Рішення № 10912792, 11.08.2010, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

За позовом Державного промислового підприємства "Кривбаспромводопостачання", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

до Комунального підприємства "Кривбасводоканал", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про стягнення 57 242 421 грн. 15 коп.

Суддя Суховаров А.В.

Представники:

від позивача: Богданова О.О., довір. № 16-05-1852 від 02.06.10р.;

від відповідача: Касьян М.С., довір. № 23 від 09.04.10р.;

Крижева Т.О., довір. № 6 від 15.01.10р.;

Шмагаль Т.В., довір. № 12 від 20.01.10р.

Суть спору:

Державне промислове підприємство "Кривбаспромводопостачання" (надалі - позивач) звернулось до господарського суду з позовом у якому, з урахуванням уточнень позовних вимог внесених заявою № 16-04-2127 від 25.06.10р., просить стягнути з Комунального підприємства "Кривбасводоканал" (надалі - відповідач) суму 11 018 653,49 грн. 3% річних, 46 686 956,00 грн. інфляційних втрат, а всього грошових коштів в розмірі 57 705 609,49 грн.

Вмотивовує позовні вимоги наявністю невиконаного рішення господарського суду Дніпропетровської області у справі № 9/112 про стягнення з відповідача суми 54 645 218,70 грн. заборгованості за надані послуги централізованого водопостачання у період з червня 2001 року по грудень 2002 року, яке набрало законної сили 03.05.2003 року.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує. У відзиві на позов вказує на те, що 03.12.2009 року було укладено багатосторонній договір № 193Е/205 про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови КМУ України від 05.03.09р. № 193, Стороною 5 (п’ять) названого договору виступає відповідач, а стороною 6 (шість) позивач. За умовами п. 2.7 цієї ж угоди відповідач перераховує позивачу кошти в сумі 80 590 601,83 грн. для погашення заборгованості за питну воду згідно рішень господарського суду, зокрема, по справі № 9/112 за період з червня 2001 року по грудень 2002 року на суму 47 889 672,98 грн. До того ж, пункт 3.1 передбачає зобов’язання сторін до проведення взаєморозрахунку не вчиняти будь-яких дій щодо погашення заборгованості, яку передбачається погасити відповідно до цього договору. При цьому, стверджує про те, що зазначений багатосторонній договір, в силу положень ч. 2 ст. 604 Цивільного кодексу України є новацією відповідно первісного договору і припиняє зобов’язання за ним.

У судовому засіданні оголошувалась перерва з 03.06.10р. по 22.06.10р., з 22.06.10р. по 20.07.10р. та з 20.07.10р. по 28.07.10р., згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду від 22.06.10р. строк розгляду спору за спільним клопотанням сторін продовжено до 01.08.10р.

В порядку ст. 85 ГПК України, за згодою представників позивача і відповідача, у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

встановив:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.03р. у справі № 9/112, яке набрало законної сили 03.05.03р., встановлено заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену питну воду у період з червня 2001 року по грудень 2002 року в розмірі 54 645 218,70 грн. На виконання рішення видано наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України, ст. 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, які вступили в законну силу є обов`язковими до виконання на всій території України.

На цей час, рішення суду виконано частково, у зв’язку із чим станом з 26.12.2006 року по теперішній час заборгованість відповідача перед позивачем з тих же підстав та періоду становить суму 47 899 672,98 грн., про що також не заперечується сторонами у справі та вбачається з поданих документів.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, а також, якщо він прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач до цього часу не сплатив повною мірою заборгованість, що встановлена рішенням суду від 17.04.2003 р. у справі № 9/112.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження по його примусовому виконанню.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Приписи статті 625 ЦК України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.

З аналізу вище наведених норм слідує, що діючим законодавством не передбачено обмежень щодо звернення кредитора з позовом до боржника про стягнення інфляційних втрат та річних після винесення рішення судом про стягнення боргу, а заперечення відповідача в цій частині не ґрунтуються на положеннях закону.

Таким чином, позивач нарахував відповідачу суму інфляційних втрат в розмірі 46 686 956,00 грн. за період з травня 2003 року по квітень 2010 року, а також 3% річних за період з 03.05.2003 року по 20.07.2010 року на суму 11 018 653,49 грн.

Статтею 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність терміном у три роки.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідачем було надано клопотання про застосування позовної давності щодо стягнення заявлених інфляційних втрат та 3% річних.

Позивач звернувся до суду 05.05.2010 р., тобто пропустив строк позовної давності щодо стягнення річних та інфляційних втрат, тому в заявлених позовних вимогах на загальну суму 22 267 898, 95 грн. слід відмовити.

Проте суд зазначає, що підлягають стягненню:

3% річних за період, згідно уточненого розрахунку (а.с.46), з 20.07.07р. по 20.07.10р. на суму 4 314 907,52 грн.;

інфляційні втрати з врахуванням індексу інфляції з травня 2007 року по квітень 2010 року на суму 31 122 803,02 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. В силу положень ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов’язку в натурі та сплати неустойки, відшкодування збитків.

Зважаючи на викладене, з врахуванням встановлених обставин, вимоги позивача обґрунтовані та підлягають задоволенню частково в сумі 3% річних - 4 314 907,52 грн., інфляційних втрат –31 122 803,02 грн., тоді як в решті позову слід відмовити за безпідставністю.

Посилання ж відповідача на укладений багатосторонній договір № 193Е/205 від 03.12.2009 року про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови КМУ України від 05.03.09р. № 193, де стороною 5 (п’ять) названого договору виступає відповідач, а стороною 6 (шість) позивач, а за умовами п. 2.7 цієї ж угоди відповідач перераховує позивачу кошти в сумі 80 590 601,83 грн. для погашення заборгованості за питну воду згідно рішень господарського суду, зокрема, по справі № 9/112 за період з червня 2001 року по грудень 2002 року на суму 47 889 672,98 грн., отже цим договором не збережено зобов’язання, які пов’язані з первинним зобов’язанням, тому твердження що за домовленістю сторін фактично замінено первинне зобов’язання новим між тими ж сторонами, господарським судом не приймаються з огляду на наступне.

Згідно частини 2 і 4 статті 604 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється за домовленістю сторін про зміну первісного зобов’язання новим зобов’язанням між тими ж сторонами (новація). Новація припиняє додаткові зобов’язання, пов’язані з первісним зобов’язанням, якщо інше не встановлено договором.

Договір №193Е/205 від 03.12.2009 року, укладений між головним управлінням Державного казначейства України в Дніпропетровській області (1), головним фінансовим управлінням Дніпропетровської облдержадміністрації (2), управлінням житлово-комунального господарства Дніпропетровської облдержадміністрації (3), фінансовим управлінням виконкому Криворізької міської ради (4), комунальним підприємством «Кривбасводоканал»(5), державним промисловим підприємством «Кривбаспромводопостачання»(6), відкритим акціонерним товариством «Енергопостачальна компанія «Дніпрообленерго» (7), державним підприємством «Енергоринок»(8) та державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»не є новацією в розумінні статті 604 Цивільного кодексу України, оскільки предметом договору є організація проведення сторонами взаєморозрахунку по оплаті послуг спожитої електроенергії відповідно до статті 53 Закону України “Про державний бюджет України на 2009 рік ” і постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року № 193, а не заміна первісного зобов’язання новим. Договір № 193Е/205 укладений іншим складом сторін. Умова про припинення зобов’язання, що виникло за договором № 1/7 від 11.01.2002 року в договорі №193Е/205 від 03.12.2009 року не міститься, а для того, щоб новація відбулася, сторони повинні обумовити в своїй угоді припинення зобов’язання, що раніше діяло і заміну його новим зобов’язанням.

Отже, доводи відповідача стосовно припинення зобов’язання відповідача перед позивачем в зв’язку з новацією помилкові і спростовуються викладеними обставинами.

Наведене є підставою для часткового задоволення уточнених позовних вимог.

Відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

З урахуванням вищевикладеного, керуючись ст.ст. 4, 32-33, 36, 43, 45, 49, 82-85, 116-117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "Кривбасводоканал" (50027, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, вул. Єсеніна, 6а; ЄДРПОУ 03341316) на користь Державного промислового підприємства "Кривбаспромводопостачання" (50007, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, пр. Миру, 15а; ЄДРПОУ 00191017) суму 4 314 907,52 грн. (чотири мільйони триста чотирнадцять тисяч дев’ятсот сім грн. 52 коп.) 3% річних, 31 122 803,02 грн. (тридцять один мільйон сто двадцять дві тисячі вісімсот три грн. 02 коп.) індексу інфляції, 15 659,85 грн. (п'ятнадцять тисяч шістсот п’ятдесят дев’ять грн. 85 коп.) витрат по сплаті державного мита, 144,93 грн. (сто сорок чотири грн. 93 коп.) витрат по сплаті інформаційно-технічних послуг.

В решті позовних вимог –відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.