і правил.

Більше того положення Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо врегулювання питань самочинного будівництва (ст.38, 41 Закону) кореспондуються із положеннями ст.376 ЦК України, зокрема щодо можливості звернення відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування із відповідним позовом до суду з метою проведення перебудови, чи знесення самочинного будівництва у разі не можливості перебудувати.

Тобто, враховуючи системне тлумачення наведених положень чинного законодавства саме орган архітектурно-будівельного контролю є належними суб`єктом звернення із відповідним позовом до суду щодо приведення об`єкта будівництва до відповідним норм і правил чи щодо знесення самочинного будівництва. В даному випадку, з огляду на клас об`єкта будівництва, таким суб`єктом є - Департамент архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради, який в силу загальнодоступної інформації є окремою юридичною особою, виконавчим органом міської ради і входить до системи органів місцевого самоврядування.

Із встановлених у справі обставин вбачається, що відхилення від будівельних норм і правил на об`єкті відповідача встановлено робочою групою Вінницької міської ради, утвореною на виконання відповідного розпорядження міського голови. При цьому зафіксовані такі порушення були у відповідних актах, що містяться у справі.

Разом із тим, як слідує із проаналізованих приписів чинного законодавства Вінницька міська рада не відноситься до органів архітектурно-будівельного контролю, відтак не є тим суб`єктом, який в силу закону може здійснювати перевірки щодо дотримання відповідачем проєкту та відповідних будівельних норм і правил, а також фіксувати такі правопорушення. При цьому також позивач не є тим суб`єктом, який може подати такий позов до суду.

Крім того, відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку наданим на підтвердження позивачем свої позовних вимог доказів, суд враховував таке.

Допустимість доказів визначається законністю джерел, умов і способів їх одержання. Відповідно до положень ст. 77 ГПК ("Допустимість доказів") обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Отже, допустимість доказів означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування (постанови Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 913/38/20, від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16, від 26.02.2021 у справі № 908/2847/19).

У свою чергу надані позивачем акти обстеження будівництва від 14.06.2022 та від 05.07.2022 не є тими законодавчо встановленими та визначними засобами доказування у сфері містобудівної діяльності, які можуть підтвердити певні обставини.

Натомість, як уже зазначалося судом, аналіз наведених вище положень частини першої статті 38 Закону № 3038-VI у взаємозв`язку з нормами частини першої статті 41 цього ж Закону дає підстави для висновку про те, що в разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, орган державного архітектурно-будівельного контролю уповноважений видати припис про усунення порушень. Цей припис є обов`язковою передумовою для можливості контролюючого органу звернутися до суду на підставі частини першої статті 38 цього Закону у зв`язку з його невиконанням, або на підставі ст.376 ЦК України. Вказаною нормою встановлено лише два способи усунення порушень у разі істотного відхилення від проєкту, а саме: проведення перебудови або приведення об`єкта до попереднього стану (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.02.2022 у справі №813/3081/18).

Таким чином, допустимим та належним доказом у розумінні положень ГК України та Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", який фіксує істотне порушення будівельних норм, є саме припис, винесений відповідним органом архітектурно-будівельного контролю, а не будь-який інший документ чи акт.

Проте, матеріали справи таких доказів не містять. А обставини щодо відхилення від проєкту і правил будівництва мають досліджуватися в межах процедури, що визначена Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності"

Тому у суду відсутні правові підстави вважати, що позовна вимога щодо приведення об`єкту будівництва у відповідність до дозвільної документації є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

До того ж слід відмітити, що навіть самі акти, які подані позивачем, викликають певні питання щодо їх нього змісту, зокрема, щодо фіксування висоти будівлі. Так, у МУіО зазначено, що висота будівлі має бути - 9 м від нижньої відмітки рівня землі, натомість в акті зазначено, що висота будівлі - 11,4 м, і не зазначено від якої відмітки здійснювалися заміри. Також відповідна робоча група для перевірки об`єкта створена у складі 6-ти осіб, водночас акт від 14.06.2022 року підписано лише п`ятьма і з них, а від 05.07.2022 - лише чотирьома.

Що стосується позовної вимоги про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, суд виходив із такого.

За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

У вирішенні питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності у особи, в силу закону, права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування. Отже самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї (такий правовий висновок міститься у постанові ВС від 21.01.2019 у справі №910/22093/17).

Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (стаття 212 Земельного кодексу України).

Для констатації відсутності підстав для повернення спірної земельної ділянки достатнім є наявність на такій ділянці нерухомого майна, а належить відповідачу, та наявність у нього права на оформлення права користування тією частиною земельної ділянки, на якій вказана будівля розміщена, та частиною ділянки, яка необхідна для обслуговування даної нежитлової будівлі.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, у відповідача наявні усі дозвільні документи для будівництва об`єкту нерухомості та договори оренди землі, на яких здійснюється будівництво, за винятком земельної ділянки площею 0,0019 га, що знаходиться між земельними ділянками кадастровий номер 0510100000:01:040:0018; кадастровий номер 0510100000:01:040:0020 та кадастровий номер 0510100000:01:040:0034.

У зв`язку із викладеним, суд дійшов висновку, що з огляду наявність у відповідача чинних дозвільних документів на будівництва, оформлення у зв`язку із цим відповідних договорів оренди суміжних земельних ділянок у нього є правомірні очікування сподіватися, що після введення об`єкту нерухомості в експлуатацію, виникне можливість на оформлення тієї частиною земельної ділянки комунальної власності, яка необхідна для обслуговування даної нежитлової будівлі. При цьому слід відмітити, що відповідно до наданого позивачем кадастрового плану на земельну ділянку самочинне зайняття цієї ділянки, щодо якої відсутні відомості про оформлене право користування, на думку позивача, полягає у наявності над нею нависаючої частини будівлі. Тобто сама земельна ділянка не забудована.

Таким чином, на думку суду, наведені позивачем доводи щодо користування відповідачем спірною земельною ділянкою у розмінні чинного законодавства не є самовільним її зайняттям, що не тягне застосування наслідків у вигляді ст.212 Земельного кодексу України.

Крім того, суд вважає слушними доводи представника відповідача, що позивачем в цілому також не надано до суду належним і допустимих доказів (актів перевірки, протоколів, приписів, постанов про притягнення до адміністративної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки), складених відповідними органами, що здійснюють контроль за використанням і охороною земель, через що посилання позивача на кадастровий план як доказ самовільного використання земельної ділянки є необґрунтованим.

На підставі усього вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наведені в позові обставини.

Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За змістом ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За приписами ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Виходячи із оцінки наявних у справі доказів, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об`єктивного з`ясування обставин справи, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, у зв`язку із відмовою в задоволенні позову витрати на сплату судового збору в сумі 4962 грн за подання позовної заяви залишаються за позивачем.

Керуючись ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 4962 грн залишити за позивачем.

3. Згідно з приписами ч.1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

4. Відповідно до положень ч.1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення та на відомі суду адреси електронної пошти: позивача - ІНФОРМАЦІЯ_2; представника відповідача Путіліна Є.В. - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Повне рішення складено 23 лютого 2023 р.

Суддя А.А. Тварковський

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу - вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050;

3 - відповідачу - АДРЕСА_1.