Рішення № 109114660, 14.02.2023, Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області

179/1098/22

2/179/66/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2023 року смт. Магдалинівка

Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого суддіКравченко О.Ю.

при секретарі судового засідання Хорольської І.П.

за участю:

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

До Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів у сумі 45000 грн.

В обґрунтування позову посилається на те, що 20.03.2020 року він придбав у ОСОБА_2 домоволодіння житловий будинок з господарськими спорудами в АДРЕСА_1 . Ціна домоволодіння була обумовлена в сумі 85000 грн. та з відповідачем було домовлено про сплату за будинок частинами: в момент придбання позивач сплачує першу частину 55000 грн., а інші 30000 грн. до кінця 2020 року.

В день придбання 20.03.2020 року позивач віддав відповідачу першу частину грошей в сумі 55000 грн., отримав від неї розписку, з її дозволу вселився з сім`єю в будинок. 04.12.2020 року він сплатив відповідачу залишок суми боргу за придбання будинку 30000 грн. шляхом перерахування на банківську картку, номер якої йому дала відповідач.

У зв`язку з ухиленням відповідача від оформлення договору купівлі-продажу, він змушений був звернутися до суду із позовом про визнання дійсним договору купівлі-продажу. Рішенням Магдалинівського районного суду від 30.07.2021 року позов було задоволено визнано дійсним договір купівлі-продажу домоволодіння в АДРЕСА_1 та визнано на ним право власності на дане домоволодіння. Постановою Дніпровського апеляційного суду рішення суду першої інстанції було скасоване, в позові відмовлено. Касаційною інстанцією постанова апеляційного суду залишена без змін. Оскільки в судовому порядку було відмовлено в задоволенні позову про визнання дійсним договору купівлі-продажу, то такий договір, укладений між ним та ОСОБА_2 є недійсним. Тому відповідач зобов`язана повернути отримані від позивача кошти за купівлю домоволодіння в сумі 85000 грн.

В липні 2022 року з відповідачем було домовлено про звільнення будинку і про повернення йому сплачених коштів. 27 липня 2022 року позивач звільнив будинок, відповідач прийняла будинок і повернула йому частину сплачених за будинок коштів в розмірі 40000 грн., на підтвердження передачі коштів вона надала позивачу власноручно написану розписку. Іншу частину несплачених коштів в розмірі 45000 грн. відповідач до цього часу добровільно не повернула.

У зв`язку з відмовою відповідача добровільно відшкодувати залишок несплачених коштів, виникла необхідність звернення до суду для ї примусового стягнення.

Позивач просить суд стягнути з відповідачки кошти у сумі 45000 грн. та судові витрати.

Ухвалою суду від 08.11.2022 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін, справу призначено до судового розгляду, відповідачу запропоновано подати відзив на позовну заяву.

02.12.2022 року представник відповідача ОСОБА_3 надав відзив на позовну заяву, який мотивовано тим, що у березні 2020 року відповідач ОСОБА_2 у зв`язку із сімейними обставинами та необхідністю придбання житла в іншому районі Дніпропетровської області, де мешкає її син, в усній формі домовилась із ОСОБА_1 про те, що він двома платежами 20.03.2020 року та до кінця грудня 2020 року сплатить відповідачу авансовий платіж в загальному розмірі 85000 грн. з метою укладення в подальшому договору купівлі-продажу домоволодіння за вказаною адресою, але за більш значну суму (як вона розраховувала не менше ніж 150000 грн.). Сторони в усній формі домовились, що після того, як ОСОБА_1 сплатить авансову суму в повному обсязі, ОСОБА_2 почне оформляти документи, необхідні для укладення нотаріального договору купівлі-продажу. Також ОСОБА_2 неодноразово повідомляла позивача, що планує продати своє домоволодіння не менше як за 5,5 -6 тисяч доларів США. При цьому відповідач дійсно вихала з будинку до родичів та надала його родині позивача для проживання.

Коли наприкінці листопада 2020 року в телефонній розмові ОСОБА_2 поцікавилась у ОСОБА_1 , коли він планує передати їй другу суму авансу в розмірі 30000 грн. (першу в сумі 55000 грн. він надав 20.03.2020 року) та почала обговорювати з ним приблизну ціну нерухомості разом із земельною ділянкою та присадибними спорудами, то ОСОБА_1 повідомив, що не збирається давати їй за все домоволодіння більше ніж 85000 грн., тобто більше суми авансового платежу, оскільки, на його думку, воно більшого не коштує. Позивач зрозуміла, що відповідач ввів її в оману щодо суттєвих умов договору та не збирається доплачувати кошти за земельну ділянку та споруди на подвір`ї, тому 02 грудня 2020 року вона приїхала до себе додому в с. Новопетрівка та особисто запропонувала ОСОБА_1 повернути йому раніше надані кошти в сумі 55 000 грн. (які були у неї при собі) та звільнити для неї житло, оскільки на таких умовах вона відмовляється продавати домоволодіння. Однак відповідач почав вести себе агресивно та фізично перешкоджати ОСОБА_2 потрапити до належного їй будинку, у зв`язку з чим вона була змушена звернутись за допомогою до своїх знайомих, які на її прохання викликали поліцію.

Через два дні після подій, позивач ОСОБА_4 , без згоди на те ОСОБА_2 , зробив два банківських перекази на суму 10 140,00 грн. та 19 960 грн. на її картковий рахунок, вважаючи, що за всі сплачені їй кошти він купив усе належне відповідачу домоволодіння. Вказані кошти зберігались на рахунку відповідача та вона ними не користувалась. При цьому, при особистій розмові ОСОБА_2 прохала ОСОБА_1 добровільно виселитись із її будинку в обмін на повернення всієї суми переданих та переказаних через банк коштів, тобто в сумі 85000 грн., але позивач категорично відмовився.

Відповідач ОСОБА_2 внаслідок небажання ОСОБА_1 виселятись із належного їй житла, вимушена була роками просити притулку у знайомих, сплачуючи їм орендну плату в різних сумах (від 1000 до 1500 грн. щомісячно), а також оскаржувати протиправні дії позивача через суд.

Дізнавшись про остаточне рішення Верховного суду не на свою користь, тобто про те, що фактично більше ніж два роки незаконно займав житло та не надавав можливості відповідачу ним користуватись, позивач ОСОБА_1 особисто зателефонував ОСОБА_2 та сам запропонував укласти мирову угоду на взаємовигідних умовах. Так, при зустрічі сторони домовились, що ОСОБА_2 повертає ОСОБА_1 частину коштів, а саме 40000 грн., а він добровільно виселяється з її домоволодіння. Інша частина коштів в сумі 45000 грн., буде зарахована як орендна плата за користування домоволодінням відповідача (в тому числі і городом значної площі) позивачем на протязі більше двох років (що за елементарними підрахунками становить суму близько 1800 грн. щомісячно). Оскільки сторони добровільно погодились на зазначені умови, 27 липня 2022 року ОСОБА_2 в присутності свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 передала позивачу 40000 грн., про що була складена відповідна розписка, і ОСОБА_1 виселився з житла. При цьому сторони, на той момент, не мали одне до одного аніяких претензій, про що і було письмово зазначено та завірено вказаними свідками. Але по спливу двох місяців ОСОБА_1 вирішив повторно спробувати скористатись правовою необізнаністю, похилим віком та самітністю відповідача ОСОБА_2 , подавши позов про стягнення з неї нібито заподіяних йому збитків.

З огляду на вищезазначене, з боку відповідача ОСОБА_2 ніяких порушень цивільного права позивача ОСОБА_1 допущено не було, збитків та моральної шкоди у зв`язку з недійсністю правочину позивачу завдано не було, що підтверджується висновками судів апеляційної та касаційної інстанції, а також розпискою про повернення коштів та відсутністю претензій. ОСОБА_7 ніяких доходів за цей час не отримувала та навпаки, позивач на протязі більше двох років зі свого боку порушував право відповідача на вільне користування та розпорядження належним їй на праві власності житловим будинком, з якого за обопільною з відповідачем згодою у липні 2022 року виселився, отримавши за це назад за домовленістю від ОСОБА_2 40000 грн., чим було повністю компенсовано понесені ним витрати.

На підставі викладеного просить відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, просив задовольнити позовні вимоги. Додатково пояснив, що він вимушений був взяти 40000 грн., оскільки ОСОБА_2 йому поставила умови, або він бере ці гроші та виселяється з будинку, або він не отримає ані будинку, ані коштів. Він не погоджується з тим, що ОСОБА_2 вирахувала 45000 грн. за оренду будинку. Будинок він придбавав, а не брав в оренду, тому ОСОБА_2 повинна йому повернути 45000 грн., які він сплатив за його придбання.

Відповідач та представник відповідача у судовому засіданні заперечували проти позову, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, у задоволенні позову просили відмовити. Представник відповідача додатково пояснив, що позивач безпідставно та безкоштовно мешкав у будинку, відмовлявся брати кошти, які йому пропонувала повернути відповідачка. Відповідачка вимушена була жити у чужих людей, сплачувати кошти за оренду житла. Саме за ініціативою позивача відбулася зустріч та позивач погодився на те, щоб відповідачка повернула йому 40000 грн. і жодних претензій до неї не мав.

Вислухав пояснення сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як передбаченост.ст.1213ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

За змістом ст.ст.77,78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст.12, ч.1 ст.81, 84 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, так і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно доч.1та ч.4ст.82ЦПК Україниобставини,які визнаютьсяучасниками справи,не підлягаютьдоказуванню,якщо судне маєобґрунтованого сумнівущодо достовірностіцих обставинабо добровільностіїх визнання.Обставини,які визнаютьсяучасниками справи,зазначаються взаявах посуті справи,поясненнях учасниківсправи,їхніх представників. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У судовому засіданні встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 30.07.2021 року у справі №179/9/21 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору. Визнано дійсним договір купівлі-продажу (розписка) домоволодіння, яке розташоване по АДРЕСА_1 , укладений 20.03.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з господарськими спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11-12).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24.11.2021 року у справі №179/9/21 рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2021 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору відмовлено (а.с.6-10).

Постановою Верховного Суду від 07.06.2022 року у справі №179/9/21 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, постанову Дніпровського апеляційного суду від 24.11.2021 року залишено без змін (а.с.14-18).

Як встановлено вищезазначеними судовими рішеннями, 20.03.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 складено розписку, згідно якої ОСОБА_2 продає будинок ОСОБА_1 за 55 тисяч, а інші 30 тисяч виплатити до кінця 2020 року.

Зазначена розписка від 20.03.2020 року про отримання грошових коштів за будинок не свідчить про домовленість між сторонами щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу відповідно до вимог статей 638, 655 ЦК України, а тому відсутні підстави вважати вказану розписку договором купівлі-продажу.

Також встановлено та не заперечується відповідачем, що позивач 20.03.2020 року сплатив відповідачу частину грошей в сумі 55000 грн., отримав від неї вищезазначену розписку та з її дозволу вселився із сім`єю в будинок. 04.12.2020 року позивач перерахував відповідачу на картковий рахунок залишок суми 30000 грн.

Таким чином, судом встановлено, що сторони висловили намір укласти договір купівлі-продажу будинку, позивач сплатив грошові кошти у сумі 85000 грн. відповідно до розписки від 20.03.2020 року, однак між сторонами не було досягнуто усіх істотних умов договору, зокрема щодо ціни продажу будинку, відповідачка відмовилась від продажу будинку, тому договір купівлі-продажу будинку не було укладено.

При цьому позивач ОСОБА_1 мав домовленість з відповідачкою ОСОБА_2 про те, що він буде проживати у вказаному домоволодінні та в рахунок купівлі нерухомості буде сплачувати їй кошти частинами, про що представник відповідача зазначає у відзиві на позов, тобто відповідач надала згоду на проживання у своїй власності позивачу та його сім`ї, який вселився в будинок по АДРЕСА_1 та фактично там проживав до 27.07.2022 року.

Як вбачається зі змісту розписки від 27.07.2022 року, відповідачка ОСОБА_2 повернула ОСОБА_1 гроші в сумі 40000 грн., які останній сплачував їй за будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Претензій до нього відповідача не має (а.с.5).

При цьому у судовому засіданні відповідачка та її представник пояснили, що 45000 грн. були утримані за домовленістю сторін, як плата позивача за користування спірним будинком, на що позивач погоджувався.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні показав, що позивач ОСОБА_1 мешкав у будинку відповідачки ОСОБА_2 приблизно 2,5 роки. В цей час ОСОБА_2 мешкала у будинку, який належав його матері та сплачувала 1500 грн. щомісячно за оренду житла. ОСОБА_1 ніяких коштів за користування будинком, який належить ОСОБА_2 не сплачував. Він був свідком написання розписки у липні 2022 року. Перед цим ОСОБА_1 зателефонував ОСОБА_2 з приводу повернення грошей та звільнення будинку та вони домовились зустрітися. При зустрічі ОСОБА_2 запропонувала віддати 40 тисяч грн., а інші 45 тисяч грн. вона залишить собі за користування її будинком, на що ОСОБА_1 погодився. Лебедин повернула ОСОБА_1 гроші у сумі 40000 грн., ОСОБА_1 віддав ключі, при цьому ніяких претензій один до одного не було.

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні показав, що він був присутній при написанні розписки про те, що ОСОБА_2 віддає гроші, а ОСОБА_1 ключі. Скільки коштів було передано він не знає. На момент написання розписки будинок належав ОСОБА_2 , а мешкав там ОСОБА_1 . Після цього у будинку залишилась ОСОБА_9 , а ОСОБА_10 виселився. На момент написання розписки жодних претензій один до одного у них не було.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.12.2019р. по справі №917/1739/17 було наголошено, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Великою Палатою Верховного Суду також зазначено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним завадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.216 ЦК України недійсний правочинне створюєюридичних наслідків,крім тих,що пов`язаніз йогонедійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, шо зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення (ч.3 ст.640 ЦК України).

Відповідно до статті 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.

На відміну від завдатку, аванс це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку не виконання зобов`язання.

Судом встановлено, що договір купівлі-продажу спірного будинку між сторонами укладено не було, тому підстави для застосування наслідків недійсності правочину, передбачені ст.216 ЦК України відсутні.

Виходячи із характеру спірних правовідносин та пояснень сторін у судовому засіданні, судом встановлено, що передані позивачем відповідачці грошові кошти у розмірі 85000 грн. є авансом, що прямо зазначено представником відповідача у відзиві на позовну заяву. Тому, виходячи з приписів ст.570 ЦК України, вказані грошові кошти підлягають поверненню позивачу.

Судом також встановлено, що відповідачка повернула позивачу грошові кошти у сумі 40000 грн., які він сплатив в якості попередньої оплати за спірний будинок, що підтверджується розпискою (а.с.5).

Оскільки грошові кошти у сумі 45000 грн., які були сплачені позивачем в якості авансу за придбання спірного будинку, відповідачкою позивачу до теперішнього часу не повернуті, вони підлягають стягненню з відповідачки.

Доводи відповідачки та її представника про те, що позивач безпідставно та безкоштовно користувався спірним будинком, чим порушив права відповідачки, суд вважає неспроможними, оскільки будь-яких доказів відсутності домовленості на проживання сім`ї позивача у спірному домоволодінні відповідачкою суду не надано, як і не надано доказів укладення між ними договору оренди. Домовляючись з позивачем, який не мав іншого житла, про його мешкання в будинку із сім`єю з подальшим викупом цієї нерухомості, відповідач мала можливість з`ясувати у нього про його наміри щодо подальшого проживання у будинку та готовність разом з сім`єю звільнити будинок на її вимогу, зокрема, укласти договір оренди з певними умовами, щоб передбачало характер та вагу обтяження її нерухомості при досягнення такої домовленості з відповідачем, однак вона цього не зробила, погодившись на його вселення із сім`єю в належний їй будинок.

Доводи відповідачки та її представника, що фактично між сторонами була укладена мирова угода, за умовами якої сторони домовились, що відповідачка передає позивачу 40000 грн., позивач виселяється з будинку, а інші 45000 грн. зараховані як плата за користування позивачем спірним будинком, суд вважає неспроможними, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження укладення такої угоди відповідачем суду не надано.

Надана до матеріалів справи розписка відповідачки ОСОБА_11 свідчить лише про повернення позивачу коштів у розмірі 40000 грн. за будинок та відсутність претензій з її боку до позивача. Доказів того, що позивач погодився на зарахування грошових коштів у розмірі 45000 грн. як оплату за користування будинком, суду не надано.

Показання свідків в цій частині не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки не є належними доказом домовленості сторін про укладення мирової угоди саме на таких умовах, як зазначила відповідач.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн., що підтверджується квітанцією (а.с.1).

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені повністю, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 992,40 грн. ,

Керуючись ст. ст. 12,13, 81, 141, 259, 263-268, 274-279 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 45000 (сорок п`ять тисяч) грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві грн.40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1

Повний текст рішення суду складено 20.02.2023 року.

Суддя О.Ю. Кравченко