Рішення № 109079453, 09.02.2023, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/22115/22-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2023 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Матійчук Г.О.

секретар судового засідання Музика В.П.

справа №757/22115/22-ц

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,-

позивач ОСОБА_1

неповнолітня дитина ОСОБА_3

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2022 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просить позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Атбасар, Республіка Казахстан, батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини від усіх її доходів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позову і до досягнення дитиною повноліття, стягнути судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що 15.10.2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що Печерським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві зроблено відповідний актовий запис №269 від 15.02.2008 року та видано свідоцтво про народження дитини серія НОМЕР_1 .

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19.02.2010 року, справа №2-1049/2010, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.

Вказує, що починаючи із червня 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають окремо, а приблизно із грудня 2017 року ОСОБА_2 жодних контактів із сином ОСОБА_4 не підтримує, свої батьківські обов`язки щодо участі у вихованні сина не виконує.

Через чотири роки після початку збройної агресії Російської Федерації проти України, окупації нею АР Крим та окремих районів Донецької та Луганської областей, ОСОБА_2 виїхала на постійне проживання до Російської Федерації, що підтверджується Міграційною картою серії 4117 №2712507 від 20.06.2018 року та дозволом на тимчасове проживання від 16.06.2019 року №467/2019/05, наданим УМВС Росії по Республіці Дагестан. З часу виїзду в Росію у 2018 році відповідач не поверталась до України.

Зазначає, що ОСОБА_2 вже довгі роки ніяким чином не піклується про сина, не проявляє зацікавленості в його подальшій долі, не цікавиться успіхами, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до його внутрішнього світу; не створює умов для отримання ним освіти, що створює умови, які шкодять інтересам дитини, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26.08.2022 року позовну заяву залишено без руху, оскільки вона не відповідала вимогам ст. ст. 175, 177 ЦПК України, та надано позивачу строку для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня вручення ухвали (а.с. 53).

13.09.2022 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків (а.с. 55-107).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07.10.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено розглядати справу у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання. Встановлено строк 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження, протягом якого відповідач має право направити: суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; позивачу - копію відзиву та доданих до нього документів, роз`яснено третій особі строк на подання пояснень щодо позову протягом десяти днів із дня отримання ухвали про відкриття провадження. Витребувано у Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформацію про перетинання державного кордону України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 , виданий 15.07.2015 року органом 8089, за період з 01.08.2017 по 01.08.2022 роки (а.с. 110).

Вказану ухвалу направлено на адресу сторін, крім того відповідачу та третій особі направлено копію позовної заяви з додатками (а.с. 111-113).

22.11.2022 року від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України на виконання ухвали суду від 07.10.2022 року надійшов витяг з бази даних щодо перетинання державного кордону України ОСОБА_5 , серія номер паспорта НОМЕР_2 , станом на 01.11.2022 року 14:35, відповідно до якого 25.03.2018 року ОСОБА_2 виїхала з території України до Мінська , інформація щодо повернення до України відсутня (а.с. 145).

04.01.2023 року до суду надійшов висновок Печерської районної державної адміністрації про доцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 по відношенню до дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 149-150).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24.01.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.157).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 надав пояснення, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити у повному обсязі.

Неповнолітня дитина ОСОБА_3 у судовому засіданні надав пояснення, проти позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав не заперечував, зазначив, що хоче проживати разом із батьком ОСОБА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з?явилась, повідомлялась належним чином, відзив на позов суду не надала. Судом також неодноразово відповідач викликалась до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, оскільки остання перебуває за межами України.

Представник третьої особи Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації у судове засідання не з?явилась, повідомлялась належним чином.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, суд ухвалив розглядати справу в судовому засіданні за відсутності відповідача та у відсутність представника третьої особи, з урахуванням обставин, зазначених у висновку Печерської районної державної адміністрації про доцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 по відношенню до дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Суд, заслухавши пояснення позивача та неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 15.10.2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що Печерським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві зроблено відповідний актовий запис №269 від 15.02.2008 року та видано свідоцтво про народження дитини серія НОМЕР_1 (а.с. 24).

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19.02.2010 року, справа №2-1049/2010, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано (а.с. 18).

У 2018 року ОСОБА_2 виїхала на постійне проживання до Російської Федерації, що підтверджується Міграційною картою серії 4117 №2712507 від 20.06.2018 року (а.с. 10) та дозволом на тимчасове проживання від 16.06.2019 року №467/2019/05 наданого УМВС Росії по Республіці Дагестан (а.с. 13).

З часу виїзду в Росію у 2018 році ОСОБА_2 не поверталась до України, що підтверджується витягом з бази даних щодо перетинання державного кордону України, наданим Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, 25.03.2018 року ОСОБА_2 виїхала з території України до Мінська , інформація до повернення до України станом на 01.11.2022 року 14:35 год відсутня (а.с. 145).

Також в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 із 2010 року самостійно займається вихованням та забезпеченням ОСОБА_3 , який знаходиться на повному утриманні позивача, що підтверджується характеристикою з навчального закладу, який відвідує дитина від 22.08.2022 року (а.с. 32-33), актом обстеження на предмет проживання дитини з ОСОБА_1 від 17.12.2010 року (а.с. 27), копією листка непрацездатності по догляду за дитиною серії АБС №097840 від 20.04.2010 року (а.с. 28-29), копією заяви про реєстрацію місця проживання дитини з батьком за згодою матері від 02.02.2011 року (а.с. 25-26), декларацією про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу дитині №0000-54Е1-0569 від 22.05.2018 року (а.с. 31). Позивач самостійно забепечує сина, оскільки має гарне матеріальне становище та має стабільний дохід, що підтверджується довідкою про доходи (а.с. 38-43).

Згідно висновку Печерської районної у місті Києві державної адміністрації №105/01-967 від 22.12.2022 року про доцільність позбавлення батьківських прав вбачається, що Печерська районна у місті Києві державна адміністрація як огран опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 про відношенню до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , як таку, що ухиляється від виконання свої батьківських обов`язків по вихованню та догляду своєї дитини (а.с. 149-150).

Згідно з ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Положеннями статтей 48 та 51 Конституції України проголошено право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї та обов`язок батьків утримувати дітей до їх повноліття.

Відповідно до ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, держава докладає всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18 Конвенції).

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

У відповідності до ч. 1 ст. 165 Сімейного кодексу України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Згідно частиною другою ст. 155 Сімейного кодексу України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст. 164 Сімейного кодексу України, виключними підставами позбавлення батьківських прав матері або батька є: не забрали дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засудженні за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківський прав» від 30 березня 2007 року зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

В пункті 18 вказаної Постанови зазначено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків, з урахуванням її характеру, особи батька, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі Савіни проти України зазначається, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.

У рішенні по справі Хант проти України п. 54 зазначено, що суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі Olsson v. Sweden ) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Ухвалюючи рішення у справі М. С. проти України від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ вказав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі Мамчур проти України , заява № 10383/09).

Згідно з ч. 1 ст. 166 Сімейного кодексу України, особа, яка позбавлена батьківських прав: 1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо її виховання; 2) перестає бути законним представником дитини; 3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім`ям з дітьми; 4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; 5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов`язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); 6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

Разом з тим, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини, як передбачено ч. 2 ст. 166 вказаного Кодексу.

При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду, що встановлено ч. 3 ст. 166 Сімейного кодексу України.

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Обов`язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття. До того ж, обов`язок утримувати дитину у рівній мірі покладається як на матір, так і батька, причому, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним.

Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні (у випадку народження дитини під час фактичних шлюбних відносин), або чи розірвано їх шлюб.

За приписами ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ст. 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до основних сформованих принципів суспільства, задекларованих у національному та міжнародному законодавстві, діти мають право на особливе піклування і допомогу, внаслідок своєї фізичної і розумової незрілості, потребують спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.

Водночас, згідно з ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Всебічно та повно з`ясувавши обставини, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів окремо кожного, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, керуючись принципом верховенства права, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню сина, вже довгі роки ніяким чином не піклується про сина, не проявляє зацікавленості в його подальшій долі, не цікавиться успіхами, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до його внутрішнього світу; не створює умов для отримання ним освіти, що створює умови, які шкодять інтересам дитини, у зв`язку з чим суд вважає доцільним та таким, що відповідає інтересам дитини, застосування до неї такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав відносно її неповнолітнього сина та стягнення з неї аліментів на його утримання.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням позову судовий збір підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 32, 48, 51 Конституції України, ст. ст. 150, 155, 164, 165, 166, 180-182 Сімейного Кодексу України, ст. ст. 11, 18 Закону України «Про охорону дитинства», Постановою Пленуму Верховного суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Атбасар, Республіка Казахстан, батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини від усіх її доходів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня 25.08.2022 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 793 грн. 92 коп.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України за веб-адресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, адреса: вул. Михайла Омеляновича-Павленка, буд. 15, м. Київ, 01010, код ЄДРПОУ 37451524.

Повний текст рішення складено 20.02.2023 року.

Суддя Г. О. Матійчук