Рішення № 109062263, 17.02.2023, Мирноградський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Димитровський міський суд Донецької області)

Справа № 226/1071/22

ЄУН 226/1071/22

Провадження № 2/226/494/2022

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2023 року Димитровський міський суд Донецької області у складі:

головуючої судді Клепка Л.І.

за участю секретаря Філіпповської Т.Г.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Мирноград Донецької області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Мирноградської міської ради про встановлення факту постійного спільного проживання зі спадкодавцем на день його смерті та визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , виконавчого комітету Мирноградської міської ради про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на день його смерті та визнання за ним права власності в порядку спадкування за законом. В обґрунтування позову вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько та чоловік його матері відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який, будучи зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 , постійно проживав за їх з матір`ю місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 до самої смерті. Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить однокімнатна квартира АДРЕСА_3 , яка належала йому на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 05.03.1997 року.

Будучи спадкоємцем першої черги за законом та вважаючи себе таким, що прийняв спадщину, так як проживав разом зі спадкодавцем, він в установлений законом строк з приводу оформлення спадщини до нотаріуса не звертався. В лютому 2022 року він вирішив оформити спадщину на своє ім`я та з цього приводу звернувся до нотаріуса, який в видачі свідоцтва про право на спадщину за законом йому відмовив, так як виявилося, що він пропустив строк на прийняття спадщини, який сплинув 05.01.2015 року, та до того ж, не мав оригіналу правоустановлюючого документу на квартиру, який би підтверджував набуте батьком право власності на неї, так як такий документ було втрачено, а відновити його він не мав можливості, оскільки документи Димитровської нотаріальної контори за період 1990 2000 роки, в який оформлявся договір купівлі-продажу квартири, залишилися в приміщенні нотаріального архіву в тимчасово окупованому м.Донецьк.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просить суд встановити факт його постійного проживання разом з батьком ОСОБА_4 до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2 та визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_3 .

В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_2 заявлені вимоги підтримали і просили суд їх задовольнити.

На обґрунтування своїх доводів позивач суду пояснив, що він з самого дитинства проживає в квартирі АДРЕСА_2 , де разом з ним жили батько ОСОБА_4 , мати ОСОБА_3 та її старший син від першого шлюбу, а його зводний брат ОСОБА_5 . Батько був прописаний у квартирі АДРЕСА_3 , яка була придбана у шлюбі з матір`ю та оформлена на його ім`я. Так як квартира є однокімнатною і для сім`ї замалою, вони в ній ніколи не жили, а здавали її в оренду. Батько зловживав алкогольними напоями, у зв`язку з чим мав проблеми з психікою, лікувався, а 05.07.2014 року він випав з вікна квартири, в якій вони жили, та смертельно травмувався. Після його смерті ні він, ні мати спадщину не оформляли. Звернувшись до нотаріуса з приводу оформлення спадщини в лютому 2022 року, він оформити спадщину не зміг, так як виявилося, що строк на прийняття спадщини він пропустив. До того ж, він не мав оригіналу договору купівлі-продажу спадкової квартири, а мав лише неналежної якості його копію, що для оформлення спадщини є недостатнім. Отримати належним чином посвідчений дублікат договору він не може, так як архівні документи Димитровської нотаріальної контори, де укладався договір, залишилися в окупованому Донецьку. Тому, крім встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем на момент його смерті, він також просить суд визнати за ним право власності на спадкову квартиру в порядку спадкування.

Відповідачка ОСОБА_3 , не заперечуючи проти позову, суду пояснила, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер її чоловік - ОСОБА_4 , з яким вона перебувала у шлюбі з 12.05.1989 року. ІНФОРМАЦІЯ_4 в них народився син ОСОБА_6 , який виступає позивачем у справі. Також в сім`ї виховувався її старший син ОСОБА_7 від першого шлюбу. Всі разом жили у двокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , де були зареєстровані вона та діти. Чоловік був зареєстрований у придбаній ними під час шлюбу за договором купівлі-продажу однокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка була оформлена на його ім`я та яку вони періодично здавали в оренду. Чоловік мав пристрасть до алкоголю, страждав на білу гарячку, що впливало на адекватність його поведінки та вимагало лікування у психіатричних закладах. 05.07.2014 року чоловік випав з вікна їх квартири, розташованої на четвертому поверсі у будинку АДРЕСА_4 , де вони з ним жили, та отримав несумісні з життям травми, від чого помер. Спадкоємцями після його смерті є вона та їх син ОСОБА_6 . Бажання оформляти спадщину на квартиру, яка залишилася після смерті чоловіка, вона не виявляла, тому до нотаріуса не зверталася, заяви на прийняття спадщини та відмову від спадщини не подавала. Не заперечувала, щоб позовні вимоги позивача були задоволені в повному обсязі.

Представник виконавчого комітету Мирноградської міської ради в судове засідання не з`явився, на адресу суду скерована заява про розгляд справи у його відсутність.

Встановивши характер спірних правовідносин та надавши оцінку наданим позивачем доказам, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з такого.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є сином ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які перебували у шлюбі з 12.05.1989 року, що підтверджуються свідоцтвом про народження позивача та свідоцтвом про шлюб його батьків (а.с.17,24).

ІНФОРМАЦІЯ_3 батько позивача ОСОБА_4 помер, про що свідчить свідоцтво про його смерть, видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Димитровського міського управління юстиції у Донецькій області (а.с.25).

Згідно довідки відділу ведення Реєстру територіальної громади Мирноградської міської ради, ОСОБА_4 , який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживав до своєї смерті за адресою: АДРЕСА_2 разом з дружиною ОСОБА_3 , сином ОСОБА_1 та сином дружини ОСОБА_8 (а.с.49).

Згідно копії договору купівлі-продажу, посвідченого Димитровською державною нотаріальною конторою, 05.03.1997 року ОСОБА_4 в період шлюбу з ОСОБА_3 придбав квартиру АДРЕСА_3 (станом на час придбання Димитров) Донецької області, яка була зареєстрована на його ім`я в Бюро технічної інвентаризації (а.с.27,40).

Згідно звіту про оцінку майна, ринкова вартість квартири складає 85583,37 грн. (а.с.68-77).

Як вбачається з довідки Мирноградської державної нотаріальної контори, спадкова справа після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , не відкривалася. Заповіти від імені ОСОБА_4 не посвідчувалися (а.с.123).

11.02.2022 позивач ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги, звернувся до Першої донецької міської державної нотаріальної контори з заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_3 , яка оформлена на ім`я батька (а.с.31). Разом з тим, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом йому було відмовлено у зв`язку з відсутністю у спадкоємця правовстановлюючого документу на квартиру, пропуском строку на прийняття спадщини та не підтвердження спільного проживання зі спадкодавцем на момент його смерті, оскільки спадкоємець та спадкодавець зареєстровані за різними адресами ( а.с.32).

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частиною 1 статті 1270ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини 3 статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.

Згідно ч. 1 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно з пунктами 3.21, 3.22 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.

Як слідує з положень частини 3 статті 1268 ЦК України та висновків Верховного Суду, викладених ним в постановах від 21 жовтня 2020 року у справі №569/15147/17, від 12 січня 2022 року у справі № 446/53/16-ц, для прийняття спадщини необхідно встановити постійне проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не реєстрації їх місця проживання за однією адресою, що за певних обставин може бути відмінним один від одного.

Факт проживання позивача зі спадкодавцем на час його смерті, крім довідки відділу ведення Реєстру про місце проживання, знайшов своє достатнє підтвердження в показаннях допитаних судом свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , які підтвердили суду, що ОСОБА_4 постійно проживав разом з сім`єю в квартирі АДРЕСА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_4 трагічно помер. Як стало відомо, він випав з вікна своєї квартири і отримав несумісні з життям ушкодження.

Вказана обставина підтверджується також витягом з ЄРДР та постановою слідчого про закриття кримінального провадження за ст.120 КК України у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (а.с.48, а.с.127-128).

Встановлення факту проживання із спадкодавцем на час його смерті надає можливість позивачу, як спадкоємцю першої черги, успадкувати майно, яке належало його батькові.

Вирішуючи питання щодо вимоги позивача про визнання за ним права власності в порядку спадкування за законом на всю квартиру, придбану батьком та матір`ю під час шлюбу, суд виходить з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Відповідно до пункту 11 частини першої статті 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.

Згідно ч. 1 ст.1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Так як судом встановлено, що квартира АДРЕСА_3 , придбана ОСОБА_4 у період шлюбу з ОСОБА_3 , вона є спільною власністю подружжя.

За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна (п.4.15 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року, №296/5 (в редакції наказу №957/5 від 24.03.2017).

Згідно п. 4.18 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року, №296/5 (в редакції наказу №957/5 від 24.03.2017), за відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Оскільки позивач не має можливості надати нотаріусу документи, що підтверджують право власності спадкодавця на майно, що входить до складу спадщини, права позивача мають бути захищені в судовому порядку.

Відповідно до ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно); майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності; право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом; спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Статтею 368 ЦК України передбачено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до ст.370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Згідно п. 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», частка суб`єкта права спільної сумісної власності визначається, зокрема, при поділі майна, виділі частки зі спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. Це ж визначено і в п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності». При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

Так як судом встановлено, що квартира АДРЕСА_3 була набута батьками позивача під час перебування у зареєстрованому шлюбі, частина квартири відповідно до закону належить на праві власності дружині померлого ОСОБА_4 відповідачці ОСОБА_3 . Факту відмови відповідачки ОСОБА_3 від права власності на частку спірної квартири судом не встановлено.

Отже, до складу спадкової маси входить частка зазначеної квартири, яка належала спадкодавцю на праві власності.

Таким чином, вимога позивача про визнання за ним права власності в порядку спадкування за законом на всю квартиру суперечить вимогам закону, так як порушує право власності відповідачки ОСОБА_3 на 1/2 частку квартири, тому підлягає частковому задоволенню. Визнання відповідачкою позову за відсутності для того законних підстав не дозволяє суду застосувати положення ч.4 ст.206 ЦПК України та не є достатньою підставою для задоволення позову.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 81,259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , податковий номер НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , податковий номер НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , Виконавчого комітету Мирноградської міської ради, ЄДРПОУ 33123536, юридична адреса: м.Мирноград Донецької області, вул.Центральна, буд.9, про встановлення факту постійного спільного проживання зі спадкодавцем на день його смерті та визнання права власності в порядку спадкування за законом задовольнити частково.

Встановити факт постійного спільного проживання ОСОБА_1 з батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на частину квартири АДРЕСА_3 , яка залишилася після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Димитровський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення і набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст судового рішення виготовлено та підписано 20 лютого 2023 року.

Суддя Л.І.Клепка