Рішення № 10906529, 12.08.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.10                                                                                 Справа № 18/120

За позовом Відділу реклами Луганської міської ради, м. Луганськ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті», м. Луганськ, -

про стягнення 6977 грн. 46 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача –Жифарський Є.С. –представник, - довіреність № 01-16/1803 від 08.12.09 року;

від відповідача – представник не з’явився, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в:

суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за період з травня 2007 року по липень 2008 року у сумі 6977,46 грн. за тимчасове користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська та знаходяться за адресою: місто Луганськ, вул. Совєтская, 73 (в району Будинку побуту), - у зв’язку з порушенням відповідачем умов договору №237/2, укладеного між сторонами 01.09.05 року.

На підставі розпорядження голови господарського суду Луганської області Зубової Л.В. від 17.06.10 року у зв’язку з відпусткою судді Корнієнка В.В. розгляд справи доручено судді Середі А.П.

Відповідно до ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 05.07.10 року до 22.07.10 року та з 22.07.10 року до 12.08.10 року –з метою надання сторонам можливості подати до суду додаткові докази.

12.08.10 року, через канцелярію суду, надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв’язку з тим, що він не може забезпечити явку свого представника до судового засідання, призначеного на 12.08.10 року (вих. №11 від 11.08.10 року).

До початку судового засідання 12.08.2010 року позивачем подано клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке судом задоволено.

У судовому засіданні позивач позов підтримав у повному обсязі.

Він заперечив факт отримання вищезгаданих листів відповідача про демонтаж спірного рекламоносія та надав до справи документальні докази здійснення демонтажу спірної рекламної конструкції, розташованої у м. Луганську, по вул. Совєтская,73 (район Будинку побуту), 22.07.09 року за його (позивача) кошти.

Відповідач у попередніх судових засіданнях позов не визнав та пояснив, що у квітні 2006 року рекламні засоби, щодо яких між ним та Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради (позивач є його правонаступником) був укладений договір №237/2 від 01.09.05 року, відповідач демонтував за власні кошти, про що письмово повідомив «відділ реклами Луганської міської ради листами №26 від 21.04.06 року та №54 від 02.10.06 року», а також листом «№25/10 від 25.10.07 року»та листом «№30-06/09 від 30.06.09 року»(відзив на позов від 14.06.10 року за вих. №14-06/10).

Документальні докази факту демонтажу відповідач не надав, у т.ч. після відкладення судом розгляду справи з 22.07.10 року до 12.08.10 року – з метою надання йому (відповідачу) можливості їх надати.

Позивач заявив усне клопотання про вирішення спору по суті у цьому судовому засіданні, стверджуючи, що відповідач навмисно затягує судовий процес; він заперечив проти задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, пославшись на те, що термін розгляду спору, встановлений ч.1 ст. 69 ГПК України, добігає кінця 17.08.10 року, що унеможливлює подальше відкладення розгляду справи, а він не бажає звертатися до суду з заявою про продовження терміну розгляду спору, при цьому на підтвердження свого небажання продовжувати термін розгляду справи подав до суду заяву від 12.08.10 року.

З урахуванням викладеного, враховуючи думку позивача з приводу заявленого клопотання, приймаючи до уваги обставини справи, наявні у ній докази, керуючись ст.ст.4-3,ч.3 ст.22,ст.ст.32-34,43,69 та 75 ГПК України, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача та вважає за можливе вирішити спір по суті у цьому судовому засіданні за відсутності відповідача –на підставі наявних у справі доказів.

І.Заслухавши позивача, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

1. 01.09.05 року між Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради (Робочий орган), правонаступником якого є позивач, та відповідачем (Користувач) укладено договір №237/2, згідно якому Робочий орган передає, а Користувач приймає у тимчасове платне користування місця розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська та визначені у додатку до цього договору (п.1.1 договору).

До переліку таких місць згідно Додатку №2 до договору місцем розташування є місто Луганськ, вул. Совєтская, 73 (в районі Будинку побуту) (а.с.58).

Вказане у п.1.1 місце Користувач використовує виключно для розташування рекламного засобу (п.1.2).

Передача місця, вказаного у п. 1.1, здійснюється в день підписання цього договору згідно Акту приймання-передачі (п.2.1), який сторони склали та підписали 01.09.05 року (а.с.57).

За користування місцем розташування рекламоносія Користувач сплачує щомісячну плату у розмірі 23,46 грн. (п.п.2.1), яка повинна бути внесена на користь Робочого органу щомісячно до 5-го числа звітного календарного місяця на його розрахунковий рахунок (п.2.3). Розмір плати може бути змінено за умов, визначених п.2.3 договору.

Користувач зобов’язаний своєчасно та у повному обсязі вносити плату за користуванням місцем розташування рекламного засобу (п.3.4.2).

У випадку несвоєчасної або неповної сплати за місце розташування рекламного засобу користувач сплачує пеню у розмірі 120% річних облікової ставки НБУ, яка діяла у період прострочення. Стягнення заборгованості проводиться у порядку, встановленому чинним законодавством України (п.4.1.1).

Термін дії договору – з 01.09.05 року до 28.07.08 року (п.5.1).

Сторони домовилися, що внесення змін та доповнень до умов договору можливе за їх взаємною згодою шляхом укладення додаткових угод (п. 5.2).

Договір може бути розірвано за взаємною згодою сторін або за рішенням господарського суду на вимогу однієї із сторін у разі невиконання контрагентом своїх зобов’язань (п.5.4) (а.с.56).

Сторони уклали низку додаткових угод до основного договору, у т.ч.: №001 від 01.09.05 року (а.с.59); №002 від 01.10.05 року (а.с.60); №003 від 01.11.05 року (а.с.61); №004 від 01.12.05 року (а.с.62); №005 від 01.01.06 року (а.с.63); №006 від 01.10.06 року, - згідно якій внесли зміни до п.2.1 основного договору та встановили рівень місячної орендної плати у розмірі 469,20 грн. (а.с.64-65).

1.1.На підставі рішення 10-ї сесії Луганської міської ради 5-го скликання від 24.10.06 року №10/30 «Про створення Відділу реклами Луганської міської ради та інші питання, пов’язані з цим», - у структурі виконавчих органів названої ради створено відділ реклами (а.с. 19).

Розпорядженням Луганського міського голови від 24.11.06 року №207 «Про затвердження Положення про Відділ реклами Луганської міської ради»затверджено назване Положення, відповідно до п. 1.3 якого Відділ є юридичною особою.

20.02.07 року між Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради (Цедент) та Відділом реклами цієї ж ради (Цесіонарій) укладено договір відступлення права вимоги (цесії), відповідно до п. 1 якого Цедент відступає Цесіонарієві, а Цесіонарій набуває право вимоги, належне Цедентові, і стає кредитором за усіма договорами тимчасового користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська, укладеними між Цедентом та суб’єктами підприємницької діяльності, яким видано дозволи на розміщення зовнішньої реклами (а.с.17), - тобто з 20.02.07 року належною стороною за спірним договором Робочим органом став Відділ реклами Луганської міської ради.

Отже, Відділ реклами є належним позивачем по цій справі щодо договору №237/2 від 01.09.05 року.

Виходячи з того, що відповідач у період з травня 2007 року по серпень 2008 року не вносив плату за користування місцем розташування рекламоносія, позивач, керуючись умовами договору та чинним законодавством, нарахував йому основний борг у сумі 6977,46 грн. (а.с.26), - який просить стягнути з відповідача.

Останній позов не визнав.

Дослідивши доводи відповідача про те, що згадувана у цьому рішенні рекламна конструкція ним була демонтована у квітні 2006 року за власний кошт та власними силами (лист від 30.06.09 року за вих. №30-06/09; та ін.) (а.с.39-40), - спростовується наявними у справі доказами.

Так, 01.10.06 року (тобто майже через півроку після «демонтажу»рекламних конструкцій відповідачем) між Управлінням архітектури та містобудування Луганської міськради та відповідачем була укладена додаткова угода №006, яка останнім не спростована та не оспорена.

Крім того, позивач з метою спростування доводів відповідача надав до справи пакет документів, яким підтвердив факт демонтажу спірної рекламної конструкції у липні 2009 року за його (тобто –позивача) кошти (а.с.67-70).

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст.4-3,32-34 ГПК України, суд критично оцінює вищезгадані доводи відповідача та не приймає їх до уваги при вирішенні цього спору.                                        Плата за тимчасове користування місцями сплачується з наступного дня після прийняття рішення виконавчим комітетом Луганської міської ради про налдання                     

ІІ.Заслухавши позивача, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з таких підстав.

Як сказано у ст.11 Цивільного кодексу України (далі –ЦКУ), цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, які встановлені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, між іншим, являються договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦКУ правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.                     Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 ЦКУ); він є обов’язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).

          Відповідно до ч. 1 ст. 638 Кодексу договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Iстотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.           Безумовно, істотною умовою договору є ціна (розмір плати за користування місцем розташування рекламоносіїв), - без її визначення та включення до умов договору (додаткової угоди до нього) він не міг бути укладений.

Згідно ч. 1 ст. 651 ЦКУ зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, - з цією нормою кореспондуються пункти 5.2 та 5.4 договору. Дослідивши спірний договір №262 від 01.12.05 року, суд вважає, що при його укладенні, крім загальних вимог щодо дійсності правочину, в частині визначення ціни (плати за користування місцями розташування рекламоносіїв), сторони також дотрималися вимог чинного законодавства і у цій сфері, - оскільки з умов цього договору вбачається, що вони керувалися частинами 1-2 ст. 632 Цивільного кодексу, згідно яким ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Обов’язок сторін за договором дотримуватися порядку визначення істотних умов, у т.ч. –застосування цін у договорі на право користування місцем розміщення рекламоносіїв, - прямо передбачено, крім вищенаведених, ще і наступними нормами чинного цивільного законодавства:

статтею 648 ЦКУ, - відповідно до якої зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту. Особливості укладення договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування встановлюються актами цивільного законодавства;

          частиною 1 ст. 16 Закону України «Про рекламу»(в редакції, чинній на час укладення спірної угоди), якою встановлено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України;           Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.03 року №2067 (далі –Правила №2067), відповідно до п. 3 яких зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил; п. 32, - яким встановлено, що плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування.           Відповідач, не оспорюючи договір та додаткову угоду до нього, в односторонньому порядку, починаючи з травня 2007 року по липень 2008 року не став вносити на користь Робочого органу (позивача) плату за користування місцем розташування рекламоносія, - що позивач довів документально.

При вирішенні позову суд виходить з того, що правовідносини між сторонами за цим спором виникли та мають місце на підставі укладеного між ними договору №237/2 від 01.09.05 року.

          З огляду на принцип обов’язковості договору (ст. 629 ЦКУ) на його підставі у сторін виникли зобов’язання (ст. 509 ЦКУ), одностороння відмова від виконання яких чинним законодавством не допускається (ст. 525 Кодексу).

          Як вбачається з пунктів 2.1-2.2 та 3.4.2 договору, відповідач взяв на себе зобов’язання щомісячно, до 5-го числа звітного календарного місяця, вносити місячний платіж за користування місцем розташування рекламоносія у визначеній договором сумі на розрахунковий рахунок позивача, - однак, як доведено наявними у справі доказами, не виконував цей обов’язок з травня 2007 року по липень 2008 року, що призвело до утворення заборгованості у сумі 6977,46 грн.

          Таким чином, відповідач припустився порушення зобов’язання за укладеним договором внаслідок невнесення плати за користування місцем розташування рекламоносія впродовж вищезазначеного періоду часу.

          Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

          У частині 2 ст. 193 Господарського кодексу України (далі –ГКУ) сказано, що порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими актами законами або договором.

          Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

          З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні умов договору, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

          Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки. Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ; ч. 1 ст. 224 ГКУ).

З огляду на викладене суд вважає, що основний борг у сумі 6977,46 грн. підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ст. ст.ст.44,47-1 та 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

          Судом встановлено, що позивач при зверненні з позовом до суду припустився надмірної сплати державного мита.

          Так, згідно п. «а»ч. 2 ст.є3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року №7/93 «Про державне мито»за розгляд господарським судом позову майнового характеру на користь Державного бюджету України підлягає стягненню державне мито у розмірі 1% вартості позову, але не менше 6 (102,00 грн.) та не більше 1500 (25500,00 грн.), - тобто у даному випадку позивачу слід було сплатити державне мито у сумі 102,00 грн., однак, він на підставі платіжних доручень №41 від 20.04.10 року на суму 102,00 грн. та №42 від 20.04.10 року на суму 85,00 грн. сплатив його у сумі 187,00 грн., - тобто сума надмірної сплати державного мита становить 85,00 грн., які підлягають поверненню з Державного бюджету України на користь платника.

          На підставі викладеного, ст.ст. 3,6,11,16,202,203,207-210,215, 258, 264, 509, 549, 626-632,638, 648, 651 Цивільного кодексу України; ст.232 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 4-3, ч.3ст.22, ст.ст.32-34,36,43,44,47-1,49,82,84,85 Господарського процесуального кодексу України, суд                                                  

в и р і ш и в :

          1.Позов задовольнити у повному обсязі.

          2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті», ідентифікаційний код 32325660, яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. К. Маркса, 59, - на користь Відділу реклами Луганської міської ради, ідентифікаційний код 34791800, який знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. Коцюбинського, 14, - основний борг у сумі 6977 (шість тисяч дев’ятсот сімдесят сім) грн. 46 коп., а також витрати по сплаті державного мита у сумі 102 (сто дві) грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

          3.Повернути з Державного бюджету України на користь Відділу реклами Луганської міської ради, ідентифікаційний код 34791800, який знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. Коцюбинського, 14,- надмірно сплачене державне мито у сумі 85 (вісімдесят п’ять) грн.

          Підставою для виплати вказаної суми коштів є примірник цього рішення, скріплений підписом судді та гербовою печаткою господарського суду Луганської області.

          Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні 12.08.10 року за згодою позивача оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

          Рішення набуває законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

          Рішення може бути оскаржене до апеляційного господарського суду Луганської області у 10-денний термін з дня його підписання.

          Рішення складено у повному обсязі та підписано – 16 серпня 2010 року.

Суддя                                                   А.П.Середа