Рішення № 109070429, 10.02.2023, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2023 р. Cправа № 902/833/22

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни,

за участю секретаря судового засідання Шейгець І.В.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Партс", 01103, м. Київ, вул. Залізничне Шосе, будинок 25, офіс 3, ідентифікаційний код юридичної особи 39098326

до Фермерського господарства "Щуровецьке", 23712, Вінницька обл., Гайсинський р-н, с. Щурівці, вул. Набережна, будинок 6, ідентифікаційний код юридичної особи 43213671

про стягнення 898 487,93 гривень

за участю представників:

від позивача - адвокат Роспотнюк В.О., згідно ордеру

від відповідача - не з`явився

В С Т А Н О В И В :

До Господарського суду Вінницької області 08.09.2022 надійшла позовна заява № б/н від 29.08.2022 (вх. № 836/22 від 08.09.2022) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Партс" до Фермерського господарства "Щуровецьке" про стягнення 898 487,93 гривень заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем умов договору поставки № 63 від 02.08.2021 року, у тому числі: 547 057, 69 гривень основного боргу, 37 548,37 гривень 3% річних, 222 218,81 гривень інфляційних втрат та 91 673,06 гривень пені.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.09.2022 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою від 13.09.2022 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №902/833/22 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 11 жовтня 2022 року об 11:00 год.

11.10.2022 судове засідання у справі № 902/833/22 не відбулося, у зв`язку з оголошенням сигналу "Повітряна тривога" на території Вінницької області.

Ухвалою від 12.10.2022 сторони повідомлено про призначення підготовчого засідання у справі № 902/833/22 на 01.11.2022 о 10:00 год.

01.11.2022 судове засідання у справі № 902/833/22 не відбулося, у зв`язку з оголошенням сигналу "Повітряна тривога" на території Вінницької області.

Ухвалою від 03.11.2022 сторони повідомлено про призначення підготовчого засідання у справі № 902/833/22 на 11.11.2022 о 10:00 год.

Ухвалою від 11.11.2022 судом закрито підготовче провадження у справі № 902/833/22, призначено справу № 902/833/22 до судового розгляду по суті у судовому засіданні 08.12.2022 о 12:00 год.

У судовому засіданні 08.12.2022 року суд постановив ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи № 902/833/22 по суті на 29.12.2022 року об 11:30, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 12.12.2022 сторони повідомлено про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи по суті у справі № 902/833/22 на 29.12.2022 року об 11:30 год.

У судовому засіданні 29.12.2022 року суд постановив ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи № 902/833/22 по суті на 10.02.2023 року об 11:30, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 30.12.2022 сторони повідомлено про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи по суті у справі № 902/833/22 на 10.02.2023 року об 11:30 год.

На визначену судом дату у судове засідання з`явився представник позивача.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений ухвалою суду від 30.12.2022, яку було надіслано відповідачу за адресою його місцезнаходження згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та вручено останньому 10.01.2023, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 2101803668963.

Відзиву відповідачем до суду не надано, будь-яких заяв, клопотань не надходило.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно пункту 1 частини 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно частини 2 статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідно до вимог статті 242 ГПК України сторони було належним чином повідомлено про судові засідання у справі та на засадах відкритості і гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а відповідач у свою чергу не скористався наданим йому правом на подання відзиву на позовну заяву та участі у розгляді справи і його неявка у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

За наслідками розгляду справи, у судовому засіданні 10.01.2023 року суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для прийняття рішення по справі та орієнтовний час повернення.

На оголошення вступної та резолютивної частин рішення представники сторін не з`явилися, у зв`язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро Партс" звернулось до Господарського суду Вінницької області із позовом до Фермерського господарства "Щуровецьке" про стягнення 898 487,93 гривень заборгованості, у тому числі: 547 057, 69 гривень основного боргу, 37 548,37 гривень 3% річних, 222 218,81 гривень інфляційних втрат та 91 673,06 гривень пені.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що заявлена до стягнення заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки № 63 від 02.08.2021 року в частині здійснення своєчасної оплати за отриманий товар.

Позивач зазначає, що на підставі укладеного між сторонами договору поставки позивачем було здійснено поставку товару відповідачу згідно видаткових накладних протягом 03.08.2021-28.12.2021 на загальну суму 771 690,56 гривень.

За отриманий товар відповідач розрахувався частково на суму 224 642,87 гривень.

З огляду на несплату відповідачем заборгованості позивачем 12.08.2022 надіслано відповідачу претензію про погашення 547 047,69 гривень заборгованості.

Відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість не сплатив.

Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки стало підставою для звернення позивача із позовом до суду про стягнення 898 487,93 гривень заборгованості, у тому числі: 547 057, 69 гривень основного боргу, 37 548,37 гривень 3% річних, 222 218,81 гривень інфляційних втрат та 91 673,06 гривень пені.

Відповідач своїм процесуальним правом надання відзиву на позов не скористався, будь-яких заяв, клопотань або заперечень щодо заявлених вимог за час розгляду справи не заявляв.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

02.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю " Агро Партс" (далі - продавець, позивач) та Фермерським господарством "Щуровецьке" (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки № 63 від 02.08.2021 (далі - договір).

За умовами пункту 1.1. договору продавець зобов`язується у строки, визначені договором, передати у власність покупця (поставити) товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість.

Згідно пункту 2.1. договору розгорнутий асортимент та кількість товару вказаний в рахунках-фактури.

Відповідно до пунктів 4.1., 4.2. договору ціна на товар зазначається в рахунках фактури, а також визначається її еквівалент в євро та перераховується у національну валюту України за курсом. Загальна сума договору визначається сукупністю рахунків.

Пунктом 5.3. договору сторони передбачили, що оплата здійснюється в гривнях у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця у розмірі 100% від вартості товару вказаного у рахунку, або протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту підписання видаткових накладних. Остаточний розрахунок за придбаний товар здійснюється не пізніше 10 (десяти) банківських днів з дати отримання товару.

Відповідно до пункту 8.4. договору приймання - передача товару оформлюється шляхом підписання сторонами відповідних документів про приймання-передачу товару (накладна).

Пунктом 11.2. договору сторони передбачили, що за порушення строків виконання грошових зобов`язань за цим договором покупець, сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, але не більше 10% суми простроченого зобов`язання за кожен день прострочки.

Згідно пункту 11.4. договору нарахування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим договором здійснюється без обмеження строку. Строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим договором становить три роки.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками та засвідчення печатками сторін. Строк дії цього договору становить 12 (дванадцять) місяців. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Якщо договір не скасований, то він автоматично пролонгується на наступний рік (п. 9.1. договору).

Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено їх печатками.

За твердженням позивача у період з 03.08.2021-28.12.2021 відповідачу поставлено товар на загальну суму 771 690,56 гривень.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем на виконання умов договору поставлено відповідачу товар згідно видаткових накладних на загальну суму 677 082,03 гривень (т. 1 а.с. 12-39), а саме згідно видаткової накладної № 2104 від 03.08.2021 на суму 29 000,45 гривень, № 2105 від 03.08.2021 на суму 33 493,82 гривень, № 2228 від 11.08.2021 на суму 5 914,80 гривень, № 2265 від 12.08.2021 на суму 17 146,58 гривень, № 2353 від 18.08.2021 на суму 13 092,34 гривень, № 2354 від 18.08.2021 на суму 6 530,40 гривень, № 2469 від 26.08.2021 на суму 19 227,89 гривень, № 2484 від 27.08.2021 на суму 114 164,58 гривень, № 2485 від 27.08.2021 на суму 138 648,36 гривень, № 2528 від 30.08.2021 на суму 45 000,36 гривень, № 2538 від 30.08.2021 на суму 41 342,90 гривень, №2610 від 02.09.2021 на суму 27 699,68 гривень, № 2847 від 13.09.2021 на суму 12 811,10 гривень, № 2866 від 13.09.2021 на суму 18 114,41 гривень, № 2929 від 16.09.2021 на суму 3 150,00 гривень, № 2953 від 17.09.2021 на суму 2 400,05 гривень, № 3172 від 05.10.2021 на суму 8 040,10 гривень, № 3176 від 05.10.2021 на суму 5 508,07 гривень, № 3196 від 06.10.2021 на суму 29 284,92 гривень, № 3198 від 06.10.2021 на суму 4 980,10 гривень, № 3331 від 18.10.2021 на суму 59 161,25 гривень, № 3568 від 27.10.2021 на суму 1320,05 гривень, № 4046 від 22.11.2021 на суму 4 920,05 гривень, № 4048 від 22.11.2021 на суму 6 793,20 гривень, № 4055 від 22.11.2021 на суму 18 416,40 гривень, № 4086 від 23.11.2021 на суму 1 800,07 гривень, № 4246 від 06.12.2021 на суму 9 120,10 гривень.

Ціна на товар поставлений за вказаними видатковими накладними відповідає ціні товару визначеній у рахунках на оплату по замовленню (т. 1 а.с. 137-168).

На підтвердження здійснених часткових розрахунків за договором позивачем надано наступні платіжні доручення: № 30 від 02.08.2021 на суму 50 000,00 гривень із зазначенням у графі призначення платежу «оплата за запчастини згідно рахунку № 3279 від 22.06.», № 38 від 10.09.2021 на суму 19 227,89 гривень із зазначенням у графі призначення платежу «оплата за запчастини згідно рахунку № 4596 від 12.08.», № 151 від 15.11.2021 на суму 27 009,67 гривень із зазначенням у графі призначення платежу «оплата за запчастини згідно рахунку № 7149 від 02.11.21, № 7171 від 03.11.21», № 155 від 17.11.2021 на суму 29 284,92 гривень із зазначенням у графі призначення платежу «оплата за запчастини згідно рахунку № 5919 від 22.09.21», № 185 від 03.12.2021 на суму 80 160,19 гривень із зазначенням у графі призначення платежу «оплата за запчастини згідно рахунку № 6322 від 07.10.21», № 186 від 03.12.2021 на суму 9 120,10 гривень із зазначенням у графі призначення платежу «оплата за запчастини згідно рахунку № 7870 від 24.11.21», № 201 від 24.12.2021 на суму 9 840,10 гривень із зазначенням у графі призначення платежу «оплата за долото розрихлювача згідно рахунку № 8430 від 24.12.21», № 208 від 12.01.2022 на суму 6 123,17 гривень із зазначенням у графі призначення платежу «оплата за підшипник згідно рахунку № 71 від 11.01.22», № 210 від 18.01.2022 на суму 16 365,60 гривень із зазначенням у графі призначення платежу «оплата за підшипник згідно рахунку № 176 від 18.01.22».

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем здійснено оплату вартості поставленого товару згідно рахунку на оплату № 3279 від 22.06.2021 за видатковою накладною № 2484 від 27.08.2021 року на суму 50 000,00 гривень; згідно рахунку на оплату № 4596 від 12.08.2021 за видатковою накладною № 2469 від 26.08.2021 року на суму 19 227,89 гривень; згідно рахунків на оплату № 7149 від 02.11.2021, № 7171 від 03.11.2021 за видатковими накладними № 4048 від 22.11.2021 на суму 6 793,20 гривень, № 4055 від 22.11.2021 на суму 18 416,40 гривень та № 4086 від 23.11.2021 року на суму 1 800,07 гривень; гривень; згідно рахунку на оплату № 5919 від 22.09.2021 за видатковою накладною № 3196 від 06.10.2021 року на суму 29 284,92 гривень; згідно рахунку на оплату № 7870 від 24.11.2021 за видатковою накладною № 4246 від 06.12.2021 року на суму 9 120,10 гривень, що загалом складає 134 642, 58 гривень.

Платіжні доручення № 185 від 03.12.2021 на суму 80 160,19 гривень, № 201 від 24.12.2021 на суму 9 840,10 гривень, № 208 від 12.01.2022 на суму 6 123,17 гривень, № 210 від 18.01.2022 на суму 16 365,60 гривень з огляду на призначення платежу підтверджують оплату заборгованості за видатковими накладними яких матеріали справи не містять.

У позовній заяві та під час розгляду справи позивач зазначив, що взяті на себе зобов`язання за договором виконав належним чином, поставивши відповідачу товар належної якості та кількості на умовах та у порядку, визначеному договором, натомість відповідач свої зобов`язання щодо своєчасної оплати за договором не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зв`язку із несвоєчасним виконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення 898 487,93 гривень заборгованості, у тому числі: 547 057,69 гривень основного боргу, 37 548,37 гривень 3% річних, 222 218,81 гривень інфляційних втрат та 91 673,06 гривень пені.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача за договором поставки № 63 від 02.08.2021 року 898 487,93 гривень заборгованості, у тому числі: 547 057,69 гривень основного боргу, 37 548,37 гривень 3% річних, 222 218,81 гривень інфляційних втрат та 91 673,06 гривень пені.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За своєю правовою природою укладений між cторонами договір є договором поставки, правовідносини за яким врегульовано відповідними положеннями Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

За змістом частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (статті 632 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

На підтвердження заявлених вимог позивачем додано акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2021, у якому зазначено, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем складає 547 047,69 грн. Обороти за період 2021 року - згідно вказаного акту становлять 771 690,56 гривень.

У постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №916/1727/17, від 19.04.2018 у справі №905/1198/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 24.10.2018 у справі №905/3062/17 зазначено, що акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент поставки товару) передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вимоги, щодо оформлення первинних документів наведені також у Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За умовами пункту 8.4. договору приймання-передача товару оформлюється шляхом підписання сторонами відповідних документів про приймання-передачу товару (накладна).

З аналізу цього пункту договору, суд дійшов висновку, що сторонами договору визначено первинні документи, які повинні відображати виконання умов договору в частині поставки товару та такими документами є видаткові накладні.

Судом встановлено, що згідно наявних у справі видаткових накладних позивачем поставлено товар за договором поставки № 63 від 02.08.2021 року на загальну суму 677 082,03 гривень (т. 1 а.с. 12-39).

Ціна на товар поставлений за вказаними видатковими накладними відповідає ціні товару визначеній у рахунках на оплату по замовленню (т. 1 а.с. 137-168), що відповідає пункту 4.1. договору.

Надані позивачем видаткові накладні відповідають положенням Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів пред`явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору, а також доказів повернення позивачу товару.

Відповідно до положень пункту 3.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку Україні від 21.01.2004 № 22 (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) реквізит "Призначення платежу" заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

Отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18, від 26.12.2019 року у справі № 911/2630/18.

З урахуванням наведеного та з огляду на визначене відповідачем призначення платежу за здійсненими ним платежами, судом встановлено здійснення відповідачем оплати вартості поставленого товару на суму 134 642,58 гривень:

- згідно рахунку на оплату № 3279 від 22.06.2021 за видатковою накладною № 2484 від 27.08.2021 року на суму 50 000,00 гривень (платіжне доручення № 30 від 02.08.2021);

- згідно рахунку на оплату № 4596 від 12.08.2021 за видатковою накладною № 2469 від 26.08.2021 року на суму 19 227,89 гривень (платіжне доручення № 38 від 10.09.2021);

- згідно рахунків на оплату № 7149 від 02.11.2021, № 7171 від 03.11.2021 за видатковими накладними № 4048 від 22.11.2021 на суму 6 793,20 гривень, № 4055 від 22.11.2021 на суму 18 416,40 гривень та № 4086 від 23.11.2021 року на суму 1 800,07 гривень (платіжне доручення № 151 від 15.11.2021);

- згідно рахунку на оплату № 5919 від 22.09.2021 за видатковою накладною № 3196 від 06.10.2021 року на суму 29 284,92 гривень (платіжне доручення № 155 від 17.11.2021);

- згідно рахунку на оплату № 7870 від 24.11.2021 за видатковою накладною № 4246 від 06.12.2021 року на суму 9 120,10 гривень (платіжне доручення № 186 від 03.12.2021).

Платіжні доручення № 185 від 03.12.2021 на суму 80 160,19 гривень, № 201 від 24.12.2021 на суму 9 840,10 гривень, № 208 від 12.01.2022 на суму 6 123,17 гривень, № 210 від 18.01.2022 на суму 16 365,60 гривень з огляду на призначення платежу підтверджують оплату заборгованості за видатковими накладними яких матеріали справи не містять, відтак не приймаються судом в якості здійснених розрахунків за поставлений товар за наявними видатковими накладними.

Відтак, позивачем доведено належними та допустимими доказами факт поставки товару та наявність у відповідача грошового зобов`язання із сплати позивачу заборгованості за спірним договором у розмірі 542 439,45 гривень (677 082,03 гривень - 134 642,58 = 542 439,45 гривень).

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно вимог статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частини 1 статті 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Згідно з частиною першою статті 202 ГК України та статті 599 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином, в той же час відповідач свої зустрічні зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар належним чином не виконав, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов`язання.

Відповідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором щодо сплати заборгованості за поставлений товар, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору поставки в частині повної та своєчасної сплати заборгованості, а тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення 542 439,45 гривень основного боргу.

Приймаючи до уваги, що належними та допустимими доказами підтверджено суму основного боргу у розмірі 542 439,45 гривень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу є обгрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 542 439,45 гривень.

У задоволенні 4 618,24 гривень основного боргу слід відмовити у зв'язку з безпідставністю заявлених вимог у цій частині.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 91 673,06 гривень пені, 37 548,37 гривень 3% річних та 222 218,81 гривень інфляційних втрат.

Щодо позовних вимог про стягнення пені суд враховує таке.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Верховний Суд у постановах від 20.09.2020 року у справі №916/1777/19 та від 20.08.2021 року у справі №910/13575/20 зазначив, що за змістом положень частин четвертої і шостої статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Положеннями пункту 11.2. договору сторони передбачили, що за порушення строків виконання грошових зобов`язань за цим договором покупець, сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, але не більше 10% суми простроченого зобов`язання за кожен день прострочки.

Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, вимога про стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.

При цьому, у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців (постанова Верховного Суду від 20.08.2021 року у справі №910/13575/20).

Пунктом 11.4. договору поставки визначено, що нарахування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим договором здійснюється без обмеження строку. Строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим договором становить три роки.

Дослідивши умови договору, суд дійшов висновку, що пункт 11.4. договору не містить іншого строку, відмінного від встановленого частиною 6 статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, із зазначенням "до дати фактичного виконання", тощо (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.08.2021 року у справі №910/13575/20).

Таким чином, умову, передбачену у пункті 11.4. укладеного сторонами у цій справі договору, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений частиною 6 статті 232 ГК України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування частини 6 статті 232 ГК України у подібних правовідносинах викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2019 у справі №904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19.

Тобто, у спірних правовідносинах правомірним є строк нарахування пені протягом 6 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені здійснений при поданні позову до суду та наданого під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що такий розрахунок є помилковим, оскільки позивачем включено до розрахунку пені нарахування за видатковими накладними, які не надано суду разом із позовною заявою, тобто здійснено нарахування на не підтверджені первинними документами зобов`язання; включено до розрахунку нарахування згідно видаткових накладних за які відповідачем проведено вчасно розрахунки з огляду на призначення платежу при здійсненні оплати відповідачем (№ 4048 від 22.11.2021, № 4055 від 22.11.21, № 4086 від 23.11.2021), не враховано часткової оплати на видатковою накладною № 2484 від 27.08.2021, не враховано положень статей 253-255 ЦК України.

Загальна сума нарахованої позивачем пені складає 91 673,06 гривень.

Здійснивши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" перерахунок пені в межах шести місяців, на суму підтвердженої заборгованості за кожною видатковою накладною окремо, суд дійшов висновку, що сума нарахованої пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від підтвердженої заборгованості складає 49 594,54 гривень.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 49 594,54 гривень, в іншій частині вимог про стягнення пені в сумі 42078,52 слід відмовити у зв`язку із їх необгрунтованістю.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах N 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нараховані позивачем до стягнення інфляційні втрати та 3% річних відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що такий розрахунок є помилковим, оскільки до цього розрахунку включено заборгованість за видатковими накладними, які не надано суду разом із позовною заявою, тобто здійснено нарахування на не підтверджені первинними документами зобов`язання; включено до розрахунку нарахування згідно видаткових накладних за які відповідачем проведено вчасно розрахунки з огляду на призначення платежу при здійсненні оплати відповідачем (№ 4048 від 22.11.2021, № 4055 від 22.11.21, № 4086 від 23.11.2021); не враховано часткової оплати на видатковою накладною № 2484 від 27.08.2021; не враховано положень статей 253-255 ЦК України.

Загальна сума нарахованих позивачем інфляційних втрат складає 222 218,81 гривень.

Загальна сума нарахованих позивачем 3% річних складає 37 548,37 гривень.

Здійснивши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" розрахунок інфляційних втрат в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що сума інфляційних втрат становить 126 039,65 гривень.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково в сумі 126 039,65 гривень, в іншій частині вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 96 179,16 гривень слід відмовити у зв`язку із необгрунтованістю позовних вимог в цій частині.

Здійснивши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" розрахунок 3% річних в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що сума 3% річних становить 15 386,74 гривень.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 15 386,74 гривень, в іншій частині вимог про стягнення 3 % річних в сумі 22 161,63 гривень слід відмовити у зв`язку із необгрунтованістю позовних вимог в цій частині.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При розгляді справи судом враховано, що відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов з обґрунтуванням своєї правової та фактичної позиції щодо заявлених позовних вимог, не надав доказів виконання зобов`язань за договором та/або контррозрахунку заявлених до стягнення сум, не повідомив суд про існування обставин, які мають істотне значення для вирішення спору.

Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі 542 439,45 гривень основного боргу, 49 594,54 гривень пені, 126 039,65 гривень інфляційних втрат, 15 386,74 гривень 3% річних, в іншій частині позову слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд враховує таке.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

При зверненні до суду позивачем згідно платіжного доручення № 14175 від 29.08.2022 сплачено судовий збір у розмірі 13 477,32 гривень.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 11 001,54 гривень покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в решті такі витрати в сумі 2 475,78 гривень залишаються за позивачем.

При розгляді справи по суті, до закінчення судових дебатів представником позивача заявлено усне клопотання про намір подати до суду докази на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. З урахуванням наведеного, питання щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу слід призначити до розгляду у судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства "Щуровецьке" (23712, Вінницька обл., Гайсинський р-н, с. Щурівці, вул. Набережна, будинок 6, ідентифікаційний код юридичної особи 43213671) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Партс" (01103, м. Київ, вул. Залізничне Шосе, будинок 25, офіс 3, ідентифікаційний код юридичної особи 39098326) 733 460,38 гривень заборгованості (сімсот тридцять три тисячі чотириста шістдесят гривень 38 копійок), у тому числі: 542 439,45 гривень основного боргу, 15 386,74 гривень 3% річних, 126 039,65 гривень інфляційних втрат, 49 594,54 гривень пені та 11 001,54 гривень (одинадцять тисяч одну гривню 54 копійки) витрат на сплату судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 4 618,24 гривень основного боргу, 42 078,52 гривень пені, 22 161,63 гривень 3% річних та 96 179,16 гривень інфляційних втрат відмовити.

5. Витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 2 475,78 гривень залишити за позивачем.

6. Відповідно до статті 221 ГПК України для вирішення питання про судові витрати на професійну правничу допомогу призначити судове засідання на 23 лютого 2023 року о 16:00 год. у приміщенні Господарського суду Вінницької області за адресою: 21018, м. Вінниця, вул. Пирогова, 29, (4-й поверх, зал № 9).

7. Для подання суду доказів про понесені витрати на професійну правничу допомогу встановити позивачу строк п`ять днів після ухвалення рішення суду. Зобов`язати позивача у цей же строк надіслати копії вказаних доказів відповідачу у справі, докази відправлення надати суду.

8. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

9. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

10. Копію судового рішення направити сторонам рекомендованим листом та засобами електронного зв`язку на відомі суду електронні адреси: позивача - agroparts.us@ukr.net, представника позивача - rospotnyuk7891@gmail.com.

Повний текст рішення складено та підписано 20 лютого 2023 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу, 01103, м. Київ, вул. Залізничне Шосе, будинок 25, офіс 3; agroparts.us@ukr.net, rospotnyuk7891@gmail.com;

3 - відповідачу, 23712, Вінницька обл., Гайсинський р-н, с. Щурівці, вул. Набережна, будинок 6.