Рішення № 109014763, 26.01.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.01.2023Справа № 910/9108/22Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гудвіл" (вул. Зрошувальна, буд. 2, м. Київ, 02099) доАкціонерного товариства "Дарницький завод ЗБК" (вул. Бориспільська, 11, м. Київ, 02093) простягнення 1 182 104 грн 61 коп.Представники сторін:від позивача: Соболевська І.В.

від відповідача: Мезецький М.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

14.09.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ГУДВІЛ" з вимогами до Акціонерного товариства "Дарницький завод ЗБК" про стягнення 1 618 683 грн 12 коп. заборгованості за договором поставки від 29.03.2021 № 03-21, в тому числі: 1 346 596 грн 08 коп. основного боргу, 118 686 грн 46 коп. пені, 19 680 грн 13 коп. 3 % річних та 133 720 грн 45 коп. інфляційних втрат.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору поставки від 29.03.2021 № 03-21 належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати поставленого товару, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 1 346 596 грн 08 коп. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань позивачем нараховано 118 686 грн 46 коп. пені, 19 680 грн 13 коп. 3 % річних та 133 720 грн 45 коп. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2022 відкрито провадження у справі № 910/9108/22, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13.10.2022.

12.10.2022 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли відзив на позовну заяву та клопотання про зменшення розміру позовних вимог.

Підготовче засідання, призначене на 13.10.2022, не відбулись, у зв`язку з масованими ракетними обстрілами агресором території України, в тому числі міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2022 підготовче засідання призначено на 31.10.2022.

В системі "Електронний суд" від представника позивача надійшла, сформована 27.10.2022 відповідь на відзив.

В підготовчому судовому засіданні 31.10.2022 оголошено перерву до 17.11.2022.

01.11.2022 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивач надійшла відповідь на відзив.

16.11.2022 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Підготовче засідання, призначене на 17.11.2022, не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2022 підготовче засідання призначено на 09.01.2023.

02.01.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовчому засіданні 09.01.2023 суд протокольною ухвалою постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 26.01.2023.

В судове засідання 26.01.2023 з`явилися представники сторін та надали пояснення по суті спору. Представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача надав пояснення, відповідно до яких визнає заявлені позовні вимоги в частині суми основного боргу та заперечує проти задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій, а також просить суд зменшити розмір штрафних санкцій.

У судовому засіданні 26.01.2023 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

29.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гудвіл" (позивач у справі, постачальник за договором) та Акціонерними товариством "Дарницький завод ЗБК" (відповідач у справі, покупець за договором) укладено договір поставки № 03-21_, відповідно до умов пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю на умовах цього договору, а покупець зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити продукцію в асортименті та за цінами, визначеними в Додатку № 1, який є невід`ємною частиною цього договору, іменовану надалі "товар".

В подальшому між сторонами підписано додаткові угоди якими внесено зміни та доповнення до договору поставки від 29.03.2021 № 03-21_.

Згідно з пунктом 2.1 договору товар поставляється покупцю партіями на підставі заявок покупця, які направляються постачальнику на електронну пошту зазначену в розділі 11 цього договору, протягом 5 днів з дати отримання заявки покупця, якщо інший строк не зазначений в заявці.

Поставка товару покупцю здійснюєтеся автомобільним транспортом на умовах DAP склад покупця м. Київ, вул. Бориспільська 11, згідно Інкотермс 2020 (пункт 2.2 договору).

Відповідно до пункту 2.3 договору на товар постачальник надає покупцю наступні документи: видаткова накладна - 2 примірника; рахунок; на вимогу покупця - оригінал або завірена копія документу, який підтверджує якість товару. Податкова накладна повинна бути оформлена постачальником у відповідності до вимог і в порядку, передбаченому законодавством України. При цьому, сторони можуть здійснити попереднє узгодження тексту податкової накладної, в терміни, встановлені законодавством України, для реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. У разі постачання товару, яке має ритмічний характер (два та більше разів на місяць) може бути складена зведена податкова накладна. Датою поставки і датою переходу права власності є дата зазначена в видатковій накладній.

Пунктом 5.1 договору визначено, що ціна товару визначається за взаємною згодою сторін і на момент підписання договору зазначається і додатку № 1, який є невід`ємною частиною цього договору.

У відповідності до пункту 5.3 договору покупець здійснює оплату поставленого протягом місяця товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника до 15 числа місяця наступного за місяцем, в якому був поставлений товар, якщо інше не передбачено в додатках.

У разі невиконання або неналежного виконання постачальником умов пункту 2.3 цього договору, в разі оформлення податкової накладної з порушенням встановленого порядку, настання обставин, зазначених в пункті 9.9 даного договору, а також при виявленні недоліків товару до моменту оплати, покупець має право з односторонньому порядку збільшити строк оплати на строк усунення виявлених недоліків та/або до визнання контролюючим органом податкового кредиту покупця з податку на додану вартість (ПДВ) за податковою накладною, складеною постачальником, реєстрації, складеної постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У відповідності до пункту 11.1 договору даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2016.

За змістом пункту 10.2 договору даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і скріплення печатками і діє до 21.грундя 2022 року.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладених між позивачем та відповідачем договорів, суд дійшов висновку, що дані правочини за своєю правовою природою є договорами поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято передбачений договором товар на загальну суму 5 153 498 грн 27 коп., що підтверджується наявними в матеріалах підписаними повноважними представниками сторін видатковими накладними № 6799 від 03.11.2021 на суму 47 389 грн 99 коп., № 6803 від 03.11.2021 на суму 3 030 грн 25 коп., № 7038 від 09.11.2021 на суму 4 067 грн 10 коп., № 7039 від 09.11.2021 на суму 308 448 грн 00 коп., № 7040 від 09.11.2021 на суму 31 328 грн 94 коп., № 7041 від 09.11.2021 на суму 106 536 грн 46 коп., № 7395 від 22.11.2021 на суму 320 949 грн 00 коп., № 7558 від 29.11.2021 на суму 550 203 грн 91 коп., № 8001 від 15.12.2021 на суму 595 584 грн 00 коп., № 8257 від 28.12.2021 на суму 1 986 грн 60 коп., № 8258 від 28.12.2021 на суму 575 851 грн 50 коп., № 87 від 12.01.2022 на суму 21 652 грн 92 коп., № 120 від 15.01.2022 на суму 541 843 грн 20 коп., № 121 від 15.01.2022 на суму 50 710 грн 50 коп., № 175 від 17.01.2022 на суму 22, 861 грн 26 коп., № 278 від 20.01.2022 на суму 539 458 грн 56 коп., № 850 від 14.02.2022 на суму 497 296 грн 08 коп., № 851 від 15.02.2022 на суму 549 000 грн 00 коп. та № 951 від 21.02.2022 на суму 300 300 грн 00 коп., а також виставленими постачальником рахунками-фактури.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору поставки від 29.03.2021 № 03-21_ та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 1 346 596 грн 08 коп.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З метою досудового врегулювання спору позивачем неодноразово направлялись на адресу відповідача претензії щодо сплати суми заборгованості, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями описів кладення у цінні листи та поштових накладних. Проте, вказані претензії залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Судом не беруться до уваги заперечення відповідача про збільшення ним строку для розрахунку у зв`язку з не здійсненням реєстрації позивачем податкових накладних з огляду на таке.

Так, як погоджено сторонами в пункті 5.3 договору, у разі невиконання або неналежного виконання постачальником умов пункту 2.3 цього договору, в разі оформлення податкової накладної з порушенням встановленого порядку до моменту оплати, покупець має право в односторонньому порядку збільшити строк оплати на строк усунення виявлених недоліків.

Водночас, відповідачем під час розгляду даної справи не надано суду доказів оформлення позивачем податкових накладних за заявленими поставками з порушенням встановленого порядку, оскільки до податкового законодавства були внесені зміни, які, в свою чергу, дозволяли позивачу здійснити реєстрацію податкових накладних у строк до 15.07.2022, а також позивачем доведено факт їх реєстрації 8,9 та 13 червня, тобто до завершення строку, встановленого законодавством.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов`язку з повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару за договором поставки від 29.03.2021 № 03-21_ та факту наявності заборгованості у розмірі 1 346 596 грн 08 коп., вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 118 686 грн 46 коп., 3 % річних у розмірі 19 680 грн 13 коп. та інфляційні втрати у розмірі 113 720 грн 45 коп., нарахованих за загальний період прострочення 29.05.2019 по 28.03.2021.

Суд зазначає, що у разі прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, підлягають стягненню річні відсотки відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Пунктом 6.2 договору сторонами погоджено, що у разі несвоєчасного внесення покупцем належної плати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України та застосування відповідальності відповідно до умов пункту 6.2. договору.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині пені, процентів річних та інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Заперечуючи проти вказаних вимог, відповідач вказує, що позивачем невірно визначено початкову дату нарахування таких вимог, оскільки позивачем реєстрація податкових накладних здійснена не в ті дати, якими оформлено передача товару за видатковими накладними, за твердженням відповідача, він мав право відстрочення оплати за поставлений товару.

Проте, суд не погоджується з вказаними доводами відповідача з мотивів, які викладені вище, оскільки позивачем не було порушено встановленого порядку реєстрації податкових накладних. За вказаних обставин відповідач мав здійснити розрахунок з позивачем в строк, погоджений сторонами в пункту 5.3 договору (до 15 числа місяця наступного за місяцем, в якому був поставлений товар).

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, інфляційних втрат та процентів річних судом встановлено, що розмір пені, інфляційних втрат та процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 118 686 грн 46 коп., 3 % річних у розмірі 19 680 грн 13 коп. та інфляційних втрат у розмірі 113 720 грн 45 коп., нарахованих за загальний період прострочення 29.05.2019 по 28.03.2021, визнаються судом обґрунтованими.

Відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій. Обґрунтовуючи клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, відповідач послався на те, що строк виконання зобов`язання з оплати отриманого товару настав з 17 по 24 березня 2022 року, проте 24 лютого 2022 року, у зв`язку з бойовими діями та з метою збереження життя та здоров`я працівників відповідач був вимушений повністю зупинити виробничу діяльність, що підтверджується наказом № 25 від 24.02.2022. Лише 01 червня 2022 року Акціонерне товариство "Дарницький завод ЗБК" частково відновив діяльність на підставі наказу № 38 від 30.05.2022.

Також, відповідач зазначає, що відбулась суттєва зміна цінності продукції, виробництво якої є основним видом діяльності відповідача. Значне зменшення цінності продукції відповідача відбулася в результаті зупинення будівництва, що потягло за собою зменшення попиту на бетон та продукцію з бетону - основного виду продукції Акціонерне товариство "Дарницький завод ЗБК" для будівничої галузі та, як наслідок, фактичної відсутності виробництва та реалізації такої продукції, і як результат недоотримання коштів на які розраховував відповідач для оплати товару за договором та для погашення обов`язкових витрат. Зокрема, за результатами семи місяців 2022 року об`єми виробництва склали 67 509 м3 порівняно з 380 873 м3 у 2021 році. Об`єми реалізації також зазнали аналогічного зниження до 68 998 м3 порівняно з 381 830 м3 у 2021 році.

За твердженням відповідача, у разі задоволення позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій у повному обсязі, Акціонерне товариство "Дарницький завод ЗБК" критично позбавиться обігових коштів, які зараз використовуються для сплати загальнообов`язкових платежів, оплату праці та для підтримання виробничих потужностей Відповідача, що при цьому призведе до погіршення економічної стабільності та неможливості забезпечувати мінімальний рівень господарської діяльності та вихід на мінімально необхідні обсяги виробництва та реалізації продукції

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру штрафних санкцій, що підлягають стягненню з відповідача, у зв`язку з простроченням відповідачем термінів оплати за роботи, суд враховує таке.

Главою 24 Господарського кодексу України передбачені загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом пункту 8.6. укладеного сторонами договору, положень статті 611 та частини третьої статті 692, статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд, може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу, свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Вирішуючи питання про зменшення нарахованих відповідачу процентів річних, суд враховує повне виконання відповідачем основного зобов`язання, ненадання суду доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором або погіршення матеріального стану товариства саме в зв`язку з порушенням відповідачем умов договору, а також з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум процентів річних та інфляційних втрат, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір заявлених позивачем процентів річних на 90% відсотків.

Встановивши наведені обставини, суд дійшов висновку, що зменшення заявлених до стягнення пені, річних та інфляційних втрат на 30% забезпечить дотримання справедливого балансу інтересів обох сторін. З огляду на що, з відповідача підлягає стягненню 83 080 грн 52 коп. пені, 13 778 грн 19 коп. процентів річних та 79 604 грн 32 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, судовий збір покладається на відповідача, з огляду те, що спір у даній справі виник у зв`язку з неправильними діями Акціонерне товариство "Дарницький завод ЗБК", а часткове задоволення позовних вимог обумовлене реалізацією судом свого права на зменшення неустойки.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтями 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Дарницький завод ЗБК" (02093, місто Київ, вулиця Бориспільська, будинок 11, ідентифікаційний код 01373298) на користь Товариства з обмеженою відповіда льністю "Гудвіл" (02099, місто Київ, вулиця Зрошувальна, будинок 2, ідентифікаційний код 32769087) 1 346 596 (один мільйон триста сорок шість тисяч п`ятсот дев`яносто шість) грн 08 коп. основної заборгованості, 83 080 (вісімдесят три тисячі вісімдесят) грн 52 коп. пені, 13 778 (тринадцять тисяч сімсот сімдесят вісім) грн 19 коп. процентів річних та 79 604 (сімдесят дев`ять тисяч шістсот чотири) грн 32 коп. інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору у розмірі 24 280 (сімнадцять тисяч сімсот тридцять одна) грн 25 коп.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено: 16.02.2023

Суддя Н.Плотницька