Постанова № 10903902, 16.08.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 313

ПОСТАНОВА

Іменем України

16.08.2010Справа №2-24/9795-2006А За адміністративним позовом ТОВ «Еталон», (95000 АР Крим, м. Сімферополь, пров. Елеваторний, 7)

До відповідача Державної податкової інспекції в м. Сімферополі, (95053 АР Крим, м. Сімферополь, вул. М. Залки, 1/9)

про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення.

Суддя Г.Г.Колосова

При секретарі Новохацькій І.П.

За участю представників:

Від позивача – не з’явився.

Від відповідача – Маслюк О. В., довіреність у справі; посвідчення №084158 від 30.01.2010 р.

Обставини справи:

Позивач звернувся до Господарського суду із адміністративним позовом про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення ДПІ в м. Сімферополь № 0004902301/0 від 21.04.2006 р. по визначенню суми податкового забовязання по податку на прибуток у розмірі 2643150,00 грн., з якого – 1407300,00 грн. по основному платежу і 1235950,00 грн. по штрафним санкціям.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 16.05.2006 р. суддею Господарського суду АР Крим Маргарітовим М.В. було відкрито провадження по справі з привласненням справі № 2-25/9795-2006А.

У процесі розгляду справи ухвалою Господарського суду АР Крим від 18.07.2006 р. провадження по справі було зупинено, по справі призначено судово – бухгалтерську експертизу, проведення якої було доручено Кримському науково – дослідному інституту судових експертиз.

Матеріали справи були повернені без висновку експерта, оскільки сторонами не було представлено документів, необхідних для її проведення у встановлений місячний строк, в зв’язку з чим ухвалою від 23.10.2006 р. провадження по справі було поновлено.

Ухвалою ГС АР Крим від 06.11.2006 р. провадження по справі було знов зупинено та призначено по справі судово – бухгалтерську експертизу, проведення якої було доручено Науково – дослідному експертно – криміналістичному центру.

На вирішення експертизи було поставлено наступне питання:

- чи підтверджуються висновки ДПІ в м Сімферополь, викладені в акті перевірки №2448/23-6/24689058 від 10.04.2006 р. в частині донарахування ТОВ «Еталон» податку на прибуток у розмірі 1407300 грн.?

Резолюцією Першого заступника голови господарського суду АР Крим від 15.01.2007 р. у зв’язку з переходом судді господарського суду АР Крим Маргарітова М.В. до іншого суду справа № 2-25/9795-2006А передана на розгляд судді Колосовій Г.Г.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 11 січня 2010 року провадження по справі поновлено на підставі повернення до Господарського суду АР Крим висновку судово – бухгалтерської експертизи № 175 від 25.11.2009р. та матеріалів справи № 2-24/9795-2006А.

Позивач явку представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у судовому засіданні оголошувались перерви.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представника відповідача, суд, -

встановив:

В період з 21.02.2006 р. по 03.04.2006 р. посадовими особами ДПІ в м. Сімферополь АР Крим було проведено планову комплексну документальну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства у відношенні ТОВ «Еталон» за період з 01.10.2004 р. по 30.09.2005 р.

По результатам перевірки було складено акт №2448/23-6/24689058.

В ході проведення перевірки було встановлено, зокрема, порушення п.п. 4.1.1 ст. 4, п. 5.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме заниження податкового забовязання по податку на прибуток за 4 квартал 2004 р. на суму 182,3 тис. грн.., за 9 місяців 2005 р. – 1225,0 тис. грн.., в тому числі по періодам за 1 квартал 2005 р. на 65,3 тис. грн.., за 2 квартал 2005 р. на 422,6 тис. грн.., за 3 квартал 2005 р. на 737,1 тис. грн..

На підставі вказаного порушення ДПІ у м. Сімферополі було прийнято податкове повідомлення – рішення від 21.04.2006 р. № 0004902301/0, відповідно до якого у відношенні позивача по справі було визначено податкове забовязання по податку на прибуток у розмірі 2643150,00 грн., з якого 1407300,00 грн. - за основним платежем і 1235850,00 грн. – по штрафним санкціям.

Позивач правом на адміністративне оскарження вказаного податкового повідомлення - рішення, в порядку ст. 5 Закону України «Про порядок погашення забовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами», не скористався та звернувся до суду з вказаним позовом.

Позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з акту перевірки перевіряючими під час проведення перевірки було встановлено порушення п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме занижено валові витирати на загальну суму 101,7 тис. грн.. в тому числі:

- за 4 квартал 2004 р. - на суму 5,2 тис. грн.;

- за 9 місяців 2005 р. - на суму 96,5 тис. грн..

Відповідно до акту перевірки вбачається, що заниження валового доходу виникло внаслідок розбіжностей між даними журналів РРО з даними надходження і оприбуткування готівкових грошових коштів в касі підприємства, в тому числі по періодам ці розбіжності склали:

-          жовтень 2004 р. – 6290,88 грн.;

-          січень 2005 р. - 2048,06 грн.;

-          лютий 2005 р. – 32821,76 грн.;

-          березень 2005 р. – 15344,97 грн.;

-          травень 2005 р. – 19505,88 грн.;

-          липень 2005 р. – 40563,56 грн.;

-          вересень 2005 р. – 5569,94 грн.

Судом встановлено, що позивачем при продажу товарів в сфері торгівлі облік надходження виручки від покупців здійснювався як по безготівковому розрахунку, так і за готівку з використанням реєстраторів розрахункових операцій.

При співставленні даних, відображених у звітах РРО позивача з даними журналу - ордеру по рахунку 361 встановлено, що за період з жовтня 2004 р. по вересень 2005 р. відповідно до даних бухгалтерського обліку надійшло:

- готівки в касу підприємства на суму 38875371,83 грн.;

- за даними звітів РРО надійшло виручки на суму 38862229,7 грн.

Відображено по рахунку 361 ( розрахунки з покупцями ) і включено у доходи від реалізації через касовий апарат на суму 38875371,83 грн. з врахуванням ПДВ.

Таким чином, розбіжності за досліджений період склали в сумі 13142,13 грн. у бік збільшення виручки, відображеної у журналі – ордері по рахунку 303.

З вказаного приводу суд вважає за необхідне вказати на наступне.

Відповідно до п. 11.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для цілей цього Закону використовуються такі податкові періоди: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік.

Як вбачається з висновку №175 судово – економічної експертизи розбіжності з актом перевірки по формуванню валового доходу склали в сумі 96,9 тис. грн.. у бік зменшення, у тому числі:

- за 4 квартал 2004 р. - на суму 0,4 тис. грн..;

- за 9місяців 2005 р. – на суму 96,5 тис. грн.

Або по податку на прибуток:

- за 4 квартал 2004 р. – на суму 0,1 тис. грн..;

- за 9 місяців 2005 р. – на суму 24,1 тис. грн..

Вказане відбулося в зв’язку з тим, що у відповідності до п. 4.8 Порядку реєстрації, опломбування і застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари ( послуги ) у разі відміни помилково проведеної через РРО суми розрахунку, складається акт, якому вказуються дані про помилкову суму і реквізити розрахункового документу. Акти про видачу коштів і акти про відміну помилково проведених через РРО сум передаються до бухгалтерії підприємства і зберігаються на протязі 3 років.

Однак в акті перевірки відсутні посилання на первинні документи, а також інші відомості, які достовірно підтверджують факти списання товару в обліку позивача внаслідок його реалізації і відповідно отримання доходу на загальну суму 101,7 тис. грн.., в тому числі: за жовтень 2004 р. - 6290,88 грн.; за січень 2005 р. – 2048,06 грн.; за лютий 2005 р. – 32821,76 грн.; за березень 2005 р. – 15344,97 грн.; за травень 2005 р. – 19505,88 грн.; за липень 2005 р. – на суму 40563,56 грн.; за вересень 2005 р. – на 5569,94 грн.

Також при розрахунку недонарахованого валового доходу перевіряючими було враховано тільки позитивна різниця обсягу виручки між даними звітів РРО і журналом - ордером по рахунку 303 «Виручка РРО», при цьому не було прийнято до уваги те, що податкові періоди в частині звітності складають календарні квартали, півріччя, три квартали та рік.

Також з акту перевірки вбачається, що у порушення п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» при реалізації товарів за ціною, нижче ціни придбання, позивачем було завищено валові витрати на загальну суму 5407,8 тис. грн.., в тому числі:

- за 4 квартал 2004 р. – на суму 604,3 тис. грн..;

- за 1 квартал 2005 р. - на суму 219,3 тис. грн..;

- за 2 квартал 2005 р. - на суму 1674,3 тис. грн..;

- за 3 квартал 2005 р. - на суму 2909,9 тис. грн..

Однак суд вважає висновки відповідача в частині встановлення завищення валових витрат позивача на загальну суму 5407,8 тис. грн., внаслідок реалізації товарів за цінами нижче ніж ціни придбання, нормативно необґрунтованим, а значить і необгрунтованими висновки в частині донарахування податку на прибуток у розмірі 1352,0 тис. грн.., в тому числі: за 4 квартал 2004 р. - на суму 151,1 тис. грн. і за 9 місяців 2005 р. - в сумі 1200,9 тис. грн. в зв’язку з наступним.

У відповідності до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Як вбачається з вказаного, господарська діяльність – це діяльність направлена на отримання доходу, а не прибутку. Продаж окремого найменування продовольчих товарів за ціною нижче ціни придбання у ряді випадків може бути у раз: зміни ринкової кон’юнктури; наближення строку придатності; втрата первоначальної якості; маркетингова політика та таке інше.

У вищевказаному пункті 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не вказано, що платник податків до складу валових витрат не може віднести витрати по збиткової операції.

У відповідно до п. 1.20.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Відповідно до п. 1.20.2 вказаного Закону для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Відповідно до п. 1.20.5 вказаного Закону у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. Це правило не поширюється на встановлення мінімальної продажної ціни - у цьому випадку звичайною є справедлива ринкова ціна.

Відповідно до п. 1.20.5 - 1 вказаного Закону якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом.

Відповідно до п. 1.20.5 - 1 вказаного Закону центральний орган виконавчої влади з регулювання ринків фінансових послуг встановлює методику визначення звичайної ціни страхового тарифу.

Відповідно до п. 1.20.6 вказаного Закону у разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Відповідно до п. 1.20.9 вказаного Закону додатково до правил визначення звичайної ціни, встановлених цим пунктом, Кабінет Міністрів України має право встановити методологію визначення звичайної ціни товарів (робіт, послуг), які продаються (надаються) платниками податку, визначеними як природні монополісти відповідно до закону, виходячи з таких правил:

а) у разі коли неможливо визначити ціну товарів (робіт, послуг) через відсутність або недоступність відповідної інформації, для визначення звичайної ціни використовується метод ціни перепродажу (наступного продажу) таких товарів (робіт, послуг). При цьому ціна товарів (робіт, послуг), що продаються платником податку, визначається на рівні ціни, за якою такі товари (роботи, послуги) перепродаються їх покупцем у разі наступного продажу, з урахуванням визначених за допомогою застосування звичайних цін фактичних витрат, понесених цим покупцем під час продажу та просування на ринок цих товарів (робіт, послуг), а також звичайного для даного виду діяльності прибутку покупця (без врахування ціни, за якою покупцем були придбані у продавця товари);

б) у разі неможливості використання методу ціни перепродажу товарів (робіт, послуг) використовується метод "витрати плюс" (витратний), за яким ціна товарів (робіт, послуг), що продаються платником податку, визначається як сума фактичних (понесених) витрат та звичайного для даного виду діяльності прибутку. При цьому враховуються визначені із застосуванням звичайних цін витрати на виробництво (придбання) та (або) продаж товарів, їх транспортування, зберігання, страхування або інші подібні витрати.

Відповідно до п. 1.20.10 вказаного Закону донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.

У відповідності до ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Підприємство має право реалізовувати самостійно всю продукцію на території України і за її межами, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст. 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється виходячи з комерційного розрахунку і власного комерційного ризику, тобто діяльність підприємства може бути як прибутковою так і збитковою. Крім того, сам факт відсутності прибутку по окремої господарської операції не свідчить про відсутність розумної ділової мети і реального економічного ефекту від взаємовідносин з контрагентами.

Судом встановлено, що товари, які реалізовувалися позивачем, не відносяться до групи продукції, товарів і послуг, на які поширюється державне регулювання цін і тарифів.

Таким чином, реалізація товарів продавцем за вільними цінами нижче ціни їх собівартості або ціни придбання чинним законодавством України не заборонено.

Позивач включив до складу валових витрат ціну ( вартість ) придбаних товарів на підставі п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»

Відповідно до ст. 3 вказаного Закону об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 вказаного Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Вказаний Закон містить виключення з загального правила визначення об’єкту і бази оподаткування, а саме при розрахунку податкових зобов’язань передбачено конкретні випадки, коли застосовуються звичайні ціни: при здійсненні товарообмінних операцій; при взаємовідносинах з пов’язаними особами та таке інше.

При цьому вказаний Закон не містить вимог про обов’язкове коригування валових витрат у бік зменшення при здійсненні продажу товарів нижче ціни їх придбання іншим покупцям.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем було направлено на адресу позивача лист з вимогою надати до перевірки складський облік товарів за перевіряє мий період у кожному місяці окремо.

Відповідно до п. 1.20.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

В матеріалах справи відсутні докази звернення посадових осіб відповідача до позивача з запитом для надання обґрунтування рівня цін.

Відповідно до п. 1.20.10. вказаного Закону донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Відповідно до п.п. 4.3.3. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків.

Необхідно вказати, що на даний час методики, затвердженою Законом, не існує. Методика визначення сум податкових зобов’язань непрямим методом була розроблена і затверджена постановою КМУ від 27.05.2002 р. №697, але втратила силу у відповідності до постанови КМУ від 20.08.2005 р. №788.

При таких обставинах, за період з жовтня 2004 р. по вересень 2005 р. наявне не донарахування податку на прибуток за 4 квартал 2004 р. лише в сумі 1,2 тис. грн.. ( 4,8 х 25% ).

При цьому є безпідставним донарахування податку на прибуток за 4 квартал 2004 р. на суму 151,2 тис. грн.. і за 9 місяців 2005 р. на суму 1225,0 тис. грн.

Вказане підтверджується також висновком №175 судово – економічної експертизи від 25.11.2009 р.

Відповідно до ст. 69 КАСУ доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі, зокрема, висновків експертів.

Відповідно до ст. 82 КАСУ у висновку експерта зазначаються: коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав, докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки та обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання.

У висновку експерта також зазначається, що експерта попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Експерт дає свій висновок у письмовій формі. Висновок експерта приєднується до справи. Суд має право в судовому засіданні запропонувати експерту дати усне пояснення до свого висновку. Якщо експертиза проводиться в судовому засіданні, експерт може дати усний висновок.

Висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі.

Судом встановлено, що висновок №175 від 25.11.2009 р. судово – економічної експертизи був складений експертом Пісаревою І. Ю., яка має вищу економічну освіту, кваліфікацію експерта з правом проведення економічних експертиз по спеціальності: «11.1 – дослідження документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності»; «11.2 – дослідження документів про економічну діяльність підприємств і організацій»; «11.3 – дослідження документі по фінансово - кредитним операціям», стаж експертної роботи 28 років , отримала свідоцтво №300 від 14.08.1995 р., №1198 від 25.01.2008 р., яке є дійсним до 22.01.2011 р.

Вказаний експерт був попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку за ст. ст. 384, 385 Кримінального кодексу України.

З урахуванням всього вказаного, суд не вбачає підстав не довіряти висновку №175 від 25.11.2009 р. судово – економічної експертизи.

В той же час, ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов’язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадових осіб діяти тільки з підстав, в межах повноважень і способом, передбаченими Конституцією і законами України.

Частина 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак відповідачем не надано доказів у підтвердження правомірності донарахування позивачу по справі податку на прибуток за 4 квартал 2004 р. у розмірі 29,9 тис. грн.. ( 119,7 тис. грн.. х 25% ).

За таких обставин позовні вимоги щодо визнання недійсним податкового повідомлення – рішення № 0004902301/0 від 21.04.2006 р. в частині донарахування податку на прибуток у розмірі 1406100,00 грн. і застосування штрафних санкцій у розмірі 1235130 грн. підлягають задоволенню.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Постанова складена у повному обсязі 19.08.2010 року.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. ч.1 ст. 94, 98, 160-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Визнати недійсним податкове повідомлення – рішення державної податкової інспекції у м. Сімферополі № 0004902301/0 від 21.04.2006 р. в частині донарахування податку на прибуток у розмірі 1406100,00 грн. і застосування штрафних санкцій у розмірі 1235130 грн.

3.          Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон», (95000 АР Крим, м. Сімферополь, пров. Елеваторний, 7, ЄДРПОУ 24689058 ) 1,70 грн. державного мита.

4.          В інший частині у задоволенні позову відмовити.

У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення (у разі складання постанови у повному обсязі, відповідно до ст. 160 КАСУ - з дня складення у повному обсязі).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження , апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Колосова Г.Г.