Рішення № 109042888, 08.02.2023, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" лютого 2023 р. Cправа № 902/972/22

Господарський суд Вінницької області у складу судді Маслія І.В., при секретарі судового засідання Глобі А.С.

За участю представників

позивача Столиба Ю.М., ордер серія ВХ №1034125 від 04.10.2022,

відповідача Ремез К.І., ордер серія АЕ №1114145 від 10.10.2022 (в режимі ВКЗ),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали справи

за позовом: Приватного підприємства "Аграрна компанія 2004" (вул. Шкільна, б. 34А, с. Попівці, Волочиський р-н, Хмельницька обл., 31222)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ ФРУКТИ 2016" (вул. Львівське Шосе, б. 2, м. Вінниця, 21029)

про стягнення 385 964,02 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Аграрна компанія 2004" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ ФРУКТИ 2016" про стягнення 385 964,02 грн. заборгованості, з яких 228 585,14 грн - основного боргу, 90 005,00 грн - пені, 58 710,44 грн - інфляційних втрат та 8 663,42 грн -3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе обов`язків за Договором постачання товару №100918 від 10.09.2018 в частині повної оплати за поставлений товар.

Ухвалою суду від 07.10.2022 відкрито провадження у справі №902/972/22 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 07 листопада 2022 року.

11.10.2022 до суду від представника відповідача надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеконференції поза межами приміщення суду, яку судом задоволено.

17.10.2022 від представника позивача до суду надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеконференції поза межами приміщення суду, яку судом задоволено.

19.10.2022 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

27.10.2022 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

На визначену судом дату в судове засідання 07.11.2022 з`явились представники сторін, які приймали участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

В судовому засіданні судом повідомлено сторін що відповідь на відзив до суду не надходила.

За наслідками судового засідання суд протокольною ухвалою відклав підготовче засідання на 21.11.2022. Крім того, задовольнив клопотання представників сторін про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

07.11.2022 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Судове засідання у справі призначене на 21.11.2022 о 14:30 год. не відбулось в зв`язку з знеструмленням електромережі суду, що підтверджується актом відповідальних працівників суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, враховуючи те що судове засідання не відбулось, з незалежних від суду та сторін обставин, дійшов висновку про призначення підготовчого судового засідання на 26.12.2022, про що повідомлено представників сторін телефонограмами, наявними в матеріалах справи.

15.12.2022 до суду від представника відповідача надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яке судом задоволено.

На визначену судом дату в судове засідання 26.12.2022 з`явились представники сторін, які брали участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

За наслідками судового засідання суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу для судового розгляду по суті на 25.01.2023. Крім того, задовольнив клопотання представників сторін про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

24.01.2023 від відповідача до суду надійшли клопотання про долучення до матеріалів справи платіжних доручень про сплату заборгованості та доказів провадження відповідачем волонтерської діяльності.

25.01.2023 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки від позивача надійшла пропозиція щодо укладення мирової угоди.

На визначену судом дату в судове засідання 25.01.2023 з`явились представники сторін, які брали участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

За наслідками судового засідання суд протокольною ухвалою оголосив перерву в судовому засіданні до 08.02.2023.

08.02.2023 до суду від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

На визначену судом дату в судове засідання 26.12.2022 з`явились представники сторін, представник відповідача брала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

В судовому засіданні представник позивача подала до суду заяву про стягнення витрат на правничу допомогу.

Представник відповідача підтримала клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, крім того просила долучити до матеріалів справи квитанцію про сплату відповідачем частини боргу в сумі 5000,00 грн.

Представником позивача подано до суду заяву в якій зазначено що за час розгляду справи в суді відповідачем проведено часткову оплату суми боргу в розмірі 50 000,00 грн, тому станом на 08.02.2023 за відповідачем рахується заборгованість в сумі 178 585,14 грн., Крім того, представник позивача підтримала позовні вимоги та витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні просила суд закрити провадження у справі в частині сплаченого боргу, зменшити суму штрафних санкцій та витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 08.02.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши думку представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

10 вересня 2018 між Приватним підприємством "Аграрна компанія 2004" (позивач, в договорі Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ ФРУКТИ 2016" (відповідач, в договорі Покупець) було укладено договір постачання товару №100918 (далі Договір), відповідно до п 1.1. якого Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Покупця товар , а Покупець прийняти та своєчасно здійснити оплату товару на умовах, визначених цим Договором.

Загальна кількість, асортимент товару, ціна одиниці виміру та загальна вартість товару, визначаються Сторонами у Специфікаціях або Видаткових накладних, що є невід`ємними додатками до цього Договору. Загальна ціна Договору складається із сумарної вартості товару згідно всіх видаткових накладних, складених відповідно до цього Договору (п. 1.2. Договору).

Перехід права власності та ризиків на товар відбувається з моменту його надання у розпорядження Покупця у повному обсязі у місці завантаження, зазначеному в п.2.1 цього Договору. Датою поставки вважається дата відвантаження товару, що відповідає видатковій накладній (п. 2.4. Договору).

Приймання товару, Покупцем по кількості та якості здійснюється на умовах, визначених цим Договором, та у відповідності до чинного в Україні законодавства (п. 2.7. Договору).

Покупець оплачує поставлений Постачальником товар за ціною, зазначеною у Специфікаціях. На кожну окрему партію товару, що постачається, складаються окремі видаткова та податкова накладні. Покупець, після прийняття товару та необхідних документів на товар, зобов`язаний здійснити оплату за товар у безготівковій формі в національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 21 календарного дня від дня поставки (п. 3.1. та п. 3.2. Договору).

Сторони вправі своєю домовленістю змінити порядок, форму та види здійснення розрахунків за цим Договором. Відстрочка оплати за цим договором не є комерційним кредитом (п.3.4. та п. 3.5. Договору).

У випадку порушення зобов`язань, що виникають з цього Договору, Сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та чинним в Україні законодавством. У випадку неналежного виконання взятих на себе зобов`язань за Договором, Постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 % від суми непоставленого, недопоставленого або поставленого неякісного товару за кожний день прострочення поставки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, до моменту належного виконання обов`язку по поставці товару. У випадку затримки оплати за товар Покупець повинен сплатити Постачальнику суму основної заборгованості та пеню у розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, до моменту погашення заборгованості (п. 4.1. - 4.3. Договору).

Додаткові угоди та додатки до цього Договору є його невід`ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані Сторонами та скріплені їх печатками. Факсимільні екземпляри цього Договору, Додаткових угод та Додатків мають повну юридичну силу (п. 7.3. Договору).

Цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2019 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного їхнього закінчення. У разі, якщо за 30 днів до закінчення строку дії цього Договору жодна із Сторін письмово не заявить про своє бажання щодо припинення Договору, цей Договір вважається автоматично продовженим на наступний календарний рік на таких самих умовах. Правило автопролонгації може бути, застосоване неодноразово (п. 8.1. Договору).

03.12.2019 між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору постачання товару №100918 від 10 вересня 2018 року, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди пункт 3.2. Договору постачання товару №100918 від 10 вересня 2018 року, викласти в новій редакції наступного змісту: « 3.2. Покупець, після прийняття товару та необхідних документів на товар, зобов`язаний здійснити оплату за товар у безготівковій формі в національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 21 календарного дня від дня поставки. При цьому, в будь-якому разі, вартість поставленого, але не оплаченого Покупцем Товару (ліміт) не повинна перевищувати 1 000 000,00 (один мільйон) гривень 00 копійок. При перевищенні ліміту вказаного в даному пункті Постачальник має право призупинити подальшу поставку Товару/партії Товару до моменту повної оплати Покупцем суми заборгованості за поставлений Товар. Жодні, штрафні санкції, передбачені Договором до Постачальника при цьому не застосовуються». Всі інші умови Договору поставки товару залишаються без змін, та Сторони підтверджують щодо них свої зобов`язання. Дана Додаткова угода вступає в силу з моменту її підписання Сторонами та скріплення печатками і діє протягом всього строку дії Договору поставки товару.

На виконання умов Договору та Додаткової угоди до нього позивач поставляв відповідачу товар, зокрема, але не виключно за період з 08.01.2022 по 23.02.2022 на загальну суму 2 503 585,16 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними (Т1 а.с.72-91).

Крім того, у відповідача перед позивачем станом на 01.01.2022 рахувалась заборгованість за поставлений та не оплачений в 2021 році товар в розмірі 994 240,84 грн, що підтверджується обопільно підписаним та скріпленим печатками сторін Актом звірки взаємних розрахунків (Т.1а.с. 126,127).

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково та не в встановлені договором та додатковою угодою строки.

23.03.2022 позивач звернувся до позивача з листом-вимогою № 117 в якому просив погасити наявну заборгованість за Договором постачання товару №100918 від 10 вересня 2018 року в розмірі 828 585,14 грн.

Станом на 26.08.2022 за відповідачем рахувалась заборгованість по оплаті поставленого товару в сумі 258585,14 грн., що підтверджується обопільно підписаним та скріпленим печатками сторін Актом звірки взаємних розрахунків (Т1 а.с.126,127).

07.09.2022 відповідачем здійснено часткову оплату в розмірі 30 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1848 від 07.09.2022 (Т1 а.с. 151).

Як зазначено позивачем в позовній заяві станом на дату подання позову сума заборгованості (основного боргу) Відповідача за поставлений Позивачем Товар за Договором складає 228 585,14 грн.

В зв`язку з несплатою відповідачем заборгованості позивач був змушений звернутись до суду з вимогою про стягнення з відповідача 228 585,14 грн - основного боргу, 90 005,00 грн - пені, 58 710,44 грн - інфляційних втрат та 8 663,42 грн -3% річних.

У відзиві на позовну заяву відповідач не заперечує фактичні обставини справи, викладені в позовній заяві, зводить свою позицію до обставин непереборної сили, а саме збройної агресії російської федерації, притримуванням розрахунків контрагентами та змушеним звільненням працівників підприємства.

Відповідач зазначає, що не мав та не має наміру ухилятися від оплати поставленого товару, прострочення платежу має місце виключно за незалежних від нього обставин, що є наслідком опосередкованого впливу збройної агресії російської федерації, з огляду на це просить суд не стягувати з відповідача пеню у сумі 90 005,00 грн, інфляційні втрати 58 710,44 грн та 8 663,42 грн - 3 % річних або зменшити їх до мінімуму.

З огляду на викладене відповідач просить суд відмовити у позові.

У відповіді на відзив позивач твердження відповідача викладені у відзиві вважає необґрунтованими та такими, що не можуть братися судом до уваги при вирішенні даної справи. Доводи, викладені у відзиві, спрямовані лише на те, щоб уникнути законної сплати заборгованості та існуючих фінансових зобов`язань перед позивачем, і жодним чином не вказують на можливість недотримання відповідачем умов договору постачання товару №100918 від 10.09.2018р.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначає, що виходячи із загальних засад господарського законодавства, а саме - справедливості, добросовісності, розумності, з урахуванням принципу пропорційності, а також зважаючи на поведінку сторін, ступінь виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, суд має право зменшити суми, нараховані у тому числі у порядку положень статті 625 ЦК України, крім того, відповідачем надані всі докази, які у сукупності свідчать про добросовісність поведінки відповідача та здійснення ним заходів, спрямованих на попередження виникнення негативних наслідків (збитків) у позивача.

Як вбачається з матеріалів справи після відкриття провадження у справі відповідач здійснив часткову оплату за поставлений товар в розмірі 50 000,00 грн, що стверджується наявним в матеріалах справи платіжними дорученнями, поданими відповідачем та зазначено позивачем в заяві від 08.02.2023.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

За наведених обставин, з урахуванням поданої позивачем заяви про сплату відповідачем грошових коштів у розмірі 50 000,00 грн, після відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку про відсутність предмету спору у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 50 000,00 грн., у зв`язку із чим провадження у справі в цій частині основного боргу підлягає закриттю відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, з покладенням витрат на сплату судового збору в цій частині на відповідача.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Приписами статей ст. 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Зобов`язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем, в порушення прийнятих на себе зобов`язань за договором постачання товару №100918 від 10 вересня 2018 року та Додаткової угоди№1 до договору, не було здійснено остаточної оплати вартості поставленого позивачем товару, за таких обставин, на день прийняття рішення у відповідача рахується заборгованість в сумі 178 585,14 грн.

В результаті викладеного, господарський суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню в сумі 178 585,14 грн, як обґрунтовані, підтвердженні доказами та не спростовані відповідачем.

Крім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 90 005,00 грн - пені, 58 710,44 грн - інфляційних втрат та 8 663,42 грн -3% річних.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п.4.3. Договору у випадку затримки оплати за товар Покупець повинен сплатити Постачальнику суму основної заборгованості та пеню у розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, до моменту погашення заборгованості

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 90 005,00 грн - пені, 58 710,44 грн - інфляційних втрат та 8 663,42 грн -3% річних помилки не виявив, а тому заявлені позивачем вимоги, є такими що передбачені договором та законом.

Водночас, дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд приймає рішення про зменшення розміру пені на 50%, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принципи верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ч.1 ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу (ч.3 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із ч. 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Такими чином вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Приймаючи рішення про зменшення розміру штрафу та пені суд взяв до уваги наступні обставини, а саме проведення відповідачем часткових проплат за поставлений товар до подачі позовної заяви до суду та після відкриття провадження у справі; об`єктивними обставинами складної ситуації у державі, економічного становища та збройної агресії російської федерації враховуючи положення ст.129 Конституції України, а також те, що винятковість обставин є оціночним поняттям, господарський суд дійшов висновку про наявність виняткових обставин які є підставою для зменшення розміру пені на 50%.

Крім того судом взято до уваги відсутність в діях відповідача умисних дій (заздалегідь передбачуваних).

Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню судом частково.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються судом на відповідача в повному розмірі, оскільки в частині закриття провадження та в частині зменшення пені витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в розмірі не враховуючи закриття та зменшення.

Крім того, суд зазначає, що в позовній заяві позивачем надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс та очікує понести у зв`язку із розглядом справи, де зазначено 5 789,74 грн. - судового збору та 10 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Так позивачем заявлено до стягнення з відповідача 10 000,00 грн. витрат на правничу допомогу, дані витрати підтверджуються Договором про надання правової (правничої) допомоги №АК-040121 від 04.01.2021, Додатковою угодою №1 від 04.10.2022 до договору про надання правової (правничої) допомоги №АК-040121 від 04.01.2021 де зазначено до кого і з якими вимогами буде звертатись адвокатське бюро до суду, визначено розмір гонорару за надання правової (правничої) допомоги в суді першої інстанції з фіксованою сумою 10 000,00 грн та не залежить від кількості документів та/або годин, витрачених адвокатом для надання правової (правничої) допомоги, визначено термін оплати - протягом 10 банківських днів після опублікування Господарським судом Вінницької області повного тексту рішення по справі, свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серія ХМ № 000354 від 10.03.2021, Ордером серія ВХ №1034125 від 04.10.2022 та Актом приймання-передачі наданих послуг №1 від 06.02.2023 до договору про надання правової (правничої) допомоги №АК-040121 від 04.01.2021, де визначено загальну вартість послуг за Договором та Додатковою угодою в розмірі 10 000,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд зазначає, що у разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних під час надання правової допомоги не потрібен. Даний висновок викладений у постанові Верховного суду по справі №640/18402/19 від 28.12.2020 р.

Згідно ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Водночас, згідно з частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно з статтею 74 України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.

Дослідивши докази, надані позивачем в підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу судом встановлено, що заявлені витрати підтверджені належними та допустимими доказами.

Згідно із ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 6 ст. 126 ГПК України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Клопотання відповідача про зменшення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката, обґрунтовано тим, що позов не є складним, судова практика у цій категорії справ є усталеною, спірні правовідносини регулюються однаковими правовими нормами протягом багатьох років. На думку відповідача заявлені суми штрафних санкцій, правничої допомоги та інфляційних втрат абсолютно не співмірні із сумою основного боргу. Крім того, відповідач зазначає, що не уникав і не уникає погашення боргу, отже неможливо вважати витрати на професійну правничу допомогу, понесені позивачем, неминучими, тому вважає, що у стягненні витрат на професійну правничу допомогу має бути відмовлено у повному обсязі.

Розглянувши клопотання відповідача, судом встановлено, що дане клопотання не містить чітких обґрунтувань не співмірності понесених позивачем витрат та наданих адвокатом послуг.

З огляду на викладене вище зазначені, твердження представника відповідача, судом оцінюються критично та спростовуються вище зазначеними доказами.

Беручи до уваги факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а також те, що сума зазначених витрат підтверджується матеріалами справи та враховуючи, що відповідачем в порядку, визначеному п. 6 ст. 126 ГПК України не доведено неспівмірність заявлених витрат, суд дійшов висновку про необхідність покладення зазначених витрат на відповідача в повному розмірі відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, оскільки в частині закриття провадження та в частині зменшення пені судові витрати покладаються на відповідача в розмірі не враховуючи закриття та зменшення.

Керуючись ст. ст. 2, 3, 7, 13, 42, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 126, 129, 231-233, 236-238, 240-242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Провадження у частині стягнення 50 000,00 грн. основного боргу закрити.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ ФРУКТИ 2016" (вул. Львівське Шосе, б. 2, м. Вінниця, 21029, код ЄДРПОУ 40318024) на користь Приватного підприємства "Аграрна компанія 2004" (вул. Шкільна, б. 34А, с. Попівці, Волочиський р-н, Хмельницька обл., 31222, код ЄДРПОУ 330077579) 178 585,14 грн. - основного боргу, 45 002,50 грн. - пені, 58 710,44 грн. - інфляції, 8 663,42 - 3% річних, 5 789,47 грн. - відшкодування витрат на сплату судового збору та 10 000,00 грн - витрат на правову допомогу.

4. У частині стягнення 45 002,50 грн. - пені відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

6. Копію рішення направити сторонам рекомендованим листом та на відомі суду адреси електронної пошти позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга подається відповідно до ст. 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 17 лютого 2023 р.

Суддя Ігор МАСЛІЙ

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Шкільна, б. 34А, с. Попівці, Волочиський р-н, Хмельницька обл., 31222)

3 - відповідачу (вул. Львівське Шосе, б. 2, м. Вінниця, 21029)