Рішення № 109071202, 20.02.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.02.2023Справа № 910/13649/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи

справу №910/13649/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМСІТІ ГРУП"

про стягнення 428 981,09 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМСІТІ ГРУП" про стягнення 428 981,09 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо повної оплати отриманого від позивача товару, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 284 459,72 грн, за прострочення сплати якої нараховані інфляційні втрати в сумі 122 015,93 грн та 3% річних - 22 505,44 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2022 відкрито провадження у справі №910/13649/22 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України до Єдиного державного реєстру, зокрема, вносяться відомості про місцезнаходження юридичної особи.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Невід`ємною архівною складовою частиною Єдиного державного реєстру є Реєстр документів дозвільного характеру, Єдиний реєстр громадських формувань, Реєстр громадських об`єднань та Єдиний реєстр підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 14.07.2022 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Сім`ї Хохлових, буд. 8, м. Київ, 04112.

Втім, ухвала суду була повернута відділенням поштового зв`язку без вручення відповідачу з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

За аналізом приписів пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомлені відмітки «адресат не значиться, не розшукано за вказаною адресою» вважається днем вручення відповідачу ухвали суду в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, судом також враховано, що відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 14.12.2022 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Разом з цим, у відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Втім, відповідач у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Приписами ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, ані клопотання про продовження строку на його подання, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

За твердженнями позивача, 09.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліта" (позивач), як постачальником, та Товариством і обмеженою відповідальністю "ПРОМСІТІ ГРУП" (відповідач), як покупцем, було досягнуто згоди щодо укладання договорів поставки № 2-04/2020 та № 3-04/2020, умовами якого передбачено, що постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця сільськогосподарську продукцію - насіння соняшника F1 для сезону вирощування 2020 року (далі - товар) за ціною, кількістю та на умовах, узгоджених з покупцем і вказаних у договорі, а покупець зобов`язується прийти та оплатити товар.

Згідно з п. 2.1 договорів, постачальник зобов`язується в строк до 01 травня 2020 року, за заявками покупця передати (поставити) товар покупцю із власного складу, який знаходиться за адресою: Черкаська обл., Смілянський р-н, с. Сунки, вул.. центральна 2 Б.

Відповідно до п.п. 3.1-3.3 Договору № 9-04/2020, сторонами погоджено, що:

- ціна за 1 мішок товару без ПДВ становить 1 458,33 грн;

- кількість товару - 240 мішків;

- загальна сума договору з ПДВ складає 419 999,04 грн.

Згідно з п. 5.1 Договору № 2-04/2020, покупець зобов`язаний оплатити товар у наступному порядку:

- 50% від суми договору, що становить 209 999,52 грн, на підставі рахунку, наданого постачальником, у строк до 10.04.2020;

- остаточний розрахунок у розмірі 50% від загальної суми договору, що становить 209 999,52 грн - в строк до 15.10.2020.

Відповідно до п.п. 3.1-3.3 Договору № 3-04/2020, сторонами погоджено, що:

- ціна за 1 мішок товару без ПДВ становить 1 216,67 грн;

- кількість товару - 102 мішків;

- загальна сума договору з ПДВ складає 148920,41 грн.

Згідно з п. 5.1 Договору № 3-04/2020, покупець зобов`язаний оплатити товар у наступному порядку:

- 50% від суми договору, що становить 74460,20 грн, на підставі рахунку, наданого постачальником, у строк до 22.04.2020;

- остаточний розрахунок у розмірі 50% від загальної суми договору, що становить 74460,20 грн - в строк до 15.10.2020.

Позивач виставив відповідачу для оплати рахунок-фактуру № 50 від 09.04.2020 на загальну суму 419 999,04 грн та № 51 від 10.04.2020 на суму 148 920,41 грн.

Відповідач на підставі платіжного доручення № 472 від 10.04.202020 перерахував на рахунок позивача 209 999,52 грн, на підставі платіжного доручення № 471 від 10.04.202020 - 67160,19 грн та на підставі платіжного доручення № 488 від 22.04.202020 - 7300,02 грн.

Відповідно до видаткової накладної № 58 від 10.04.2020 позивач передав відповідачу насіння соняшника Флорімі у кількості 240 мішків на загальну суму 419 999,04 грн, а на підставі видаткової накладної № 59 - насіння соняшника Ліміт у кількості 102 мішки на загальну суму 148 920,41 грн.

Як свідчать надані до матеріалів справи позивачем докази, а саме: рахунки-фактури № 50, № 51 від 09.04.2020 та видаткові накладні № 50, № 58 від 10.04.2020, останні були підписані сторонами шляхом накладення електронних цифрових підписів.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис", електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки). Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем належними доказами доведено факт передачі відповідачу товару за видатковими накладними № 50, № 58 від 10.04.2020 на загальну суму 568 919,45 грн та його часткову оплату на суму 284 459,73 грн.

Водночас, позивачем до справи надано копії договорів поставки № 2-04/2020 та № 3-04/2020 від 09.04.2020, які зі сторони відповідача не підписані.

За змістом статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому, за приписами статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України також встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини з поставки товару у спрощений спосіб.

15.04.2022 позивачем на адресу відповідача рекомендованим листом було направлено вимогу про сплату боргу за вих. № 15-04/15, яку було отримано відповідачем 10.05.2022, про що свідчать відомості з веб-порталу Укрпошти. Проте, відповіді в будь-якій формі відповідачем на вимогу позивача надано не було, заборгованість не погашено.

З огляду на викладене, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у сумі 284 459,72 грн, а також нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за прострочення платежу інфляційних втрат у сумі 122 015,93 грн, розрахованих за період з травня 2020 року по жовтень 2022 року, та 3% річних у сумі 22 505,44 грн, нарахованих з 11.04.2020 по 29.11.2022.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, істотними умовами договору є предмет, ціна та строк. Договір, в якому сторони не досягли згоди щодо таких умов не може вважатися укладеним.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

З аналізу наведених норм та вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору поставки, укладеного у спрощений спосіб.

Як свідчать матеріали справи, позивач передав, а відповідач прийняв за видатковими накладними № 50, № 58 від 10.04.2020 товар на загальну суму 568 919,45 грн.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідач отриманий товар оплатив частково на суму 284 459,73 грн.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

На день звернення позивача до суду заборгованість відповідача за отриманий товар становить 284 459,72 грн.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов`язань за договором поставки, укладеного у спрощений спосіб, належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 284 459,72 грн заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення за прострочення платежу інфляційних втрат у сумі 122 015,93 грн, розрахованих за період з травня 2020 року по жовтень 2022 року, та 3% річних у сумі 22 505,44 грн, нарахованих з 11.04.2020 по 29.11.2022.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, з наведених норм права вбачається, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що вони є арифметично вірними та обґрунтованими.

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних також підлягають задоволенню.

Крім того, у позовній заяві міститься клопотання позивача про зазначення нарахування 3% річних, розрахованих відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, до моменту виконання рішення суду з урахуванням ч. 10 ст. 238 ЦК України.

Відповідно до ч.10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Враховуючи обставини, за яких виникла заборгованість відповідача, суд зауважує, що ч. 10 ст.238 ГПК України носить диспозитивний характер, надаючи право виключно суду вирішувати питання доцільність застосування механізму стягнення відсотків, відносно яких на час прийняття рішення не відомо чи виникне таке право у стягувача.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яку боржник повністю не сплатив, не припиняє правовідносин сторін та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання і відповідно не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.

За змістом частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до приписів статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Застосування частини 10 статті 238 ГПК України у даному випадку, сприятиме найшвидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу, а позивач буде позбавлений необхідності ще раз звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих процентів, за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення.

Відповідно до частин 11, 12 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що відповідно до положень частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України наявні всі правові підстави для зазначення у рішенні суду про проведення нарахування органом (особою), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІТА» 3% річних від суми заборгованості у розмірі 284 459,72 грн. з 29.11.2022 до моменту виконання рішення суду за формулою: СОБ*3*КДП)/КДР/100 = сума процентів річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 відсотка річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році.

При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати відповідачем боргу, 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, за визначеною вище формулою.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, як і не скористався своїм правом на подання відзиву.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 123, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМСІТІ ГРУП" (ідентифікаційний код 41080344, адреса: вул. Сім`ї Хохлових, буд. 8, м. Київ, 04112) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТА" (ідентифікаційний код 31383276; адреса: вул. Центральна 2-Б, село Сунки, Смілянський район, Черкаська область, 20741) заборгованість у сумі 284 459 грн 72 коп., інфляційні втрати - 122 015 грн 93 коп., 3% річних - 22 505 грн 44 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 6434 грн 73 коп.

3. В порядку ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України нарахувати до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМСІТІ ГРУП" (ідентифікаційний код 41080344, адреса: вул. Сім`ї Хохлових, буд. 8, м. Київ, 04112) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛІТА" (ідентифікаційний код 31383276; адреса: вул. Центральна 2-Б, село Сунки, Смілянський район, Черкаська область, 20741) 3% річних на суму основного боргу, що становить 248 459 грн. 72 коп., за період з 29.11.2022 і до моменту виконання рішення суду за формулою: СОБ*3*КДП)/КДР/100 = сума процентів річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 відсотка річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році.

Роз`яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати відповідачем боргу, 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, за визначеною вище формулою.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено та підписано: 20.02.2023.

Суддя А.І. Привалов