Рішення № 109014114, 06.02.2023, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" лютого 2023 р. Cправа №902/740/22

Господарський суд Вінницької області у складі головуючої судді Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л.,

за відсутності представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтехкомплект", м.Полтава

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Агропродукт", смт Браїлів Жмеринського району Вінницької області

про стягнення 104430,96 грн заборгованості за договором купівлі-продажу

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтехкомплект" з вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Агропродукт" 104430,96 грн заборгованості, нарахованої в зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу №14 від 08.02.2019, яка, згідно позовних вимог складається з: 74813,19 грн - основного боргу, 6793,64 грн - пені, 12001,13 грн - 24 % річних, 10823,00 грн - суми, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів.

22.08.2022 за вказаним позовом судом постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі №902/740/22, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.09.2022.

За результатами слухання справи (22.09.2022) судом постановлено ухвалу (із занесенням її до протоколу судового засідання) про оголошення перерви у підготовчому судовому засіданні до 18.10.2022 в зв`язку із невиконанням сторонами вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі в частині надання доказів, необхідних для встановлення обставин, які мають значення для вирішення справи.

13.10.2022 до суду надійшли письмові пояснення б/н від 12.10.2022 (а.с.53-55), в яких позивач повідомив, що 07.10.2022 відповідач, згідно з платіжним дорученням №69806700 від 07.10.2022, погасив 74813,19 грн суми основної заборгованості за договором купівлі-продажу №14 від 08.02.2019, в зв`язку з чим просив провадження у справі в цій частині закрити та ухвалити рішення про задоволення решти заявлених до стягнення позовних вимог.

Ухвалою суду від 18.10.2022 продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі №902/740/22 на 30 днів, відкладено підготовче судове засідання до 24.11.2022. Зазначене судове рішення мотивоване поважністю причин неявки представника відповідача та необхідністю забезпечення учасникам справи можливості реалізувати надані їм процесуальним законодавством права та обов`язки, зокрема на участь в судовому засіданні.

07.11.2022 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву б/н від 04.11.2022 (а.с.133), в якому відповідач виклав свої заперечення проти позову, зокрема зазначив, що згідно з встановленою договором черговістю зарахування грошових вимог: отримані позивачем кошти в першу чергу мали бути спрямовані в рахунок погашення неустойки, а тому "... твердження позивача з приводу не погашення нарахованих пені в розмірі 6793,64грн., 24 % річних 12001,13 грн., інфляційні збитки в розмірі 10823,00 грн. є недоречними та не обґрунтованими." Додатково відповідач відзначив, що розмір судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8500 грн, про стягнення яких просить позивач, "... не підтверджений жодним первинним документом".

Разом з тим, розгляд справи в суді 24.11.2022 в режимі відеоконференції, про що просив позивач, не відбувся, оскільки в період часу з 08 год. 05 хв. до 22 год. 10 хв. 24.11.2022 в Господарському суду Вінницької області було відсутнє електропостачання, а тому ухвалою суду від 29.11.2022 відкладено підготовче судове засідання до 13.12.2022.

Ухвалою суду (занесеною до протоколу судового засідання) від 13.12.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу №902/740/22 до судового розгляду по суті на 29.12.2022.

19.12.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтехкомплект" звернулось до суду із заявою "про закриття провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості" б/н від 14.12.2022 (а.с.160-162).

Розгляд справи №902/740/22 по суті 29.12.2022 не відбувся у зв`язку з масштабною та тривалою повітряною тривогою, а також загрозою ракетних ударів по всій території України, в зв`язку з чим судом постановлено ухвалу від 02.01.2023 про відкладення судового засідання до 06.02.2023.

Також 29.12.2022 до суду надійшла заява відповідача "про зменшення штрафних санкцій та інших нарахувань за порушення грошового зобов`язання" б/н від 28.12.2022 (а.с.183), якою Товариство з обмеженою відповідальністю "Поділля Агропродукт" просило зменшити на 99% розмір пені, 24 % річних, інфляційних нарахувань. В обґрунтування зазначеного заявник зауважив, що протягом дії договірних відносин між сторонами відповідачем виконувались свої зобов`язання належними чином, а заборгованість виникла у зв`язку з наявністю форс-мажорних обставин (військової агресії Російської Федерації проти України). Одночасно (29.12.2022) до суду надійшли "заперечення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу" б/н від 28.12.2022 (а.с.184), в яких відповідач просив відмовити позивачу у стягнені 8500,00 грн судових витрат на правову допомогу.

На визначену судом дату (06.02.2023) представники сторін не з`явились, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином (телефоном, про що було складені відповідні телефонограми; та ухвалою суду від 02.01.2023, яка направлена на електронні пошти сторін, що підтверджується відтиском штемпелю вихідної кореспонденції суду (а.с.186)).

Враховуючи викладене є достатні підстави вважати, що судом вжито належних заходів до повідомлення учасників справи про дату, час та місце слухання справи.

З-поміж іншого суд зауважує, що в заяві "про закриття провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості" б/н від 14.12.2022 позивач просив здійснювати подальший розгляд справи без участі його представника.

Враховуючи наведене, неявка належним чином повідомлених учасників справи не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому справа розглянута за відсутності учасників справи.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

08.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Полтехкомплект" (надалі за текстом також - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Поділля Агропродукт" (надалі за текстом також - покупець) укладено договір купівлі-продажу №14 (надалі за текстом також - договір).

Відповідно до п.1.1. договору продавець зобов`язується передати у власність покупця запасні частини та паливно-мастильні матеріали за договірними цінами в асортименті та кількості, зазначених у специфікаціях чи/або у накладних, які є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах договору.

За умовами п.2.1. договору, товар постачається протягом 3 днів з дня замовлення. В разі постачання запасних частин, вузлів та агрегатів імпортного виробництва (США, Західна Європа) товар має бути поставлений протягом 14 календарних днів з моменту замовлення.

Згідно з п.3.1. договору покупець зобов`язаний перерахувати повну (100%) оплату за товар па поточний рахунок продавця у розмірі визначеному у видатковій накладній протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати отримання покупцем відповідного товару.

З огляду на п.3.2. договору, в разі постачання запасних частин, вузлів та агрегатів імпортного виробництва (США, Західна Європа) покупець здійснює 100% передоплату за Товар в день замовлення Товару згідно рахунху-фактури.

Приписами п.3.3. договору сторони погодили, що будь-які кошти, які надходять за даним Договором, сторони вважають такими, що надішли на погашення (оплату) в наступній черговості:

- погашення сум неустойки, штрафів, пені на дату надходження коштів;

- погашення будь-якої заборгованості покупця перед продавцем, що існує на дату, надходження коштів, відповідно до календарної черговості її виникнення.

Відповідно до п.4.1. договору в випадку порушення строків оплати товару покупець в першу чергу повинен сплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен календарний день прострочення протягом всього терміну прострочення, також в відповідності зі ст.625 ЦК України 24% річних від простроченої суми на протязі всього часу прострочення, а потім заплатити суму основного боргу.

За умовами п.7.1. договору, останній набирає чинності з моменту підписання і діє до 31 грудня 2021 року, але в кожному випадку до виконання сторонами усіх зобов`язань, передбачених цим договором. У випадку якщо жодна із сторін не складає письмового документу на розірвання цього договору, договір вважається пролонгованим на 1 (один) рік.

На виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем проведено оплату за наступний товар згідно з видатковими накладними:

1) №634 від 19.02.2021 на суму 1669,92 грн (а.с.163).

Розрахунки проведено повністю (а.с.27);

2) №636 від 19.02.2021 на суму 768,96 грн (а.с.164).

Розрахунки проведено повністю (а.с.27);

3) №637 від 19.02.2021 на суму 768,96 грн (а.с.165).

Розрахунки проведено повністю (а.с.27);

4) №638 від 19.02.2021 на суму 768,96 грн (а.с.166).

Розрахунки проведено повністю (а.с.27);

5) №639 від 19.02.2021 на суму 1625,40 грн (а.с.167).

Розрахунки проведено повністю (а.с.27);

6) №641 від 19.02.2021 на суму 582,48 грн (а.с.168).

Розрахунки проведено повністю (а.с.27);

7) №4425 від 23.09.2021 на суму 7856,70 грн (а.с.169).

Розрахунки проведено повністю (а.с.27);

8) №4426 від 23.09.2021 на суму 5899,92 грн (а.с.170).

Розрахунки проведено повністю (а.с.27);

9) №4475 від 24.09.2021 на суму 1885,92 грн (а.с.171).

Розрахунки проведено повністю (а.с.27);

10) №4953 від 23.10.2021 на суму 14979,95 грн (а.с.172).

Розрахунки проведено частково, заборгованість становить 6807,17 грн;

11) №4998 від 27.10.2021 на суму 8757,00 грн (а.с.173).

Товар залишився неоплаченим;

12) №5027 від 28.10.2021 на суму 35312,26 грн (а.с.174).

Товар залишився неоплаченим;

13) №5111 від 03.11.2021 на суму 2308,80 грн (а.с.175).

Товар залишився неоплаченим;

14) №5240 від 11.11.2021 на суму 11409,96 грн (а.с.176).

Товар залишився неоплаченим;

15) №5448 від 26.11.2021 на суму 2700,00 грн (а.с.177).

Товар залишився неоплаченим;

16) №5449 від 26.11.2021 на суму 7518,00 грн (а.с.178).

Товар залишився неоплаченим.

07.10.2022 відповідачем перераховано позивачу 74813,19 грн з призначенням платежу "оплата заборгованості згідно договору №14 від 08.02.19 в т.ч. ПДВ (20%) 12468,87 грн", що підтверджується платіжним дорученням №69806700 від 07.10.2022 (а.с.58).

Враховуючи встановлені обставини суд дійшов до таких висновків.

Спір між сторонами у справі виник у зв`язку з простроченням виконання відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу №14 від 08.02.2019 в частині оплати одержаного товару.

Договір, що укладений між сторонами, за своєю правовою природою в силу ст.265 Господарського кодексу України є договором поставки.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За правилами статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на неналежне виконання відповідачами своїх зобов`язань щодо вчасної оплати товару, внаслідок чого за ними рахується загальна заборгованість за договором у розмірі 74813,19 грн.

Згідно з п.3.1. договору покупець зобов`язаний перерахувати повну (100%) оплату за товар па поточний рахунок продавця у розмірі, визначеному у видатковій накладній протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати отримання покупцем відповідного товару.

Матеріалами справи підтверджено факт поставки обумовленого договором товару, а саме за видатковими накладними, наявними в матеріалах справи (а.с.163-178).

Факт отримання товару за вказаними накладними відповідачами не спростовано. товар повернутий позивачеві не був.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання не допускається, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства. Вказана норма за своїм змістом кореспондується з приписами п.1 ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що відповідач вважається таким, що прострочив по виконанню свого зобов`язання: по видатковій накладній №4953 від 23.10.2021 з 23.11.2021; по видатковій накладній №4998 від 27.10.2021 з 27.11.2021; по видатковій накладній №5027 від 28.10.2021 з 29.11.2021; по видатковій накладній №5111 від 03.11.2021 з 04.12.2021; по видатковій накладній №5240 від 11.11.2021 з 13.12.2021; по видатковій накладній №5448 від 26.11.2021 з 27.12.2021; по видатковій накладній №5449 від 26.11.2021 з 27.12.2021.

У визначений строк відповідачем не було здійснено оплати за поставлений товар, а тому утворилась заборгованість в розмірі 74813,19 грн.

З огляду на наведені обставини суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 74813,19 грн є правомірними та обґрунтованими.

При цьому слід зауважити, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що після відкриття провадження у справі №902/740/22 відповідач здійснив сплату заборгованості в розмірі 74813,19 грн (платіжне доручення №69806700 від 07.10.2022 на суму 74813,19 грн з призначенням платежу "оплата заборгованості згідно договору №14 від 08.02.19 в т.ч. ПДВ (20%) 12468,87 грн" (а.с.58)).

З огляду на наявні обставини, суд критично відноситься до тверджень відповідача стосовно порядку зарахування коштів з огляду на те, що відповідач не заявляв жодних заперечень щодо порядку зарахування позивачем коштів в розмірі 30000,00 грн, сплачених 17.02.2022. Окрім того відповідач не заперечував стосовно закриття провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості за договором.

При цьому суд звертає увагу на непослідовну позицію представника відповідача, так як у відзиві на позовну заяву б/н від 04.11.2022 останнім наведено аргументи стосовно неправильності порядку зарахування коштів позивачем (а.с.133), однак надалі представник відповідача в заяві б/н від 23.12.2022 (а.с.182) повідомляє суд, що усі платежі здійснені на користь позивача були спрямовані на погашення заборгованості за поставлений товар за договором.

Разом з цим, статтею 534 ЦК України визначено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Судом встановлено, що пунктом 3.3. договору сторони визначили, що будь-які кошти, які надходять за даним Договором, сторони вважають такими, що надішли на погашення (оплату) в наступній черговості:

- погашення сум неустойки, штрафів, пені на дату надходження коштів;

- погашення будь-якої заборгованості покупця перед продавцем, що існує на дату, надходження коштів, відповідно до календарної черговості її виникнення.

Суд відзначає, що означений порядок зарахування коштів покращує становище кредитора, надаючи йому можливість нарахування неустойки на суму основної заборгованості, що залишилась непогашеною, в зв`язку з чим застосування такої черговості є правом останнього.

Разом з цим усталена практика відносин між сторонами у цій справі свідчить про те, що кредитор (позивач) погодився на іншу, ніж встановлена ст.534 ЦК та п.3.3 договору №14 від 08.02.2019, черговість.

З огляду на наведені висновки суд погоджується з порядком зарахування коштів, наведеним позивачем.

Розглядаючи заяву позивача "про закриття провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості" б/н від 14.12.2022 суд враховує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтехкомплект" звернулось до суду з позовною заявою б/н від 04.08.2022 - 10.08.2022 (про що свідчить відмітка Укрпошти на конверті (а.с.35)), тоді як платіж, здійснений відповідачем, датується 07.10.2022. Крім того, дані обставини визнаються сторонами.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі з підстав відсутності предмета спору, якщо наявними в матеріалах справи доказами підтверджується відсутність предмета спору, зокрема, у випадку припинення його існування (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Зазначені висновки щодо застосування п.2 ч.1 ст.231 ГПК України викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №905/1584/15, від 06.03.2019 у справі №914/130/16.

За таких обставин, враховуючи, що внаслідок повної сплати відповідачем грошових коштів у розмірі 74813,19 грн за договором сума заборгованості перед позивачем зменшилась на вказану суму, тому суд констатує, що у цій справі відсутній предмет спору щодо стягнення основної заборгованості у розмірі 74813,19 грн, що є підставою для закриття провадження у цій частині.

Розглянувши вимогу позивача стосовно заявлених 24% річних, розрахованих в сумі 12001,13 грн за період з 23.11.2021 по 04.08.2022, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно зі ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною1 ст.612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За умовами пункту п.4.1. договору в випадку порушення строків оплати товару покупець в першу чергу повинен сплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен календарний день прострочення протягом всього терміну прострочення, також в відповідності зі ст.625 ЦК України 24% річних від простроченої суми на протязі всього часу прострочення, а потім заплатити суму основного боргу.

Здійснивши перевірку правильності нарахування річних судом встановлено, що позивачем неправомірно нараховано 14,64 грн 24% річних, а тому правомірними є вимоги стосовно стягнення 11986,49 грн 24% річних.

Щодо вимог про стягнення пені, розрахованої в сумі 6793,64 грн за період з 23.11.2021 по 23.05.2022, суд дійшов таких висновків.

У відповідності до вимог ч.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно із вимогами ч.6 ст.231 та ч.6 ст.232 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до п.п. 1, 2 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За умовами пункту п.4.1. договору в випадку порушення строків оплати товару покупець в першу чергу повинен сплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен календарний день прострочення протягом всього терміну прострочення, також в відповідності зі ст.625 ЦК України 24% річних від простроченої суми на протязі всього часу прострочення, а потім заплатити суму основного боргу.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Здійснивши перевірку правильності нарахування заявленої до стягнення неустойки, суд дійшов висновку, що позивачем неправомірно нараховано 13,85 грн пені, а тому правомірними є вимоги стосовно стягнення 6779,79 грн пені.

Перевіривши вимогу позивача щодо нарахування суми, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів, за період з 01.12.2021 по 31.05.2022 в розмірі 10823,00, суд зазначає наступне.

Згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При перевірці правильності нарахування позивачем суми, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів, суд враховує висновки щодо застосування ст.625 Цивільного кодексу України, викладену у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 та від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, згідно яких.

При розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Враховуючи наведені висновки, здійснивши перевірку правильності нарахування заявленої суми, суд дійшов висновку про правомірність нарахування 10823,00 грн суми на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів.

Розглядаючи клопотання відповідача щодо зменшення розміру сум пені, 24% річних, суми, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів, які підлягають стягненню, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.1 ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.625 ЦК України, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, згідно яких суд з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Такими чином вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) та відсотків річних, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) та відсотків річних таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки та відсотків річних є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки та відсотків річних.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та відсотків річних та розмір, до яких вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Приймаючи рішення про зменшення розміру пені та 24% річних суд взяв до уваги такі обставини:

- за період дії договірних відносин між позивачем та відповідачем, останнім погашено усю заборгованість;

- інтереси позивача додатково захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом пред`явлення вимог про стягнення суми, на яку збільшилася заборгованість внаслідок інфляційних процесів;

- позивачем не подано доказів, які підтверджують факт понесення збитків в зв`язку з простроченням оплати поставленого товару згідно з договором та їх розміру;

- покладення надмірного фінансового тягаря на відповідача може призвести до погіршення його матеріального становища та мати наслідком його неплатоспроможність.

Судом враховано правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Аналогічної позиції стосовно застосування приписів ст.233 ГК України, ст.551 ЦК України дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, Велика Палата Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Тому суд вважає, що з урахуванням засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, наявні достатні правові підстави для зменшення розміру пені та 24% річних на 50% і таким чином стягненню підлягає пеня в розмірі 3389,90 грн та 24% річних в розмірі 5993,25 грн.

Суд критично оцінює твердження відповідача про неможливість своєчасного виконання зобов`язань внаслідок настання форс-мажорних обставин - широкомасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

В постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17 зроблено висновок про те, що:

- статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що такі обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Отже, виходячи з наведених норм законодавства, висновків Верховного Суду лише наявність такої форс-мажорної обставини як військова агресія Російської Федерації проти України не звільняє відповідача для відповідальності за неналежне виконання своїх зобов`язань за договором, а потребує доказування належними доказами, що такі обставини саме для відповідача унеможливлюють виконання своїх зобов`язань за договором.

Однак, матеріали справи не містять відповідних доказів на підтвердження неможливості відповідача виконувати свої зобов`язання за договором внаслідок дії форс-мажорних обставин (зокрема сертифікат Торгово-промислової палати України тощо).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Положення ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України передбачають, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8500,00 грн, суд враховує таке.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч.1-3 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4, 5 ст.126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст.6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Частиною 3 ст.4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно із ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Судом встановлено, що 27.07.2022 між позивачем (клієнтом) та Адвокатським бюро "Юрія Христофорова" укладено договір про надання правової допомоги №27-3/07-22 (а.с.156-159).

Як слідує із п.1.1 договору Бюро зобов`язується надати правову допомогу Клієнту щодо стягнення у судовому порядку заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Агропродукт", яка утворилась на підставі неналежного виконання грошових зобов`язань за отримані Товари, що були отримані боржником згідно договору купівлі-продажу №14 від 08.02.2019.

За умовами п.1.2. до послуг, що надаються за цим договором, входить:

- ознайомлення з документами, що стосуються предмету цього договору, та їх юридичний аналіз;

- підготовка позовної заяви;

- здійснення розрахунку пені, 24% річних та інфляційних втрат;

- підготовка відповіді на відзив Відповідача (за необхідності).

Пунктами 2.3, 2.4 договору сторони погодили, що Клієнт зобов`язується сплатити на користь Бюро гонорар, який є фіксованим та становить 8500,00 грн. Оплата гонорару, який визначений в п.2.3 цього договору, сплачується Клієнтом на користь Бюро протягом 7 календарних днів з дня ухвалення Господарським судом Вінницької області судового рішення у справі, що зазначена у п.1.1 цього договору.

В матеріалах справи наявне "заперечення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу" б/н від 28.12.2022 (а.с.184), згідно з яким відповідач зазначає, що:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8500,00 грн не підтверджений жодними первинними документами;

- розмір витрат на професійну правничу допомогу не обґрунтований та не є пропорційним до предмету спору, так як станом на дату подання цієї заяви розмір позовних вимог позивача становить 29617,77 грн.

Враховуючи наведене, відповідач просив відмовити позивачу у стягненні витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.

Надаючи оцінку наведеним твердженням відповідача суд враховує висновки щодо застосування ст.126 ГПК України, викладені в постанові Верховного Суду від 23.12.2021 у справі №923/560/17, згідно яких витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

У разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних під час надання правової допомоги не потрібен. Даний висновок викладений у постанові Верховного суду по справі №640/18402/19 від 28.12.2020.

Натомість, в питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об`єднаної Палати Верховного Суду у справі №922/445/19 від 03.10.2019, в якому, серед іншого наголошено, що:

- зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт;

- суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

- суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) з врахуванням критеріїв ч.5-7,9 ст.129 ГПК України, може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Враховуючи, що справа, яка розглядається, не відноситься до категорії складних, підготовка до неї не потребувала дослідження значного обсягу законодавства, судової практики чи опрацюванню великого обсягу документів, суд дійшов висновку, що повне покладення на відповідача витрат на правову допомогу не відповідатиме критеріям співмірності та справедливості.

З урахуванням викладеного до процесуальних відносин сторін, що склались в цій справі, слід застосувати положення ч.5 ст.129 ГПК України, в зв`язку з чим суд доходить висновку, що справедливим та співмірним у даному випадку є призначення позивачу 4250,00 грн витрат на правову допомогу.

Враховуючи, що за подання позовної заяви у справі №902/740/22 судовий збір сплачений в мінімальному розмірі, за правилами ст.129 ГПК України він підлягає покладенню на відповідача в повному обсязі.

Керуючись п.2 ч.1 ст.231, ст. 7, 8, 13, 14, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі №902/740/22 в частині стягнення основного боргу в сумі 74813,19 грн.

2. Позов у справі №902/740/22 задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Агропродукт" (вул.Заводська, буд.7, смт Браїлів, Жмеринський р-н, Вінницька обл., 23130, ідентифікаційний код 41104967) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтехкомплект" (вул.Маршала Бірюзова, буд.47-Б, кімн.20, м.Полтава, Полтавська обл., 36007, ідентифікаційний код 37097603) пеню в розмірі 3389,90 грн, 24% річних в розмірі 5993,25 грн, 10823,00 грн суми на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів, 2481,00 грн витрат по сплаті судового збору, 4250,00 грн відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

4. В позові в частині стягнення 3403,74 грн пені, 6007,88 грн 24% річних - відмовити.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

6. Примірник повного судового рішення надіслати згідно переліку.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1, 2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.256, 257 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 16 лютого 2023 р.

Суддя Нешик О.С.

кількість примірн. рішення:

1 - до справи;

2 - Товариству з обмеженою відповідальністю "Полтехкомплект" (ptk@poltechcomplekt.com);

3 - Товариству з обмеженою відповідальністю "Поділля Агропродукт" (podillya-ahroprodukt-llc@ulf.com.ua);

4 - представнику ТОВ "Поділля Агропродукт" адвокату Барішевському О.В. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 )