Вирок № 109047012, 17.02.2023, Галицький районний суд м. Львова

463/51/23

1-кп/461/335/23

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2023 року місто Львів

Галицький районний суд міста Львова у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченої ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові обвинувальний акт у кримінальному провадженні про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українки, громадянки України, уродженки м. Харкова, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої до затримання за адресою: АДРЕСА_2 , згідно ст. 89 КК України раніше не судимої,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України,

встановив:

16.12.2022, близько 13 год. 30 хв., ОСОБА_4 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), під час запровадження воєнного стану по всій території України, з корисливих мотивів та власного безпідставного збагачення, перебуваючи в приміщенні магазину «ЄВА-1517» ТзОВ «РУШ» ЄДРПОУ 32007740, за адресою: м. Львів, вул. І.Франка, 9, вважаючи, що її дії є непомітними для сторонніх осіб, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння та його суспільно - небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, таємно, шляхом вільного доступу, викрала з вітрини вказаного магазину олію для волосся Herbal Essences Soothes & Moistures Арганова олія та авокадо ємністю 100 мл вартістю 275 гривень 30 копійок, після чого з викраденим залишила місце вчинення кримінального правопорушення.

Своїми умисними протиправними діями ОСОБА_4 заподіяла ТОВ «РУШ» матеріальну шкоду на загальну суму 275 гривень 30 копійок.

Також, 31.12.2022, близько 13 год. 45 хв., ОСОБА_4 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), під час запровадження воєнного стану по всій території України, з корисливих мотивів та власного безпідставного збагачення, перебуваючи в приміщенні магазину «ЄВА-1505» ЄДРПОУ 32007740, за адресою: м. Львів, пл. Галицька, 15, вважаючи, що її дії є непомітними для сторонніх осіб, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння та його суспільно - небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, таємно, повторно, шляхом вільного доступу, викрала туалетну воду жіночу Dolce&Gabbana Light Blue ємністю 25 мл вартістю 680 гривень 94 копійки, після чого з викраденим залишила місце вчинення кримінального правопорушення.

Своїми умисними протиправними діями ОСОБА_4 заподіяла ТОВ «РУШ» матеріальну шкоду на загальну суму 680 гривень 94 копійки.

Крім цього, 01.01.2023, близько 11 год. 45 хв., ОСОБА_4 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), під час запровадження воєнного стану по всій території України, з корисливих мотивів та власного безпідставного збагачення, перебуваючи в приміщенні магазину «ЄВА-1505» ЄДРПОУ 32007740, за адресою: м. Львів, пл. Галицька, 15, вважаючи, що її дії є непомітними для сторонніх осіб, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння та його суспільно - небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, таємно, повторно, шляхом вільного доступу, викрала туалетну воду жіночу Dolce&Gabbana Light Blue ємністю 25 мл вартістю 680 гривень 94 копійки, після чого з викраденим залишила місце вчинення кримінального правопорушення.

Своїми умисними протиправними діями ОСОБА_4 заподіяла ТОВ «РУШ» матеріальну шкоду на загальну суму 680 гривень 94 копійки.

У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 свою вину в інкримінованих їй злочинах визнала повністю. Надала покази, які в повній мірі відповідають фабулі обвинувачення та вищенаведеним встановленим судом обставинам. Вказала, що у обвинувальному акті вірно відображено те, що вона 16.12.2022 близько 13 год. 30 хв., в приміщенні магазину «ЄВА-1517», за адресою: м. Львів, вул. І.Франка, 9, викрала з вітрини вказаного магазину олію для волосся. Також, 31.12.2022 близько 13 год. 45 хв., в приміщенні магазину «ЄВА-1505», за адресою: м. Львів, пл. Галицька, 15, вона викрала туалетну воду жіночу Dolce&Gabbana. Крім цього, 01.01.2023 близько 11 год. 45 хв., в приміщенні магазину «ЄВА-1505», за адресою: м. Львів, пл. Галицька, 15, вона викрала туалетну воду жіночу Dolce&Gabbana Light Blue.

У вчиненому щиро розкаюється, засуджує свою поведінку. Просить суворо не карати та надати їй можливість стати на шлях виправлення.

Зважаючи на повне визнання обвинуваченою ОСОБА_4 своєї вини, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, оскільки цього не заперечили учасники судового провадження і такі ніким не оспорюються.

При цьому, відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України, суд з`ясував, чи правильно розуміють учасники судового провадження зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснив їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Оцінюючи покази обвинуваченої ОСОБА_4 , суд визнає їх правдивими і достовірними, оскільки вони є послідовними, об`єктивно і повно відображають обставини вчиненого обвинуваченою кримінального правопорушення, надані останньою безпосередньо у судовому засіданні, підстав для самообмови або обставин які ставлять під сумнів добровільність позиції обвинуваченої, судом не встановлено.

Кваліфікуючи дії обвинуваченої, суд виходить з наступного.

Єдиною підставою для здійснення кримінально-правової кваліфікації дій особи за кваліфікуючою ознакою "повторно" без постановлення обвинувального вироку суду стосовно цієї особи за першим епізодом, який дає підстави для кваліфікації ознаки "повторно", є розгляд першого і наступних однорідних або тотожних злочинів у одному кримінальному провадженні.

Таким чином, у ситуації, коли в одному кримінальному провадженні розглядається два і більше епізоди вчинення тотожних чи однорідних злочинів, для повторності злочинів не має значення, була чи не була особа засуджена за раніше вчинений злочин.

Наведене відповідає позиції Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду викладеній у постанові від 14 вересня 2020 року (справа № 591/4366/18 провадження № 51-1122кмо20).

Також, суд враховує те, що законодавство про кримінальну відповідальність та кримінальне процесуальне законодавство не містять положень про те, що кримінальні правопорушення, які утворюють передбачену ч. 1ст. 32 ККповторність та відповідають одному і тому самому складу кримінального правопорушення (тотожні кримінальні правопорушення), мають бути окремо кваліфіковані в резолютивній частині обвинувального вироку, і за кожне правопорушення, кваліфіковане за однією статтею або частиною статті, має бути призначене окреме покарання.

Якщо кримінальні правопорушення, які утворюють повторність, відповідаютьодному і тому самому складу кримінального правопорушення, їх кваліфікація здійснюється за однією статтею або частиною статті ОсобливоїчастиниКК. У таких випадках повторність кримінальних правопорушень повинна зазначатись у процесуальних документах, які стосуються обвинувачення особи, як кваліфікуюча ознака відповідних кримінальних правопорушень.

Така правова позиція знайшла своєвідображення в існуючій практиці Касаційного кримінального суду. Зокрема, упостановах Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 08 лютого 2021 року (справа № 390/235/19 провадження № 51-2177кмо20), колегій суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 22 травня 2018 року (справа №187/1354/15, провадження № 51-1017км18), Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 29 листопада 2018 року (справа №541/715/17, провадження № 51-7898км18) та від 10 липня 2019 року (справа № 723/1538/16-к, провадження № 51-8625км18), Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 15 січня 2020 року (справа № 585/1603/17, провадження № 51-3290км19) та від 29 липня 2020 року (справа № 541/715/17, провадження № 51-7898км18) наведено висновки про те, що за окремими епізодами злочинної діяльності або за окремими пунктамистатті (частини статті) КК, які не мають самостійної санкції, покарання не призначається і правила призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч. 4ст. 70 ККне застосовуються. Коли повторність і рецидив кримінальних правопорушень є елементом сукупності вироків, покарання за них призначається за правилами, передбаченимист. 71 КК.

Оцінюючі зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає доведеним, що обвинувачена ОСОБА_4 своїми умисними діями вчинила таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинене в умовах воєнного стану та таємне викрадення чужого майна (крадіжки), вчинені повторно, в умовах воєнного стану, тобто кримінальні правопорушення, передбачені ч. 4 ст. 185 КК України.

В ході судового розгляду судом детально проаналізовано поведінку обвинуваченої ОСОБА_4 після вчинення злочинів, наслідки суспільно-небезпечного діяння останньої, особу обвинуваченої, її спосіб життя, ймовірність вчинення нею нових злочинів, зважено на усі обставини кримінального провадження в їх сукупності.

Призначаючи покарання обвинуваченій, суд враховує положення ст. 65 КК України, відповідно до яких, суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті)Особливої частиницього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбаченихчастиною другоюстатті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положеньЗагальної частиницього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Також, суд враховує, що згідно зі статтями 50, 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.

Отже, суд виходить з того, що положення Кримінального кодексу України наділяють його правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Таким чином, обираючи вид та міру покарання обвинуваченій, суд бере до уваги характер та тяжкість вчинених нею злочинів, форму вини, спосіб вчинення злочинів, стадію злочинів, конкретні обставини вчинення кримінальних правопорушень, відношення обвинуваченої до скоєного.

Також, суд враховує фактичні обставини справи і тяжкість заподіяних злочином наслідків, дані про особу обвинуваченої, зокрема те, що вона згідно ст. 89 КК України раніше не судима, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, на обліку в лікаря психіатра та нарколога не перебуває.

Пом`якшуючими покарання ОСОБА_4 обставинами суд визнає сприяння розкриттю злочину та щире каяття обвинуваченої. Так, зокрема в ході судового розгляду обвинувачена надала в судовому засіданні визнавальні покази та засудила свою протиправну поведінку у присутності учасників процесу.

Обтяжуючих покарання обвинуваченої обставин судом не встановлено.

Відповідно до правових орієнтирів, визначених у ст.ст. 50, 65 КК України, метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України, завдань Закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.

При цьому,суд враховуєположення ч.ч.1,2ст.50КК України,згідно яких,покарання єзаходом примусу,що застосовуєтьсявід іменідержави завироком судудо особи,визнаної винноюу вчиненнікримінального правопорушення,і полягаєв передбаченомузаконом обмеженніправ ісвобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Визначаючи вид та розмір покарання, суд також, виходить з того, що каральна функція, тобто акт покарання від імені держави, як засіб запобігання нових правопорушень, що є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення, не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.

Отже, покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки особи. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Беручи до уваги вказані обставини, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченій покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті, за якою кваліфіковано її дії.

При призначенні покарання обвинуваченій, суд застосовує судову дискрецію (судовий розсуд), тобто поняття яке у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Також, визначаючи обвинуваченій вид і розмір покарання, суд виходить з того, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Крім того, суд враховує те, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.

Частина 2 ст. 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Системний аналіз та юридичний зміст положень ч.2 ст. 61 Конституції України свідчить про те, що в основу притягнення до юридичної відповідальності має бути покладений конкретний склад правопорушення, яке скоїла особа.

При розгляді даного кримінального провадження суд також враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством, як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. В свою чергу, справедливість це одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

На переконання суду, таке покарання для засудженої відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності. Таке покарання також перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винної, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Також, виходячи із цілей та принципів права, справедливості й достатності обраного покарання, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченої, вищенаведені обставини справи, зокрема пом`якшуючі обставини, суд приходить до висновку, що виправлення засудженої можливе без відбування покарання, і відповідно до ст. 75 КК України, вважає за можливе звільнити її від відбування покарання з випробуванням, з покладенням на останню обов`язків, передбачених ст.76 КК України, адже така міра покарання сприятиме досягненню справедливого балансу між правами та свободами засудженої та інтересами держави і суспільства, і буде достатньою для виправлення засудженої та запобігання вчиненню нею нових кримінальних правопорушень.

Питання речових доказів по справі слід вирішити у відповідності до положень ст.100 КПК України.

Запобіжний захід у даній справі не обирався.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд, -

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винною у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу Українита призначити їй покарання у виді п`яти років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням та призначити їй іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.

Відповідно до ст.76 КК України покласти на засуджену ОСОБА_4 наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Речові докази, після набрання вироком законної сили:

-DVD-R диски залишити при матеріалах кримінального провадження;

-шарф світло-рожевого кольору, штани велюрові рожево бежевого кольору, кросівки тьмяно-рожевого кольору, куртку чорного кольору в ромб, порожню ємкість прозорого кольору ємкістю 25 мл з голубим ковпачком - повернути ОСОБА_4 за належністю.

Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положеньчастини третьої статті 349цього Кодексу.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд міста Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Головуючий суддя ОСОБА_1