Рішення № 109056115, 26.01.2023, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/1913/22

Провадження № 2/761/532/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого: судді - Притули Н.Г.

при секретарі: Габунії М.Г.,

за участі

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Шкаленко Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про припинення правовідношення та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

18.01.2022 року до суду надійшла зазначена позовна заява.

В позовних вимогах позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність TOB «Споживчий центр» щодо не звільнення позивача від сплати відсотків, штрафних санкцій та пені та ненадання позивачу довідки про відсутність заборгованості TOB «Споживчий центр» відповідно до Законів України;

визнати та зобов`язати припинити правовідношення (припинити зобов`язання) між TOB «Споживчий центр» та позивачем відповідно до підпункту 7 пункту 2 статті 16, статті 599 ЦК України;

визнати та зобов`язати TOB «Споживчий центр» виконати свої обов`язки, звільнити позивача від сплати відсотків, штрафних санкцій та пені за користування кредитом відповідно до підпункту 7 пункту 2 статті 16, статті 599 ЦК України;

визнати та зобов`язати TOB «Споживчий центр» виконати свої обов`язки у наданні довідки про відсутність заборгованості перед TOB «Споживчий центр» після припинення зобов`язання відповідно до підпункту 5 пункту 2 статті 16, статті 599 ЦК України та ч.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

стягнути з TOB «Споживчий центр» на користь позивача моральну шкоду у розмірі 15 000,00 грн.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що позивач отримав у відповідача кредит в сумі 9 000,00 грн. строком на 14 днів. До 02.02.2021 року він не мав змоги своєчасно сплатити борг, сплатив його лише 06.03.2021 року в сумі 9 000,00 грн. та надіслав відповідачу документи на підтвердження тієї обставини що позивач є військовослужбовцем та у відповідності до положень п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» звільняється від сплати штрафних санкцій, пені та процентів.

10.03.2021 року відповідач отримав лист.

07.03.2021 року позивач направив звернення до відповідача про надання довідки про відсутність заборгованості перед TOB «Споживчий центр».

07.04.2021 року позивач отримав відповідь в якій не було зазначено про відсутність заборгованості.

Оскільки відповідач в порушення положень діючого законодавства нараховує проценти, не надає довідку про відсутність заборгованості, вимагає сплату заборгованості, позивач для захисту порушеного права звернувся до суду з цим позовом.

12.10.2022 року на адресу суду надійшов відзив на заявлені вимоги в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні заявлених вимог на тій підставі, що позивачем не підтверджено військову службу протягом строку дії договору від 20.01.2021 року.

Крім того представник зазначив, що за договором неустойка не нараховувалась.

Відповідь на відзив до суду не надходила.

Ухвалою суду від 30.11.2022 року провадження у справі було закрито в частині вимог, зокрема щодо визнання протиправною бездіяльність TOB «Споживчий центр» щодо не звільнення позивача від сплати відсотків, штрафних санкцій та пені та ненадання позивачу довідки про відсутність заборгованості TOB «Споживчий центр» відповідно до Законів України; зобов`язання TOB «Споживчий центр» звільнити позивача від сплати відсотків, штрафних санкцій та пені за користування кредитом та надати довідку про відсутність заборгованості перед TOB «Споживчий центр»; стягнення з TOB «Споживчий центр» на користь позивача моральну шкоду у розмірі 15000,00 грн.

В судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення заявлених вимог на тій підставі, що в період дії договору позивач не був військовослужбовцем, тому не має права на пільги, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності надані суду докази, вислухавши сторони, врахувавши процесуальні заяви сторін, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, 20.01.2021 року між сторонами був укладений Кредитний договір №20.01.2021-100005017 за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 9 000,00 грн. строком користування на 14 днів та сплатою процентів в сумі 2 520,00 грн.

Договір був підписаний позивачем та він отримав грошові кошти в сумі 9 000,00 грн.

Позивач 06.03.2021 року, тобто з порушенням строків, встановлених договором, сплатив 9 000,00 грн. на виконання умов договору.

Представник відповідача не заперечував факт отримання зазначених коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, є особою з інвалідністю ІІІ групи, що підтверджується копіями посвідчень від 09.10.2017 року та 06.02.2020 року.

Крім того, з довідки від 24.01.2018 року за №94 вбачається, що ОСОБА_1 в період з 03.08.2017 року по 07.12.2017 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

04.03.2021 року ІНФОРМАЦІЯ_2 надав позивачу довідку в якій зазначив, що відповідно до Указу Президента України №3603/2014 від 17.03.2014 року та наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18.03.2014 року №12 ОСОБА_1 призваний 18.03.2014 року під час мобілізації, в особливий період.

05.03.2021 року позивач звернувся до TOB «Споживчий центр» із заявою та надав довідку №23/1 від 04.03.2021 року для можливості звільнення його від сплати штрафних санкцій, пені та процентів.

Крім того, 06.03.2021 року позивач звернувся до TOB «Споживчий центр» та просив надати довідку щодо відсутності заборгованості та додав копію чеку на підтвердження сплати тіла кредиту.

Листом від 02.04.2021 року за №913/зг TOB «Споживчий центр» повідомило позивача після розгляду його звернень, про необхідність надання документу, який підтверджує його призов та проходження військової служби військовослужбовцем у особливий період, у період дії кредитного договору, оскільки не надано доказів проходження військової служби саме у період дії кредитного договору.

Не погодившись із зазначеною відповіддю, позивач листом від 07.04.2021 року повідомив TOB «Споживчий центр» що він має право на пільги, передбачені ч.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», як військовозобов`язаний. Тому просив повторно видати довідку про відсутність заборгованості.

При зверненні до суду з позовом позивач просив припинити правовідношення (зобов`язання) між сторонами відповідно до підпункту 7, пункту 2 статті 16, статті 599 ЦК України, зокрема у зв`язку з тим, що позивач має право на пільги, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині не нарахування пеней, штрафів та відсотків за користування кредитом, враховуючи що він сплатив тіло кредиту.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Стаття 1054 ЦК України визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Стаття 1048 ЦК України передбачає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Стаття 599 ЦК України визначає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як передбачено положеннями ч.14 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (чинної на момент укладення кредитного договору) було передбачено, що військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначає, що військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

В той же час, згідно із Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України від 17.03.2014 року №303/2014 було оголошено часткову мобілізацію у зв`язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі та відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106, статті 112 Конституції України.

Відповідно до Указу Президента України від 14.04.2014 № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози та збереження територіальної цілісності України» на території Луганської та Донецької областей розпочато антитерористичну операцію.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

У цій справі позивач звернувся з позовом про визнання припиненим правовідношення, яке виникло між сторонами на підставі договору від 20.01.2021 року.

Закон розрізняє такі поняття як договір та зобов`язання, які виникають у тому числі на підставі договорів чи інших правочинів (пункт 1 частини другої статті 11, частина друга статті 509 ЦК України).

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 16 ЦК України передбачено такий спосіб захисту як припинення правовідношення, разом з цим визнання правочину (договору) припиненим закон не містить.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) вказано, що «підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України ). Тобто договірні правовідносини виникають саме на підставі договорів. Водночас поняття правочину (зокрема поняття договору) і поняття правовідносин не є тотожними. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Правовідносинами є відносини, змістом яких є права та обов`язки сторін. Зокрема, змістом зобов`язальних правовідносин є обов`язок однієї сторони (боржника) вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії та кореспондуюче право кредитора вимагати від боржника виконання цього обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком про наявність тісного зв`язку між договорами та договірними правовідносинами, оскільки такі правовідносини виникають саме з договорів, а подальший розвиток правовідносин може бути зумовлений, у тому числі (але не виключно), умовами договору. Водночас подальші зміни правовідносин, зокрема припинення прав та обов`язків з договору, не обов`язково пов`язані зі зміною чи припиненням договору...»; «Велика Палата Верховного Суду не погодилась з висновком про те, що припинення обов`язку за договором тісно пов`язане з припиненням самого договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18) зробила висновок про те, що нормами статей 16 ЦК України та 20 ГК України не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення, може відбуватися шляхом розірвання договору.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2022 року у справі № 477/33/20 (провадження № 61-2817св21).

Згідно з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (провадження № 14-626цс18), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Отже, оскільки в судовому встановлено, що ОСОБА_1 сплатив заборгованість за кредитним договором (тіло кредиту) та звільнений від сплати процентів, пені, штрафів у відповідності до положень ч.14 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а отже, суд вважає, що зобов`язання ОСОБА_1 за договором №20.01.2021-100005017 від 20.01.2021 року припинились внаслідок належного виконання.

В той же час, враховуючи, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, що відповідачем здійснено нарахування процентів та будь-яких інших платежів (штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань, проценти за користування кредитом) та саме ним вимагається сплата грошових коштів за вказаним договором від 20.01.2021 року, враховуючи практику Верховного Суду, тому суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

В той же час, позивач посилався в позові, що він отримує повідомлення про необхідність сплати коштів за договором на підтвердження чого надав копії повідомлень, отриманих у месенджері.

Однак суд не може взяти до уваги як належний доказ листування, оскільки згідно з практикою Верховного Суду, зокрема, постанова від 19 січня 2022 року у справі № 202/2965/21, роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень ч. 1 ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, оскільки в такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення».

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Так, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.525, 526, 599, 1048, 1050 ЦК України, ст.ст.77-81, 141, 263, 265, 353 ЦПК України, суд

вирішив:

В позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про припинення правовідношення та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 03 лютого 2023 року

Суддя: Н.Г. Притула