Рішення № 109019934, 15.02.2023, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2023 року Справа№200/4911/22

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій просить суд:

-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 23.08.2022 про відмову в призначенні ОСОБА_1 , пенсії відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській повторно розглянути заяву від 15.08.2022 у про призначення пенсії ОСОБА_1 , відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України Про загальнообов`язкове пенсійне страхування з зарахуванням до пільгового стажу періоди роботи з 02.12.2013 по 02.04.2015 та період з 01.07.2019 року по 30.06.2022 рік та здійснити перерахунок пенсії з 15.08.2022 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 15 серпня 2022 року вона звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування».

У вересні 2022 року листом Головного управління ПФУ в Донецькій області ОСОБА_1 отримала рішення про відмову у призначення пенсії №057250003947 від 23.08.2022 Головного управління ПФУ в Одеській області у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.

В рішенні про відмову в призначенні пенсії було розраховано страховий та пільговий стаж позивачки який склав, зокрема, 24 років 10 місяців 12 днів, стаж пільгової роботи, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах - 04 роки 02 місяців 03 дні.

Під час обчислення пільгового стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах Головним управлінням Пенсійного фонду України Одеської області не було включено до розрахунку пільгового стажу період роботи з 02.12.2013 по 02.04.2015, оскільки відсутні накази про атестацію робочого місця за цей період; та період з 01.07.2019 по 30.06.2022, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування індивідуальних відомостей про застраховану особу.

Вважає, що рішення про відмову у призначенні пенсії №057250003947 від 23.08.2022 є протиправним та підлягає скасуванню.

Просить суд задовольнити позов.

У строк, встановлений судом відповідачем через відділ документообігу та архівної роботи суду відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначив, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 , 15.08.2022 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-IV (надалі по тексту - Закон №1058-IV).

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яке уповноважене розглянути подану позивачем заяву.

23.08.2022 Головним управлінням на підставі заяви та наданих документів було винесено рішення № 057250003947 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно Закону №1058-IV.

Підставою для винесення вищевказаного рішення послугувало те, що позивачка не досягла необхідного пенсійного віку 50 років, на дату подання заяви позиваці виповнилось 46 років 1 місяць та відсутність необхідного пільгового стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

Вважає, що судом не може прийматись відповідне рішення про зарахування періодів роботи позивача до пільгового стажу, оскільки це є втручання в дискреційні повноваження суб`єкта влади та буде виходити за межі завдань адміністративного судочинства.

Просить суд відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 17 листопада 2022 року позовну заяву залишено без руху, оскільки позивачем не надано документу про сплату судового збору в сумі 992,40грн. та не дотримано вимоги п.4 ч.5 ст.160 КАС України( в позовній заяві не зазначено позовні вимоги до другого відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області).

У строк, встановлений судом позивачем усунуто недоліки позовної заяви: надано позовну заяву із дотриманням вимог п.4 ч.5 ст.160 КАС України (відповідачем визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області до якого пред`явлені позовні вимоги) та квитанцію про сплату судового збору.

Ухвалою суду від 8 грудня 2022 року прийнято позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі №200/4911/22.

Ухвалою суду від 14 лютого 2023 року виправлено описку в ухвалі суду від 8 грудня 2022 року.

Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

15 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яке уповноважене розглянути подану позивачем заяву.

23 серпня 2022 року Головним управлінням на підставі заяви та наданих документів було винесено рішення № 057250003947 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно Закону №1058-IV.

У вказаному рішенні зазначено, що страховий стаж особи становить 24 роки 10 місяців 12 днів. Пільговий стаж особи становить 4 роки 2 місяців 3 дні.

Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до стажу зараховано всі періоди роботи.

За доданими документами до пільгового стажу роботи не зараховано: період з 02.12.2013 по 02.04.2015, згідно довідки від 11.07.2022 №09/23 №1273, оскільки відсутні накази про атестацію робочого місця за цей період; період з 01.07.2019 по 30.06.2022, згідно довідки від 11.07.2022 №09/23 № 1273, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування індивідуальних відомостей про застраховану особу.

У вересні 2022 року позивачка отримала спірне рішення, направлене супровідним листом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Не погодившись рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 23.08.2022 про відмову в призначенні ОСОБА_1 , пенсії відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, позивач звернулася до суду із позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч. 2 ст. 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

У пункті 5 рішення від 11.10.2005 №8-рп/2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі за текстом - Закон № 1058).

Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом (стаття 8 Закону №1058).

Частиною 1 ст. 114 Закону №1058 передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 114 Закону №1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці засписком № 1виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.

Відповідно до положень частини 1статті 1 №1058-IVвстановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Згідно з абзацом 1 частини 2 цієї статті страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності№1058-IVпитання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Разом з тим, до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Стаття 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлює, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів уній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Зазначене узгоджується з положеннями статті 48 Кодексу законів про працю України.

За змістом цієї норми вбачається, що необхідність надання уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників виникає при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Згідно пункту 20Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 «Про затвердження порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній» (далі Постанова №637)у тих випадках коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій.

Пункт 4.2 розділу ІV постанови правління Пенсійного фонду України «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058»від25.11.2005№22-1 (далі Порядок №22-1) передбачає, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

З аналізу зазначених норм чинного законодавства вбачається, що використання норм Постанови №637 шляхом надання уточнюючих довідок про підтвердження спеціального стажу (у тому числі й зайнятості позивача протягом повного робочого дня на посаді обробника виробів з деревини повний робочий день із застосуванням лакофарбових матеріалів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки згідно списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах) має місце лише у разі відсутності в трудовій книжці/або відповідних записах до неї відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників.

Отже, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах, відповідно до статті 114 Закону №1058, є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею відповідних робіт, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією.

Постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846, затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Порядок №22-1).

Відповідно до пункту 1.1 Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).

Заява про призначення, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера може подаватись заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України (далі веб-портал) з використанням кваліфікованого електронного підпису або електронної системи BankID відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року №13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2015 року за №991/27436.

Відповідно до пункту 2.7 Порядку №22-1 до заяви про перерахунок пенсії у зв`язку з урахуванням страхового стажу (заробітної плати) після призначення пенсії, у зв`язку зі зміною кількості членів сім`ї, а також в інших випадках, які спричиняють збільшення чи зменшення розміру пенсії, надаються документи, передбачені підпунктами 2-4 пункту 2.1, пунктом 2.6 цього розділу.

За приписами пункту 4.3 Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії приймається без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Згідно з пунктом 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Відповідно до статті 62 Закону України №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Особливості підтвердження трудового стажу окремих категорій працівників визначені пунктом 20 Порядку №637, згідно з яким, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Згідно записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 , а саме записами №№6-8 вбачається, що ОСОБА_1 :

- 27 вересня 2011 року прийнята медсестрой поверхні в здравпункт ВП «Шахта «Росія» ДП «Селидіввугілля»;

- 2 грудня 2013 року переведена медсестрой підземного здравпункту ВП «Шахта «Росія» ДП «Селидіввугілля».

З трудової книжки позивача вбачається, що вона станом на момент звернення із заявою про призначення пенсію, продовжувала працювати медсестрой підземного здравпункту ВП «Шахта «Котляревська» ДП «Селидіввугілля».

Тобто, трудова книжка містить записи про роботу у період з 02.12.2013 по 02.04.2015 та 01.07.2019 по 30.06.2022 на роботах, що належать до Списку №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

З довідки, виданої ВП «Шахта «Котляревська» ДП «Селидіввугілля», від 11.07.2022 №09/23-1273 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній вбачається, що ОСОБА_1 працювала на посаді сестри медичної підземної дільниці «Лікарський пункт» з повним робочим днем під землею, що передбачена Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених постановою КМУ.

Вищезазначена довідка підписана в.о. директора підприємства, в.о. головного бухгалтера, в.о. начальника відділу персоналу, старшим інспектором з кадрів.

Довідка має всі необхідні відомості та реквізити, містить підписи посадових осіб підприємства та печатку.

Крім того, позивачем надано історичну довідку підприємства видану ВП «Шахта «Котляревська» ДП «Селидіввугілля» №04-14/3650 від 04.10.2021 з якої вбачається, що ВП «Шахта «Росія» ДП «Селидіввугілля» 18.07.2017 перейменовано на ВП «Шахта «Котляревська» ДП «Селидіввугілля».

Щодо рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову в призначенні пенсії №057250003947 від 23.08.2022, прийнятого у зв`язку із не зарахуванням до пільгового стажу (Список №1) позивача період роботи з 02.12.2013 по 02.04.2015 у зв`язку із відсутністю атестації робочих місць на підприємстві, суд зазначає наступне.

Суд звертає увагу на те, що після 21 серпня 1992 року основними документами, які підтверджують пільговий стаж в період роботи на відповідних посадах або за професіями, які включені до Списків, є трудова книжка та документи, що підтверджують проведення атестації робочих місць за умовами праці. При цьому, значення трудової книжки та результатів атестації як основних документів, що підтверджують пільговий стаж роботи, встановлено Законом України «Про пенсійне забезпечення»(статті 13,62), і будь-які підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать цьому положенню, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженогопостановоюКабінету Міністрів України від 01.08.92 N 442(далі - Порядок проведенняатестаціїробочих місць),атестація робочих місць за умовами праці (далі - атестація) проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років.

Зазначена постанова набула чинності з 21.08.1992 року, це означає, що при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах для зарахування до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, певного 5-річного періоду роботи зі шкідливими і важкимиумовами праці після 21.08.92 року, відповідне право впродовж цього періоду повинне бутипідтверджене за результатами атестації.

Результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умов і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Такий же порядок застосовується у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації із визначенням правонаступника.

У разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.97 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць), до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботина даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результатипроведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (даліМінпраці) від 01.09.1992 № 41 (даліМетодичні рекомендації).

Відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць, затвердженого Постановою Кабінетом Міністрів України від 01 серпня 1992 року (який набрав чинності 21 серпня 1992 року) встановлено, що атестація робочих місць за умовами праці (надалі - атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров`я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.

Згідно із зазначеним нормативним актами основна мета атестації, як випливає із зазначених нормативних актів, полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Відповідно до положень Порядку відомості про результати атестації робочих місць заносяться до картки умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України.

Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації, в строки, передбачені колективним договором, але не рідше ніж один раз на п`ять років. До складу комісії включається уповноважений представник виборного органу первинної профспілкової організації, а в разі відсутності профспілкової організації - уповноважена найманими працівниками особа.

Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: картка умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеногонаказуабо з додатком такого витягу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №1, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України(далі -КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

З аналізу вищезазначених вимог законодавства вбачається, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Окрім того, роботодавець зобов`язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.

Враховуючи вищевикладені обставини суд приходить висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пунктустатті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»- «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Суд вважає, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №1, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком №1, відповідно достатті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

Також суд вказує на те, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а.

Враховуючи вказані обставини, суд приходить висновку, що відповідач при розгляді заяви про призначення пенсії та прийнятті спірного рішення про відмову в призначенні пенсії протиправно не зарахував до пільгового стажу періоди роботи позивача з 02.12.2013 по 02.04.2015.

Щодо не зарахування до пільгового стажу періоду роботи з 01.07.2019 по 30.06.2022, згідно довідки від 11.07.2022 №09/23 № 1273, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування індивідуальних відомостей про застраховану особу, суд зазначає наступне.

Порядок обчислення та сплата страхових внесків визначеност. 20 Закону України №1058-IV.

Зокрема, абз. 1 ч. 1ст. 20 Закону України №1058-IVпередбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Відповідно до положень ч. 2 зазначеної статті обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цьогоЗаконунараховуються страхові внески.

Згідно з приписами ч. 10 цієї ж статті якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цимЗаконом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Суд зазначає, що страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, що підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені устатті 11 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами. Механізм обов`язкового пенсійного страхування передбачає відповідні державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх пенсійних справ.

Так, зокремастаттею 113 Закону № 1058передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.

Згідно з частиною першоюстатті 16 Закону № 1058, застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо.

З цим правом кореспондується обов`язок страхувальника нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески (п. 6 частини другоїстатті 17 Закону №1058) незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцятастатті 20 Закону №1058).

Статтею 106 Закону України № 1058-IVпередбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

З аналізу зазначених норм вбачається, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату внесківзакономпокладено на страхувальника.

З зазначених підстав суд дійшов висновку про неправомірність дій відповідача в частині не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи в ВП «Шахта «Котляревська» ДП «Селидіввугілля» з 01.07.2019 по 30.06.2022 з підстав несплати роботодавцем страхових внесків.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відмова у зарахуванні до пільгового стажу ОСОБА_1 не прийнятих відповідачем зазначених вище спірних періодів роботи позивача є неправомірною і ці періоди мали би бути зараховані до пільгового стажу позивача при призначенні пенсії.

За вищевикладених обставин, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову в призначенні пенсії №057250003947 від 23.08.2022 на пільгових умовах відповідно до ст.114 Закону України Про пенсійне забезпечення належить визнати протиправним та скасувати, а позов в цій частині - задовольнити.

Щодо зауваження відповідача, що судом не може прийматись відповідне рішення про зарахування періодів роботи позивача до пільгового стажу, оскільки це є втручання в дискреційні повноваження суб`єкта влади та буде виходити за межі завдань адміністративного судочинства, суд зазначає таке.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

З урахуванням тієї обставини, що дії (рішення) відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб`єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко регламентований законодавчо, у цьому випадку задоволення позову шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші протии Україн від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Позовні вимоги щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 15.08.2022 задоволенню не підлягають, з огляду на те , що пенсія позивачу не призначалася, а позовні вимоги в цій частині є передчасними.

Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд виходить з таких міркувань.

У силу статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов`язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов`язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов`язок розв`язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

А відповідно до частин першої, другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2019 (справа №826/7380/15) вказала, що верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту. Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, невід`ємною частиною конституційного права на судовий захист є можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог щодо поновлення яких встановлена у належній судовій процедурі та формалізована у судовому рішенні, що забезпечено конкретними гарантіями, які б дозволяли реалізувати його в повному об`ємі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя.

При цьому суд враховує, що за висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. А втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

У цій справі пенсійний орган не уповноважений на встановлення умов для призначення особі пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, натомість такі умови визначені законом, а при їх досягненні особа має право на відповідний вид соціального захисту.

Обраний судом у конкретному випадку спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 відповідає завданням адміністративного судочинства, вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення позивача в правах.

Зважаючи на встановлені у справі фактичні обставини, наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом:

- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №057250003947 від 23.08.2022 про відмову в призначенні ОСОБА_1 , пенсії відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування;

-зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській повторно розглянути заяву від 15.08.2022 про призначення пенсії ОСОБА_1 , відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України Про загальнообов`язкове пенсійне страхування з зарахуванням до пільгового стажу періодів роботи з 02.12.2013 по 02.04.2015 та період з 01.07.2019 по 30.06.2022.

Висновки суду, викладені в мотивувальній частині його рішення є в однаковій мірі обов`язковими для врахування суб`єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

За подання даного позову та заяви про збільшення позовних вимог позивачкою сплачено 992,40грн.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Частиною восьмою статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідачів, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів пропорційно по 992,40грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ЄДРПОУ 20987385, вул. Канатна, 83, м. Одеса) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №057250003947 від 23.08.2022 про відмову в призначенні ОСОБА_1 , пенсії відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській повторно розглянути заяву від 15.08.2022 про призначення пенсії ОСОБА_1 , відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України Про загальнообов`язкове пенсійне страхування з зарахуванням до пільгового стажу періодів роботи з 02.12.2013 по 02.04.2015 та період з 01.07.2019 по 30.06.2022.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ЄДРПОУ 20987385, вул. Канатна, 83, м. Одеса) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривень 40 копійок.

Рішення прийнято в порядку спрощеного провадження 15 лютого 2023 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративногосуду.

Повідомити сторін, що заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань, клопотання, пояснення, додаткові письмові докази, висновки експертів, можуть бути ними подані в електронному вигляді на електронну пошту суду або через особистий кабінет в системі Електронний суд.

Направлення даного рішення суду здійснювати шляхом електронного листування на електронні адреси учасників справи.

Інформацію щодо роботи суду можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://adm.dn.court.gov.ua.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.С. Зеленов