Рішення № 109134041, 22.02.2023, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2023 року Справа № 280/5958/22 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057) та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (вул. Генерала Батюка, буд. 8, м. Словянськ, Донецька область, 84121) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

17.10.2022 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивачка) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач 1), в якому позивачка просить суд:

визнати протиправним рішення від 14.09.2022 №923010159177 Головного управління Пенсійного фонду щодо відмови зарахувати до стажу роботи у подвійному розмірі періоду роботи на посаді медичної сестри стаціонарного відділення КУ «Запорізький обласний центр профілактики та боротьби зі СНІДом Запорізької обласної ради з 30.01.2008 по 19.05.2014;

зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням раніше сплачених сум) пенсії позивачки з 09.09.2022 із зарахуванням до стажу роботи у подвійному розмірі періодів роботи на посаді медичної сестри стаціонарного відділення КУ «Запорізький обласний центр профілактики та боротьби зі СНІДом Запорізької обласної ради з 30.01.2008 по 19.05.2014, відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Крім того, просить стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у розмірі 2492 грн 40 коп., що складаються з судового збору у розмірі 992 грн 40 коп. та витрат на правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що зверталась до відповідача із заявою про перерахунок пенсії на підставі ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за період з 30.01.2008 по 19.05.2014. Проте оскаржуваним рішенням у задоволенні заяви відмовлено. Позивачка вважає оскаржуване рішення протиправним, тому звернулась до суду із цим позовом.

Ухвалою від 19.10.2022 у справі відкрите спрощене позовне провадження, судовий розгляд призначений без повідомлення (виклику) учасників справи.

14.11.2022 засобами системи «Електронний суд» до суду від відповідача 1 надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що оскаржуване рішення прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, просить залучити в якості другого відповідача зазначений територіальний орган Пенсійного фонду України. Крім того, зазначив, що з 01.07.2014 позивачці була призначена пенсія за вислугу років, відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». У задоволенні заяви позивачки відмовлено, через те, що пільговий порядок обчислення стажу роботи (у подвійному розмірі) застосовується лише при призначенні пенсій за віком на пільгових умовах та за вислугу років, а при призначенні пенсії за віком стаж роботи розраховується з 01.01.2004 розраховується в одинарному розмірі, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Крім того, заперечує проти стягнення судових витрат. Просить відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою від 08.12.2022 до участі в справі в якості другого відповідача залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач 2), розгляд адміністративної справи розпочати спочатку, встановлено відповідачу 2 строк для надання відзиву на позов.

26.12.2022 від відповідача 2 до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач 2 зазначив, що позивачка перебуває на обліку у відповідача 1 як отримувач пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зазначає, що в ході аналізу пенсійної справи позивачки та наданих документів встановлено, що періоди роботи в закладах охорони здоров`я (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД з 30.01.2008 по 19.05.2014, відповідно до довідки від 31.08.2022 №363, виданої КНП «Обласна інфекційна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради, було враховано при визначенні права на пенсію на пільгових умовах. Однак, у задоволенні заяви позивачки відмовлено, через те, що пільговий порядок обчислення стажу роботи (у подвійному розмірі) застосовується лише при призначенні пенсій за віком на пільгових умовах та за вислугу років, а при призначенні пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», стаж роботи розраховується з 01.01.2004 розраховується в одинарному розмірі. Просить відмовити у задоволенні позову.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що з 01.07.2014 позивачці було призначено пенсію за вислугу років, відповідно до п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (протокол №1885 від 08.07.2014). При цьому при призначенні пенсії за вислугу років період роботи позивачки на посаді медичної сестри стаціонарного відділення КУ «Запорізький обласний центр профілактики та боротьби зі СНІДом» Запорізької обласної ради з 30.01.2008 по 19.05.2014 розрахований у подвійному розмірі (відповідно до розрахунку стажу цей стаж визначений у розмірі 12 років 7 місяців та 10 днів, разом з тим у календарному обчисленні цей період становить 6 років 3 місяці 20 днів).

З 05.08.2022 позивачку переведено на пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

09.09.2022 позивачка звернулась до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії та зарахування стажу згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Рішенням відповідача 2 від 14.09.2022 №923010159177 у задоволенні заяви позивачки відмовлено.

Вважаючи таку відмову протиправною позивачка звернулась до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

За приписами п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 у справі №1-13/2018(1844/16, 3011/16), право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в поточній редакції) робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Судом встановлено, що з 01.07.2014 позивачці було призначено пенсію за вислугу років, відповідно до п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (протокол №1885 від 08.07.2014). При цьому при призначенні пенсії за вислугу років період роботи позивачки на посаді медичної сестри стаціонарного відділення КУ «Запорізький обласний центр профілактики та боротьби зі СНІДом» Запорізької обласної ради з 30.01.2008 по 19.05.2014 розрахований у подвійному розмірі (відповідно до розрахунку стажу цей стаж визначений у розмірі 12 років 7 місяців та 10 днів, разом з тим у календарному обчисленні цей період становить 6 років 3 місяці 20 днів).

Разом з тим, з 05.08.2022 позивачка отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Тобто, з моменту призначення позивачці пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», між нею та відповідачем виникли правовідносини у сфері пенсійного забезпечення, які урегульовані саме на підставі норм указаного Закону.

Відповідно до абзацу 9 частини 3 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

При цьому, частиною 4 вказаної статті передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років (абз. 3 ч. 4 ст. 24).

Аналіз положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» свідчить про те, що вказана норма застосовується у випадку призначення особі трудової пенсії за вислугу років на підставі саме цього Закону та враховується для обчислення пільгового стажу роботи.

Враховуючи, що позивачка станом на дату прийняття оскаржуваного рішення відповідача 2 отримувала пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а не за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», то у відповідача 2 були відсутні підстави для зарахування періоду роботи позивачки після 01.01.2004 в подвійному розмірі.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 24.01.2019 у справі № 265/4648/14-а та від 11.10.2019 у справі №329/553/17.

Частиною 5 ст.242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також, відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З урахуванням наведених правових позицій Верховного Суду у справах № 265/4648/14-а та №329/553/17, до спірних правовідносин належить застосовувати приписи Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відтак, оскаржуване рішення відповідача 2 є правомірним.

Стосовно інших доводів позивача, які викладені в позові, то суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з вимогами статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат, згідно ст. 139 КАС України, не здійснюється.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057) та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (вул. Генерала Батюка, буд. 8, м. Словянськ, Донецька область, 84121) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «22» лютого 2023 року.

СуддяР.В. Кисіль