Рішення № 108989996, 14.02.2023, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

14 лютого 2023 р. Справа № 120/10370/22

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протиправно проводив виплату пенсії з 01.12.2019 з обмеженням її максимального розміру. Крім того, після нарахування індексації у 2022 році, як зазначає позивач, відповідач продовжує виплачувати пенсію з урахуванням максимального розміру.

Обґрунтовуючи протиправність таких дій відповідача, позивач посилається на рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, в якому Конституційний Суд України зазначив, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення, встановлене Законом України від 09.04.1992 № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262-XII), порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість України.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважає дії ГУ ПФУ у Вінницькій області щодо обмеження його пенсії максимальним розміром протиправними, тому з метою захисту своїх прав та законних інтересів позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою від 14.12.2022 відкрито провадження у справі та призначено останню до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

19.12.2022 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі за №120/10764/21-а, яке набуло законної сили, Головним управлінням здійснено перерахунок пенсії позивача без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум пенсії. Рішення судів, якими зобов`язано провести перерахунок пенсії без обмеження максимальним розміром, пенсія (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплат до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) встановлюються без обмеження її максимального розміру станом на дату, з якої судом зобов`язано здійснити такий перерахунок. Вказаним рішенням суду, як зазначено у відзиві, надавалась оцінка спірним правовідносинам щодо виплати пенсії без обмеження її максимальним розміром саме з 01.12.2019, тобто предметом розгляду у даній справі були правовідносини, які існували на момент розгляду справи по суті. Рішенням суду не визначено порядок проведення перерахунку пенсії та розмір виплачуваної пенсії в судовому рішенні не встановлювався.

Відповідач наголосив, що визначення максимального розміру пенсії регулюється статтею 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі Закон № 3668-VI), в якій, зокрема зазначено, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Тому застосування обмеження при розрахунку пенсії, на переконання відповідача, є правомірним і відповідає чинному законодавству України.

Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Вінницькій області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08.11.2021 у справі №120/10764/21-а, окрім іншого, зобов`язано ГУ ПФУ у Вінницькій області провести перерахунок з 01.12.2019 та виплату пенсії ОСОБА_1 у відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення №1916, що видана Державною установою "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Вінницькій області" 20.08.2021, врахувавши при цьому раніше виплачені суми пенсії.

На виконання вказаного рішення відповідачем здійснено перерахунок пенсії з 01.12.2019, згідно з яким основний її розмір становив 20011,86 грн. Однак, виплата пенсії з 01.12.2019 визначена з обмеженням її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність - 16380 грн, що підтверджується відповідним розрахунком пенсії.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році" (далі Постанова №118) з 01.03.2022 відповідач здійснив індексацію пенсії позивача. Разом з тим, при виплаті позивачеві пенсії застосував встановлене обмеження пенсії позивача максимальним розміром (10 прожиткових мінімумів), що підтверджується долученими до матеріалів справи розрахунком пенсії.

02.06.2022 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив перерахувати та виплачувати пенсію з 01.12.2019 та з 01.03.2022 без обмеження її максимальним розміром величиною в десять прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб, з урахуванням компенсації за затримку частини пенсії на індекс інфляції.

Листом від 21.06.2022 № 4834-4431/Б-02/8-0200/22 ГУ ПФУ у Вінницькій області повідомило позивача, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08.11.2021 у справі за №120/10764/21-а здійснено перерахунок пенсії позивача з 01.12.2019 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення виданої ДУ "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Вінницькій області" № 1916 від 20.08.2021, з урахуванням раніше виплачених сум пенсії.

В цьому листі ГУ ПФУ у Вінницькій області також навело розрахунки пенсії позивача з 01.12.2019, з 01.07.2020, з 01.12.2020, з 01.07.2021, з 01.12.2021, з 01.03.2022 та 01.07.2022. Крім того, відповідач зазначив, що починаючи з березня 2022 року розмір пенсії позивача складає 22813,52 грн, з урахуванням обмеження максимальним розміром виплата пенсії проводиться в сумі 19340 грн.

Як видно із вказаних розрахунків, ГУ ПФУ у Вінницькій області проводило позивачеві перерахунки пенсії, однак застосовувало встановлене обмеження пенсії позивача максимальним розміром (10 прожиткових мінімумів).

Вважаючи, що відповідач безпідставно обмежив пенсійну виплату максимальним розміром, позивач за захистом своїх права та інтересів звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним відносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Частиною першою статті 46 Конституції України закріплено право громадяни на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон № 2262-ХІІ.

Преамбулою цього закону встановлено, що держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

08.07.2011 прийнято Закон України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" №3668-VI (далі - Закон №3668-VI), який набрав чинності 01.10.2011.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

За приписами абзацу першого пункту 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону №3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

Згідно із Законом № 3668-VI внесено зміни до Закону № 2262-XII, на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII, а саме частину 7 ст. 43, яку викладено в наступній редакції: "Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність" та доповнено реченням такого змісту "Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень".

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" зі змінами, а саме: частини 7 статті 43, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740,00 грн.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 положення частини 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Згідно із ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за рішеннями Конституційного Суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абз 6 п. 4 рішення Конституційного Суду України у Справі № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).

Крім того, Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі Закон № 1774-VIІІ) передбачено, що відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, він набрав чинності з 1 січня 2017 року, у частині 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року".

Суд зазначає, що частина сьома статті 43 Закону № 2262-ХІІ, якою було передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, втратила чинність з дня проголошення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016.

Буквальне розуміння змін, внесених Законом № 1774-VIІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, дозволяє стверджувати, що в Законі № 2262-ХІІ була відсутньою норма ч. 7 ст. 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.

Тобто починаючи з 2017 року стаття 43 Закону № 2262-ХІІ не передбачала положення про обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами. Отже, внесені Законом № 1774-VIІІ до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року"), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.

Такий висновок узгоджується з позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 522/16882/17, від 31.01.2019 у справі № 638/6363/17, від 12.03.2019 у справі № 522/3049/17 та від 31.03.2021 у справі № 815/3000/17.

Частиною п`ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім цього суд звертає увагу й на те, що принцип обов`язковості рішень Конституційного Суду України, та їх властивість "негативної нормотворчості" проявляється у недопустимості запровадження правового регулювання з тими самими недоліками.

Зокрема, Конституційний Суд України в п. 7 рішення від 08.06.2016 № 4-рп/2016 висловлював правову позицію, якою зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є "обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені". Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Також Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004).

Конституційний Суд України зазначав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17.03.2004 № 7-рп/2004).

При цьому, Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 вказав, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 1-1 Закону №2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Закон № 2262-XII є спеціальним до спірних правовідносин та саме його норми слід першочергово застосовувати для їх врегулювання.

Суттєвою є обставина, що обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром вже регулювалося частиною сьомою статті 43 Закону № 2262-XII, яка визнана неконституційною з 20.12.2016, а тому неможливо стверджувати, що з вказаної дати виникла ситуація, за якої дане питання підпадає під регулювання положень статті 2 Закону № 3668-VI в частині, що не вирішується нормами Закону № 2262-XII.

Застосування положень Закону № 3668-VI по відношенню до військовослужбовців фактично суперечить висновкам рішення КСУ № 7-рп/2016, яким встановлено, що обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром не відповідає статті 17 Конституції України.

Висновки по цій справі не спростовують можливість застосування норм Закону №3668-VI по відношенню до осіб, щодо яких положення про обмеження виплати пенсії в максимальному розмірі встановлено іншими спеціальними Законами, які у встановленому порядку неконституційними не визнано.

Саме така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.11.2020 у справі № 813/678/18 та 09.02.2021 у справі № 640/2500/18.

Правильність такої позиції додаткового підтверджена рішенням Конституційного Суду України № 7-р(ІІ)/2022 від 12.10.2022, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.

Суд також звертає увагу, що незважаючи на наявність у Постанові № 118 вимоги про підвищення розміру пенсії у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом, станом на момент здійснення відповідачем такого перерахунку пенсії позивача у зв`язку із проведенням її індексації, чинної норми, яка б визначала розмір такого максимального обмеження, закон не містить, оскільки положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнані такими, що не відповідають Конституції України, внаслідок чого втратили чинність з дати ухвалення відповідного Рішення Конституційного Суду України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Закон не уповноважує територіальний орган Пенсійного фонду на власний розсуд визначати підстави, умови та максимальний розмір для обмеження пенсійних виплат, а тому дії ГУ ПФУ у Вінницькій області є протиправними, оскільки вчинені всупереч приписам ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд зважає на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Так, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії ГУ ПФУ у Вінницькій області щодо виплати позивачеві пенсії з урахуванням обмеження її максимального розміру, починаючи з 01.12.2019, та як наслідок зобов`язати ГУ ПФУ у Вінницькій області з 01.12.2019 виплачувати позивачеві пенсію без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням індексації, установленої з 01.03.2022 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році", з урахуванням проведених виплат.

Щодо вимог позивача про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, то суд зазначає таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 (далі Порядок № 159).

Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно з п. 2-4 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Отже, компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію позивач набуває в момент отримання доходу.

При цьому, слід враховувати, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої положеннями зазначеного Закону компенсації, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.

Таким чином, обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати.

На підставі викладеного, суд суддів дійшов висновку, що відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсація частини доходів проводиться тільки у випадку, якщо такі доходи були нараховані, але були затримані строки їх виплати. Основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Тобто виплата компенсації втрати частини доходу за Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" можлива лише у разі наявності факту виплати основної суми доходу в розумінні цього Закону.

Оскільки, як встановлено під час розгляду справи, спірні суми відповідачем позивачеві не виплачені у зв`язку з тим, що відповідач заперечував право позивача на їх отримання, тому передбачені законом підстави для виплати позивачу компенсації втрати частини доходів відсутні, в зв`язку з чим в цій частині в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у постановах від 20.10.2022 у справі " 140/862/19, від 31.05.2022 у справі № 380/2839/20, від 06.04.2022 у справі №643/1808/17, 28.12.2021 у справі №813/3055/17, від 01.04.2021 у справі №120/4555/18-а, від 04.03.2021 у справі №520/34/17 та від 17.09.2020 у справі №300/544/19, від 16.04.2020 у справі №200/11292/19-а, від 05.03.2020 у справі №140/1547/19.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 1, 2 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Всі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України.

Так, відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов задоволено частково, судові витрати позивача зі сплати судового збору у розмірі 992,40 грн підлягають відшкодуванню в сумі 661,60 грн, тобто пропорційно розміру задоволених вимог, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо виплати ОСОБА_1 пенсії з урахуванням обмеження її максимального розміру, починаючи з 01.12.2019.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області виплачувати ОСОБА_1 з 01.12.2019 пенсію без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням індексації, установленої з 01.03.2022 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році", з урахуванням проведених виплат.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 661,60 грн (шістсот шістдесят одна гривня шістдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, код ЄДРПОУ 13322403)

СуддяВільчинський Олександр Ванадійович