Рішення № 109020634, 15.02.2023, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2023 р. справа № 300/4329/22

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Панікара І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасувати рішення від 11.08.2022 року № 092650004500, зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (надалі відповідач) про визнання протиправним та скасувати рішення від 11.08.2022 року № 092650004500, зобов`язання до вчинення дій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Головним управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за наслідками розгляду поданої позивачем заяви про призначення пенсії за віком та доданих документів, відмовлено в призначенні пенсії за віком зважаючи на те, що обчислений згідно поданих документів загальний стаж роботи становить 26 років 04 місяців 2 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Вказав на те, що відповідачем до стажу роботи ОСОБА_1 не зараховано періоди роботи: з 12.09.1986 року по 02.02.1988 року у колгоспі Ленінським шляхом, з 01.08.1989 року по 19.02.1991 року у садочку Росинка, з 20.02.1991 року по 01.08.1995 року у Дубовецькому дитячому садочку, з 01.01.1993 року по 02.09.1996 року у цеху металевої тари та не зараховано період навчання з 01.09.1979 року по 22.07.1980 року в Івано-Франківському ТУ-2. Позивач вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком, при цьому, не врахувавши вказані періоди роботи та період навчання, чим грубо порушив право позивача на належний рівень соціального забезпечення у зв`язку із втратою працездатності та досягнення пенсійного віку. Внаслідок чого, позивач просить суд визнати протиправним рішення від 11.08.2022 року № 092650004500 про відмову в призначенні пенсії; зобов`язати ГУ ПФУ в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи: з 12.09.1986 року по 02.02.1988 року у колгоспі Ленінським шляхом, з 01.08.1989 року по 19.02.1991 року у садочку Росинка, з 20.02.1991 року по 01.08.1995 року у Дубовецькому дитячому садочку, з 01.01.1993 року по 02.09.1996 року у цеху металевої тари, зарахувати період навчання з 01.09.1979 року по 22.07.1980 року в Івано-Франківському ТУ-2 та нарахувати пенсію з часу звернення із заявою, а саме з 03.08.2022 року.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.11.2022 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви (а.с.39-40).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.11.2022 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 263 КАС України (а.с.45-46).

29.11.2022 року на електронну адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надійшов відзив на позовну заяву, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечила. Вказала, що згідно наданих документів та індивідуальних відомостей страховий стаж ОСОБА_1 на дату звернення становить 26 років 04 місяці 02 дні що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Окрім того, представник відповідача зазначила, що до страхового стажу позивача не зараховано наступні періоди роботи: з 12.09.1986 року по 02.02.1988 року робота в колгоспі, оскільки відсутні відомості про фактично встановлений мінімум та відпрацьовану кількість вихододнів у громадському господарстві, а також згідно довідки від 20.07.2022 року № Л-594/14-01 не зараховано вищевказаний період роботи в колгоспі Ленінським шляхом так як в архіві відсутня інформація про роботу; з 01.08.1989 року по 19.02.1991 року має місце виправлення в даті прийняття на роботу, яке не завірене належним чином; з 20.02.1991 року року 01.08.1995 року (дату наказу про звільнення) з огляду на відсутність відбитку печатки підприємства, що засвідчує відповідні записи; з 01.01.1995 року (рік наказу 01.01.1993 року) прийняття на роботу не відповідає року початку трудових відносин, період роботи зараховано з дати переводу на іншу спеціальність з 02.09.1996 року по 01.08.1998 року. З урахуванням викладеного, просить суд відмовити в задоволенні позову (а.с.53-55).

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 02.12.2022 року, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечила. Вказала, що згідно з наданими ОСОБА_1 документами для призначення пенсії за віком, її загальний страховий стаж становить 26 років 04 місяці 02 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. До загального страхового стажу не враховані окремі періоди роботи згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 . Зазначено, що через порушення вимог Інструкції, Головним управлінням не враховано до страхового стажу наступні періоди роботи: з 12.09.1986 року 02.02.1988 року робота в колгоспі Ленінським шляхом на посаді доярки, оскільки відсутні відомості про фактично встановлений мінімум та відпрацьовану кількість вихододнів у громадському господарстві. Окрім того, в довідці, виданій архівним відділом Івано-Франківської районної державної адміністрації від 20.07.2022 року № Л-594/14-01 зазначається, що в документах цього колгоспу за період з 1986 року по 1991 роки прізвище ОСОБА_2 немає, внаслідок чого, відсутня можливість підтвердження стажу роботи за вказаний період; з 01.08.1989 року по 19.02.1991 року у садочку Росинка на посаді няні, допущено виправлення в даті прийняття на роботу, яке не завірено належним чином; з 20.02.1991 року по 01.08.1995 року у Дубовецькому дитячому садочку відсутність відтиску печатки підприємства, що засвідчує відповідні записи; не зараховано період роботи з 01.01.1993 року по 02.09.1996 року Івано-Франківська фірма Барва у цеху металевої тари прийняття на роботу не відповідає року початку трудових відносин, період роботи зараховано з дати переводу на іншу спеціальність з 02.09.1996 року по 01.08.1998 року, також не зараховано період навчання з 01.09.1979 року по 22.07.1980 року в Івано-Франківському ТУ-2, оскільки відсутні будь-які документи про навчання. З урахуванням викладеного, представник позивача вважає, що немає підстав для зарахування вказаних періодів роботи до страхового стажу, внаслідок чого, просить відмовити в задоволенні позову (а.с.57-59).

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 03.08.2022 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Однак, після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 11.08.2022 року № 092650004500 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 ЗУ Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Зазначено, що згідно наданих документів страховий стаж позивача становить 26 років 04 місяці 02 дні. Також зазначено, що до стажу роботи не зараховано періоди роботи: з 12.09.1986 року 02.02.1988 року робота в колгоспі Ленінським шляхом на посаді доярки, відсутні відсутні відомості про фактично встановлений мінімум та відпрацьовану кількість вихододнів у громадському господарстві. Окрім того, в довідці, виданій архівним відділом Івано-Франківської районної державної адміністрації від 20.07.2022 року № Л-594/14-01 зазначається, що в документах цього колгоспу за період з 1986 року по 1991 роки прізвище ОСОБА_2 ; з 01.08.1989 року по 19.02.1991 року має місце виправлення в даті прийняття на роботу, яке не завірено належним чином; з 20.02.1991 року по 01.08.1995 року року (дату наказу про звільнення) з огляду на відсутність відбитку печатки підприємства, що засвідчує відповідні записи; з 01.01.1995 року (рік наказу 01.01.1993 року) прийняття на роботу не відповідає року початку трудових відносин, період роботи зараховано з дати переводу на іншу спеціальність з 02.09.1996 року по 01.08.1998 року, також не зараховано період навчання з 01.09.1979 року по 22.07.1980 року в Івано-Франківському ТУ-2, оскільки відсутні будь-які документи про навчання (а.с.35-36).

В подальшому, листом Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 13.09.2022 року № 0900-0206-8/31409 надіслано позивачу вищевказане рішення про відмову в призначенні пенсії (а.с.34).

Вважаючи такі дії відповідачів неправомірними, позивач звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із положеннями статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років та за наявності страхового стажу з 01.01.2022 по 31.12.2022 не менше 29 років.

Частинами 2, 4 статті 24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до 01.01.2004 року - на підставі документів та порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно достатті 56 ЗУ Про пенсійне забезпечення, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Наведені положення свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.

Як встановленостаттею 62 ЗУ Про пенсійне забезпечення, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637(далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктом 18 Порядку № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основнимиположеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні Положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень,трудова книжка колгоспникає основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

Згідно з пунктом 6 Основних Положень, всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 в період з 12.09.1986 року по 02.02.1988 року працювала дояркою в колгоспі Ленінським шляхом (зворотній бік а.с.31).

У відомостях трудової книжки позивача відсутня будь-яка інформація про встановлений мінімум трудоднів та про вироблення мінімуму трудової участі у господарстві, нараховану заробітну плату.

Проте, суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Дана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Водночас, відповідачем не доведено, що позивач, як член колгоспу, без поважних причин не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві.

Таким чином, з огляду на відповідні записи трудової книжки, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи позивача в колгоспі Ленінським шляхом з 12.09.1986 року по 02.02.1988 року, суд дійшов висновку, що відповідач необґрунтовано та безпідставно не врахував до страхового стажу позивача вказаний період роботи в колгоспі Ленінським шляхом.

Щодо зарахування до загального страхового стажу період роботи з 01.08.1989 року по 19.02.1991 року у садочку Росинка, суд зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 11.08.2022 року № 092650004500 та відзивів на позов, відповідач в обґрунтування правомірності неврахування до страхового стажу ОСОБА_1 вказаних періодів роботи вказує на підставу такого неврахування порушення заповнення трудової книжки позивача.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно статті 62 Закону України Про пенсійне забезпечення основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній.

У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до п.3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року №110 (надалі Інструкція № 58), встановлено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3. Інструкції № 58).

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4 Інструкції № 58).

Пунктом 2.14 Інструкція № 58 встановлено, що у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 трудової книжки Відомості про роботу пишеться: прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у Класифікаторі професій.

Відповідно до пункту 2.15 Інструкції № 58, якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.

Пунктом 4.1 Інструкції передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що в трудовій книжці ОСОБА_1 наявний запис про роботу в садочку Росинка, а саме: остання була 01.08.1989 року прийнята на роботу нянею, звідки 19.02.1991 року була звільнена в порядку переводу (а.с.31-32).

Посилання відповідача на порушення заповнення трудової книжки позивача, що не дає законних підстав відповідачу зарахувати до стажу ОСОБА_1 вищевказані періоди роботи, суд відхиляє з огляду на наступне.

Пунктом 1.5 Інструкції № 58 визначено, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналогічні норми встановлені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993, відповідно до пункту 1 якого, як вже зазначено судом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

Окрім того, суд зазначає, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці (неправильними чи не точними) щодо даних періодів роботи відповідачем суду не надано.

Враховуючи наведене, суд дійшов до переконання, що відповідачем протиправно не зараховано до загального страхового стажу позивача періоди її роботи у садочку Росинка з 01.08.1989 року по 19.02.1991 року.

Стосовно зарахування до загального страхового стажу періоди роботи: з 20.02.1991 року по 01.08.1995 року у Дубовецькому дитячому садочку, з 01.01.1993 року по 02.09.1996 року в Івано-Франківській фірмі Барва у цеху металевої тари, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2статті 24 Закону №1058-IVстраховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цьогоЗаконуза даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частин 3, 4статті 24 Закону №1058-IVстраховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, страховий стаж, який безпосередньо пов`язаний зі сплатою страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, зараховується починаючи з 1 січня 2004 року.

До 1 січня 2004 року стаж вимірювався періодом роботи (трудовий стаж). Таким чином до 1 січня 2004 року трудовий стаж (періоди офіційної роботи, які підтверджуються записами в трудовій книжці) автоматично зараховується як страховий стаж.

Як зазначалось судом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставах інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків.

Згідно записів трудової книжки позивачки, ОСОБА_1 в період з 20.02.1991 року по 01.08.1995 року працювала на посаді няні-санітарки Дубовецького дитячого садочка, окрім того, 01.01.1993 року позивач прийнята на роботу в Івано-Франківську фірму Барва в цех металевої тари на посаду прибиральника виробничих приміщень, 02.09.1996 року переведена на посаду прибиральника інструментів, звідки 01.08.1998 року була звільнена в порядку переводу (а.с.32).

З вище вказаного слідує, що ОСОБА_1 в період з 20.02.1991 року по 01.08.1995 року працювала на посаді няні-санітарки Дубовецького дитячого садочка, що частково співпадає з періодом роботи в цеху металевої тари Івано-Франківської фірми Барва, а саме з 01.01.1993 року по 01.08.1995 року, внаслідок чого, суд дійшов висновку, що позивач у вказаний період фактично працювала за сумісництвом.

Сумісництвом є виконання працівником, окрім основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінета Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03 квітня 1993 року №245, загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.

Тобто, працівник може працювати за сумісництвом не більше, ніж на 0,5 ставки.

Разом з тим, таке обмеження для роботи за сумісництвом обумовлено необхідністю обмеження оплати такої праці, оскільки оплата праці сумісників провадиться за фактично виконану роботу.

У свою чергу, такі обмеження мали наслідком тільки врахування зазначеного заробітка під час обчислення пенсії, оскільки положеннями статті 64 Закону України №1788-ХІІ передбачено, що пенсії обчислюються за встановленими нормами у процентах до середньомісячного заробітку.

З огляду на наведене, положеннямиЗакону №1788-ХІІне передбачено зарахування до страхового стажу періоду роботи за основним місцем та за сумісництвом, одночасно.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.09.2022 у справі № 580/4885/20.

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Водночас, посилання відповідача на порушення заповнення трудової книжки позивача, що не дає законних підстав відповідачу зарахувати до стажу ОСОБА_1 вищевказані періоди роботи, суд відхиляє з вищевикладених мотивів.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що період роботи позивача з 01.01.1993 року по 01.08.1995 року підлягає зарахуванню до страхового стажу з кратністю «1», внаслідок чого, суд дійшов до переконання, що відповідачем протиправно не зараховано до загального страхового стажу позивача періоди її роботи у Дубовецькому дитячому садочку з 20.02.1991 року по 01.08.1995 року та у цеху металевої тари Івано-Франківської фірми Барва з 02.08.1995 року по 02.09.1996 року.

Щодо зарахування до загального страхового стажу період навчання в Івано-Франківському ТУ-2 з 01.09.1979 року по 22.07.1980 року у зв`язку з не підтвердженням первинними документами, суд зазначає наступне.

Згідно приписів статті 56 ЗУ Про пенсійне забезпечення до стажу роботи зараховується, зокрема, навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Зі змісту записів трудової книжки ОСОБА_1 встановлено, що перед першим записом про трудову діяльність у графі відомості про роботу внесено запис про навчання в Івано-Франківському ТУ-2 в період з 01.09.1979 року по 22.07.1980 року (а.с.31).

Стосовно твердження відповідача про не підтвердження періоду навчання первинними документами, то суд його до уваги не приймає, оскільки основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, відомості якої підлягають врахуванню при визначенні стажу роботи особи.

За встановлених обставин, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача зарахувати спірний період навчання позивача в Івано-Франківському ТУ-2 в період з 01.09.1979 року по 22.07.1980 року до загального страхового стажу.

Що стосується позовної вимоги про призначення пенсії за віком, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення, призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.

Суд зазначає, що відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії була обґрунтована відсутністю необхідного стажу. Зобов`язавши відповідача врахувати періоди роботи з 12.09.1986 року по 02.02.1988 року у колгоспі Ленінським шляхом, з 01.08.1989 року по 19.02.1991 року у садочку Росинка, з 20.02.1991 року по 01.08.1995 року у Дубовецькому дитячому садочку, з 02.08.1995 року по 02.09.1996 року у цеху металевої тари Івано-Франківської фірми Барва та період навчання з 01.09.1979 року по 22.07.1980 року в Івано-Франківському ТУ-2 до загального страхового стажу позивача, суд не може зобов`язати призначити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов`язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії. Внаслідок чого, відповідачу слід повторно розглянути заяву позивача від 03.08.2022 року про призначення пенсії за віком із врахуванням висновків суду про необхідність зарахування до загального страхового стажу періоди роботи з 12.09.1986 року по 02.02.1988 року, з 01.08.1989 року по 19.02.1991 року, з 20.02.1991 року по 01.08.1995 року, з 01.01.1993 року по 02.09.1996 року та період навчання з 01.09.1979 року по 22.07.1980 року.

Аналогічна правова позиція висловлена Восьмим апеляційним адміністративним судом в постанові від 10.04.2019 у справі №0940/1177/18.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів в повному об`ємі правомірності своїх дій.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про необхідність часткового задоволення заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, позивач, згідно із квитанцією від 09.11.2022 року підтвердив сплату судового збору на суму 992,40 грн., за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області сплачений судовий збір в розмірі 496,20 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасувати рішення від 11.08.2022 року № 092650004500, зобов`язання до вчинення дій задоволити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у призначенні пенсії за віком від 11.08.2022 року № 092650004500.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, вул. Батюка, 8, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122) зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) періоди роботи з 12.09.1986 року по 02.02.1988 року у колгоспі Ленінським шляхом, з 01.08.1989 року по 19.02.1991 року у садочку Росинка, з 20.02.1991 року по 01.08.1995 року у Дубовецькому дитячому садочку, з 02.08.1995 року по 02.09.1996 року у цеху металевої тари Івано-Франківської фірми Барва та період навчання з 01.09.1979 року по 22.07.1980 року в Івано-Франківському ТУ-2.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, вул. Батюка, 8, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122) невідкладно повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) про призначення пенсії за віком від 03.08.2022 року, із врахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Відповідно до задоволених вимог стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, вул. Батюка, 8, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 496,20 грн. (чотириста дев`яносто шість гривень двадцять копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).

Відповідачі:

Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ).

Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, вул. площа Соборна, 3, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122).

Суддя /підпис/ Панікар І.В.