Ухвала суду № 1091304, 03.07.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010,  м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

“03” липня 2007р.  Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого                                 Конюшка К.В.

суддів:                                             Ланченко Л.В.

                                                           Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

                                                          Степашка О.І.

при секретарі:  Каліушко Ф.А.

за участю представників:

позивача: неявка

відповідача: Лисенко Б.А.

від прокуратури: Кудінов Ю.М.

розглянувши касаційну скаргуКолективного виробничо-комерційного підприємства «Транс агентство» на постанову Господарського суду Луганської області від 30.11.2005 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 06.02.2006 року  

у справі  № 8/384 н

за позовом               Колективного виробничо-комерційного підприємства «Транс агентство»

до                               Алчевської об’єднаної державної податкової інспекції

про                             визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2005року  Колективне виробничо-комерційне підприємство «Транс агентство» звернулось до Господарського суду Луганської області з позовом  до Алчевської об’єднаної державної податкової інспекції про (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 09.03.2005р. № 0000192301/0, від 20.05.2005р. № 0000192301/1, від 17.08.2005р. № 0000192301/2, від 20.05.2005р. № 0000402301/1, від 17.08.2005р.            № 0000402301/2.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що ним було правомірно віднесено до складу  валових витрат проценти за надання послуг по товарному кредиту та сформовано податковий кредит.

Постановою Господарського суду Луганської області від 30.11.2005р., залишеною без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 06.02.2006р. в задоволенні позовних вимог відмовлено частково.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Колективне виробничо-комерційне підприємство «Транс агентство» оскаржило їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати дану постанову та ухвалу в частині відмови у визнанні  протиправними та скасуванні або визнанні нечинними спірних податкових повідомлень-рішень з мотивів порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги позивача в цій частині задовольнити в повному обсязі.

В судове засідання представники позивача не з’явились.

Представники відповідача та прокуратури в судовому засіданні заперечували проти задоволення касаційної скарги.

Справу розглянуто відповідно до приписів ч.4 ст.221 Кодексу адміністративного судочинства України.        

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає  задоволенню  з  таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами планової комплексної документальної перевірки позивача щодо дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2003р. по 30.09.2004р. відповідачем було складено Акт від 03.03.2005р. № 178/231-24200488 (далі –Акт перевірки від 03.03.2005р.).

 Даною перевіркою, встановлено порушення Колективним виробничо-комерційним підприємством «Транс агентство» вимог п.п. 1.11.2. п. 1.11. ст. 1, п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5  Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р.  № 334/94-ВР (далі – Закон України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР), оскільки ним завищена загальна сума валових витрат по операціях нарахування відсотків по товарному кредиту на кредиторську заборгованість перед ТОВ «Реалта-Інтер». А також, порушення п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (далі – Закон України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР), яке полягає в заниженні позивачем податку на додану вартість по операціях нарахування відсотків товарного кредиту на кредиторську заборгованість.

На підставі вказаного Акту перевірки від 03.03.2005р. податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.03.2005р. № 0000192301/0, яким позивачу визначена сума податкового зобов’язання по податку на додану вартість в розмірі 32109231,00 грн., в т.ч. 21406154,00 грн. – основний платіж, 10703077,00 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

В процесі адміністративного оскарження позивачем вищезазначеного податкового повідомлення-рішення відповідачем була проведена позапланова документальна перевірка дотримання Колективним виробничо-комерційним підприємством «Транс агентство» вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2003р. по 30.09.2004р. В результаті даної перевірки податковим органом було складено Акт від 18.05.2005р. № 428/231-24200488, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.05.2005р. № 0000192301/1 про визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 32109231 грн.та податкове повідомлення-рішення від 20.05.2005р.                                     № 0000402301/1 про визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість  в розмрі 6307549,50 грн.

Після звернення з позовною заявою до суду позивачем було отримано від відповідача податкове повідомлення-рішення від 17.08.2005р. № 0000192301/2, яким визначена сума податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 32109231 грн. та податкове повідомлення-рішення від 17.08.2005р. № 0000402301/2 про визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 6307549,50 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в ході судового розгляду  04.05.2003р., між Товариством з обмеженою відповідальністю «Реалта - Інтер» (продавець) та Колективним виробничо-комерційним підприємством «Транс агентство» (покупець) укладено договір купівлі-продажу за № 1502/Т (далі –Договір).

Відповідно до п.п. 1.1. Договору продавець зобов’язується передати у власність, а покупець прийняти та сплатити продукцію виробничо-технічного призначення в асортименті за цінами та у кількості, вказаними у специфікації.

П.п. 4.1. Договору визначено, що покупець здійснює розрахунки за поставлений у рамках договору товар у грошовій формі шляхом банківського переводу грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Додатковою угодою № 1 від 04.05.2003р. доповнено Договір № 1502/Т пунктами 1.4. -1.7., з яких, зокрема, пунктом 1.4. визначено, що поставка товару здійснюється на умовах товарного кредиту. А згідно з п.п. 1.6. Договору розмір та методика розрахунків за товарний кредит узгоджується безпосередньо у розрахунках відсотків, які надаються продавцем не пізніше третього дня, наступного за останнім днем календарного місяця, на який припадає надання товарного кредиту. З метою визначення граничного розміру відсотків, під заборгованістю за товар вважається загальний розмір заборгованості покупця перед продавцем з урахуванням раніше нарахованих відсотків за товарний кредит.    

В подальшому додатковими угодами до договору № 1502/Т розмір відсотків по товарному кредиту узгоджувався на визначену дату.

В перевіряємому періоді позивачем по Договору було отримано від Товариства з обмеженою відповідальністю «Реалта - Інтер»  товару на суму 65826219,32 грн., у тому числі податок на додану вартість в сумі 10971036,55 грн. 

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий та апеляційний господарські суди виходили з того, що відповідно до  п.п. 5.5.1. п.5.5. ст. 5 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР  до складу валових витрати відносяться будь-які витрати, пов’язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями  (у тому числі по депозитам) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв’язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Таким чином, оскільки позивачем не доведено факту  використання витрат з оплати відсотків по товарному кредиту у власній господарській діяльності відповідачем правомірно донараховано позивачу зобов’язання по податку на додану вартість в розмірі суми податку на додану вартість, яка включена позивчем до складу податкового кредиту.

Суд касаційної інстанції погоджується з даними доводами судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до п. 1.32. ст. 1 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР господарська діяльність – це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Як встановлено в ході перевірки, а також вбачається з фактичних обставин справи, товар, придбаний позивачем на загальну суму 65826219,32 грн., був реалізований ним в той же день за 26295015,66 грн. Таким чином, місцевим та апеляційним судами обґрунтовано визнано, що позивачем при продажу даного товару було не тільки не враховано суму процентів, що підлягала оплаті за користування  товарним кредитом по Договору, але й сам продаж здійснено за цінами нижчими від ціни придбання, тому у даному випадку, операція купівлі-продажу є збитковою.

При цьому, заперечення відповідача, викладені в касаційній скарзі про те, що в результаті надання відстрочки платежу позивач мав можливість використати свої резерви на укладення та виконання інших угод кінцевим результатом яких стало одержання прибутку не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки одержання прибутку від господарських операцій з іншими контрагентами не знаходиться у причинно-наслідковому зв’язку з придбанням товару на умовах товарного кредиту у Товариства з обмеженою відповідальністю «Реалта Інтер».

До того ж, господарська діяльність у цілому повинна бути направлена на отримання доходу. А всі витрати платника податку, здійснені протягом звітного періоду на виконання конкретних договорів, підлягають оцінці на предмет можливості  віднесення їх до складу валових витрат  і як наслідок, до складу податкового кредиту, і тому необхідно приймати до уваги не тільки умови договору, на підставі якого придбані товари, але й характер наступного використання товарів.

Крім того, щодо правомірності віднесення позивачем сум податку до податкового кредиту, суд касаційної інстанції звертає увагу, що відповідно до п.п. 1.3. ст. 1 Закон України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (в редакції чинній на період перевірок) платник податку – особа, яка згідно із цим Законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Проте, як встановлено судами Товариство з обмеженою відповідальністю «Реалті інтер» не подає податкової звітності з березня 2003р., тобто ще до укладення Договору з Колективним виробничо-комерційним підприємством «Транс агентство». Таким чином, Товариством з обмеженою відповідальністю «Реалті інтер» не задекларовано по господарським операціям з позивачем ані одержаних валових доходів з податку на прибуток, ані податкових зобов’язань з податку на додану вартість.

Отже, зменшені позивачем податкові зобов’язання з податку на додану вартість перед бюджетом на суму 36582223,00 грн. не тільки фактично не сплачені Товариством з обмеженою відповідальністю «Реалті інтер» до Державного бюджету, але й не відображені ним у податковій звітності.

Враховуючи викладене, прийняті Алчевською об’єднаною державною податковою інспекцією податкові повідомлення-рішення про донарахування позивачу податку на додану вартість є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, зроблених у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Позовні вимоги в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 20.05.2005р. № 0000402301/1 правомірно залишені господарськими судами без розгляду на підставі п. 3 ст. 155 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки вказане податкове повідомлення-рішення є предметом розгляду в іншій справі.

            Згідно з ч.1 ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної  інстанції  залишає  касаційну скаргу  без задоволення, а  судові рішення - без змін, якщо визнає,  що суди першої  та  апеляційної  інстанцій  не  допустили  порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.      

            Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Колективного виробничо-комерційного підприємства «Транс агентство» залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Луганської області від 30.11.2005 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 06.02.2006 року  у справі № 8/384н – без змін

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України.

Головуючий (підпис)Конюшко К.В.Судді

(підпис)Ланченко Л.В.                

 (підпис)

(підпис)

Нечитайло О.М.

Пилипчук Н.Г.(підпис)Степашко О.І.

Відповідальний секретар                                                              Ф.А. Каліушко