Рішення № 109081620, 17.02.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2023 року м. Київ№ 320/7661/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до виконавчого комітету Боярської міської ради

про визнання протиправними та скасування окремих положень розпорядження,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до виконавчого комітету Боярської міської ради, в якому позивач з урахуванням уточненого позову просить суд:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження від 20.07.2022 року № 07- 01/55-к/І «Про внесення змін до розпоряджень про увільнення від роботи працівників виконавчого комітету у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації» в частині п.1.3 вищезазначеного розпорядження, а саме: Абз. 1 п.1 розпорядження «Про увільнення ОСОБА_1 від роботи у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації від 27.05.2022 року №07-01/3 8-к:

« 1. Увільнити ОСОБА_1 , радника міського голови, від роботи з 27 травня 2022 року у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період, зі збереженням місця роботи і посади на період проходження військової служби.

2. Зміни, визначені в пункті 1 даного розпорядження, набувають чинності та підлягають застосуванню з 19 липня 2022 року.

3. Відділу бухгалтерського обліку і звітності зупинити виплату середнього заробітку на період проходження працівниками виконавчого комітету Боярської міської ради військової служби згідно з чинним законодавством».

- визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Боярської міської ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , середнього заробітку на період проходження військової служби;

- зобов`язати Виконавчий комітет Боярської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток з 19 липня 2022 року на період проходження ним військової служби в Збройних Силах України.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що вказаним що з 05.01.2021 працює у виконавчому комітеті Боярської міської ради на посаді радника міського голови.

27.05.2022 на підставі Указу Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» позивача було призвано на військову службу в Збройні Сили України. На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.05.2022 року № 118 ОСОБА_1 було зараховано в списки особового складу частини та на всі види забезпечення та призначено на посаду стрільця санітара відділення охорони взводу охорони роти охорони.

У відповідності із тим, що позивача було призвано на військову службу за мобілізацією, відповідачем було видано розпорядження від 27.05.2022 № 07-01/38-К про увільнення останнього від виконання обов`язків та збереження місця роботи, посади та середнього заробітку. Однак, у подальшому розпорядженням Боярської міської ради від 20.07.2022 № 07-01/55-к/1 внесенозміни до розпоряджень про увільнення від роботи працівників виконавчого комітету у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, та зокрема увільнено ОСОБА_1 від виконання обов`язків та збережено за ним місце роботи, посаду, але без збереження середнього заробітку.

Однак, на думку позивача таке розпорядження звужує гарантовані йому соціальні права, що є порушенням Конституції України, оскільки відповідач порушив норми ст.43 Закону України «Про державну службу» змінивши умови оплати праці позивача без письмового повідомлення за 30 календарних днів до таких змін.

Крім того, позивач наголосив, що в спірному розпорядженні зазначено, що зміни визначені в пункті 1 розпорядження набувають чинності та підлягають застосуванню з 19 липня 2022 року, що свідчить про порушення п. 5 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування» та статті 58 Конституції України, якою обумовлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.09.2022 відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено її розгляд здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні. Також судом призначено судове засідання на 11.10.2022.

Боярська міська рада позов не визнала та подала до суду відзив на позовну заяву в якому зазначила, що позивач визначив відповідачем у даному спорі Боярську міську раду, яка не є роботодавцем позивача та не приймала оскаржуваний акт індивідуальної дії. Додатково відповідач зазначив, що види та форми актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначені статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно якої:рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (ч. 1 ст. 59 вказаного Закону);виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення (ч. 6 ст. 59 вказаного Закону);сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження (ч. 8 ст. 59 вказаного Закону).

Крім того, зазначила, що 19.07.2022 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, згідно якого у частині третій статті 119 КЗпП України слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада". Враховуючи викладене, правові підстави для виплати середнього заробітку працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, з 19.07.2022 у роботодавців, відсутні.

Судове засідання, призначене у справі на 11.10.2022 знято з розгляду, наступне судове засідання призначене у справі на 08.11.2022.

У судове засідання, призначене у справі на 08.11.2022 сторони не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи у передбачений законодавством строк, відтак за відсутності потреби заслухати свідка чи експерта суд протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.11.2022 ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного від 15.11.2022 суд замінив відповідача у справі Боярську міську раду (код ЄДРПОУ 04054636) на належного Виконавчий комітет Боярської міської ради (код ЄДРПОУ 36263776).

Також суд прийняв до розгляду заява про зміну (уточнення) позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалив здійснювати розгляд адміністративної справи № 320/7661/22 з наступними позовними вимогами:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження від 20.07.2022 року № 07- 01/55-к/І «Про внесення змін до розпоряджень про увільнення від роботи працівників виконавчого комітету у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації» в частині п.1.3 вищезазначеного розпорядження, а саме: Абз. 1 п.1 розпорядження «Про увільнення ОСОБА_1 від роботи у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації від 27.05.2022 року №07-01/3 8-к:

« 1. Увільнити ОСОБА_1 , радника міського голови, від роботи з 27 травня 2022 року у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період, зі збереженням місця роботи і посади на період проходження військової служби.

2. Зміни, визначені в пункті 1 даного розпорядження, набувають чинності та підлягають застосуванню з 19 липня 2022 року.

3. Відділу бухгалтерського обліку і звітності зупинити виплату середнього заробітку на період проходження працівниками виконавчого комітету Боярської міської ради військової служби згідно з чинним законодавством».

- визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Боярської міської ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , середнього заробітку на період проходження військової служби;

- зобов`язати Виконавчий комітет Боярської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток з 19 липня 2022 року на період проходження ним військової служби в Збройних Силах України.

Виконавчий комітет Боярської міської ради позов не визнав та подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що 19.07.2022 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, згідно якого у частині третій статті 119 КЗпП України слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада". Враховуючи викладене, правові підстави для виплати середнього заробітку працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, з 19.07.2022 у роботодавців, відсутні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, що підтверджується відомостями паспорта громадянина Українисерія НОМЕР_2 , виданим Києво-Святошинським РВ ГУМВС України у Київській області 04.10.2002.

Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 згідно розпорядження міського голови «Про призначення Борецького О.» від 04.01.2021 №02-04/к, з 05.01.2021 працює у виконавчому комітеті Боярської міської ради на посаді радника міського голови.

27.05.2022 на підставі Указу Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Фастівським територіальним центром комплектування та соціальної підтримки ОСОБА_1 було призвано на військову службу в Збройні Сили України.

На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.05.2022 року № 118 ОСОБА_1 було зараховано в списки особового складу частини та на всі види забезпечення та призначено на посаду стрільця санітара відділення охорони взводу охорони роти охорони, який прибув з Фастівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки з 27 травня 2022 року.

Розпорядженням Боярської міської ради Київської області від 27.05.2022 №07-01/38-к «Про увільнення ОСОБА_1 від роботи у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації» увільнено ОСОБА_1 , радника міського голови, від роботи 27 травня 2022 року у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період, зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби.

Також вказаним розпорядженням зобов`язано відділ бухгалтерського обліку і звітності здійснювати оплату праці згідно з чинним законодавством.

У подальшому розпорядженням Боярської міської ради від 20.07.2022 №07-01/55-к/1 «Про внесення змін до розпоряджень про увільнення від роботи працівників виконавчого комітету у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації» внесено зміни до абзацу 1 пункту 1 розпорядження Боярської міської ради Київської області «Про увільнення ОСОБА_1 від роботи у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації» від 27.05.2022 № 07-01/38-к про увільнення позивача від роботи зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, та слова «і середнього заробітку» було виключено. Також зазначено, що вказані зміни набувають чинності та підлягають застосуванню з 19.07.2022.

Позивач, не погоджуючись з припиненням виплати відповідачем середнього заробітку з 19.07.2022, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 1 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232-ХІІ) обумовлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно із частиною дев`ятою вказаної статті щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць;військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (ч.2 ст.2 Закону № 2232-ХІІ).

Частиною 6 статті 2 Закону № 2232-ХІІ передбачені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Відповідно до ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011 -XII) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

За приписами частин 1 та 2 статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації. Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань. На військову службу під час мобілізації можуть бути призвані особи, звільнені з військової служби у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади. Під час дії особливого періоду військова служба (дія контрактів) для військовослужбовців продовжується у порядку, визначеному частиною дев`ятою статті 23 цього Закону. У разі оголошення демобілізації звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, здійснюється відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Так, частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній до 18.07.2022 включно, було передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (набрав чинності 19.07.2022) внесено зміни у частину третю статті 119 Кодексу законів про працю України, а саме слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Так, зі змісту норми частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України, яка є чинною з 19.07.2022 вбачається, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

З огляду на викладені норми права суд констатує, що починаючи з 19.07.2022 не зберігається середній заробіток за особами, визначеними в частині третій статті 119 Кодексу законів про працю України, в тому числі призваними на військову службу за призовом під час мобілізації.

Щодо доводів позивача про те, що спірне розпорядження від 20.07.2022 № 07-01/5-к/1 , зокрема зміни визначені в пункті 1 розпорядження набувають чинності та підлягають застосуванню з 19 липня 2022 року свідчить про порушення п. 5 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування» та статті 58 Конституції України, якою обумовлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої, шостої, восьмої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

Сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Приписами частини п`ятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» обумовлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Суд зауважує, що відповідно до пункту 18, 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

При цьому, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Зі змісту спірного розпорядження Боярської міської ради від 20.07.2022 №07-01/55-к/1 «Про внесення змін до розпоряджень про увільнення від роботи працівників виконавчого комітету у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації» вбачається, що останнє за своїм змістом не є нормативно-правовим актом, а є актом індивідуальної дії, відтак приписи частини п`ятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не підлягають застосуванню до нього.

Разом з тим, Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 зазначає, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У рішенні від 03.10.1997 № 4-зп Конституційний Суд України зазначає, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 05.04.2001 № 3-рп/2001, закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У абзацах четвертому, п`ятому пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Перший сенат) від 12.07.2019 № 5-р(І)/2019 зазначено, що за змістом частини першої статті 58 Конституції України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Закон не має зворотної дії в часі, оскільки не поширюється на безстрокові трудові договори, укладені до його прийняття, а передбачає припинення цих договорів з моменту набрання ним чинності та можливість продовження трудових правовідносин на умовах контракту між професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) і державними та комунальними закладами культури. Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.

Такий принцип закладений, зокрема, в Загальній декларації прав людини 1948 року, згідно з якою кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави (стаття 22). Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року встановлює загальний обов`язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «КйартанАсмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2018 № № 5-р/2018 зазначається, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв: «обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права» (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 01.06.2016 № 2-рп/2016).

Відносно посилання позивача на те, що оскаржуваний наказ звужує його права і свободи та об`єктивно призводить до погіршення становища, суд зазначає наступне.

Відповідно до конституційних повноважень Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні виключно законами України закріплює права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ був прийнятий Верховною Радою України відповідно до конституційних повноважень.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Конституційний Суд України у п. 2. 3. Рішення від 22 травня 2018 року №5-р/2018 сформулював юридичну позицію, відповідно до якої: «На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово - економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.»

У п. 3 вказаного рішення зазначене, що Верховна Рада України виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.

На цей час Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ є чинним та обов`язковим до виконання.

Водночас, суд звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (зі змінами), а саме пунктом 1 вказаної постанови встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Суд вважає, що з метою уникнення дискримінаційних підходів відносно працівників, які будуть прийняті (призвані) на військову службу після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, припинення збереження заробітної плати за працівниками, які були прийнятті (призвані) на військову службу до дня набрання чинності вказаним Законом, є виправданим та відповідає Конституції України.

Крім того, суд відхиляє доводи позивача стосовно того, що відповідач спірним розпорядженням порушив норми статті 43 Закону України «Про державну службу» змінивши умови опали праці позивача без письмового повідомлення за 30 календарних днів до таких змін з огляду на наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 43 Закону України «Про державну службу» про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніш як за 30 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати.

Частиною третьою вказаної статті обумовлено, що зміною істотних умов державної служби вважається зміна: 1) належності посади державної служби до певної категорії посад;2) основних посадових обов`язків; 3) умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення;4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу;5) місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).

Згідно із приписами частини першої статті 50 Закону України «Про державну службу» держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Разом з тим, суд зауважує, що Розпорядженням Боярської міської ради Київської області від 27.05.2022 №07-01/38-к «Про увільнення ОСОБА_1 від роботи у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації» увільнено ОСОБА_1 , радника міського голови, від роботи 27 травня 2022 року у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період, зі збереженням місця роботи, посади на період проходження військової служби.

З огляду на встановлені судом обставини вбачається, що позивача увільнено від роботи з посади радника міського голови у зв`язку з призовом на військову службу, відтак статус ОСОБА_1 з 27.05.2022 визначається згідно Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» а його соціальні права та гарантії як особи призваної на військову службу під час мобілізації на особливий період визначені Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Як зазначалося раніше, частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» обумовлено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

З огляду на те що, суд дійшов висновку, що приписи статті 43 Закону України «Про державну службу» в частині повідомлення державного службовця за 30 днів про зміну істотних умов служби не підлягають до застосування у спірних правовідносинах.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що розпорядження Боярської міської ради Київської області від 20.07.2022 №07-01/55-к/1 «Про внесення змін до розпоряджень про увільнення від роботи працівників виконавчого комітету у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації» у частині внесення змін до абз. 1 п.1 розпорядження «Про увільнення ОСОБА_1 від роботи у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації» від 27.05.2022 № 07-01/38-к є правомірним.

Суд зауважує, що вимоги про визнання протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Боярської міської ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , середнього заробітку на період проходження військової служби та зобов`язання Виконавчий комітет Боярської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток з 19 липня 2022 року на період проходження ним військової служби в Збройних Силах України є похідними вимогами від вимоги про визнання протиправним та скасування розпорядження від 20.07.2022 року № 07- 01/55-к/І «Про внесення змін до розпоряджень про увільнення від роботи працівників виконавчого комітету у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації» в частині п.1.3, у задоволення якої суд відмовив.

З огляду на викладені обставини, суд зазначає що не підлягають задоволенню вказані вимоги позивача.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, враховуючи, що у задоволенні позову позивачу відмовлено, тому понесені ним судові витрати не відшкодовуються.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.