Рішення № 109108121, 17.02.2023, Бережанський районний суд Тернопільської області

Справа № 2/593/87/2023

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2023 р. Бережанський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючої - судді Данилів О.М.

при секретарі Паньків М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Бережани Тернопільської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної Казначейської служби України про стягнення компенсації у розмірі трьох відсотків річних та індексу інфляційних втрат,-

В С Т А Н О В И В :

4жовтня 2022року ОСОБА_1 звернувся в Бережанський районний суд із позовом до Державної Казначейської служби України про стягнення компенсації у розмірі трьох відсотків річних та індексу інфляційних втрат.

У поданомупозові зазначив,що рішеннямБережанського районногосуду Тернопільськоїобласті, постановленим 16червня 2020року уцивільній справі № 593/636/19,було частковозадоволено йогопозов до прокуратуриТернопільської області,Державної Казначейськоїслужби України,Міністерства фінансівУкраїни провідшкодування шкоди,завданої незаконнимидіями органів,що здійснюютьоперативно-розшукову діяльність,органів досудовогорозслідування,прокуратури ісуду тана виконаннявказаного рішення йому було видано виконавчий лист, який своєчасно був звернутий до виконання.

Для виконання вищевказаного виконавчоголиста ним 11 листопада 2020 року було подано до Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області письмову заяву із проханням стягнути із державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку на його картковий рахунок компенсацію на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду у сумі 671 295 грн. 73 коп.. І хоч вказана заява 11 листопада 2020 року була належним чином зареєстрована у канцелярії Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області, однак, незважаючи на норми діючого законодавства, компенсація на відшкодування моральної шкоди за вищевказаним рішенням суду виплачена йому була лише 24 грудня 2021 року.

Відповідно до ч.1 ст. 5 ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

А такяк центральнийорган виконавчоївлади,що реалізуєдержавну політикуу сферіказначейського обслуговуваннябюджетних коштів,несвоєчасно,а саме:із затримкою в 1 календарний рік та 1 місяць (13 місяців), виплатив вказану суму компенсації чим порушив імперативну норму ч.1 ст. 5 ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», тому просив суд відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України із відповідача, який прострочив виконання грошового зобовязання, стягнути інфляційні втрати, які від несплаченої суми становлять 83 566 грн. 54коп. та три проценти річних, що в грошовому виразі становить 22 503грн.71 коп..

За вказаним позовом 7 жовтня 2022року ухвалою Бережанського районного суду було відкрито провадження по справі та вирішено розглядати подані ОСОБА_1 позовні вимоги у порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін.

Відповідач Державна Казначейськаслужба України із заявленим позовом не погодилася, подала відзив на позов, у якому зазначила, що дійсно 16 червня 2020 року рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області по цивільній

справі № 593/636/19 позов ОСОБА_1 до прокуратури Тернопільської області, Державної казначейської служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду задоволено частково.

На виконання вказаного рішення Бережанський районний суд Тернопільської області 06 листопада 2020 року видав виконавчий лист у справі № 593/636/19, який позивач 11 листопада 2020 року подав до Головного управління для його виконання.

Виплату коштів за вказаним виконавчим листом здійснено 24 грудня 2021 року. Відтак позивач, вважає, що у зв`язку із несвоєчасним перерахуванням коштів за виконавчим документом йому належить виплата компенсації 3% річних та інфляційні втрати від несплаченої суми 671 295,73 грн. за період з 11 листопада 2020 року по 24 грудня 2021 року.

Також в позовній заяві позивач посилається на ч. 1 ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901/VI (зі змінами) у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій ст. 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок кошів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішення суду.

Відповідно до ч.І ст.2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган, державне підприємство, установа, організація, юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Державна казначейська служба України у поданому відзиві звертає увагу суду на те, що законодавством передбачено окремі механізми виконання рішень про стягнення коштів з державного бюджету та безпосередньо з державних органів.

Законом № 4901/VІ передбачено механізм виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу; державного підприємства, установи, організації; юридичної особи, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства, а не з Державного бюджету.

Механізм виконання рішень, на які поширюється дія Закону № 4901/VІ, регламентований пунктами 33, 47-52 Порядку, які передбачають безспірне списання коштів державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів (КПКВК 3504040).

В той же час Порядком передбачено механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами).

Механізм виконання рішень про відшкодування з державного бюджету шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду, регламентований пунктами 35-40 Порядку, які передбачають безспірне списання коштів державного бюджету за бюджетною програмою КПКВК 3504030.

Поданий позивачем виконавчий лист по справі №593/636/19, яким передбачено право особи на відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду, виконувався Казначейством відповідно до пунктів 35-40 Порядку безпосередньо за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504030, тобто за рахунок коштів державного бюджету, а не за рахунок коштів державного органу.

Державна казначейська служба України у поданому відзиві звертає увагу суду на те, що Порядок не передбачає строку для виконання рішень суду про стягнення відшкодування шкоди з державного бюджету та нарахування 3% річних, інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення. Проте законодавством визначено, що безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

За сукупністю наведених обставин Державна казначейська служба України вважає, що позивачем невірно трактовано порушення строків невиконня виконавчого листа Бережанського районного суду Тернопільської області від 16 червня 2020 року № 593/636/19. Оскільки вказані правовідносини не підпадають під дію Закону №4901/VІ, зокрема, в частині тримісячного строку на перерахування коштів, тому посилання позивача на порушення строку перерахування коштів є незаконними та необгрунтованими, а тому відповідно відсутні правові підстави стягнення компенсації 22 503,71 грн. -3% річних за прострочення перерахування коштів та 83 566,54 грн.- інфляційних втрат.

Зазначена позиція Казначейства підтверджується позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 по справі № 826/17656/16.

Так, постановами Касаційного господарського суду від 12 липня 2018року по справі № 910/13314/17 та від 25 червня 2018 року по справі № 910/13889/17, а також постановою Касаційного адміністративного суду від 18 липня 2018 року по справі № 2а-11853/10/1570 підтверджено правову позицію щодо неможливості нарахування та стягнення індексу інфляції та 3% річних у правовідносинах, урегульованих спеціальним законодавством, зокрема, у сфері виконання судових рішень, а також неможливості одночасного стягнення шкоди та відповідних санкцій.

При розгляді справи передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов`язання слід з`ясувати: чи існує зобов`язання між сторонами, чи це зобов`язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов`язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Таким чином, оскільки спірні правовідносини виникли у зв`язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну - правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Зазначена позиція Казначейства підтверджується позицією Верховного Суду викладеною у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 по справі № 826/17656/16.

Крім того, ч.2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Постановами Великої Палати Верховного Суду від 11квітня 2018року по справі № 758/1303/15- ц та від 16травня 2018 року по справі № 686/21962/15-ц підтверджено позицію щодо правил відповідальності за порушення грошових зобов`язань (ч.2 ст. 625 ЦК України).

Отже, Верховний Суд наголошує на тому, що саме боржник (суб`єкт, що прострочив виконання грошового зобов`язання) повинен нести відповідальність за це.

У поданому відзиві відповідач вказує, що Казначейство не є боржником, який прострочив виконання грошового зобов`язання. Поданий позивачем виконавчий лист суду, виданий на підставі рішення суду, ухваленого відповідно до статті 56 Конституції України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року №267/94-ВР, про стягнення коштів безпосередньо за рахунок Державного бюджету України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що матеріальна та моральна шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок Держави.

Згідно зі статтею 4 Закону № 267/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 ст. 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Державна казначейська служба України у поданому суду відзиві зазначає, що Конституційний суд України у своєму рішенні від 3 жовтня 2001 року №12-рп/2001 у справі про відшкодування шкоди державою вказує, що в Основному Законі держави розмежовуються такі поняття, як держава, органи державної влади, посадові і службові особи (статті 3, 5, 6, 13, 38, 55, 56, 62 та інші).

Державні органи як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов`язаннями. Держава не відповідає по зобов`язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов`язаннях держави. Обов`язок держави відшкодувати шкоду виникає з правовідносин, суть яких можна охарактеризувати як деліктні, а вид юридичної відповідальності - цивільно- правовий. У цих правовідносинах боржником є держава, яка реалізує свій обов`язок щодо відшкодування шкоди (на підставі судового рішення) через Казначейство, тоді як гарантії держави щодо виконання судових рішень і виконавчих документів, боржником за якими є, зокрема, державний орган, а також участь Казначейства у цьому процесі мають інше призначення та завдання. В останньому випадку виконання судових рішень щодо стягнення коштів покладено на органи Казначейства як на органи, які здійснюють казначейське обслуговування рахунків відповідного державного органу. Боржником в такому випадку є державний орган, який несе зобов`язання перш за все своїм коштом в межах асигнувань з державного бюджету, що і зумовлює участь Казначейства у виконанні таких судових рішень.

У випадку з позивачем теж йдеться про стягнення коштів, однак не з державного органу, а з державного бюджету і кошти, які стягнув суд шкода.

Зобов`язання держави щодо відшкодування шкоди не слід ототожнювати із зобов`язаннями державних органів за судовим рішенням (про стягнення коштів), а відтак не можна уподібнювати механізм виконання судових рішень в обох цих випадках. Крім того, виконання судових рішень в обох описаних ситуаціях відбувається за різними механізмами, а отже правова регламентація правовідносин щодо виконання судових рішень, боржниками за якими є в одному випадку державний орган, в іншому - держава, відрізняється, і застосування окремих нормативних положень з однієї сфери правовідносин до іншої є помилковим.

Отже, в розумінні ст. 625 ЦК України Казначейство не є боржником, який прострочив виконання грошового зобов`язання.

На підставінаведеного таприймаючи до увагинеобґрунтованість заявленогопозову Державна казначейськаслужби Українипросить у задоволенні позовувідмовити.

В судове засідання позивач не з`явився, подав суду заяву про проведення розгляду справи у його відсутності, заявлені позовні вимоги підтримує, просить їх задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання також не зявився, не повідомив суд про причину своєї неявки, а так як останній, будучи належним чином повідомленим про день і час розгляду справи, не надіслав суду клопотання про відкладення розгляду справи, а тому враховуючи зазначене, суд вирішив розглянути вищевказану справу у його відсутності по наявних у ній матеріалах.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, ознайомишись із поданими сторонами доказами, взявши до уваги наданий відповідачем відзив та долучені до нього документи, прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задоволити частково, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 4 Цивільно-процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України,законів України,міжнародних договорів,згода наобов`язковістьяких наданаВерховною РадоюУкраїни.

Судом встановлено, що на виконання рішення Бережанського районного суду від 16 червня 2020 року у цивільній справі № 593/636/19 6 листопада 2020 року було видано виконавчий лист про стягнення з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 671 295 грн. 73 коп. компенсації на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

11 листопада 2020 року ОСОБА_1 подав вищевказаний виконавчий лист для виконання до Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області та у своїй письмовій заяві, адресованій начальнику Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області, просив стягнути із державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку на його картковий рахунок № НОМЕР_1 зазначену у рішенні суду компенсацію спричиненої йому моральної шкоди. Тримісячний строк виконання рішення по виконавчому листу сплив 11 лютого 2021 року.

24 грудня 2021 року Казначейство здійснило перерахування коштів на користь позивача в розмірі 671 295 грн. 73 коп. згідно з виконавчим листом по справі № 593/636/19 за рахунок коштів бюджетної програми КПКВК 3504030, тобто відбулось фактичне виконання рішення.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок виконання рішення судів та інших органів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України Про виконавче провадження від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України Про виконавче провадження рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Частина 1 статті 5 Закону Про гарантії держави щодо виконання судових рішень зазначає, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно з статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року № 14-16 цс 18.

Згідно з частиною четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Із позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 просить стягнути 3% річних та інфляційні втрати на суму боргу у розмірах відповідно 22 503,71грн. та 83 566,54грн. за період з 11 листопада 2020 року по 24 грудня 2021 року, тобто за 408 днів прострочки.

Однак, такий розрахунок позивача суд вважає помилковим, оскільки в ньому збільшено період виконання, так як не враховано тримісячний строк його виконання, який сплив 11 лютого 2021 року, а фактичне виконання відбулося 24 грудня 2021 року, тому період, за який позивач має право отримати відшкодування, починається лише із 11 лютого 2021 року, а закінчується 24 грудня 2021 року, тобто затримка виконання рішення становить не 408, а 316 днів.

Враховуючи несвоєчасне виконання рішення суду лише із 11 лютого 2021 року по 24 грудня 2021 року, суд вважає, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу 671 295 грн. 73 коп. становить 57 754,85 грн. (671 295,73 грн. х 1,08603488 - 671 295,73 грн. = 57 754 грн.85 коп.), які відповідно до ст. 625 ЦК України підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 ..

Також згідно ст. 625 ЦК України підлягають стягненню на користь позивача 3 % річних за прострочення перерахування коштів за рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 16 червня 2020 року, що складає 17 435, 30грн. (671 295,73 коп. х 3 % х 316 днів : 365: 100 = 17 435, 30).

Дослідивши докази у справі, надавши оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету на користь позивача матеріальної шкоди за тривале невиконання рішення суду підлягають задоволенню на загальну суму 75 190грн. 15 коп. (57 754 грн.85 коп. + 17 435грн. 30коп.).

Вищевказана позиція суду узгоджується із практикою Тернопільського апеляційного суду, викладеною в постанові від 21 липня 2022 року у цивільній справі № 593/959/21 ( провадження № 22-ц/817/601/22).

Вирішуючи питання судових витрат, суд керується наступним.

Відповідно до ч. 1, ч.2 та ч. 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України

А такяк позивач ОСОБА_1 приподачі досуду своїхпозовних вимогвідповідно до ч.1ст.5Закону України Про судовийзбір був звільненийвід сплатисудового збору,тому привинесенні вказаногорішення судовівитрати по сплатісудового зборуслід компенсувати зарахунок державиу порядку,встановленому КабінетомМіністрів України.

Напідставі вищевикладеного,керуючись ст.ст.19,56Конституції України, ЗУПро виконавчепровадження,ст.ст.11,625Цивільного КодексуУкраїни, ст.ст. 4, 12, 19, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, Правовим висновком Верховного Суду України, викладеним 1 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14 та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року № 14-16цс18 суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволити частково.

Стягнути із Державного бюджету України шляхом безспірного списання

Державною казначейською службою України, що знаходиться за адресою: 01601, місто Київ, вул Бастіонна, 6 (ЄДРПОУ 37567646) із відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , жителя АДРЕСА_1

75 190 ( сімдесят п`ять тисяч сто дев`яносто) гривень 15 коп., з яких: 3 % річних за прострочення перерахування коштів в сумі 17 435грн. 30 коп. та 57 754 грн. 85 коп. - інфляційні втрати.

Судові витрати по справі у відповідності до ст.141ЦПК Україникомпенсувати зарахунок державиу порядку,встановленому КабінетомМіністрів України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду через Бережанський районний суд Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду у відповідності до ч.6 ст. 259 ЦПК України складено 20 лютого 2023 року.

Cуддя Бережанського районного суду

Тернопільської області Данилів О.М.