Рішення № 109043699, 16.02.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.02.2023Справа № 910/2634/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Публічного акціонерного товариства «Промислово-виробниче підприємство «Кривбасвибухпром» (вул. Каховська, 40, м. Кривий Ріг, 5005)

до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Є. Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03150)

про стягнення 7 320,30 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Промислово - виробниче підприємство «Кривбасвибухопром» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 7 320,30 грн. вартості нестачі вантажу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на понесення останнім збитків в загальній сумі 7 320,30 грн. внаслідок незбереження відповідачем як підприємством залізничного транспорту під час перевезення залізницею вагону за накладною № 51605293 цілісності майна (вантажу), які підлягають стягненню з відповідача на підставі статей 110, 114, 115 Статуту залізниць України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/2634/22, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

На виконання вимог ухвали зазначеної ухвали суду 01.06.2022 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог посилаючись на те, що нестача вантажу сталася не з вини залізниці, оскільки вантажовідправником при завантаженні вагону не було вжито належних заходів, що гарантують безпеку перевезення, що стало причиною просипання вантажу з вагону №59554584.

Крім того, у відзиві відповідач також зазначає, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, в той час як до позовної заяви доданий рахунок-фактура ТОВ «Інвайер», який не має відношення до даного перевезення.

Зазначений відзив з доказами його надсилання на адресу позивача долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від позивача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відповіді на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 166 ГПК України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Публічне акціонерне товариство «Промислово - виробниче підприємство «Кривбасвибухопром» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, позивачем не надано на адресу суду відповіді на відзив на позовну заяву, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як зазначається позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, 12.10.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвайер» (постачальник за договором) та Публічним акціонерним товариством «Промислово-виробниче підприємство «Кривбасвибухпром» (покупець за договором, позивач у справі) укладено договір поставки № 415 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця нітрат амонію (товар), а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Розділами 2 - 10 Договору сторони узгодили умови поставки, ціну товару та порядок розрахунків, якість товару, порядок та умови приймання товару, відповідальність сторін, форс-мажор, строк дії договору тощо.

Вказаний Договір підписано представниками постачальника, покупця та засвідчено печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, в матеріалах справи наявна узгоджена та підписана сторонами Договору Специфікація №1 від 12.10.2021 року, умовами якої передбачена поставка позивачу: Амонію нітрата (селітра аміачна) марки Б, насипом, ДСТУ 7370:2013 в кількості 1 820 тон за ціною 16 250,00 грн. без ПДВ (19 500,00 грн. з ПДВ) за 1 тону загальною вартістю 35 490 000,00 грн. та Амонію нітрата (селітра аміачна) марки Б, упаковка «Біг-бег», ДСТУ 7370:2013 в кількості 1 610 тон за ціною 16 000,00 грн. без ПДВ (19 200,00 грн. з ПДВ) за 1 тону загальною вартістю 30 912 000,00 грн.

Загальна вартість товару за Специфікацією складає 66 402 000,00 грн.

Згідно пункту 5 Специфікації оплата товару здійснюється на умовах 100% попередньої оплати вартості партії товару.

Умовами пункту 2.1 Специфікації сторони погодили спосіб поставки товару - залізничний транспорт, місце доставки товару: Вантажоодержувач - ПАТ ПВП «Кривбасвибухпром», код одержувача 7179, Україна, Придніпровська залізниця, станція Терни, код станції 457303, для складу «Північний».

На виконання умов зазначеного договору позивач здійснив оплату товару (селітри аміачної) платіжним дорученням №3571 від 13.10.2021 року на суму 33 201 000,00 грн. та платіжним дорученням №3721 від 25.10.2021 року на суму 33 201 000,00 грн. згідно з рахунком-фактурою №17 від 13.10.2021 року на суму 66 402 000,00 грн. копії

Окрім цього, як зазначається позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, на виконання умов зазначеного договору вантажовідправником - Приватним акціонерним товариством «Сєвєродонецьке об`єднання АЗОТ» було ввірено відповідачу здійснити доставку вантажу (добрива аміачно-нітратні) вантажоодержувачу - Публічному акціонерному товариству «Промислово-виробниче підприємство «Кривбасвибухпром» зі станції відправлення Рубежне, Донецької залізниці на станцію призначення Терни, Придніпровської залізниці, склад «Північний» за залізничною накладною №51605293 (вагон №59554584).

Судом встановлено, що за своїм змістом та правовою природою відповідні правовідносини в сфері перевезення регулюються нормами глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

Статтею 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 306 Господарського кодексу України встановлено, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з частиною 1 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Зокрема, загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України «Про транспорт», Законом України «Про залізничний транспорт», Статутом залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, та іншими актами законодавства України, в т.ч. Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 за № 34, Правилами приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №861/5082, Правилами видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №862/5083.

Згідно з частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно - правовими актами.

У відповідності до частини 2 статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт" нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Згідно із пунктом 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі - Статут), статут залізниць України визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (пункт 3 Статуту).

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про залізничний транспорт» нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Відповідно до підпункту «а» пункту 5 Статуту Правила перевезення вантажів (далі - Правила) є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

За приписами частини 1 статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

За змістом частини 2 статті 307 Господарського кодексу України та частини 2 статті 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

У відповідності до частини 3 статті 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено також частиною 2 статті 307 Господарського кодексу України.

Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Згідно пунктів 22, 23 Статуту залізниць України за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов`язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.

Оформлення накладної має здійснюватися у відповідності до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за № 863/5084.

Згідно з пунктом 1.1. Правил оформлення перевізних документів на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред`явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів (додаток 2 до цих Правил) або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною (додаток 4 до Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 року № 542, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 10.09.2001 за № 798/5989). У відповідності до цих Правил накладна може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП)). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.

Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем. Накладна у паперовому вигляді є відображенням її електронної копії, яка обов`язково надається на станцію відправлення одночасно з накладною у паперовому вигляді.

Судом за матеріалами справи встановлено, що вантажовідправником - Приватним акціонерним товариством «Сєвєродонецьке об`єднання АЗОТ» на станцію призначення Терни, Придніпровської залізниці, вантажоодержувач - Публічне акціонерне товариство «Промислово-виробниче підприємство «Кривбасвибухпром» здійснено відправлення вагону №59554584 за залізничною накладною №51605293, копія якої наявна в матеріалах справи.

У свою чергу суд констатує, що зауважень щодо кількості та змісту вантажу, а також правильності відомостей, зазначених у залізничній накладній на станції відправлення від залізниці не находило, отже, за висновками суду, на станції відправлення вантаж прийнятий відповідачем до перевезення без зауважень та заперечень.

У зв`язку із викладеним суд доходить висновку, що наявністю залізничної накладної як форми договору перевезення вантажів встановлено факт укладення між Приватним акціонерним товариством «Сєвєродонецьке об`єднання АЗОТ» як вантажовідправником та відповідачем як перевізником договірних зобов`язань щодо приймання, транспортування вантажу та видачі його у пункті призначення.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про залізничний транспорт» підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

Пунктом 110 Статуту передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Отже, оскільки спірний вагон №59554584 прийнятий залізницею для перевезення без зауважень до вантажовідправника, відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі вантажоотримувачу, в силу пункту 110 Статуту покладається на залізницю, тобто на відповідача.

Частиною 2 статті 24 Статуту залізниць України передбачено право Залізниці перевіряти правильність відомостей, зазначених вантажовідправником у накладній, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.

Відповідно до статті 52 Статуту на станціях призначення залізниця зобов`язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.

Так, після прибуття вагону на станцію призначення Терни Придніпровської залізниці було здійснено перевірку стану вантажу у спірному вагоні, під час якого виявлено, що маса вантажу у цьому вагоні не відповідає масі, вказаній у залізничній накладній, про що складено відповідний комерційний акт №457303/1 від 02.12.2021 року, оригінал якого наявний в матеріалах справи.

Зокрема, в комерційному акті №457303/1 від 02.12.2021 року вказано, що за документом значиться вантаж «удобрения аммиачно-нитратные», насипом. Вага визначена відправником на вагонних вагах: брутто - не вказано, тара - 22 760 кг., нетто - 67 640 кг. При переважуванні вага виявилась: брутто - 89 000 кг., тара - 22 750 кг., нетто - 66 250 кг., що менше документа на 1 390 кг.

При комерційному огляді виявлено: праворуч по руху поїзда між кришкою 1 люка та кузовом вагону зазор довжиною 1500 мм, шириною 3 мм ущільнений клоччям. На ричагу розвантажувального механізму накручений дріт 6 мм 5 обертів. Верхні та Нижні люка щільно закриті, ЗПП відправника відповідають перевізному документу, справні. ЗПП №Р409981, №Р409982, №Р409983, №Р428284 - на нижніх розвантажувальних люках, №Р428883, №Р428885, №Р428247, №Р428248 - на верхніх завантажувальних люках. На момент прибуття течі вантажу не було. Вагон в технічному відношенні згідно акту про технічний стан вагону ф. ГУ 106 №3 справний. Зав. вантажним двором штатним розкладом не передбачено.

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про залізничний транспорт» перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин. Аналогічний припис міститься у пункті 113 Статуту.

Відповідно до статті 26 зазначеного Закону обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом залізниць України.

У відповідності до пункту 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Залізниця зобов`язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Відповідно до Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28 травня 2002 року № 334 (далі - Правила складання актів), комерційні акти складаються на місцях загального користування у день вивантаження або в день видачі вантажу одержувачу; при вивантаженні на місцях не загального користування - у день здачі вантажу одержувачу; на вантаж, що перебуває у дорозі - у день виявлення обставин, що підлягають оформленню комерційним актом.

У разі неможливості скласти комерційні акти в указані терміни вони складаються у всіх випадках не пізніше наступної доби.

Згідно з пунктом 2 Правил складання актів комерційні акти складаються для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць наявного вантажу, багажу чи вантажобагажу даним, зазначеним у перевізних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Дані в комерційному акті зазначаються на підставі перевізних документів та виявлених обставин.

Згідно з пунктом 10 Правил складення актів комерційний акт підписує начальник станції (його заступник), начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчику, сортувальної платформи, старший прийомоздавальник) і прийомоздавальник станції, а також одержувач, якщо він брав участь у перевірці. Крім того, у разі необхідності, до перевірки вантажу і підписання акта можуть бути залучені також інші працівники залізниці.

При цьому, докази заперечень щодо форми, порядку складання, змісту вказаного комерційного акту та посадових осіб, які його підписали, а також факту опротестування його з боку сторін відсутні.

Отже, як свідчать матеріали справи та встановлено судом, складений комерційний акт від 02.12.2021 року за своєю формою та змістом відповідає вимогам Статуту та Правил складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855, та, у свою чергу, за умови встановлення фактів технічної справності вагону №59554584, а також наявності слідів просипання вантажу, а саме зазору, ущільненого клоччям, тобто ознак втрати вантажу під час перевезення, підтверджують факт невідповідності маси, зазначеній у спірній залізничній накладній, фактичній масі вантажу, який перевозився у вказаному вагоні.

Статтею 920 Цивільного кодексу України встановлено, що у випадку порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно із частиною 2 статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею 12 Закону України «Про залізничний транспорт» визначено, що залізниці забезпечують збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях.

За приписами пункту 105 Статуту залізниці вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.

Відповідно до пункту 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Пунктом 130 Статуту визначено, що право на пред`явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач за умови пред`явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Окремо суд звертає увагу на те, що в даному випадку досудове врегулювання спору не є обов`язковим виходячи зі змісту правовідносин, що склалися між сторонами, оскільки право особи на звернення до суду передбачено статтею 55 Конституції України, статтями 15,16 Цивільного кодексу України та відповідними нормами ГПК України.

Відповідно до статті 925 Цивільного кодексу України, статті 315 Господарського кодексу України, статті 130 Статуту пред`явленню залізниці позову, який випливає з цього Статуту, може передувати пред`явлення до неї претензії. Таким чином, питання про попереднє пред`явлення претензії до звернення з позовом до залізниці з підстав, які передбачені Статутом залізниць, вирішується відправником чи одержувачем вантажу (багажу, вантажобагажу) на власний розсуд.

Таким чином, як зазначено в позовній заяві, внаслідок невиконання відповідачем визначених законодавством зобов`язань в частині збереження перевезеного вантажу, зазначеного у спірній залізничній накладній, що призвело до втрати частини цього вантажу, позивачу як одержувачу останнього завдані фактичні збитки у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу в сумі 7 320,30 грн., які останній просить стягнути у позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Наразі відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Натомість, у поданому відзиві відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись, зокрема, на невжиття вантажовідправником належних заходів, що гарантують безпеку перевезення та збереження вантажу, а також факт настання аварійної ситуації під час перевезення спірного вагону.

Відповідно до частини 1 статті 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.

Відповідно до статті 110, 113 Статуту залізниць України залізниця несе відповідальність за незбереження вантажу, якщо не доведе, що недостача виникла з вини відправника.

Так, у відзиві на позовну заяву відповідач посилався на те, що просипання вантажу з першого розвантажувального люку через зазор кришки люку з правої сторони вагону №59554584 було виявлено 11.11.2021 року на станції Нижньодніпровськ-вузол, Придніпровської залізниці, про що складено акт загальної форми ГУ-23 №7011. Просипання вантажу було усунуто приймальником поїздів ОСОБА_1 шляхом ущільнення зазору паклею (клоччям), по периметру люка у місці закладання клоччя поверх затягнуто дротом діаметром 6 мм в 2-4 нитки.

Даний випадок з небезпечним вантажем, допущений на станції Нижньодніпровськ-вузол, Придніпровської залізниці 11.11.2021 року було визнано залізницею аварійною ситуацією з віднесенням на відповідальність вантажовідправника ПАТ «Сєвєродонецьке об`єднання «Азот», про що складено Протокол наради №ДН-1-07/1082 від 16.11.2021 року та акт від 16.11.2021 року про проведене службове розслідування випадку аварійної ситуації з небезпечним вантажем.

Відповідно до вказаного Протоколу наради та акту про проведене службове розслідування відповідачем в якості причини просипання вантажу з вагону №59554584 визначено порушення вантажовідправником вимог Правил перевезення небезпечних вантажів в частині незабезпечення вжиття належних заходів, що гарантують безпеку перевезення, не забезпечення надійного закриття запірних пристроїв вагону та не проведення підготовки вагону перед навантаженням для перевезення небезпечного вантажу, а саме наявність зазору кришки розвантажувального люка 1500х3 мм, достатньої величини для просипання гранул вантажу.

Господарський суд відзначає, що відповідно до частини 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а отже достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд наголошує, що одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 року зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Отже, надані відповідачем Протокол наради №ДН-1-07/1082 від 16.11.2021 року та акт від 16.11.2021 року про проведене службове розслідування господарський суд оцінює у сукупності з усіма іншими доказами у справі.

В контексті наведеного господарський суд зазначає, що обов`язок перевірки вантажу під час його прийняття до перевезення шляхом візуального огляду кузова (котла) вагона (контейнера) та пломб (ЗПП) встановлений пунктом 28 Правил приймання вантажів до перевезення.

Відповідно до пункту 1.11.3 Правил перевезення небезпечних вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 25.11.2008 року №1430, перевізник небезпечних вантажів зобов`язаний забезпечувати перевезення небезпечних вантажів у встановленому порядку визначеними транспортними засобами та переконатися, що вагон, цистерна або контейнер, призначені для перевезення саме цих вантажів, не мають дефектів, тріщин, течі вантажу та відповідним чином обладнані та опосвідчені.

Згідно ст. 31 Статуту залізниця зобов`язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках продезінфіковані вагони та контейнери; оскільки незбереження вантажу може бути наслідком як технічної несправності вагона або контейнера, так і їх непридатності для перевезення певного вантажу (тобто у комерційному відношенні), то господарському суду у вирішенні спорів слід розмежовувати відповідні поняття; вагон (контейнер) може бути цілком справним, але таким, що не забезпечить збереження якості певного вантажу, наприклад, має стійкий запах, що впливає на завантажені до нього продовольчі товари; саме в такому випадку йдеться про непридатність вагона (контейнера) у комерційному відношенні.

При цьому матеріали справи не містять доказів недотримання відправником Правил перевезення вантажів, зважаючи на відсутність на станції відправлення будь-яких зауважень з боку залізниці до стану вантажу та вагону, зокрема, після візуального огляду вагонів, вантажу, його маркування та кріплення у вагонах, залізницею, на станції відправлення, вантаж був прийнятий без зауважень, просипання вантажу у вагоні №59554584 не було виявлено, про наявність зазору кришки розвантажувального люка вагону достатньої для просипання гранул вантажу величини, залізницею зазначено не було, не зазначалось і про наявність інших дефектів, тріщин, порушення маркування тощо, що, в свою чергу, свідчить про відсутність вини вантажовідправника у нестачі вантажу.

Відповідно до пункту 3.9 Відповідно до пункту 2.7 роз`яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 № 04-5/601 «Про деякі питання вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею» (в редакції роз`яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008 № 04-5/225) у випадках, коли під завантаження подано несправний за своїм технічним станом вагон або контейнер, відправник повинен відмовитись від їх використання. Якщо він цього не зробив, відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу, що сталися внаслідок технічної несправності рухомого складу, покладається на відправника; винятки з цього правила можуть мати місце тоді, коли з матеріалів справи вбачається, що технічна несправність мала прихований характер або виникла у процесі перевезення вантажу.

Поряд з цим, з наданого відповідачем до матеріалів справи акту №3 про технічний стан вагона (контейнера) від 01.12.2021 року форми ГУ-106, складеного на станції призначення Терни Придніпровської залізниці, а також акту №47 про технічний стан вагону від 11.11.2021 року форми ГУ-106, складеного на станції Нижньодніпровськ-вузол, Придніпровської залізниці, вбачається, що пред`явлений для огляду вагон №59554584 є технічно справним, а отже факт завантаження вантажовідправником вантажу у технічно справний вагон зумовлює покладання відповідальність за втрату вантажу під час перевезення на залізницю.

В свою чергу за змістом акту від 16.11.2021 року після усунення комерційної несправності встановлено, що вагон № 59554584 у технічному та комерційному відношенні справний, може слідувати у складі вантажного поїзду

Крім того, суд відхиляє висновки, викладені в актах про технічний стан вагону від 11.11.2021 року та від 01.12.2021 року про те, що «втрата вантажу можлива, вантажовідправник до навантаження зазор бачити міг, заходів щодо усунення не прийняв», оскільки вказані акти складені не у місті відправлення, а на станціях слідування та призначення вантажу.

Разом з цим, суд критично оцінює надані відповідачем протокол наради від 16.11.2021 року та акт від 16.11.2021 року, оскільки вони були складені залізницею в односторонньому порядку та за відсутності представника вантажовідправника.

При цьому зі змісту наданих відповідачем доказів не виявляється можливим встановити факт надсилання телеграми № 1102 від 13.11.2021 року про виклик для участі у комісійному огляді вагону саме на адресу вантажовідправника, позаяк телеграма була направлена на адресу станції відправлення - Рубіжне Донецької залізниці. Доказів вчинення станцією відправлення повідомлення ПАТ «Сєвєродонецьке об`єднання «Азот» як вантажовідправника про аварійну ситуацію відповідачем суду не надано.

Окремо суд наголошує, що надані відповідачем Протокол наради від 16.11.2021 року та акт про проведення службового розслідування від 16.11.2021 року не є в розумінні статті 129 Статуту залізниць України документами, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, в тому числі за фактом підтвердження обставини щодо порушення ПАТ «Сєвєродонецьке об`єднання «Азот» як вантажовідправником Правил перевезення небезпечних вантажів, відтак не можуть вважатися належними доказами для покладання відповідальності за втрату або нестачу вантажу на вантажовідправника ПАТ «Сєвєродонецьке об`єднання «Азот».

Водночас, комерційний акт № 457303/1 від 02.12.2021 року, на який як на підставу позовних вимог посилається позивач, не містить відомостей про те, що вагон №59554584 має технічні несправності, які могли призвести до втрати вантажу.

Отже, наведеними обставинами, а саме, технічною справністю вагону під час його завантаження вантажовідправником та відсутністю просипання вантажу під час його прийняття відповідачем до перевезення, а також обставинами технічної та комерційної справності вагону після встановлення факту просипання вантажу спростовуються доводи відповідача про незабезпечення збереження вантажу вантажовідправником.

Таким чином, оскільки відповідачем належними та допустими доказами не спростовано обставини визначення вантажовідправником маси вантажу у відповідності з Правилами приймання вантажів до перевезення із внесенням до перевізних документів (залізничної накладної №51605293) правильної маси вантажу у спірному вагоні №59554584, та за обставин відсутності належних доказів невжиття вантажовідправником всіх заходів для збереження вантажу під час здійснення його перевезення, суд дійшов до висновку про порушення залізницею заходів щодо збереження вантажу під час його перевезення та про наявність вини залізниці у недостачі спірного вантажу, в зв`язку з чим підстави для звільнення залізниці від матеріальної відповідальності за нестачу вантажу відсутні.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно зі статтею 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Стаття 224 Господарського кодексу України зобов`язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов`язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов`язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.

З огляду на зазначене судом встановлено наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної поведінки відповідача, що виявилась у незбереженні вантажу, що перевозився у спірному вагоні, завданої шкоди - нестачі товару та причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, що свідчить про доведеність позовних вимог позивача.

Відповідно до частини 3 статті 314 Господарського кодексу України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Положеннями Статуту визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (пункт 114 Статуту).

Так, абзацом першим пункту 115 Статуту передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Відповідно до пункту 2.7 роз`яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 № 04-5/601 «Про деякі питання вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею» (в редакції роз`яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008 № 04-5/225) згідно зі статтею 924 Цивільного кодексу України, статтею 314 Господарського кодексу України і статтями 114, 115 Статуту залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної.

Як свідчать матеріали справи, на підтвердження кількості та вартості втраченого вантажу позивачем надано докази виконання своїх зобов`язань за Договором як покупця, а саме щодо оплати виставленого постачальником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвайер» за вказаним правочином рахунку-фактури № 17 від 13.10.2021 року на оплату селітри аміачної марки Б на загальну суму 66 402 000,00 грн. (16 250,00 грн. за 1 тону амонію нітрату насипом та 16 000,00 грн. за 1 тону амонію нітрату упаковка Біг-бег), копія якого наявна в матеріалах справи, копії платіжних доручень № 3571 від 13.10.2021 року на суму 33 201 000,00 грн. та №3712 від 25.10.2021 року на суму 33 201 000,00 грн., з призначенням платежу «передплата згідно договору №415 від 12.10.2021 року, згідно рахунку №17 від 13.10.2021 року, за аміачну селітру».

Суд відзначає, що наданий позивачем Договір поставки №415 від 12.10.2021 року з доданою до нього специфікацією, а також платіжні доручення про сплату вартості товару на загальну суму 66 402 000,00 грн. є документами, на підставі яких відбувалась поставка товару (спірне перевезення вантажу) та була визначена ціна такого товару.

Отже, з огляду на те, що положення статті 115 Статуту залізниць не визначають вичерпного переліку документів, які можуть підтверджувати вартість вантажу, за висновками суду, надані позивачем докази відповідають ознакам належності доказів за змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України, що передбачені в статті 115 Статуту залізниць, в зв`язку з чим суд розцінює вказані документи, як належні докази на підтвердження розміру вартості втраченого вантажу.

З урахуванням вищевикладеного, зважаючи на те, що позивач у даній справі виступає вантажоодержувачем та покупцем за Договором поставки №415 від 12.10.2021 року, та за умови здійснення поставки добрива (перевезення вантажу) згідно умов вказаного Договору, вартість вантажу, яка є базою для вирахування суми збитків, які підлягають відшкодуванню перевізником, доведена позивачем належними та допустимими доказами у справі (платіжними дорученнями про оплату товару згідно договору), внаслідок чого заперечення відповідача проти позову з посиланням на ненадання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження отриманих збитків судом до уваги не приймаються як безпідставні та такі, що спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до абзацу п`ятого пункту 114 Статуту недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення. Загальна сума відшкодування збитку за незбережений вантаж в усіх випадках не може перевищувати суми, яка сплачується за повністю втрачений вантаж. Поряд із відшкодуванням збитків у разі втрати вантажу залізниця відшкодовує стягнуту за цей вантаж провізну плату, якщо вона не включається у вартість втраченого вантажу.

Згідно пункту 52 Статуту маса вантажу вважається правильною, якщо різниця у масі, визначена на станції відправлення, порівняно з масою, що виявилася на станції призначення, не перевищує: у разі недостачі - норми природної втрати маси вантажу і граничного розходження визначення маси нетто; у разі надлишку - граничного розходження визначення маси нетто.

Згідно з пунктом 27 Правил видачі вантажів вантаж вважається доставленим без втрат, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначені маси нетто. При видачі вантажів, маса яких внаслідок їх природних властивостей зменшується при перевезені, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 2% маси, зазначеної в перевізних документах.

Так, згідно пункту 27 Правил видачі вантажів (статті 35, 42, 46, 47, 48, 52, 53 Статуту) при видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить:

2% маси, зазначеної в перевізних документах: вантажі рідкі або здані до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані; руда марганцева і хромова; кварцити у подрібненому стані (фракції 0 - 6 мм); мідний купорос; хімічна сировина навалом; солі; фрукти свіжі;

овочі свіжі; шкіра оброблена і вологосолона; тютюн; м`ясо свіже;

1,5% маси, зазначеної в перевізних документах: вугілля деревне; будівельні матеріали; кварцити в кусках; жири; риба солона; мінеральні добрива;

1 % маси, зазначеної в перевізних документах: мінеральне паливо; кокс; руда залізна; мило; м`ясо морожене; птиця бита всяка; копченості м`ясні всякі;

0,5 % маси всіх інших вантажів.

Надлишок вантажу порівняно з масою, вказаною в накладній, вважається таким, що не перевищує норму, якщо він не виходить за межу граничного розходження визначення маси нетто, яке становить 0,2 %.

Норми недостачі або надлишку маси вантажів розраховуються: від маси брутто - для вантажів, які перевозяться в тарі й упаковці; від маси нетто - для вантажів, які перевозяться без тари й упаковки.

Згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД) «Нітрат амонію» (код товару 310230) відноситься до групи товарів «Добрива мінеральні або хімічні, азотні» (код товару 3102) та входить до загальної групи товарів 31 «Добрива».

Отже, з урахуванням визначення національними стандартами України нітрату амонія (селітра аміачна) як мінерального або хімічного азотного добрива, при видачі вантажу з добривом аміачно-нітратним застосовується норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто), яка становить 1,5 % маси вантажу, що зазначена в перевізних документах, копії яких наявні в матеріалах справи.

Як вбачається з позовної заяви, позивачем було здійснено розрахунок збитків (вартості недостачі вантажу) у вагоні №59554584 наступним чином: 1) маса нетто при відправленні становила 67 640 кг 2) норма недостачі (природні втрати) становить 1 014,60 кг (1,5 %); 3) недостача вантажу становить 1 390 кг; 4) кількість фактичної недостачі 375,40 кг 5) вартість 1 тони вантажу 19 500,00 грн. з ПДВ; 5) сума недостачі з урахуванням природних втрат 7 320,30 грн.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

В свою чергу відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог (збитків) або обґрунтованих заперечень щодо наданого позивачем розрахунку.

При цьому судом перевірено наданий позивачем розрахунок вартості втраченого вантажу при зверненні до суду з даним позовом та встановлено, що позивачем розраховано масу недостачі вантажу добрива (селітра аміачна) із застосуванням 1,5 % норми природної втрати маси вантажу, зазначеного у перевізних документах, що відповідає Правилам видачі вантажів.

Так, враховуючи вартість однієї тони вантажу та суму норми природної втрати, вартість втраченого вантажу розрахована наступним чином: 1) 67 640 кг * 1,5% = 1 014,60 кг (об`єм норми природної втрати); 2) 1 390 кг - 1 014,60 кг = 375,40 кг (об`єм недостачі у тонах за вирахуванням норми природної втрати); 3) 0,3754 тон * 19 500,00 грн. = 7 320,30 грн. з ПДВ (сума вартості недостачі добрива).

Судом здійснено перевірку наданого позивачем розрахунку вартості втраченого вантажу в розмірі 7 320,30 грн. та за його результатами встановлено арифметичну правильність розрахунку та відповідність нормам чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, встановивши неналежне виконання залізницею своїх зобов`язань за договором перевезення в частині збереження прийнятого відповідачем до перевезення вантажу, зазначеного у залізничній накладній, що призвело до втрати частини вантажу, факт недостачі останнього у вищевказаній кількості підтверджений матеріалами справи та відповідачем не спростований, а також доказів на підтвердження того, що недостача поставленого вантажу сталася не з вини відповідача, як і доказів відшкодування фактичних збитків у вказаній сумі не надано, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За таких обставин, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Публічного акціонерного товариства «Промислово-виробниче підприємство «Кривбасвибухпром» (5005, м. Кривий Ріг, вул. Каховська, 40, код ЄДРПОУ 00190934) 7 320 (сім тисяч триста двадцять) грн. 30 коп. штрафу та 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 16 лютого 2023 року.

Суддя А.М. Селівон