Рішення № 109014755, 16.02.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.02.2023Справа № 910/13281/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕЛІЗ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ»

про стягнення 928 324,27 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЕЛІЗ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ» про стягнення 928 324,27 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення ухвали.

13.12.2022 позивачем подано заяву про усунення недоліків, допущених при поданні до суду даного позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/13281/22, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

09.01.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕЛІЗ» про збільшення позовних вимог з доданими документами повернуто заявнику без розгляду.

13.01.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що умовами укладеного договору поставки сторони не передбачили розмір відсотків та інфляційних втрат. Також у відзиві на позов відповідач просив врахувати умови воєнного стану, які вплинули на відповідача.

18.01.2023 та 24.01.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечив наведені у відзиві обставини.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

14.05.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ" (покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЕЛІЗ" (постачальник, позивач) укладений договір поставки №14/05-1 (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується в порядку та строки, встановлені цим договором, передати у власність покупцю товар - какао порошок, в певній кількості, відповідної якості і за ціною вказаною в специфікації, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених у цьому договорі (п.1.2. договору).

У пункті 2.1. договору сторони погодили покупець оплачує товар поставлений постачальником за ціною вказаною в специфікації, та/або видаткових накладних, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно із п. 2.3. договору покупець здійснює оплату на умовах відстрочки платежу до 30 (тридцяти) календарних днів з дня поставки товару, але не пізніше наступної поставки товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що зазначені в розділі "Реквізити Постачальника" цього договору. Порядок та умови оплати товару покупцем може бути змінено за взаємною домовленістю сторін.

Відповідно до п. 5.2 договору, передбачено, що за несвоєчасну оплату товару, відповідач сплачує позивачу неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно неоплаченої суми за кожен день прострочення.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2019 року. У випадку, якщо жодна зі сторін за 30 календарних днів до закінчення терміну дії цього договору письмово не повідомить іншу сторону про бажання розірвати договір, то цей договір вважається пролонгованим на той строк і на тих же умовах (п.7.1., 7.5. договору).

У зв`язку зі неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ" (відповідачем) грошового зобов`язання по оплаті поставленого товару по договору поставки №14/05-1 від 14.05.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЕЛІЗ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ" заборгованість у сумі 3500977,00 грн, 3% річних у сумі 196659,92 грн та інфляційні втрати у сумі 453625,72 грн, а також на підставі п. 5.2. договору пеню у сумі 237 416,22 грн.

Під час розгляду справи № 910/16676/21 за вищевказаним позовом, судом було встановлено неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ" грошового зобов`язання по оплаті поставленого товару у сумі 3300977,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 у справі № 910/16676/21, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2022, закрито провадження у справі № 910/16676/21 в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 200000,00 грн, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕЛІЗ" основний борг у сумі 3300977,00 грн, пеню у сумі 234467,49 грн, 3% річних у сумі 194835,28 грн, інфляційні втрати у сумі 451444,93 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 65725,87 грн, в іншій частині позову відмовлено.

16.11.2022 на виконання рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 у справі № 910/16676/21, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2022 та набрало законної сили 13.09.2022 видано відповідний наказ.

Як підтверджено наявною в матеріалах справи банківською випискою, на виконання вказаного вище рішення суду у період 22.11.2022 відповідачем здійснювалось погашення заборгованості.

Посилаючись на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання за договором поставки №14/05-1 від 14.05.2019, яке встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 у справі № 910/16676/21, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 94 153,65 грн та інфляційні втрати у сумі 834 170,62 грн, нараховані за період з 14.12.2021 по 22.11.2022.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, факти встановлені рішенням суду по справі № 910/16676/21 щодо неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати поставленого товару за договором поставки №14/05-1 від 14.05.2019, повторного доведення не потребують.

Статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Крім того, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора за відсутності реального виконання боржником свого зобов`язання не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

В пункті 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" визначено, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідач зобов`язаний сплатити нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних за весь час прострочення.

Поряд з тим, суд відзначає, що день фактичного виконання зобов`язання не включається в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних, оскільки відсотки річних можуть бути нараховані лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання.

Отже, за висновком суду прострочення виконання оплати за поставлений товар у межах заявлених позивачем вимог відбулось з 14.12.2021 по 21.11.2022 (дата, що передувала даті, в яку було фактично сплачено суму боргу).

При цьому, заперечення відповідача про відсутність в умовах договору поставки розміру відсотків та інфляційних втрат, є необґрунтованими з огляду на наступне.

За змістом ст.ст. 524, 533-535 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора (правова позиція Верховного Суду України у постанові від 06.06.2012 у справі №6-49цс12)

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, у постановах Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №910/8399/17, від 03.09.2018 у справі №910/5811/16.

Отже, грошовим є будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

За рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 у справі № 910/16676/21 у відповідача існував обов`язок сплатити, а у позивача право вимагати від відповідача сплатити 3500977,00 грн.

Разом з тим, якщо в договорі не зазначено розміру процентів, цивільно-правова відповідальність за порушення грошового зобов`язання настає на підставі вимог закону, а саме ст. 625 ЦК.

Отже, зважаючи на юридичну природу цих правовідносин між сторонами як грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (така правова позиція викладена також Верховним Судом України у справі №910/17078/15 (3-610гс16), а також Верховним Судом у постанові від 15.03.2018 у справі №910/9978/15).

Таким чином, оскільки АТ КБ «Приватбанк» порушило грошове зобов`язання, нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України є правомірним.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції.

Встановлення законодавцем права кредитора на одержання коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зумовлене специфічним видом такого як грошові кошти, якому незалежно від факторів природного середовища (форс-мажорним обставинам) притаманна властивість знецінюватись в більшій мірі ніж всім іншим видам майна (нерухомості, дорогоцінним металам, автомобілям тощо).

Норми ст. 625 Цивільного кодексу України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило б загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України).

Тому, оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов`язання, то стягнення 3% річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов`язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов`язання.

Таким чином, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Окрім того, як вже зазначено судом вище, неналежне виконання відповідачем зобов`язання за договором поставки №14/05-1 від 14.05.2019 встановлене рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 у справі № 910/16676/21, яке вступило в законну силу та не може бути поставлено під сумнів.

Щодо посилань відповідача на лист Торгово-Промислової палати України № 2024/02.0.-7.1 від 28.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану з 05 години 30 хвилини 24 лютого 2022 року, то суд зазначає наступне.

Згідно з листом Торгово-Промислової палати України № 2024/02.0.-7.1 від 28.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану з 05 години 30 хвилини 24 лютого 2022 року, ТТП підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності по договору, виконання яких настало згідно з умовами договору і виконання яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.

Відповідно до 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17.

Водночас, суд зауважує, що відповідач мав виконати свої зобов`язання з оплати поставленого товару до початку військової агресії Російської Федерації проти України, а отже у відповідача відсутні правові підстави посилатись на зазначені обставини.

Також, сторонами у пункті 6 договору передбачено порядок повідомлення сторони у разі неможливості виконання своїх зобов`язань через настання форс-мажорних обставин.

Однак, відповідачем не надано доказів повідомлення позивача про неспроможність виконати зобов`язання щодо сплати боргу за поставлений товар, не надано належних доказів неможливості виконання зобов`язання внаслідок настання форс-мажорних обставин.

Здійснивши перерахунок 3% річних, судом встановлено, що сума 3% річних становить 93 882,34 грн, а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково.

Розрахунки інфляційних втрат у розмірі 834 170,62 грн є арифметично вірними, а тому вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕЛІЗ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ».

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ» (01033, місто Київ, вулиця ЖИЛЯНСЬКА, будинок 9-11, ідентифікаційний код 38092323) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕЛІЗ» (49025, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця ЛОЗОВА, будинок 13, ідентифікаційний код 40385766) 3% річних у розмірі 93 882,34 грн, інфляційні втрати у розмірі 834 170,62 грн та судовий збір у розмірі 13 920, 80 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 16.02.2023.

Суддя О.В. Гулевець