Рішення № 109150805, 21.02.2023, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

21.02.23

Справа №521/4282/23

Провадження №2-о/521/163/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2023 року Малиновський районний суд м. Одеси, у складі головуючого судді Роїк Д.Я., при секретарі Гончаревській І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Відділ державної РАЦС у Херсонській області Управління державної реєстрації Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеси), про встановлення факту смерті, -

ВСТАНОВИВ:

До Малиновського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_1 з заявою про встановлення юридичного факту та просить ухвалити рішення, яким встановити факт смерті своєї матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Херсоні, Херсонської області, причиною смерті якої є церебралльний атеросклароз. Даний факт необхідно встановити для реєстрації смерті у встановленому законом порядку.

Заявник у судовому засіданні участі не приймав, просив розглядати справу без його участі.

Представник заінтересованої особи у судовому засіданні участі не приймав, про дату, час та місце розгляду справи був сповіщений у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд вважає, що заява підлягає задоволенню, з наступних підстав.

На підставі ч. 1 ст. 317 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати заявника ОСОБА_2 у м. Херсоні, Херсонської області, на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження. Факт смерті підтверджується наданими доказами, а саме: довідкою про причину смерті від 27.07.2022 року, свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 99100030 Сімферопольским районним відділом ЗАГС №2 Департаменту ЗАГС МЮ Республіки Крим.

Однак, при звернені заявником до органів РАЦСу з метою проведення державної реєстрації смерті йому було відмовлено у зв`язку з тим, що документи, видані на тимчасово непідконтрольній території, не мають юридичної сили на території України. Таким чином, заявник не може зареєструвати смерть особи, а тому звернувся до суду з відповідною заявою.

Суд вважає, що документи, які надані заявником на підтвердження факту смерті особи, підтверджують цей факт, незважаючи на те, що вони не відповідають установленій законодавством формі та вимогам, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 3, 8, 9 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У 1971 році Міжнародним судом ООН були сформульовані так звані «намібійські винятки», з яких випливає, що документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» (пункт 125) зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) своєю практикою, що склалась, також підтримав цей стандарт. Зокрема, у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) ЄСПЛ приділив увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. Судом було констатовано, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92).

Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Згідно з частиною 1 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», внесення відомостей, зокрема, про смерть здійснюється відділами державної реєстрації актів цивільного стану шляхом складання актового запису цивільного стану в електронному вигляді у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян та на паперових носіях.

На підставі складеного актового запису цивільного стану, у повній відповідності до нього, у випадках, передбачених чинним законодавством, реєстратор видає свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану, яке виготовляється за допомогою Реєстру, відповідно до п. 2.1.7. Інструкції з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.07.2008р. № 1269/5, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 25.07.2008р. за № 691/15382.

Відповідно до вимог п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 зазначеного Закону України).

В зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався, та який діє на даний час.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про становлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Відповідно до п. 13 вказаної постанови заявник зобов`язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин.

Статтею 319 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

Згідно п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» з наступними змінами та доповненнями, рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.

Так, ч. 4 ст. 317 ЦПК України встановлено, що ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, підлягає негайному виконанню.

Тому, керуючись вказаною нормою, а також п. 8 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд вважає допустимим негайне виконання даного рішення.

На підставі викладеного, керуючись п. 5 ч. 2 ст. 293, ст. 317, ст. 430 ЦПК України, ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України (із змінами)», -

В И Р І Ш И В:

Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Херсоні, Херсонської області, Україна.

Рішення підлягає негайному виконанню. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Апеляційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду.

Головуючий Д.Я. Роїк